Программа дисципліни «Психологія»

Вид материала

Программа

Содержание Питання для самостійної роботи студентів Завдання та проблемні ситуації Соціальна психологія груп Завдання та проблемні ситуації Психологія міжособового спілкування Контрольна робота №1 Поняття і характеристика пам’яті і уваги. Свідомість вибірково

Подобный материал:

• Робоча програма навчальної дисципліни інженерна психологія І ергономіка (шифр І назва, 248kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни експериментальна психологія (шифр І назва навчальної, 393.52kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни соціальна психологія (шифр І назва навчальної, 1376.65kb.
• Програма навчальної дисципліни загальна психологія (пізнавальні психічні процеси) (шифр, 596.64kb.
• Програма навчальної дисципліни основипсихогенетик, 367.37kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни с/к мотивація навчання (шифр І назва навчальної, 253.14kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 694.95kb.
• Програма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність, 167.13kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки психологія,, 1223.74kb.
• Програма навчальної дисципліни диференційна психологія напрям підготовки, 247.91kb.

Питання для самостійної роботи студентів

1. Що значить об’єктивність в психологічному дослідженні?
   
2. Що таке інтроспекція?
   
3. Які із емпіричних методів відносяться до суб'єктивних?
   
4. Що таке лонгітюдний і генетичний методи?
   
5. Назвіть групи психологічних методів.
   
6. Суть методу спостереження.
   
7. Характеристика експерименту.
   
8. Види експерименту.
   
9. Що таке психологічна методика?
   
10. Тест та його види.
    
11. Які методи відносяться до методів активного психологічного впливу?
    

Проблемні ситуації.

1. Що дає дослідникові (практику) керівництво в пізнанні психічних явищ принципами детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку психіки в діяльності?
   
2. Чим принципово відрізняється підхід до вивчення пояснення психічних явищ представників біхевіоризму, психоаналізу, гештальт – психології та матеріалістичного напряму?
   
3. Поясніть з точки зору закономірностей вищої нервової діяльності явища, що трапляються у житті: людина , що оволодіває якимись уміннями, на початку робить багато зайвих рухів; у відповідальний момент людина може забути те, що знала; на зауваження, що постійно робляться підвищеним голосом , дитина перестає реагувати.
   
4. Що є спільного та відмінного в діяльності мозку та електронно – обчислювальної машини? Зіставте та проаналізуйте.
   
5. Розкрийте відмінність природного експерименту від спостереження. Проаналізуйте їх позитивні сторони.
   
6. Сформулюйте основні вимоги до проведення методу бесіди, і анкетування, яких потрібно дотримуватися, щоб забезпечити надійність та об’єктивність результатів дослідження.
   
7. Обґрунтуйте коректність трактування результатів, отриманих в результаті застосування тестів.
   

Теми рефератів або доповідей:

• Науковий метод: сутність, структура, застосування.
  
• Загальна методика психологічного дослідження.
  
• Принципи побудови психологічного дослідження.
  
• Типологічний метод.
  
• Біографічний метод.
  
• Генетико - моделюючий метод.
  

Тема 3. Розвиток психіки і свідомості

1. Психіка, як результат еволюції матерії.
   
2. Подразнення, як властивість живої матерії. Сенсорна, перцептивна і інтелектуальна стадії в розвитку психіки тварин.
   
3. Основні форми поведінки тварин і їх розвиток: інстинкти, навики. Характеристика інтелектуальної поведінки тварин.
   
4. Свідомість і самосвідомість людини.
   

Виникнення і розвиток психіки – складне питання. Психіка, як особлива властивість високоорганізованої матерії, в своєму розвитку пройшла декілька стадій. Це проявляється в удосконаленні сигнальності, як фундаментальної властивості психічного, що заключається в можли­вості живого організму реагувати не лише на сам подразник, а і на його сиг­нал і забезпечувати передбачення дій з об’єктами та властивостей останніх. Стадії розвитку психіки: сенсорна, перцептивна, інтелекту.

Розрізняють такі основні етапи розвитку нервової системи як механізму поведінки та психічної діяльності:

- дифузна; - ганглієва (вузлова і ланцюгова); - трубчаста

Поява чутливості є ознакою виникнення психіки.

Поведінка - це своєрідна активність, прояв життєдіяльності живих істот, завдяки якій вони пристосовуються до свого оточення й задовольняють свої біологічні потреби.

Отже, вже у найпростіших є своєрідні механізми пристосування до оточення як засіб забезпечення життя. Ці механізми у процесі еволюції поступово під впливом ускладнених умов життя перетворилися у багатоклітинних організмів на нервову систему та рецептори


Запитання для самостійної роботи.

1. Чому здатність до відображення є атрибутом живої матерії ?
   
2. У чому полягає суть сигнальної ролі психіки ?
   
3. Якою є послідовність етапів розвитку психіки ?
   
4. Як взаємозв’язані між собою розвиток із середовищем та умовами життя ?
   
5. Яка роль праці у виникненні людської свідомості ?
   
6. Якою є роль мови у виникненні людської свідомості ?
   
7. Що є спільного та відмінного в психічній діяльності тварин і людини ?
   
8. Якими є ознаки людської свідомості ?
   
9. Якими є умови людської свідомості ?
   

Завдання та проблемні ситуації

1. Чи достатньою є така характеристика свідомості: свідомість – це вища форма психіки, що сформувалася в процесі суспільно-історичного розвитку людини.

2. Чи можливий перехід несвідомого у свідоме і навпаки.

3. Чому павук, посаджений у банку разом з мухою, не «впізнає» її навіть коли він голодний, натомість як за звичайних умов спеціально ловить мух у павутиння і поїдає їх.

4.Чому складну діяльність бджіл не можна назвати працею?

5. У чому полягає якісна відмінність інтелектуальних форм поведінки вищих тварин і людини.

Теми рефератів або доповідей:

• Рефлекторна природа психічного.
  
• Будова нервової системи.
  
• Кора великих півкуль мозку.
  
• Виникнення людської свідомості.
  
• Зв’язок історичного і індивідуального розвитку людської свідомості.
  
• Роль спадковості і суспільного середовища в психічному розвитку особистості.
  

Тема 4. Пихологія особистості

1. Загальне поняття про особистість.
   
2. Біологічне і соціальне в особистості.
   
3. Мотиваційна сфера особистості: потреби, мотивація, настанови.
   
4. Психологічна структура особистості. Спрямованість особистості. Самосвідомість особистості.
   

Особистість характеризується як цілісна система, складна структура психічних властивостей, яка робить її здатною виконувати свої суспільні функції, виділяти себе із середовища, усвідомлювати себе як єдине ціле, діяти згідно з власними поглядами і переконаннями, моральними вимогами й оцін­ками, свідомо поставленими цілями і прийнятими рішеннями. Це загальні властивості всякої особистості, які завжди знаходять своє типове та індивідуальне виявлення.

Діючи, особистість спонукається мотивами, пов’язаними із завданнями, які стоять перед нею, і гальмує інші, підпорядковує ближчі мотиви від­даленим, вищим, суспільне значущим. Це мотиваційна сфера особистості, сфера спонукань до діяльності, це вияв активності особистості.

Активність особистості проявляється в її свідомих, вибіркових діях. Що обумовлює цю активність? Дитина реагує на зовнішні подразники, розрізняє враження, якщо вона допускає можливість взаємодії, потребує цієї взаємодії, фактори ситуації самі по собі не можуть втішати і спрямовувати активність дитини. В сучасній психології потяги, інстинкти визначаються терміном “потреби”. Коли ми говоримо, що факторами, які обумовлюють поведінку людини являються подразники (ми прокидаємося, коли вмикається світло, повергаємо голову, коли чуємо раптовий сильний звук або звук свого імені) відразу виникає питання чому ці фактори заставляють нас діяти? І.П.Павлов вважав, що причиною цього являється існування основних тенденцій організ­му, які виникають під впливом подразнення ззовні або під впливом внутріш­ніх подразників і керують життям людини і тварини. Наприклад, під впливом голоду проявляється тенденція до пошуків їжі. Еквівалентом основних тенденцій організ­му виступає поняття потреби.

Потреба — це не містична “життєва сила” і не суб’єктивне відчуття бажання чого-небудь. Потреба пов’язується з характерною рисою живих істот — здатністю підтримувати сталість внутрішнього середовища, не дивлячись на зміни, що відбуваються в оточуючому середовищі (Клод Бернар). Для нормального функціонування організму необхідна внутрішня рівновага всіх органів, їх оптимальна гармонічна взаємодія. Рівновага ця часто порушується і щоб утримати, зберегти рівновагу внутрішнього середовища, організм повинен реагувати на подразники, що порушують рівновагу. (Люди хлопають на морозі руками, бігають, щоб зігрітись, обдумати способи вирішення психічних конфліктів і т.ін.). Таку здатність утримати рівновагу з середовищем Павлов назвав “здатністю до саморегуляції”. Ціль саморегуляційної діяльності саме в задоволенні потреб, тобто в пошуках таких факторів, без яких індивід не може існувати. Потреби різних індивідів різні, залежать від структури організму, від ступені філогенетичного і онтогенетичного розвитку. У людини число потреб майже безкінечне. Кожна людина вимагає тих умов, без яких вона не змогла б функціонувати правильно як жива істота і не змогла б використовувати свої здібності до діяльності і розвитку (К.Обуховський), що знайдуть своє застосування в даній ситуації.

Спрямованість, як вияв активності особистості, пов'язана не стільки з тим, чого хоче особистість, скільки з тим, чому вона цього хоче, тобто з мотивами її поведінки. Мотив — це спонукання до діяльності конкретної людини, що виконує цю діяльність. Існує багато класифікацій потреб, що лежать в основі мотивів поведінки особистості. Одна з найбільш відомих належить американському вченому А.Маслоу, який виділив дві основні групи потреб людини: нижчі і вищі. Головний закон ієрархії потреб заключається в тому, що “вищі” потреби виникають тоді, коли в достатній мірі задоволені “нижчі”, причому це задово­лення повинно носити не одноразовий характер, а бути досить тривалим і ін­тенсивним. Якщо особистість не відчуває себе в безпеці, то важко говорити про сформовану потребу в самоактуалізашї. Та все ж зростання інтересу до людини, її індивідуальності свідчить про наш власний ріст як особистості. Мотивація росту пов'язана з спонуканням збагатити життя, розширити жит­тєвий досвід, оскільки це збільшує задоволення людини від її власного існу­вання, від почування себе особистістю


Запитання для самостійної роботи.

1. Які головні ознаки особистості?
   
2. Яка структура особистості?
   
3. Що є джерелом активності особистості?
   
4. Визначте направленість особистості.
   
5. Які основні групи потреб особистості?
   
6. Які основні групи мотивів особистості?
   
7. Як поділяються цілі особистості?
   
8. Як пов’язані між собою самооцінка та рівень бажань?
   

Завдання та проблемні ситуації

1. Чи згідні ви з думкою, що кожну людину можна назвати особистістю?
   
2. Чи можна розуміти направленість людини як прояв всіх властивих йому бажань?
   
3. Чи можна стверджувати, що віддалена життєва ціль повністю характеризує смисл людини?
   

Теми рефератів або доповідей:

• Психологія популярності особистості.
  

Тема 5. концепції і парадигми психології

1. Психоаналітична теорія.
   
2. Егопсихологія.
   
3. Біхевіоральний напрям у психології
   
4. Раціонально-емотивна парадигма.
   
5. Транзактний аналіз
   
6. Інші напрямки
   

Психоаналітична теорія слугує прикладом психодинамічного підходу, вона надає ведучу роль складній взаємодії між інстинктами, мотивами і потягами, які постійно конкурують і борються один з одним за головну роль у регуляції поведінки людини. Згідно цієї теорії поведінка завжди детермінована і ніколи не є випадковою. Дана теорія підкреслює важливість несвідомих психічних процесів у процесі регуляції поведінки особистості. Згідно Фройду наші вчинки часто бувають ірраціональними, як і значення і причина нашої поведінки.

Згідно моделі Фройда у психічному житті людини можна виділити три рівня: свідоме, перед свідоме, несвідоме.

Егопсихологія. Прихильники цієї теорії відмовилися від декларованого Фройдом визнання вирішального інстинктивних сексуальних мотивів в природі людини. Найбільш видатним представником цього напряму є Ерік Еріксон. Особливості теорії Еріксона полягають у наступному:

1. акцент на змінах, що проходять у процесі розвитку протягом всього життя
   
2. визнання норми і здоров’я, на відміну від патології.
   
3. особливе значення надається відчуттю ідентичності
   
4. спроби поєднувати клінічні спостереження з вивченням культурних, історичних факторів розвитку особистості.
   

Роботи Берреса Скінера доводять, що дії оточуючого середовища визначають нашу поведінку. Він стверджував, що поведінка майже повністю обумовлюється можливістю підкріплення з оточуючого середовища. Для того, щоб пояснити поведінку, необхідно тільки проаналізувати функціональні відношення між видимою дією і видимим наслідком. Роботи Скінера стали фундаментом для науки про поведінку.


Запитання для самостійної роботи

1. У чому полягає суть основних підструктур концептуальної моделі за З. Фрейдом?
   
2. Які особливості теорії Еріка Еріксона Ви знаєте?
   
3. Які основні екзистенційні потреби особистості виділив Е. Фромм?
   
4. Як дії оточуючого середовища впливають на нашу поведінку?
   
5. Яке значення індивіда по Скінеру?
   
6. Розкрийте зміст теорії Дж. Келлі.
   
7. З яких рівнів складається піраміда Маслоу? Поясніть їх та наведіть приклади.
   

Теми рефератів та доповідей:

• Суть і значення теорії Еріка Еріксона.
  
• Роботи Берреса Скінера, або дії оточуючого середовища, як основного компонента, що впливає на нашу поведінку.
  

Тема 6. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ГРУП

1. Класифікація соціальних груп
   
2. Стихійні групи і масові явища
   
3. Малі групи в соціальній психології. Феноменологічні явища.
   
4. Динамічні процеси у малій групі
   
5. Лідерство і керівництво в малих групах.
   
6. Стадії розвитку групи і зміна ролей.
   

Людина живе, розвивається і діє в групі. У групі і під її впливом відбувається становлення особистості – формується її направленість, мотиваційна сфера, активність. Важливим аспектом у життєдіяльності групи – є відношення між людьми в групі. Цілі діяльності групи, її мотиви визначають характер виникаючих відношень. Відношення між людьми мають складну структуру. У цій структурі існують не тільки об’єктивні фактори (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, відношення між членами групи), а й суб’єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів групи, рівень їх потреб, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основний метод дослідження взаємовідношень в групі – спостереження. Воно дає можливість всебічно зрозуміти змістову сторону життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус її окремих членів. Ефективним інструментом оперативного вивчення відношення між людьми запропоновано американським психологом Дж. Морено. Це метод соціометрії. Основа цього методу – принцип – синтоності – емоційної симпатії та антипатії, які виявляються у відношеннях членами групи, визначають їх характер.

Сумісність – це оптимальне поєднання якостей людей в процесі взаємодії, яке сприяє успішному виконанню спільної діяльності. У психології виділяють такі різновиди сумісності: функціональну, фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну, психологічну. Функціональна сумісність визначається швидкістю процесів мислення, сприйняття і колективних дій. Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей двох або кількох, спільно діючих людей. Психофізіологічна сумісність передбачає єдність і взаємозв’язок особливостей аналізаторних систем, а також нервової системи людей які спілкуються і разом діють. Соціально-психологічна сумісність базується на єдності близьких, далеких та перспективних цілей, обумовлених спільними інтересами та настановами членів групи. Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних настанов, цінностей, моральних настанов, відношень. Відсутність сумісності у групі людей, які виконують суспільну або особисто значиму діяльність, при визначених обставинах може привести до конфлікту.


Запитання для самостійної роботи.

1. Яка різниця між офіційним та неофіційним лідером у групі?
   
2. Розкрийте суть соціометрії.
   

Завдання та проблемні ситуації

1. Чи можна на основі методу соціометрії зробити висновок про згуртованість групи?
   
2. Чи може зміна офіційного статусу члена групи привести до зміни неофіційного статусу?
   

Теми рефератів або доповідей:

• Вплив меншості на групу.
  
• Феномен групового тиску.
  

Тема 7. ПСИХОЛОГІЯ МІЖОСОБОВОГО СПІЛКУВАННЯ

1. Обсяг поняття між особового спілкування.
   
2. Комунікативна сторона.
   
3. Інтерактивна сторона.
   
4. Перцептивна сторона спілкування.
   

Природа міжособистісних відносин суттєво відрізняється від природи суспільних відносин, їх найбільш важлива специфічна риса – емоційна основа. Тому між особові відносини можливо розглядати як фактор психологічного клімату групи. Емоційна основа між особових відносин означає, що вони викликають і визначаються на основі певних почуттів, що виникають по відношенню один до одного. Соціальна психологія оперує як правило двома великими групами почуттів: конюнктивні – сюди відносяться відчуття, що зближають людей, об’єднують їх почуття; дезюнктивні – відносяться роз’єднуючи почуття, коли інша сторона виступає як неприйнятна, як об’єкт по відношенню до якого не виникає бажання до співробітництва.

По відношенню до міжособистісного спілкування приводяться три групи значень поняття:

1. об’єднання, створення спільності, цілісності (компанія, друзі)
   
2. передача повідомлень, обмін інформацією (розмови, бесіди)
   
3. зустрічний рух, емоційне взаємопроникнення, що має потаємний, часто інтимний характер «глибинне взаєморозуміння»
   

Запитання для самостійної роботи

1. На якій основі будуються міжособистісні відносини?
   
2. Які почуття відносять до конюктивних?
   
3. Які почуття відносять до дезюнктивних?
   
4. З яких груп складається міжособистісне спілкування?
   
5. Що таке комунікаційний процес?.
   
6. Які етапи включає в себе комунікаційний процес?
   
7. Які є види комунікації?
   
8. На якій відстані необхідно весту розмову, щоб не порушити інтимну зону співрозмовника?
   
9. Яке спілкування відносять до інтерактивної сторони?
   
10. Перерахуйте стилі взаємодії людей.
    
11. Яке спілкування відносять до перцептивної сторони?
    
12. Які ефекти між особового сприймання відносять до перцептивної сторони спілкування?
    

Теми рефератів та доповідей:

• Необхідність спілкування в житті людини.
  
• Механізми між особового сприйняття, як невід’ємна складова спілкування.
  

Тема 8. КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ №2

Тема 9. Поняття і характеристика відчуття і сприймання

1. Поняття про відчуття.
   
2. Фізіологічна основа відчуттів
   
3. Класифікація відчуттів.
   
4. Закони відчуттів.
   
5. Чуттєвість аналізатора та його пороги.
   
6. Відчуття та діяльність.
   
7. Поняття про сприймання.
   
8. Різновиди сприймання.
   
9. Закони сприймання.
   
10. Спостереження та спостережливість.
    

Поняття про відчуття. Види відчуттів. Аналізатори відчуттів, їх будова і функції. Відчуття — це відображення окремої чуттєвої властивості або недиференційоване і неопредмечене враження від оточуючого середовища. Але виникнення враження не носить пасивного характеру. Враження розрізняються, індивід реагує на біологічно значимі подразники, що передбачає певну активізацію; враження — є певна реакція, певна поведінкова акція. Всякий рух — відповідь на чуттєвий подразник у вигляді сенсомоторної реакції. Рухи не можуть бути зрозумілими і не можуть бути пояснені без аналізу їх психічного змісту, ситуації, яка їх, так би мовити, передбачає. В противному випадку це буде лише фізіологія рухового апарату, а не психомоторика. Дослідження моторної поведінки дітей свідчить, що її виникнення і спрямованість залежить від певних зовнішніх подій, від того, що оточує дитину, а не обумовлене лише дозріванням власти­востей нервової системи. Поведінка, рухи дитини мають бути пристосовані до розмірів, ваги і форми предметів. Це відчуття руху. Дитина не тягнеться до предметів, розмір і вага яких йому не під силу. Відомості про стан нашого тіла в просторі, його позу, дають нам різноманітні відчуття переважно від внутрішніх органів, від м’язової системи і суглобів. Відчуття руху окремих частин тіла дані нам в кінестетичних відчуттях, завдяки яким людина і з закритими очима може визначити положення свого тіла і рух його членів.

Рівень пізнання, коли знання про оточуючий світ безпосередньо пов’язані з впливом предметів на органи чуття, називається сенсорно-перцептивні. На цій стадії формування когнітивної сфери знання про світ залежать від об’єктивної ситуації і від рівня чутливості органів чуття. Звідси, сенсорний — тобто чуттєвий, що відноситься до органів чуття.

Основні властивості відчуттів. Пороги відчуттів і чутливість аналізаторів. Закон Вебера-Фехнера. Явище адаптації. Синестезія. Сенсибілізація. Компенсація в роботі аналізаторів. Елементарні знання про окремі властивості предметів, явиш і власних станів ми отримуємо через відчуття. Загальні властивості відчуттів характеризуються: якістю — наявність специфічних особливостей кожного виду відчуттів: зорових, слухових і т.ін.; інтенсивністю — яка пов'язана з силою діючого подразника і визначає пороги чутливості; тривалістю — яка пов'язана з часом дії подразника і забезпечує адап­тацію, тобто зміну порогів чутливості; просторовою локалізацією — визначається місцем дії подразника, може бути конкретною — смакові відчуття, або більш розмитою — больові відчуття.

Поняття про сприймання. Активний характер сприймання. Більш повні знання про предмет в цілому, а не про окремі його властивості дає сприймання, як результат діяльності системи аналізаторів: зорових, слухових, моторних і т.ін., які становлять перцептивну систему, що забезпечує акт сприйняття. Сприймання включає руховий (моторний) компонент, у вигляді обмацування предмету, рухів очей, промовляння і т.ін. Сприймання передбачає виділення із комплексу властивостей, що впливають, основних і суттєвих з одночасним відволіканням від нечуттєвих і співставлення того, що сприймається, з минулим досвідом. Це пов’язано з формуванням уваги і пам'яті особистості. Види сприймання.

Властивості сприймання. Сприймання характеризується: вибірковістю, яка пов'язана з активізацією слідів минулих сприймань; константністю, тобто відносною постійністю при зміні умов сприйман­ня. Ці характеристики забезпечують елементарний рівень знань про світ для орієнтування в ньому. Характеристики сенсорноперцептивного рівня форму­вання когнітивної сфери психіки особистості можуть змінюватися на протязі її життя в залежності від досвіду, віку, професійної орієнтації і спрямованості особистості. Апперцепція. Сприймання простору, часу і руху. Ілюзії.


Тема 10. ПОНЯТТЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА ПАМ’ЯТІ І УВАГИ.

1. Психологічна характеристика уваги.
   
2. Властивості уваги. Фізіологічні основи уваги. Види і форми уваги.
   
3. Поняття про пам’ять. Теорії пам’яті.
   
4. Види пам’яті.
   
5. Запам’ятовування та його види. Відтворення та його види.
   
6. Забування та його причини.
   
7. Індивідуальні особливості пам’яті.
   

Поняття уваги. Увага – особлива форма психічної активності, яка проявляється у направленості і зосередженості свідомості на значимих для людини предметах, явищах оточуючої дійсності або власних переживаннях. Фізіологічна основа уваги. Фізіологічною основою уваги є збудження в корі великих півкуль головного мозку під впливом оточуючого світу.

Види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна. Мимовільна увага виникає раптово, незалежно від свідомості. Фізіологічною основою мимовільної уваги є умовно-рефлекторна орієнтувальна діяльність мозку. Мимовільна увага виникає при умові, що сила сторонніх подразників перебільшує силу усвідомлених впливів. Увага може привертатись рефлекторно. Сильний звук, шум, новизна подразника, емоційна забарвленість його, все що пов’язане з можливістю передбачення наслідків дії цього подразника привертають нашу увагу до предме­ту. Це первинна форма уваги — мимовільна увага.

Довільна увага. Свідомо спрямована і ре­гульована увага, в якій суб’єкт свідомо вибирає об’єкт, на який спрямовується увага — це довільна увага. Довільна увага виростає із мимовільної і в той же час довільна увага може переходити в мимовільну. Рібо зазначав, що довільна увага — це пристосування до умов соціального життя, це явище соціологічне.

Її характеристиками є – ціле направленість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, здібність боротися з сторонніми відволіканнями. До­вільна поведінка передбачає зосередженість психічної активності, її конкретну спрямованість, що пов’язано з увагою.

Післядовільна увага є результатом свідомого зосередження на предметах і явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес, а деколи і захоплює виконавця, і увага набуває рис мимовільної.

Властивості уваги. Свідомість вибірково спрямовується на даний предмет, тобто існує певне відношення свідомості і предмету, суб’єкта і об’єкта, що знаходить свій вираз в увазі. Взаємовідношення суб’єкта і об’єкта в увазі носить двосторонній характер: з одного боку — увага спрямовується на об’єкт, а з другого - об’єкт привер­тає увагу. Причини уваги до саме цього, а не іншого об’єкта не лише в суб’єкті, вони і в об’єкті. Але вони не в самих окремо взятих об’єкті і суб’єкті, вони, ці причини — в об’єкті, що береться в його відношенні до суб’єкта, і в суб’єкті в його відношенні до об’єкта. Саме вибіркова спрямованість свідо­мості — це центральний феномен в увазі. Наявність уваги свідчить про зміну в будові психічного процесу, перехід від бачення до вглядування, від сприймання до спостереження, як ми це від­мічали у немовляти при розвитку рухів. Збільшується ясність, рельєфність, видимість предметів. Фізіологічним механізмом, що забезпечує таку ясність, виступає принцип домінанти. Спрямованість свідомості, психіки дитини на певний предмет, передба­чення відповіді на нього пов’язано з зосередженням на цьому предметі. Це означає появу фокусу, в якому зібрана психічна діяльність. Інтенсивність зосередженості, інтенсивність зв’язку з певним об’єктом, або стороною дійсності — це концентрація уваги, центральний факт її прояву.

				Увага
Види						Властивості
За регуляцією			За направленістю			постійність
мимовільна			зовнішня			концентрація
довільна			внутрішня			об’єм
післядовільна						переключення
						розподіл
						коливання