Біла книга
| Вид материала | Книга |
- Символи та обереги дому нашого /урок народної мудрості, 82.11kb.
- В інноваційній економіці україни, 3614.7kb.
- Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К.,, 4239.86kb.
- Книга національної освіти України / Акад пед наук України; за ред. В. Г. Кременя. К.,, 4351.85kb.
- Л. Р. Біла загальна характеристика роботи, 322.35kb.
- Райони споживання: Тернопіль, Біла Церква, Ізмаїл, Дніпропетровськ, Черкаси, 851.66kb.
- Реферат на тему, 149.58kb.
- Исследовательская деятельность, 243.02kb.
- В: Alba Ecclesia, вип. 1, Біла Церква 2010, с. 4-32, 559.32kb.
- Методичні рекомендації до вивчення дисципліни «Фінансовий аналіз» за модульно-рейтинговою, 222.56kb.
Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)
Освіта завтрашнього дня – це освіта, яка ще вчора подбала про комфортність й конкурентоспроможність особистості в глобальному світі. Тому вона потребує відповідного викликам сучасного суспільства дієвого, чітко прописаного ОДНОГО закону прямої дії з конкретно визначеними цілями, завданнями; закону, ДЛЯ освіти завтрашнього дня. Інших варіантів, на нашу думку, не існує.
Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)
Для створенні законодавчого освітнього документу для освіти завтрашнього дня потрібно:
- провести аналіз ситуації в усій структурі освіти, залучивши провідних науковців, експертів, висококваліфікованих спеціалістів-практиків, громадськість;
- визначити проблеми, які гальмують інноваційні процеси в освітній сфері;
- накреслити стратегію інноваційного розвитку освіти;
- розробити проект закону у відповідності до стратегії;
- подати на всезагальне обговорення через ЗМІ, круглі столи;
Закон для освіти завтрашнього дня має містити конкретні розділи та чіткі завдання. Зокрема,
Розділ І. Місія закону ( конкретні цілі та чіткі завдання)
Розділ ІІ. Структура освіти
2.1 Дошкільна освіта
2.2 Початкова освіта
2.3 Загальна середня освіта
2.4 Позашкільна освіта
2.5 Професійно-технічна освіта
2.6 Вища
2.7 Підвищення кваліфікації вчителів
2.8 Освіта дорослих
Розділ ІІІ. Розподіл відповідальності в системі управління освітою
3.1 Інституційний рівень (рівень навчального закладу)
3.2 Громадське самоврядування (об’єднання освітян, недержавні організації, ЗМІ, батьківські ради)
3.3 Органи місцевого самоврядування (місцевий рівень)
3.4 Місцеві органи виконавчої влади (обласний рівень)
3.5 Центральні органи виконавчої влади (державний рівень)
Розділ ІV. Фінансування освітніх послуг
Таміла Гладка, аспірант кафедри політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України
Вектор сьомий: від вмираючих сільських шкіл до динамічних шкільних округів у сільській місцевості.
Так є(у чому суть проблеми)
Не буде перебільшенням якщо сказати, що центральною проблемою системи загальної середньої освіти країни є проблема сільської школи. Це й не дивно, адже майже 70% шкіл в Україні є сільськими , там працює більшість вчителів, методистів і управлінців. Розуміння складності і масштабності проблем породжують впевненість у тому, що їх розв’язки не можуть бути штучно придуманими або механічно запозиченими. Їх потрібно шукати на магістральному шляху розвитку сучасних соціокультурних систем.
Результати наукових досліджень та передового педагогічного досвіду дозволяють стверджувати, що формула сучасної якісної загальної середньої освіти має такий загальний вигляд: від виявлення та постійного відстеження рівня розвитку природних обдарувань дитини, через застосування освітніх технологій індивідуалізації навчально-виховного процесу, до створення механізмів досягнення учнем високих результатів в одній або в кількох сферах навчальної, мистецької, спортивної, технологічної діяльності, широкої його соціалізації та зміцнення здоров’я.
З якими ж системними проблемами освітньої галузі доводиться сьогодні мати справу учневі сільської школи?
Проблема 1. Рівень психолого-педагогічної діагностики та моніторингу розвитку сільських учнів залишається вкрай низьким.
Проблема 2. Учень сільської школи не має можливості обирати тип навчального закладу, профіль навчання, факультативи, курси за вибором, гуртки, секції тощо. Освітня траєкторія сільського учня є типовою, лінійною, без можливостей варіативного вибору.
Проблема 3. Учень сільської школи не має постійного інформаційно-транспортного доступу до освітніх модулів, які надають якісну освіту.
Проблема 4. Сільського учня часто навчає вчитель, який не є фахівцем з даного навчального предмета, має слабку мотивацію до професійного росту і підвищення педагогічної майстерності.
Проблема 5. Сучасна сільська школа не забезпечує достатнього рівня соціалізації і суспільного виховання сільської дитини.
Проблема 6. Сільський учень не отримує належного медичного догляду, перебуваючи в навчальному закладі.
Проблема 7. Сільський учень навчається і виховується в середовищі застарілих технологій.
Чому так(у чому полягають причини існування цієї проблеми)
В останні два десятиліття на зміну соціальній однорідності сільського населення прийшло глибоке соціально-майнове розшарування. Кожна з соціальних груп, природно, має власні, відмінні від інших освітні потреби і висуває різні вимоги до якості освіти.
Тому основне протиріччя сучасної освіти сільських регіонів полягає не в низькій матеріально-технічній базі шкіл або низькому професіоналізмі сільських вчителів. Це протиріччя між необхідністю забезпечити надзвичайно широкий спектр освітніх послуг різного змісту, обсягу та якості і неможливістю це зробити на рівні кожної сільської школи.
Крім того, сільські території країни за останні роки перетворились в економічно і соціально депресивні зони. Це явище стало типовим і масовим в останні 5-7 років після того, як в село прийшов „великий ” капітал. Він „розірвав на клапті ” збалансоване комплексне сільськогосподарське виробництво, виділивши в ньому лише найприбутковішу галузь – сезонне землеробство, яке на наших чорноземах має рентабельність 100-150 і більше відсотків. Інші ж галузі, такі як тваринництво, овочівництво, садівництво, первинна переробка сировини були повністю зруйновані, бо мали низьку рентабельність або ж були збитковими. Тепер стало звичним, що капітал працює в селі лише кілька місяців, а всю іншу частину року – в інших сферах: в торгівлі, банківській справі, будівництві тощо. Все це відбулося, незважаючи навіть на те, що комплексне сільськогосподарське виробництво і в нинішніх умовах залишається рентабельним на 20-30 відсотків. Але молодому, агресивному капіталу цього замало - „давай 100, 200 і більше відсотків рентабельності ”! Перегріта кредитами економіка країни стимулювала такі пориви новоспечених аграріїв!
На легкі і швидкі гроші миттєво відреагував ринок – довелося ділитися надприбутками із зернотрейдерами, поставниками пального, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. За п’ять років системних грабунків село вмерло. Зникло високотехнологічне виробництво, робочі місця, соціальні гарантії.
Вихід потрібно шукати в закріпленні капіталу в сільській місцевості на постійній основі, протягом всього року. Це можна зробити лише шляхом встановлення різних ставок оподаткування: високі податки для суб’єктів господарювання, які займаються лише сезонним землеробством, і низькі податки – якщо господарювання ведеться комплексно, протягом усього року.
ссылка скрыта (за матеріалами семінару Світового банку з політики у сфері освіти
«Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні:
як розв’язувати ці питання в Україні?», 10-11 квітня 2008 року)
«Уже сьогодні Україна інвестує в освіту 6% ВВП(лише п’ять країн світу мають вищий показник витрат на державну систему освіти). Більший відсоток ВВП витрачати на освіту не доцільно, слід шукати внутрішні резерви всередині системи освіти. Проблема з фінансуванням освіти полягає в тому, що чималі витрати на її утримання не є ефективними. Так, наприклад, у Японії чи Південній Кореї втричі більше учнів на одного вчителя, ніж в Україні. Невелика кількість учнів, особливо у мало комплектних сільських школах, аж ніяк не сприяє якості загальної середньої освіти в Україні. Кількість учнів на одного вчителя з року в рік продовжує зменшуватись, бо нічого не робиться для оптимізації мережі шкіл. Якщо б мережа українських шкіл було такою ж як у Західній Європі, це б дало можливість зекономити щонайменше 1% ВВП. Ці кошти пішли б на підвищення заробітної платні вчителів та на поліпшення технічного оснащення шкіл. Прогноз падіння чисельності населення України на 2025 рік дозволяє передбачити скорочення шкільної мережі на 40%(нас тоді буде близько 40 мільйонів і третина з них будуть люди похилого віку). Тож, сидіти склавши руки зберігаючи все як є неможливо. Повинна бути чітка стратегія реформування освіти, яка б дала змогу підвищити її ефективність.
Ярослав Калоус
Повна руйнація комплексних сільськогосподарських підприємств привела до зникнення традиційного суспільно-державного замовлення сільським школам на масові професії для села, кардинально змінила місію сільської школи. Сучасна сільська школа змушена орієнтувати своїх випускників лише в незначній мірі на вибір „сільських ” професій, а в основному – готувати їх для подальшого життя в місті. Крім того, сільська школа повинна мати в своєму арсеналі ще й освітні технології для роботи з обдарованими дітьми, які народжуються в усі часи, незалежно від типу місцевості. Отже, сільська освіта сьогодні і в майбутньому повинна стати багатовекторною!
Складна демографічна ситуація в сільській місцевості та діючий нині формульний підхід до фінансування освітньої галузі (з розрахунку на одного учня або вихованця) створюють несприятливі умови для функціонування сільських шкіл. По-перше, це хронічна відсутність бюджетних коштів. Для збалансування річного бюджету на місцях змушені направляти кошти, в основному, на заробітну плату та оплату теплоенергоносіїв. Для інших потреб кошти практично не виділяються. Крім того, для зменшення фонду оплати праці ліквідовуються окремі посади або ж залишаються незаповненими вакансії фахівців з окремих напрямків. Мова йде в першу чергу про психологів, соціальних педагогів, медичних працівників, педагогів-організаторів, бібліотекарів, керівників гуртків тощо.
По-друге, в сільських школах велика кількість учителів не має повного тижневого педагогічного навантаження. Практично в усіх загальноосвітніх школах І-ІІ ступенів не мають повного педагогічного навантаження вчителі фізики, хімії, біології. Історії, трудового навчання, музики, образотворчого мистецтва тощо. Традиційно цю проблему розв’язують шляхом „довантаження ” педагогів-фахівців годинами інших навчальних предметів. Тому кількість вчителів-нефахівців, які викладають у сільських школах, постійно зростає.
Але часто і цей шлях не дозволяє забезпечити сільському вчителю повне педагогічне навантаження (18 годин на тиждень). Тому педагоги змушені направляти свої сили і ресурси в інші сфери діяльності, щоб мати змогу одержувати додаткові кошти для утримання своїх сімей. Це робота на присадибних ділянках, догляд худоби, торгівля на базарах, ремонт квартир, робота за сумісництвом в інших сферах, підприємництво тощо. Все це веде до формування постійно діючих чинників зниження професійної майстерності сільського вчителя, до виштовхування його з середовища успішних, творчо працюючих вчителів, здатних здійснювати пошук ефективних освітніх технологій і готових дати гідну відповідь викликам часу.
Так має бути(які є варіанти вирішення проблеми)
Потрібно всім усвідомити, що названі вище сім освітніх проблем сільського учня можна успішно розв’язати лише здійснивши реформу освітніх систем сільських регіонів. Ідея нового підходу (мережева педагогіка) до організації загальної середньої освіти в сільській місцевості була запропонована автором ще в 1999 році і полягає в тому, що суб’єктом гарантії конституційного права на загальну середню освіту в сільській місцевості повинна виступити освітня система адміністративного району, тобто районний освітній округ, а не окрема сільська школа. Учень не буде тоді прикріпленим до єдиної школи, а стане учнем глобальної сільської школи-мережі і може звертатися за освітніми послугами й до інших модулів або шкіл всієї освітньої системи певної території.
Початкову освіту доцільно надавати учням у рідній школі. Заслуговують на увагу пропозиції науковців і практиків реформувати сільську початкову школу з чотирирічної в шестирічну. Для цього потрібно розв’язати лише організаційні питання, адже зміст освіти в 5-6 класах доцільно залишити без змін. Починати створювати шестирічну початкову школу в сільській місцевості можна вже й зараз, перевівши малочисельні 7-9 класи малих ЗОШ І-ІІ ступенів до опорних навчальних закладів, а школу залишити в цьому ж статусі. Навчальні предмети в 5-6 класах, а то й у 4 класі можна розподілити між 3-4 педагогами – фахівцями з кількох різних галузей знань, які пройшли відповідну фахову підготовку. З часом потрібно буде внести зміни в законодавчі і нормативні акти про освіту і запровадити повноцінну початкову шестирічну освіту і шестирічні загальноосвітні навчальні заклади І ступеня.
При такому підході практично в кожному селі буде збережена школа. Вона стане більшою за чотирирічну, і їй під силу буде утримувати власні приміщення і територію. В такій школі буде працювати 6-8 педагогічних працівників і така ж кількість обслуговуючого персоналу.
Базову освіту (5-9 класи або 7-9 класи) учні зможуть отримувати в рідній школі або в опорному навчальному закладі районного освітнього округу. Але в обох випадках для учнів 7-9 класів на базі опорних навчальних закладів створюються міжшкільні факультативи та курси за вибором. Таких факультативів в районному освітньому окрузі повинно бути не менше 50 з 15-20 навчальних предметів та не менше як двох рівнів складності (додаткове і поглиблене вивчення). Заняття повинні проводитись в суботу, а можливо і ще в один день тижня, наприклад, у п’ятницю.
Міжшкільні факультативи і курси за вибором доцільно організовувати за рахунок годин варіативних частин робочих навчальних планів усіх навчальних закладів району. Тривалість навчання 2-3 години в тиждень.
Повну загальну середню освіту (10-12 класи) сільські діти повинні отримувати в опорних навчальних закладах, які повинні мати не менше, ніж 2-3 профілі навчання. В типовому сільському адміністративному районі таких закладів має бути 5-7. В опорному навчальному закладі має бути універсальний профіль і не менше як один академічний та один технологічний профілі.
При опорних навчальних закладах мають діяти пришкільні інтернати для учнів 10-12 класів (за бажанням учнів).
Підвіз учнів 7-12 класів до опорних навчальних закладів, в тому числі і на факультативні заняття, повинен здійснюватись організовано з використанням шкільних автобусів або іншими визначеними перевізниками.
Для учнів 10-12 класів, які не можуть залишити свої домівки і перейти на навчання з рідної школи до однієї з опорних, також організовуються міжшкільні факультативи, курси за вибором, курси довузівської підготовки тощо в п’ятницю-суботу за описаною вище схемою для учнів 7-9 класів.
Старша профільна школа районного освітнього округу повинна мати універсальний профіль, а також 5-7 академічних та 5-7 технологічних профілів. Технологічні профілі повинні здійснювати допрофесійну та професійну підготовку масових робітничих професій (водії, оператори комп’ютерного набору, робітники з ремонту та обслуговування приміщень тощо).
Давайте зробимо так! (що конкретно пропоную)
Для розв’язання основних проблем сільської школи потрібно реформувати нинішні освітні системи сільських регіонів та органи управління ними. Це завдання в повній мірі можна здійснити лише в ході адміністративно-територіальної реформи, повністю забезпеченої законодавчо і нормативно. Зволікання із проведенням таких реформ не дозволяє протягом ось уже майже двох десятиліть мільйонам сільських учнів отримувати якісну освіту, гарантовану Конституцією України. В ході реформування потрібно створити районні освітні округи як муніципальні освітні мережі з громадсько-державними органами управління. Детальний опис організаційних засад створення та функціонування територіальних освітніх округів подано в численних роботах автора з цієї проблеми.
Проте, вже зараз, можна здійснити ряд організаційних заходів, які забезпечать значне зростання якості освіти в сільській місцевості і які добре узгоджуються з концепцією територіальних освітніх округів.
Проблема 1. Доцільно створити в кожному адміністративному районі Центр психологічної роботи як структурний підрозділ районного методичного кабінету.
Потрібно розробити положення про Центр, в якому передбачити виконання його спеціалістами таких функцій: координація діяльності практичних психологів; методична допомога практичним психологам та педагогічним працівникам навчальних закладів; психолого-педагогічна діагностика та супровід навчально-виховного процесу в навчальних закладах, де відсутній практичний психолог; психологічна допомога учасникам навчально-виховного процесу тощо.
Штатний розпис Центру доцільно створити за рахунок ставок практичних психологів навчальних закладів, в яких діючими нормативами передбачено менше однієї ставки. Розрахунки показують, що при збереженні ставок практичних психологів у великих школах в такому Центрі можна створити штатний розпис в кількості 4-5 психологів. Комплектування Центру кадрами проводити тільки з фахівців з повною вищою освітою.
Проблема 2. Існуюча законодавча база дозволяє вже зараз створити навчально-виховні співтовариства типу освітніх округів шляхом укладання між навчальними закладами та установами освіти договору простого товариства щодо координації і кооперації їх освітньої діяльності.
Проблема 3. Потрібно також провести модернізацію телефонних мереж та розвивати безпровідниковий Інтернет; розробити на державному та регіональному рівнях велику кількість дистанційних навчальних курсів для учнів різних рівнів складності; забезпечити всі опорні навчальні заклади районного освітнього округу шкільними автобусами та створити відповідну інфраструктуру (в т.ч. матеріально-технічну) з їх експлуатації, розробити сучасну високоефективну нормативну базу з питань щоденних перевезень учнів на навчання.
Проблема 4. Для забезпечення викладання навчальних предметів в сільських школах лише фахівцями потрібно здійснити такі заходи:
- забезпечити сільським вчителям безкоштовний проїзд до місця роботи і додому. Це можна зробити в рамках діючого сьогодні законодавства шляхом розробки і прийняття відповідної програми районною радою;
- відмінити існуючу норму про те, що вчитель в іншій школі того ж району є сумісником і його робота оплачується погодинно, а тому занижено. Це положення є безглуздим, оскільки для вчителя роботодавцем виступає відділ освіти, який і призначає його в одну або кілька шкіл району одночасно;
- укласти з вчителями гостродефіцитних профілів (фізика, інформатика, трудове навчання, музика тощо) строкові трудові угоди, в яких передбачити збільшення до 2 разів рівня оплати їх праці за фактично виконану роботу.
Проблема 5. Доцільно ввести в робочі навчальні плани сільських шкіл спеціальний навчальний курс для учнів випускних класів з питань соціалізації; постійно організовувати велику кількість екскурсій на виробничу, культурно-мистецьку, соціальну тематики і фінансувати цю роботу за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів; сприяти створенню і реєстрації у встановленому порядку шкільних дитячих організацій, товариств, асоціацій тощо; сприяти участі сільських дітей в різноманітних регіональних, всеукраїнських, міжнародних проектах, програмах, конкурсах, фестивалях, акціях тощо.
Проблема 6. Створити при відділах освіти районних державних адміністрацій Центри медичної допомоги, які б здійснювали координаційну і методичну роботу з медичними працівниками навчальних закладів, профілактичну роботу з учасниками навчально-виховного процесу тощо. Штати Центрів комплектувати лише з лікарів, забезпечуючи тим самим підвищення рівня медичної допомоги з медсестринського до лікарського.
Доцільно також затвердити нове положення про медичні огляди учнів та здійснювати поглиблені медичні огляди всіх учнів не рідше одного разу на кожному ступені загальної середньої освіти. У всіх навчальних закладах ввести посаду медичної сестри.
Проблема 7. Здійснити переобладнання всіх сфер життєдіяльності сільських навчальних закладів у відповідності до соціально-інформаційно-технологічних цінностей сучасного суспільства.
Негайно розпочати запровадження в школах сучасних систем очистки води, приготування їжі, опалення і освітлення приміщень; забезпечити спортзали, шкільні майстерні, навчальні кабінети і лабораторії екологічним і енергоощадним обладнанням, широко використовувати сучасну комп’ютерну, мультимедійну, відео і аудіо техніку.
Для цього потрібно розробити і прийняти до виконання Державну програму переобладнання загальноосвітніх шкіл. Відновити загальнодержавну мережу баз(магазинів) типу „Учтехприлад” та розмістити на виробництві замовлення на виготовлення сертифікованого для шкіл обладнання згідно Державної програми переобладнання загальноосвітніх шкіл.
Іван Осадчий, начальник відділу освіти Ставищенської районної державної адміністрації Київської області, голова ради освітнього округу Ставищенського району, кандидат педагогічних наук.
Вектор восьмий: від стандартів змісту освіти вчорашнього дня до нового Національного курикулуму.