Світова література І культура
| Вид материала | Документы |
Содержаниеернст ТЕОДОР Амадей Гофман Василь андрійович жуковський |
- Поурочно-тематичне планування з предмета "Світова література", 193.17kb.
- Іі світова література Біологія, 482.24kb.
- Світова література Білет, 52.09kb.
- Література 12 кл. Література україни – матуральні питання, 773.21kb.
- Наталія Федорівна Власик, директор Томашгородської зош І-ІІ ст №3, назва посібника, 190.25kb.
- Світова література 10-11 класи Академічний рівень, 379.29kb.
- Сучасна світова культура”, 1140.07kb.
- Інтегрований курс «Література» (російська та світова) в усній формі Билет, 48.37kb.
- Російська мова та світова література 9 клас 1 рівень складності, 25.74kb.
- У м. Донецьку ради районний методичний кабінет світова література творчість о. Де бальзака, 243.73kb.
ернст ТЕОДОР Амадей Гофман
(17761822)
Гофман народився в Кенігсберзі (нинішній Калінінград) в бюргерській родині. Закінчив Кенігсберзький університет за курсом права. Служив у Познані, Плоцьку, Варшаві. У своєму імені Ернст Теодор Вільгельм змінив третю частину на Амадей на честь свого улюбленого композитора Моцарта.
В історії культури особистість Гофмана представлена талантами музиканта, художника, поета, а його творчість є реальним втіленням синтезу романтичного мистецтва. Він був людиною універсального обдарування, грав на різних інструментах і складав музику. Улюбленим і досконалим видом мистецтва для нього була музика. Він був оригінальним художником, що створював театральні декорації. Гофман сам ілюстрував свої твори, у його шаржованих малюнках завжди виявлялася схильність до гумору і жарту. Улюбленим художником Гофмана був французький карикатурист Жан Калло, знаменитий своїми гротескними малюнками, де реальність виступала у фантастичному вигляді.
У літературній творчості Гофмана головний герой – зазвичай музикант, людина високих моральних поривів, страж мистецтва, який тонко відчуває навколишню дійсність. Для Гофмана, як і для всіх німецьких романтиків, головне не світ, у якому живе митець, а світ, що живе в душі митця.
Гофманівська творчість різноманітна у жанровому відношенні: він писав новели, казки, романи, був одним із основоположників детективного жанру.
Романтична іронія, властива всім європейським романтикам, у Гофмана наповнена трагічним звучанням (поєднання комічного і трагічного).
Творчою заслугою письменника Гофмана є вигадливе поєднання елементів реальності з фантастичною грою авторської уяви — фантасмагорія. Фантастика була для Гофмана засобом розуміння умов життя. У творах Гофмана нерідко зустрічається роздвоєння персонажів. Гофман був першим серед письменників ХІХ століття, хто відкрив подвійність людської натури.
Уміння письменника "зображувати дійсність у всій її істинності і страчувати отруйним сарказмом філістерство" проявилося в казковій новелі "Крихітка Цахес". Любовний сюжет, наявність чарівних помічників, загадковість головного героя — все це елементи казки. Незвичайність головного героя і сюжетного оповідання —ознаки літературної новели.
У казці цілком зберігається двомірність Гофмана, двоплановість новели розкривається в протиставленні світу поетичної мрії, казкової країни Джинністан, світові реальної повсякденності. Головний герой — студент Бальтазар. Він поет, його інтуїція допомагає йому бачити людей такими, якими вони є насправді. У потворному негіднику і кар'єристі він бачить політичного тирана і деспота. Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер — це те потворне явище сучасної німецької дійсності, на яку спрямована сатира письменника. Події відбуваються в одному з дрібних князівств. Спадкоємець померлого князя юний Пафнутій вирішив ввести в країні просвіту, щоб хоч якось виділитися. Абсурдність цієї реформи полягала в наступному: "Вырубить леса, сделать реку судоходной, насадить акации, научить юношество распевать на два голоса утренние и вечерние молитвы и привить оспу коровам". Тут відчувається явна іронія Гофмана по відношенню до епохи Просвітництва, яка віджила своє. Раціоналізм і прагматизм створили обивателя, владою і багатством наділені тепер люди нікчемні. Позитивна програма Гофмана – у торжестві поетичного світу Бальтазара і Проспера Альпануса не тільки над злом в особі Цахеса, але і взагалі над світом повсякденним і прозаїчним. Мабуть тому Бальтазар і тікає з лекцій професора, що вони нудні і відірвані від життя. Казка закінчується як і належить казці. Кандида і Бальтазар обов'язково одружаться, але Гофман не ідеалізує образ нареченої, оскільки бачить у ній риси тільки писаної красуні – не більше. Автор із задоволенням розвінчує помилкових кумирів і приводить читача до думки, що цінноберів створює юрба, суспільство, яке не здатне ні до творчості, ні до краси.
Цікавими є образи чарівників, яких виганяють із князівства Пафнутія. Обивателю не потрібні інакомислячі, творчий дар яких не підвладний законослухняному чиновнику. Інакомислячим у Німеччині був і Гофман, чарівний дар якого зробив його "дивовижним, великим генієм".
ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ ЖУКОВСЬКИЙ
(17831852)
В. Жуковський — уродженець Тульської губернії; помер у Баден-Бадені. Служив при дворі Миколи I, зіграв значну роль у долі засланих декабристів, допоміг О. Пушкіну, М. Гоголю, О. Герценові та Т. Шевченко. Вважав, що повинен підняти, створити свою душу і зробити все, що можна, для інших.
У Третьяковській галереї знаходиться портрет В. Жуковського, написаний у 1816 році його знаменитим сучасником Орестом Кіпренським. Усе в цьому портреті підпорядковано розкриттю внутрішнього світу поета-романтика, автора елегій та балад.
В. Бєлінський "подвиг Жуковського бачив у тому, що він увів у російську поезію романтизм". Його поезія відкрила в російській літературі "серце" і "душу". Послідовник М. Карамзіна, В. Жуковський розглядав "чутливість" як відчуття, як перший момент духовного життя, що пробуджується. "Думка, що стала переживанням", глибоке почуття, що вмістило міркування про життя і долю людини — саме в цьому і полягало новаторство Жуковського. Варто сказати про моральну природу його поезії, про етичну спрямованість його творів, що, власне, і визначило специфіку художнього методу Жуковського.
Его стихов пленительная сладость
Пройдет веков завистливую даль.
И, внемля им, вздохнет о славе младость,
Утешится безмолвная печаль,
И резвая задумается радость,
так визначає значення свого вчителя О. Пушкін. Кожен у поезії Жуковського знайде найтонші переживання душі, відкриє для себе найбагатший внутрішній світ людини.
В. Жуковський — перекладач, причому вільний. Його вільний переклад міг змагатися з оригіналом. Він перекладав Ф. Шіллера, Й.В. Гете, Т. Грея, Дж. Байрона, Г. Бюргера та багатьох інших. У літературному суспільстві "Арзамас" він — беззмінний секретар. Під кожним протоколом він підписувався одним словом "Светлана".
В. Жуковський був людиною свого часу, і його творчість найкраще характеризує розвиток російської класичної літератури початку XIX століття. "Літературний Колумб Русі", перший поет нового часу створює елегії, байки, прозу, балади, казки, що викликає роздратування в послідовників класицизму. В. Жуковський створює 39 балад і одержує прізвисько "Светлана", на честь однієї з найбільш самобутніх, найсвітліших балад поета. Сюжет "Светлани" багато в чому нагадує сюжет "Людмилы" (переклад "Ленора" Г. Бюргера) — однієї з перших балад Жуковського. Балада створювалася в період Вітчизняної війни 1812 року. Як і в романтичній оді "Певец во стане русских воинов", так і в баладі "Светлана" Жуковський приводить читача до дуже цікавої думки: героїка і перемога у війні 1812 року не стільки пов'язані з обов'язком перед Вітчизною, зі стратегією і тактикою великих полководців, скільки з природністю кохання — кожного воїна дома чекала кохана, саме до неї прагнув він усією душею. Оригінальність "Светлани" пояснюється ще й тим, що в ній оживає "переказ про глибоку давнину". Стихія народного життя, фольклор стають для Жуковського джерелом високої поезії, що не простили йому епігони класицизму.
Раз в крещенский вечерок
Девушки гадали:
За ворота башмачок,
Сняв с ноги, бросали.
Пізно ввечері, сидячи перед дзеркалом, Світлана мріє про далекого нареченого і непомітно засинає. Уві сні їй приходиться пережити те ж саме, що сталося з Людмилою, — вона бачить мертвого нареченого. Прокидається Світлана вранці. За вікном відкривається сонячний морозний пейзаж, дзенькає дзвіночок, сани зупиняються біля воріт, і на ґанок піднімається статний гість — не мертвий, а живий наречений Світлани. Усе похмуре і фантастичне залишається увісні, щаслива зустріч двох закоханих відбувається в дійсності.
Баладний світ у Жуковського складається з двох половинок: добра і зла. Автор намагається проникнути в складну діалектику добра і зла. Ідеал непереможної моральної чистоти завжди протистоїть "жорстокому століттю". У баладі "Ивиковы журавли" саме птахи вказують на справжніх убивць мандрівного співака. У перекладі балади Гете "Лесной царь" дитина в Жуковського вмирає від хвороби (природна смерть), у Гете — від лісового царя (чи не диявол з хвостом). В. Жуковський добріший, як відзначає М. Цвєтаєва, до читачів. І доброта лежить в основі естетики романтизму. Без В. Жуковського російська література не мала б О. Пушкіна. Остаточна перемога романтизму відноситься до 1820 року вихід у світ "Руслана и Людмилы". Жуковський був вражений твором Пушкіна і на подяку подарував йому свій портрет з написом "Переможцеві учню від переможеного вчителя". Це і є шляхетність генія.