Біла книга
| Вид материала | Книга |
- Символи та обереги дому нашого /урок народної мудрості, 82.11kb.
- В інноваційній економіці україни, 3614.7kb.
- Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К.,, 4239.86kb.
- Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К.,, 4351.85kb.
- Л. Р. Біла загальна характеристика роботи, 322.35kb.
- Райони споживання: Тернопіль, Біла Церква, Ізмаїл, Дніпропетровськ, Черкаси, 851.66kb.
- Реферат на тему, 149.58kb.
- Исследовательская деятельность, 243.02kb.
- В: Alba Ecclesia, вип. 1, Біла Церква 2010, с. 4-32, 559.32kb.
- Методичні рекомендації до вивчення дисципліни «Фінансовий аналіз» за модульно-рейтинговою, 222.56kb.
Ідеалізм зростає у прямій пропорції до віддаленості тієї чи іншої людини від проблеми.
Джон Ґолсуорсі, лауреат Нобелівської премії
Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)
Гадаю, що скоро період перехідного хаосу мине і ми візьмемось за розбудову системи дошкільної освіти.
Для цього перш за все необхідно:
1. Відновити діяльність Управління з дошкільної освіти в Міністерстві освіти і науки України, укомплектувавши його досвідченими працівниками дошкільної галузі і покласти на них відповідальність за відновлення роботи закладів дошкільної освіти на території кожного населеного пункту, де проживають діти дошкільного віку.
2.Вивчити реальний стан забезпечення місцевих органів освіти (область, місто, район) спеціалістами з дошкільної освіти. Домогтися відновлення в апаратах місцевих органів освіти спеціалістів з дошкільної освіти у відповідності до діючої мережі ДНЗ на території регіону.
3. З метою удосконалення розвитку дошкільної освіти у відповідності до Закону України "Про дошкільну освіту" зініціювати проведення на території кожного регіону щорічних ( обласних, районних, міських, сільських та селищних) конференцій з проблем розвитку дошкільної освіти за участю керівників органів місцевого самоврядування, освітніх закладів, представників батьківських колективів, засобів масової інформації, громадських організацій, на яких обговорити проблеми стану розвитку дошкільної освіти і виробити проекти місцевих програми захисту прав дітей дошкільного віку на здобуття належної дошкільної освіти.
4. Організувати роботу обласних рад керівників закладів дошкільної освіти, на яких розглядати ініціативні пропозиції творчих працівників ДНЗ з питань удосконалення навчально-виховної роботи з вихованцями дошкільних закладів і домагатися реалізації втілення їх в життя на території своїх регіонів.
5. Розгорнути широку пропаганду в засобах масової інформації кращих педагогічних напрацювань з питань всебічного виховання дитини дошкільного віку в умовах роботи ДНЗ та родини.
6. Передбачити проведення з'їзду педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів України, на якому обговорити актуальні питання організації роботи сучасних закладів дошкільної освіти.
Балашова М.Г., заслужений працівник освіти України, колишній спеціаліст з дошкільної освіти управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації.
2.2 Загальна середня освіта.
Вектор перший: від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту.
Так є(у чому суть проблеми)
Першопричиною неефективності роботи закладів освіти та детонатором більшості шкільних конфліктів є надлишкове керівництво школою.
Зайве доводити, що надлишкове управління зв’язує шкільні організми по рукам і ногам, змушує опинятись у напівпаралізованому стані… Тривале перебування під дією апарату „Штучне дихання ” в стані „вимушеної нерухомості ” зрештою призводить до повної атрофії м’язів та дисфункції життєво важливих органів. Втрата на будь-якому рівні освітньої ієрархії здатності до самоорганізації веде до неминучої освітньої катастрофи. Усі добре знають у яких випадках медики змушені брати під повний контроль життєдіяльність організму.
У вітчизняній системі шкільної освіти виникає парадоксальна ситуація. З одного боку школа є яскравим зразком надлишково керованої організації, скутою по руках і ногах жорстко централізованим зовнішнім управлінням. А з іншого боку наша система шкільної освіти як і вся країна є «слабо керованою». Очевидно, що це і є однією з ознак глибокої кризи явно застарілої моделі управління школами. Прогресуючий параліч є наслідком відсутності стратегічного управління освітою як такого та перевантаження закладів освіти неадекватними і часто взаємовиключаючими командами на кшталт «Стій там, іди сюди!» чи «Стояти, бігти, боятись!».
Ще частіше школа опиняється в ролі сороканіжки, кожна ніжка якої отримує різні команди. Зайве доводити, що в результаті виходить або імітація руху або „бег на месте общепримеряющий”. Рятує ситуацію лише те, що значна частина директорів шкіл і більшість педагогів знаходять в собі мужність лише імітувати виконання численних вказівок зверху, а самі діють на основі здорового глузду.
Тож очевидною є закономірність розвитку управлінських систем у кінці ХХ на початку ХХІ століття: чим більше «керуєш» шкільною освітою, тим менш керованою вона стає. Наслідком є процес стихійної деградації українського шкільництва, його прогресуюче відставання від європейських аналогів.
Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)
Ще у 1992 році Джон Костер з Гарвардського університету запровадив поняття «надлишково керована організація». Такі організації є занадто слухняними й недостатньо лідерськими, вони є вкрай забюрократизованими структурами з низьким рівнем довіри до персоналу, сильним опором змінам, наростаючим страхом і відчуженням. Яскравим зразком «надлишково керованої організації» може бути будь-яка українська школа (окремі винятки лише підтвердять це правило). Якщо школа є надлишково керованою організацією, це означає, що тут не діють механізми «тонкої настройки». Без такого автоматичного налаштування не можливе нормальне функціонування шкільного організму. Педагогічна система школи, яка тримається на «зовнішньому управлінні» ніколи не буде живою, самодостатньою, лідерською, гнучкою і просто адекватною місцевим реаліям... Тож слід створювати підґрунтя для її нормального розвитку розпочавши реальний перехід до школобазованого менеджменту і лідерства.
Педагогічна система школи - це надзвичайно складний організм усі органи якого мають працювати на автопілоті. Ще складнішими утвореннями є локальні освітні системи міста чи району. Національна ж система освіти нагадує безмежну метагалактику. Тож на макрорівні ззовні можна вимірювати лише температуру реформ у вітчизняному шкільництві, на мікрорівні окремого закладу освіти можна, керуючись принципом „не нашкодь, застосовувати якісь ліки у випадку виявлення серйозної хвороби . У екстрених випадках на рівні окремого шкільного організму може бути і кваліфіковане хірургічне втручання, якщо зненацька виникла надзвичайна ситуація у якій консервативне лікування вже допомагатиме як мертвому припарка… Звичайно, краще замість постійного зовнішнього втручання просто справно кормити шкільні організації „здоровою їжею ”, підживлювати „вітамінами ” та забезпечувати „здорову екологію ”.
Аналіз історій успіху багатьох українських шкіл дає підстави для висновку: найцікавіше і найуспішніше працюють ті педагогічні системи, які знаходяться на межі хаосу. Звичайно у школах „в яких немає порядку ” виникає проблема: як підтримувати рівновагу, балансуючи на цій хиткій межі?
По-перше, слід зазначити, що хаос в педагогічній сфері є не настільки катастрофічним процесом як це може видаватись на перший погляд.
По-друге, освіті можуть зарадити відносно прості системи антихаосу.
По-третє, слід визнати право педагога на помилку, дати йому можливість , хай методом проб і помилок , але все ж рухатись вперед. Це значно краще, ніж „правильно ” стояти на місці знаходячись у полоні переконання у тому , що „учитель як і сапер помиляється лише один раз, коли обирає професію ”. Тільки право на помилку продовж усієї педагогічної кар’єри дасть підстави для відмови від психології сапера.
Школа має бути рівновіддаленою від двох крайностей: заорганізованістю і хаосом. Саме цей вузький коридор між двома взаємовиключаючими полюсами і є простором для некатастрофічних рішень, для побудови ефективної системи школобазованого менеджменту тощо. Саме перебування в межах цього коридору дозволить керівнику школи проявляти себе у якості лідера освіти. Саме це дасть змогу менеджерам освіти вищого рівня реально перейти від надлишкового управління школами до управління ризиками у ситуації, коли запущено процеси самоорганізації педагогічних систем.
Доводиться констатувати, що українські освітні реалії сьогодні є такими, що сподіватись на перехід до школобазованого менеджменту можна тільки після того як відбудеться повне „перезавантаження операційної системи ” та відмова від багатьох стереотипів пострадянської системи шкільної освіти.
Доводиться констатувати, що управлінські структури в сфері освіти практично не піддаються реформуванню. Це замкнуті системи, які працюють самі на себе. Так було, так є і так буде до того часу поки вони не стануть «відкритими системами» і поки не зміняться їх функції.
ссылка скрыта (за матеріалами семінару Світового банку з політики у сфері освіти
«Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні:
як розв’язувати ці питання в Україні?», 10-11 квітня 2008 року)
Основні принципи відповідального управління освітою:
- Принцип делегування ініціативи(ініціатива має делегуватись на найнижчий можливий рівень, усі рішення мають прийматись на найнижчому рівні, адже найкраще знають як вирішувати ті чи інші проблеми ті, хто найближче до них стоять);
- Партнерство(рішення приймаються у партнерстві з усіма зацікавленими сторонами)
- Принцип зниження втручання держави(на найвищому рівні визначається стратегія, відстежується результативність роботи, а тим, хто здійснює освітній процес надається максимально можлива самостійність)
- Децентралізація(процес децентралізації на всіх рівнях є провідною тенденцією всюди в світі).
Ярослав Калоус
Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)
У сучасних умовах перш за все має зазнати радикальної трансформації традиційний підхід до управління школою, яке досі нагадує дистанційне керування безпілотним літальним апаратом. Сьогодні місцеві управління освіти мають нагадувати швидше диспетчерські пункти аеропортів або пункти сервісного обслуговування літаків. Утім, порівняння управління школою з управлінням сучасним авіалайнером теж є некоректним, адже сьогодні ніхто з учасників освітнього процесу не повинен відводити собі пасивну роль «пасажирів», які покладаються на капітана й екіпаж. Межа між тими, хто керує, і тими, ким керують, сьогодні в освіті стає умовною.
У випадку, коли нинішня ситуація в освіті нагадує тонучий корабель над яким лунає: «Рятуйся, хто може!», не доречно бомбардувати екіпаж або пасажирів шлюпок циркулярами чи вимагати звітів про кількість врятованих... Якщо ми справді хочемо досягнути якісно вищого рівня ефективності роботи освітньої системи та навчитися уникати функціональної, структурної та інформаційної надлишковості, нам слід негайно перейти від зовнішнього управління школами до школобазованого менеджменту. Цей термін, якому досі немає українського аналога, в англомовній літературі звучить так «School-Based Management» (SBM). На практиці це означає утвердження стратегії поліпшення освіти шляхом перенесення «центру ваги» у процесі прийняття рішень на операційний рівень (рівень школи). Практика такого переходу до школобазованого менеджменту неодмінно підтверджує правоту простих істин: найкраще вирішують проблеми ті, хто найближче до них стоять, хорошою школою не можна(і не треба) керувати, вона сама знає, що робити...