Кримінально-виконавчий кодекс україни

• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3072.32kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
• Президента України Віктора Януковича Андрій Портнов: Ухвалення нового Кримінально-процесуального, 429.21kb.
• Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень, 321.79kb.
• Кримінально-виконавче законодавство україни, 1221.59kb.
• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• О. В. Новіковим закон україни про внесення змін до Кримінально-процесуального кодекс, 52.38kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести до Кримінального ( 2341-14 ) та Кримінально-процесуального, 182.04kb.
• Верховна Рада України [Електронний ресурс] . - режим доступу до сайту : www zakon rada, 134.86kb.

У колонії для відправлення релігійних обрядів можуть до­пускатися тільки представники релігійних організацій, які офі­ційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

1. Адміністрація установ виконання покарань сприяє забезпе­ченню релігійних потреб засуджених у відповідності із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Релігійні обряди проводяться на прохання засуджених або за ініціативою релігійних організацій, але з відповідними обмеженнями, перед­баченими для різних категорій засуджених. Пропаганда будь-яких релігійних учень серед засуджених здійснюється тільки на їх ба-


426

427

жання та за згодою, а щодо неповнолітніх — за згодою їх батьків або осіб, які їх замінюють. Духовна робота також проводиться, як правило, за власним бажанням та згодою засуджених.

2. Дозвіл на відвідування установ виконання покарань пред­
ставниками релігійних конфесій погоджується з керівництвом те­
риторіальних органів управління Департаменту та представника­
ми служби у справах релігії міських, районних держадміністра­
цій. Для цього релігійна організація подає такі документи (відпо­
відно до вказівки Державного департаменту України з питань
виконання покарань від 11.08.99 р. № 5/1-101): а) лист від керів­
ного органу релігійної організації, погоджений з відділом у спра­
вах релігії обласної державної адміністрації, в якому визначають­
ся установи, що передбачається відвідати, форми роботи з засу­
дженими; б) заяви засуджених про надання зустрічі з
представниками релігійної організації; в) статут релігійної органі­
зації та свідоцтво про реєстрацію; г) відомості про представників
керівного органу релігійної організації; д) відомості про представ­
ників організації, яким доручається проведення духовної роботи
серед засуджених.

Безпосередньо порядок та час відвідування установ виконання покарань представниками релігійних організацій визначається адміністрацією цих установ. Під час відвідування установ вико­нання покарань представники релігійних організацій надають до­кументи, які засвідчують їх особистість та підтверджують належ­ність (представництво) до релігійної організації.

3. Відвідування установ виконання покарань релігійними про­повідниками, які є іноземними громадянами, здійснюється лише з дозволу Державного департаменту України з питань виконання покарань за погодженням з Державним комітетом України у спра­вах релігії.
   
4. У разі відсутності окремих приміщень для віруючих декіль­кох релігійних конфесій обряди проводяться в одному приміщенні за графіком. У такому приміщенні передбачається можливість тимчасового розміщення предметів культу на період обряду.
   

Стаття 129. Вільний час засуджених до позбавлення волі

1. Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засу­джених у колонії, є їх вільним часом.
   
2. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Кодексом.
   
3. Вільний час засуджених повинен тривати не менш як дві го­дини на добу і передбачається розпорядком дня колонії.
   

1. Дана стаття передбачає право засудженого на вільний час, тобто час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих ви­дів діяльності, які їм заборонені.
   
2. Закон визначає, що вільний час засуджених не може бути меншим, ніж дві години на добу, незалежно від виду установи ви­конання покарань та інших обставин. До цього часу не може вклю­чатися час на підйом, фізичні вправи, час на підготовку до сну, сон та приймання їжі. Тобто, вільний час встановлюється для того, щоб засуджений мав можливість зайнятися виключно особистими справами (наприклад, написанням листів рідним, читанням літе­ратури тощо).
   

Типовим розпорядком дня установ виконання покарань перед­бачено, що вільний час надається засудженим після вечері перед проведенням заходів соціально-виховної роботи.

Стаття 130. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі

1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, актив­
ну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених мо­
жуть застосовуватися такі заходи заохочення:

подяка;

нагородження похвальною грамотою;

грошова премія;

нагородження подарунком;

дозвіл на одержання додатково посилки або передачі;

надання додаткового короткострокового або тривалого поба­чення;

дозвіл на додаткову телефонну розмову;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти від­сотків мінімального розміру заробітної плати;

збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримають­ся в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях ка­мерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, До двох годин.

2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною по­ведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправ­лення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

1- 3 метою підтримки належного порядку в установах виконан­ая покарань та стимулювання засуджених до правослухняної по-


428

429

ведінки, застосовується розгорнута система заходів заохочення та стягнення. Заходи заохочення до засуджених застосовуються за хорошу поведінку, сумлінне ставлення до праці, навчання, актив­ну участь у роботі самодіяльних організацій та у здійснюваних ви­ховних заходах.

Заохочення може бути оголошено як за якийсь один з переліче­них показників, так і за декілька показників разом.

2. Стаття 130 КВК України встановлює перелік заходів заохо­чення, що можуть бути застосовані до засудженого, та представля­ють собою окремі разові пільги чи акти морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Всі визначені заходи заохо­чення можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організаційного стимулювання; б) заходи матеріально-грошового стимулювання.

До заходів морально-організаційного стимулювання можна від­нести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання до­даткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладе­ного стягнення; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і при­міщеннях камерного типу виправних колоній максимального рів­ня безпеки, до двох годин.

Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохочення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки у якості разо­вих пільг, а й як певний щабель до подальшої зміни умов триман­ня у кращий бік, аж до умовно-дострокового звільнення.

До заходів матеріально-грошового стимулювання відносяться: грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у достат­ньо несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпечен­ням виправних установ.

3. Підстави застосування до засуджених заходів заохочення різноманітні: а) хороша поведінка за певний період часу, що пе­редбачає відсутність стягнень за даний період; б) добросовісне ставлення до праці, що полягає у якісному виконанні або переви­конанні виробничих завдань, хорошому триманні обладнання та робочого місця; відсутність порушень трудової дисципліни; вияв­лення трудової ініціативи, успішне оволодіння трудовою спеціаль­ністю тощо; в) участь в роботі самодіяльних організацій засудже­них, тобто як постійна участь у роботі секцій та інших підрозділів, так і окремих заходів вказаних організацій; г) участь в окремих

виховних заходах (організації лекцій, концертів, випуску стінга­зет тощо).

4. При наявності у засуджених стійкої сумлінної поведінки, до­
бросовісного ставлення до праці, коли вони визнаються у зв'язку з
цим такими, що характеризуються позитивно та стають на шлях
виправлення, до них можуть бути застосовані заохочувальні захо­
ди, передбачені статтями 100, 101 КВК України (про критерії оцін­
ки поведінки засудженого та порядок застосування цих норм ди­
вись коментар до вказаних статей).

Якщо засуджений своєю поведінкою доводить, що немає необ­хідності для досягнення цілей покарання далі тримати його в уста­нові виконання покарань, то він може бути представлений до за­міни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

5. Підставою для застосування заміни невідбутої частини пока­
рання більш м'яким покаранням, за ст. 82 КК України, є та обста­
вина, що засуджений не виправився, не довів своє виправлення,
але став на шлях виправлення і для закріплення досягнутих ре­
зультатів ще необхідний вплив на нього, але вже в умовах більш
м'якого виду покарання. Свідченням того, що засуджений став на
шлях виправлення, є його зразкова поведінка і сумлінне ставлен­
ня до праці, додержання вимог режиму відбування покарання, од­
нак ефективність і гарантованість цього процесу можливі лише за
умови застосування до нього більш м'якого покарання.

Апеляційна комісія Державного департаменту України з питань виконання покарань роз'яснює (рішення № 1 та № 4 — 2004 р.), що обов'язковою умовою для позитивного розгляду комісіями уста­нов питання щодо заміни засудженим позбавлення волі більш м'я­ким покаранням є поступове застосування до них за час відбуван­ня покарання у виді позбавлення волі заохочувальних норм перед­бачених ст. 101 КВК України щодо їх переведення в межах основного призначеного судом виду покарання на більш м'які умо­ви тримання відповідного рівня безпеки. Виходячи з цього, заохо­чувальну норму, передбачену ст. 82 КК України рекомендується застосовувати до засуджених, які раніше були переведені до діль­ниці соціальної реабілітації або колонії мінімального рівня безпе­ки з полегшеними умовами тримання.

Заміна невідбутої частини основного покарання більш м'яким покаранням застосовується до осіб, засуджених до двох видів по­карання — обмеження волі і позбавлення волі (ч. 1 ст. 2 КК Украї­ни). Інші види покарання не можуть замінятися більш м'яким по­каранням.

Ст. 51 КК України встановлено вичерпний перелік видів пока­рань в основу якого покладено критерій порівняльної суворості ви­дів покарань і застосовано принцип її побудови «від менш суворого До більш суворого». Тому позбавлення волі згідно зі ст. 82 КК


430

431



432

України, як правило, може бути замінене обмеженням волі, а об­меження волі — виправними роботами. Однак Апеляційна комісія Державного департаменту України з питань виконання покарань встановлює певний виняток з цього правила, визнаючи доцільним: а) заміну позбавлення волі на обмеження волі відносно засудже­них, які тримаються в колоніях середнього і мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання; б) заміну позбавлення волі на виправні роботи відносно засуджених, які тримаються в колоніях мінімального рівня безпеки, або у дільницях соціальної реабілітації колоній середнього рівня безпеки.

До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути за­стосоване умовно-дострокове звільнення від подальшого відбуван­ня більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у ст. 81 КК України. У цьому випадку частина строку покарання, що необ­хідно відбути засудженому для розгляду даного питання, починає обчислюватись з дня вступу в силу постанови суду про заміну не-відбутої частини строку покарання більш м'яким покаранням.

6. Для полегшення обчислення строку, який засудженому необ­хідно відбути для застосування тієї чи іншої заохочувальної нор­ми, використовуються спеціальні обчислювальні таблиці:

Строк позбав­лення волі	Частина строку позбавлення волі
	1/3	1/2	2/3	3\4
1 рік	4 міс.	6 міс.	8 міс.	9 міс.
2 роки	8 міс.	1р.	1 р. 4 міс.	1 р. 6 міс.
Зроки	1р.	1 р. 6 міс.	2 р.	2 р. 3 міс.
4 роки	1 р. 4 міс.	2р.	2 р. 8 міс.	Зр.
5 років	1 р. 8 міс.	2 р. 6 міс.	Зр. 4міс.	3 р. 9 міс.
6 років	2 р.	Зр.	4 р.	4 р. 6 міс.
7 років	2 р. 4 міс.	3 р. 6 міс.	4 р. 8 міс.	5 р. 3 міс.
8 років	2 р. 8 міс.	4 р.	5 р. 4 міс.	6 р.
9 років	Зр.	4 р. 6 міс.	6 р.	6 р. 9 міс.
10 років	3 р. 4 міс.	5 р.	6 р. 8 міс.	7 р. 6 міс.
11 років	3 р. 8 міс.	5 р. 6 міс.	7 р. 4 міс.	8 р. 3 міс.
12 років	4 р.	6 р.	8 р.	9 р.
13 років	4 р. 4 міс.	6 р. 6 міс.	8 р. 8 міс.	9 р. 9 міс.
14 років	4 р. 8 міс.	7 р.	9 р. 4 міс.	10 р. 6 міс.
15 років	5 р.	7 р. 6 міс.	10 р.	11 р. Зміс.
16 років	5 р. 2 міс.	8 р.	10 р. 8 міс.	12 р.
17 років	5 р. 6 міс.	8 р. 6 міс.	11 р. 4 міс.	12 р. 9 міс.

18 років	6 р.	8 р. 10 міс.	12 р.	13 р. 6 міс.
19 років	6 р. 4 міс.	9 р. 4 міс.	12 р. 8 міс.	14 р. 3 міс.
20 років	6 р. 8 міс.	10 р.	13 р. 4 міс.	15 р.
21 рік	7 р.	10 р. 6 міс.	14 р.	15 р. 9 міс.
22 роки	7 р. 4 міс.	11р.	14 р. 8 міс.	16 р. 6 міс.
23 роки	7 р. 6 міс.	11 р. 6 міс.	15 р. 4 міс.	17 р. 3 міс.
24 роки	8р.	12р.	16 р.	18 р.
25 років	8 р. 4 міс.	12 р. 6 міс.	16 р. 8 міс.	18 р. 9 міс.
1 місяць	10 дн.	15 дн.	20 дн.	23 дн.
2 місяці	20 дн.	1 міс.	1 міс. 10 дн.	1 міс. 15 дн.
3 місяці	1 міс.	1 міс. 15 дн.	2 міс.	2 міс. 8 дн.
4 місяці	1 міс. 10 дн.	2 міс.	2 міс. 20 дн.	3 міс.
5 місяців	1 міс. 20 дн.	2 міс. 15 дн.	3 міс. 10 дн.	3 міс. 23 дн.
6 місяців	2 міс.	3 міс.	4 міс.	4 міс. 15 дн.
7 місяців	2 міс. 10 дн.	3 міс. 15 дн.	4 міс. 20 дн.	5 міс. 8 дн.
8 місяців	2 міс. 20 дн.	4 міс.	5 міс. 10 дн.	6 міс.
9 місяців	3 міс.	4 міс. 15 дн.	6 міс.	6 міс. 23 дн.
10 місяців	3 міс. 10 дн.	5 міс.	6 міс. 20 дн.	7 міс. 15 дн.
11 місяців	3 міс. 20 дн.	5 міс. 15 дн.	7 міс. 20 дн.	8 міс. 8 дн.
12 місяців	4 міс.	6 міс.	8 міс.	9 міс.

При цьому, при обчисленні передбаченої законом частини стро­ку покарання необхідно дотримуватись певних правил. Наведемо приклад: Н. засуджений за ст. 368 ч.З, 69 КК України до 5 років позбавлення волі, початок строку покарання — 05.03.2003 р. Від­повідно до ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення може бути застосоване тільки після відбуття не менше 1/2 призначеного строку покарання, тобто 2 років 6 місяців. Цю частину строку по­карання Н. відбуде 05.09.2005 р. Вказівка закону «після відбуття» частини покарання вказує на те, що питання про можливість умов­но-дострокового звільнення не може розглядатися у цей же день (05.09.2005 р.), така можливість виникає у засудженого, почина­ючи з 06.09.2005 р. Враховуючи, що на адміністрацію установи покладено обов'язок розглянути дане питання протягом місяця після відбуття засудженим установленої КК України частини стро­ку покарання, даний розгляд повинен відбутися в період з 06.09.2005 р. до 06.10.2005 р.

У тому випадку, коли суд визначив у вироку початок строку та вказав на зарахування до нього часу перебування під вартою (на­приклад: строк покарання Н. обчислювати з 05.03.2003 р., зараху­вавши до нього час перебування під вартою протягом одного року з

433

05.02.2002 р. по 05.02.2003 р.), цей термін повністю віднімається від дня відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання, що вираховується з початку строку покарання, визначеного у вироку. У нашому випадку це буде означати, що Н. відбуде 1/2 строку покарання 05.09.2004 р., а розгляд питання про можливість умовно-дострокового звільнення може бути здійсне­ний у період з 06.09.2004 р. до 06.10.2004 р.

7. Відповідно до ст. 81 КК України, умовно-дострокове звіль­нення від відбування покарання може бути застосоване, якщо за­суджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Тобто, єдиною і достатньою підставою умовно-до­строкового звільнення (крім відбуття визначеної в законі частини строку покарання) є досягнення однієї з цілей покарання — ви­правлення засудженого, що підтверджується його сумлінною по­ведінкою і ставленням до праці в процесі відбування покарання (про поняття виправлення дивись коментар до ст.6 КВК України, а про критерії визнання сумлінними поведінки та ставлення до пра­ці — коментар до статей 67, 101 КВК України). За практикою, що склалась, Державним департаментом України з питань виконання покарань визнається доцільним умовно-дострокове звільнення лише тих засуджених, яким до закінчення строку покарання за­лишилось менше трьох років позбавлення волі.

8. При вирішенні питань застосування до засуджених заохочу­вальних норм, передбачених ст. 81, 82 КК України, висновок адмі­ністрації установи про той чи інший ступінь виправлення засудже­ного повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування в установі виконання покарань, а не за час, який безпосередньо пе­редує розгляду цих питань.

За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постано­ва від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким»), більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутий строк по­карання, призначеного вироком. Виходячи з цього, в разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмежен­ням волі, його строк не може бути менше одного року та не може бути більше п'яти.

Аналогічним чином вирішується й питання заміни обмеження волі виправними роботами (від 6 місяців до двох років), в результа­ті чого до осіб, у яких невідбута частина покарання на момент від­буття частини строку покарання, встановленої у ст. 82 КК Украї­ни, менша за 6 місяців або є більшою за два роки, подібна заміна взагалі не може бути застосована.


Це також стосується всіх тих категорій осіб, яким обмеження волі чи виправні роботи не можуть бути призначені відповідно до ст. 57, 61 КК України (наприклад, жінки, що мають дітей віком до 14 років).

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким взагалі не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК України). Зі змісту даної статті випливає, що неповнолітніми вважаються осо­би, які відбувають позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, у зв'язку з чим вказівка Державного депар­таменту України з питань виконання покарань від 05.01.2005 р. М° 5/3-2 про необхідність заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання у виховних колоніях та досягли повноліття, не підлягає виконан­ню через невідповідність вихідним положенням КК України.