Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет медичний інститут «актуальні питання теоретичної медицини»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут, 738.24kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки,, 1592.04kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
КЛІНІЧНА ОЦІНКА ІМУНОГРАМИ У ДІТЕЙ
Романовська Ю.М.*, Литвиненко Г.І.*, Загородня А.П.*, Мінакова Н.Б.*, Дубовик Є.І., студ.4-го курсу
Науковий керівник – проф. В.Е. Маркевич
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики, *Сумська обласна дитяча клінічна лікарня
Досить часто хворі, що лікуються у відділеннях Cумської обласної дитячої клінічної лікарні (СОДКЛ), мають клінічна явища вторинного чи первинного імунодефіциту і їм проводяться імунологічні обстеження. Для правильної діагностики стану важливе місце займає оцінка одержаної імунограми та інтерпретація показників. В своїй роботі ми користуємося правилами, які дозволяють нам в багатьох випадках уникати помилок в постановці діагнозу. На основі проведеного аналізу роботи імунологів та педіатрів СОДКЛ ми зробили дані висновки.
Ми впевнені, що аналіз імунограм доцільно проводити лише в комплексі з оцінкою клініки захворювання у дитини та добре зібраним генеалогічним анамнезом сім’ї. При цьому слід пам’ятати, що комплексний аналіз імунограми більш інформативний, ніж оцінка кожного показника окремо. Реальну інформацію в імунограмі мають лише виражені зрушення показників. Незначні зрушення дозволяють лише підвищити впевненість в правильності зробленого висновку. Більш інформативний, як в діагностичному, так і в прогностичному відношення аналіз імунограми в динаміці (повторно через 3-6 місяців).
Аналіз імунограми найчастіше дозволяє робити лише орієнтовні, а не безумовні висновки, як діагностичного, так і прогностичного характеру патології дитини. Для оцінки імунограми важливе значення мають індивідуальні показники норми даної дитини. Найважливіше значення мають не абсолютні значення імунокомпетентних клітин, а співвідношення різних популяцій та субпопуляцій імунокомпетентних клітин та цитокінів.
Невідповідність зрушень показників імунограми клінічній картині перебігу захворювання свідчить про важкий, несприятливий розвиток патогенного процесу у дитини.
У висновку, який складається на основі аналізу імунограми, провідною є наявність вираженої клінічної симптоматики. Відсутність характерного зрушення будь-якого параметру не повинна впливати на зміну загального висновку щодо процесу за наявності чіткої клініки. Відсутність очікуваних зрушень за наявності клініки запального процесу нами трактується як атиповість реакції імунної системи і є ознакою тяжкості перебігу процесу.
Наявність переважання імуноглобуліну G в імунограмі свідчить про можливість аутоімунного захворювання, наприклад СЧВ чи хронічного гепатиту. Переважання імуноглобуліну M змушує нас проводити диференційну діагностику з вірусним гепатитом, паразитарними інвазіями, біліарним цирозом. А у новонароджених свідчить про перенесену внутрішньоутробну інфекцію. Переважання імуноглобуліну A вимагає проведення диференційної діагностики із захворюваннями дихальних шляхів, наприклад туберкульозом, з бронхоектазами, захворюваннями кишківника (хвороба Крона), раннім цирозом. При високому рівні імуноглобуліну Е ми проводимо обстеження на виключення у дітей паразитарних інфекцій, респіраторних алергозів, включаючи сінну лихоманку.
Використання даних особливостей дозволяє зменшити помилки лікаря при оцінці імунограм у дітей.
Особенности применения Ноофена в лечении детей с минимальными мозговыми дисфункциями
Шурба Е.В., Богданова А.В.
Научный руководитель – доц. Н.П. Загородний
СумДУ, кафедра педиатрии с курсом медицинской генетики, Сумская областная детская клиническая больница
Минимальные мозговые дисфункции (ММД) являются важной проблемой, привлекающей к себе внимание широкого круга специалистов. Актуальность проблемы определяется высокой распространенностью ММД, которая, по данным ряда авторов (Junsing et al., 1992) колеблется от 5-10% до 20-30% детского населения.
При лечении ММД у детей в странах европейского сообщества широко используются стимуляторы центральной нервной системы (метилфенидат, декстроамфетамины и др). В Украине и России традиционно преимущество при лечении наддается ноотропным препаратам. Одним из ноотропных препаратов с активизирующим и умеренно транквилизирующим действием является Ноофен. Ноотропное свойство препарата основано на антигипоксическом действии, улучшении межнейрональных связей, повышении энергетических ресурсов, активизации метаболических процессов.
Задачей нашей работы было выяснение эффективности ноофена у детей с разными формами ММД.
Был проведен анализ клинико-анамнестических данных детей, которые лечились в отделении неврологии раннего детского возраста Сумской областной детской клинической больнице (СОДКБ) в 2010 году. Все дети с ММД были возрастом от 3 до 12 лет. Они были разделены на две группы: первая (20 детей) – лица с ММД у которых наблюдался синдром дефицита внимания и гиперактивности и вторая (30 детей) – дети c ММД с доминированием патологии перинатального периода (асфиксии, недоношенность, гипоксически- ишемические расстройства), у которых были когнитивные и речевые расстройства в сочетании с расторможенностью и дефицитом внимания.
Все больные принимали препарат Ноофен в возрастной дозировке в форме порошка по 100 мг.
При анализе клинических симптомов под воздействием лечения нами установлено, что у детей первой группы препарат оказывал умеренное транквилизирующее действие, уменьшал напряжение, тревогу, страх. При этом повышалась доступность к контакту с больными специалистов: психолога, логопеда, реабилитолога (положительный эффект отмечен у 17 из 20 детей (85 %)).
У детей второй группы было отмечено улучшение сна, аппетита, снижение раздражительности, слезливости. У больных с когнитивными расстройствами установлено оживление интересов, повышение активности на занятиях, побуждение к игровой деятельности. В обеих группах эффект от приема Ноофена оценен положительно.
Таким образом, при лечении детей с ММД целесообразно использовать Ноофен (возможно рекомендовать его в протокольное лечение ММД). Считаем необходимым продолжить исследования и изучить наличие преимуществ данного препарата по сравнению с другими ноотропами.
ОСОБЕННОСТИ ТЕЧЕНИЯ СИНДРОМА ЛАЙЕЛЛА И СТИВЕНСА- ДЖОНСОНА У ДЕТЕЙ
Ткаченко Ю.А., Мордань И.А., Бондаренко В.А.
Научный руководитель – доц. Н.П. Загородний
СумДУ, кафедра педиатрии с курсом медицинской генетики, Сумская областная детская клиническая больница
Каждый пятый житель планеты страдает от различных аллергических заболеваний и каждые десять лет количество больных удваивается. И если XX век был веком сердечно-сосудистых заболеваний, то век XXI, по прогнозам ВОЗ, станет веком аллергий. В Украине имеют значение катастрофическое ухудшение экологической ситуации, в том числе в результате Чернобыльской катастрофы.
Нами проведена экспертная оценка 4 медицинских карт больных детей, лечившихся в условиях отделения анестезиологии Сумской областной детской клинической больницы по поводу тяжелых аллергических поражений кожных покровов и слизистых в виде синдрома Лайелла и Стивенса- Джонсона. Синдром Стивенса- Джонсона и токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла) в настоящее время рассматриваются как варианты единого патологического процесса, индуцированного у детей чаще всего инфекцией, реже – медикаментами и злокачественными заболеваниями. Оба варианта потенциально опасны для жизни пациента. В современной терминологии они объединены в общую нозологию - синдром Стивенса- Джонсона - токсический эпидермальный некролиз (ССД–ТЭН). Основное клиническое проявление заболевания – распространенные пузыри на коже и слизистых оболочках, после вскрытия которых образуются обширные болезненные эрозии. Часто поражения кожи приобретают сливной характер, сопровождаются отслойкой эпидермиса и положительным симптомом Никольского. Вовлечение в патологический процесс слизистых оболочек – обязательный диагностический критерий ССД–ТЭН.
У двоих детей (их возраст 7 мес. и 1,5 года) наблюдался синдром Лайелла, у 2 остальных – синдром Стивенса- Джонсона (дети – 1 год 2 мес. и 2 года 4 мес.). Установлено, что у троих детей в анамнезе были сведения о появлении высыпаний после использования медикаментов: преднизолоновая мазь (одним из ее компонентов является неомицин), дентинокса (содержащего лидокаин), мирамистина. Один ребенок находился на грудном вскармливании и высыпания связывают с погрешностями в питании матери. Один ребенок накануне заболевания (за 2 недели) перенес ОРВИ и еще один поступил с ярко выраженными проявлениями блефароконъюнктивита и лакунарной ангины.
Все четверо детей поступили в отделении в тяжелом состоянии, с лихорадкой, явлениями интоксикации и различными по морфологии и степени распространенности элементами кожных аллергических проявлений (от мелкоточечной сыпи, папул до сливающихся булл с обширным эпидермолизом) и высыпаниями на слизистых.
В лечении детей применялись методы детоксикации (инфузионная терапия с форсированным диурезом), энтеросорбция (активированный уголь, энтеросгель), введение донаторов сульфгидрильных групп (тиосульфат натрия). У всех детей применялись антибиотики – цефалоспорины 3 и 4-го поколения. Местное лечение пораженных поверхностей проводилось с использованием пантенола, декасана, облепихового масла. Всем больным была проведена гормонотерапия кортикостероидами в суточной дозе по дексаметазону 1- 2 мг/кг/сут.
Средняя длительность нахождения в отделении АИТ составила 4 дня, после чего дети с улучшением переведены для дальнейшего лечения в профильное отделение. Средняя длительность нахождения в стационаре составила 12,5 суток. Все дети с выздоровлением выписаны домой. Один ребенок в последующем неоднократно лечился по поводу крапивницы в пульмонологическом отделении.
Таким образом, можем утверждать, что у детей с этой патологией прослеживается полиэтиологичность в развитии заболевания. Учитывая тяжесть состояния и высокую летальность, – желательно было бы разработать протоколы лечения детей с данными состояниями в условиях отделений анестезиологии и интенсивной терапии.
ОСОБЛІВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМІ НА ФОНІ РЕСПІРАТОРНОГО ХЛАМІДІОЗУ У ДІТЕЙ
Товчигречко С.М., Люлько Н.В.
Науковий керівник – доц. А.М. Лобода
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики, Сумська обласна дитяча клінічна лікарня
За даними офіційної статистики, в Україні від 5 до 10% дітей хворіють на бронхіальну астму (БА), у 2/3 з яких захворювання починається в перші три роки життя і часто пов’язане з респіраторними інфекціями. Особливу роль в етіологічній структурі дитячої респіраторної патології та клінічних проявах БА відіграє Сhlamydophila рneumoniae.
Метою нашої роботи було встановлення особливостей перебігу бронхіальної астми у дітей на фоні хламідійної інфекції (ХІ). Під спостереженням знаходилось 241 дитина у віці від 2 до 18 років з відповідним діагнозом.
Інфікованість ХІ була виявлена у 135 (56%) дітей з астмою, серед яких гострий перебіг було діагностовано у 11 (8,1%) пацієнтів, хронічний перебіг з рецидивом інфекційного процесу мав місце у 76 (56,4%) хворих та у 48 (35,5)% виявлялись низькі титри антитіл класу IgG без зростання в динаміці.
Тяжкість стану на момент надходження дітей, інфікованих Сhlamydophila рneumoniae, була обумовлена поєднанням бронхообструктивного та інтоксикаційного синдромів. Більш ніж у половини дітей при надходженні відмічалась експіраторна задишка у спокої – 76 (56,3%), у 51 (37,8%) експіраторна задишка спостерігалась при фізичному навантаженні, і у 8 (5,9%) симптоми дихальної недостатності були незначними. У більшості пацієнтів мав місце вологий кашель – 85 (62,9%). Симптоми інтоксикації мали місце майже у половини пацієнтів – 62 (45,9%), збільшення периферійних лімфатичних вузлів спостерігалося у більшості дітей з респіраторним хламідіозом – 92 (68,1%).
При фізикальному обстеженні всі обстежені діти мали коробковий відтінок перкуторного звуку, аускультативно масивні вологі різнокаліберні хрипи над всією поверхнею легень виявлялися у 79 (58,5%) хворих.
Отже, треба відмітити, що приєднання хламідійної інфекції суттєво відображається на клініці астми. За наявності зазначених симптомів слід запідозрити наявність у хворих на бронхіальну астму дітей хламідійної інфекції, що потребує проведення відповідних обстежень та призначення адекватної терапії.
Використання електрогелю Бішофіту у дітей
Волошина Я.О., Біденко О.Г.
Науковий керівник – доц. М.П. Загородній
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики, Сумська обласна дитяча клінічна лікарня
На базі Сумської обласної дитячої клінічної лікарні (СОДКЛ) у 2010 році впроваджена методика лікування дітей з використанням двоканального апарату АЄСТ 01. Для усунення явищ остеопорозу, міостимуляції використовували електрогель Бішофіту Полтавського. Діти, приймаючи процедуру міостимуляції, одночасно отримували масаж, електрофорез та елекрогімнастику. Використовували міостимуляцію в перші 3 дні після звернення дитини до стаціонару з больовим синдромом. Клінічно порушення у дітей проявлялися посиленням болю при вертикальному положенні тулуба, що спостерігалися близько 20-30 хвилин (після зміни положення тулуба).
Нами встановлено, що за допомогою міостимуляції в знеболювальному режимі Р 7-8 біль у дитини зникає на 3-4 сеанс, в той же час при використанні електрофорезу з новокаїном у контрольної групи тільки на 10-15 сеанс. Протокольний метод лікування в першу чергу передбачає усунення больового синдрому, а роль слабкості зв’язково-м’язового апарату в його виникненні недооцінюється. Ми для укріплення природного м’язового корсету використовували міостимуляцію з 5 сеансу в міотонічному режимі Р 5-6 5 днів. Це сприяло утриманню хребта дитини руховими сегментами в фізіологічному положенні, профілактиці атрофії ослаблених м’язів.
У 80 дітей, що отримували міостимуляцію, на 3 день біль зник. При цьому термін лікування у відділенні зменшився на 5 днів, самопочуття покращилось у всіх дітей. У 86%дітей, які отримували міостимуляцію, зменшилося напруження спазмованих м’язів, що майже у 2 рази більше порівняно з дітьми, які отримували масаж та електрофорез з новокаїном (контрольна група). На нашу думку, це зумовлено механізмом дії змінних струмів при міостимуляції, що веде до скорочення великої маси м’язових волокон і підсилення притоку крові до колатеральних судин. При цьому, мабуть, розкривається резервна капілярна мережа. Підвищення кровообігу нагадує кровообіг робочої гіперемії, яке виникає після фізичного навантаження. Але молочна кислота при цьому не виробляється і тому болю дитина не відчуває. Зростання кровообігу супроводжується також підвищенням температури тканин на 1,8-2,30С, яке зберігається протягом 2-3 годин (значно більше і довше, ніж після масажу).
Транскутанний метод введення електрогелю Бішофіту Полтавського разом із міостимуляцією має безумовну перевагу над електрофорезом з новокаїном, бо веде до покращення трофічних процесів, кровопостачання та нервово-м’язової передачі в стимульованих тканинах. Крім того, зменшує повторне звернення дитини до стаціонару з больовим синдромом.
АЛЕРГІЧНИЙ РИНІТ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Загородній М.П.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Алергічний риніт - це захворювання, яке відоме практично кожній людині. Захворювання зустрічається часто як у дорослих, так і у дітей. Поширеність алергічного риніту (АР) протягом останнього десятиліття зросла в 2-3 рази, що пояснюється незадовільною екологічної ситуації в країні.
У дітей частота АР залежно від місця мешкання коливається від 1,3 до 52% і є більш високою, ніж серед дорослих – 1,5-29% (Пухлик Б.М., 2001). В Україні при масовому обстеженні мешканців Вінницької області (1992) встановлена частота захворювання 1,01% серед всіх обстежених. На думку більшості учених поширеність алергічного риніту серед населення в 6-10 разів вища, ніж та, що реєструється офіційно. АР частіше зустрічається у міських мешканців (Лопатін А.С. та співавт., 2001).
Важливість даної проблеми зумовлена ще і тим, що АР тісно пов’язаний з такими розповсюдженими захворюваннями, як гострий та хронічний риносинусит і є одним із факторів розвитку бронхіальної астми.
Це захворювання не веде до смерті або важкої інвалідності, але досить неприємне, щоб вплинути на життя, зламати кар’єру, сімейне благополуччя. Враховуючи реформування системи охорони здоров’я та розвиток сімейної медицини, надзвичайно важливим є знання широким загалом лікарів особливостей клінічного перебігу алергічного риніту, основних питань діагностики, профілактики та лікування. Тим більше, що основна маса хворих на алергічний риніт звертається за допомогою до дільничних педіатрів, терапевтів, сімейних лікарів, отоларингологів, офтальмологів, пульмонологів.
Сьогоднішній розвиток алергології не дає змоги вилікувати алергічні захворювання. Але ми з кожним роком все більше розуміємося в питаннях етіопатогенеза алергії, удосконалюємо діагностику захворювання, формуються нові підходи до лікування, особливо в фармакотерапії.
Темпи розвитку алергічних захворювань лякають і змушують лікарів активно вивчати дану проблему і шукати шляхи до зміни цього становища. Поширеність АР серед дітей області значно нижче середньо українського показника та складає 2,69 на 1000 (Україна – 5,39%о).
Нами проаналізовані амбулаторні карти та медичні карти стаціонарних хворих, що консультувалися та лікувалися у відділеннях Сумської обласної дитячої клінічної лікарні в 2009-2010 роках (вибірково, 30 амбулаторних карт та 15 медичних карт стаціонарних хворих). Відмічено, що у всіх дітей, крім чотирьох основних симптомів (зуд в носі, нападоподібне чихання, виділення з носа (ринорея) та закладеність носа), у третини (32,5%) відмічався головний біль, а в 22,6% – зниження нюху, в 8,1% було приєднання кон’юнктивіту. Характерний вигляд хворих (всі діти були шкільного віку): привідкритий рот, темні кола під очима, а також наявність поперечної складки на спинці носа, внаслідок частого потирання кінчика носа.
Для встановлення діагнозу майже половині дітей були поведені прик- тести з алергенами. Проте необхідно пам’ятати, що слабопозитивні та сумнівні проби не завжди вказують на причинний алерген. Провокаційні проби з алергенами обстеженим дітям не проводилися. Нами встановлено, що дітям не лише невиправдано рідко проводять проби з алергенами, але і рідко призначають лікування ними після проб.
Неефективність чи недостатня ефективність лікування АР може бути зумовлена наявністю деформації перегородки носа, аномалією будови решітчастого лабіринту, латентним запальним процесом чи кістою приносових пазух, незворотною гіпертрофією носових раковин, особливо задніх, які не діагностуються при звичайній передній риноскопії. Призначення альтернативних методів лікування (гомеопатія, біоенергетика, фітотерапія, використання імуномодуляторів та ін.) не повинно використовуватися в лікування АР, оскільки не зупиняє розвиток захворювання та негативно впливає на стан здоров’я дітей, веде до втрати часу, коли процес полісенсибілізації можна ще зупинити.
Таким чином, проблема алергічних ринітів у дітей лишається дуже актуальною і вимагає уваги усіх лікарів, які надають медичну допомогу дітям (педіатрів, ЛОР, сімейних лікарів).
АСТЕНІЧНИЙ СИНДРОМ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ НИРОК
Загородній М.П., Богород О.В.*, Єрмоленко Т.С., cтуд. 4-го курсу
Науковий керівник – проф. В.Е. Маркевич
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики,
*Сумська обласна дитяча клінічна лікарня
Астенія – синдром, який характеризується станом загальної слабкості, підвищеною стомлюваністю, вразливістю, нестійкістю настрою і відчуттям тривожності і занепокоєння без достатньої мотивації, почуттям втоми і труднощами при виконанні навіть звичних видів роботи, розладами сну (Абатуров О.Є., Височина І.Л., 2010). Ознаки астенізації зростають після навантаження зазвичай до вечора, а відпочинок і сон не приносять відчуття бадьорості та відновлення сил. Поширеність астенії у популяції школярів коливається в досить великому діапазоні – від 10% до 45% (Марценковский И.А., 2007, Михайлова Е.В., 2009).
Cеред найпоширеніших скарг, з якими лікар зустрічається в практиці, досить часто є скарги на втомлюваність. Часто симптоми астенії є появами хвороб органів дихання, серцево-судинної системи, захворювань шлунково-кишкового тракту. Cимптоми астенії можуть спостерігатися після перенесених гострих респіраторних вірусних захворювань. Можливості реабілітаційних заходів при астенічному синдромі у школярів значною мірою визначається своєчасною діагностикою, лікуванням та профілактикою.
Для визначення частоти та проявів астенічного синдрому нами в нефрологічному відділенні Сумської обласної дитячої клінічної лікарні проведено обстеження 60 дітей шкільного віку – досліджувана група (30 з гострим пієлонефритом, 30 з гострим гломерулонефритом) та 30 здорових школярів відповідного віку, які в день обстеження знаходилися в Сумській школі №7 (група порівняння). При обстеженні дітей проводили оцінку стану соматичного здоров’я, скарг пацієнта та стану суб’єктивної адаптації (Богомолов В., 2004, Горбатов Д.С., 2003).
Встановлено, що у дітей з інфекційними ураженнями нирок (гострий пієлонефрит), астенічний синдром спостерігався у 84,69%, в тому числі поганий сон – 76,2%, загальна слабкість – 75,8%, підвищена стомлюваність –63,2%, головний біль – 62,5%, швидке виснаження – 51,4%, в кожної п’ятої дитини відмічена підвищена дратівливість. У дітей, що лікувалися з приводу гострого гломерулонефриту частота астенічного синдрому була дещо вищою і складала 97,43%, в тому числі поганий сон – 78,6%, загальна слабкість – 75,44%, підвищена стомлюваність – 74,31%, головний біль – 69,25%, швидке виснаження – 63,24%, в кожної п’ятої дитини відмічена підвищена дратівливість.
У дітей групи порівняння частота астенізації склала 51,2%, в тому числі поганий сон – 46,31%, загальна слабкість 35,33%, підвищена стомлюваність – 23,11%, головний біль – 22,21%, швидке виснаження – 21,12%, в кожної четвертої дитини відмічена підвищена дратівливість.
Таким чином, у дітей шкільного віку із захворюваннями нирок в більшості випадків спостерігається астенія. Необхідно відмітити високу частоту астенічного синдрому і серед дітей групи порівняння. Дана проблема вимагає подальшого дослідження та визначення доцільності призначення дітям із захворюваннями нирок препаратів, які мають седативну дію та використання адаптогенів. При цьому перевагу варто надавати препаратам рослинного походження.