Дніпропетровська академія управління, бізнесу та права

Вид материала

Документы

Содержание Абсолютними величинами називають числа, які виражають рівні (розміри, обсяг) досліджуваних соціально-економічних явищ у певному Трудові вимірники Вартісні показники Статистичний підмет Статистичний присудок 4.2. Правила побудови статистичних графіків Поле графіка Геометричні знаки Масштабні орієнтири Експлікація графіка Стовпчикові діаграми 5.1. Суть зведення та його види

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Про завершення організаційно–прогнозувального етапу дослідно-експериментальної роботи, 652.96kb.
• Дніпропетровська обласна державна адміністрація Головне управління охорони здоров’я, 2215.64kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• О. В. Баєва. Міжрегіональна академія управління персоналом, 196.52kb.
• Міжрегіональна академія управління інститут права ім. Володимира великого, 2283.15kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Міністерство охорони здоров’я україни дніпропетровська державна медична академія, 180.17kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Перелік запропонованих тем рефератів, 17.55kb.

3.1. Абсолютні величини

Абсолютними величинами називають числа, які виражають рівні (розміри, обсяг) досліджуваних соціально-економічних явищ у певному часі й місці (наприклад, чисельність населення м. Дніпропетровська на 1 січня 2000 р.; чисельність студентів інституту на 1 вересня 2000 p.; обсяг виробництва продукції підприємством за перше півріччя 2000 р.; грошова виручка магазину за червень 2000 p. тощо). Абсолютні величини виражають в одиницях маси, площі, часу, вартості або у кількості одиниць сукупності.

Абсолютні величини характеризують наявність усіх видів ресурсів, використовуваних у сферах виробництва і споживання. На їхній базі проводять статистико-економічний аналіз усіх сторін народного господарства. Тому їх одержання і розрахунок проводять згідно з інструктивними положеннями, правилами та методиками. Наприклад, без додаткових пояснень важко визначити зміст показників фонду оплати праці чи доходу. Статистичні довідники часто містять методичні пояснення щодо розрахунку показників, це особливо актуально на етапі переходу вітчизняної статистики на міжнародні стандарти.

За критерієм одиниць виміру розрізняють натуральні, умовно-натуральні, трудові та вартісні вимірники. Характеризуючи складні явища, використовують два і більше показників, узагальнюючі інтегровані вимірники (кіловат-години, тонно-кілометри і т. ін.)

Для перерахунку натуральних показників в умовно-натуральні певний показник приймають за еталон, а інші розраховують за коефіцієнтами згідно зі співвідношенням натуральних показників. Наприклад, паперова фабрика випускає зошити у 12 аркушів — 100 штук, 18 аркушів — 400 і 24 аркуші — 500 штук. Якщо прийняти 12-аркушевий зошит за еталон і прирівняти до коефіцієнта 1, то інші коефіцієнти відповідно складатимуть 1,5 і 2,0. Звідси виробництво в перерахунку на умовні зошити становить 1700 штук (100  1,0 + 400  1,5 + 500  2,0).

Трудові вимірники (одиниці виміру — людино-година, людино-день) застосовують при вивченні ефективності використання трудових ресурсів, зокрема витрат праці на окремі види робіт і виробництво продукції в цілому, продуктивності праці.

Вартісні показники використовують для узагальнення роботи підприємств, галузей, усього народного господарства. Одним з таких показників, наприклад, є виробництво всієї продукції (в гривнях або доларах) у розрахунку на душу населення.

У статистико-економічній роботі використовують індивідуальні, групові та загальні величини. Індивідуальні величини показують розмір кількісних ознак в окремих одиницях сукупності (окремий працівник, підприємство, район, область). Інформацією такого роду можна вважати дані про індивідуальні досягнення у спорті; дані про людину, її зріст, вагу. За даними Книги рекордів Гіннесса, найвищий зріст серед чоловіків — 272 см, жінок — 247см; максимальна вага — 635 кг ( чоловіки), 385 кг (жінки). Відомості щодо максимальної тривалості життя часто суттєво перебільшені (на 40—50 років); документально підтверджений рекорд довгожителя — 120 років.


3.2. Відносні величини, їхні види і методика розрахунку

Абсолютні величини є вихідною інформацією для подальшого аналізу явищ. Досить часто вони є непорівнянними, що виключає можливість виявлення тенденцій, закономірностей розвитку й інших показників. Непорівнянність даних виникає через такі причини:

а) непорівнянність одиниць виміру (кг і л; карбованці, рублі, гривні, долари);

б) різні територіальні межі об’єкта (укрупнення і роз’єднання підприємств, адміністративних районів);

в) неоднаковий предметний зміст показника (валова, товарна, чиста продукція тощо);

г) різниця в методиках розрахунку показників як у часі, так і за територіями (вартість валової продукції, продуктивність праці, урожайність сільськогосподарських культур тощо).

Для забезпечення порівнянності показників проводять перерахунки даних (приведення до однакових одиниць виміру, розрахунок величин за порівнянною сукупністю, заміна абсолютних величин відносними, середніми, стандартизація структури сукупностей тощо).

Відносні величини одержують шляхом ділення однієї величини на іншу, прийняту за базу порівняння. Вибір бази порівняння має бути економічно обгрунтований і орієнтований на досягнення кращих результатів. База порівняння приймається, як правило, за 100%. Якщо співвідношення між абсолютними показниками значне, то база порівняння приймається за 1, а відносна величина виражається коефіці­єнтом. Скажімо, викиди шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами по м. Дніпропетровську в 1990 p. становили 254,1 тис. т, а в 1997 р. — 110,5 тис. т. Тоді відносну величину знайдемо за допомогою такого розрахунку:

(110,5 : 254,1)  100% = 43,5%.

Отже, рівень 1997 p. стосовно 1990 p. становив 43,5% або зменшився на 56,5% (43,5 – 100,0).

У ряді випадків, враховуючи специфіку відносних величин, базу порівняння рекомендують прирівнювати до 1 000, 10 000, 100 000. Форма вираження таких величин одержала назву проміле (%о), продециміле (%оо), просантиміле (%ооо). Приклад: у 1996 p. число народжених по Дніпропетровській області в розрахунку на 1000 чол. становило 8,0 чол. (8%о), а в Юріївському районі області — 12,3%о; кількість лікарняних ліжок на 10 тис. чол. населення — 114,5%оо, а кількість лікарів — 47,9%оо; число зареєстрованих захворювань — 305%ооо.

В аналітичній роботі використовують систему відносних величин, за допомогою яких при проведенні аналізу отримують конкретні рівні показників.

Відносні величини планового завдання (договору поставок, контракту, регіонального замовлення і т. ін.) визначають шляхом ділення рівня планового завдання (Р_пл) на базисний рівень (Р_о) і множення результату на 100 %:

ВВ_пз=Р_пл : Р_о 100%.

Так, урожайність овочів у сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровського району в 1996 p. становила 161 ц/га, а планова (на 1997 p.) — 197 ц/га. Звідси

ВВ_пз = 197 : 161  100% = 122,4 %.

Отже, планом передбачено підвищити урожайність овочів на 22,4% (122,4 – 100,0).

У практичній роботі планові завдання часто подають у вигляді відносної величини: «підвищити показник на ... %» або « знизити на ... %». Важливим завданням економічних служб підприємств є контроль та аналіз планів, завдань і т. п. Контроль здійснюється шляхом розрахунку відносних величин виконання плану:

ВВ_вп = Р_і : Р_пл  100,

де Р_і — звітний рівень показника в абсолютному вираженні.

Якщо фактична урожайність овочів становила 155 ц/га, то

ВВ_вп = 155 : 197  100 = 78,7%.

Таким чином, планове завдання недовиконано на 21,3%.

Відносні величини динаміки показують відносну зміну показників у часі. Слід відзначити, що для повного аналізу використовують систему показників динаміки. У загальному вигляді вони обчислюються за такою методикою:

ВВ_{динаміки} = Р_і : Р_о  100 % .

За даними нашого прикладу:

ВВ_{динаміки} = 155 : 161  100 % = 96,3 % .

Рівень урожайності в 1997 p. у порівнянні з 1996 p. нижчий на 3,7%. Між трьома наведеними видами відносних величин існує взаємозв’язок:

ВВ_{динаміки} = ВВ_пз  ВВ_вп ;

Р_і : Р_о = ( Р_пл : Р_о )  ( Р_і : Р_пл ).


Проведемо розрахунок на базі коефіцієнтів:

0,963 = 1,224  0,787.

У розрахунках можливі відхилення, викликані округленням даних.

Відносні величини структури обчислюють тільки за однорідними сукупностями шляхом ділення частини сукупності (n) на обсяг усієї сукупності (N) і множення на 100% :

ВВ_{структури} = P : P  100%.

Практичним прикладом таких показників є розподіл населення за статтю, місцем проживання, віком (вікова структура); працюючих — за галузями народного господарства, підприємствами та їхніми показниками, за формами власності тощо.

На основі часових чи територіальних розрахунків можна виявити тенденції зміни питомої ваги (дрейф структур), суттєвість відмінностей щодо територій, дати оцінку щодо оптимальності прийняття управлінських рішень. Так, за даними статистики, в 1996 p. у сфері торгівлі та громадського харчування існувало 1129 організацій, з них державної форми власності — 198, колективної — 920, приватної — 11. Питома вага підприємств за формами власності становитиме :

а) державної (198 : 1129)  100% = 17,5% ;

б) колективної (920 : 1129)  100% = 81,5%;

в) приватної (11 : 1129)  100% = 1,0% ;

разом 100,0%.

Показники структури (питомої ваги) прийнято розраховувати з точністю до десятих відсотка. При аналізі зміни структури встановлюють характер зміни (зменшення чи збільшення питомої ваги) шляхом віднімання від рівнів звітного періоду базисного або попереднього рівня. Одержаний результат виражається у формі процентних пунктів (не процентів !).

Слід зауважити, що в процесі статистичного аналізу проводять розрахунки щодо всіх елементів сукупності (неповна структура). Якщо використовуються не всі дані про сукупність, у підсумку не одержимо 100%.

Важливим напрямком статистичного аналізу є порівняння за територіями (підприємствами, районами, областями, державами). З цією метою використовують відносні величини порівняння: ділять показник за один і той же період або момент часу щодо одного об’єкта чи території на цей показник щодо іншого:

ВВ_{порівняння} = (Р_І : Р_ІІ)  100%.

Так, у 1997 p. загальна кількість викидів шкідливих речовин в атмосферу (в розрахунку на 1 мешканця) у Дніпродзержинську становила 469 кг, у Новомосковську — 26 кг.

ВВ_{порівняння} = 469 : 26 = 18 разів.

Показник щодо Дніпродзержинська у 18 разів перевищує анало­гічний щодо Новомосковська.

Відносні величини координації обчислюють за сукупностями, які мають структурні частини, певним чином взаємопов’язані (наприклад: усе населення, в тому числі міське й сільське; усе населення, поділене на працюючих і непрацюючих; серед працюючих, у свою чергу, виділяють управлінський апарат і працівників, які безпосередньо зайняті у виробництві). Розраховують вищенаведені величини таким чином:

ВВ_{координації} = ( P_z2 : P_zl),

де P_zl — рівень першої частини сукупності; P_z2 — рівень другої частини сукупності.

Наприклад, якщо у фірмі працює 100 чоловік, 10 з яких — управлінці, а 90 — виробничий персонал, то:

ВВ_{координації} = 90 : 10 = 9.

Отже, на кожного управлінця припадає 9 чоловік, що зайняті безпосередньо у виробництві.

Важливою характеристикою соціально-економічного розвитку є інтенсивність процесів. Її визначають в ході вивчення відносних величин інтенсивності шляхом ділення рівня одного показника на іншийпоказник, який з ним пов’язаний (один з них є середовищем для іншого):

ВВ_{інтенсивності} = Р_а : Р_б ,

де P_a — рівень показника а; Р_б — рівень показника б.

Як приклади можна навести показники життєвого рівня населення, густоти населення; виробництва та споживання продукції на душу населення тощо. У розрахунку на душу населення в 1996 p. в області споживалося 32 кг м’яса і м’ясопродуктів проти 70 кг у 1990 p.; 220 кг молока і молочних продуктів проти 366 кг в 1990 p. Показник густоти населення в Україні становить від 42,3 чол. (Чернігівська обл.) до 196,2 чол. (Донецька обл.). Особливо важливі ці показники для вивчення ефективності виробництва.

Завершуючи розгляд відносних величин, відзначимо, що аналіз показників має бути систематичним. Це дасть змогу виявити тенденції їх зміни і, головне, причини, фактори, які зумовлюють ті чи інші тенденції. Опрацювання отриманих даних дає підстави для розробки заходів щодо поліпшення показників.

Використання абсолютних і відносних показників повинно бути комплексним. Це є умовою об’єктивної оцінки. Часто за великими відносними величинами можуть стояти низькі рівні базисних абсолютних величин. Наприклад, якщо на підприємстві №1 базисний показник 20 т вдалося збільшити на 10% , він став на 2 т більше. А якщо підприємство № 2, маючи базисний рівень 60 т, збільшить його на 3%, то приріст становитиме 1,8 т.

Ми розглянули найбільш простий метод побудови показників, які використовують в аналітичній роботі. Але досліджувані статистикою явища надзвичайно складні, особливо ті, що відбуваються на макрорівні. Тут показники формуються на основі переплетіння багатьох факторів, різних варіантів їхніх співвідношень.

Ясно, що для вивчення таких явищ одного показника недостатньо. Потрібна система, аби здійснити всебічний аналіз підприємств, галузей, народного господарства в цілому. Якість аналізу суттєво залежить від статистичних даних, які збирають на етапі статистичного спостереження. Детальне їх вивчення передбачене спеціальними навчальними курсами статистики (промисловості, сільського господарства, торгівлі тощо).

Для кращого розуміння досліджуваних процесів, їхнього співвідношення, зміни, тенденцій використовують табличний і графічний методи.

3.3. Статистичні таблиці

Систематизовані результати статистичного дослідження прийнято подавати у формі статистичних таблиць.

Статистичні таблиці — це метод, спосіб раціонального, наочного систематизованого подання узагальненої статистичної інформації. Компактна форма зведених у таблицю даних забезпечує зручне оперування ними (виявлення закономірностей, зміни, зв’язків), а також глибину аналізу.

За конструкцією статистична таблиця являє собою систему горизонтальних і вертикальних ліній, які утворюють рядки та графи, призначені для занесення в них відповідної інформації. Форма статистичних таблиць залежить від мети конкретного дослідження.

При побудові таблиць слід дотримуватись чіткого логічного та причинно-наслідкового зв’язку між показниками. Будь-яка таблиця повинна мати основний стрижень, якому підпорядковані всі її елементи­.

З урахуванням вищенаведених моментів складається макет статистичної таблиці (без цифрових даних), — який є її основою.

Оскільки статистична таблиця є засобом узагальнення інформації, вона, подібно до граматичного речення, має у своїй структурі статистичні підмет і присудок.

Статистичний підмет — це об’єкт дослідження (перелік одиниць сукупності, її групи, територіальні одиниці або часові інтервали), що характеризується певною системою показників.

Статистичний присудок — це система показників для характеристики підмета відповідно до мети дослідження.

При дослідженні складного соціально-економічного явища виникає необхідність у застосуванні системи таблиць. Це дає можливість поступово дослідити основні сторони явища і забезпечити всебічне його вивчення.

Розробка підмета і присудка таблиці може бути простою і складною. Залежно від способу побудови підмета таблиці поділяють на прості, групові та комбіновані.

У простих таблицях підметом є перелік одиниць сукупності, районів, областей, часові інтервали. У групових таблицях — це групування сукупності за однією ознакою, а в комбінованих — за двома і більше. Підмет таблиці частіше розміщують зліва, а присудок — справа (табл. 3.1). У табл. 3.1 підмет (Вид транспорту) займає одну графу, а присудок – чотири (показники по роках).

Проектуючи систему показників, слід враховувати такі фактори, як наочність та аналітичні властивості.

При простій розробці (побудові) таблиці підметом і присудком є лише перелік показників, а при складній вони деталізуються в окремі частини, групи для одержання більш повної інформації про досліджуване явище.

Таблиця 3.1

Питома вага окремих видів транспорту у перевезенні пасажирів, %

Наведемо приклад розробки таблиці зі складним присудком (табл.3.2).

Таблиця 3.2

Чисельність і склад студентів вузу на 1 вересня 2000 р., чол.




У макеті таблиці можна показувати спочатку окремо чисельність студентів стаціонарної форми навчання, а потім — заочної. У присудку, крім чисельності студентів по курсах, може бути подана інформація щодо статі (чоловіки, жінки), місця проживання (місто, село) тощо.

При комплексному дослідженні явищ використовують систему таблиць. У нашому прикладі вона може, крім чисельності студентів, включати дані про чисельність і склад викладачів (наукове звання, вчений ступінь, стаж науково-педагогічної роботи, кількість та обсяг наукових публікацій), матеріально-технічну базу (число і площа аудиторій, кількість комп’ютерів та іншого обладнання тощо).

При побудові таблиць слід дотримуватись певних правил:

1. Кожна таблиця повинна мати чіткий, лаконічний заголовок, що містить дані про об’єкт, його часову і територіальну ознаку (у ряді випадків і одиницю виміру).
   

2. Показники підмета і присудка повинні бути короткими, чіткими, не допускати різного тлумачення. Одиниці виміру слід вказувати при показниках через кому або в дужках, користуючись загально­прийнятими скороченнями. Якщо одиниця виміру однакова для всіх показників даної таблиці, то її наводять у заголовку таблиці.

3. Рядки та графи необхідно нумерувати для розуміння методики розрахунку показників, взаємозв’язку цифрових даних. Рядки підмета позначають літерами алфавіту, присудка — номерами.

4. Усі графи таблиці мають бути заповненими. Використовують такі загальноприйняті скорочення:

а) х — графа не заповнюється (відсутній економічний зміст);

б) … — відсутня інформація про явище;

в) … — відсутнє явище (наприклад, немає випадків браку, травматизму);

г) 0,0 або 0,00 — статистичний показник незначний (табл. 3.1).

5. Округлювати числа по рядках чи графах слід з однаковим ступенем точності.

6. Таблиці повинні мати необхідні групові і загальні підсумки, які використовуються для контрольних та аналітичних цілей. Причому якщо підсумковий рядок розміщують першим, то його деталізація («у тому числі») може бути повною і неповною.

7. Якщо використовується система таблиць (дві і більше), то їх нумерують: Таблиця 1, Таблиця 2 і т. д.

8. Таблицю розміщують на одній сторінці, без продовження, перенесення її на наступну сторінку погіршує наочність, утруднює виявлення закономірностей зміни показників, їхнього зв’язку.

9. Специфічні особливості показників таблиці подають у формі приміток (наприклад, попередні дані, методика розрахунку, певний період тощо). У процесі аналізу табличних даних необхідно простежити зміну цифр, визначити тенденцію (збільшення чи зменшення) у часі, співвідношення цифр із сусідніми, груповими і загальними даними. Аналіз закінчується висновками про тенденцію зміни показників, характеру їхнього зв’язку (які показники суттєво пов’язані між собою і з іншими), склад сукупності та її різниця щодо часу чи території. Про напрямки аналізу та системи статистичних методів йтиметься далі.


Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення абсолютних і відносних показників.

2. Що являє собою база порівняння? Як вона вибирається?

3. Що являє собою умовно-натуральна одиниця виміру?

4. Назвіть форми вираження відносних показників.

5. Яка різниця між процентом і процентним пунктом?

6. Назвіть види відносних величин і наведіть методику їхнього розрахунку.

7. Яка причина непорівнянності статистичних даних?

8. Які існують способи забезпечення порівнянності статистичних даних?

9. Дайте визначення статистичної таблиці.

10. Назвіть конструктивні частини таблиці.

11. Що відрізняє макет статистичної таблиці і власне таблицю?

12. Які види таблиць існують?

13. Яка різниця між розробкою простого і складного присудка таблиці?

14. Назвіть і прокоментуйте основні правила складання статистичних таблиць.

4. Графічний метод

4.1. Графіки та їхнє призначення

Статистичні графіки — це умовне зображення статистичних даних за допомогою геометричних фігур, ліній і карт-схем. Графіки, як і таблиці, дозволяють виявити структуру даних, їхнє співвідношення, зв’язки економічних показників та багато інших питань. Цей метод використовують вже більш як 200 років, тож упродовж цього часу суттєво збільшувався арсенал його прийомів, продиктований практикою.

Головне призначення графіків — наочне відображення певних явищ соціально-економічного життя через систему показників. Це дозволяє отримувати статистичну інформацію не тільки логічним способом, але й за допомогою зорового сприйняття, що підвищує ефект дії інформації на користувача.

Останнім часом графічний метод ефективно використовують для подання статистичних даних щодо ділової сфери, соціальних питань. Певний етап у розвитку графічного методу пов’язаний з комп’ютеризацією нашого життя, розробкою комп’ютерних графіків. Крім допоміжної функції (оволодіння статистичною інформацією), графіки мають і певне самостійне призначення: сприяють кращому розумінню закономірностей зміни показників у часі, їхнього зв’язку, що потрібно для математичного моделювання; виявленню закономірностей, властивих певним економічним явищам, факторів, що їх формують. Ефективно вирішується і ряд інших завдань.

Графічний метод повинен реально відбивати явища дійсності. З огляду на це потрібно дотримуватись певних стандартів при побудові та використанні графіків і схем.

4.2. Правила побудови статистичних графіків

Залежно від статистичної мети використовують багато видів і форм графічних зображень. Кожен графік містить такі елементи: поле, геометричні фігури, координатна сітка, масштабні орієнтири та експлікація.

Поле графіка залежить від його формату (співвідношення сторін), обумовленого його призначенням. Найкраща пропорція, прийнята для графіків, з огляду на більш ефективне сприйняття — 1,62:1 (правило золотого перерізу).

Геометричні знаки: точки, прямі та криві лінії, площини (круг, прямокутники, квадрати), об’ємні фігури (куб, куля), негеометричні фігури (знаки-символи, зображення предметів). Залежно від виду геометричних знаків розрізняють лінійні, стовпчикові, квадратні, секторні, стрічкові, точкові графіки.

Вибір графічного образу залежить від мети дослідження. Наприклад, для зображення зміни обсягів товарообігу у часі використовують лінійні графіки та у вигляді стовпчиків, території — у вигляді крапок.

Масштабні орієнтири визначають масштабом і масштабною шкалою.

Масштаб графіка — це міра переведення числової величини у графічну, а масштабна шкала — лінія, певні крапки якої сприймаються як рівні статистичних показників. Шкали можуть бути рівномірними та нерівномірними (наприклад, логарифмічними); безперервними і з перериванням ліній.

У рівномірних шкалах графічні інтервали мають бути обов’язково пропорційні числам. Наприклад, другий відрізок, що зображує відносну величину динаміки населення (500 — 750 тис.), у 1,5 раза повинен бути довшим.

Експлікація графіка — це словесне пояснення його змісту. Назва графіка, як і таблиці, має бути лаконічною і чіткою. На полі або за його межами умовною лінією зазначають назву показника. Обов’язковою вимогою є подання одиниць виміру та умовних позначень.

Дотримання вищезазначених вимог забезпечує правильну композицію графіка, яка б сприяла простому й логічному зображенню до­сліджуваного явища з виділенням специфічних особливостей його складу, динаміки, залежностей і т. ін.

Ще одним критерієм якості композиції графіка є естетичність, тобто дотримання пропорцій рисунка, використання кольорової гами, чіткість виконання.

4.3. Види і методика побудови статистичних графіків

За способом побудови графіки поділяються на діаграми, карто­грами і картодіаграми. Діаграми є найбільш поширеним способом графічного зображення. Вони бувають стовпчиковими, стрічковими, квадратними, круговими, секторними, лінійними, контрольно-плановими, радіальними, фігурними та ін.

Цифрові дані у діаграмах зображають, як правило, у вигляді ліній і геометричних фігур (картограми і картодіаграми).

Рівні показників передають шляхом нанесення на контурні географічні карти умовних знаків — крапок, різного роду штриховки, кольорової гами, діаграмних знаків.

Основні види графіків такі:

Стовпчикові діаграми використовують для порівняння рівнів об’­ємних показників у часі, просторі, для зображення структури явищ і їхніх змін. При використанні цього виду діаграм слід дотримуватись таких вимог: 1) шкала висоти стовпчиків повинна починатися з нуля і бути безперервною; 2) основа стовпчиків має бути однаковою, а висота — пропорційною рівню показників; 3) стовпчики можуть бути розміщені на однаковій відстані один від одного, підряд один за одним (без відстані) або на певній відстані один від одного. Для наочності стовпчики можна заштриховувати чи зафарбовувати. На рис. 4.1 подано графік, що відбиває зміни чисельності населення м. Дніпропетровська за роками. Це приклад стовпчикової діаграми. На горизонтальній осі побудовано основу — 5 стовпчиків («фундамент»), а вертикальна відбиває дані про чисельність населення у відповідному масштабі.





Рис. 4.1. Чисельність населення м. Дніпропетровська

(приклад стовпчикової діаграми)


Стовпчикові діаграми використовують і для зображення структури досліджуваних явищ. Висота стовпчиків при цьому має бути однаковою (її приймають за 100%). Частки стовпчиків, розраховані як відносні величини структури, будують відповідно до масштабу, використовуючи штрихування або розфарбовування. Якщо, наприклад, потрібно наочно подати зміну у структурі населення в розрізі (міське й сільське; чоловіки й жінки, за віковими групами, за освітою і т. ін.), то доцільно застосувати вид діаграми, подібний до вищенаведеного. Отже, графічне зображення буде таким:




Рис. 4.2. Структура населення м. Дніпропетровська за статтю

(приклад стовпчикової діаграми)


Відображаючи специфічні показники (довжина залізничних, шосейних доріг і т. ін.), використовують стрічкові діаграми. Методика їхньої побудови подібна до наведеної вище. За масштабну шкалу приймають горизонтальну вісь (вісь абсцис). Наочність забезпечується використанням різних кольорів з акцентом на особливостях зміни (різниці) показників.

Квадратні та кругові діаграми використовують для зображення рівнів абсолютних величин. При цьому рівні показників мають вигляд квадратів або кругів з площами, пропорційними рівням показників. При побудові квадратних діаграм необхідно зі статистичних рівнів показників добути квадратні корені, а на основі одержаної величини побудувати квадрати із сторонами відповідно до прийнятого масштабу­.

Аналогічно будуються кругові діаграми.

Згідно з даними про кількість населення трьох міст Дніпропетровської області (Дніпропетровськ — 1122 тис. чол., Кривий Ріг — 715, Дніпродзержинськ — 275 тис. чол.) побудуємо квадратну діаграму. Квадратні корені з цих чисел — відповідно 33,5; 26,7; 16,6. Приймаємо масштаб 1:5, одержуємо величини сторін квадратів: 6,7; 5,3; 3,3. Діа­грама подана на рис. 4.3.




Для зображення структури економічних явищ застосовують секторні діаграми. Площу всього круга приймають за 100%, а 1% = 3,6⁰. Круг ділять радіусами на окремі сектори пропорційно питомій вазі. Дані про питому вагу розміщують у середині секторів, а сектори за­штриховують або зафарбовують. Як приклад використаємо цей вид діаграми для зображення структури доходів комерційного банку: отримані проценти — 54%; доходи з наданих послуг — 26,0, доходи від операцій з цінними паперами — 18,0; інші доходи — 2,0%. Визначимо центральні кути: 54  3,6⁰ = 194,4⁰; 26,0  3,6⁰ = 93,6⁰; 18,0  3,6⁰ = 64,8⁰; 2,0  3,6⁰ = 7,2⁰. Перевірка: 194,4⁰ + 93,6⁰ + 64,8⁰ + 7,2⁰ = 360⁰. На основі одержаних даних будуємо діаграму:




Рис. 4.4. Структура доходів комерційного банку

(приклад секторної діаграми)


Наочність секторних діаграм значно знижується, якщо досліджувана сукупність має багато складових частин (більше 5) з малою питомою вагою чи незначною різницею в часі. Такі діаграми будувати недоцільно.

Особливе місце в системі графічних зображень займають знаки Варзара (за прізвищем професора В.Є. Варзара). Їх застосовують при динамічних і територіальних порівняннях інтегральних показників, величини яких є добутками значень двох показників. Наведемо приклад. Величину фонду заробітної плати одержимо, помноживши показник чисельності працівників на показник середньої зарплати одного працівника; величину валової продукції підприємства – множенням показника чисельності працівників на показник продуктивності праці одного працівника. Нижче наведено знаки Варзара для зображення зміни фонду зарплати у фірмі за два періоди згідно з такими даними: а) період 1: чисельність працівників — 30 чол., середня зарплата — 200 грн; б) період 2: чисельність працівників — 25 чол., середня зарпла­та — 300 грн.


Період 1

Середня зарплата — 200 грн.

Фонд зарплати — 6000 грн.

Чисельність

працівників – 30 чол.


Рис. 4.5. Фонд зарплати і фактори його формування.

Досить наочним може бути зображення формуючих факторів на одній основі: це дозволяє враховувати вплив того чи іншого фактора на інтегральний показник (рис. 4.6).




Рис. 4.6. Вплив факторів на зміну фонду зарплати
(застосування знака Варзара)


Характеризуючи зміну явищ у часі, виконання договірних завдань, вивчення рядів розподілу, виявлення зв’язку між економічними явищами, використовують лінійні діаграми. Статистичні дані в них показують крапками, які послідовно з’єднують і одержують ламані лінії (рис. 4.7) Практичний інтерес являє собою зображення динаміки чи порівняння не одного, а кількох сполучених показників. Рис. 4.7 відбиває динаміку виробництва цукру-піску (тис. т): 1990 — 37,9; 1995 — 72,0; 1996 — 52,5; 1997 — 27,2.



Рис. 4.7. Динаміка виробництва цукру-піску в Дніпропетровській області
(приклад лінійної діаграми)


Лінійні графіки часто використовують як засіб контролю за ходом виконання планових завдань, договорів поставок, замовлень і т. ін. На графік наносять планові і фактичні дані за звітний період (день, декада, місяць), а також фактичні дані за попередній період. Використанням кольорових фрагментів на графіку привертають увагу до основних моментів виробничого життя (табл. 4.1, рис. 4.8).

З метою контролю виконання планів одночасно усіма структурними підрозділами підприємства застосовують контрольно-планові графіки. Їх краще будувати на спеціальній сітці, окремо позначаючи об’­єкти, одиниці часу та рівні виконання плану.

У зв’язку з підвищенням професійного рівня спеціалістів і працівників планово-економічних служб удосконалюються види і форми використовуваних методів. Для графічного зображення даних використовують картограми і картодіаграми.

Картограма. Це контурна географічна карта, на якій показане досліджуване явище на певній території, з відображенням його інтенсивності. Цього досягають використанням умовних знаків (штриховка, колір тощо). Об’єктом зображення є, наприклад, виробництво певних видів продукції, розміщення населення за адміністративними районами тощо. Розрізняють фонові й точкові картограми. На фонових картограмах розподіл явищ за територіями подають різними кольорами різної інтенсивності. При цьому сукупність слід поділяти на однорідні групи (рис. 4.9). Символами графічного зображення статис

Таблиця 4.1

Споживання продуктів харчування на душу населення за рік, кг






Рис. 4.8. Динаміка споживання продуктів харчування в області

(Приклад лінійної діаграми для зображення динаміки 10 видів продукції)



Рис. 4.9. Групування областей України за густотою населення на 1 січня 1996 р., (тис. чол. на 1 км²)

тичних даних на картограмах є крапки, розміщені в межах територіальних одиниць. Кожна крапка на діаграмі має конкретне числове значення, що дозволяє використовувати її як інструмент прямого статистичного обліку.

Картодіаграма — це поєднання контурної географічної карти з однією з розглянутих раніше діаграм (стовпчиковою, квадратною, круговою). Перевага такої форми в тому, що вона дає чітке уявлення про місце явища, його масштаби, інтенсивність. Крім розглянутих видів графічних зображень, в практичній роботі використовують систему графіків.

Ефективність графічного методу досягається шляхом комплексного використання різних видів графіків у статистичних дослідженнях.


Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення статистичного графіка.

2. Які основні елементи графіка Ви знаєте?

3 Назвіть основні види графіків і їхнє призначення.

4. Наведіть види графіків, які використовують для зображення кожного виду відносних величин.

5. Яку методику побудови графіків використовують для зображення відносних величин динаміки, структури, порівняння, просторових порівнянь?

6. Для чого використовують картограми і картодіаграми? Розкажіть про методику їх побудови.

5. Зведення і групування
статистичних даних

5.1. Суть зведення та його види

Інформація, одержана в результаті статистичного спостереження, підлягає подальшій систематизації відповідно до поставленої мети. На основі первинної, необробленої, інформації неможливо зробити загальних висновків про характер сукупності, зміни у часі або специфіку, зумовлені особливостями адміністративних регіонів, природно-економічних зон, характером зв’язків.

Ці питання вирішуються на етапі зведення інформації, завданням якого є отримання узагальнюючої характеристики на основі масових даних. Тільки науково оброблена інформація може вважатися базою для виявлення типових характеристик, закономірностей тощо.

Основою наукового зведення є попередній професійний теоретичний аналіз соціально-економічних явищ, в ході якого формується гіпотеза щодо динаміки цих явищ, їхніх зв’язків, визначальних факторів.

Зведення класифікують за такими ознаками:

1. Рівень розробки матеріалу (просте, складне, комплексне).

2. Форма обробки статистичної інформації (децентралізована і централізована).

3. Техніка виконання (механізована й ручна).

Просте зведення — це операція по одержанню підсумків за досліджуваною сукупністю (наприклад, відомостей про відвідування занять, явку на екзаменаційні сесії у вищих навчальних закладах, про кількість виробленої за певний період продукції на підприємстві, кількість працюючих, безробітних у виробничій галузі та іншої інформації стосовно різних сфер життя суспільства). Така інформація часто є основою прийняття оперативних управлінських рішень.

Складне зведення – це комплекс розрахунково-аналітичних операцій, який передбачає групування даних за певним набором ознак згідно з поставленою метою (або розробленою гіпотезою). У результаті одержують узагальнену інформацію щодо груп і сукупностей у вигляді середніх величин. Її втілюють у таблицях та графіках. Добре продумана підготовча робота, з передбаченням варіантів розробки

матеріалу і кінцевих результатів, — одна з головних умов одержання якісної інформації.

Централізоване зведення — це обробка і систематизація матеріалів спостереження у Держкомстаті України. Позитивний момент цієї операції — можливість автоматизованої розробки інформації за єдиною методикою.

При децентралізованому зведенні обробку первинної інформації проводять на місцях, і зведені результати надсилають до центрального статистичного органу для узагальнення в масштабах країни.

Механізоване зведення здійснюються за допомогою ЕОМ, персональних комп’ютерів.

Ручне зведення застосовують рідко — при роботі з невеликими масивами даних.

5.2. Теоретико-методологічні питання статистичного групування

Статистичне групування займає центральне місце у процесі комплексної систематизації інформації.

Групування – це метод обробки статистичних даних, згідно з яким сукупність поділяється на однорідні групи та підгрупи, кожна з яких характеризується системою статистичних показників, призначених для подальшого вивчення. Класичний приклад групування — розподіл населення за статтю, віком, сферами діяльності тощо.

Метод групування є фундаментом наукової обробки статистичних даних, його мета — виявлення і вивчення закономірностей формування та розвитку соціально-економічних явищ, їхніх груп. Правильну обробку статистичної інформації може здійснити тільки досвідчений фахівець із загальноекономічною підготовкою.

Отже, групування — це метод, інструмент, засіб вирішення певних завдань статистико-економічного аналізу. В абсолютній більшості фахових літературних джерел виділяють три класи завдань, для вирішення яких використовують метод групування:

а) виділення соціально-економічних типів і їхня статистична характеристика;

б) вивчення структури явищ і структурних зрушень або відмінностей, які виникають у часі й просторі;

в) виявлення зв’язків і залежностей між явищами.

На принциповий момент науково обгрунтованого методу групувань вказує І. Суслов: «Групування практично відкриває шлях для прояву закону великих чисел; у показниках, розрахованих за достатньо великими групами, проходить взаємопогашення випадкового, виявлення суттєвого, необхідного».

Спосіб групування вибирають на основі таких ознак:

а) характер вирішуваних завдань (типологічні, структурні, аналітичні);

б) характер ознак, покладених в основу групувань (факторні та результативні);

в) кількість ознак, покладених в основу групування (однофакторні (прості) і багатофакторні (складні, комбіновані);

г) послідовність етапів проведення групувань (первинні та вторинні).

При проведенні групування важливо правильно виділити факторні та результативні показники.

Фактор — це причина, рушійна сила будь-якого процесу, явища, що зумовлює його характер в цілому або окремі риси.

Розрізняють фактори головні, доповнюючі та допоміжні; якісні та кількісні; керовані та некеровані.

Результативні показники вирізняються за характером узагальнення (мікро- і макропоказники). При доборі факторних і результативних показників слід уникати дублювання. Рекомендується орієнтуватися на керовані показники, які регулюють фактори виробництва. Помилкою вважається розгляд витрат ресурсів у натуральному і вар­тісному вираженні. В умовах ринкової економіки використання факторних вартісних показників може призвести до неправильних висновків: при меншій кількості і високій ціні виникає ілюзія високого рівня забезпеченості ресурсами або їхніх витрат.

Проводячи групування за характером вирішуваних завдань, головну увагу приділяють виділенню соціально-економічних типів та їхньому всебічному аналізу. Поняття «типове» і в економіці, і в громадському житті за змістом ідентичні (перестрахувальник, кар’єрист, рядовий службовець тощо).

Такого роду групування використовують для вивчення галузевої структури валової доданої вартості або формування валового внутрішнього продукту за категоріями доходу, місцем в економіці підпри­ємств різних форм власності тощо.

Метою аналізу є вивчення механізму виникнення, розвитку й відмирання різних типів явищ (показники ефективності) для вжиття цілеспря­мованих заходів щодо їхньої підтримки або стримування. Приклад типологічного групування поданий у табл. 5.1.

Аналітичні дані свідчать, що в цілому у промисловості України колективна форма власності стала провідною, в тому числі у чорній металургії. У паливній промисловості її питома вага незначна. Поки що незначну частку становить власність міжнародних організацій.

Структурним називають групування, в ході якого виділяють і характеризують групи за важливими для явищ ознаками. Основою таких групувань часто служать класифікації і номенклатура в народному господарстві.


Таблиця 5.1

Розподіл підприємств по галузях промисловості України
та за формами власності



Класифікація — це систематизований розподіл явищ та об’єктів за окремими групами, класами, розрядами на основі подібності і відмінності (класифікація галузей народного господарства, основних фондів, витрат на виробництво тощо).

Номенклатура — це затверджений на державному рівні докладний перелік окремих видів досліджуваної сукупності (номенклатура імпортованих та експортованих вантажів; класифікація і номенклатура продукції виробничо-технічного призначення; класифікація і номенклатура хвороб тощо).

Розглянемо конкретний приклад цього виду групування (табл. 5.2


Таблиця 5.2

Структура експорту-імпорту товарів (1995 р.)





Як бачимо, у структурі українського експорту на Донецьку, Дніпропетровську і Запорізьку області припадає близько 50% загального обсягу. Але в структурі імпорту Донецька область не займала провідного місця.

Дуже важливим в економічній практиці є аналітичне групування.

Факторне групування має за мету виявити закономірності зміни результативних показників залежно від рівня одного або кількох факторних показників. Групування за результативними ознаками дозволяє встановити відмінності між групами і вивчити причини, які це зумовили.

5.3. Загальнометодологічні принципи методу групувань

Використовуючи метод групування, слід дотримуватись певної послідовності:

1) аналіз характеру сукупності, її однорідності як бази науково обгрунтованих групувань і подальших висновків;

2) вивчення властивостей одиниць сукупності, систематизація ознак (суттєві й несуттєві, первинні та вторинні, факторні та результативні);

3) проектування числа груп, інтервалів між ними;

4) обгрунтування системи показників для аналізу.

Нині статистична наука не має однозначних критеріїв однорідності сукупності. Поняття «однорідність» трактується частіше з позицій якіс­ного аналізу. Абсолютно однорідних сукупностей немає. Для уникнення суб’єктивності в підході до цього питання сукупність слід вважати однорідною за умови, що значення індивідуальних показників знаходяться в межах відносно середнього рівня: ± 3. Тільки однорідна сукупність забезпечує належну інформацію, на основі якої можливо зробити об’єктивні висновки.

Розглянемо питання щодо визначення кількості груп, які підлягають подальшому вивченню. При вирішенні цього питання, яке залежить від загальної чисельності одиниць сукупності і характеру варіації групувальної ознаки, необхідно дотримуватись двох важливих вимог:

1) групи мають бути якісно однорідними;

2) число одиниць сукупності у кожній групі має бути досить великим, щоб забезпечити виявлення закономірності.

Кількість груп залежить від характеру варіації групувальної ознаки. Для її визначення слід побудувати ранжований ряд і простежити різницю між рівнями показників сукупності. Якщо факторна ознака змінюється відносно рівномірно, то використовують рівні інтервали. Ширину інтервалу (h) розраховують таким чином:



де m — кількість груп; x_max — максимальне значення показника; x_min — мінімальне.

Кількість груп (m) визначають за формулою Стерджеса:



де N — число одиниць сукупності.

У практичному аналізі невеликих сукупностей за групувальними ознаками виділяють три групи — низького, середнього та високого рівнів. Оскільки рівні групувальних показників змінюються зазвичай нерівномірно, то в практиці частіше використовують нерівні інтервали. Підходів до їхнього визначення декілька.

Один з підходів полягає в орієнтації на різницю між рівнями групувальних ознак для виділення істотних відмінностей (це служить критерієм для встановлення меж груп). Можливий підхід з орієнтацію на нормативні показники (нижче і вище нормативу з певного диференціацією). Існують способи визначення меж груп на основі використання як мірила середнього квадратичного відхилення ().

Нерівні інтервали, залежно від характеру показника, можуть бути як прогресивно зростаючими, так і такими, що зменшуються в арифметичній чи геометричній прогресії (наприклад, залежність від галузі народного господарства, його спеціалізації, рівня автоматизації тощо).

Так, поняття «велике підприємство» стосовно чисельності робітників має різну кількісну сторону щодо народного господарства в цілому, і конкретно — щодо промисловості.

Отже, при групуванні виникає необхідність у використанні спеці­алізованих інтервалів.

Суть принципу рівних частот полягає в забезпеченні однакової кількості одиниць сукупності в кожній групі, що є передумовою об’­єктивного прояву закономірностей досліджуваного явища.

Якщо групувальна ознака атрибутивна (стать, освіта, сімейний стан і т. ін.), то кількість груп буде визначатися відповідно до кількості найменувань ознаки: за статтю — дві, за освітою — сім, за формами власності — чотири (приватна, колективна, державна, власність інших держав, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав).


5.4. Методика побудови та аналізу простих угруповань

Відповідно до цієї методики проводять групування за певною ознакою значень показників сукупності з метою дослідження їхнього впливу на інші показники. За основу групування може бути взято як факторний, так і результативний показник. У першому випадку вивчається вплив факторного показника на один чи декілька результативних, у другому — виявляється різниця між факторними показниками, які зумовили відхилення у рівні результативних показників.

Щоб забезпечити надійність висновків про закономірність зв’язку, потрібно використати достатній обсяг сукупності. Методику проведення таких групувань та їхнього аналізу розглянемо на конкретному прикладі (табл. 5.4).

Таблиця 5.4

Вихідна інформація про підприємства галузі



Для визначення меж груп використовують принципи рівних або нерівних інтервалів, рівних частот. Спочатку використаємо принцип рівних інтервалів.

.

Звідси визначимо межі груп:

група 1: 50,2 – 60,2 (50,2 + 10,0);

група 2: 60,3 – 70,2 (60,2 + 10,0);

група 3: 70,3 – 80,2 (70,2 + 10,0).

За результатами розрахунків до першої групи потрапляє 3 підпри­ємства, до другої — 6, до третьої — 11. Такий розподіл не дозволяє виявити об’єктивну закономірність зв’язку, оскільки в третій групі підприємств майже в 4 рази більше, ніж у першій. Тому для побудови використаємо принцип нерівних інтервалів.

Аналізуючи характер зміни фондоозброєності праці, визначимо межі груп:

група 1: 50,2 – 65,1 (п-ва № 1 – 5);

група 2: 65,2 – 75,7 (п-ва № 6 – 14);

група 3: 75,8 – 80,2 (п-ва № 15 – 20).

Для кожної групи обчислимо середні рівні показників за арифметичною простою: Таким же чином визначимо і середні рівні за сукупністю «20 підприємств у цілому». Результати розрахунків зведемо у табл 5.5.

Таблиця 5.5

Залежність продуктивності праці від фондоозброєності (1997 р.)





Дані табл. 5.5 свідчать про прямий зв’язок між досліджуваними показниками.

Далі проводять аналіз з метою визначення абсолютної та відносної зміни факторних і результативних показників, пропорцій їхньої зміни. Отримані результати можуть служити базою для розрахунків резервів виробництва. Проведемо відповідні розрахунки зміни показників щодо другої групи (у порівнянні з першою):




Отже, збільшення фондоозброєності на 1 тис. грн зумовлює збільшення продуктивності праці на 0,438 тис. грн.

Використовуючи при аналізі відносні показники, розрахунки зміни показників проводять у такий спосіб:

а) відносна зміна факторного показника:

або 120,6%;

б) відносна зміна результативного показника:

або 127,7%;

в) співвідношення у зміні показників:

%, —

тобто при зміні факторного показника на 1% результативний показник відповідно зростає на 1,34 %.

Для узагальнення інформації використовують табличний метод (табл. 5.6). Привертає увагу факт збільшення продуктивності праці при переході від однієї групи до іншої. Причому у третій групі відзначається деяке зниження продуктивності праці.

Аналіз у цьому прикладі проведено на базі даних першої групи. Використовують також дані попередніх груп, тобто ланцюговий метод порівняння.


Таблиця 5.6

Аналіз залежності продуктивності праці від фондоозброєності (1997 р.)



На групові рівні продуктивності праці впливає не тільки фондоозброєність, але й багато інших факторів (частка активної частини фондів, їхній знос, забезпеченість оборотними фондами, кваліфікація робітників, рівень управління тощо). Тому для більш повного вивчення механізму формування продуктивності праці використовують спосіб комбінованого групування.

5.5. Методика побудови та аналізу комбінаційних угруповань

Комбінаційними угрупованнями називають такі, в яких для розподілу сукупності на групи використовують не одну, а декілька (мінімум дві) групувальних ознак. При побудові таких угруповань спочатку здійснюють просте групування за однією з головних ознак. Потім кожну з одержаних груп поділяють на підгрупи за другою ознакою, що суттєво впливає на результативний показник.

Такий підхід до побудови угруповань пов’язаний з процесом реального формування соціально-економічних явищ, їхньою багатофакторністю. У реальному житті різного роду фактори тісно переплітаються, впливаючи на результативний показник. У процесі аналізу явищ виробничого процесу застосовують комбіновані угруповання. Але побудова таких угруповань потребує великих сукупностей, урахування вимог представництва одиниць сукупності в кожній групі і підгрупі. Досвід їх використання показує, що будувати комбінаційні угруповання більше ніж за 3—4 ознаками недоцільно, тому що одержана аналітична інформація погано піддається осмисленню й аналізу. Звернемо увагу на те, що межі підгруп в усіх групах повинні бути однаковими,— це забезпечує порівняльний аналіз. У табл. 5.7 подано результати такого групування.

Аналіз результатів вищенаведеного двофакторного комбінаційного групування проводиться за такими напрямками:

а) шляхом порівняння даних у межах груп — результат впливу фактора «питома вага»;

б) порівнянням показників за підгрупами різних груп (до 70 %, 70,1 % і більше) — вплив фактора фондоозброєності;

в) порівнянням групових середніх даних (табл. 5.6) — при використанні трифакторних групувань досягається більш високий рівень вивчення зв’язків явищ.

Щоб провести всебічний комплексний аналіз (цілеспрямоване вивчення диференціації сукупності за важливими показниками та їхнім впливом на кінцеві результати господарювання; розкриття механізму формування кращих показників), слід використовувати не ізольовані угруповання, а систему. Основні рекомендації щодо цього:

1. система повинна характеризувати об’єкт різнобічно;
   

Таблиця 5.7

Комбінаційне групування підприємств за фондоозброєністю
і частками активних фондів (1997 р.)



2) кожне окреме угруповання має складати одну з логічних ланок у загальному ланцюгу;

3) система не повинна суттєво змінюватися у часі, має бути ста­більною;

4) інтервали групувань в часі повинні бути однаковими;

5) таблиці системи повинні мати стабільну нумерацію.

Стабільність системи забезпечує порівнянність інформації у часі і за територіями.

У ряді випадків матеріали групувань можуть бути непорівнянними через різне число виділених груп або неоднакові величини інтервалів. Для забезпечення порівнянності на основі базового групування проводять перегрупування. При цьому використовують спосіб укрупнення первинних інтервалів до рівня базового варіанта. Другий прийом (часткове перегрупування) полягає в розподілі величини показників пропорційно частці групувальної ознаки згідно з новим варіантом групування.

Якщо потрібно виділити групу за споживанням м’яса до 30 кг на душу населення (див. далі табл. 6.3), то розрахунок буде таким: Отже, таке населення становить 40% від загальної чисельності.

Багатовимірність явищ вимагає удосконалення статистичних методів обліку і проведення аналізу на його основі. З цією метою використовують досягнення математичної статистики, зокрема багатовимірний аналіз (кластерний, багатовимірний дисперсійний, коваріаційний та ін.).


Питання для самоконтролю

1. Дайте загальне поняття про статистичне зведення, його орга­нізацію на сучасному етапі.

2. Наведіть поняття про групування статистичних даних, його види.

3. Охарактеризуйте методику проведення та аналізу простого групування.

4. Охарактеризуйте методику проведення та аналізу комбінованого групування.

5. Опишіть методику визначення меж груп при групуванні (розрахунок інтервалів та інші питання).

6. Принципи групування за факторними та результативними ознаками, вимоги до їх побудови.

7. Яка різниця між класифікацією, номенклатурою і групуванням?

8. Що таке групувальна ознака? Їхні види.

9. Як класифікуються угруповання?

10. Як забезпечується закономірність масових явищ при групуванні?

11. Чим відрізняється ряд розподілу від групування?

12. Для чого використовують вторинне групування і яка методика його проведення?