Geum.ru

1. На Житомирщині службовці завдали збитки державі на понад 345 тис грн

Вид материалаДокументы

Содержание


9. 20. Народний ліс – народу
9. 21. Какой лес нужен Европе?
Робінзони поліської Венеції чекають на туристів
Подобный материал:
1   ...   92   93   94   95   96   97   98   99   ...   118

9. 20. Народний ліс – народу


29/04/2010 - 276 перегл.



ссылка скрыта

У той час, як українці обговорюють здачу розшукуваного за підозрою у вбивстві нардепа від БЮТу Лозінського у руки правосуддя, екологи обговорюють іще одну новину – повернення угідь, у яких сталося вбивство, Кіровоградському обллісгоспу.

Господарський суд Києва рішенням від 22 лютого визнав незаконним і скасував рішення Кіровоградської обласної ради від 21.03.08 № 424 «Про надання мисливських угідь у користування ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське», визнав недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 01.08.2008 та зобов`язав повернути спірні мисливські угіддя Кіровоградському обласному управлінню лісового та мисливського господарства.

Новину поширила прес-служба Генпрокуратури, бо саме ця установа подавала позов. Суд погодився із аргументами Генеральної прокуратури про порушення вимог законодавства при згаданому ТОВ права на користування мисливськими угіддями загальною площею 26,4 тис. га, оскільки згоди більшість землевласників та землекористувачів, на території ділянок яких спірні мисливські угіддя, не давали, а також на підставі погоджень неуповноважених посадових осіб сільських рад. Читачам, гадаю, зрозуміло, як ці згоди та погодження вибивалися.

Цікаво, що рішенню суду передувала спроба залагодити справу мирно, але ще торік у липні Кіровоградська облрада відхилила протест прокурора області на п.2 рішення ради 15-ї сесії від 21 березня 2008 року №424 «Про надання мисливських угідь у користування «ТОВ «ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське». Це також дуже ясно показує, що за депутати сидять у облраді. Більшість там – тимошенківська.

Найсумніше в цій історії те, що у цей же час десятки, сотні тисяч гектарів угідь у такому ж «тимчасовому» користуванні в інших лозінських, справи навколо яких просто ще не набули розголосу. Такі випадки можуть повторитися хоч завтра. Адже ухвалені 2006 року зміни до Лісового кодексу дозволили нову форму лісових відносин, а саме – передачу лісу в користування юридичним і фізичним особам на термін до 50 років. Закон при цьому не забороняє всім іншим користуватися такими дарунками лісу, як гриби і ягоди, не кажучи вже про право відпочити на галявині. Але, на жаль, у нашій практиці це інакше: «орендарі» – людина або група осіб – стають повновладними хазяями в лісі й женуть звідти «інших» – і матом, і собаками, і, як у випадку з Лозінським, пострілами з рушниць.

Із жорсткою критикою нинішньої редакції Лісового кодексу виступила низка видатних громадських діячів, серед яких – львівський юрист, голова ГО «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильников. «Слід скасувати ті статті Лісового кодексу, які дозволяють передачу лісів у тимчасове користування, – вважає він, – а також інші статті, які дозволяють легко змінювати цільове призначення найцінніших лісових угідь, вирубувати ліс під будівництво котеджів та інших споруд». Скрильников і його товариші стали ініціаторами створення петиції, підписанти якої вимагають також скасувати всі рішення органів місцевого самоврядування щодо передачі лісових ділянок у довгочасне тимчасове користування й накласти мораторій на передачу лісових ділянок у тимчасове користування.

Цікаво, що того ж дня, коли Лозінський здався на милість СБУ та прокуратури, якість Лісового кодексу поміж інших питань обговорювалася на засіданні Консультаційного комітету проекту FLEG («Правозастосування та управління у лісовій галузі»). Один із «батьків» Лісового кодексу, старший науковий співробітник Інституту держави та права В’ячеслав Олещенко, розповідаючи про те, як писався й ухвалювався Кодекс, зазначив, що депутатів теж треба вважати співавторами цього закону. Як я зрозумів, не всі ідеї юристів потрапили до чинного кодексу і, навпаки, до нього потрапили ті положення, які в авторів законопроекту і в голові не ночували.

Дискусії щодо якості Лісового кодексу і законодавства видалися вельми гарячими, але резюме – доволі очікуваним. Загальна думка фахівців, які зібралися на Координаційний комітет проекту FLEG, така: все краще у законах про ліс треба зберегти, а недоліки – виправити. Група юристів стане до роботи вже найближчим часом.

Утім, як зазначив мій попутник у маршрутці, жоден закон не працюватиме, поки у законотворці будуть потрапляти отакі от лозінські.

Від редакції. А як ви, шановні читачі, оцінюєте стан наших лісів? У чиїй власності вони мають бути? Наскільки сучасне лісове законодавство відповідає потребам держави та народу? Як поліпшити управління лісами і зробити їх справді народним надбанням?

Автор: Олег Листопад, «Селянська правда», №44, 16 квітня 2010
Источник: ссылка скрыта

9. 21. Какой лес нужен Европе?


14/06/2010 - 185 перегл.



ссылка скрыта

О новых жестких требованиях Евросоюза к импортируемой в страны ЕС древесине и о том, что нужно сделать Украине, Белоруси и другим странам для соответствия этим требованиям рассказал участникам пресс-тура и мастер-класс а по экологической журналистике “Экологические проблемы юга Белоруссии и пути их решения: роль превентивной экологической журналистики” (Минск , 24-27 мая 2010 г. ) консультант программы “Правоприменение и управление в лесном секторе” (FLEG) Олег Листопад. Он также проинформировал о том как экологическая программа FLEG помогает странам-участницам Программы адаптироваться к новым требованиям ЕС и модернизировать свою лесную политику в целом.

Участниками мастер-класа были более 20 украинских и белорусских журналистов.

 

Первый день мастер-класа, в полесских деревнях все еще топят дровами

Кстати: Одной из точек на маршруте прес-тура стала полесская деревня, запрятанная в глубине Пинских болот. Вот что написала об этом месте учасница прес-тура Оксана Хведченя.

Робінзони поліської Венеції чекають на туристів

Білоруське село Кудричі, наче італійська Венеція, розкинулося на семи острівках річки Ясельди. Своєрідний центр цивілізації у Кудричах – Будинок соціальних послуг. Біля дверей сиротливо притулилася заснована павутиною поштова скринька. Листів поліщуки давно не пишуть – тепер із родичами з Великої землі вони спілкуються за допомогою мобільних телефонів. Надійний зв’язок не підводить навіть під час щорічної весняної повені, коли до найближчого сусіда доводиться діставатися човном.

Назви острівців відомі лише місцевим – Взідена, Грушечки, Островок, Соминне, Дубок, Лісок, Могліци… Тому човен у Кудричах справді не розкіш, а засіб для пересування. До шістдесятих років минулого століття ними навіть відвозили на кладовище домовини з покійниками. Веслами тут справно орудують і старі, і малі. Щоправда, нині в селі живуть лише пенсіонери та любителі зеленого змія, яких за пристрасть до оковитої відправили у «заслання» на малу батьківщину. Корінна жителька Ольга Махновець, дружина сільського старости, пригадує, як півстоліття тому в кожному обійсті було по 3–5 човнів – водою добиралися і в школу, і на роботу.

Зараз село вимирає. Діти та внуки кудричівських аборигенів виїхали до Пінська або ж у розвинуті села і приїздять сюди хіба на вихідні чи влітку у відпустку. Традиційні поліські хатинки під очеретяною стріхою можна полічити на пальцях, адже шифером накривати житло вигідніше. Хоча під очеретяним дахом і взимку тепло, і влітку прохолодно. Однак екологічно чиста стріха потребує догляду, а пенсіонерам це не до снаги.

– До 1964 року в Кудричах налічувалося 100 дворів, у селі була церква, клуб. Але радянська влада наказала розібрати дерев’яний храм і вимостити тими дощечками містки на болотах. Нині в селі залишилося 20 хат і 27 жителів, – розповідає наш екскурсовод, еколог Олексій Дубровський, який на човні, гелікоптері і велосипеді об’їздив усе українсько-білоруське Полісся.
Олексій Дубровський – частий гість у Кудричах. Еколог привозить сюди на екскурсії іноземних туристів. Європейці просто у захваті від цього первісного куточка природи. Розбещені благами цивілізації, гості залюбки смакують драниками, наваристим борщем, домашнім хлібом і… сивухою. До того ж охочих побувати у Кудричах щороку стає більше. Їх не відлякують відсутність водогону, вбиральні на вулиці та надокучливі поліські комарі.

Наш гід пригадує, як наприкінці минулого століття гості з Англії запитали в місцевих бабусь, яка їхня найзаповітніша мрія? «Щоб до Кудричів збудували дорогу», – не задумуючись, відповіли поліщучки. Мрія здійснилася у 1990-х роках – до села вимостили гравійку. Нині у населений пункт регулярно курсує автобус і приїздить автолавка. Тому поліські робінзони без проблем можуть придбати усі потрібні товари. Адже за часів панської Польщі поліщукам доводилося ходити у Пінськ на базар по болотяних стежках. Туди несли домоткане полотно, в’ялену рибу і дичину, назад – сіль, сірники, посуд. Є така версія, що під час Другої світової війни село вціліло завдяки своєму розташуванню, адже дістатися до нього було непросто навіть німецьким розвідникам. І лише після осушення поліських боліт у 1960-х роках у Кудричах з’явилося світло, скраплений газ та товари повсякденного вжитку, що їх доставляли човнами.

Та все одно поліщуки звикли до натуральної їжі: вирощують і консервують овочі, фрукти, ягоди. Майже біля кожної оселі стоїть кілька вуликів. Годують свиней, птицю, а хто має силу і здоров’я, ще й тримає корівчину. А щоб дати раду такому господарству, мусово мати ще й коника.

- Ми до роботи звикли, – Ольга Махновець дивує нас українською мовою. – Теперичка жити можна: в кожній хаті є телевізор, телефон. Пенсію заробили, я – 340 тисяч рублів, хазяїн – 450 тисяч (приблизно 110 і 150 доларів США. – Авт.). Діти допомагають заготовити дрова і сіна, разом садимо й копаємо бульбу.

Пенсіонерка лишень бідкається, що село приречене на вимирання. Ні діти, ні внуки не планують повертатися в Кудричі. Хіба офіційна влада вирішить побудувати тут скансен (музей народної дерев’яної архітектури просто неба). Адже показати туристам є що: у вцілілих хатах ще збереглися ткацькі станки, скрині і лави, вишиті рушники.

P.S. Поїздка в Кудричі відбулася в рамках майстер-класу з екологічної журналістики за сприяння МГО “Екопроект Партнерство” (Мінськ).

Оксана ХВЕДЧЕНЯ, Луцьк-Пінськ-Кудричі

Автор: Олег Листопад
Источник: Друзі лісу, 14.06.2010