Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
ОСОБЕННОСТИ ЛЕЧЕНИЯ БОЛЬНЫХ С АНАЭРОБНЫМИ ПАРАПРОКТИТАМИ
Хитрый И.В., студ. 5-го курса
Научный руководитель – доц. В.И. Бугаев
СумГУ, кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии
Мы располагаем опытом лечения 786 больных с острым парапроктитом, которые находились на лечении в клинике за период 2003 – 2007 г.г. Острый анаэробный парапроктит был диагностирован у 23 больных (2,9%). Мужчин было 14, женщин – 9. в возрасте от 30 до 65 лет. Все больные госпитализированы в поздние сроки (от 6 до 12 суток) от начала заболевания. Такая запоздалая госпитализация значительно утяжеляла состояние больных, увеличивала объем оперативных вмешательств и ухудшала прогноз.
Локализация гнойно-деструктивного очага: пельвиоректальный – у 8, ишеоректальный – у 14, посттравматический ишеоректальный – у 1.
У всех больных анализируемой группы диагностирована гангренозно-гнилостная форма острого парапроктита. Его осложнения: бактериальный шок – у 12 (52%), паховый лимфаденит – у 6 (26%), некротический фасциит – у 3 (13%), флегмона мошонки – у 5 (21,7%), флегмона ягодиц, промежности и бедер – у 2 (8,7%) больных. Во всех наблюдениях осложнением основного заболевания выставлялся сепсис. Это и определяло лечебную программу в послеоперационном периоде.
Клиническая картина течения заболевания у всех пациентов характеризовалась явлениями интоксикации, тахикардией (120-140 уд\мин) снижением АД (меньше 100 мм.рт.ст.), одышкой. Из местных признаков наиболее характерными были выраженный отек зоны поражения, иногда с переходом на мошонку, ягодицы, бедра, пятнистый цианоз кожи, болезненность при пальпации. У 4 пациентов (17,4%) отмечалась крепитация газа.
Все больные оперированы в день поступления. Операцию выполняли в течение 2-6 часов от момента поступления. Мы придерживаемся тактики возможно полного иссечения некротических тканей по принципам первичной хирургической обработки раны. Вскрытие очага проводим широкими (вплоть до лампасных) разрезами до границ здоровых тканей. По ходу операции выполняем ревизию всей зоны гнилостного поражения с иссечением всех некротизированных тканей, вскрытием затеков и карманов. Для санации раневой поверхности применяем раствор перекиси водорода, марганца, «Септдренаж», «Бетадин». Операцию завершаем рыхлой тампонадой раневой поверхности с этими же растворами.
Выписано 20 больных с исходом формирования параректального свища. Умерло 3 больных (13%). Все они поступили в состоянии тяжелого токсического шока спустя 8-12 суток от момента заболевания. Средний койко-день составил 30,6±0,6.
Таким образом, отмечается тенденция к росту тяжелых форм анаэробно-гнилостного острого парапроктита. Радикальное лечение больных состоит в своевременном хирургическом вмешательстве адекватной (дезинтоксикационная, антибактериальная, общеукрепляющая) терапии.
Застосування ентеральної терапії у хворих на гостру кишкову непрохідність
Рім Су Нге, студ. 5-го курсу
Науковий керівник – к.мед.н С.М. Жданов
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Непрохідність кишечника складний симптомокомплекс. Незважаючи на прогрес за останні роки, результати комплексного лікування цього важкого захворювання не можуть задовільнити клініцистів, оскільки післяопераційна летальність залишається високою (сягає 25-35%) і не має тенденції до зниження Лікувальна тактика хворих на гостру тонкокишкову непрохідність включає декілька розроблених та запатентованих оригінальних лікувально-профілактичних заходів, які використовуються в процесі ведення хворих на гостру тонкокишкову непрохідність на передопераційному етапі, в процесі проведення оперативного втручання, та на етапах реабілітації. Отримані в експерименті результати доводять, що первинною ланкою інфікування черевної порожнини при розвитку гострої тонкокишкової непрохідності є транслокація мікроорганізмів з товстої кишки у черевну порожнину, яка відбувається на шосту годину від початку моделювання захворювання. Процес колонізації тонкої кишки патогенними та умовно-патогенними мікроорганізмами до моменту транслокації їх у черевну порожнину відбувається протягом більш тривалого терміну – 9 годин .
Запропонований спосіб передопераційної підготовки хворих з гострою тонкокишковою непрохідністю з використанням води з рН-5,5 і пробіотика лінекса забезпечив зниження бактеріальної забрудненості умовно-патогенними Це суттєво зменшило ризик інфікування черевної порожнини шляхом транслокації мікроорганізмів з товстої кишки.
Застосування ранньої біологічної ентеральної терапії в клініці при гострій кишковій непрохідності дозволяє знизити бактеріальну забрудненість тонкої кишки на 12-ту годину після оперативного втручання Летальність після операцій з приводу гострої кишкової непрохідності за загальноприйнятою схемою лікування при роз’єднанні злук з інтубацією кишечника становила 4%, при роз’єднанні злук з інтубацією кишки та виконанням резекції кишки 23,5%. Використання в комплексному лікування запропонованих способів передопераційної підготовки, та ранньої біологічної ентеральної терапії, при лікуванні хворих на до-, інтра- та післяопераційному етапах дозволило уникнути післяопераційної летальності при веденні хворих без виконання резекції кишки, і знизити летальність при виконання резекції кишки в 4,4 рази до 5,5%.
Диагностика, прогнозирование и клиническое лечение деструктивного панкреатита
Леонов В.В., Сытник А.Л., Чанцев В.А., Богачев Д,В., студ. 4-го курса
СумГУ, кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии
Острый панкреатит является сложной и нерешенной проблемой в структуре ургентной хирургии и занимает третье место после острого аппендицита и холецистита.
Частота заболевания острым панкреатитом за последнее десятилетие неуклонно возрастает.
В хирургической клинике СГКБ №5 с 2001 по 2010 г. лечилось 3046 больных с острым панкреатитом из них у 182 (6%) больных диагностирован тотальный панкреонекроз с деструктцией и образованием некротических кист. Первичный (алкогольный) панкреатит выявлен у 72%, вторичный (билиарный) у 25% случаев. До 24 часов от начала заболевания поступило 21,6%, 6% пациентов госпитализированы на 4-5 сутки, когда возникли необратимые повреждения панкреоцитов и лечебные мероприятия оказывались малоэффективными.
Комплексная терапия панкреонекроза в фазе токсемии включала: 1) блокаду синтеза ферментов; 2) восстановление оттока панкреатического сока; 3) удаление токсинов и ферментов из организма; 4) инактивацию ферментов циркулирующих в крови и лимфе; 5) профилактику нагноения некротизированных тканей; 6) коррекцию гиповолемии и нарушения микроциркуляции; 7) ликвидацию пареза кишечника и проведение энтерального питания.
Комплексное лечение больных с дефективным панкреатитом (панкреонекрозом) требует участия хирурга, реаниматолога-анестезиолога, эндокринолога, терапевта, эндоскописта и эхотомографии.
В фазе токсемии мы рекомендуем проведение комплексной терапии направленной на подавление активности ацинарных клеток, на создание условий оттока панкреатического сока, детоксикацию, профилактику гнойных осложнений. Считаем, что результаты комплексной терапии зависит от сроков начала лечения, максимального использования патогенетически обоснованных препаратов в условиях реанимационного отделения.
В фазе ремиссии рекомендуем проведение консервативной терапии антибиотиками, антисептиками, иммуностимуляторами, что позволяет добиться рассасывания инфильтрата.
В фазе гнойных осложнений показано хирургическое лечение направленное на удаление некротических тканей с использованием малоинвазивных методов дренирования и санации гнойников.
Считаем, что малоинвазивный метод менее травматичен и дает лучшие результаты.
Діагностичне та прогностичне значення рівня мікроелементів У крові при гострому інтерстиційному панкреатиті
Чумаков В.М., Маюра Н.А., Пустовий І.А., лікарі-інтерни
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.І. Бугайов
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Гострий панкреатит – одне з найбільш складних захворювань у сучасній хірургічній практиці. Захворюваність на гострий панкреатит серед невідкладних захворювань органів черевної порожнини становить від 4 до 16% і посідає третє місце після гострого апендициту і гострого холециститу. Завдяки науковим досягненням за останнє століття були детально вивчені етіологія та патогенез захворювання, розширені діагностичні можливості та розроблена велика кількість різнопланових методів лікування. В стандартних клініко-лабораторних критеріях не вивчається діагностичне та прогностичне значення рівня мікроелементів крові при гострому інтерстиційному панкреатиті. Нашою метою була оптимізація діагностики хворих на гострий інтерстиційний панкреатит та прогнозування розвитку ускладнень при гострому інтерстиційному панкреатиті на основі вивчення змін рівня мікроелементів в крові. Визначення мікроелементів крові проводилося за допомогою спектрофотометрії.
Нами були обстежені 19 пацієнтів з гострим інтерстиційним панкреатитом, що проходили лікування на базі хірургічних відділень Сумської міської клінічної лікарні №5. Вік пацієнтів складав від 37 до 65 років. Відбір пацієнтів для обстеження проводився за загальноклінічними показниками та рівнем діастази сечі. Серед 19 пацієнтів у 5 осіб розвинулись деструктивні форми, і вони були прооперовані, 14 особам було проведене консервативне лікування згідно стандартів лікування гострого панкреатиту. Визначення проводилося на 1-шу, 3-тю, 5-ту добу захворювання. Вивчаючи результати нашого дослідження можна зробити висновок, що зниження рівня Са2+ (норма 2,25-2,75 ммоль/л) в крові до значень 2,1±0,14 до 3-ї доби і нормалізація його рівня за сприятливого перебігу на 5-ту добу дає можливість з достатньою вірогідністю у перші 5 діб оцінювати перспективу перебігу захворювання, а також передбачати ризик прогресування та тяжкі ускладнення цього захворювання з подальшою корекцією лікування.
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СПАЙКОВОЇ ХВОРОБИ ОЧЕРЕВИНИ І ГОСТРОЇ СПАЙКОВОЇ НЕПРОХІДНОСТІ ТОНКОЇ КИШКИ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ОБ’ЄКТИВНОЇ ОЦІНКИ СИМПТОМІВ
Пак В.Я., Понор О.Б., студ. 6-го курсу
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Спайкова хвороба очеревини (СХО) до цього часу є невирішеною хірургічною проблемою. Частота її рецидивів сягає 70%, а гостра спайкова непрохідність тонкої кишки (ГСНТК) займає 1 місце серед усіх форм непрохідності кишечника. Основною причиною високої летальності від цієї патології є пізня діагностика і несвоєчасне оперативне втручання у зв’язку з тривалим спостереженням у стаціонарі.
Диференціальна діагностика цих, схожих за симптомами станів, особливо на початкових етапах, на нашу думку, повинна проводитися в динаміці, однак не перевищувати того порогу часу, який зумовлює незадовільні результати. При ГСНТК він настає через 12 годин від початку захворювання, а поява симптомів перитоніту є прямим показанням до екстреної лапаротомії.
Для порівняльної оцінки симптомів спайкового синдрому було вивчено результати лікування 221 хворого, яких поділили на 2 групи: 134 пацієнти зі СХО, процес у яких розрішився консервативно і 87 оперованих з приводу ГСНТК. Застосувавши метод індивідуального прогнозування Неймана-Пірсона ми вважали за можливе розробити новий підхід до розпізнавання СХО і ГСНТК шляхом виявлення комплексу ознак, які характеризують кишковий пасаж. Установили інформативну цінність певного симптому в окремих групах хворих, зокрема плюсове значення характеризувало СХО, а мінусове – ГСНТК. Отримані дані свідчать, що спайковий ілеус частіше розвивався в осіб чоловічої статі (J= -0,169), осіб среднього віку (J= -0,067), особливо після травматичних операцій з приводу гострих захворювань органів черевної порожнини, що супроводжувалися деструктивними процесами (J= -0,628).
Симптомокомплекс СХО характеризувався ростом позитивного індексу. Найбільшого значення набувало зменшення болю (J= +2,15), особливо переймоподібного (J= +1,91), зникає блювання (J= + 1,65), симптом Склярова (J= +1,28), зовсім зникає дефанс і симптом Щоткіна-Блюмберга. Іншими показниками характеризувлися симптоми у хворих на ГСНТК, тобто при прогресуванні кишкового стазу. Це стосується насамперед симптому Склярова (J= -1,04), блювання (J= -0,77), затримки дефекації та метеоризму (J= -0,73 і J= -0,62 відповідно). У хворих на СХО рентгенологічні симптоми проявляються розрішенням кишкового стазу, зокрема різким зменшенням дилятації кишкових петель (J= +1,31), складок Керкрінга (J= +1,08), у два рази (J= +0,68) знижується не тільки частота чаш Клойбера, але і їх кількість. У всіх випадках СХО констатована евакуація суспензії сульфату барію в товсту кишку. ГСНТК проявлялася наростанням рентгенологічних симптомів кишкового стазу. Складки Керкрінга під час надходження до стаціонару спостерігали у 16,5% пацієнтів, через 6-9 годин – у 70,3% (J= -1,45). Наростали симптоми розширення кишкових петель (J= -1,349) і чаш Клойбера (J= -0,602). Барієва суміш міститься в усіх петлях тонкої кишки, а в товстій – тільки незначні сліди.
Разроблений алгоритм диференціювання спайкового синдрому дозволяє своєчасно діагностувати ГСНТК. Шляхом порівняння вихідних даних з результатами, отриманими під час динамічного спостереження у конкретного хворого, можна з високою достовірністю розпізнати патологічний процес.
ОРГАНОЗБЕРІГАЮЧІ ОПЕРАЦІЇ НА СЕЛЕЗІНЦІ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ У ПРОФІЛАКТИЦІ ПОСТСПЛЕНЕКТОМІЧНОГО СИНДРОМУ
Попадинець В.М., магістрант, Микитин В.З., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – к. мед.н., асист. В.Я. Пак
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
У хірургії селезінки за останні десятиріччя відкрилися нові перспективи. Це завдяки тому, що, по-перше, поглибилися знання про роль селезінки, яка, як беззаперечно доведено, відіграє значну роль у системі кровотворення і є імунокомпетентним і тому досить важливим органом; по-друге, діагностика патології селезінки, у тому числі і травматичних ушкоджень, із впровадженням сучасної апаратури стала більш досконалою і інформативною; по-третє, новітні технології гемостазу і нові види шовного матеріалу розширили можливості збереження органа.
Нами вивчено результати оперативного лікування 75 хворих із ушкодженням селезінки, які оперовані в СМКЛ № 5 і лікувальних закладах Сумської області в 1995-2010 рр. Найчастіше виявлено розрив селезінки в ділянці воріт – у 41 (54,6%) пацієнта, нижнього полюсу – у 20 (26,7%), верхнього полюсу і діафрагмальної поверхні – у 7 (18,7%).
Інтраопераційно в усіх хворих діагностовано гемоперитонеум, зокрема у 38,0% кількість крові становила 500 мл, у 35,7% - 500-1000 мл, а більше 1000 мл – у 26,3%.
Із загального числа хворих спленектомія була виконана у 57 (76,0%), і тільки у 10 (17,5%) випадках вона доповнена гетеротопічною аутотрансплантацією тканини селезінки у великий сальник. У 18 (24,0%) пацієнтів виконані органозберігаючі операції (зашивання паренхіми селезінки) із застосуванням розроблених і удосконалених нами швів: прямого транспаренхіматозного П-подібного; модифікованого шва Петрова прямою голкою; модифікованого шва Петрова зігнутою голкою на діафрагмальну та вісцеральну поверхні селезінки. Всі шви виконували атравматичними голками, кетгутом №5.
У першій групі в післяопераційному періоді виникли: пневмонія – у 7 (12,3%) хворих, абсцес черевної порожнини – у 4 (7,0%), панкреатит – у 3 (5,2%). Також спостерігалися зміни в лабораторних показниках. У 31 хворого визначався лейкоцитоз вище 10,0109/л, із них у 26 – супроводжувався нейтрофільозом (паличкоядерні – більше 6%). Також дані лабораторних досліджень характеризувалися зниженням показників коагулограми і гемоглобінопатією. Незмінно високим, незалежно від частоти ускладнень та терміну післяопераційного періоду, залишався рівень тромбоцитів, який становив 420 ±20109/л.
У другій підгрупі патологічних змін лабораторних показників гомеостазу та клінічних ускладнень не спостерігали.
Отже, на основі вивчення результатів лікування хворих із травматичними ушкодженнями селезінки нами встановлено роль органозберігаючих операцій і їх значення у профілактиці постспленектомічного синдрому. Встановлено, що гетеротопічна аутотрансплантація тканини селезінки у перші 6 місяців після операції за наслідками не має суттєвої різниці зі спленектомією.
ПЕРШИЙ ДОСВІД ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ АЛОГЕРНІОПЛАСТИКИ СІТКОЮ «PROCEED»
В УМОВАХ ХІРУРГІЧНОЇ КЛІНІКИ М. СУМИ
Ситнік О.Л., Ніколаєнко Р.М.*, Лукавенко І.М.*, Язиков О.В., Чубун Д.В.**
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
*Лікувально-діагностичний центр ДП «Сілмед», **Сумська міська клінічна лікарня №1
Післяопераційні вентральні грижі посідають одне з перших місць в спектрі патології, яка потребує хірургічного втручання. Поширеність цієї патології, можливість виникнення небезпечних ускладнень, та високий рівень рецидивів після операційного лікування гриж обумовили велику кількість досліджень в цій галузі на всіх етапах розвитку хірургії. Це сприяло отриманню нових знань у герніології, розробці та впровадженню нових хірургічних втручань, застосуванню нових синтетичних матеріалів та вдосконаленню оперативної техніки. Перспективний напрямок в розвитку герніології відкриває відеоендоскопічна хірургія. В результаті цього, за останні десятиріччя відбулися значні зміни в підходах до лікування хворих на післяопераційні вентральні грижі. Використання сучасного відеоендоскопічного обладнання дозволяє істотно оптимізувати результати хірургічного лікування післяопераційних вентральних гриж, знизити частоту рецидивів, скоротити термін перебування хворих в стаціонарі та терміни їх соціальної реабілітації. Хірургічна клініка «Сілмед» має досвід першої в Сумах лапароскопічної алогерніопластики з використанням багатошарової неадгезивної хірургічної сітки «Proceed». Перевагою даної сітки є можливість її інтраабдомінальної фіксації. Поліпропіленова матриця даної сітки проростає сполучною тканиною з боку черевної стінки, а шар окисленої регенерованої целюлози протидіє утворенню злукового процесу між сіткою та органами черевної порожнин (чепець, кишківник). Оперативне втручання виконується під ендотрахіальним наркозом. Після накладання карбоксиперітонеуму та постановки 10-мм. порта виконується оглядова лапароскопія з метою діагностики вираженності злукового процесу після попереднього втручання. Це дає можливість визначитись в необхідності постановки одного чи двох додаткових 5-мм. портів для введення дисектора і, за необхідності, додаткових інструментів (затискач Граспера, біполярний чи монополярний коагулятори). Після ліквідації злукового процесу, під контролем лапароскопу за допомогою скорняжної голки дефект апоневрозу зшивається край в край матеріалом що не розсмоктується з екстракорпоральним розміщенням вузла (поліпропілен, капрон). На кути сітки накладуються превентивні шви-трималки і остання через 10-мм. порт вводиться в черевну порожнину. Якісні характеристики імплантаційного матеріалу дозволяють без особливих труднощів укласти та фіксувати протез. Післяопераційний період протікав гладко. Ускладнень з боку органів і систем черевної порожнини не було. На 3 добу пацієнт виписаний з відділення на амбулаторне лікування.
На підставі аналізу даних літератури щодо відкритої та лапароскопічної алогерніопластики можна відмітити наступні особливості. Застосування сучасних технологій лапароскопічної герніопластики з внутрішньоочеревинним розташування імпланту має цілий ряд переваг перед відкритими методиками:мінімальна травматизація тканин, що значно зменшує ризики розвитку ускладнень з боку післяопераційної рани, простота фіксації протезу, скорочення часу операційного втручання, менша вираженість больового синдрому в післяопераційному періоді, який не вимагає наркотичного знеболення, більш рання активізація пацієнтів і, як результат, пришвидшення їх реабілітації в післяопераційному періоді. Основним недоліком даної методики є висока вартість пластичного матеріалу, що обмежує широке використання його в герніології.
ДИНАМІКА ОПТИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ЛАЗЕРНОЇ ПОЛЯРИМЕТРІЇ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ У ХВОРИХ, ЛІТНЬОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ, НА ГОСТРОКРОВОТОЧИВУ ДУОДЕНАЛЬНУ ВИРАЗКУ, ЗАЛЕЖНО ВІД ХЕЛІКОБАКТЕРНОЇ ІНВАЗІЇ
Малишевський І.О.
Науковий керівник – проф. О.І. Іващук
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, кафедра хірургії та урології
Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки (ДПК) ускладнена гострою кровотечею, особливо у пацієнтів літнього та старечого віку (ЛСВ), посідає одне з провідних місць серед захворювань травного каналу і залишається актуальною проблемою сучасної хірургії. Згідно літературних даних, у пацієнті вданого віку, саме хелікобактер негативні гострокровоточиві дуоденальні виразки мають несприятливий перебіг, порівняно із хелікобактер позитивними.
Методи лазерної спектрофотополяриметрії є одним із найбільш перспективних напрямів у плані визначення взаємозв’язку морфологічної структури біологічних тканин людини з часовою динамікою зміни їх оптичних параметрів. Це дає можливість використовувати значення статистичних моментів, які характеризують розподіл інтенсивності лазерних зображень слизової оболонки ДПК, у виявлені нових особливостей етіопатогенезу та перебігу даного захворювання.
Вивчено динаміку статистичних моментів координатних розподілів інтенсивності мікроскопічних лазерних зображень слизової оболонки ДПК, у 50 хворих, ЛСВ, на хелікобактер позитивну та 39 – на хелікобактер негативну гострокровоточиві дуоденальні виразки, залежно від їх типу та ендоскопічних стигмат.
Встановлено, що у хворих, ЛСВ, на хелікобактер позитивну та хелікобактер негативну гострокровоточиві дуоденальні виразки, відмічаються найвищі статистичні моменти координатних розподілів інтенсивності лазерних зображень слизової оболонки ДПК на першу добу після виникнення гострої дуоденальної кровотечі, із переважанням показників ексцесу розподілів інтенсивності лазерних зображень у всі терміни спостереження, які поступово знижуються. В пацієнтів, відповідної вікової категорії, із хелікобактер негативною гострокровоточивою дуоденальною виразкою виявлено найвищі значення статистичних моментів вищих порядків розподілу інтенсивності лазерних зображень слизової оболонки ДПК, ніж із хелікобактер позитивною гострокровоточивою дуоденальною виразкою. Для осіб, даної вікової категорії, із хелікобактер негативною гострокровоточиву дуоденальну виразку “старечого” типу характерні найвищі статистичні моменти координатних розподілів інтенсивності лазерних зображень слизової оболонки ДПК, порівняно із хелікобактер позитивною гострокровоточивою дуоденальною виразкою, а також відповідними виразками “застарілого” типу. У хворих, ЛСВ, на хелікобактер негативну гострокровоточиву дуоденальну виразку виявлено найвищі значення статистичних моментів вищих порядків розподілу інтенсивності лазерних зображень слизової оболонки ДПК, у всіх ендоскопічних стигматах із повільною тенденцією до зниження, порівняно з пацієнтами із хелікобактер позитивною гострокровоточивою дуоденальною виразкою.
ДИНАМІКА ІНТЕРЛЕЙКІНУ-1β ЗА ГОСТРОГО ДЕСТРУКТИВНОГО ПАНКРЕАТИТУ
Морар І.К., Глігор С.Ф.
Науковий керівник – проф. О.І. Іващук
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, кафедра хірургії та урології
Проблема гострого деструктивного панкреатиту та його ускладнень залишається однією з актуальних та невирішених проблем абдомінальної хірургії, яка потребує подальшого вивчення. Гнійно-септичні ускладнення, які виникають при деструктивних формах гострого панкреатиту супроводжуються високою летальністю, яка становить 30-90%.
У літературі зазначено, що за гострий панкреатит, у підшлунковій залозі звільняються протизапальні цитокіни, які секретуються у відповідь на інфекцію або пошкодження тканин.
Саме інтерлейкін-1β (ІЛ-1β) є одним із основних протизапальних цитокінів, який продукується макрофагами, фагоцитами та лімфоцитами. Надмірне його утворення, на місцевому рівні, призводе до деструкції тканин.
Зважаючи на вище перераховані функції даного цитокіну, було поставлено за мету дослідити вміст ІЛ-1β в сироватці крові у хворих на гострий панкреатит, залежно від його форми. Це дасть змогу більш точно оцінити клінічний перебіг даного захворювання, точніше прогнозувати його наслідки та визначити оптимальну тактику лікування.
Обстежено 16 хворих на гострий панкреатит, які розподілені на дві групи – контрольну та основну. До контрольної дослідження групи увійшли 9 хворих на набрякову форму гострого панкреатиту. До основної групи увійшли 7 хворих на гострий деструктивний панкреатит. Форма гострого панкреатиту та розповсюдженість патологічного процесу були верифіковані за допомогою огляду пацієнта, пальпації підшлункової залози, клінічних, лабораторних, рентгенологічних, в тому числі ультразвукового та ендоскопічного методів дослідження.
Хворим на гострий деструктивний панкреатит, починаючи з третього тижня лікування, виконувалися оперативні втручання.
Визначали вміст ІЛ-1β в сироватці крові імуноферментним методом з використанням наборів реагентів фірми “ВЕКТОР-БЕСТ” (Росія).
Аналізуючи результати проведеного дослідження слід зазначити, що у хворих на гострий панкреатит відмічаються найвищі показники ІЛ-1β сироватки крові на момент встановлення діагнозу, які на фоні консервативної терапії поступово знижуються. У пацієнтів із набряковою формою, відмічається поступове зниження. Проте, не зважаючи на відсутність клінічних прояві захворювання, на 8-10 доби показники ІЛ-1β перевищують норму. У хворих на гострий деструктивний панкреатит, починаючи з 5-7-ї доби відбувається зростання ІЛ-1β сироватки крові, яке продовжується до 15-21-ї доби. Зростання показників ІЛ-1β можна пояснити початком періоду асептичної запальної реакції на вогнища некрозу у підшлунковій залозі, заочеревинній клітковині, формуванням гострих навколопанкреатичних рідинних скупчень. Також, найвищий рівень ІЛ-1β сироватки крові, на третьому тижні захворювання пов’язано із розвитком гнійних ускладнень, який після виконання оперативного втручання починає знижуватися.
РАДИОХИРУРГИЧЕСКИЙ МЕТОД ЛЕЧЕНИЯ ПРЕДРАКОВЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ ШЕЙКИ МАТКИ
Близнюк М.М, Шкурко С.К.
Лечебно-диагностический центр ДП «Силмед»
Рак шейки матки является одним из самых распространённых онкологических заболеваний женской половой сферы во всём мире. Это патология нередко развивается на фоне предраковых заболеваний, своевременное лечение которых не только сохраняет фертильность, но и является профилактикой развития онкопатологии. Одним из эффективных методов лечения предраковых заболеваний шейки матки является радиохирургия. В лечебно-диагностическом центре «Силмед» радиохирургические методики лечения успешно проводятся при помощи аппарата «Surgitron» с 2008 года. Индивидуальный подбор режущего элемента соответственно диаметру шейки матки позволяет произвести атравматический разрез и коагуляцию мягких тканей без их разрушения. Достоинством радиохирургической техники являются практически бескровное поле, простота получения биопсийного материала, практически полностью пригодного для полноценного гистоморфологического исследования, минимальная болезненность в послеоперационном периоде, быстрое заживление операционной раны шейки матки.
Нами проведен анализ результатов обследования и лечения предраковых заболеваний шейки матки – 80 больных (средний возраст составил 30лет), обратившихся в лечебно-диагностический центр «Силмед» с 2008 по 2010гг. Все больные были обследованы амбулаторно с цитологическим скринингом и определением вагинальной микрофлоры. У 11 пациенток был выявлен кольпит (13,8%); у 8 - дрожжевой кольпит (10%).Выявленная патология была подвергнута соответствующему лечению. Дисплазия шейки матки была подтверждена у 12(15%) больных при цитологическом исследовании.
Всем больным была проведена радиохирургическая эксцизия патологического очага в пределах здоровых тканей электродом прибора «Surgitron» треугольной формы. Показаниями к выбору метода лечения были результаты кольпоскопии, цитологии и биопсии. Для оптимального метода разреза тканей использовали режим «резание и коагуляция» и мощность 5,5-6,0. Коагуляция шариковым электродом при мощности «7».На этапе внедрения радиохирургической методики мы наблюдали кровотечение из раневой поверхности шейки матки в раннем послеоперационном периоде, которое былоостановлено простой тампонадой; также имело местонарушение менструально-овариального цикла, что потребовало проведения гормональной терапии.
Биопсийный материал отправляли на гистологическое исследование, по результатам которого патология шейки матки распределилась следующим образом: железистый эктропион - 45 (56,25%);эрозии шейки матки -24 (30%);дисплазия шейки матки - 7 (8,75%);наботовые кисты шейки матки – 3 (3,75%);полип цервикального канала – 1;
Выводы: Быстрота и эффективность заживления операционной раны после радиоволновой конизации намного превосходит стандартную диатермоэксцизию. Морфологическое исследование возможно после радиоволновой конизации в 100% случаев, так как нет так называемого «сжигания» биопсийного материала. По данным наших наблюдений не было отмечено рецидивов заболевания. Метод надежен и прост в применении.
ПЛАСТИЧНА ХІРУРГІЯ В ЛІКУВАННІ ДОБРОЯКІСНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ
Андрущенко В.В.*, Лукавенко І.М.*, Язиков О.В., Жданов С.М.
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології,
*Лікувально-діагностичний центр ДП «СІЛМЕД»
Хірургічне лікування доброякісних новоутворень молочної залози, особливо у розповсюджених випадках, призводить до значних тканинних дефектів. Деформація молочної залози, втрата її естетичного вигляду значно погіршує якость життя пацієнтів. Поєднання лікувальної операції з реконструктивно - пластичною дозволяє у занедбаних випадках видалити всю уражену патологічними змінами тканину молочної залози і одночасно зберегти, або навіть поліпшити ії зовнішній вигляд.
За період з початку 2008 до кінця 2010 року в умовах хірургічної клініки «Сілмед» проліковано 10 пацієнток з доброякісними новоутвореннями молочних залоз, яким було проведено шкірозберігаючу мастектомію з приводу розповсюдженого ураження тканини залози. 5 пацієнток було проліковано з діагнозом фіброзно-кістозна мастопатія (ФКМ), полікістоз з ураженням всієї залозистої тканини обох грудних залоз, 4 пацієнтки з тотальним полікістозом переважно однієї молочної залози. Одна пацієнтка в минулому перенесла аугментаційну мамоплатику поліакриламідним гелем, який поступово фрагментувався з утворенням множинних гелеом, що розповсюдились по всій тканині правої та лівої молочної залози з утворенням капсулярних контрактур. Діагноз було встановлено за допомогою методів УЗД, КТ, МРТ, мамографії.
П’яти пацієнткам з полікістозом молочних залоз виконано білатеральну шкірозберігаючу мастектомію з одномоментним субмускулярним протезуванням обох молочних залоз сіліконовими імплантами. Пацієнткам з однобічним ураженням виконано шкірозберігаючу мастектомію з однобічним субмускулярним протезуванням сіліконовим імплантом. Хворій на гелеоми молочних залоз виконано шкірозберігаючу мастектомію праворуч з частково субпекторальним ендопротезуванням. М’язовий дефект, що утворився після видалення гелеоми, закрили сітчастим алотрансплантатом Ultrapro Ethicon, яким зафіксували нижній полюс импланта і відтворили таким чином субмамарну складку. Ліворуч аугментаційну мамопластику після видалення гелеоми вдалося виконати сіліконовим імплантом, розташованим повністю під великим грудним м ’язом
Для верифікації діагнозу патології молочних залоз всі видалені тканини підлягали гістологічному дослідженню. У всіх хворих, крім пацієнтки з гелеомами, гістологічно виявлено фіброзно-кістозну хворобу з переважанням проліферації, гіперплазії епітелія протоків в тому чи іншому випадку, кістозними змінами, запальними інфільтратами, лейкоцитарною інфільтрацією. Гістологічно капсули олеом молочних залоз представлені фіброзною тканиною.
ПРЕДВАРИТЕЛЬНАЯ ОЦЕНКА КАЧЕСТВА ЖИЗНИ ДЕТЕЙ СО ЗЛОКАЧЕСТВЕННЫМИ НОВООБРАЗОВАНИЯМИ, ПРОЖИВАЮЩИХ В КУРСКОЙ ОБЛАСТИ.
Светличная С.Н.
Научный руководитель-проф. Г.В. Куденцова
Курский государственный медицинский университет, кафедра онкологии
Актуальность проблемы. Качество жизни (КЖ) ребенка – это интегральная характеристика физического, психологического и социального функционирования здорового или больного ребенка, основанная на его субъективном восприятии и/или субъективном восприятии родителей или других лиц из ближайшего окружения ребенка.
Цель исследования. Предварительная оценка КЖ детей со злокачественными новообразованиями, проживающих в Курской области
Материалы и методы. Материалом для исследования послужили предварительные результаты анкетирования 20 детей с различной онкопатологией.
Результаты исследования. Ежегодно злокачественными новообразованиями в Курской области заболевают 20-25 детей.
Состояние детей имеющих онкопатологию и получающих лечение оценивалось в 72,5% случаев как хорошее, в 27,5% как плохое. Отмечают улучшение в состоянии 53% опрошенных, 33% без изменения и только 14% с ухудшением. Онкологическое заболевание ограничивает детей в выполнении физических нагрузок в 79,5% случаев. Затруднения в общении со сверстниками испытывают почти половина детей – 46,6%. Физическая боль, связанная с онкозаболеванием присутствует у 26,6% детей. Болевые ощущения сильно мешают заниматься повседневной работой 25% опрошенных, незначительно 75%. Онкопатология в 50% случаев мешает обучаться в школе, 37,5% детей обучаются на дому. Снижение памяти определяется только у 26,6% больных. Успеваемость в школе, как правило, хорошая у 62,5%. Отсутствие аппетита выявлено у 73,3% детей. Тошноту, рвоту отмечают 40% больных, нарушение стула 53,3%. Отставание в массе тела характерно лишь для 13,3% детей. В настоящее время продолжают получать лечение 42% опрошенных. Все анкетируемые дети регулярно посещают онколога. В 86,6% случаев дети довольны результатами проводимого лечения. Имеют инвалидность 93,3% и 14,3% из них требуют применения вспомогательных средств передвижения (протезов, коляски, домашнего ухода).
Выводы: Исследование качества жизни в онкопедиатрии – простой, надежный и эффективный способ оценки состояния ребенка, который дополняет традиционные клинические, лабораторные и инструментальные обследования и позволяет получить комплексную информацию о его физической, психологической и социальной адаптации.
СЕКЦІЯ НЕЙРОХІРУРГІЇ, НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ
ПЕРЕДОПЕРАЦІЙНЕ МАРКУВАННЯ У ХВОРИХ З ОБ'ЄМНИМИ НОВОУТВОРЕННЯМИ
ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Потапов О.О., Кмита О.П.; Дмитренко О.П.*, Кириченко С.В.*
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології, *Сумська обласна клінічна лікарня
Сучасні уявлення щодо хірургічного втручання з приводу об’ємних новоутворень передбачають збільшення тривалості життя та забезпечення збереження якості життя прооперованих хворих. Оптимізація методів хірургічного видалення об’ємних новоутворень головного мозку напряму пов’язана з можливостями інтракраніальної орієнтації, уточненої топографії новоутворення, що є передумовою безпеки та ефективності проведення хірургічної операції.
Передопераційне маркування – визначення і нанесення топографічних орієнтирів розташування новоутворення за допомогою методів нейровізуалізації – дозволяє ефективно застосовувати мікрохірургічну техніку під час хірургічного втручання, що зменшує інтраопераційну травматизацію тканин мозку, а також дозволяє скоротити час операції і зменшити ризик розвитку післяопераційних ускладнень.
Під час передопераційного комп’ютерно-томографічного дослідження з контрастним підсиленням з детальним топографуванням зони новоутворення з прилеглими тканинами, до шкіри голови хворого за кістковими орієнтирам прикріплювали рентгенконтрастну мітку, що приблизно відповідала проекції середини новоутворення. В площині мітки, а також вище та нижче неї виконували комп’ютерне сканування з подальшою корекцією. Операційне поле доступу за кістковими орієнтирам маркували на шкірі пацієнта. Контроль поля хірургічного доступу проводили шляхом співставлення попередніх комп’ютерних томограм з даними МРТ дослідження.
Нами було застосовано передопераційне маркування за допомогою КТ як методу додаткової нейронавігації у 31 хворого з інтракраніальними пухлинами та у 5 хворих з абсцесами головного мозку, які знаходились на лікуванні у нейрохірургічному відділенні Сумської обласної клінічної лікарні в 2009-2010 роках. Передопераційне маркування проводилось за допомогою мультиспірального КТ сканеру SIEMENS SOMATOM Emotion 6.
У всіх випадках передопераційне маркування як методика додаткової нейронавігації, виявилося ефективним, що дозволило зменшити термін хірургічного втручання і знизити травматизацію тканин головного мозку на пошуковому етапі операції.
Таким чином, підтверджено високу ефективність застосування передопераційного маркування за допомогою КТ у хворих з об’ємними інтракраніальними новоутвореннями як методики нейронавигації, що не потребує використання спеціального нейрохірургічного навігаційного обладнання.
ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРЕБІГУ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ТЯЖКОГО СТУПЕНЯ
В ОСІБ СТАРШИХ ВІКОВИХ ГРУП
Потапов О.О., Кмита О.П.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Черепно-мозкова травма (ЧМТ) є одним з важливих питань нейрохірургії і неврології, так як являється не тільки медичною але й соціальною проблемою. Вона знаходиться в центрі уваги дослідників і лікарів різних спеціальностей, так як травматизм є однією з найбільш частих причин летальних наслідків та інвалідизації населення.
Прогресуюче постаріння населення світу, в тому числі і нашої країни, сприяє поширенню черепно-мозкової травми серед людей старшого віку, а загальна урбанізація приводить до збільшення кількості та тяжкості черепно-мозкового травматизму. За даними Інституту нейрохірургії АМН України, за останні 20 років кількість хворих старшого віку, які перенесли черепно-мозкову травму, збільшилась з 4,8% до 7,2%, а смертність серед потерпілих старше 60 років з тяжкою черепно-мозковою травмою сягає 53-72%.
В літературі мало уваги приділено висвітленню питань структури ЧМТ у осіб старшого віку, прогностичних критеріїв в залежності від тяжкості травми і супутньої патології, не проведені клініко-морфологічні співставлення при ЧМТ середнього і тяжкого ступеня у осіб похилого і старечого віку. Тому вивчення особливостей клінічного перебігу ЧМТ тяжкого ступеня, розробка оптимальних прийомів діагностики та прогнозування ЧМТ у хворих похилого та старечого віку має важливе значення для практичної охорони здоров’я.
Метою роботи стало дослідження результатів лікування хворих старших вікових груп з ЧМТ тяжкого ступеня на основі вивчення особливостей клінічного перебігу, діагностики та прогностичних критеріїв в гострий та ранній періоди ЧМТ. У зв’язку з цим було проаналізовано 78 історій хвороб хворих віком від 60 років, які лікувались в нейрохірургічному відділенні Сумської обласної клінічної лікарні з тяжкою ЧМТ у 2009-2010 р.р.
Робота ґрунтується на вивченні особливостей клініки, діагностики та результатів лікування 78 хворих похилого (60–74 роки) і старечого (75 років і більше) віку, які перебували на лікуванні в реанімаційному та нейрохірургічному відділеннях Сумської обласної клінічної лікарні з тяжкою ЧМТ і внутрішньочерепними гематомами в 2005-2010 роках. Серед обстежених хворих переважали чоловіки — 47 (60,26%). Серед причин травми найбільш часто були: побутовий — 47,1%, дорожньо-транспортний травматизм — 26,7%, та кататравма (16,2%). Більшість хворих (73,9%) були госпіталізовані в першу добу після травми.
Всім потерпілим для визначення характеру та локалізації черепно-мозкових ушкоджень проводили краніографію в двох проекціях, комп'ютерно-томографічне дослідження головного мозку при поступленні та в динаміці.
Можна відмітити, що в осіб старших вікових груп забої тяжкого ступеня в 95% хворих ускладнюються внутрішньочерепними гематомами, найчастіше гострими субдуральними (56,9%), також часто спостерігається дисоціація між клінічними проявами травми та структурно-морфологічними змінами мозку як безпосередньо після травми, так і в перші години і навіть доби після ушкодження. Комп’ютерна та (або) магнітно-резонансна томографія є обов'язковою для обстеження хворих старшого віку з черепно-мозковою травмою як безпосередньо після травми, так і в динаміці при мінімальному наростанні неврологічної симптоматики або відсутності ефекту від лікування. Прогностично несприятливі в осіб старших вікових груп є ізольовані забої тяжкого ступеня, при яких летальність складає 85,7%.
ПЕРЕВАГИ ЗАМІЩЕННЯ ДЕФЕКТІВ КІСТОК ЧЕРЕПА ЗА ДОПОМОГОЮ ТИТАНОВИХ ІМПЛАНТАНТІВ
Потапов О.О., Кмита О.П., Дмитренко О.П.*
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології, *КУ «Сумська обласна клінічна лікарня»
Проблема закриття краніо- та краніо-фаціальних посттравматичних дефектів черепа після трепанації не втрачає актуальності, що в першу чергу пов’язано з активним впровадженням протоколів естетичної хірургії з використанням мікрохірургічної техніки. В якості заміщуючих матеріалів використовуються різноманітні імплантанти: аутокістка, декальцинована аутокістка, полімери, силікатні матеріали, металеві пластини. Кожний матеріал і метод має свої позитивні та негативні сторони, але за якісними характеристиками, в останній час, перевага надається металевим, а в першу чергу титановим пластинам. Якісне виконання імплантантом своїх функцій обумовлено передусім його фізичними, хімічними та біологічними властивостями. Імплантант тривало контактує з тканинами організму та специфічно взаємодіє з ними, він не повинен викликати токсичної дії на оточуючі тканини, тобто має бути біоенертним та біосумісним.
На базі нейрохірургічного відділення Сумської обласної клінічної лікарні проведено порівняльний аналіз частоти післяопераційних ускладнень в ранньому и віддаленому післяопераційних періодах з використанням титану та протакрилу (різновид синтетичних пластмас) для закриття кісткових дефектів черепа. В дослідженні прийняли участь 39 пацієнтів, що були прооперовані в 2009-2010 роках, яким проводилось пластичне закриття кісткового дефекту черепа в строки від 3-х тижнів до 3-х років після декомпресивної трепанації черепа. Із всієї кількості респондентів пластика титановою сіткою виконана 21 пацієнту, протакрилом – 17. В дослідженні приймались до уваги дані щодо кількості ускладнень, термінів післяопераційного перебування в стаціонарі та результатів післяопераційної комп’ютерної томографії. При використанні титанової сітки ускладнення відмічено у 1 хворого у вигляді лігатури з формуванням свищового ходу, лігатуру було видалено и заживлення проходило частково вторинним натяжінням без видалення титанового імплантата. При використанні протакрилу у 2 прооперованих відмічали асептичне запалення з утворенням свищового ходу. Проведена кореляція результатів показала перевагу використання в якості пластичного матеріалу титанової сітки, але треба відмітити, що біосумісність синтетичних пластмас і процес їх приживлення багато в чому залежить від методики роботи з ними, а також ретельного планування проведення оперативного втручання.
Таким чином безумовними перевагами використання титанових сітчастих пластин перед протакрилом є: зручність у використанні, скорочення часу операції за рахунок спрощення техніки імплантації, косметичний ефект, можливість закриття великих дефектів. Титанові конструкції практично не пальпуються через шкіру голови, різноманітні радіуси пластин дають можливість підібрати імплантант необхідного рівня закруглення, а індивідуальні конструкції дозволяють повністю відтворити складний рельєф кісткових структур такої ділянки, як ,наприклад, краніоорбітальна область.
ЛИЦЕВОЙ ГЕМИСПАЗМ: ВОПРОСЫ ПАТОГЕНЕЗА
Коленко Ф.Г.
СумГУ, кафедра нейрохирургии и неврологии
В настоящем исследовании представлены результаты наблюдений за 22 больными лицевым гемиспазмом. Среди них было 10 мужчин и 12 женщин в возрасте от 24 до 63 лет с длительностью заболевания от 1 года до 20 лет. У 15 больных гемиспазм наблюдался слева, у 7 — справа.
Клинические проявления гемиспазма у всех больных были характерными и включали типичные приступы клонико-тонических судорог в одной половине лица длительностью от 1 до 5 минут по 5—12 раз в день. В промежутках между клоническими судорогами наблюдалось тоническое напряжение мимической мускулатуры. У 11 человек на больной стороне лица выявлялся легкий парез мимических мышц, усиливающийся после серии приступов.
При обследовании больных нами было обращено внимание на частое сочетание болезни Бриссо с повышением артериального давления. Так, у 17 из 22 человек имела место выраженная артериальная гипертензия.
Клинический и электромиографический анализ сокращений мимических мышц во время приступа гемиспазма показал, что в нем принимают участие все мускулы пораженной половины лица и платизма, кроме круговой мышцы рта. Наибольшую активность закономерно развивает мускулатура среднего «этажа» лица. Электромиографически установлено, что на стороне гемиспазма усилены отдаленные и особенно близкие синергии мимических мышц, в том числе синергии с дыханием.
При жевательных движениях на больной стороне возникает значительное усиление биоэлектрической активности мимических мышц, повышается их тонус, провоцируется приступ гемиспазма. Анализ электромиограмм, зарегистрированных во время судорожного приступа, не выявил наличия в различных мышцах одной половины лица совпадающих ритмов биопотенциалов.
При исследовании поверхностной чувствительности обычным методом не обнаружено нарушений этой функции, однако изучение порога пространства позволило констатировать достоверное его повышение на обеих половинах лица: 22,2+1,6 мм по сравнению с 6,3±0,4 мм у здоровых испытуемых. Аналогичные результаты получены и при определении порога вкусовой чувствительности методом электрогустометрии. У больных лицевым гемиспазмом он оказался повышенным на обеих половинах языка: 10,3+0,2 в по сравнению с 4,3+_0,4 в у здоровых лиц.
Полученные данные позволяют высказать некоторые суждения об участии лицевого нерва, его ядра, а также функционально тесно связанных с ним образований в патогенезе лицевого гемиспазма. В судорожный приступ вовлекается мимическая мускулатура всей половины лица, но не равномерно и не в случайном сочетании более и менее активных мышц, а всегда закономерно: наибольшую судорожную активность развивают мышцы среднего этажа лица.
Выявленные нами двусторонние изменения чувствительности и вкусовых ощущений, а также наличие артериальной гипертензии свидетельствуют о вовлечение в патологический процесс неспецифических срединных образований головного мозга.
СПАДКОВІ АСПЕКТИ МОЗКОВОГО ІНСУЛЬТУ
Коленко О.І.
СумГУ, кафедра нейрохирургии и неврологии
Пандемічний характер мозкового інсульту (МІ) останніми роками, на жаль, зумовлений способом життя наших співвітчизників (шкідливі звички, контроль артеріального тиску та рівня цукру крові, ставлення до власного здоров’я взагалі). Однак вплив цих чинників реалізується в зв’язку з генотипом окремої людини. Тобто, певний генотип, який раніше ніяк себе не проявляв, в певних умовах, чи в певній ситуації починає реалізовуватися. Систематичні епідеміологічні дослідження та спостереження груп з обтяжливою та необтяжливою спадковістю, вивчення конкордатності у моно- та дизиготних близнюків, вивчення родинного анамнезу осіб з серцево-судинною патологією, з’ясували, що генетичні фактори відіграють важливу роль в розвитку цереброваскулярних захворювань.
Існує багато моногенних патологічних станів, що спричиняють розвиток МІ особливо в осіб молодого та середнього віку. До цієї групи відносяться і мітохондріальні хвороби, аутосомно-домінантна артеріопатія, гомоцістеїнемія, спадкові коагуло- та гемоглобінопатії, хвороба Фабрі та інш. Але все вищезгадане зустрічається доволі рідко. Більшість МІ виникає в осіб похилого віку та є мультифакторіальними полігенними станами, тому на сьогодні важливою проблемою є вивчення основ формування полігенних ішемічних інсультів і факторів їх ризику. Низка масштабних досліджень довела, що з великою ймовірністю спадковими є провідні фактори ризику МІ, а саме: артеріальна гіпертензія, гіпертрофія міокарда, дислипопротеїдемія, підвищений вміст глюкози крові. Крім того спадкування МІ з боку обох батьківських ліній в декілька разів збільшує ризик виникнення МІ або транзиторних ішемічних нападів.
На теперішній час в якості генів-кандидатів розглядають гени ренін-ангіотензинової системи, NO-синтаз, атерогенеза і гемостаза.
Незважаючи на певні труднощі вивчення генетики МІ, а це неможливість спостерігання родичів внаслідок похилого віку пацієнтів, гетерогенність патогенетичних варіантів інсульту, наявність поєднання факторів ризику які можуть визначатися одним геном, генетичні дослідження є перспективною ланкою розвитку профілактичної медицини.