Державний стандарт початкової загальної освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 20 квітня 2011 р. №462 ґрунтується на засадах особистісно орієнтовного І компетентісного підходів.

Вид материала

Державний стандарт

Содержание Використання ІКТ у початковій школі Структура інформаційної технології Культура мислення молодшого школяра Технологія формування культури мислення молодшого школяра – Емоційно-вольовий компонент містить такі якості До комунікативного компонента Мотиви навчально-пізнавальної діяльності школярів Умови успішного розумового розвитку молодших школярів Вміння вчитися як основа інтелектуальної діяльності молодших школярів Перша група Друга група Четверта група

Подобный материал:

• Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р. №462 державний стандарт, 486.34kb.
• Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р. №462 державний стандарт, 532.06kb.
• Закону України "Про загальну середню освіту", 390.67kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни наказ, 313.84kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни наказ, 391.63kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 року №462 затверджено новий, 400.15kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 5-9 класи, 1101.42kb.
• Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. N 1717 державний стандарт, 123.27kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 20. 04. 2011р було затверджено новий державний, 136.68kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 20. 04. 2011р було затверджено новий державний, 551.35kb.

Використання ІКТ у початковій школі


Інформатизація освіти - один з основних напрямів процесу інформатизації, продиктований потребами сучасного суспільства, у якому головним рушієм прогресу є індивідуальний розвиток особистості. Вона має забезпечити впровадження в практику програмно-педагогічних розробок, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу, вдосконалення форм і методів організації навчання.

Основною метою всіх інновацій в освітній галузі є сприяння переходу від механічного засвоєння учнями знань до формування вмінь і навичок самостійно здобувати знання. Успішність розв’язання цього завдання значною мірою залежить від мети використання комп’ютера в навчальному процесі, якості й можливостей програмного забезпечення та від того, яке місце посяде комп’ютер в системі дидактичних засобів.

Запровадження інформаційно-комунікаційних технологій у початковій ланці – це не данина моді, а необхідність сьогодення, оскільки більшість дітей ознайомлюються з комп’ютером набагато раніше, ніж це їм може запропонувати школа.

У доповідній записці колегії Міністерства освіти і науки України «Про підсумки переходу початкової школи на новий зміст та структуру навчання» вказано на необхідність посилення практичного спрямування навчального процесу у навчальних програмах та підручниках через урізноманітнення видів діяльності учнів, добору і поєднання методів навчання так, щоб засвоєння змісту було активним, усвідомленим, достатньо емоційним.

Необхідно враховувати, що до школи приходять нові покоління дітей, які живуть у інформаційному, динамічному, емоційно напруженому середовищі.

Інформаційні технології стають потужним багатофункціональним засобом навчання. Їх використання привчає учня жити в інформаційному середовищі, сприяє залученню школярів до інформаційної культури.

В педагогічній літературі наведені різні визначення поняття інформаційної технології. Інформаційна технологія – процес, що використовує сукупність засобів і методів збору, обробки і передачі даних (первинної інформації) для отримання інформації нової якості про стан об’єкта, процесу чи явища (інформаційного продукту).

Структура інформаційної технології


Інформаційна технологія



Засоби технології

Методи використання засобів

Класифікація інформаційних технологій






Технологія роботи з графічною інформацією

Технологія роботи з текстовою інформацією

Технологія числових розрахунків



Технологія збереження,пошуку і сортування даних

Технології

мультимедіа


Мережеві інформаційні технології

Державними вимогами до рівня загальної підготовки молодших школярів є:

• володіти конструктивно-художніми, конструктивно-технічними уміннями з різних навчальних дисциплін;
  
• уміти поєднувати словесну, графічну і предметно виражену інформацію у цілісні образи – художні або технічні, елементи інформатики за наявності відповідних умов.
  

Сучасні комп’ютерні технології дають велику можливість для розвитку

процесу навчання. Ще К.Д. Ушинський відмітив «Дитяча природа вимагає наочності».

Зараз це вже не схеми, таблиці і малюнки, а більш ближча дитячій природі гра – науково-пізнавальна.

Учитель, який йде в ногу з часом, сьогодні психологічно і технічно готовий використовувати інформаційні технології в викладанні. Будь який етап уроку можна оживити впровадженням нових технічних засобів. Вчитель – професія творча. Застосування ІКТ в навчальний процес дозволяє йому організувати різні форми навчально-пізнавальної діяльності на уроках, зробити активною і ціленаправленою самостійну роботу учнів.

Одним з результатів навчання і виховання в початковій школі повинна стати готовність учнів до оволодіння сучасних комп’ютерних технологій і здатність актуалізувати отриману з їх допомогою інформацію для дальшої самоосвіти. Для реалізації цих цілей виникає необхідність застосування вчителем початкових класів ІТК в навчально-виховному процесі. Тому одним із головних завдань початкової школи є застосування ІКТ у процесі вивчення більшості навчальних предметів у рамках програми.

Застосування ІКТ дозволяє здійснювати інтенсифікацію навчального процесу і організовувати різні види діяльності учнів:

• інформаційно-навчальну;
  
• навчально-ігрову;
  
• експериментально-дослідницьку;
  
• самостійну діяльність учнів.
  

Ці види діяльності орієнтуються на активне використання ІКТ

вчителем в якості інструмента пізнання і самопізнання, на самостійне отримання і використання знань, здійснення «мікровідкриття» в процесі вивчення оточуючого світу. Використання ІКТ в навчальному процесі необхідно не стільки для підтримки традиційних форм і методів навчання, скільки для створення варіативних методик, які сприяють особистісно-зорієнтованому розвитку учнів.

Організація вчителем перерахованих видів діяльності з використанням ІКТ вимагає його спеціальної професійної підготовки в області практичного використання ІКТ і їх методичного застосування в навчальному процесі.

Основні напрямки використовування ІКТ в навчальному процесі:

• здійснення ціленаправленого пошуку інформації різних форм в глобальних і локальних мережах, її регістрацію, збір, накоплення, збереження, обробку і передачу;
  
• обробка результатів експерименту;
  
• здійснення управління реальними об’єктами (навчальними роботами);
  
• організація і проведення комп’ютерних експериментів з віртуальними моделями;
  
• здійснення автоматизованого контролю організації навчальної дільності;
  
• розробка педагогічних програмних засобів різного призначення;
  
• розробка методичних і дидактичних матеріалів;
  
• розробка web-сайтів навчального призначення;
  
• організація інтелектуального дозвілля учнів.
  

В навчальному процесі початкової школи всі перераховані напрямки

використання ІКТ в тій чи іншій мірі мають місце. Основним видом використання комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання є їх органічна інтеграція в певні уроки. У цікавій, динамічній, ігровій формі учні молодших класів опановують комп’ютерні засоби, набувають первинних навичок користування пристроями введення-виведення, початковими уміннями й навичками управління комп’ютером та одночасно удосконалюють свої знання з певних навчальних предметів, розвивають пам’ять, просторову уяву, логічне мислення, творчі здібності.

Використання ІКТ на різних уроках в початковій школі дозволяє:

• розвивати вміння учнів орієнтуватися в інформаційних потоках оточуючого світу;
  
• оволодівати практичними способами роботи з інформацією;
  
• розвивати вміння, які дозволяють обмінюватися інформацією з допомогою сучасних технічних засобів;
  
• активізувати пізнавальну діяльність учнів;
  
• проводити уроки на високому естетичному рівні;
  
• індивідуально підійти до учня, застосовуючи різнорівневі завдання.
  

Комп’ютер дозволяє вчителю значно розширити можливості

повідомлення різного типу інформації. При дидактично правильному підході комп’ютер активізує увагу учнів, посилює їх мотивацію, розвиває пізнавальні процеси, мислення, увагу, розвиває уяву і фантазію.

Впровадження інформаційних технологій засновано на врахуванні таких вікових особливостях учнів:

• в початковій школі відбувається зміна ведучої діяльності дитини з ігрової на навчальну. Використання ігрових можливостей комп’ютера у поєднанні з дидактичними, дозволяє зробити цей процес більш плавним;
  
• більша частина знань, умінь і навичок, отриманих на уроках, ще не використовується молодшими школярами в позашкільній діяльності; їх практична цінність губиться, а міцність –суттєво знижується. Застосування ж отриманих знань, умінь і навичок в ігровому комп’ютерному середовищі приводить до їх актуальності і мотивації їх отримання;
  
• висока степінь емоційності молодших школярів значно стримується рамками навчального процесу. Заняття на комп’ютері дозволяють частково розрядити високу емоційну напругу і оживити навчальний процес;
  
• мультимедійні підручники покликані автоматизувати всі основні етапи навчання – від викладення навчального матеріалу до контролю знань і виставлення підсумкових оцінок. При цьому весь обов’язковий навчальний матеріал переводиться в яскраву, цікаву, з розумною часткою ігрового підходу, мультимедійну форму з широким використовуванням графіки, анімації, в тому числі інтерактивної, звукових ефектів і голосового супроводу, включенням відео- фрагментів.
  

Вітчизняний досвід роботи з молодшими школярами у співробітництві з Інститутами педагогіки, психології, гігієни дітей і підлітків, дозволяє зробити такі висновки:

1. Застосування сучасних інформаційних технологій у початковій школі сприяє більш активному і свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу з математики, музики, природознавства, української, англійської мов.
   
2. Оволодіння елементами комп’ютерної грамотності не викликає суттєвих труднощів у молодших школярів. При цьому, комп’ютерні ігрові програми сприяють кращому засвоєнню навчального матеріалу, створюють позитивне емоційне ставлення учнів до діяльності, опосередкованої комп’ютером.
   
3. В процесі сумісної комп’ютерно-ігрової діяльності виникає «кооперуючий ефект». Учні у грі проти комп’ютера допомагають, як правило, несвідомо один одному. Шукають раціональні способи організації сумісних дій, навіть в тому випадку, коли така задача їм не ставиться в явному вигляді.
   
4. Навчаючі і контролюючі програми, програми-тести, програми-редактори стимулюють інтерес молодших школярів до навчальної діяльності, сприяють формуванню логічного, творчого мислення, розвитку здібностей учнів.
   
5. Використання інформаційних технологій на уроках в початковій школі є одним з самих сучасних засобів розвитку особистості молодшого школяра, формування інформаційної культури.
   

Є підстави вважати, що комп’ютер дозволить більш глибоко розвити резерви дитини, дасть змогу вчителю працювати творчо, ініціативно, з більшою професійною майстерністю.

Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО інформаційних технологій виділяє наступні аспекти використання комп’ютера у початковій школі:

• перший аспект – комп’ютер, як об’єкт вивчення, що властиво курсу «Основи інформатики та обчислювальної техніки»;
  
• другий аспект – комп’ютер як засіб навчання, тобто своєрідний «учитель», який використовується при вивченні інших навчальних дисциплін (тренажери, тести електронні підручники, мультимедійні енциклопедії);
  
• третій аспект – комп’ютер як інструмент, що дозволяє дослідити ту чи іншу предметну галузь і зробити навчання творчим.
  

Учителі все частіше починають використовувати можливості комп’ютера у підготовці та проведенні уроків у початковій школі. Сучасні комп’ютерні програми дають можливість продемонструвати яскраву наочність, запропонувати різні цікаві динамічні види роботи, виявити рівень знань та умінь учнів.

При використанні комп’ютерної техніки на уроках слід враховувати якість навчальних комп’ютерних програм. Вони повинні відповідати таким вимогам:

• бути цікавими і доступними для дітей, викликати у них позитивні емоції;
  
• будити їх уяву та фантазію;
  
• формувати алгоритмічне, логічне мислення;
  
• розвивати творчі здібності;
  
• вчити працювати з комп’ютером (клавіатурою, мишею);
  
• відповідати віковим особливостям дітей;
  
• дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог.
  

ІКТ сприяють більш високому інтелектуальному розвитку учнів, вчать їх самостійно орієнтуватись у складному і різноманітному світі інформації, дають можливість реалізовувати власні творчі здібності через дослідницько-пошукову та наукову діяльність. Запроваджуючи інформаційні технології, маємо можливість керуватися найраціональнішими навчально-ігровими методами і прийомами навчання, контролю знань учнів, що сприяє росту якісних показників навчальних досягнень дітей та їх творчого потенціалу.

Раціональне використання інформаційних технологій, аудіовізуальних посібників з іншими дидактичними засобами значно скорочують час пред’явлення опорної інформації, надають можливість її повторення під час організації самостійної роботи, аналізу, самоаналізу, підведення підсумків.

Застосування інформаційних технологій на уроках сприяє:

• активізації уваги дітей;
  
• врахування вікових особливостей образного сприйняття оточуючого світу;
  
• впливу на емоційну пам’ять вихованців;
  
• задовольняє самостійність учнів на уроці та поза його межами.
  
• швидкій перевірці знань дітей за короткий час, можливість відразу бачити результати своїх досягнень;
  
• забезпеченню змісту оновлення освіти суспільства.
  

У своїй діяльності використовую низку комп’ютерних програм:

• навчально-інформуючі: енциклопедії, електронні підручники, кінофільми;
  
• графічний редактор Paint;
  
• програма презентацій Power Point;
  
• навчально-ігрові програми.
  

Впроваджуючи дані програми на певному етапі уроку, є можливість застосовувати такі методи:

• пояснювально-ілюстративний, який передбачає використання ілюстрацій, таблиць, малюнків, схем у супроводі розповіді вчителя. Допомагає у цьому програма презентацій Power Point, яка сприяє розвитку пізнавальної активності учнів, передачі додаткової цікавої інформації, забезпечення принципу наочності;
  

- метод контролю, зокрема тестування, як метод швидкого виявлення рівня знань, умінь та навичок учнів на різних етапах навчального процесу.

- практичний метод, який забезпечується використанням графічних

• програм, зокрема графічний редактор Paint, що сприяє розвитку творчих здібностей, мислення, підвищує інтерес школярів до предметів;
  
• проблемно-пошуковий метод на етапах повідомлення теми та мети уроку, мотивації навчальної діяльності, сприймання нового матеріалу з використанням відео програм, що створює проблемну ситуацію, сприяє зацікавленню учнів та розвитку їх мислення і мовлення.
  
• репродуктивний метод також забезпечує використанням відео програм. Наприклад, подивитися уривок із мультфільму «Пшеничний колосок» і переказати, що було спочатку або відтворити, що трапиться далі;
  
• ігрові методи. Особливе захоплення і цікавість викликають ігрові комп’ютерні програми;
  

Використовуючи програму Power Point, можна готувати цікаві презентації, які застосовуються на уроках для вивчення нового матеріалу

Ефективність навчання при використанні комп’ютерних навчальних ігрових програм суттєво залежить від багатьох факторів. Серед них важливе значення мають якість програмних засобів та методика їх використання.

При виборі комп’ютерних засобів педагог пропонує враховувати, що навчальна ігрова програма має задовольняти таким вимогам:

• розвивати пізнавальну активність дитини, викликати позитивні емоції;
  
• розвивати творчі здібності і нахили дитини, пробуджувати фантазію;
  
• мати пізнавальний характер і сприяти розвитку пізнавального інтересу школяра;
  
• давати вірні уявлення про явища і процеси, що відтворюються у грі, сприяти розвитку логічного мислення;
  
• бути доброзичливою і дружньою до дитини і до персонажів гри;
  
• викликати у дитини бажання пізнавати якомога більше, навчатися самостійно здобувати знання;
  
• допомагати дитині навчитися добре працювати на комп’ютері;
  
• відповідати ергономічним вимогам.
  

При умові систематичного використання ІКТ в навчальному процесі

в поєднанні з традиційними методами навчання можливо значно підвищити ефективність навчання. В рамках оптимального використовування ІКТ для навчання різним предметам можна виділити наступні можливості практичної реалізації способів оптимізації навчального процесу при використовуванні ІКТ:

• комплексне рішення навчальних, виховних і розвивальних завдань;
  
• ставлення кожному учневі конкретних задач в залежності від його здібностей, мотивації, рівня підготовки;
  
• застосування різних типів електронних засобів навчального призначення,що активізують навчальну діяльність;
  
• часткове звільнення вчителя від виконання інформаційної, тренувальної, контролюючої функцій;
  
• формування в учнів навичок самостійного оволодіння знаннями, розвиток навичок пошуку, збору і обробки інформації;
  
• стимулювання позитивної мотивації навчання за рахунок інтегрування всіх форм наочності, здійснення навчальної діяльності з негайним зворотнім зв’язком і розвинутою системою допомоги.
  

Для забезпечення ефективності навчального процесу необхідно:

• уникати монотонності, враховувати зміну діяльності учнів по її рівнях: впізнання,відтворення, застосування;
  
• орієнтуватися на розвиток розумових здібностей дитини, тобто розвиток спостережливості, асоціативності, порівняння, аналогії, виділення головного, узагальнення ;
  
• дати можливість успішно працювати на уроці з застосуванням комп’ютерних технологій і сильним, і середнім, і слабшим учням;
  
• враховувати фактор пам’яті дитини;
  
• обмежено слід контролювати те, що введено лише на рівні оперативної і короткочасної пам’яті.
  

Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі сприяє підвищенню його ефективності, всебічному і гармонійному розвитку особистості учнів, розкриттю їх талантів, суттєво впливає на зміст, форми, методи і засоби навчання. Вдало підібрані комп’ютерні програми забезпечують розвиток творчих здібностей, стимулюють пізнавальну активність, емоційну сферу та інтелектуальні почуття школярів. При цьому підвищується працездатність учнів, зацікавленість їх різними видами діяльності, поліпшується просторова уява, пам’ять, логічне мислення, розширюється їх світогляд. Тому комп’ютер має великі можливості вдосконалення навчально-виховного процесу.

Таким чином, застосування нових інформаційних технологій в навчальний процес початкової школи дозволяє в доступній формі використовувати пізнавальні і ігрові потреби учнів для пізнавальних процесів і розвитку індивідуальних якостей.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій у початковій школі дозволяє отримати навички ХХІ століття.

Використана література

1. Державний стандарт початкової загальної освіти. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ № 1/9-695 від 06.12.2005
   
2. Таргоній О. Використання інформаційних технологій на уроках у початкових класах / О.Таргоній, Т.Чабанюк // Сучасна школа України. – 2011. - № 2. – С. 42 – 44.
   
3. Проектні технології: особливості впровадження у початковій школі. / О.М.Цимбал, О.В.Тягло, П.В.Цимбал // Початкове навчання і виховання. - № 19-21. – 2008. – С. 2 – 13.
   
4. Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, № 12. – С. 102.
   
5.  Петухова Л.Є. Теоретичні основи підготовки вчителів початкових класів в умовах інформаційно-комунікаційного педагогічного середовища: монографія дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.04 «теорія і методика професійної освіти» / Л.Є.Петухова. – Херсон: Айлант, 2007. – 200 с.: іл.
   
6. Халілова Ф.С. Інформаційні технології в професійній діяльності вчителя початкової школи. / Під редакцією Н.В. Апатової. – Сімферополь, «ДОЛЯ», 2009. – 240 с.
   
7.  Шакотько В.В. Комп’ютер у початковій школі: навч.-метод. посібник / В.В. Шакотько. – К.: ТОВ Редакція "Комп’ютер", 2007. – 128 с.
   
8. Шакотько В.В. Методика використання ІКТ у початковій школі: навч.-метод. посібник / В.В. Шакотько. – К.: ТОВ Редакція "Комп’ютер", 2008. – 128 с.
   
9. Дишлєва С. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) та їх роль в освітньому процесі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: /school/technol/6804/
   
10. Щелухина А.С. Возможности использования ИТ в преподавании блока
    

дисциплин «Культура и искусство». ссылка скрыта

11. Кехтер Т.А. Необходимость применения в практике работы учителя начальных классов информационно-коммуникативных технологий.kexter@mail.ru
    
12. Intel “Обучение для будущего» (при поддержке Microsoft): Учеб. пособие. - 9-е изд. исправленное и дополненное – М.:Интернет-Университет Информационных Технологий, 2007.
    
13. Руденко Н.Н. Использование ИКТ в процессе обучения в начальной школе.natalirudenko@mail.ru 
    
14. Гевал П. Інформаційні технології в навчальному процесі // Завуч (1 вересня) – 2002. – № 10. – С. 7-9.
    

Снігур О.А.,

вчитель початкових класів ЗОШ № 30

Розумова діяльність – основа процесу

формування культури мислення молодшого школяра

Сучасне суспільство змінюється доволі швидко, важко прогнозувати навіть найближче майбутнє. Тому неможливо передбачити, які конкретні знання можуть знадобитися випускнику в його житті. Для досягнення успіху в соціумі особистості важливо оволодіти умінням мислити, добувати і перероблювати інформацію, аналізувати ситуацію, адекватно оцінювати результати, зрозуміло викладати свої думки, уміти конструктивно взаємодіяти з іншими. У зв’язку з цим з початкових класів необхідно формувати культуру мислення особистості. На мою думку, зміст культури мислення особистості охоплює культуру мовлення, спілкування, деякі аспекти моральної культури. У дітей молодшого шкільного віку відбувається розвиток довільності психічних процесів, в них формується вміння свідомо ставити цілі дій і знаходити засоби для їх досягнення. У молодшому шкільному віці в дітей швидко відбувається розвиток таких важливих для подальшого життя психічних процесів, як рефлексія, внутрішній план дій, довільна увага, пам’ять, увага; уміння спостерігати, пізнавальні здібності. Молодший шкільний вік найбільш сприятливий для розвитку вказаних психічних процесів, умінь, здібностей, а, значить, уже в цьому віці важливо розпочинати формування культури мислення.

Успіх у формуванні культури мислення молодшого школяра в процесі навчання пов’язаний із сформованістю інтелектуальної культури вчителя.

Культура мислення молодшого школяра – це дисципліна розуму, яка ґрунтується на сформованій у навчальній діяльності цілісній і гнучкій системі знань, умінь і навичок, придатній для пізнання об’єктивного світу, самого себе та організації конструктивної взаємодії з іншими людьми. Для визначення поняття « культура мислення молодшого школяра » застосуємо особистісно-діяльнісний підхід. Особистісний підхід полягає в тому, що «культура мислення» - інтигративне особистісне утворення, у якому представлені взаємопов’язані між собою мотиваційна, пізнавальна та соціальна сфери. Вказані сфери мають бути розвинуті таким чином, щоб особистість мала змогу здійснювати процес пізнання, пізнавальну діяльність:

діяльнісний підхід. Особистісний і діяльнісний підходи у визначенні поняття

«культура мислення » взаємопов’язані між собою і утворюють єдине ціле.

Технологія формування культури мислення молодшого школяра –

це динамічна система, яка охоплює всі ланки навчально-виховного процесу:

мету, зміст, форми, засоби, має спрямованість на набуття учнями міцних знань у вигляді гнучких систем, придатних для застосування в різних навчальних та життєвих ситуаціях, розвиток пізнавальних інтересів, інтелектуально-творчих та комунікативних вмінь, виховання емоційних та вольових якостей. Педагогічна технологія формування культури мислення молодшого школяра є організаційно - методичним інструментарієм навчально-виховного процесу.

У структуру педагогічної технології формування культури мислення молодшого школяра ми включаємо:

а) концептуальну основу: цільові орієнтири, принципи, умови ефективності

впровадження технології

б) змістову основу: зміст навчання в початкових класах

в) процесуальну основу (технологічний процес): форми, засоби навчання

г) діагностичну основу: емпіричні (діагностичні) методи, анкетування, методики, тестування; методи контролю та самоконтролю.

Мікроелементом технології формування культури мислення молодшого школяра або основною технологічною одиницею, яка пронизує кожну із зазначених основ, а значить, кожний компонент навчально-виховного процесу, є ситуація розмірковування.

В учнів з високим рівнем розвитку пізнавальної сфери культури мислення у пізнавальній діяльності постійно відбувається процес « осяяння», який і виявляється у « відкритті» певного правила, арифметичної закономірності, властивості, нового способу розв’язання задачі. Дитина постійно виходить « за межі» навчального завдання і створює нові «продукти» ( тексти задач, вправ, казки, вірші, використовуючи навчальний матеріал з математики, української мови )

Щоб кожна дитина досягла успіху в соціумі, необхідно, окрім мотиваційної та пізнавальної, розвивати соціальну сферу особистості учня.

У змісті соціальної сфери особистості виділяємо емоційно-вольовий та комунікативний компоненти.

Емоційно-вольовий компонент містить такі якості:

• наполегливість, організованість, принциповість, витримку, чуйність, повагу до думок партнера, емоційну стійкість у контакті, що означає дотримання моральних норм і правил взаємодії;
  
• здатність підпорядковувати особисті цілі і бажання спільній справі;
  
• прагнення довести почату справу до завершення, здатність покласти на себе відповідальність в різних життєвих і навчальних ситуаціях;
  
• почуття власної гідності та самоповаги.
  

До комунікативного компонента належать комунікативні вміння молодшого школяра. Комунікативні вміння як комунікативний компонент соціальної сфери культури мислення молодшого школяра – це здатність мовця до конструктивної взаємодії з учасниками акту спілкування.

Конструктивна взаємодія в підсистемах « учень - учень », « учень – клас »,

« учень – учитель » означає, так би мовити, зустріч суспільно – історичного досвіду, що задається навчанням, та суб’єктивного досвіду кожного учасника спілкування. Взаємодія думок і поглядів відбувається шляхом їх постійного узгодження, взаємозбагачення, а в результаті – перетворення суб’єктивного досвіду як важливого джерела власного розвитку; цілковита повага один до одного партнерів, які ведуть діалог, визнання ними того, що істина, за винятком банальних випадків, не дана ззовні готовою і кожен здатний зробити внесок в її осягнення.

Для розгортання конструктивної взаємодії в підсистемах дитині

необхідно володіти такими комунікативними вміннями:

• пізнавати інших і розуміти їх, об’єктивно оцінювати ситуацію і відносно неї прогнозувати свою поведінку;
  
• активно слухати, вибирати роль, адекватно передавати і сприймати емоції;
  
• рефлексивно управляти « Я – образом », що означає усвідомлення того враження, яке «я» справляю на оточуючих і вміння його змінити за власним бажанням;
  
• володіння правилами поведінки – етикетом, здатність бути витриманим, доброзичливим, чуйним стосовно до партнера по спілкуванню;
  
• володіння вербальною комунікацією, а саме – технікою мовлення, її компонентами: голосом, дикцією, темпом, інтонацією; ознаками мовлення, якими є: правильність, чистота , точність, логічність, виразність, образність, доцільність.
  

- володіння невербальною комунікацією, а саме: мімікою, жестами, пантомімікою, вмінням триматися перед аудиторією.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності школярів

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів класифікують як пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання і навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, стосунками між вчителем та учнями. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроках, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.

Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов’язані із широкими суспільними взаємовідносинами дітей, а саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарнні, мотиви тривожності, мотиви, пов’язані з потребою у самовихованні.

К. Ушинський, наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, писав: « Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до дитини не добралась ідея, що вона вчиться для того, щоб як-небуть обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути в кишені, коли швейцар уже пропустив вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю.»

Умови успішного розумового розвитку молодших школярів

Велике значення у формуванні переконань має інтелектуальна діяльність у процесі набування знань, осмислення явищ довколишнього життя, подолання труднощів суто інтелектуального характеру. Від характеру інтелектуальної праці в процесі навчання залежить активність інтелекту, а відтак і активність духовного життя учнів. Спостереження за уроками та іншими видами занять допомогло усунути цілий ряд серйозних недоліків у навчанні, зокрема тих, які впливали на формування переконань. Найзначнішим з них є одностороння спрямованість інтелектуальної – нагромадження знань без використання їх у практичному житті, включаючи й інтелектуальну працю, необхідну для подальшого духовного розвитку особистості. Думки, пов’язані з логічним аналізом фактів і явищ навколишнього світу, не викликають у душах вихованців почуттів, переживань. Навіть у тому разі, коли нема зубріння, така односторонність є запеклим ворогом духовного розвитку: інтелектуальна праця учнів зводиться

до того, щоб запам’ятовувати, нагромаджувати знання й відтворювати їх на вимогу вчителя. Все, що засвоює учень на уроці, йому треба зберегти в пам’яті, в усьому прочитаному він вбачає лише певний обсяг матеріалу для засвоєння. Таке навчання, навіть, коли воно добре поставлене з точки зору дидактичних вимог, отупляє людину, не вчить її самостійно мислити, послаблює її інтерес до науки й власного духовного світу, зводить нанівець її допитливість, позбавляє її радості пізнання – важливої інтелектуальної емоції. Багато фактів і явищ, над якими варто було б задуматися, лишаються поза увагою школяра тільки тому, що «це не вивчається». Отож коло фактів, подій, явищ, над якими треба лише думати, а не вивчати, не засвоювати, стає дуже вузьким.

Потворність такого навчання полягає не лише в тому, що, володіючи значним запасом знань, учень не вміє користуватися ними, а насамперед у тому, що його мислення стає пасивним, перестає бути джерелом духовного життя, що живить почуття і волю.

Надаючи великого значення активності думки учня, як в інтелектуальній праці і в фізичній, потрібно усувати ці недоліки. В практиці навчально-виховної роботи треба дотримуватись такого правила: знання, набуті учнем в процесі навчання, не повинні лишатись мертвим вантажем, зберігатися в пам’яті «про запас», для якоїсь майбутньої діяльності. Знання мають постійно розвиватись в процесі їх практичного застосування і тим самим розвивати мислення учня. Чим більший запас знань має школяр на певному ступені свого розвитку, тим активнішою і різнобічнішою має бути діяльність думки, що поєднується з діяльністю рук – з фізичною працею, з творенням матеріальних цінностей, з перетворенням світу. У системі кожного предмета, особливо з основ наук про природу, безмежна кількість можливостей союзу думки і праці, для збагачення на цьому ґрунті духовного світу вихованців.

Завдання вчителя-вихователя полягає в тому, щоб спонукати учня до такої праці, в основі якої лежить цікавий творчий задум поєднання інтелектуальних і фізичних зусиль у такій праці і умовою духовного загартування молодого покоління, умовою формування його готовності до продуктивної праці.

Вчителеві треба готувати до життя людей, які не тільки б вміли працювати, керувати машинами та механізмами, але й розумних творців праці, що вміють глибоко й тонко мислити й почувати. Творчість у фізичній праці розцінюватиметься в суспільстві як найвище духовне багатство людини. Провідну роль у творенні, в цікавій інтелектуально насиченій праці відіграє діяльний, активний розум.

Уміння враховувати те, що окремі компоненти психіки й духовного світу людини в одні періоди розвитку проявляються більше, ніж в інші, має велике значення в практиці виховної роботи. Який би не був багатий світ юнака чи зрілої людини, його не можна порівнювати з тією емоційною насиченістю поведінки і вчинків, яка характерна для дитини молодшого шкільного віку. Уже від того,наскільки вміє педагог врахувати значення в житті школяра почуттів радості й горя, задоволення й незадоволення, певності й непевності, залежить значною мірою успіх виховної роботи.

У практиці своєї виховної роботи я намагаюсь надавати емоційному стану дітей молодшого шкільного віку винятково великого значення. Життєвий шлях дитинства має бути шляхом радості, бадьорості – це одне з найважливіших правил в усій системі нашої виховної роботи. Радість як джерело оптимістичної впевненості дитини в своїх силах є умовою того багатства, дійсного ставлення до навколишнього світу, без якого неможливий духовний розвиток, особливо неможливе розкриття природних нахилів, здібностей, обдарувань.

Ми прагнемо, щоб почуття глибокої радості дитині приносили успіхи в улюбленій справі, насамперед у навчанні. З яким хвилюванням, з якими надіями на майбутню радість вперше переступає дитина поріг своєї школи! І якщо деякі діти, повчившись кілька місяців, а то навіть тижнів, зазнають гіркого розчарування, а іноді відчувають огиду до навчання, винуватцем у цьому є й педагог, - він не зумів дати дитині тієї маленької, з погляду дорослих, радості, яка є для дитини є могутнім джерелом енергії. Адже семирічна дитина не вміє ще долати труднощі свідомо, і сили для свого першого вольового напруження вона черпає головним чином з почуттів.

Вміння вчитися як основа інтелектуальної діяльності молодших школярів

Надто складно передбачити майбутнє наших дітей, покладаючи на школу завдання забезпечити їх знаннями і вміннями на все життя. Нестабільність світу, інтенсивність соціально-економічних і технологічних змін зумовлюють

потребу вчитися впродовж усього життя. Тому одне з найважливіших завдань – розвивати мислення дітей, виховувати в них здатність до самонавчання.

Відомі американські педагоги Гордон Драйден і Джанет Вос пишуть: «На нашу думку, два предмети повинні сформувати основу шкільної освіти і бути в усіх курсах: навчання того, як вчитися і навчання того, як думати... Справжня революція в навчанні полягає не лише в змісті шкільної системи. Вона полягає в навчанні того, як учитися, як думати, у вивченні нових методів, які ви можете використати для розв’язання будь-якої задачі, що виникає перед вами в будь-якому віці»

Дослідження шляхів розвитку молодших школярів у навчальній діяльності переконує, що такої мети можна досягти, якщо впливати на навчально-виховний процес систематично, поєднуючи засоби опосередкованого впливу і методики цілеспрямованого формування самостійної розумової діяльності. За цих умов можна навчити дітей самостійно вчитися, тобто розуміти й приймати мету діяльності, організовувати свою працю, уміти спілкуватись, вступати в діалог, користуватись мислительними вміннями, контролювати й оцінювати результати своєї праці, прагнути їх поліпшити.

Фундаментальність початкової освіти – не лише у міцно засвоєних учнями уміннях, навичках, а й ключових компетентностях, які мають стати найважливішим надбанням розвивальної шкільної освіти. Це такі компетентності: вміння вчитись, здоров’язбережувальна, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, інформаційно-комунікативна.

Формування кожної з них вимагає систематичного впливу. Так, для формування у молодших школярів уміння вчитися необхідно забезпечити комплекс умов: стимулююче навчальне середовище, висококваліфікований вчитель, обов’язково сприятливе родинне виховання, яке не дає зів’янути природній допитливості малюка і, безумовно, цілеспрямоване керівництво формуванням цих складників уміння вчитися.

Що ж відносимо до опосередкованих засобів? Це особистісно орієнтоване, гуманне спілкування, різні прийоми заохочення допитливості, виникнення позитивних інтелектуальних почуттів (емоційність навчання), самостійності думки, нагромадження та осмислення цілеспрямованих спостережень, підтримка розумових зусиль, розвиток асоціативного мислення, уяви. Не менш важливими є розвивальна насиченість змісту, естетична і розвивальна привабливість навчального середовища в класі та інших рекреаціях. Це дає імпульс для виникнення у дітей запитань, стимулювання дослідницької поведінки, що дозволяє перевірити свої сили у процесі пошукової діяльності, вільного вибору завдання тощо. Орієнтація програм на розвиток творчості дітей сприяла створенню у багатьох класах рукописних журналів, театральних студій, виготовленню конструкторських «саморобок» тощо. Все це заохочує не лише здібну, а й «слабку» дитину випробовувати себе у різних видах творчості, відчути впевненість у своїх силах.

Прямі засоби формування в учнів умінь навчатися – використання систем розвивальних вправ і завдань багатофункціонального характеру.

Перша група: розвиток процесів сприймання, уяви, формування організаційних, логіко-мовленнєвих, загально-пізнавальних, оцінних і контрольних умінь та навичок.

Друга група: виконання учнями готових і самостійно створених конструктивних, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, практичної дії.

Третя група: включення у навчальний процес завдань комплексного характеру, у яких провідна навчальна дія підживлюється, збагачується завдяки іншим (трудові дії – музичним і віршованим супроводом; словесні творчі роботи – одночасним сприйманням живопису; орфографічні вправи – музичним ритмом.)

Четверта група: використання всіляких опор, алгоритмів, моделей (особливо тих, які створюються дітьми у співробітництві з учителем і стимулюють їх самостійні міркування) і допомагають молодшим школярам переходити від конкретних до узагальнених способів дій.

З’ясувалось, що вчителям найскладніше реалізувати такі напрями розумового виховання, як розвиток в учнів сенсорних умінь і формування в кожного учня індивідуального досвіду самостійної творчої праці. Вважається, що дитини, яка приходить до школи, має добре розвинені процеси сприймання.

Насправді ж їх формування незавершене, воно тільки розпочинається в дошкільному віці. Тому у початкових класах обов’язково слід цілеспрямовано розвивати і вдосконалювати в учнів уміння бачити, спостерігати, уважно слухати, відтворювати, вправно діяти обома руками. Адже без точного і всебічного сприймання ззовні, ознак і властивостей предметів активне мислення молодшого школяра, пізнання внутрішніх об’єктів неможливе.

Доречно тут нагадати думку В. О. Сухомлинського про те, що «дивитися – ще не означає бачити. Уміння бачити, уміння помічати те, що, на перший погляд, не відрізняється чимось особливим – це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення – у навколишньому світі, у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес»

Володіння умінням вчитися програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу і засобів учіння. Не менш важливо, що людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуації, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розв’язання, бо уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості.

Зі структури навчальної діяльності випливає, що вміє самостійно вчитися той учень, який:

• сам визначає мету діяльності або розуміє й приймає ту, яку ставить учитель;
  
• виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;
  
• організовує свою працю для досягнення результату;
  
• добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі;
  
• виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції - усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалити;
  
• володіє уміннями й навичками самоконтролю самооцінки.
  

Такий перелік складових характеризує розгорнуту розвинену навчальну

діяльність. Як показують численні педагогічні і дидактичні дослідження, за –

значене утворення не набуває достатнього розвитку без цілеспрямованого поступового формування його кожного компонента.

Працюючи з підручником, учні вчаться сприймати матеріал диференційовано, бо знають, що виділені в книжці особливим шрифтом слова, визначення треба прочитати кілька разів, повторюючи вголос.

Неабияке значення в оволодінні умінням вчитися мають прийоми запам’ятовування.

У молодших школярів, якщо їх не вчать розуміти, усвідомлювати матеріал, переважає дослівне запам’ятовування і відтворення. Дитина, побою

ючись, що скаже щось неправильно, неточно, прагне дослівно відтворити текст. Тому нерідко завдання вчителя «прочитати і переказати» діти сприймають як «вивчити.» Це вимагає багаторазового, одноманітного повторення доти, поки текст не закріпиться в пам’яті. Що робити в таких випадках? Треба заохочувати дітей використовувати смислову пам’ять. Смислова пам’ять – це здатність до запам’ятовування і відтворення смислу, сутності матеріалу. Чим більше засвоює дитина різноманітних знань, умінь і навичок, тим важливішу роль відіграє смислова пам’ять. Якщо матеріал засвоюється осмислено, то можна запам’ятати у 4-8 разів більше і міцніше, ніж тоді, коли його механічно, неусвідомлено повторювати багато разів. Отже, найпершою умовою успішного запам’ятовування є розуміння того, що потрібно запам’ятати.

Дітей, особливо у 3-4 класах, необхідно навчити деяких прийомів смислового запам’ятовування. Це, передусім, смислове групування, користування планом, порівняння. Молодші школярі спочатку з недовірою застосовують ці прийоми, бо вони здаються їм зайвими. Але пересвідчившись, що це корисно, діти охоче вдаються до них.

При заучуванні віршів також доцільно спочатку визначити послідовність

думок у змісті, а потім заучувати по стовпчиках, якщо вірш невеликий. Такий вірш краще прочитати 2-3 рази весь, а потім відтворювати. Психологічні досліди показують, що при дослівному запам’ятовуванні дітям легше заучу –

вати текст не відразу, а розподіляючи цей процес у часі. Наприклад, прочитати вірш 5-6 разів, відтворити його, потім займатися іншими справами, ввечері знову прочитати вірш 2-3 рази і повторити, вранці проглянути його ще 1-2 рази.

Отже, і при смисловому і при дослівному запам’ятовуванні важливо, щоб діти чітко зрозуміли матеріал, повторювали його усвідомлено і розподіляли заучування у часі. За таких умов запам’ятовування відбувається

легше, а вивчене довше зберігається у пам’яті.

Процес формування інтелектуальних вмінь і навичок у школярів – діяльність вчителя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

Процес формування інтелектуальних вмінь і навичок у школярів відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини.

Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено і уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам’яті та використання всіх її видів – логічної, моторної, зорової; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:

• дослідницькі ( спостереження, дослід, екскурсії )
  
• порівняльні, що свідчать про подібність або відмінність понять, явищ
  
• спрямовані на впорядкування мислительних дій, а також користування
  

алгоритмами або самостійне їх складання

• аналіз і узагальнення ознак для виділення явища в певний клас чи вид
  

Особливе значення для інтелектуального розвитку має формування наукового світогляду учнів.

Науковий світогляд – цілісна система понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й самої себе.

Його основу становлять погляди і переконання, сформовані на основі знань про природу, суспільство, які є внутрішньою позицією особистості.

Світогляд складається з таких підсистем:

• загальних знань (основи формування поглядів і переконань)
  
• світоглядних умінь (здатність робити висновки)
  
• сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості
  
• можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей
  

Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного,

здатність передбачати розвиток подій та явищ суспільства і природи, гуманістичний характер.