Світова література І культура

Вид материала

Содержание

Періодизація творчості вІЛЬЯМа ШЕКСПІРа
Йоганн Вольфганг ГЕТЕ

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 42

Періодизація творчості
вІЛЬЯМа ШЕКСПІРа

(1564–1616)

Англія на рубежі XVI—XVII ст. знаходилася в стані роздвоєності між минулим і майбутнім. Буржуазні відносини, що прийшли на зміну феодальним у багатьох країнах Західної Європи, становили новий зміст сучасної В. Шекспіру епохи.

У XVI ст. Англія стає однією з наймогутніших держав світу. Почуття національної гідності проймає ті поеми й історичні драми В. Шекспіра, де показано зміцнення англійської держави.

В. Шекспір народився в 1564 році, 23 квітня, у маленькому англійському містечку Стредфорді-на-Ейвоні, що нараховує близько 2000 жителів. Мати письменника Мері Арден належала до збіднілого дворянському роду, становище і заняття якого визначалися невеликим земельним наділом. Це були фермери, скоріше, просто поміщики. Батько драматурга Джон Шекспір походив із селян, але в Стредфорді займався торгівлею зерном, вовною, конями, м'ясом. Його обирали на ряд дуже почесних посад у міському керуванні. У 1565 р. він стає олдерменом (главою міської ради), а в 1571 р. — мером міста. Наприкінці 80-х років XVI ст. Джон Шекспір розорився, але труднощі і неприємності не зломили його, він завжди залишався веселою і життєрадісною людиною.

У батьків В. Шекспіра була велика сім’я — чотири дочки і чотири сини, деякі з них померли у ранньому дитинстві.

Про освіту, отриману В. Шекспіром, немає ніяких достовірних відомостей. Вважається, що майбутній драматург учився в Стредфордській граматичній школі, де викладали англійську, латинську, грецьку мови, знайомили з Біблією. Учні граматичної школи читали Вергілія, Цицерона, Горація, Плавта, Теренція, Сенеку.

У 1582 р. В. Шекспір женився на Анні Хетуей, яка була старша від нього на вісім років. Незабаром у молодої пари народилася дочка, і ще через кілька років близнюки – Гамлет і Джудит.

Що робив і де знаходився Шекспір з 1585 по 1590 роки — невідомо. Таємницею залишається й інше — у 1592 році В. Шекспір був уже популярним лондонським драматургом, а в 1593 р. його драми ставилися в трупі Бербеджа.

За перше десятиліття своєї творчості (90-і роки XVІ ст.) Шекспір написав велику частину своїх творів (20 з 37). У 1599 р. королівська трупа Бербеджа побудувала новий театр "Глобус" у Лондоні, актор і автор В. Шекспір став одним з головних пайовиків цього підприємства. Наприкінці 90-х років XVI ст. авторитет В. Шекспіра був загальноприйнятим, незабаром він одержує дворянський титул.

Великий англійський драматург епохи Відродження у своїх творах прославляє чесну дружбу і піднесене кохання ("Ромео і Джульєтта"), висміює мрійливий індивідуалізм ("Марні зусилля любові"). Його ідеалом стає людина, здатна осягнути таємницю світобудови ("Гамлет"). Не просто споглядання, а енергійна боротьба за інтереси єдиної, сильної держави ("Генріх IV") становлять життєвий шлях його героїв. Шекспір відкидав нетерпимість пуритан ("Дванадцята ніч") і не міг без ненависті говорити про феодальне свавілля ("Річард III", "Тімон Афінський").

В. Шекспір створив біля тисячі художніх образів, і в кожнім із них — частка його душі, не випадково п'єси називають найбільш правильною автобіографією Шекспіра.

Дослідники умовно виділяють такі періоди творчості великого драматурга.

Перший період (1590 – 1600 рр.) — час надій, окриленості, спроби сил у всіх жанрах, гучного успіху і слави. У другий період творчості (1601 – 1608 рр.) він пише, крім декількох комедій, трагедії "Гамлет", "Отелло", "Король Лір". А в 1609 році наступила нова зміна інтонацій (третій період: 1609 – 1612 рр.), у п'єсах зазвучала віра в майбутнє, особливо в драмі "Буря".

На рубежі XVI і XVII століть В. Шекспір переживає глибоку драму. Багато хто з його друзів і прихильників постраждали в результаті розгрому одноденного заколоту графа Ессекса проти Єлизавети I. Але просвітління в його творчості все-таки намічається наприкінці життя. Він утопічно вірить у кінцеву перемогу добра, гуманних начал у людині.

У 1612 р. літературно-театральна діяльність Шекспіра припиняється. Він більше не пише і не виступає на сцені, а їде з Лондона у свій рідний Стредфорд, де й помирає 23 квітня 1616 року у 52-річному віці.

Йоганн Вольфганг ГЕТЕ

(17491832)

Гете народився у Франкфурті-на-Майні в забезпеченій родині доктора права. Вчився у Лейпцизькому і Страсбурзькому університетах, знав п'ять мов.

В історії німецької і світової літератури небагато знайдеться письменників, чиє життя і творчість здивували б нащадків.

Творчість Гете, що віддалене від нас на два століття, зовсім неможливо зрозуміти поза історичними умовами Німеччини XVIII століття — епохи Просвітництва. У знаменитій статті "Відповідь на питання: що таке Просвітництво?" німецький філософ Іммануїл Кант стверджував: "Просвітництво — це вихід людини зі стану свого неповноліття". Усе життя Гете можна розглядати як "вихід" з цього стану. Иоганн Вольфганг був великим вченим в області природничих наук (оптика, біологія), займався державною діяльністю, був главою кабінету міністрів, сприяв розвитку економіки, фінансування, промисловості та науки.

Гете був одним із найбільш освічених, обдарованих і різнобічних людей свого часу; особистістю багатогранною: прозаїком, драматургом, поетом, політичним діячем, філософом, філологом, природознавцем. Його творча спадщина велика і різноманітна. У світову літературу він увійшов як творець безсмертного творіння.

"Бурхливий геній", заговоривши про безмежні можливості людини, захищав ідею побудови гуманного людського суспільства ("народ вільний на землі вільній"), утверджував моральні цінності, що сприяють самосвідомості людської особистості (велич людини в подоланні власних помилок). Прихильник літературного руху "Бурі і натиску", Гете відкидав класицистичні норми, що сковують творчу індивідуальність письменника, відстоював ідеї національної своєрідності літератури і свободи творчості:

Свободу смелую приняв себе в закон,

Всезрящей мыслию над миром он носился,

И в мире все постигнул он —

И ничему не покорился.

У цих чотирьох рядках, написаних В. Жуковським, який був у дружніх стосунках з Гете, дана дуже чітка характеристика життєвого кредо німецького письменника.

Трагедія у віршах "Фауст" (частина І — 1808, частина II — 1831) — величніший витвір Гете, над яким він працював усе життя. Можна назвати доктора Фауста одним із супутників Гете на шляху до розуміння істини. Споконвічна тяга людства до знань завжди поєднана з трагічними помилками й оманами, можливо, тому драматичну поему Гете часто називають трагедією, трагедією пізнання. В основі твору лежить легенда про славнозвісного чарівника і чорнокнижника Іоганна Фауста, який у своїй невтримній допитливості вийшов за межі дозволеного пізнання, і за це його забирає диявол. Легенди і перекази фаустовського циклу (ХV — XVI ст.) зводилися, по суті, до одного питання — про дозволені границі людського пізнання. Народні книги ніби попереджали: грішно прагнути осягти все, що дано знати одному лише Богу.

"Фауст" — філософський твір, у якому автор намагається розв'язати основні питання буття: сенс життя, поняття щастя, кохання, сили людського духу. Якщо в першій частині трагедії автор розповідає про почуттєві спокуси людини, то в другій частині Гете вед мову про Фауста — мудреця, який практично перетворює в життя свої ідеї.

Твір починається з "Прологу на небі", де укладається договір-суперечка Бога і Мефістофеля. ("Простите! Увидите воочью. У вас я сумасброда отобью, немного взявши в выучку свою"). Але Господь спокійно і велично дає на те повноваження, не погоджуючись дійсно на парі, — він не сумнівається, що Мефістофель буде осоромлений, і саме це буде розплатою його за програш. "Ты проиграл наверняка. Чутьем, по собственной охоте. Он. вырвется из тупика", — говорить Бог про Фауста. Суперечка Господа і Мефістофеля — суперечка двох поглядів, двох філософій. Перший — заснований на вірі в людину, у її творче начало, другий проповідує невір'я в силу людського розуму.

Ідея суперечки носить філософський зміст: що перемагає в житті добро чи зло, творення чи руйнування, віра в торжество піднесеного чи низинного в людині.

Мефістофель – гідний супротивник Фауста. Він мудрий. Адже це йому належить фраза "Суха теория, мой друг, а древо жизни пышно зеленеет", — звернена проти схоластики в науці. Вагнер, книжковий черв’як, не приймає судження Мефістофеля, тоді як Фауст не тільки прагне пізнати світ, але й змінити життя на Землі.

Фауст йде до людей. Він переживає пристрасті звичайних людей, ніщо людське йому не чужо (любов Маргарити (Гретхен), смерть її брата Валентина і матері). Знаменна сцена прощання Фауста і Гретхен. Він пропонує їй тікати, врятуватися від в'язниці і страти, але вона відмовляється. Маргарита сподівається не на фізичний порятунок, а на духовний. Душу грішниці врятован, вона потрапляє до раю торжеству Мефістофеля прийшов кінець.

Душу Фауста теж заберуть ангели. Так, він промовив магічні слова: "Остановись, мгновенье, ты прекрасно!", які стали фатальними. Фауст вмирає глибоким старцем. Так, він помилявся, але він діяв, мислив, і кохав.

Вірою в людину і великою вимогливістю до нього перейняті рядки останнього монолога Фауста:

Лиш тот, кем бой за жизнь изведан,

Жизнь и свободу заслужил.