Geum.ru

Программа дисципліни «Психологія»

Вид материалаПрограмма

Содержание


Природа і характеристика задатків і здібностей
Емоційно-вольова сфера особистості. індивідуально-типологічні особливості особистості: темперамент і характер.
Емоційний процес
Знак емоційного процесу
Вольові якості
Контрольна робота №2
Подобный материал:
1   2   3   4


Існування уявлень про світ на різних рівнях когнітивної сфери психіки, зміна цих уявлень, рухливість і гнучкість когнітивної сфери неможливі без пам’яті, без збереження людиною свого досвіду. Пам’ять необхідна для нако­пичення знань і являється обов’язковою умовою навчання і розвитку людини, становлення її як особистості. В структурі нам’яті виділяють три основних компоненти: за­пам’ятовування інформації, яка сприймається; збереження її; відтворення того, що збереглося. Останнє може проходити або у вигляді власне відтворення або у вигляді впізнавання, якщо ми маємо справу з зарані відомою інформацією.

Одним із кількісних показників, що дозволяють оцінити продуктивність запам’ятовування, є об’єм пам’яті. Це та кількість елементів або одиниць ін­формації, яку людина може відтворити відразу після запам’ятовування (безпосереднє відтворення) або через деякий час (відстрочене відтворення). Об’єм пам’яті дорівнює 7±2 одиниці інформації. Об’єм відстроченого відтворення менше, знижується і його точність, що пов’язане з забуванням. Забування це природний і необхідний процес, що звільняє пам’ять для нової інформації.

Пам’ять людини не пасивне сховище інформації. Вона слугує для пере­творення інформації. Над змістом пам’яті розгортаються операції, шляхом яких відбувається її відтворення, корекція або доповнення. В результаті зоро­вий образ, наприклад, виступає не пасивним відбитком зорового сприймання, а підсумком аналізу, синтезу, абстракції і узагальнення. Така узагальненість образу пам’яті (уявлення) - це суттєва властивість пам'яті, оскільки дозволяє більш вільно і точно орієнтуватися в оточуючому нас предметному світі і взаємодіяти з ним. Процес забування найбільш інтенсивний під час сну, тому такими плодовитими виступають вранішні часи для розумової роботи.

Забування інформації пов’язане з часом. В перші години після заучу­вання матеріал забувається швидше, ніж в подальшому. Крива Еббінгауза свідчить, що через 20 хвилин забувається 59% інформації, через і день 33,7%, а через 1 місяць - 21%. Швидше забувається беззмістовний матеріал, ніж зв’язаний за змістом.

За характером матеріалу, що запам’ятовується, виділяють такі види пам’яті:

1) образна пам’ять (пов’язується з уявою, це пам’ять на образи);

2) моторна пам’ять (пам’ять на дії);

3) логічна пам’ять (пам’ять-розповідь, пам’ять-мислення);

4) афективна пам’ять (пам’ять почуттів).

Ці види пам’яті виступають стадіями розвитку пам’яті. Так, раніше всіх виникає моторна пам’ять, потім з 6-ти місяців афективна, образна з 2-х років і логічна з 3-х років. Тобто, ці види пам’яті розвиваються послідовно один за одним і рівень їх розвитку може відрізнятися у різних людей, виділяючи переважаючий або ведучий тип пам’яті. Професійно важливим в діяльності інже­нера виступає математична пам’ять на математичні відношення, в діяльності спортсмена в ігрових видах, в гімнастиці - моторна пам’ять.
Пам’ять






Процеси пам’яті



Особливості пам’яті



Види відтворення
















запам’ятовування



швидкість запам’ятовування



впізнавання

збереження



точність запам’ятовування



згадування

відтворення



надійність запам’ятовування



пригадування

забування



готовність до відтворення





















Види пам’яті

щодо запам’ятання



щодо тривалості



щодо змісту
















довільна




короткочасна



образна

мимовільна



довгочасна



словесно-логічна







оперативна



рухова













емоційна


Запитання для самостійної роботи.
  1. В чому проявляється увага?
  2. Що таке домінанта?
  3. Що є джерелом уваги людини у діяльності?
  4. Яка структура уваги?
  5. Як пов’язані між собою увага та діяльність?
  6. Яка роль пам’яті у психічному житті людини?
  7. Які основні умови продуктивного запам’ятовування?
  8. Як можна пояснити явище ремінісценції?
  9. Яким є фізіологічний механізм уваги?
  10. Що таке осередок оптимального збудження?
  11. Що є джерелом уваги особистості в її діяльності?
  12. Чим зумовлені різні погляди психологів на природу уваги?
  13. Якою є структура уваги?
  14. Яким є механізм відволікання та розсіяності уваги ?


Завдання та проблемні ситуації
  1. Чи можлива психічна активність без уваги?
  2. Чи можлива діяльність без уваги?
  3. Чи завжди довільна увага пов’язана із свідомою ціллю?
  4. Чи завжди виникнення інтересу до діяльності пов’язане із переходом довільної уваги у після довільну?
  5. Чи є пам’ять психічним процесом, який можна віднести до абстрактного пізнання?
  6. Чи можна стверджувати, що функція пам’яті вичерпується процесами фіксації і відтворення одержаних вражень?
  7. З досвіду відомо , що хвилюючись , людина може забути раніше запамятоване. Яке фізіологічне пояснення можна дати цьому явищу?
  8. Багато людей для кращого запам’ятовування вдаються до коротких занотувань. Чому такий прийом сприяє кращому запам’ятовуванню матеріалу?
  9. В одному експерименті послідовним було запропоновано розв’язати п’ять завдань . В одному дослідженні через 15 хвилин їм же було потрібно було вигадати п’ять аналогічних завдань. Після цього на вимогу експериментатора вони повинні були відтворити числа з усіх десяти завдань . В якому випадку піддослідні краще запам’ятали цифри і чому ?
  10. Трапляється так , що тривала робота щодо запам’ятовування навчального матеріалу виявляється неефективною. Чим пояснити , що, по - перше , матеріал погано запам’ятовується , по - друге , створюється ілюзія його запам’ятовування ?
  11. Як психологічно та фізіологічно обґрунтувати положення К. Д. Ушинського про те , що “погана пам’ять” – це результат лінощів пригадати?


Тема 11. Поняття і характеристика мислення
  1. Поняття про мислення.
  2. Розумові дії та мислительні операції.
  3. Форми мислення.
  4. Процес розуміння. Процес розв’язування задач.
  5. Види мислення.
  6. Індивідуальні особливості мислення.


Наступний рівень організації когнітивної сфери, вищий рівень пізнання — це мислення, мовлення і фантазія. Якщо результатом попереднього рівня організації (відчуття і сприймання) являється наглядний образ, створений за участю слуху, зору, смаку і т.ін., то результатом мислення виступають знання в формі понятть, у формі мовної структури, яка відображає одиничне і окреме, що являється одночасно і загальни. В мисленні відбувається опосередковане відображення дійсності без прямого впливу предметів, явищ та їх властивостей на наші органи чуття.

Основний механізм мислення полягає в тому, що в процесі мислення об’єкт включається в усе нові і нові зв’язки і в силу цього виступає в усе но­вих і нових своїх якостях і властивостях; із об’єкта, таким чином, ніби вичер­пується все новий і новий зміст, він (об’єкт) мовби повертається кожен раз іншим боком, іншою стороною.

Хоча мислення — це якісно новий рівень організації когнітивної сфери, порівняно з сенсорно-перцептивною, між ними існує зв’язок. Це зв’язок між безпосереднім і конкретним. Відображенням в формі наглядних образів і опосередкованим у формі понять. Основний принцип організації мислення складає процес безперервного зворотного перекладу з мови наглядних образів (просторово-предметних психічних структур) на мову мовленнєвих сигналів у формі понять-символів. Це підтверджує існування понятійного мислення з його такими характеристиками (Ж.Піаже); егоцентризмом — як жорсткістю своєї точки зору; синкретизмом — як осмисленням предметів по одній несуттєвій його частині; з відсутністю різниці між суттєвим і загальним з нечутливістю до логічних протиріч і переносного змісту.

Допонятійне мислення властиве дітям і зустрічається також і на більш пізніх етапах розвитку. Існують три види мислення: мислення практичне або предметне; мислення образне; мислення понятійне, які розглядаються і як стадії його розвитку в онтогенезі. Спочатку вста­новлення зв’язків між явищами і речами вимагає обов’язкової дії з ними, хоча б ощупування, потім необов’язкова дія, але обов’язкове бачення предметів і нарешті вихід за рамки чуттєвого пізнання. Його ха­рактеристики: децентрація як вихід за межі індивідуальної точки відліку; індуктивно-дедуктивний характер зв’язків; ієрархічне співвідношення ознак, аналіз суттєвого і випадкового.

Аналіз видів мислення ще раз підкреслює зв’язок останнього з сприйняттям. Існує навіть таке поняття як «візуальне мислення» — з допомогою візуальних операцій створюються візуальні поняття. Отже, уявлення про світ людина дістає в формі предметних дій, нагляд­них образів і в формі слова. Останнє підкреслює зв’язок мислення, мови і мо­влення. В історії психології існують два основних погляди на цей зв’язок:

— представники вюрцбуржської школи психології вважали, що слова - це зовнішня оболонка для нашої думки. Вони можуть слугувати більш чи менш надійним її передавачем, але не мають суттєвого значення для функціо­нування мислення;

— представники біхевіоризму наголошували, що мислення це є мовлен­ня, мовленева діяльність вичерпується у мисленні. Але мислення і мовлення не можна ототожнювати, їх лінії розвитку лише після двох років життя дити­ни починають перехрещуватися, як вважає відомий психолог 30-х років Л.С.Виготський. Одиниці мислення і мовлення не співпадають. Думка не складається із окремих слів, як мовлення. Мислення і мовлення мають спільні генетичні корені — суспільно-трудову діяльність.


Теми рефератів та доповідей:
  • Мислення як діяльність.
  • Мислення в умовах діалогу з комп’ютером.
  • Мислення і проблема оптимізації навчальної діяльності.


Запитання для самостійної роботи.

  1. У чому полягають специфічні особливості мислення як вищої форми пізнавальної діяльності?
  2. У чому виявляється Істотна відмінність абстрактного пізнання дійсності від чуттєвого?
  3. У чому полягає особливість опосередкованого способу пізнання дійсності?
  4. Що характеризує істотні ознаки предметів та явищ, які є об'єктом пізнан- ня мислення?
  5. Охарактеризуйте основні розумові операції.
  6. Що є кінцевим продуктом розумового пізнання дійсності?
  7. У чому полягає відмінність понять від уявлень як форм пізнання дійсності?



Тема 12. Поняття і характеристика уяви і мовленнЯ.
  1. Поняття про уяву.
  2. Зв’язок відображення з предметною дійсністю.
  3. Уява і органічні процеси.
  4. Процес створення образів уяви.
  5. види уяви.
  6. Уява і людина.
  7. Поняття про мову та її функції.
  8. Фізіологічні механізми мовної діяльності.
  9. Види мови.
  10. Мовлення. Мова і мовлення.
  11. Функції мовлення. Види мовлення.


Мова і мовлення — це не одне і те ж саме. Мова — це засіб спілкування, система знаків для обміну думками. Мовлення — це процес використання мо­ви з метою спілкування. Мовлення завжди проходить на певній мові. А мова існує лише в мовленнєвій діяльності. Мов багато. Мовленнєва діяльність, що виконується за допомогою мови, складає специфічне людське надбання, її виникнення і розвиток зумовлені потребою в обміні думками, яку породжує суспільна праця. Розрізняють види мовлення: зовнішнє, внутрішнє, письмове, діалог, монолог. В мовленні, крім словесної форми, використовують ще невербальні за­соби спілкування (жести, міміка, паузи), які можуть виступати як самостійні в діалогічному мовленні і як допоміжні в монологічному. Виникнення мовлення в онтогенезі, перехрещення ліній розвитку його з мисленням дають сильний поштовх розвитку когнітивної сфери психіки і особистості в цілому.

Формування знань про оточуючий світ шляхом розкриття Його законо­мірностей і зв’язків між речами і явищами для орієнтування у цьому світі буде однобічним без уяви та фантазії. В уяві виникають ідеї того, що ще лише буде створене. Мислене уявлення того, що в минулому не сприймалось, створення образів, предметів і явищ, з якими людина раніше не зустрічалась, виникнен­ня ідеї того, що лише буде створене — це особлива форма психічної діяль­ності — уява. Основна тенденція в уяві — це перетворення образів, що забезпечує створення нового, того, що раніше не виникало. Синтез образів виникає: а) в формі аглютинації — поєднання непоєднуваних в житті речей або їх частин (образ русалки); б) в формі гіперболізації — зміні розмірів (хлопчик-з-пальчик); в) в формі загострення окремих частин (шаржі, карикатури). Виділяється творча уява — створення нових образів без опори на гото­вий опис або умовне зображення. Це створення нового без опори на будь-який вказаний ззовні образ. Репродуктивна уява не виходить за межі образів конкретизації того, що вказане в тексті або дане в кресленні.

Уява значно розширює і поглиблює пізнання. Вона грає велику роль в перетворенні об'єктивного світу. Перш ніж змінити світ практично, людина міняє його в своїй уяві. В уяві здійснюється «відліт», «відхід» від дійсності, щоб потім ще глибше в неї проникнути і в цьому плані творча уява виступає фантазією.

Теми рефератів та доповідей:

  • Роль і функції уяви в історіогенезі.
  • Уява і наукове пізнання.


Запитання для самостійної роботи.
    1. Поясніть, у чому полягають основні відмінності уяви від уявлень пам'яті. За якими ознаками це можна встановити?
    2. Визначить, які прийоми створення образів уяви використано: винахідником - при конструюванні ним дирижабля, гідролітака; письменником - при створенні літературного персонажу; художником-карикатуристом - при створенні дружнього шаржу.
    3. Поясніть, чому деякі люди, неосвічені в медицині, прочитавши описання того чи іншого захворювання, схильні уявляти, що й вони захворіли саме на цю хворобу, що й у них виявляються симптоми цієї хвороби.



Тема 13. ПРИРОДА І ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАДАТКІВ І ЗДІБНОСТЕЙ
  1. Задатки. Психологічна характеристика задатків.
  2. Фактори, що впливають на задатки.
  3. Поняття про здібності.
  4. Структура здібностей.
  5. Відмінності у здібностях та їх природа


Здібності - це такі індивідуальио-психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність, оволодіння знан­нями, вміннями, навичками, але самі вони ними не визначаються, до них не зводяться. Отже, про здібності мова йде лише як про такі індивідуальні особливості, які мають відношення до успішності виконання однієї чи декількох діяльностей і розкриваються лише в діяльності (Теплов Б.М.). Здібності також розглядаються як особлива властивість психологічної функціональної системи, що забезпечує певний рівень її продуктивності, а саме: точність, надійність, швидкість функціонування (Шадріков В.Д.). Це передбачає вимірювання здіб­ностей, що являються складною проблемою і пов’язана з динамікою успіхів в процесі виконання діяльності.

Рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей у людей не однорідний. Чим сильніше розвинені загальні здібності, тим більш різнорідними здібностями володіє людина, тим яскравіше проявляється її індивідуальність. Це пов'язано з талантом і геніальністю. Своєрідне поєднання здібностей свідчить про обдарованість особистості, яка проявляється в оригінальних прий­омах рішення задач і реалізації їх в практиці. Обдарована особистість опи­рається виконанню всіх видів репродукційних робіт. А це знову повертає до спеціальних методик навчання, до диференційованого навчання.

Вивчення спеціальних здібностей пов’язане з професійною орієнтацію і професійним відбором. Для орієнтування особистості в своїх інтересах і здібностях академік Клімов Е.А. розробив спеціальний опитувальник на базі виділених ним п’яти типів професій: людина-природа, людина-техніка, людина-знакова система, людина-художній образ, людина-людина. Вибір ти­пу професії вказує на наявність певних здібностей і на можливість їх подаль­шого розвитку.
Здібності






Структура здібностей



Діапазон здібностей



Види здібностей



Рівні розвитку






















Задатки



Загальні



Репродуктивні



Обдарованість

Знання



Спеціальні



Творчі



Талант

Уміння















Геніальність

Навики



















Ключові поняття теми: здібності, структура здібностей, загальні та спеціальні здібності, задатки, обдарованість, талант, геніальність.


Запитання для самостійної роботи.
  1. Як проявляються здібності особистості?
  2. Які основні компоненти здібностей?
  3. Як пов’язані між собою здібності та задатки?
  4. Які психічні властивості людини сприяють розвитку здібностей?
  5. Що є показником хороших здібностей?
  6. Що обумовлює розвиток здібностей особистості?
  7. Що є вирішальною умовою розвитку здібностей?


Завдання та проблемні ситуації
  1. Чи згідні ви з твердженням, що швидкість виконання діяльності є показником хороших здібностей?
  2. Чи можна стверджувати, що хороші задатки завжди визначають високий рівень розвитку здібностей?
  3. Чи є задатки необхідною передумовою здібностей?
  4. Доведіть, що здібності особистості є продуктом суспільного розвитку.
  5. Доведіть неправомірність твердження про вроджену природу здібностей.
  6. У житті часто буває, що люди , які мали хороші задатки до розвитку здібностей, не реалізували їх. Що може бути перешкодами на цьому шляху?


Тема 14-15 . ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ. ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ТЕМПЕРАМЕНТ І ХАРАКТЕР.

  1. Психологічна характеристика емоцій і почуттів.
    1. Поняття про емоції і почуття.
    2. Фізіологічні механізми емоцій і почуттів.
    3. Форми переживань емоцій і почуттів.
    4. Вищі почуття.
  2. Характеристика волі.
    1. Поняття про волю.
    2. Довільні дії та їх особливості.
    3. Аналіз складної вольової дії.
    4. Основні якості волі.
  3. Характеристика темпераменту.
    1. Поняття про темперамент.
    2. Фізіологічні механізми темпераменту.
    3. Типи темпераменту.
  4. Характеристика характеру.
    1. Поняття про характер.
    2. Структура характеру.
    3. Природа та формування характеру.


Коли людина навчається розбиратися в своєму психічному світі, їй стає набагато легше розв’язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, отримувати від них допомогу і увагу. Розібратись в собі - це в першу чергу розібратися в своїх переживаннях, що хвилює або залишає байдужим, що подобається, що ні. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій і антипатій; одна надзвичайно емоційно чутлива, вміє співпереживати; інша не звертає увагу на почуття та емоційний стан другої людини, не вважає це визначальним в житті. Афективний простір - то її потяги, емоції і почуття., її прагнення і бажання, її переживання, які пов'язані з пізнанням і самопізнанням, то її воля, яка виникає на базі потягів та емоцій і якою виз­начаються дії, вчинки 1 життя особистості.

Емоційний процес - це специфічна реакція на зміни в зовнішньому або внутрішньому середовищі, яка має три компоненти. Перший із них - це компонент емоційного збудження, що визначає мобіліза­ційні зміни в організмі. В усіх випадках виникнення емоційного процесу спо­стерігаються зміни: виникнення - зменшення чи збільшення - збудливості, загальні зміни швидкості і інтенсивності перебігу психічних, моторних і веге­тативних процесів. Другий компонент пов'язаний із значенням емоційної події для особис­тості - позитивне чи негативне. Він визначає знак емоції. Третій компонент визначає специфічні якісні особливості події, яка має значення для особистості, тобто це зміст, якісна характеристика емоцій.

Знак емоційного процесу (позитивний чи негативний) не пов’язується однозначно з організацією чи дезорганізацією поведінки особливості. Якісна характеристика емоційного процесу залежить від особливостей сигнального подразника. Виникнення емоційного процесу визначається трьома класами факторів, які на нього впливають. Це безумовні емоційні подразники, які вшивають емоцію внаслідок вродженої чутливості до них організму. На їх основі форму­ються первинні механізми регуляції. Другий клас факторів - це нейтральні, які отримали емоціональне зна­чення шляхом формування умовних емоційних подразнень. Нейтральні подразники, які передумують емоціогенним або їх супроводжують, самі отри­мають здатність викликати емоції. Третя умова виникнення емоційного процесу - це співвідношення подразника з установками особистості. На основі досвіду у людини форму­ються певні очікування. Якщо сигнали не з’являються, чи якщо вони не від­повідають очікуванню, виникає емоційне збудження.

Взаємовідношення між емоціями і почуттями складне і діалектичне. Провести між ними чітку грань майже неможливо. Найбільш прийнятим є розуміння емоцій як відображення ситуаційного відношення людини до певних об’єктів, а почуттів як стійкого і узагальненого ставлення до об’єктів. Почуття потребують для свого виникнення емоцій, але це не кількісне і не часове накопичення емоцій. Емоції це ті безпосередні переживання, на яких формується ставлення. Почуття - це саме ставлення.

Регулююча функція афектив­ної сфери не вичерпується емоціями і почуттями, вона включає волю. Воля виникає тоді, коли людина здатна до рефлексії по відношенню до своїх потягів, до то­го, .щоб так чи інакше до них поставитись. А це значить, що він ( суб’єкт ) повинен піднятись над своїми потягами, і відволікаючись від них, усвідомити себе самого як суб'єкта, який має певні потяги, але не вичерпується ними, а може зробити певний вибір поміж них. Отже, виникнення волі пов’язане з самовизначенням суб’єкта, з самотворенням особистості, коли людина сама, довільно вибирає свою поведінку.

Вольові якості особистості проявляються в її ініціативності, самостій­ності, незалежності, рішучості. Ініціативна людина береться за справу, не чекаючи стимуляції ззовні. Рішучість виражається в впевненості, з якою приймається рішення, і в твердості його відстоювання, зберігання. Вольовий процес не закінчується прийняттям рішення. В його виконанні пе­редусім необхідна наполегливість в боротьбі з усіма перешкодами на шляху до досягнення цілі.





Темперамент
Реакція

Ригідність

Пластичність

Екстравертованість Інтровертованість

Швидкість

Сила

Сангвінік
Швидка
Помірна
Пластичний
Екстраверт

Холерик
Швидка
Надмірна
Менш пластичний
Екстраверт

Флегматик
Повільна
Сильна
Ригідний
Інтроверт

Меланхолік
Повільна
Слабка
Більш ригідний
Інтроверт

Темперамент визначає саме динамічні особливості психіки людини, тобто, темп, ритм, інтенсивність протікання психічних процесів, але не їх зміст. Якщо темперамент визначити одним словом, то холерик завжди не стрима­ний, сангвіник - живий, флегматик інертний, а меланхолік - слабий. Риси темпераменту спадкові і дуже важко піддаються зміні, що дозволяє прогнозувати психологічні характеристики поведінки представників різних типів тем­пераменту, ведучими серед яких є особливості реакції, ригідність - пластич­ність як здатність до швидкого пристосування до діяльності.

Отже, треби пам’ятати, що на поверхні завжди лежать риси темпераменту, пізнати характер набагато важче. І треба не намагатись переробити темпе­рамент, треба вивчити риси свого темпераменту, щоб знати позитивні можливості, свій потенціал, а також потенціал іншого, з ким необхідно спілкуватись і працювати. Для цього можна використати загальний принцип організації робо­чих пар: холерик - сангвінік, сангвінік - меланхолік, меланхолік-флегматик, доповнюючи його в кожному конкретному випадку іншими проявами інди­відуалізації психічного світу особистості.

Теми рефератів та доповідей:
  • Характеристика властивостей особистомті А.Кречмера.
  • Фізіономіка і темперамент.
  • Типологія темпераментів за Г.Айзенком.



Тема 16. КОНТРОЛЬНА РОБОТА №2


Тема 17-18. Предмет вікової психології. Періодизація вікового розвитку.
  1. Фактори психічного розвитку. Принципи психічного розвитку. Закономірності психічного розвитку.
  2. Діагностика вікового розвитку. Методи вивчення психічного розвитку дитини.
  3. Вікова періодизація. Підходи і види періодизації.

Психологічна характеристика вікових етапів.
  1. 1-3р. - Раннє дитинство
  2. 3-6р - Дошкільний.
  3. 6-10 р. - Молодший шкільний.
  4. 10-15р. - Підлітковий.
  5. 15-18р. Юність


Запитання для самостійної роботи
  1. Дайте визначення віковій психології.
  2. Дайте визначення психології розвитку.
  3. Від яких чинників залежать кількісні і якісні зміни в психіці і поведінці дітей, при переході з однієї вікової групи в іншу?
  4. З чим асоціюється поняття «вік» в психології?
  5. В чому полягає найважливіша умова психічного розвитку?
  6. Які основні види діяльності людини розрізняють в психології?
  7. Який ведучий вид діяльності притаманний періоду 0-1 р.? Поясніть.
  8. Який ведучий вид діяльності притаманний періоду раннього дитинства? Поясніть.
  9. Який ведучий вид діяльності притаманний дошкільному періоду? Поясніть.
  10. Який ведучий вид діяльності притаманний молодшому шкільному періоду? Поясніть.
  11. Який ведучий вид діяльності притаманний періоду 10-15 р.? Поясніть.
  12. Який ведучий вид діяльності притаманний періоду 16-18 р.? Поясніть.
  13. Назвіть три основні кризи, які спіткають людину протягом життя.