Порівняльний аналіз динаміки виробництва сталі у регіонах світу завдання

Вид материала

Содержание

2. Прогнози розвитку світового ринку чорних металів
3. Аналіз сучасного стану виробництва сталі в україні

Подобный материал:

1 2 3

2. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ ЧОРНИХ МЕТАЛІВ

Комітет економічних досліджень (IISI) публікує прогнози світового виробництва і споживання сталі. Для 2005р. прогнози були такі:

1) обсяг споживання сталі - 763 млн. т.;

2) річний приріст споживання сталі - 1,6 %;

3) за споживанням сталі лідирує Китай (щорічний приріст 4,8 %) і Південна Америка (3,5 %);

4) знижують споживання сталі країни СНД (-1,0 %) і Японія (-1,3 %).

Але у 2005 році за рахунок значного зростання обсягів внутрішнього виробництва Китай перетворився на чистого експортера металопродукції, що призвело до загострення конкуренції та зниження цін на світовому ринку сталі [3].

Довгострокові прогнози світового виробництва і споживання сталі також оптимістичні. Перехід світової цивілізації в постіндустріальну, інформаційно-технологічну фазу розвитку не означає різкого повсюдного згортання виробництва і споживання чорного металу і його сплавів як конструкційних металів. Можливості чорної металургії конкурувати з кольоровими металами і пластмасами далеко не вичерпані. З урахуванням енергоємності виробництва (при виробництві алюмінію витрати енергії в 5-7 разів, а при виробництві пластмас - у 3-4 рази вище, ніж при виробництві сталі) можливості рециклінгу (коефіцієнт рециркуляції чорних металів 55 %, алюмінію 27 %, пластмас 10 %), розмірів шкідливих викидів у навколишнє середовище, перспектива масштабної заміни чорних металів альтернативними матеріалами представляється нереальною. Однак, два фактори - екологічні і транспортні витрати на перевезення рудної сировини і готової продукції роблять проблематичним тривале нарощування виробництва кінцевої сталевої продукції і її споживання і зменшують конкурентоспроможність чорної металургії на світових і внутрішніх ринках. Шкідливі викиди основних металургійних переділів (пил, оксид вуглецю, диоксід сірки, оксид азоту і вуглеводню) у силу високої конкуренції виробництва в окремих регіонах країн, що виробляють сталь приводять до підвищеного екологічного навантаження на одиницю території. За абсолютним значенням металургійних викидів перші місця займають: Китай (6,29 млн. т. на рік), Західна Європа (6,44), США (3,91), Японія (3,74), Росія (2,34), Індія (1,31). Основний внесок світової металургії в глобальні зміни клімату пов'язаний, головним чином, з ростом “парникового ефекту” за рахунок використання вугілля в металургійних переділах: на 1 т прокату витрачається 1,5 т умовного вуглецю, з якого 85 % виділяється у виді диоксиду вуглецю. Світовий ринок рудометалургійної сировини формується континентальними і міжконтинентальними транспортними вантажопотоками. Наприклад, європейський імпорт руди формується потоками з Південної Америки (Бразилія), Північної Америки (Канада), Австралії й Азії (Індія). Транспортний фактор містить у собі як витрати власне на транспортування металургійної сировини, так і екологічні наслідки спалювання палива при його транспортуванні. Але ці ж обставини містять у собі і потенційні можливості росту конкурентоспроможності світової чорної металургії. У їхньому числі наступні:

- зниження витрат енергії на переділи при скороченні повного металургійного циклу за рахунок виключення морально-застарілого доменного і мартенівського виробництва, заміни обтискних прокатних станів машинами безупинного розливання сталі й ін.

- підвищення якості металургійної сировини сучасними технологіями на ГЗК, невикористання високоякісної вторинної сировини в системі рециклінгу чорних металів, підвищення якості і розмаїтості кінцевої металопродукції.

- раціоналізація транспортних потоків сировини, енергії і кінцевої металопродукції.

Зниження усіх видів шкідливих викидів і впливів на навколишнє середовище в глобальних і локальних масштабах.

Глобальна операціоналізація виробничо-технологічних, енергетичних, транспортних, ринково-економічних (збутових, сервісних і інвестиційних) зв'язків між транснаціональними металургійними корпораціями в забезпеченні багатонаціональних споживачів. Виробництво сталі в період 2010-2015 р., по оцінках фахівців, виросте в порівнянні з кінцем 90-х років у 1,5-2 рази, до 1125-1600 млн. т. на рік. Тенденція стійкого росту світового споживання і виробництва чорного металу супроводжується загостренням конкуренції виробників сталі на світових регіональних ринках. Економіка розвинутих країн продовжує знаходитися в стані депресії, попит активізувався, але в силу сезонних факторів. Довгострокової ж тенденції до поліпшення поки не спостерігається. Сталеливарні корпорації не заперечують того, що попит тут ні при чому, а підйом цін викликаний винятково бажанням компенсувати втрати через кризу, а також сприятливою можливістю відшкодувати їх.

Зменшення китайського експорту завдяки застосуванню антидемпінгових заходів та скорочення обсягів прямого й опосередкованого державного субсидування галузі знизить ризик перенасичення світового фінансового ринку. Але у цьому разі станеться різке зниження цін всередині Китаю. (Більше 60% експорту сталі з Китаю припадає на США, Європейський Союз та Південну Корею. Уряди цих країн вже наполягають на якнайшвидшому вирішенні проблеми надлишкових потужностей у Китаї, звинувачуючи Китай в демпінгу на ринку сталі. На цей час вже у 11 країнах ініційовані антидемпінгові розслідування проти 27 китайських виробників).

Чотири найбільших гравця – Китай, Росія, Індія й Бразилія можуть поповнити світовий ринок сталі 270 млн. тонн [3]. Може виникнути проблема розбіжності між пропозицією і попитом. (Така різниця може скласти 118-160 млн. тонн). У зв`язку з цим виробники сталі повинні пристосовуватися до ринків і трохи притримати виробництво. Інакше ринок ризикує бути перегрітим від надлишку пропозицій. Що може спричинити падіння цін та знизити прибуток компаній.

Ключову небезпеку для розвитку галузі представляє подальше зростання цін на чинники виробництва, такі як вартість залізної руди й електроенергії. Цю обставину можна вважати негативним чинником, оскільки вона збільшує частку постійних витрат у сталевому виробництві, який відрізняється високою циклічністю. Цей чинник, проте, також сприяє зростанню мінімального рівня цін, у зв`язку з чим компанії повного виробничого циклу виробництва виграють від подальшого зростання ціни на залізну руду і вугілля, інші ж, хто змушений закуповувати сировину в постачальників, можуть стати нездатні компенсувати зрослі витрати у вигляді збільшення ціни збуту.

За повідомленням Укррудпрому експерти аудиторської компанії PricewaterhouseCoopers, котрі підготували щорічну доповідь про угоди M&A у металургійній галузі, дійшли висновку, що металургійна галузь є досить далекою від остаточної консолідації, не зважаючи на те, що у минулому році у світовій металургії відбулося 224 угоди зі злиття і поглинання на загальну суму 77,4 млрд. дол. На думку керівника міжнародної металургійної практики Pricewaterhouse-Coopers Джима Форбса [5], світовий металургійний сектор “ввійшов у епоху нових грандіозних угод”. У якості основних рушійних сил консолідації автори доповіді називають “потребу у нарощуванні фінансової могутності, а також в оптимізації виробничих потужностей”. При цьому, зазначає він, “відбулися цікаві зміни, що стосуються місця їх здійснення”. Регіональним лідером по злиттю і поглинанню, за підрахунками аудиторів, стала Західна Європа, де відбулося 60 угод на 49,9 млрд дол. За нею йдуть Північна Америка (60 угод на 15,5 млрд. дол.), Центральна і Східна Європа (40 угод на 8 млрд. дол.), Азіатсько-Тихоокеанський регіон (52 угоди на 3,2 млрд. дол.). Разом із цим у документі констатується, що на п`ять провідних виробників сталі досі доводиться менш 20% всього ринку. Це значно нижче, ніж у залізорудній промисловості.

Можна виділити ряд факторів, за якими можна визначити, у яких країнах більш сприятливі умови для виробництва сталі:

- багаті природні ресурси для сталевої промисловості;

- найсучасніше встаткування й технології;

- відносно недорогі трудові ресурси;

- досить розвинена транспортна інфраструктура;

- вигідне географічне положення, що дозволяє вести транспортування основної сировини й продукції економічним водним шляхом.

3. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ВИРОБНИЦТВА СТАЛІ В УКРАЇНІ

Основні металургійні компанії України представлені в табл. 3.1

Таблиця 3.1 Українські металургійні компанії

Назва компанії	Холдінг	Активи групи (підприємства)	Сильні сторони (підприємства)	Слабкі сторони (підприємства)
ВАТ «Arcelor Mittal Кривий Ріг»	Міттал Стіл	Коксохім, РУ ім.Кірова, Новокриворіжський ГОК	87% власної залізної руди	Проблеми в забезпеченні вугіллям
ВАТ «ММК ім. Іліча»	-	Комсомольське РУ, Укрмеханобр	Розміщення поблизу джерел сировини та морського порту	Проблеми в забезпеченні коксом та рудної бази
ВАТ «Азовсталь»	СКМ	Північний ГОК, Центральний ГОК, Докучаєвський флюсодоломитний завод, Новотроїцьке РУ, коксові заводи та вугільні шахти	100% власної руди та коксу	-
ВАТ «Алчевський металургійний комбінат»	ІСД	Алчевський КХЗ, вугільні шахти	100% власного коксу	Відсутність власної рудної бази

Як можна бачити із таблиці, проблемним питанням є забезпечення металургів сировиною.

Сучасний стан виробництва сталі в Україні має як негативні так і позитивні характеристики.

Враховуючи випереджаючі темпи розвитку машинобудування та будівництва, зростає і внутрішній попит на металопродукцію. Але, зі збільшенням зовнішнього попиту навесні 2006 року спостерігалась недопоставка деяких видів металургійної продукції на внутрішній ринок [1]. Сформувався дефіцит по багатьом позиціям металопрокату, який компенсувався дешевшими за вітчизняні імпортними поставками. За 4 місяці 2007 року (порівняно з січнем-квітнем 2006 року) імпорт недорогоцінних металів та виробів з них зріс в 1,5 р. В той же час за оцінками експертів на світовому металургійному ринку очікується коригування цін (падіння світових цін на метал). Отже, у разі подальшого подорожчання енергоносіїв (у першу чергу природного газу) та транспортних тарифів існує ризик часткового витіснення вітчизняної металопродукції з внутрішнього ринку, а з погіршенням кон’юнктури на світовому ринку - і з зовнішнього.

Значні обсяги будівництва, пов’язані з підготовкою до проведення Чемпіонату з футболу 2012 року забезпечать попит металургійної продукції на внутрішньому ринку України.

У 2006 р. на модернізацію устаткування та технічне переозброєння підприємств металургійної промисловості було витрачено 6,266 млрд. грн. Зношеність основних фондів у галузі є досить високою (за даними різних джерел – 60-80%).

З перевищенням встановлених строків експлуатації працює 80% доменних і мартенівських печей, 90% прокатних станів, 20% конвертерів.

Енергоємність українських металургійних підприємств в 1,5-2 разів перевищує контрольні цифри по розвинених країнах. Особливо відмічаються позитивні зрушення у відновленні і технічному переозброєнні виробництва: «Алчевський меткомбінат», «ІСТІЛ», «Донецький метзавод» і «ММКІ».

Порівняно низька собівартість української сталі традиційно визначається невисокою вартістю залізорудної сировини, коксу, брухту, електроенергії. У 2006 р. металурги змушені були збільшити свої видатки на придбання сировини й енергоносіїв, зокрема, внаслідок більш як дворазового підвищення цін природного газу проти 2005 р. За цих умов вітчизняні металургійні холдинги почали програми модернізації та розширення потужностей підприємств, підвищення ефективності та енергозбереження.

У 2006 р. тільки найбільші групи (СКМ, ІСД, МСКР, ММК їм. Ілліча, «Запоріжсталь») інвестували на реалізацію цих програм близько 4,5 млрд. грн. Також було затверджено кілька нових довгострокових проектів, які передбачають ще більш значні витрати.

Корпорація ІСД на Алчевському МК у грудні 2006 р. розпочала проект будівництва когенераційної установки потужністю 294 МВт, яка буде використовувати доменний, коксовий і конвертерний гази, які є відходами виробництва, для генерації електроенергії на потребу комбінату і Алчевського КХЗ. Можливе забезпечення електроенергією області та поставки електроенергії на експорт. Вартість проекту становить $363,1 млн., а завершити його планується у 2009 р. Два нові подібні енергоблоки планується у майбутньому побудувати на іншому підприємстві ІСД – ДМКД.

Позитивні операційні результати першого півріччя є наслідком сприятливої ринкової кон’юнктури та попиту. Ціни на сталь в 1 півріччі 2007 року є вищими на 14%-38% ніж минулого року та зросли на 25% в середньому з початку року.

На рейтинги російських і українських компаній продовжують впливати недостатня географічна диверсифікація й загальний стан операційного середовища, для якого характерні політичні, інфляційні і валютні ризики. Попри те, що сталь є стратегічно важливим товаром як для Росії, так і України, сталеливарні компанії залишаються підвладні ризикам, що зв`язані з розвитком нормативно-законодавчого і податкового регулювання у країнах.

Металургійна галузь, будучи провідною в Україні, багато в чому визначає обриси та перспективи інших секторів економіки. Згідно зі статистичними даними, металургія зараз на підйомі. Але у цій важливій галузі існує ряд проблем.

Перша проблема пов’язана з тим, що внутрішній ринок споживає всього 20% виробленого металу, тоді як у розвинених країнах – 80 - 90%.

Так, внутрішнє споживання прокату в 1999 р. становило всього 16,3% від загального обсягу виробництва проти 68% у 1990 р.

Готова продукція суднобудування, машинобудування та інших галузей економіки країни - споживачів продукції ГМК - має набагато вищу додану вартість і значно підвищує зайнятість трудових ресурсів та рівень професіоналізму.

Крім того, в передових країнах стійкий розвиток галузі можливий, насамперед, завдяки опорі на внутрішній ринок. У такому випадку галузь набагато менше схильна до коливань світової кон’юнктури і тому здатна динамічно розвиватися. Оскільки в Україні внутрішній ринок відсутній, що насамперед пов’язано з відсутністю кваліфікованої кредитно - грошової політики, то металургійна галузь змушена орієнтуватися лише на експорт.

На прикладі вказаної галузі можна побачити парадокс. Країна, що займає по випуску металургійної продукції 7 місце в світі, по даним ДКП «НДIСЕП» [7], імпортувала в 1999 р. багато різних видів інструмента з металу на суму більше за 4,5 млн. доларів, а виробів з чорних металів - на 25 млн. доларів.

Розвитку внутрішнього ринку заважають також і високі податки, які входять у витрати на виробництво, багаторазово переходячи по сходинках ГМК (Гірничо - машиний комплекс) в ціну кінцевого продукту, і далі в ціну продукції інших галузей, тим самим роблячи продукцію України не конкурентноздатною на світовому ринку, а також деформована структура цін в економіці України.

Проведення експерименту [7] дозволило знизити ціну продукції, що привело до зростання об’єму її реалізації на внутрішньому ринку тільки за 3 квартал 2000 р. на 17,5%.

Але податки і ціноутворення - це системні чинники, і окремо проведений експеримент не може вирішити комплекс проблем економіки України.

Друга проблема - екстенсивне розширення галузі. Галузь спирається на надто застарілу технічну і технологічну базу. Наступні дані справедливі для 2002 року.

Досі існує виробництво сталі в Україні мартенівським способом, на який припадає 48% продукції (проти середньосвітових 5,2%) і лише 5% продукції країна отримує за допомогою електродугової плавки (середньосвітові - 34,5%).

Тільки 17% продукції виробляється шляхом безперервної розливки сталі (середньосвітові - 83%). Технологічна відсталість приводить до значної перевитрати сировини та енергоресурсів. За даними SOFRES Conseil [6], відходи металу в Україні при виробництві 1 тонни сталі в 6 раз перевищують аналогічний показник в Японії. За експертними оцінками 30% підприємств галузі потрібно закрити.

Експортна продукція найнижчого переділу - півфабрикати та заготовки - становить 39,9%, це є спеціалізацією України в мировому розподілі праці.

Виробництво цінної високолегованої сталі у 2000 р. становило тільки 415 тис. тонн або 1,3% загальних обсягів випуску сталі. А нержавіючої сталі - тільки 42 тис. тонн. Для прикладу, у Південній Кореї в загальному об’ємі виробництва на леговану сталь припадає 11%, а на нержавіючу - 4,1%.

В галузі використовується мала кількість наукових розробок, незважаючи на те, що саме в Україні вперше в світі було розроблено киснево-конверторне виробництво.

Відсутність цілеспрямованої державної політики по залученню інвестицій в галузь і низький рівень амортизаційних відрахувань (6,2% проти 10 - 12% в країнах ЄС та 14,5% в Японії) не дозволяє галузі проводити модернізацію, а кошти, звільнені внаслідок експерименту, дозволили лише частково відновити оборотні кошти підприємств.

Знос основних фондів на 01.01.2000 р. в ГМК становив 63,1%. Щорічний знос становить 3 - 3,5 млрд. грн., а оновлення у 2000 р. склало лише 1,46 млрд. грн., багато в чому завдяки експерименту. Основним джерелом інвестицій є власні кошти підприємства - до 90 - 95%. Кредити комерційних банків становлять усього лише 2 - 3%, що пояснюється високими кредитними ставками останніх.

Третя проблема - антидемпінгові розслідування. Україна займає третє місце в списку країн, котрі найчастіше попадають під антидемпінгові розслідування. За період 1996 - 2000 рр. проти України було проведено 58 антидемпінгових розслідувань, по 46 прийняті антидемпінгові санкції. Прямі втрати від цих санкцій становили $ 1,5 млрд.

У їх основі лежить ряд причин. Це й відсутність координації між підприємствами України по проведенню єдиної експортної політики на зовнішньому ринку, і слабка юридична підготовленість вітчизняних виробників, і демпінгові ціни.

Остання причина - об’єкт особливої уваги західних компаній. Низькі ціни в Україні пов’язані не стільки з використанням високих технологій і сучасних способів виробництва, а, по-перше, з низькими зарплатами в порівнянні з середньосвітовим рівнем, по-друге, з низькими витратами на екологію і, в третіх, що найбільш істотно, через перекіс цін, що викликає необхідність дотування через бюджет вугільної та суміжних з нею галузей України. У той же час вартість енергоресурсів в Україні значно вище, ніж наприклад, в Росії. Це також результат деформованої структури цін в економіці України, що безпосередньо пов’язане з ціновою політикою Уряду.

Четверта проблема - це коливання світових цін. Стимульоване оптимістичними прогнозами прискорене зростання світового виробництва сталі призвело до перенасичення ринків ряду країн, передусім США, і падіння світових цін у II півріччі 2000 р.

Це неминуче призведе до падіння обсягів постачання продукції на експорт і створить додаткові проблеми в галузі.

П’ята проблема полягає в тому, що висока частка низько технологічних підприємств фактично знекровлює Україну, створюючи проблеми в забезпеченні ефективного енерго - та паливного балансу. Посилення умов постачання газу та електроенергії й зростання цін на газ і електроенергію насамперед відіб’ється на умовах функціонування вказаних підприємств, чому не зможе допомогти навіть пільгове оподаткування. Потрібно відмітити і зростання вартості перевезень, і підвищення мінімального рівня цін на вугілля.

Шоста проблема - металобрухт.

Металобрухт - це дуже важлива сировина для металургії. Він дозволяє працювати по значно більш екологічно чистій схемі на так званих міні-заводах по скороченому циклу. В 2002 році їх в Україні було всього два: «Дніпроспецсталь» і завод з новітньою технологією «ISTIL-ДМЗ». За цією технологією можна отримувати високоякісну цінну сталь, використовуючи в якості основної сировини брухт чорних металів. Тому спостерігається підвищена увага з боку західних країн до нашого брухту. Адже брухт стоїть копійки, а легована сталь - тисячі доларів. І тут потрібно звернути увагу, що в країні, в основному, зберігся не просто брухт, а брухт з нелегованих сталей, що дозволяє виробляти особливо якісні сталі.

Сектор чавуну та сталі - основний в українській металургійній та металообробній промисловості. Він відіграє важливу роль у національній економіці: у 2003 р. на цю галузь припадало 5% ВВП та 24,3% загального промислового виробництва. Зараз на цю галузь припадає 7,2% виробничих активів та 6,4% робочих місць у промисловості. Її щорічний обсяг виробництва становить 33,9 млн. тонн чавуну, 42,1 млн. тонн залізної руди та 36,6 млн. тонн прокату. Основою галузі є 15 великих заводів, більшість із яких металургійні комбінати з повним циклом виробництва (виробництво чавуну, сталі та прокату).

Українська сталеливарна галузь здатна працювати як замкнута технологічна система, від видобутку та збагачення сировини до виробництва коксу, чавуну та сталі, і мало залежить від імпорту. У 2003 р. на імпорт готового прокату та залізної руди припадало 2,5% та 12% обсягу їх загальнонаціонального виробництва. Країна має достатню сировинну базу, у тому числі великі запаси металобрухту та металевих відходів. Крім того, енергетична система країни та транспортна мережа достатньо розвинуті для підтримки великих виробничих та експортних операцій у металургійній галузі.

На чорні метали припадає левова частка українського експорту. Експорт чорних металів у 2003 р. становив 6,7 млрд. доларів США, і він зріс більш як на 70% за період 2000-2003 рр. (табл. 3.2).

Табл. 3.2 Місце української чорної металургії у світовому виробництві сталі

Продукція	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Світове виробництво, млн. тонн	41,76	32,61	24,08	22,31	22,33	25,63	24,45	27,45	31,77	33,11	34,05	36,93	38,74	38,64	40,9	42,83
Україна, млн. тонн	517,2	520,2	513,4	532,9	532,4	564,5	548,1	566,1	611,7	620,1	666,8	724,4	805,7	888	980,1	1067
Частка України, %	8,07	6,27	4,69	4,19	4,19	4,54	4,46	4,85	5,19	5,34	5,11	5,10	4,81	4,35	4,17	4,01

Незважаючи на те, що питома вага чорних металів у загальному обсязі експорту залишається значною, вона зменшилася: з 5,34% у 2001 р. до 4,01% у 2007 р. Внесок галузі до загального зростання обсягів українського експорту у 2000 - 2003 роках складав 20%.

Можливості галузі, успадковані Україною після розвалу Радянського Союзу, перевищують внутрішній попит у декілька разів, і саме це зумовило концентрацію основної уваги представників галузі на експортних операціях. У 2003 р. експорт сталевого прокату досяг 79% загального виробництва. Через свою експортну спрямованість сектор є досить чутливим до розвитку світових ринків металу, які останнім часом характеризуються такими ознаками:

- інтенсивне зростання попиту у 2002 р. як на прокат, так і на інші продукти металургії;

- помітне зростання цін на всю металургійну продукцію;

- розвиток порівняно нової ринкової ніші, пов'язаний із підвищенням попиту на сталеві напівфабрикати;

- співіснування виробників з різним рівнем розвитку технологічним, що дозволяє традиційним виробникам залишатися прибутковими, тоді як ті, хто використовує нові технології, розвиваються далі.

Починаючи з середини 90-х років, світові ціни на чорні метали знижувалися, але цей процес зупинився у 2001 р. Після цього у 2002 р. світові ціни почали зростати, а в липні 2003 р. цей процес значно прискорився. Українські експортери скористалися сприятливою ринковою ситуацією і значно збільшили обсяги експорту та експансію на світові ринки.

Чорна металургія Радянського Союзу була спрямована на задоволення внутрішніх потреб. У ті часи 55% продукції української металургії продавалося всередині країни, і ці поставки були пріоритетними для інших радянських республік. Експортні обсяги були незначними. У 1990 р. експорт до зарубіжних країн становив лише 3 млн. тонн (8% виробленого) прокату з усіх 15 млн. тонн, відвантажених за межі УРСР.

У зв'язку з цим протягом перших років української незалежності українським металургійним підприємствам бракувало досвіду роботи на міжнародній арені. Вони були невідомі для покупців, їх продукція не відповідала міжнародним стандартам. Відповідно, ціна на українську продукцію була порівняно низькою.

Ситуація загострилася під час кризи на світовому ринку сталі. Значні додаткові обсяги дешевого металу, що увірвалися на ринок у середині 90-х років, викликали велике занепокоєння традиційних виробників. Починаючи з 1995 р., українські виробники сталі постійно було об'єктом антидемпінгових розслідувань та інших інструментів захисту внутрішніх ринків. Підраховано [6], що за останні 10 років проти українських експортерів чорних металів було порушено близько 60 антидемпінгових справ, що є дуже великою кількістю для галузі із загальними обсягами продажу близько 10 млрд. дол. США. Ці дії значно змінили ціноутворення та структуру виробництва й експорту в Україні на користь більш дешевих та простих продуктів металургійної сировини, сталевих напівфабрикатів та більш простої номенклатури прокату. Питома вага напівфабрикатів у загальній вартості експорту зросла з 21% у 1993 р. до 29% в 2004 р., а питома вага металобрухту зросла з 0,6% до 3,4%, феросплавів - з 1,0% до 8,8% [3]. Характерною особливістю зазначених продуктів було те, що вони не підпадали під дію встановлених ЄС експортних квот.

Рис. 3.1 Динаміка виробництва сталі в Україні

На сьогодні Україна представляє себе на світових ринках як конкурентоспроможний виробник сталевих виробів із простим циклом виробництва. Ця ніша у середньостроковій перспективі залишиться основним об'єктом уваги українських експортерів. Дотепер їх намагання потрапити до ніші виробників високо вартісної продукції (наприклад, анодований прокат) були дуже слабкими. У таблиці 4 відображено у доволі стабільній структурі експорту та постійних середніх експортних цінах.

Така консервативна природа експортної структури в цій галузі зумовлена існуючою конкуренцією на світових ринках, з одного боку, та існуючим рівнем технологічного розвитку в Україні, недостатніми обсягами інвестиції.

У 2003 р. спостерігалось пожвавлення внутрішнього ринку чорних металів в Україні. Після значної перерви внутрішні ціни почали зростати, що пов'язано, по-перше, із зростанням попиту з боку метало споживаючих виробництв (зокрема. машинобудування), що інтенсивно розвиваються, та, по-друге, із зниженням пропозиції, викликаним збільшенням експорту. В результаті цього у 2003 р. в Україні одночасно зростали внутрішні ціни та обсяги експорту, що створило сприятливі умови для розвитку сталеливарної галузі.

Існуючі виробничі потужності в Україні вже кілька років показують позитивну динаміку виробництва чавуну, сталі й прокату. Починаючи з 2000 року, відзначається щорічне збільшення виробничих показників у секторі чорної металургії в середньому на 2-5% щорічно. Так, протягом 2005 року основні виробничі показники по галузі чорної металургії в порівнянні з 2000-м виросли на 28,1% по чавуну, на 30,2% по сталі й на 61,2% по прокату (табл. 3.2).

Табл. 3.2 Динаміка виробництва сталі в Україні за 2000-2006 роки, млн. т.

Продукція	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Чавун	25,69	26,36	27,63	29,52	31,05	30,77	32,93
Сталь	31,40	33,10	34,04	36,93	38,73	38,63	40,89
Сталевий прокат	22,46	25,25	30,16	32,31	33,38	33,37	36,20

Blog

Порівняльний аналіз динаміки виробництва сталі у регіонах світу завдання

Содержание

2. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ ЧОРНИХ МЕТАЛІВ