Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет

Вид материала

Содержание

1. Актуальність теми
2. Тривалість заняття
Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
Хронічна ниркова недостатність
5.2. Теоретичні питання до заняття
5.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті

Подобный материал:

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет

“Затверджено”

на методичній нараді кафедри

____хірургії та урології____

“___” ___________ 2010 р. (Протокол №___)

Завідувач кафедри

професор Іфтодій А.Г.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам _4 курсу медичного________ факультету

(спеціальність “ медична психологія ”)

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Під час ПІДГОТОВки ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Тема заняття

Хронічна ниркова недостатність.

Психологічні аспекти діагностикі та лікування хворих.

Залік з урології.

Методичну вказівку склала ас. Ілюк І.І.

Чернівці – 2010

1. Актуальність теми: Нирки належать до органів, які регулюють постійність внутрішнього середовища організму, відповідають за виведення кінцевих продуктів обміну речовин, регулювання водно-електролітного балансу, осмотичного тиску плазми, підтримання кислотно-основної рівноваги, рівнів гормонів, вітамінів, атакож за утворенням еритроцитів. Тому при виникненні ниркової недостатності

порушуються всі функції нирок, Ідо зумовлено пошкодженням усіх відділів нефронів, що супроводжується стійкими змінами гомеостазу.

Ниркова недостатність може бути гостра і хронічна. Виникненню гострої ниркової недостатності сприяють преренальні, ренальні та постренальні чинники, тоді як хронічна ниркова недостатність є результатом численних захворювань. які відносяться до різних медичних галузей. Загальна захворюваність складає близько 190 чоловік на 1 млн. населення на рік. Із них на найбільш працездатний вік (18-50 років) припадає близько 100 чоловік, що обумовлює соціальну значимість захворювання.

Найбільш частими захворюваннями, які призводять до розвитку ХНН є: хронічний дифузний гломерулонефрит, хронічний пієлонефрит, полікістоз нирок, системний червоний вовчак, вузликовий периартеріїт (синдром Альпорта, нефронофтиз Фанконі), балканська нефропатія тощо.

Своєчасна діагностика основного захворювання та цілеспрямоване адекватне лікування дозволяють в ряді випадків покращити стан хворих, подовжити їх вік. Крім того, навіть при розвинутій ХНН, знання синдрому уремії дозволяє запобігти розвитку специфічних ускладнень з боку інших органів та своєчасно направити хворого на органозамісну терапію (гемодіаліз, трансплантація нирки), що іноді дозволяє подовжити вік хворих на десятки років.

2. Тривалість заняття: ___2__(год.)

3. Навчальна мета (конкретні цілі):

І. Студент повинен знати:

Класифікація ХНН.
Симптоматологія ХНН.
Діагностика ХНН.
Диф. діагностика анурії з гострою затримкою сечі.
Лікування ХНН.

Студент повинен вміти:

- отримати вичерпну інформацію про захворювання від хворого або оточуючих його родичів чи на основі аналізу медичної документації, що мається в розпорядженні;

-з астосувати об'єктивні методи обстеження хворого, що визначають загальні та специфічні ознаки урологічного захворювання;

- встановити попередній діагноз основного та супровідного захворювання, їх ускладнень.

- визначати функціональну здатність нирок на підставі двних додаткових методів досліджень

На основі скарг хворого і анамнезу запідозрити ХНН.
Скласти план обстеження хворого з ХНН.
Обгрунтувати і сформулювати клінічний діагноз.
Провести диференціальну діагностику.
Обгрунтувати медикаментозне лікування і покази до оперативного.
Вміти оцінити біохімічний аналіз крові (рівень креатиніну, сечовини, електролітів, білків), ан. сечі, добовий діурез, рентгенограми.
На основі скарг хворого і анамнезу запідозрити ХНН.
Скласти план обстеження хворого з ХНН.
Обгрунтувати і сформулювати клінічний діагноз.
Провести диференціальну діагностику.
Обгрунтувати медикаментозне лікування і покази до оперативного.
Вміти оцінити біохімічний аналіз крові (рівень креатиніну, сечовини, електролітів, білків), ан. сечі, добовий діурез, рентгенограми.

опанувати практичні навички:

На основі скарг хворого і анамнезу запідозрити ГНН.
Скласти план обстеження хворого з ГНН.
Обгрунтувати і сформулювати клінічний діагноз.
Провести диференціальну діагностику.
Обгрунтувати медикаментозне лікування і покази до оперативного.
Вміти оцінити біохімічний аналіз крові (рівень креатиніну, сечовини, електролітів, білків), ан. сечі, добовий діурез, рентгенограми.
На основі скарг хворого і анамнезу запідозрити ХНН.
Скласти план обстеження хворого з ХНН.
Обгрунтувати і сформулювати клінічний діагноз.
Провести диференціальну діагностику.
Обгрунтувати медикаментозне лікування і покази до оперативного.
Вміти оцінити біохімічний аналіз крові (рівень креатиніну, сечовини, електролітів, білків), ан. сечі, добовий діурез, рентгенограми.

13.визначати функціональну здатність нирок еа підставі двних додаткових методів досліджень

Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

1. Анатомія людини.

2. Гістологія. 3. Фізіологія. 4. Патологічна анатомія.

5. Патологічна фізіологія. 6. Променева діагностика.

7. Догляд за хворими.

Знати будову та функції органів сечової системи, патологічну анатомію та фізіологію сечової системи, правила догляду за дітьми із захворюваннями органів сечової системи, правила медичної етики та деонтології. Оцінити зміни функціонування органів сечової системи, що свідчать про порушення стану дитини, проводити об'єктивне обстеження хворої дитини для виявлення симптомів та синдромів, що свідчать про ураження органів сечової системи та стан важкості дитини. Проводити підготовку дітей до інструментальних, функціональних та лабораторних методів дослідження органів сечової системи. Вміти проводити інтерпретації результатів додаткових радіологічних методів діагностики органів сечової системи, доглядати за дитиною із захворюваннями органів сечової системи.

Поради студенту.

Зміст теми:

ХРОНІЧНА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ

Хронічна ниркова недостатність (ХНН) - це ускладнення прогресуючих хронічних ниркових захворювань обох нирок або однієї функціонуючої. Розвивається внаслідок поступового відмирання великої кількості нефронів, причому нирки втрачають можливість виконувати свої функції.

У 1/3 хворих ХНН є наслідком гломерулонефриту, у 20% - пієлонефриту, у 10% -полікістозу, по 8% - системних захворювань, амілоїдозу, сечокам'яної хвороби. У дітей віком до 2 років ХНН найчастіше є наслідком аномалій розвитку сечової системи.

Класифікація. За С.І. Рядовим розрізняють 3 стадії:

І - латентна (доазотемічна), розвивається при загибелі до 70% нефронів, конц. креатиніну плазми до 200 мкмоль/л, клубочкова фільтрація (КФ) знижується до 50мл/хв. II - азотемічна (початкових клінічних проявів), при загибелі до 90% нефронів;

ПА - конц. креатиніну 200-400 мкмоль/л, КФ - 50-20 мл/хв;

ІІВ - конц. креатиніну 400-700 мкмоль/л, КФ - 20-10 мл/хв. ПІ - уремічна (виражених клінічних проявів), при загибелі більше 90% нефронів ША - конц. креатиніну 700-1000 мкмоль/л, КФ - 10-5 мл/хв;

ІПВ - конц. креатиніну більше 1000 мкмоль/л, КФ - менше 5 мл/хв. За М.О. Лопаткіним у перебігу ХНН виділяються чотири стадії: латентна, компенсована, інтермітуюча, термінальна.

При ХНН-І загальний стан хворого задовільний, суб'єктивні ознаки і дані об'єктивного обстеження характерні для основного захворювання. При дослідженні добового діурезу відхилень не виявляють, однак підвищується концентрація креатиніну плазми (до 150 мкмоль/л), знижуються клубочкова фільтрація (до 50 мл/хв.), канальцева реабсорбція (до 97 %), видільна здатність нирок (до 55 %).

При ХНН-ІІ спостерігаються прояви як основного захворювання, так і недостатності функції нирок. Виражені загальна слабкість, гіподинамія, анорексія, полідипсія, поліурія (до 2 л), ніктурія, гіпоізостенурія. Незважаючи на це, а також стійке підвищення в крові креатиніну (до 350 мкмоль/л), загальний стан хворого тривалий час задовільний, функції інших органів і систем загалом не порушені (крім артеріальної гіпертензії та незначної анемії).

У цей період хворі худнуть, відмічають сухість у роті, спрагу, шкіра їх набуває блідо-жовтого кольору, стає сухою, зі зниженою еластичністю.

При ХНН-ПІа різко порушені функції нирок і гомеостаз. Рівень креатиніну плазми збільшується до 350-500 мкмоль/л, клубочкова фільтрація знижується до 15 мл/хв, канальцева реабсорбція -до 95%, видільна здатність нирок - менше 25 % норми. Різко знижується концентраційна здатність нирок (сеча має низьку відносну густину). Для клініки характерні ознаки субуремії.

При ХНН-Шб спостерігається клінічний синдром хронічної уремії. При цьому різко порушується функція не лише нирок, а й інших органів та систем. Спостерігаються порушення водно-електролітного балансу та кислотно-лужної рівноваги, збільшення в крові рівня креатиніну понад 500 мкмоль/л. Різко знижується фільтраційно-реабсорбційна здатність нирок. Все це зумовлює надзвичайно тяжкий стан хворих. Вони худнуть, стають кволими, апатичними, неконтактними

Клініка

Однотипна, без особливої залежності від причин, що викликають ХНН. З боку органів дихання — застійні явища, в пізніх стадіях - рентгенологічна картина "водяної легені", накопичення випоту в плевральних порожнинах (ексудативний уремічний плеврит). Дихання часте, утруднене, легко розвивається трахеобронхіт або бронхопневмонія, яка призводить до летального кінця. Дизелектролітемія та ацидоз часто є причиною задухи, що виникає.

Ураження серцево-судинної системи зумовлено прогресивним розвитком артеріальної гіпертензії нефрогенного генезу, загальною анемізацією, а також зростаючою уремічною інтоксикацією. Межі серця розширені, тони приглушені, відзначається систолічний шум. На ЕКГ фіксуються ознаки порушення скоротливості міокарда. Недостатність кровообігу, зовнішні набряки, накопичення рідини в порожнинах різко погіршують стан хворого. У 30-40% хворих в термінальній стадії розвивається уремічний перикардит.

Неврологічна симптоматика - загальмованість, в'ялість, у 1/3 хворих -інтоксикаційний психоз. Апатія і байдужість інколи змінюються збудженням, тривожністю, ейфорією. Нерідко хворий непритомніє, марить. На фоні арефлексії і гіпорефлексії можуть розвинутися судоми. На очному дні артерії різко звужені, звивисті, диск зорового нерва набряклий. Через ретинопатію знижується гострота зору.

Геморагічні прояви пов'язані з порушенням тромбоутворення, коагуляції і станом судин при ХНН. Характерним є не стільки зменшення кількості тромбоцитів, як порушення їх функції, генералізоване враження ендотелію судин. Можлива поява синдрому ДВЗ.

Пригнічення еритропоезу у зв'язку із зменшенням виділення еритропоетинів і одночасний гемоліз призводять до анемії, ступінь якої майже завжди відповідає ступеню недостатності нирок.

При ХНН зниження імунної реактивності організму, схильність до інфекційних захворювань, афебрильна течія інфекційного процесу, лімфопенія.

Уремічна кома розвивається в термінальній стадії ХНН. Розвиток коми повільний. Початкові ознаки - загальна слабкість, тяжкість в голові, головний біль, нудота, часта блювота, загальна стурбованість, безсоння. Поступово хворий впадає в стан простації. Шкіра блідо-жовта, суха, слизові також сухі, зірниці сухі, не реагують на світло. Нерідко на шкірі та слизових виникають крововиливи. Аміачний запах з рота, частий пульс, часте дихання (в пізніх стадіях типу Чейна-Стокса), високий артеріальний тиск, що не піддається корекції, токсичний пронос, іноді судоми.

Діагностика. Базується на даних анамнезу, біохімічних методів дослідження, кліренс-тестів, пункційної біопсії нирок. Обов'язковим є проведення проби Реберга-Тарєєва (швидкість клубочкової фільтрації та канальцевої реабсорбції за концентрацією креатиніну плазми та сечі і діурезу). Проби Фольгарта на концентрацію та розведення дають змогу оцінити концентраційну та водовидільну функції нирок. Характерним для ХНН є зростання в плазмі рівня середніх молекул до 800 і більш ум.од. (норма - до 200-300), і зменшення їх виділення з сечею до 200 і менше ум.од. (норма 400-500). Утруднення при діагностиці ХНН у дітей зумовлено стертістю симптоматики в початковий період захворювання. З метою виявлення ранніх форм ХНН проводять профілактичні огляди дитячого і дорослого населення з обов'язковим застосуванням однієї з функціональних ниркових проб. Найпростішим дослідженням для визначення стану концентраційної функції нирок є аналіз сечі за Зимницьким.

Лікування

При ХНН-І лікування спрямовується на усунення основного захворювання. Потреби в постільному режимі немає. При ХНН-П крім лікування з приводу основної патології потрібні додаткові заходи, особливо при загостренні ХНН внаслідок інтеркурентного захворювання, операційної травми тощо. До них належать постільний режим, дотримання дієти. При гіпертензії і нефритичному синдромі в раціоні обмежують кількість солі до 1 г на добу. При ХНН-ПІб до основного комплексу призначають препарати для лікування кардіальної патології, декомпенсація якої виникає в цьому періоді.

Дієтотерапія грунтується на таких принципах:

1. Обмеження в раціоні білку до 40-60 г/добу. При низькій клубочковій фільтрації (до 10 мл/хв) і виражених симптомах інтоксикації кількість білків повинна не перевищувати 20 г/добу, з них 15 г-обов'язково тваринного походження. Дієту, що містить 20 г/добу білка, застосовують упродовж 25 - ЗО діб, а потім у раціон вводять близько 40 г білка на добу.

2. Забезпечення достатньої енергетичної цінності раціону за рахунок жирів і білків. Введення потрібних для організму вітамінів та мікроелементів.

3. Контроль за надходженням натрію: значне його обмеження за гіпертензії і нормальна кількість за її відсутності (забезпечення умов для фільтрації).

4. Споживання достатньої кількості рідини (1,5 - 2 л) при контролі за добовим діурезом. Якщо нема поліурії, хворий за добу повинен випивати 500 мл + кількість сечі за попередню Добу.

При гіперкаліємії застосовують 10 % розчин кальцію глюконату, 100-200 мл 40% глюкози з інсуліном, при гіпокаліємії - калію цитрат, калію хлорид. Потрібно здійснювати постійниї контроль за вмістом калію в крові.

При застосуванні гіпотензивних засобів знижувати артеріальний тиск треба поступово.

Вводять нітропрусид натрію в/в по 50 мг на 250 мл глюкози, нітрогліцерин по 5-100 мкг. Перевагу слід віддавати блокаторам ангіотензинперетворюючого ферменту плазми (каптоприл, еналоприл, єнам, ренітек від б до 50 мг). При уремічному перикардиті -преднізолон по 30-60 мг на добу. При остеодистрофії - вітамін Дз по 1 мг на добу декілька тижнів, препарат "Ван-альфа" (Японія).

Для боротьби з анемією переливають кров і еритроцитарну масу (5-8 г на 1 кг тіла дитини), застосовують препарати заліза (фероплекс, аскофер, фероцерон), фолієву кислоту, вітамін В 12, тестостерон 300 мг/тиждень або сустанон по 1 мл/тиждень в/м упродовж 3-6 місяців, рекомбінантний еритропоетин 6-12 тис. од./тиждень.

При тяжких формах ХНН поряд з дієтою та лікарськими засобами застосовують методи екстракорпорального очищення крові.

Ще ефективнішим є перитонеальний діаліз. Проводиться за допомогою двох катетерів, введених в очеревинну порожнину. В цьому випадку очеревина є напівпроникливою мембраною, через яку проходить діаліз. Діализуючу рідину вводять з швидкістю 1-3 л/год, сеанс триває 12-24 години. Його призначають хворим похилого віку, у яких неможливо провести гемодіаліз.

Основним методом лікування хворих на ХНН є екстракорпоральний гемодіаліз за допомогою апарата штучної нирки. При ХНН гемодіаліз використовують для виведення хворого з тяжкого стану, а в кінцевій стадії - для підготовки до пересадки нирки. Застосування артеріовенозного шунта чи фістули дозволяє проводити систематичний (2-3 рази на тиждень) діаліз упродовж тривалого часу.

Показаннями до раннього гемодіалізу є рівень клубочкової фільтрації нижче 15 мл/хв, гіперкаліємія вище 7 ммоль/л та гіперкреатинінемія вище 700 мкмоль/л. Протипоказаний

гемодіаліз хворим із злоякісними захворюваннями органів кровотворення, ураженням ЦНС, патологією згортання крові, психічними розладами, розумовою відсталістю тощо.

Застосовують інші методи - гемофільтрацію, плазмоферез і гемоперфузію (гемосорбцію).

Трансплантація нирки. Розрізняють ізотрансплантацію (нирку беруть у генетичне ідентичної людини, наприклад, у однояйцевого близнюка) і алотрансплантацію (орган беруть від організму того ж виду). Залежно від місця пересадки трансплантація може бути ортотопічною (трансплантат підшивають на місце видаленого органа) і гетеротопічною (нирку пересаджують в інше місце).

Найчастіше застосовують гетеротопічну алотрансплантацію. Одержану від живого донора чи трупа ліву нирку пересаджують заочеревинно в праву пахвинну ділянку реципієнта, праву нирку - в ліву пахвинну ділянку. Ниркову артерію трансплантата з'єднують з внутрішньою клубовою артерією реципієнта кінець у кінець, а кінцеву вену - з зовнішньою клубовою веною кінець у бік. Сечовід пересаджують у верхньобічну стінку сечового міхура.

Показанням до пересадки нирки є термінальна стадія ХНН. Донорами стають близькі родичі (мати, батько, брат, сестра) або померлі внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми. Щоб уникнути несумісності, реципієнта підбирають за групою крові і антигенами, а також за гістосумісністю.

Протипоказами є супутні захворювання серця, легень, головного мозку в стадії декомпенсації, важка артеріальна гіпертензія, виражений атеросклероз, інфаркт міокарда, полісерозит, злоякісні пухлини, інфекційні, системні та психічні захворювання. Але під час підготовки до операції можливе їх усунення при адекватній медикаментозній терапії.

У передопераційний період вживають загальнотерапевтичні заходи (режим, дієта, гемодіаліз, медикаментозна терапія), проводять оздоровлення всіх осередків інфекції в організмі. Період теплової ішемії нирки не повинен перевищувати 60 хв (за даними деяких авторів- 15 хв.).

У післяопераційному періоді з першої доби призначають імунну супресивну терапію, спрямовану на пригнічення трансплантаційного імунітету (1-2 мг/кг преднізолону, 3—4 мг/кг азатіоприну, ЗО мг/кг циклоспорину А на добу). Крім того, проводять інтенсивну (симптоматичну, дезінтоксикаційну, для стимулювання діяльності органів кровообігу) протизапальну терапію.

Тривалість життя реципієнтів упродовж п'яти років залежно від їх віку спостерігається у 40-79 % випадків.

5.2. Теоретичні питання до заняття:

Класифікація ГНН.
Симптоматологія ГНН.
Діагностика ГНН. в початковій стадії.
Діагностика ГНН в олігоануричній стадії.
Диф. діагностика анурії з гострою затримкою сечі.
Лікування преренальної ГНН.
Лікування ренальної ГНН.
Лікування постренальної ГНН.
Класифікація ХНН.
Симптоматологія ХНН.
Діагностика ХНН. в початковій стадії.
Діагностика ХНН в олігоануричній стадії.
Диф. діагностика анурії з гострою затримкою сечі.
Лікування ХНН.

5.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

Робота 1. Обгрунтувати та сформулювати клінічний діагноз.

Студент збирає скарги, анамнез захворювання і життя у хворого, проводить об’єктивне обстеження, виявляє основні клінічні ознаки гострої ниркової недостатності, складає діагностичну програму, формулює діагноз.

Запитання, на які повинен відповісти студент:

1. Які клінічні симптоми ГНН?

2. Класифікація ГНН за етіологічними факторами і стадіями?

3. Назвати константи біохімічного аналізу крові (рівень креатиніну, сечовини, електролітів, білків, білірубін).

Робота 2. Провести диференціальний діагноз.

На основі скарг, анамнезу захворювання і життя, даних об’єктивного обстеження, рентгенолгічних, лабораторних та УЗД досліджень, студент проводить диферендіальний діагноз хворого з ХНН.

Запитання, на які повинен відповісти студент:

1. З якими захворюваннями будете проводити диференціальний діагноз?

2. Який об’єм консервативної терапії в залежності від стадії ХНН.

3. Які покази до оперативного лікування ХНН?

5.4. Матеріали для самоконтролю:

А. Питання для самоконтролю:

Що таке постренальна ГНН?
Яка тактика при анурii внаслiдок СКХ?
Якi змiни показникiв кровi при ХНН?
Коли показано проведення гемодiалiзу?
Який принцип гемодiалiзу?
Якi першi ознаки ХНН?
Чому при ХНН спочатку спостерiгається полiурiя?
Що таке курсовий метод лiкування ХНН?
Якi антибiотики мають найбiльшу нефротоксичнiсть?
Коли показана трансплантацiя нирки?
Які антибіотики мають найбільшу нефротоксичність?
Коли показана трансплантація нирки?

Б. Задачі для самоконтролю

1. У хворої на другий день після операції екстерпації матки з додатками виявлено анурію, болі в поперековій ділянці.

Попередній діагноз?

Які діагностичні засоби необхідно виконати для уточнення діагнозу?

Лікувальна тактика?

Відповідь. Ятрогенне пошкодження (перев’язка) сечоводів. Постренальна анурія. Хворій необхідно спробувати закатетеризувати обидві нирки. При неможливості це зробити оперативне втручання – уретероцистонеостомія.

2. Хворий Л., 62 років, поступив в урологічне відділення із скаргами на болі в попереку справа, нудоту, блювоту, спрагу, загальну слабість, відсутність сечі на протязі 2-х діб.

В біохімічному аналізі крові: сечовина – 41,6 ммоль/л, креатинін – 0,46 ммоль/л.

На оглядовій урограмі тінь конкремента 0,8x0,7 см. в проекції н/з правого сечовода.

З анамнезу – хворіє сечокам’яною хворобою єдиної правої нирки.

Попередній діагноз?

Лікувальна тактика?

Відповідь. Камінь н/з правого сечовода єдиної правої нирки. Постренальна анурія. Гостра ниркова недостатність. Хворому необхідно закатетеризувати праву нирку, в послідуючому низвести конкремент за допомогою петлі.

- Нетипові, нестандартні, що відображають ускладнені професійні ситуації – ІІІ рівень:

1. Хвора знаходиться на хронічному гемодіалізі 5 років, поступила в міждіалізний день в тяжкому стані, обумовленому брадикардією (пульс 52 за І хв.), аритмією та падінням артеріального тиску до 75/40. Яким грізним ускладненням обумовлений стан хворої? Відповідь: гіперкаліємія.

2. Які фактори обумовлюють міокардіодистрофію при уремії'? Відповідь: гіпертонія, анемія, гіпергідратація.

3. Які абсолютні протипоказання до трансплантації нирки? Відповідь: джерела інфекції, онкозахворювання, інфравезикальна обструкція.

4. У хворого сечовина 23 ммоль/л, креатинін 280 мкмоль/л, неорганічний фосфор-2,3 ммоль/л, артеріальний тиск 160/100. Яка терапія краща; консервативна чи діалізна?

Правильна відповідь - консервативна.

В. Тестові завдання для самоконтролю:

1. Характерним проявом ГНН є:

А. Олігоанурія, гіперазотемія, гематурія, протеїнурія.

В. Гіпоізостенурія, олігурія, аміноацидурія, ацидоз.

*С. Зменшення виділення сечі (аж до анурії), гіперазотемія, порушення водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги тощо.

D. Анурія, ацидоз, хілурія, гіперкаліємія.

Е. Зменшення діурезу (аж до анурії), гіперазотемія, гіперкапнія, гіперкаліємія.

2. Причини ГНН поділяються на:

А. Преренальні, ренальні, екстраренальні та аренальні.

В. Ренальні, преренальні, інтраренальні, аренальні.

С. Преренальні, екстраренальні, постренальні, аренальні.

*D. Постренальні, ренальні і преренальні.

Е. Преренальні, інтраренальні, ренальні.

3. У перебігу ГНН розрізняють такі стадії:

А. Шокову, компенсаторну, олігоануричну, поліуричні.

В. Початкову, субкомпенсації, уремії, поліурії.

*С. Початкову, олігоануричну, відновлення діурезу, видужування.

D. Шокову, олігоануричну, уремічну, видужування.

Е. Початкову, олігоануричну, полакіуричну, видужування.

4. Стадії олігоанурії властиві:

А. Гіпостенурія, гіпеазотемія, гіперкаліємія, гіпернатріємія, гіпоацидоз.

В. Гіпостенурія, гіперкреатинемія, гіпонатріємія, гіпопротиїнемія, ацидоз.

*С. Гіпостенурія, гіпеазотемія, гіперкреатинемія, гіпокальціємія, гіпонатріємія, ацидоз

D. Гіпоізостенурія, гіпеазотемія, гіперпротеїнемія, гіперкаліємія, алкалоз.

Е. Гіпостенурія, протеїнурія, анемія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, ацидоз.

5. Стадія олігоанурії клінчно проявляється:

А. Зниженням діурезу, сухістю шкіри і слизової рота, нудотою, блюванням, набряками, тахікардією, аритмією.

В. Зниженням діурезу, набряками, сухітсю в роті, тахікардією, артріальною гіпертензією.

С. Зниженням діурезу, спрагою, набряком легень, ексікозом, свербінням і сухістю шкіри, тахікардією, гіподинамією.

*D. Зниженням діурезу, спрагою, набряками, свербінням і сухістю шкіри, почащеним диханням, тахікардією, нестабільністю АТ, гіперрефлексією.

Е. Зниженням діурезу, спрагою, ексікозом, тахікардією, почащеним диханням

6. Для стадії відновлення діурезу характерні:

А. Поліурія, гіпостенурія, гіпеазотемія, гіперкаліємія, гіпернатріємія, ексідоз, гіподинамія.

В. Поліурія, гіпостенурія, нормалізація рівня азоту в крові, гіперкаліємія, ексікоз, гіподинамія, гіпорефлексія.

С. Поліурія, гіпоізостенурія, гіперазотемія, гіперкаліємія, гіпорефлексія.

*D. Поліурія, гіпостенурія, ексікоз, гіпокаліємія, гіпотонія, нормалізація рівня азотемії, гіпернатріємія, анемія, гіпоальбумінемія.

Е. Поліурія. Гіпоізостенурія, ексікоз, гіпокаліємія, гіпертонія, нормалізація рівня азотемії, гіпонатріємія, анемія, гіпоальбумінемія.

7. Для з’ясування причин ГНН необхідні дані:

А. Анамнезу, біохімічного і загального аналізу крові, заг. аналізу сечі, посіву сечі на флору, рентгенологічногообстеження.

В. Анамнезу, біохім. І заг. ан. крові, заг. ан.сечі, ізотопної ренографії, посіву сечі на флору.

*С. Анамнезу, біохімічного і загального аналізу крові, ізотопної ренографії, катетеризації сечоводів, оглядової і ретроградної урографії.

D. Анамнезу, біохімічного і загального аналізу крові, хромоцистоскопії, катетеризації сечоводів, оглядової та екскреторної урографій.

Е. Анамнезу, біохімічного і загального аналізу крові, хромоцистоскопії, комп’ютерної томографії нирок.

8. Найчутливішими тестами недостатності нирок є:

А. Рівень азотемії.

*В. Рівень креатинемії.

С. Концентрація калію в плазмі крові.

D. Концентрація натрію в плазмі крові.

Е. Протеїнурія та ацидоз.

9. Найнебезпечнішими для життя хворого на стадії відновлення діурезу є:

А. Підвищення рівня азотемії.

В. Анемія і протеїнемія.

*С. Гіпокаліємія.

D. Гіпонатріємія.

Е. Ацидоз.

Найбільш частою причиною хронічної ниркової недостатності є:
1. Пієлонефрит.
2. СКХ.
3. Гломерулонефрит.
4. Полікістоз нирок.
5. Амілоїдоз.
Найбільш частою причиною хронічної ниркової недостатності у дітей перших років життя є:
1. Пієлонефрит.
2. СКХ.
3. Гломерулонефрит.
4. Аномалії нирок.
5. Амілоїдоз.
Найбільш частою причиною хронічної ниркової недостатності у чоловіків є:
1. Пієлонефрит.
2. СКХ.
3. Гломерулонефрит.
4. Аномалії нирок.
5. Патологія простати.
Найбільш частою причиною хронічної ниркової недостатності серед урологічних захворювань є:
1. Гострий пієлонефрит.
2. СКХ.
3. Гломерулонефрит.
4. Полікістоз нирок.
5. Амілоїдоз.
Найбільш типовою ознакою хронічної ниркової недостатності, яка виникла внаслідок урологічних захворювань (на відміну від неурологічних) є:
1. Активне прогресування.
2. Доброякісний перебіг.
3. Можливість певного зворотнього розвитку.
4. Злоякісний перебіг.
5. Таких ознак немає.
Найбільш типовою ознакою хронічної ниркової недостатності, яка виникла внаслідок урологічних захворювань (на відміну від неурологічних) є:
1. Ураження канальців.
2. Ураження клубочків.
3. Одночасне ураження канальців та клубочків.
4. Ураження коркового шару.
5. Таких ознак немає.
Найбільш важливим патогенетичним фактором виникнення хронічної ниркової недостатності внаслідок урологічних захворювань (на відміну від неурологічних) є:
1. Ураження канальців.
2. Ураження клубочків.
3. Підвищення системного артеріального тиску.
4. Зменшення кровопостачання нирок.
5. Стаз сечі.
Найбільш частою причиною хронічної ниркової недостатності серед вродженої патології сечового міхура є:
1. Міхурово-сечовідний рефлюкс.
2. Вроджений цистит.
3. Камені сечового міхура.
4. Екстрофія сечового міхура.
5. Дивертикул сечового міхура.
Найшвидше хронічна ниркова недостатність буде прогресувати при:
1. Коралеподібному камені нирки.
2. Двобічному нефролітіазі.
3. Каменях простати.
4. Каменях сечового міхура.
5. Уратних каменях.
Найшвидше хронічна ниркова недостатність буде прогресувати при поєднанні СКХ з:
1. Хронічний пієлонефритом.
2. Хронічним циститом.
3. Каменями простати.
4. Каменями сечового міхура.
5. Усіма цими захворюваннями.
До змiн сечi при хронічній нирковій недостатності 1 ст. вiдноситься:
1. Полакiурiя.
2. Олігурiя.
3. Нiктурiя.
4. Оксалурiя.
5. Гіпостенурія.
До дизуричних змiн при хронічній нирковій недостатності 1 ст. вiдноситься:
1. Полакiурiя.
2. Олігурiя.
3. Странгурiя.
4. Оксалурiя.
5. Гіпостенурія.
До змiн сечi при хронічній нирковій недостатності 3Б ст. вiдноситься:
1. Полакiурiя.
2. Олігурiя.
3. Нiктурiя.
4. Ізогіпостенурія.
5. Гіперстенурiя.
До дизуричних змiн при хронічній нирковій недостатності 3Б ст. вiдноситься:
1. Олігакiурiя.
2. Олігурiя.
3. Странгурiя.
4. Гіперстенурiя.
5. Гіпостенурія.
Ізостенурія – це:
1. Низька питома вага сечі.
2. Коливання питомої ваги сечі менше 1005.
3. Коливання питомої ваги сечі за добу менше 7-8 од.
4. Поява в сечі ізомерів гіпурану.
5. Коливання питомої ваги сечі за добу менше 10 од.

Література.

Основна:

Антимикробная химиотерапия /Карманный справочник/ Пер.с англ.- М., “Практика”.- 1996.- 220 с.
Лопаткин Н.А. Урология. – М.: Медицина, 1995.- 512 с.

Лопаткин Н.А., Люлько А.В. Оперативная урология М.: Медицина, 1986.- 480 с. Додаткова:

Наумова В. И., Папаян А. В. Почечная недостаточность у детей.- М.:Медицина.- 1991.- 286 с.
Николаев А.Ю., Милованов Ю.С. Лечение почечной недостаточности. – М.: МИА, 1999. – 362 с.
Паникратов К.Д. Хронические нарушения уродинамики верхних мочевых путей.- Иваново: Талка,
1992.- 272 с.
Серняк П.С., Возианов А.Ф., Коваленко Н.В., Логвиненко Л.В. Острая почечная недостаточность.- К., 1988. – 140 с.
Состояние систем организма при заболеваниях почек// Под ред. Пырига Л.А.- .- К.: Здоров”я, 1988.- 208 с.
Терехов И.Т., Пелещук А.П., Карпенко В.С., Голигорский М.С. Хроническая почечная недостаточность. – К.: Здоров’я. – 1978. – 222 с.

Blog