Geum.ru

Символи та обереги дому нашого /урок народної мудрості

Вид материалаУрок
Подобный материал:



СИМВОЛИ ТА ОБЕРЕГИ ДОМУ НАШОГО

/урок народної мудрості/


Вед.: Ти стоїш, небагата й пишна,

Виглядаючи з саду в луг

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом'яний капелюх.


Вед.: Ти приймала і щастя, і лихо,

Поважала мій труд і піт,

Із-під сірої теплої стріхи

Ти дивилася жадібно в світ.


Вед.: Відчиняла ти лагідно двері

Для нового життя і добра,

Друзів кликала до вечері,

Рідна хата, моя стара.


Вед.: Українська хата... Це не тільки житло, а й священне місце. Біленька хата у вишневому садку з калиною та мудрим усміхом батька все більше віддаляється від нас в шаленому темпі атомної епохи. У цій хатині – коріння нашого роду, щось одвічне і святе. Це саме її оспівали Шевченко і Довженко, Марко Вовчок і Нечуй-Левицький. Долею суджено їй бути білою. Бо Україні і хата біла, і сорочка весільна, і свита з давніх-давен була барва у нас біла в Україні. Біла, бо це – символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси.


Вед.: В інтер'єрі української хати, в організації внутрішнього простору відбираються багаточисленні українські народні традиції, символи, звичаї та обряди. Ці властивості дому оточені любов'ю. Вони відбиваються в ряді прислів'їв та приказок, повір'їв.


Вед.: Хата господинею красна

Що хата має, тим і приймає.

У своїй хаті і кути помагають.

Хата не льодовня, не годиться снігу наносить.

Моя хата скраю – я нічого не знаю.

У чужій хаті худоби не збереш.

Не носи сміття під чужу хату.


Вед.: У давнину вважали, що хата ставала повноцінним захистом людині тільки тоді, коли її оздоблювали кольорами або розписом. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Утворений такий чином круг закривав доступ у хату нечистих сил. Магічне значення мали і настінні розписи. Вірили, що різні барвисті зображення, орнаменти можуть захопити увагу лихої сили і відвернути її від злих людей.


Вед.: Площа в хаті завжди раціонально використовувалася. Кожен кут і суміжні зони мали певні функції і заповнювались тими предметами, які були необхідні.

Так, спальна частина (піл) була за піччю, найтеплішому куточку; парадна частина – більш освітлена вікнами. Тут стояв стіл, а над ним ікони. Робоча частина – біля печі та вхідних дверей, доклали продукти. Тут же, зліва на стіні, висів мисник для посуду.


Вед.: Крім свого основного призначення, речі і предмети в інтер'єрі мали ще й символічне значення.


Вед.: Особливу роль у кожній хаті відігравав стіл. Він був символом єдності і міцності сім'ї. Тут народжувалося шанобливе ставлення до батька, як до голови роду. І він займав за столом почесне місце. За столом здійснялися різні обряди і свята, які забезпечували, згідно віруванням, благополуччя у господарстві. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень звичайною, полотняною, у свято – зі смаком оздобленою. На столі завжди лежав хліб, а на Різдво та Великдень – ще й свічка. В Україні і сьогодні вважається за великий гріх стукати кулаком по ньому. Кажуть, що тоді обов'язково посваряться чоловік із жінкою. Не можна хлібину класти на стіл перевернутою. Це також погана прикмета.


Вед.: Піч з вогнем – річ найбільш родинна, і з нею завжди зв'язували непорушність сім'ї. Як вогонь, за давніми віруваннями, очищає душу людини, так вогонь у печі стоїть на сторожі чистих, добрих, людяних відносин у сім'ї.


Вед.: В українській хаті піч також вважалася оберегом. Піч займала багато місця, але господарі за цим не жалували. Бо піч, казали в народі, то друга мати: і обігріє, і обсушить, і нагодує. І кожна доросла людина знає, що для опалення печі треба мало дров. Та й жар вона тримає довго, чим зігріває житло.


Вед.: Крім того, що піч обігріває оселю, вона ще випікає хліб. А хліб, як ви знаєте, - усьому голова. І з давніх-давен він вважався святим.


Вед.: Але все ж таки давайте закінчимо розмову про піч.

Чи знаєте ви, що колись на печі наші бабусі сушили зерно, спали, лікувалися? Як заболить у кого спина, то найперший лікувальний засіб – піч, промокли ноги – знов таки ж на піч. При печі виконували різні обряди.


Вед.: В дохристиянські часи біля печі укладали шлюб, бо там знаходилося родинне вогнище. А було й так, що під час сватання дівчина ховалася на печі.

Якщо вона не погоджувалася вийти заміж, то іноді і до кінця сватання вона залишалася там, або ж витягала хлопцеві гарбуза з-за печі.


Вед.: Давайте з вами пригадаємо прислів'я та приказки про піч.


Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.

З одної печі, та не одинакові калачі.

Зі своєї печі і дим солодкий.

На печі гаряче, а на лаві тісно.

На печі і баба хоробра.


Вед.: А ось спробуйте відгадати загадку.

Людей годую, часом сама голодую, часом гаряча, часом холодна. Що це?

Звичайно, піч.


Вед.: Про українську піч є багато повір'я.

Коли будується нова піч в новій оселі, стару оселю підмітають, а сміття несуть “з щастям” і висипають у нову піч – буде добробут у новій оселі. Ідучи на базар щось продавати, попередньо ставили кошик на припічок – буде добрий торг.

А ще, за повір'ям, піч в хаті була тим самим місцем, де жив домовик.


Вед.: Хліб.

Священний хліб, як мовиться в народі

І пісні є про нього недарма.

В затишнім домі, у тяжкім поході

Нічого найдорожчого нема.


Вед.: З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллі цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж хліб уродився у рідному краї.


Вед.: У хлібі тім, що ти щодня їси,

Є аромат духмяного поля

Проміння сонця і кристали солі,

І крапельки прозорої роси.

Все вбирає у собі хліб, і означає життя. Тому й вважають його святим.


Вед.: В Україні хазяйка, перш ніж приступити до випікання хліба, гарно вбиралася яскравою хустиною, бо народження хліба – це свято. Зі скрині виймався рушник, яким щойно витирали руки, і зі словами “Бог на поміч” готувалося тісто. Вчинялося тісто в четвер, а пекти вже треба тільки в жіночий день – п'ятницю. В день коли пікся хліб, в сім'ї не повинно бути сварок. Випечений хліб клали на рушник, зверху також накривали рушником, щоб хліб підійшов. На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім'я.


Вед.: В давнину тільки батько різав хліб, притримуючи його лівою рукою і притискуючи до грудей. Різати хліб треба тільки до себе. Окраєць завжди віддавався дівчатам, щоб їх хлопці любили. А коли, бувало так, що долу падала скибочка, необмінно було її підняти, поцілувати і покласти на стіл. Святим правилом і зараз є, не залишати хліб недоїденим. В давнину говорили: “Доїж, дитино, хліб, а то у ньому залишиться твоя сила”.


Вед.: За давньою традицією з хлібом приходили сусіди і родичі вітати новонародженого. Хлібом-сіллю зустрічали і проводжали гостей. Житнім зерном обсипали молодих, які їхали до шлюбу, говорячи: “Сип жито, щоб довго в парі жити, і не сип пшеницю, бо буде вдовиця”. Весільний коровай прикрашали гронами калини – символ дівочої краси. Під кінець першого дня молодий і молода частують усіх гостей весільним короваєм, шишками та дивнями. Ці хлібні вироби є символом працелюбства, плодючості й благополуччя, миру і дружби.


Вед.: Хлібом проводжали померлих на кладовище – ці звичаї ще й нині збереглися в багатьох місцевостях України.


Вед.: У давній Русі завжди вважали хліб не лише багатством, а й силою країни. Хліб – це наша міць і сила, це народне добро, це міць і сила нашої держави. І тому шаноба до хліба виховувалася у дітей, як у давнину, так і сьогодні.


Вед.: В історії нашої держави такі роки, які надовго запам'ятаються українцям і будуть передаватися з покоління в покоління, як незабутні роки голодомору. Ваші прабабусі і прадідусі пам'ятають, ці тяжкі роки, коли, цілими сім'ями голодували. Діти вставали і лягали спати, думаючи про хліб. “Не спиться – хліб сниться”, - говорили в ті роки.


Вед.: Символом майбутньої нової сім'ї була в хаті скриня дочки. Протягом століть вона була у великій пошані в Україні. Сюди складали одяг, рушники, полотно, прикраси – все цінне, що було у господарстві. Виходячи заміж, дівчина забирала з собою і скриню, котра символізувала працелюбність нареченої, бо все, що в ній було, виготовлялося власноруч. За звичаєм скриню ставили на видному місці. Поряд з вишитими рушниками та килимами вона була окрасою хати. На весілля скриню і все, що в скрині, оглядало все село, обговорюючи її вартість і художнє оздоблення. Скрині виробляли переважно з липи, тополі, берези, вільхи. За літо один майстер міг зробити до 20 скринь.

Вед.: У давнину, мабуть, не було такої хати, яка б не була прикрашена рушниками.

Український рушник... Оздоблений квітами, зірками, птахами... Скільки він промовляє серцю кожного з нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радості і горі рушник – невід'ємна частка нашого побуту.


Вед.: Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження, життя і смерть людини. Недарма казали: “Рушник – як доля, на ньому люди вишивали своє життя”.

Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб на вишитому рушникові – здавна висока ознака гостинності українського народу.


Вед.: По всій Україні поширений звичай накривати рушником або хусткою хліб на столі. Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили від образами на покуті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити в церкву.


Вед.: Перший витканий рушник призначався для гостей і висів на видному місці. А коли син вирушав у дорогу, мати дарувала йому рушник (як оберег від лиха). Пам'ятаєте, як у пісні співається:

... І в дорогу далеку

Ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний

На щастя, на долю дала.


Вед.: На рушниках, а то й просто на довгих полотнах і сьогодні опускають домовину в могилу. Часто потім такі рушники вішають на хрест. Рушник стелять під плечі покійнику в домовину, застеляють віко труни.


Вед.: Використовували рушник і в обрядах будівництва хати.


Вед.: Не обходилося без рушника і в хліборобських обрядах.

По всій Україні поширений звичай перев'язувати рушниками сватів в разі згоди дівчини на одруження. Весільний рушник, як і весь посаг, дівчина готувала собі заздалегідь. Вишивати рушники, сорочки мати навчала ще з малку. І вишивалися вони дівчатами на вечорницях, довгими осінніми та зимовими вечорами.


Вед.: Українські рушники... Вони такі яскраві, різні, чудові. Наше око милується ними і не намилується. Якщо зрівними рушники з різних областей України, то помітимо, що вони вишиті різними орнаментами, різними за кольором нитками. У них різна техніка вишивання: хрестиком, або гладдю, різна форма.

Вед.: Але найпопулярніші в Україні рушники вишиті червоними і чорними кольорами. Це національний звичай. Старі люди кажуть, що то горе з радістю переплітається. Так і сучасний поет Д. Павличко вважає:

Два кольори мої, два кольори,

Червоне, - то любов, а чорне – то журба.


Вед.: У давнину вірили у чарівну силу рушника. Він оберігав від усякого лиха, бо на кінцях мав обереги. Він оберігав оселю від домовиків, які вважали в давнину, хоч і обороняють житло, та жити повинні десь на горищі, в комині, не заходячи до людської оселі.


Вед.: Але повернімося з вами до нашої української хати...

Важливе символічне значення у хаті мав поріг і сволок.

Поріг – це символ рідного дому, а сволок, будучи опорою перекриття хати, вважався надійним захисником від усього злого.

Біля хати завжди садили квіти, городину, груші, яблуні, вишні, сливи, іноді клени і тополі, але ніколи не садили березу, бо вважали, що коли посадити березу біля хати, то вона перетвориться на пустку, переведеться рід або ж сім'ю спіткають різні нещастя.


Вед.: Ось такі символи та обереги нашої української хати.

Говорячи про них, ми нібито побували у стародавній оселі, де жили наші пращури, дізналися про їхнє світосприймання, про те, як жили.