Кримінально-виконавчий кодекс україни

Вид материала

Кодекс

Содержание При заохоченні до засудженого застосовується один захід за­охочення. 143 цього Кодексу 1. У кримінально-виконавчому законодавстві використовують­ся два 2. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладаєтьсяодне стягнення. Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнен 9. Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспіш­ного за Тримання засуджених у карцері одиночне. Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), пр Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення за­суджений не буде підданий новому стягненню, він визнається та­ким, що не Начальник відділення соціально-психологічної служби ко­лонії має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочен­ня і стя У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків про­вадитьс Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголо­шується засудженому під розписку. 6. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальнізбитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особови

Подобный материал:

• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3072.32kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
• Президента України Віктора Януковича Андрій Портнов: Ухвалення нового Кримінально-процесуального, 429.21kb.
• Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень, 321.79kb.
• Кримінально-виконавче законодавство україни, 1221.59kb.
• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• О. В. Новіковим закон україни про внесення змін до Кримінально-процесуального кодекс, 52.38kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести до Кримінального ( 2341-14 ) та Кримінально-процесуального, 182.04kb.
• Верховна Рада України [Електронний ресурс] . - режим доступу до сайту : www zakon rada, 134.86kb.

Стаття 131. Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі

1. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення ви­ховного впливу як на тих осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об'єктивної оцінки поведінки засуджених, їхнього став­лення до праці і навчання, так і на інших засуджених.
   
2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід за­охочення.
   
3. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на збе­рігання до звільнення засудженого або за його проханням надси­лається родичам.
   
4. У порядку заохочення засудженим протягом року може бути дозволено одержувати додатково одну посилку чи передачу і нада­но додатково одне короткострокове чи тривале побачення і одна телефонна розмова.
   
5. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних ко­лоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшен­ня тривалості прогулянки застосовується на строк до одного мі­сяця.
   
6. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення.
   
7. Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше на­кладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші зао­хочення — тільки письмово.
   

1. Стаття, що коментується, визначає порядок застосування за­ходів заохочення. Подяка та дострокове зняття раніше накладено­го стягнення можуть бути оголошені як усно, так і письмово; усі


434

435

інші види заохочень — тільки письмово. Інші заходи заохочення оголошуються тільки у письмовій формі, оскільки в подальшому можуть мати важливі юридичні наслідки для засудженого.

2. Заохочення, оголошені усно, у статистичному обліку не відо­
бражаються, але враховуються в індивідуальних програмах соці­
ально-психологічної роботи та особових справах (у виді рапорту з
посиланням на усне оголошення заохочення) і беруться до уваги
при визначенні міри виправлення засудженого та при складанні
на нього характеристики.

3. Заохочення у виді грошової премії та нагородження подарун­ком оголошується наказом начальника установи; розмір грошової премії та вид подарунка визначаються виходячи з особистості за­судженого, події, що стала підставою преміювання або нагоро­дження, а також фінансового стану установи виконання покарань. Премія зараховується на особовий рахунок засудженого, подару­нок вручається засудженому, який розпоряджається ним за своїм розсудом (залишає при собі, здає до камери схову або пересилає додому).
   
4. У законі закріплюється, що в порядку заохочення засудже­ному протягом одного року може бути дозволено додатково до вста­новлених норм одна додаткова посилка (чи передача); одне додат­кове побачення (короткострокове чи тривале); одна телефонна роз­мова. Це обумовлено тим, що визначений порядок пов'язаний з необхідністю не підривати надмірними заходами заохочення по­рядок та умови відбування покарань у виправних установах.
   
5. Хоча закон не передбачає будь-яких обмежень застосування заохочення у виді дострокового зняття раніше накладеного стяг­нення, як доведено наукою кримінально-виконавчого права та практикою виконання покарань, з метою забезпечення достатньої ефективності накладених стягнень, їх дострокове зняття в поряд­ку міри заохочення доцільне тільки після закінчення певних тер­мінів (наприклад, не раніше трьох місяців з дня початку відбуван­ня стягнення можуть бути зняті в порядку заохочення догана та дисциплінарний штраф). Визначення тривалості такого строку обумовлюється видом накладеного стягнення та особою засудже­ного (його поведінкою протягом всього часу перебування в місцях позбавлення волі).
   

6. Заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки засу­
дженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю коло­
ній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максималь­
ного рівня безпеки також має часові межі. За ч. 5 ст.131 КВК Укра­
їни таке збільшення діє протягом визначеного строку, який не
може бути більше за один місяць.

7. При застосуванні до засудженого заохочення у виді достроко­
вого зняття раніше накладеного стягнення, з засудженого зніма­
ється не будь-яке стягнення з числа непогашених, а тільки те, що

було накладене раніше за всі інші. В подальшому при повторному застосуванні даного виду заохочення стягнення знімаються за та­ким же порядком, відповідно до часу їх накладення.

8. При вирішенні питання про заохочення засудженого (крім
випадків оголошення заохочення в усній формі) до документів до­
дається опитувальний аркуш з пропозиціями заступників началь­
ника установи, начальників відповідних відділів та начальника
медичної частини.

Застосування заходів заохочення у відповідності з порядком, установленим КВК України, оформляється постановами або нака­зами уповноважених на те посадових осіб. Постанови або витяги з наказів реєструються у спеціальному журналі, що ведеться праців­никами служби соціально-виховної роботи й зберігається у відділі по контролю за виконанням судових рішень (вказаний журнал, як правило, містить наступні розділи: порядковий номер; прізвище, ім'я та по батькові засудженого, якого вони стосуються; вид заохо­чення; дата оголошення заохочення; дата здачі матеріалів; прізви­ще особи, що здала матеріали; прізвище особи, що прийняла мате­ріали для залучення до особової справи) та долучаються до осо­бових справ засуджених (відповідно до вказівки Державного де­партаменту України з питань виконання покарань від 03.01.96 р. № 2/2-1, ці матеріали повинні передаватися негайно після оголо­шення (або виконання) заохочення чи стягнення, бо будь-яка за­тримка тягне за собою відсутність оперативної інформації в особо­вих справах засуджених). При цьому на матеріалах в обов'язково­му порядку повинна бути резолюція керівництва установи «до справи», без якої документи відділом по контролю за виконанням судових рішень не приймаються.

Облік заохочень за відділеннями установ у цілому ведеться за­ступником начальника установи з соціально-виховної та психоло­гічної роботи або спеціально призначеною особою.

9. Після настання у засудженого формального права на застосу­
вання заохочувальних норм ст. 81, 82 КК України (відбуття части­
ни строку покарання та доведення певного ступеня виправлення),
готуються наступні матеріали: а) клопотання-характеристика,
підписана начальником відділення соціально-психологічної служ­
би та погоджена з заступником начальника колонії з соціально-
виховної та психологічної роботи; б) індивідуальна програма со­
ціально-виховної роботи; в) довідка про заохочення та стягнення;
^г) психологічна характеристика; д) опитувальний аркуш з пропо­
зиціями першого заступника начальника колонії, заступника на­
чальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи,
заступника начальника колонії з працевикористання, заступника
Начальника колонії з комунально-побутового та інтендантського
забезпечення, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника
оперативного відділу, начальника медичної частини та начальни-


436

437

ка відділу по контролю за виконанням судових рішень; є) медична довідка про стан здоров'я, наявність незакінченого курсу лікуван­ня венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, пси­хічного розладу або результати цього лікування, наявність чи від­сутність алкогольної, наркотичної та токсикологічної залежності. У випадку розгляду можливості заміни невідбутої частини пока­рання у виді позбавлення волі обмеженням волі у довідці обов'яз­ково робиться висновок про здатність засудженого перебувати у виправному центрів та до працевлаштування; ж) заява засуджено­го з проханням про застосування до нього заохочувальних норм, передбачених ст. 81, 82 КК України та письмове зобов'язання щодо законослухняної поведінки; з) інші документи, які мають значен­ня для об'єктивного вирішення питання.

При прийнятті рішення з вказаних питань рекомендується приділяти особливу увагу наступним чинникам: 1) ступінь небез­печності засудженого, його наміри на подальше відбування пока­рання, можливість самостійно дотримуватись вимог режиму в умо­вах відсутності ізоляції та обмеженого нагляду; 2) наявності даних, що свідчать про можливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезертирував зі Збройних Сил тощо); 3) ступінь алкогольної, наркотичної або токсикологічної залеж­ності; 4) ставлення до праці, наявність робочої спеціальності, ква­ліфікація; 5) стан здоров'я та працездатність засудженого; 6) со­ціальне оточення засудженого, сімейний стан та родинні зв'язки. У разі прийняття комісією установи виконання покарань по­зитивного рішення щодо застосування до засудженого заохочу­вальної норми ст. 81 чи 82 КК України, матеріали з цього питання подаються до суду та розглядаються за правилами, встановлени­ми ст. 407 КПК України (про порядок вступу в силу рішень суду з вказаних питань та їх виконання дивись коментар до ст. 4 КВК України).

Хоча це і не передбачено КПК України, з метою якісного роз­гляду судами питання відповідно до ст. 82 КК України щодо замі­ни позбавлення волі на виправні роботи, Апеляційною комісією Державного департаменту України з питань виконання покарань встановлено, що матеріали з цього питання можуть подаватися до суду лише у разі наявності довідки з організації, підприємства або установи, де особу передбачається працевлаштувати та про надан­ня засудженому житлової площі на період виконання цього виду покарання (рішення № 1 та № 4 — 2004 р.). При цьому вимагаєть­ся, щоб у довідці про можливість працевлаштування обов'язково вказувалась посада та примірна заробітна плата. Питання праце­влаштування засуджених при застосуванні ст. 82 КК України по­годжується з кримінально-виконавчої інспекцією територіальних управлінь Департаменту за вказівкою Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05.01.2005 р. № 5/3-2

(таким чином подані засудженими та їх родичами довідки про пра­цевлаштування попередньо перевіряються).

10. У разі прийняття комісією установи рішення про відмову у поданні до умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням засудженому вка­зуються та заносяться до протоколу засідання його мотиви, що по­винні бути викладені чітко і не допускати довільного тлумачення (наприклад, на момент подання матеріалів засуджений має незня-ті чи непогашені стягнення; в період відбування покарання засу­джений не розкаявся у вчиненому або не вжив заходів до погашен­ня позову тощо). Засуджений повинен чітко усвідомлювати недо­ліки своєї поведінки, що надасть змогу виправити в майбутньому вказані упущення та вірно оцінити позитивні перетворення.

Повторно питання про можливість умовно-дострокового звіль­нення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким по­каранням може бути розглянути не раніше, ніж через шість міся­ців з дня такої відмови, тобто даний строк є мінімальним для дій­сної зміни поведінки засудженого на краще. Повторний розгляд вищевказаних питань здійснюється лише за умови усунення при­чин, які стали підставою для відмови, з урахуванням подальшої поведінки, ставлення до праці та навчання, відношення до вчине­ного діяння та сплати майнового позову. Закон не покладає на ад­міністрацію установи обов'язку розглянути повторно питання про можливість умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням рівно через шість місяців.

Стаття 132. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі

1. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

призначення на позачергове чергування по прибиранню при­міщень і території колонії;

дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів за­робітної плати;

скасування поліпшених умов тримання, передбачених стаття­ми 138-140 і 143 цього Кодексу;

поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виве­дення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засу­джених жінок — до десяти діб;


438

439

поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камер­ного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб;

переведення засуджених, які тримаються у виправних колоні­ях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

2. Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізо­лятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.

1. Заходи стягнення можна поділити на дві основні групи: а) за­ходи стягнення, що носять разовий характер або триваючі віднос­но нетривалий період; б) заходи стягнення, пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених.

До заходів стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період слід віднести: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по приби­ранню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; поміщення за­суджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дис­циплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщен­нях камерного типу виправних колоній максимального рівня без­пеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних коло­ніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

До заходів стягнення, що пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених відноситься скасування поліпше­них умов тримання.

2. При застосуванні заходів стягнення до засудженого повинні
враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засу­
дженого та його попередня поведінка. Стягнення, що накладаєть­
ся, повинно відповідати тяжкості та характеру правопорушення
та виключати заподіяння засудженим фізичних страждань і при­
ниження людської гідності.

3. Визначені даною статтею заходи стягнення у виді поміщення
в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу
(одиночну камеру), є крайніми заходами дисциплінарного реагу­
вання, що застосовуються до засуджених, які свідомо відмовля­
ються виконувати встановлений порядок відбування покарання,
мають негативну спрямованість особистості та не реагують на про­
філактичні і виховні заходи.

4. До засуджених, які відбувають покарання у виправних коло­
ніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами триман-

440

ня стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) не застосовується, оскільки такого роду місць для застосування заходів стягнення у них немає.

5. Закон чітко вказує категорії засуджених, які ні за яких умов не можуть бути поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер, при­міщення камерного типу (одиночну камеру). До них віднесені: ва­гітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при ви­правних колоніях та інваліди першої групи.

Стаття 133. Злісний порушник установленого порядку відбування покарання

Злісним порушником установленого порядку відбування пока­рання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністра­ції, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року); припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вживає спиртні напої, наркотичні засоби, пси­хотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матері­альної чи іншої вигоди; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.

1. У кримінально-виконавчому законодавстві використовують­ся два поняття: «злісне порушення засудженим до позбавлення волі встановленого порядку відбування покарання» (ст. 101 КВК України) та «злісний порушник установленого порядку відбуван­ня покарання»

Стаття, що коментується, дає визначення тільки поняття злісно­го порушника встановленого порядку відбування покарання. Так, злісним порушником визнається особа, що: а) одноразово вчинила проступок, який є зухвалим, тяжким (припинила роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вчинила дрібне хуліган­ство); б) протягом року вчинила декілька проступків з числа визна­чених законом (не виконувала законних вимог адміністрації чи необґрунтовано відмовлялася від праці (не менш як три рази про­тягом року); вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої

вигоди; систематично ухиляється від лікування захворювання, щ₀ становить небезпеку для здоров'я інших осіб); в) вчинила протягом року більше трьох інших правопорушень, якщо за кожне з цих по­рушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.

Виходячи зі змісту даної статті, можна зробити висновок, що закон вирізняє два види злісного порушення: а) за характером вчи­нених проступків, що є тяжкими, зухвалими навіть у одиничному числі; б) у якості тяжкого, злісного за видом стягнення. Другий вид злісного порушення буде регульованим адміністрацією уста­нови при складанні звітності про кількість злісних порушень уста­новленого порядку відбування покарання, вчинених засудженим за звітний період.

2. Відповідно до Методичних рекомендацій Державного депар­
таменту України з питань виконання покарань щодо кваліфікації
порушень умов відбування покарання особами, засудженими до
позбавлення волі, подібне порушення розглядається як свідоме
протиправне діяння засудженої особи, що посягає на правовий по­
рядок відбування покарання, встановлений кримінально-вико­
навчим законодавством, права та безпеку інших осіб.

3. Не можуть вважатися злісними порушниками умов відбуван­ня покарання особи, які були засуджені умовно та з відстрочкою виконання вироку (ст. 45, 46-1 КК України 1960 р.) чи звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст.75. 104 КК Украї­ни), які за порушення порядку та умов відбування покарання по­становою суду були направлені в місця позбавлення волі.
   
4. При кваліфікації порушень умов відбування покарання реко­мендується виходити з наступних положень:
   

— під невиконанням законних вимог адміністрації установи слід розуміти відкриту відмову засудженого від виконання кон­кретних законних вимог представника адміністрації установи, що в силу свого посадового становища мав право пред'являти таку ви­могу, а засуджений був зобов'язаний і міг їх виконати, але умисно не виконав. Обов'язковими ознаками невиконання законних ви­мог адміністрації є демонстративність, зухвалість такої відмови. Порушення засудженим встановленого порядку відбування пока­рання не містить ознак невиконання законних вимог адміністра­ції, якщо працівник не звертався до засудженого з конкретними вимогами з цього приводу;

— необгрунтована відмова від праці є окремим видом невико­нання законних вимог адміністрації. Це порушення пов'язане з ігноруванням засудженим вимог ст. 118 КВК України, і виража­ється у необгрунтованій відмові від праці особою, яка забезпечена роботою з урахуванням її працездатності. Відмова від праці про­являється як у відкритій формі, коли засуджений, будучи забез-

печений умовами для праці, демонстративно заявляє, що він не бажає працювати, так і у прихованій, коли порушник не працює, посилаючись на різні причини, які не відповідають дійсності. При встановленні причин порушення у виді відмови від праці слід вра­ховувати наявність поважних обставин для неможливості працю­вати (наприклад, захворювання, засвідчене належним чином тощо), взаємовідносини між засудженими. Факт відмови повинен засвідчуватись актом, який обов'язково підписує посадова особа, відповідальна за організацію праці на виробництві, та начальник відділення соціально-психологічної служби;

• до порушень, пов'язаних з вживанням, виготовленням, при­дбанням та зберіганням спиртних напоїв (в т.ч. саморобного виго­товлення) відносяться відповідні дії стосовно будь-яких алкоголь­них напоїв, речовин на спиртовій основі, лаків, фарб та інших хі­мічних розчинів;
  
• до порушень, пов'язаних зі вживанням, виготовленням, при­дбанням, зберіганням та розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих за­собів відносяться відповідні дії стосовно засобів, речовин і прекур­сорів, визначених у ст.1 Закону України «Про обіг в Україні нар­котичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсо­рів»;
  
• порушення у виді виготовлення, зберігання, купування, роз­повсюдження заборонених предметів кваліфікується у випадку, якщо відповідні дії стосуються предметів, виробів та речовин, які визначені як заборонені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань;
  
• до дрібного хуліганства відносяться умисні дії засуджених, що порушують правопорядок в установі виконання покарань та виявляють явну неповагу до оточуючих (брутальна лайка, образ­ливе чіпляння до персоналу установи та громадян, які її відвіду­ють, а також інша непристойна поведінка, яка носить демонстра­тивний характер).
  

5. «Звання» злісного порушника установленого порядку відбу­вання покарання зберігається за засудженим протягом шести мі­сяців, якщо не буде вчинене нове правопорушення чи стягнення, котре стало підставою для віднесення засудженого у розряд зліс­них порушників, не буде знято достроково.

Стаття 134. Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі

1. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого До вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку.


442

443

Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і ха­рактеру проступку засудженого.

2. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається
одне стягнення.

3. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її за­кінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

4. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стяг­нення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не ви­конується.
   
5. Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення.
   
6. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території ко­лонії накладається усно чи письмово, інші стягнення — тільки письмово.
   
7. Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування по­карання, передбачене статтею 133 цього Кодексу, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки. Поста­нова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави.
   

8. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постано­вою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання.

9. Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспіш­ного застосування інших заходів впливу.

10. До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор
або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винят­ком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або кар­цер, повторного переведення до приміщення камерного типу (оди­ночної камери).

11. Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забо­роняються побачення, придбання продуктів харчування і предме­тів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камер­ного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивіду­альним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі ви­даються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з примі­щення.

Тримання засуджених у карцері одиночне.

Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері), нада­ється щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізолято­рі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері).

12. Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окремо від інших засуджених.
    
13. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнен­ня, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Поса­дова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягнен­ням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повно­важення або стягнення було накладено нею при відсутності пору­шення з боку засудженого.
    
14. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення за­суджений не буде підданий новому стягненню, він визнається та­ким, що не має стягнення.
    
15. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідо­мити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у га­лузі права, які за законом мають право на надання правової допо­моги особисто чи за дорученням юридичної особи.
    

1. У ст. 134 КВК України визначається порядок застосування до засуджених заходів стягнення. При застосуванні стягнень керу­ються трьома основними принципами: а) облік обставин вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведін­ки; б) відповідність стягнення тяжкості й характеру порушення; в) за одне порушення заборонено накладати декілька стягнень. Врахування цих принципів позволяє зробити стягнення справед­ливим та ефективним у досягненні поставлених перед ним задач.
   
2. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її за­кінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у винят­кових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його на-
   

444

445

кладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

3. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території ко­лонії накладається усно чи письмово, інші стягнення — тільки письмово.

Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тіль­ки за злісне порушення встановленого порядку відбування пока­рання. При цьому сума штрафу перераховується в доход держави. 4. КВК України встановлює достатньо суворі умови тримання для засуджених, поміщених у дисциплінарний ізолятор або в кар­цер, приміщення камерного типу (одиночну камеру).

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної ка­мери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, по­вторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери). Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеро­лей, користування настільними іграми.

У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камер­ного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивіду­альним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі ви­даються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з примі­щення. Тримання засуджених у карцері одиночне. Засудженим, які тримаються в ДІЗО, карцері або ПКТ (ОК), надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. Для осіб, які хворі на тубер­кульоз, тривалість щоденної прогулянки — 2 години. Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері). Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окре­мо від інших засуджених.

Дострокове звільнення з дисциплінарного ізолятора, карцеру або приміщення камерного типу (одиночної камери) в порядку за­охочення не допускається та є можливим лише у разі виникнення обставин, які перешкоджають подальшому триманню засуджено­го в них.

5. Порядок застосування до засуджених заходів стягнення у виді поміщення засуджених, які тримаються у виправних колоні­ях, у дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засу­дженого до приміщення камерного типу (одиночної камери), що є крайніми заходами дисциплінарного реагування, визначається у

446

відповідних Методичних рекомендаціях Державного департамен­ту України з питань виконання покарань.

Відповідно до цього нормативного акта, за кожним фактом по­рушення засудженим вимог умов відбування покарання організову­ється перевірка, яка повинна охоплювати та відображати обставини вчинення порушення, тяжкість і характер проступку, поведінку за­судженого до проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, пояснення засудженого по суті проступку тощо.

Документами, що засвідчують факт порушення умов відбуван­ня покарання є: акт, складений працівниками колонії; рапорт або доповідна працівника колонії; пояснення інших осіб, які були свідками порушення; інші матеріали, які підтверджують пору­шення умов відбування покарання (акт обшуку, псування тощо). Документ, який підтверджує порушення умов відбування пока­рання, повинен містити відомості про особу, яка вчинила пору­шення (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження засуджено­го, відомості про судимість, номер відділення соціально-психоло­гічної служби, в якому тримається особа, час, місце вчинення правопорушення та його докладний опис). Документ повинен бути підписаний співробітником установи розбірливим підписом. Від засудженого, який вчинив порушення, відбирається письмове по­яснення, а в разі відмови давати його — складається відповідний акт за підписом не менш як трьох співробітників, в тому числі — особи, якою було виявлено порушення.

Вищевказані документи передаються особою, яка їх склала, черговому помічнику начальника установи, який реєструє їх у той же день в журналі обліку рапортів про порушення установленого порядку відбування покарання, а також скарг, заяв та інших по­відомлень про правопорушення, а при наявності підстав — також у книзі обліку інформації про злочини і пригоди. Черговий поміч­ник начальника установи передає зареєстрований матеріал для розгляду начальнику установи, який доручає начальнику відді­лення соціально-психологічної служби або іншій посадовій особі провести подальший збір усіх необхідних матеріалів, які підтвер­джують порушення установленого порядку відбування покарання. Начальник відділення соціально-психологічної служби після отримання матеріалів про порушення вивчає їх, при необхідності доопрацьовує, а також проводить співбесіду з засудженим.

Для прийняття рішення про застосування до засудженого стяг­нення начальник відділення соціально-психологічної служби за­безпечує додатковий збір таких документів: а) рапорт співробітни­ка, яким виявлено порушення; б) письмове пояснення засудженого або акт про відмову дачі пояснень; в) пояснення свідків (очевидців) порушення; г) рапорт начальника відділення соціально-психоло­гічної служби з пропозиціями щодо міри реагування за порушен­ня; д) перевірочні довідки (акти обшуку, псування тощо); є) акт

447

медичного огляду при алкогольному сп'янінні або одурманюючо­му стані (повинен бути підписаний тільки лікарем, на якого цей обов'язок покладений начальником установи); ж) акт медичного огляду щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; з) медична довідка про стан здоров'я засудженого та можливість тримання в умовах дисциплінарного приміщення; і) при переведенні до при­міщення камерного типу — характеристика та індивідуальна про­грама соціально-психологічної роботи із засудженим.

6. Підставою для приймання та тримання засуджених у ДІЗО, карцерах та ПКТ (ОК) є мотивована постанова начальника устано­ви або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання після перевірки пояснень засуджених по суті допуще­них правопорушень та отримання медичного висновку про можли­вість тримання їх у цих приміщеннях за станом здоров'я. Постано­ва оголошується засудженому за підписом. Особи, поміщені до ДІЗО, карцерів та ПКТ (ОК), зі складу відділень не виключаються. Начальники відділень, вихователі проводять з ними виховну робо­ту і в період відбування стягнення.

У разі відсутності начальників установ у термінових випадках, коли іншими заходами попередити грубе порушення неможливо, засуджені можуть бути поміщені в ДІЗО або в карцери за постано­вою ЧПНУ до прибуття начальників установ, але не більше ніж на 24 години. Така ізоляція дисциплінарним стягненням не є, але якщо начальник установи приймає рішення про накладення дис­циплінарного стягнення у виді поміщення особи, яка скоїла про­ступок , у ДІЗО або в карцер, цей час перебування в ізоляції зарахо­вується до загального строку тримання у ДІЗО або в карцері. Під час проведення службового розслідування за необхідності негай­ної ізоляції порушника дозволяється тримати засудженого на за­гальних підставах в окремій камері до 3 діб із зарахуванням цього часу в термін тримання у ПКТ (ОК), ДІЗО та карцері.

7. У разі переведення засудженого в ПКТ (ОК) за злісне пору­шення режиму в ДІЗО строк утримання у ПКТ (ОК) відраховується після відбуття покарання у ДІЗО. У разі переведення засуджених з ПКТ (ОК) в ДІЗО за порушення, здійснені в ПКТ або в ОК, строк їх тримання у ДІЗО у строк тримання у ПКТ і в ОК не зараховується. 8. Приймання засуджених у ДІЗО, карцери, ПКТ (ОК) прово­диться молодшими інспекторами під керівництвом ЧПНУ або їх заступників і фіксується у журналі. Засуджені підлягають повно­му обшуку. Вони переодягаються в одяг, який закріплений за ДІЗО, карцерами, ПКТ (ОК).

Після відбуття покарання у ДІЗО, карцері, ПКТ (ОК) засуджені негайно звільняються з них, про що робиться відмітка в журналі і постанові. Матеріали перевірки і постанова долучаються до особо­вої справи засудженого. Звільнення засудженого із ДІЗО, карцеру,

448

ПКТ (ОК) здійснюється ЧПНУ або його заступником у присутності начальника відділення (вихователя).

Із засуджених, які тримаються в ДІЗО, ПКТ виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільниць соціальної реабілітації та ДІЗО виправних центрів, від­раховується повна вартість харчування, наданого їм за встановле­ними нормами.

9. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Для цього адміністрація колонії при накладенні стягнення надає засуджено­му можливість у встановленому порядку (листом, телефоном тощо) повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової до­помоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсут­ності порушення з боку засудженого.

10. Порядок документального оформлення та реєстрації стяг­нень є таким же, як і порядок реєстрації заохочень (дивись комен­тар до статті 131 КВК України).

Стаття 135. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень

1. Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, перед­бачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовува­ти також заступник начальника колонії, начальник відділення со­ціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
   
2. Заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).
   
3. Начальник відділення соціально-психологічної служби ко­лонії має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочен­ня і стягнення:
   

подяка, дострокове зняття раніше накладеного ним стяг­нення;

попередження, догана, призначення на позачергове чергуван­ня по прибиранню приміщень і території колонії.

Правом застосування перелічених у законодавстві (ст. 130, 132 КВК України) заходів заохочення та стягнення користуються у повному обсязі голова Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальники територіальних управлінь Дер­жавного департаменту України з питань виконання покарань в об­ластях та заступники перелічених посадових осіб. Такими ж пра­вами користуються начальник установи або особа, яка виконує його обов'язки. Інші посадові особи установ виконання покарань користуються правом застосування заходів заохочення та стягнен­ня лише у обсязі, визначеному даною статтею.

Стаття 136. Підстави і розмір матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі

1. Засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відпові­дальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно із законодавством. Засуджені також повин­ні відшкодувати збитки, заподіяні колонії, і додаткові витрати, пов'язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудже­ного, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов'язків, засу­джені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підста­вах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.
   
2. У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків про­вадиться на загальних підставах.
   

1. Під час відбування покарання своїми діями засуджені мо­
жуть причинити матеріальні збитки. Ці збитки можуть бути пов'я­
зані з трудовою діяльністю, а також іншими діями засуджених.
Якщо збитки спричинені засудженим при виконанні ним трудо­
вих обов'язків, то відповідальність наступає відповідно до законо­
давства про працю. У випадку спричинення збитків іншими діями
відповідальність засудженого повинна наступати відповідно до
норм цивільного законодавства.

Шкода може бути спричинена державі, юридичним та фізич­ним особам, характер шкоди може бути різним і на вид відпові­дальності не впливає.

2. Під час виконання своїх трудових обов'язків за спричинену
шкоду засуджені можуть нести в основному обмежену матеріаль-

ну відповідальність. Повна матеріальна відповідальність наступає лише у випадку укладання з засудженим спеціальної угоди про повну матеріальну відповідальність, що у практиці установ вико­нання покарань зустрічається рідко. Повна матеріальна відпові­дальність засуджених можлива лише у випадку їх індивідуальної трудової діяльності.

Обмежена матеріальна відповідальність обраховується залежно від спричинених збитків. При обчисленні збитків враховуються лише прямі збитки, виходячи з балансової вартості пошкодженого майна з урахуванням зносу.

3. Коментована стаття встановлює матеріальну відповідаль­ність засуджених за відшкодування витрат та збитків, спричине­них установі у зв'язку з припиненням втечі засудженого та ліку­ванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушко­дження. До цих збитків входить вартість порушених перепон, заборів, технічних засобів, транспорту тощо, а також витрати, які прийшлося нести у зв'язку з розшуковими заходами, затриман­ням та доставкою засудженого до виправної установи, витрати на лікування тощо.

Стаття 137. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних засудженими до позбавлення волі

1. Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постано­вою начальника колонії.
   
2. До винесення постанови має бути встановлений розмір збит­ків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засуджено­го в заподіянні збитків. У процесі перевірки у нього береться пись­мове пояснення.
   
3. Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголо­шується засудженому під розписку.
   
4. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання по­станови про стягнення збитків.
   
5. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнен­ня збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.
   

6. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні
збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.

7. Після звільнення засудженого від покарання збитки, не від­шкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стяг­нені за рішенням суду у встановленому законом порядку.


450

451

1. Матеріальні збитки, спричинені державі засудженим під час
відбування ним покарання, стягуються у позасудовому порядку —•
за мотивованою постановою начальника колонії, що оголошується
засудженому під розписку. Його винесенню передує перевірка об­
ставин спричинення матеріальної шкоди, встановлення розмірів
останнього та вини у цьому конкретного засудженого. У процесі
перевірки від засудженого відбирається письмове пояснення з при­
воду причетності до спричинення збитків та по суті інших фактич­
них обставин спричинення шкоди, оскільки в іншому разі досить
важко мотивувати постанову про стягнення збитків.

Це також необхідно і з метою виховного впливу на засуджених. Необґрунтоване рішення про стягнення матеріальних збитків може не тільки підірвати авторитет начальника установи, а й зни­зити ефект всієї виховної роботи, що проводилась з даним засу­дженим.

2. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії
вищій посадовій особі, але подача скарги не зупиняє виконання
постанови про стягнення збитків. Строки для такого оскарження в
законі не встановлені.

Оголошення засудженому постанови про стягнення матеріаль­них збитків, спричинених його винною поведінкою, необхідно з метою надання засудженому можливості оскарження невірного, на його думку, рішення, невідворотності відповідальності за винне спричинення матеріальної шкоди державі, а також використання у виховних цілях тих мотивів, з яких він притягується до матері­альної відповідальності.

Скарга на рішення начальника установи про стягнення матері­альних збитків дозволяється на загальних підставах, встановле­них для подачі звернень засуджених, які відбувають покарання.

3. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнен­
ня збитків за відсутності вини засудженого або зменшити розмір
суми, що підлягає стягненню.

У випадку відміни постанови про стягнення збитків суми, не­правильно відраховані з засудженого, підлягають поверненню за­судженому і зараховуються на його особовий рахунок.

4. У законі не вказується, як може бути змінений розмір суми,
що підлягає стягненню, вищою посадовою особою — у бік змен­
шення чи збільшення.

Однак, виходячи з загального принципу права, згідно з яким оскарження дій та рішень посадових осіб не тягне за собою погір­шення становища особи, що подала скаргу, слід визнати, що зміна вищим начальником суми, котра підлягає стягненню, якщо вони вносяться в результаті розгляду скарги притягнутої до відпові­дальності особи, можуть бути зроблені лише у бік зменшення.

5. Стягнення матеріальних збитків, спричинених особами, що
відбувають покарання, здійснюється шляхом утримання відповід-

них сум з їх заробітку. Ці утримання здійснюються з сум, нарахо­ваних засудженому після сплати ним обов'язкових платежів. Якщо за час відбування покарання матеріальна шкода залишить­ся невідшкодованою, сума, що залишилась, може бути стягнута з засудженого після звільнення. З цією метою адміністрація колонії пред'являє звільненому позов в порядку цивільного судочинства, а відповідна сума стягується з них за рішенням суду.