1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення
| Вид материала | Документы |
- Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- Економічна теорія, 1317.91kb.
- План : Вступ с. 2 Розділ Цивілізація еволюція поглядів економічної теорії с. 4 Основні, 791.69kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
- Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
- Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кіл-ті робітників, зайнятих у її вир-ві, або до кіл-ті відпрацьованих людиною годин за певний проміжок часу. Формула (Обсяг прод-ії/кіл-ть робітників)
Трудомісткість-це показник, який відображає кіл-ть затраченої живої праці на вир-во одиниці продукції. Ф-ла (Вар-ть затрат живої праці/вар-ть основних фондів)
Фондовіддача-це показник, який хар-є еф-ть використання засобів праці, тобто кіл-ть продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Ф-ла (Вар-ть виробленої продукцїі/вар-ть основних фондів)
Фондомісткість-показує вар-ть витрат виробничих фондів на одиницю виробленої прод-ії
Ф-ла(Вар-ть основних фондів/вар-ть виробленої продукції)
Матеріаловіддача - хар-є еф-ть використаних предметів праці тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів(палива, сировини і т.д) Ф-ла(Вар-ть прод-ії/вар-ть матеріалів)
Матеріаломісткість-є зворотним показником матеріаловіддачі, який хар-є вар-ть витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Ф-ла(Вар-ть матеріала/вар-ть одиниці продукта)
Капіталомісткість - показник, близький до показника фондомісткості прод-ії. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції.
Еколого ефективність. Е=Ео-(А+В+С)
Ео- загальноекономічний ефект господарюючого суб’єкта .
А- вар-ть природоохоронних заходів .
В- втрати від пошкодження природного середовища.
С- вар-ть природних ресурсів.
Рентабельним може вважатися лише те вир-во, у якого еколого економічний є додатною величиною.
12.
Місце і роль людини в економічній системі.
Як біологічна істота людина - унікальний продукт природи, мисляча істота, наділена сукупністю фізичних і розумових здібностей, здатністю взаємодіяти з природою і жити за її законами. Людина як соц. істота є частиною сус-ва, тобото має багатогранні стосунки з іншими людьми (екон., сімейні, нац., політ.), виконує і підкоряється юрид. законам, притримується певних прийнятих в суспільстві правил поведінки, норми. Людина - біосоц. істота – має можливість використовувати у своїй діяльності природні й екон. закони. Людина економічна-головний творчий суб’єкт ринковоі ек-ки,який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. В економ. сис-мі людина виступає як виробник, як суб”єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети сус-го вир-ва. Людина в економ. сис-мі :виробник, споживач, суб’єкт економ. відносин, носій кінцевої мети вир-ва. Успіх вир-ва на всіх рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші фактори вир-ва діють не самі по собі, їх приводить у рух людина. Людині, її праці належить центральне місце у вир-ві не тільки як найактивнішому факторові вир-ва-матеріально-речових, науково-дослідницьких і організаційно-управлінських. В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального працівника і стадію сукупного працівника.
13.
Цивілізаційний та формаційний підходи до пізнання суспільного розвитку
Вчені-економісти минулого і сучасності по різному трактують сутність та особливості істор. Розвитку сусп-ва. Найбільшого поширення набули форм. Та цив. Підходи до розуміння процесу ек. розвитку людського сусп-ва.
Форм. підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили сусп-ва у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб вир-ва, а спосіб вир-ва у поєднанні з політичною набудовою сусп-ва - соц-ек.формацію. Основоположним ек. ядром кожного способу вир-ва, відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами вир-ва.
Форм. Підхід передбачає, що розвиток людського сусп-ва відбувається як послідовна зміна одного способу вир-ва іншим:
- Первіснообщинний
- Рабовласницький
- Феодальний
- Капіталістичний
- Комуністичний
Форм. Підхід виходить з того, що вирішальна роль у сусп. розвитку належить процесу вир-ва, та його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.
На потребу глибинного наукового пізнання закономірностей розвитку сусп-ва, ек. теорія сформульована окрім форм., цивілізаційний підхід.
Цивілізація—історично конкретний стан сусп-ва, який хар-ся досягнутим рівнем продуктивних сил, особливої форми вир-ва і відповідною духовною культурою людей.
В основу цив. підходу покладено такі принципи:
- Багато вимірності аналізу ек. сист.
- Природної еволюційної поступовості істор. процесу
- Відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи
- Пізнання системи в єдності її ек-их і соціокультурних елементів
Посилення ролі людського фактора у сусп. розвитку, визнання світової історії, як єдиного планетарного цілого
Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб’єктом вир-ва та цивілізації в цілому але й в її безпосередньою метою, цільовою функцією.
14.
Зміст та структура економічних систем.
Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.
Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони.
15.
Основні типи ек. сис-м
Система-це сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення.
Традиційна ек.сис-ма властива слаборозвинутим краінам. Вона хар-ся багатоукладністю ек-ки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою найпростішими формами орг-ії праці і вир-ва, бідністю населення.
Ринкова хар-ся пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає фун-ня великої кіл-ті діючих виробників і покупців товарів, свободою підприємницької дія-ті, особисту свободу всіх екон. суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформаціі. Втручання держави в економ. процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно.
Командна базується на пануванні держ. власності, одержавленні та монополізації народного гос-ва, централізованому директивному плануванні вир-ва і розподілі рес-ів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Притаманні висока затратність вир-ва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів вир-ва, відсутність матер-их стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит.
Змішана хар-ся високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфрастру-ри сус-ва; різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів поєднанням ринкового мех-му з державними методами регулювання еко-ки;орієнтацією на посилення соц. спрямованості розвитку ек-ки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування.
Економічна система: її сутність та структурні елементи.
Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.
Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони.
В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влвсності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коорднинації економічної діяльності тощо. Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство – економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп’ютерною інформацією.
Ринкова економіка – різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм гсподарювання, матуріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.
Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв’язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу тощо.
Змішана економічна система – різноманітність форм власності та господорювання, якісні зрушення у відносинах приватної власності, конкурентний механізм, значна економічна роль держави, прогнозування соціально-економічних процесів.
Перехідна економічна система характерна для країн, які звільнились від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні проецси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально- економічними потрясіннями, кризовими явищами.
16.
Власність:її сутність, форми.
Власність-складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність сус-их відносин - екон-их, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних. Займає центральне місце в екон. сис-мі. Вл-ть визначає сус-ий спосіб поєднання робочої сили із засобами вир-ва, специфічність дій економ. законів певної економ. сис-ми, цілі та мотиви вир-ва, хар-р розподілу і споживання створеного продукту, класову і соціальну стр-ру сус-ва, панівну сис-му політ-і та економ. влади.
Історичні форми вл-ті 1.Первіснообщинна (хар-ні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт вл-ті –землю ,а також на засоби праці).2.Рабовласницька (хар-я абсолютною концентрацією прав вл-ті рабовласника на засоби вир-ва, результати праці).3.Феодальна (передбачає абсолютні права вл-ті феодала на землю й обмежені права на працівника).4.Капіталістична (хар-я зосередженням прав вл-ті підприємця на засоби та результати праці і відсутністю вл-ті на найманого робітника).
Форми власності: ПРИВАТНА (індивідуальна, особиста, приватно-трудова, приватно-капіталістична) КОЛЕКТИВНА (кооперативна, корпоративна, громадських ор-цій) ДЕРЖАВНА (усього народу, комунальна)
Кожна форма вл-ті за своїм змістом багато структурна та історична. Кожна функціон-на форма вл-ті має відбивати насамперед рівень зрілості сус-го поділу праці. Форма вл-ті визначається специфікою сус-і продуктивної сили праці як об’єкта індивід. власності людини. ПРИВАТНА-це такий тип вл-ті ,коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом вл-ті та отримання доходу належить приватній особі. В усіх своїх формах є потужним фактором розвитку сус-ва, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу. ДЕРЖАВНА-це така сис-ма відносин, за якої абсолютні права на управл-ня і розпорядження власністю здійснюють органи дер-і влади.
17.
Різноманітність форм власності та форм господарювання.
З ек. точки зору власність відображує, з одного боку відносини між людьми з приводу присвоєння засобів вир-ва, а з іншого-спосіб поєднання робочої сили з засобами вир-ва.
Відносини власності визначають:1.спосіб поєднання робочої сили та засобів вир-ва.2.соціальну стр-ру сус-ва, його поділ на класи3.хар-р викор-ня та споживання створеного в процесі вир-ва продукту.4.специфіку обміну та розподілу створюваного продукту.5.мету вир-ва та хар-р упр-ня економ.процесами.
Форми власності: ПРИВАТНА (індивідуальна, особиста, приватно-трудова, приватно-капіталістична) КОЛЕКТИВНА (кооперативна, корпоративна, громадських ор-цій) ДЕРЖАВНА (усього народу, комунальна)
Кожна форма вл-ті за своїм змістом багато структурна та історична. Кожна функціон-на форма вл-ті має відбивати насамперед рівень зрілості сус-го поділу праці. Форма вл-ті визначається специфікою сус-і продуктивної сили праці як об’єкта індивід. власності людини. ПРИВАТНА-це такий тип вл-ті ,коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом вл-ті та отримання доходу належить приватній особі. В усіх своїх формах є потужним фактором розвитку сус-ва, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу. ДЕРЖАВНА-це така сис-ма відносин, за якої абсолютні права на управл-ня і розпорядження власністю здійснюють органи дер-і влади.
18.
Натуральне виробництво
Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства, в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших – збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг (рух) продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці (ПП) у натур. госп-ві розвинений ще слабо; мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних; воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тб спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності: спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства (виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну), потім з’являються металеві гроші, виділяється клас купців (торгівельний капітал). Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах: загальній (–це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери: промисловість, с\г, сфера мат. та немат. в-ва, частковій (– це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва (напр, у с\г виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості – важку, легку, харчову, текстильну та ін)), одиничній (– це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості). Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля –продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами. Основними рисами тов. вир-ва є: а) суспільний ПП; б) приватна власність на засоби в-ва; в) повна соціально-економічна відокремленість виробників; г) економічні звязки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну; д) стихійний та анархічний характер розвитку.
Безпосередньо суспільне в-во – – це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму; це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м/н-масштабі.
19.
Власність як економічна категорія. Структура власності та її історичні типи, види, форми. Власність – сукупність відносин окремих індивидів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.
Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності.
Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоювані, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ.
Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності.
Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.
Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.
Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва.
Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну.
Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм.
По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність.
По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна.
В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну.
На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб.
Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва.
Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.
Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини.
Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудовая приватна власність.
Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акіионерних товариств.
20.
Відносини власності на засоби виробництва і природні ресурси. Права власності.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливість природних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатом людської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.
Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:
- право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;
- право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;
- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
- право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;
- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;
- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
- право на передачу благ у спадок;
- право на безстроковість володіння благом;
- право на відповідальність увигляді стягнення;
- право на залишковий характер.
21.
Власність на засоби виробництва та способи з”єднання факторів виробництва.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.
Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва – це однопорядкові, але не тотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин, а у способі їх поєднання – конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил. У способі відбивається організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Йому відповідають організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил. Поєднання факторів виробництва – це динамічне явище. Проблеми, що виникають при поєднанні такі: 1) забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів; 2) формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва; 3) забезпечення заміни ручної праці на технологічно оснащену; 4) досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва; 5) створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва.
22.
Товар та його властивості. Суперечності товару.
Товар - це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку.
У товарного продукта 2 начала: 1) природнє \ з речовин природи\; 2) суспільне у зв’єязку з призначеністю товару для обміну.
Відповідно товар володіє двома властивостями: 1) споживчя вартість; 2) вартість.
1/ споживча вартість—це корисність речі, її здатність задовольнити будь-які людсбкі потреби. Не є товаром дані природою і не створені людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми, але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або через обмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері споживання. Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в суспільстві.
Мінова вартість товару—це кількісне співідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Абстрагування від природніх якостей товарів показує, что спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти, згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця образує вартість тавару.
23.
Товарне виробництво: суть,умови виникнення, основні ознаки, види
На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб’єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв’язків між виробниками і споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочиеається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.
Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.
Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов’язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.
Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження та використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв’язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.
З економічною відособленістю товаровиробників нерозровно пов’язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних ознак товарного виробництва і обміну.
Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов’язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто грунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.
Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу – бартерне господарство, вищу – грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший безвикористання грошей. У грошовому існує особливий товар – гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній – на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв’язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; Виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обміну. Ці ознаки мають такий самий об’єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.
Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і спожтвачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім’ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Розрізнябть ще два типи товарного виробництва: перший – із стабільною, другий – з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів.
24.
Проста і розвинена форми товарного виробництва.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і спожтвачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім’ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
25.
Відносини власності на фактори виробництва і характери їх поєднання. Права власності.
Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності.
Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві.
Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва. Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну. Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності.
Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Право власності – це санкціоноване суспільством (законами держави), традиціями, звичаями, розпорядженням адміністрації відносини між людьми, які виникають у зв’язку з існуванням благ та їх виробництвом. В західній літературі сформувалася така теорія, як “Пучок прав власності”: право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами), право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе), право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ), право на дохід (право мати результати від використання благ), право суверена (право на відчуженність, споживання, зміну блага), право на безпеку (право на захист від експроріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища), право на передачу благ у спадщину, право на безстроковість володіння благом, заборона на користування засобом, що надає шкоди зовнішньому середовищу, право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага за сплату боргу, право на залишковий характер, тобто право на впровадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.
26.
Тенденції розвитку відносин власності.
З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і деінтеграції. Інтеграція: 1.Утворення міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2.Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна). Деінтеграція: 1.Сімейні або партнерські фірми. 2.Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером). 3. Роздержавлення і приватизація. Роздержавлення може відбуватися в межах державної власності і поза її межами. В межах державної власності є такі форми роздержавлення: поява нових видів державної вл-ті (муніципальна, комунальна), оренда з правом наступного викупу, дерегуляція державних підприємств, комерцілізація державних підприємств, концесія, корпоратизація державних підприємств. Головна мета роздержавлення: Підвищення конкурентноспроможності і підвищення ефективності державних підприємств. Форма поза межами державної власності: приватизація (продаж, пільгова), створення спільних або змішаних підприємств, акціонування за участю державних підприємств, розвиток корпоративної і колективної власності на основі державної вл-ті.