Родинне свято «Пісня – перлина народної творчості»
| Вид материала | Документы |
- Конкурс організовує Благодійний фонд «Країна Відкритих Сердець» в рамках програми підтримки, 146.44kb.
- Використання українських, 154.76kb.
- «Студентське літо» – 2011: свято юності та творчості, 63.02kb.
- Української Народної Республіки та Західноукраїнської народної Республіки, їх ролі, 65.46kb.
- Хай пісня лине в синь небес крилато, у мирне небо хай зліта салют! День Перемоги, 17.86kb.
- Кисляк: автор народної пісні – сам народ ігор Олександров, журналіст, 149.25kb.
- Музичне свято «Пісня – жива душа народу», 37.56kb.
- Родинне свято Мета заходу, 84.82kb.
- Української Народної Республіки І Західноукраїнської Народної Республіки, керуючись, 28.01kb.
- Перлина українського театру, 100.45kb.
Родинне свято «Пісня – перлина народної творчості»
Для ліцеїстів І курсу
Людмила Шипелюк,
вихователь
Мета: відроджувати звичаї, традиції та обряди нашого народу; збагачувати знання ліцеїстів про народну пісню; виховувати любов до народної творчості, гордість за український народ, який має славне героїчне минуле і багату творчу спадщину.
Наочне оформлення: вишиті рушники, українські народні костюми, керамічні вироби з українським орнаментом, вислови відомих людей про пісню.
Музичне оформлення: фонограми Українських народних пісень.
Обладнання: музичний центр, система караоке, телевізор, мікрофон.
Хід родинного свята
Звучить мотив української народної пісні
Ведуча: Добрий день вам, милі люди!
Хай нам щастя-доля буде,
Не на день, і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Ведучий: У нас сьогодні - наче вечорниці,
Милують око диво-сорочки,
Дівочий спів лунає у світлиці,
Як добре, що є звичаї такі.
Ведуча: Сьогодні ми зібралися на святі, яке присвячене пісням українського народу.
Пишається український народ милозвучними піснями, в яких джерельною водою струменять почуття радості, смутку, гумору, любові.
Минають віки, змінюються покоління, а пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари.
З народного напившись джерела,
Як із Дніпра бере веселка воду.
О рідна пісня, знову ти прийшла
До матері, до батька – до народу.
О пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити.
Тебе ніхто не може побороть,
Бо вільний дух твій – правдою повитий.
Ведучий: Пісня! Як багато вона важить у житті людини. Пісня – це голос народу, це трепетне серце народу, його душа і його крила. Вона пахне весняними дощами, синіми льонами, запашними чорнобривцями, материнськими теплими долонями.
Ведуча: Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.
Ліцеїст: Не цурайся пісні,
Яку чув од мами,
Не згуби, то мова
Прадідів твоїх.
Бо зректися пісні
Що цвіла віками, -
Мов забуть народ свій,
Даль його доріг.
У народу й пісні
Є святі спільноти,
Є земля єдина,
Доля віща є.
А народ свій втратиш –
Хто ти є і що ти?
Мов пора смеркання,
День тоді стає.
У яких би барвах
Небо не світилось –
Збережи кровинку
Рідного тепла.
Тільки б вічні зорі
В криниці дивились,
Тільки б наша пісня
Нас пережила.
Ведуча: Відійшли морози люті,
І зібрались ми укупі.
Від зірниці до зірниці
Хай лунають вечорниці.
На околиці села,
Як мовиться у казці,
Жили веселий дід Степан
І бабуся Настя.
Інсценівка українських вечорниць
Настася: Оце втомилась, оббігала весь базар, сьогодні ж у нас вечорниці. Все закупила, буде чим гостей пригощати. Степане, чого це ти тут розлігся? Хіба ж так годиться: скоро хлопці й дівчата на вечорниці прийдуть, а ти…
Степан: А що нам, хай приходять, тільки не торохти. Годі вже, розкричалася…
Чути спів дівчат і хлопців
Настя: А славно співають… Я страх люблю співи!
Господар: Славно, славно. Поспати б оце, а вони гукають.
Настя: А щоб вони ще робили, коли б їм ще погуляти, як не на вечорницях? За будні наробляться…
Господар: То й розходились би спати, а то й самі не сплять, і іншим не дають.
Стукіт у двері
Настя: Господи, дівчата й хлопці прийшли, а у нас ще не все готово! Вставай, що розсівся, не чуєш, чи що?
1-а дівчина: Добрий вечір у вашій хаті.
2-а дівчина: Уклін господині. Чи веселі вечорниці у нас на Україні?
Господиня: Добрий вечір, добрий вечір, любі гості просимо.
3-я дівчина: Гей на наших вечорницях
Хто сумний – розвеселися.
Співи, танці, небилиці, -
Гарні будуть вечорниці!
Хлопець: Стрічайте пирогами
Смачними та м’ясними,
Бо ми прийшли з піснями,
Піснями голосними!
Господар: Ой дівчата мої ж ви гарнесенькі, мої ви хлопці-красені, заходьте, порадуйте мене, старого. А які ж ви гарні! Де мої літа молоді, ох… Просимо, просимо, сідайте.
2-й хлопець: Сядем, сядем, заспіваєм
Аж усе, що тільки знаємо.
Дівчина: Чи пристало нас сідати?
Ми прийшли потанцювати
І пісні співати!
Господиня: І як літа швидко минають. І ще самій теє дівування перед очима згледілось, як і діти виросли.
Господар: Ой старенька моя, шкода вже нам молодіти. А пам’ятаєш, що мені тоді казала?
Господиня: Бо дурна була. Дивися, що вигадав, старе луб’я.
Господар: Тепер луб’я, а колись був голуб’я. Пам’ятаєш оту калину на леваді…
Господиня: Було, одшуміло, одгриміло та й затихло. Пішли наші літа, як вітри кругом світу… А як же ми любили співати…
Господар: Така вже наша вдача… Не може душа наша без пісні: народжуємося – співаємо, закохуємося – співаємо, одружуємося – співаємо.
Господиня: Без пісні, як і без любові, нема життя. Українці – співучий народ. Кажуть, де три українці – там цілий хор.
Господар: Українська пісня – рай,
Хоч ти слухай, хоч співай.
Заспівайте, дівчата,
Щоб гостей всіх привітати.
Господиня: Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі славних мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то навіє радість і любов.
Під хатою сидить Василина і Оленка
Оленка: Мамо, мамо, я хочу вам щось сказати.
Василина: То й кажи.
Оленка: Може, вже мені на вулицю ходити можна?
Василина: (сміється) Бач, куди вона хилить, а я собі байдуже. Хай же тобі, дочко, про це й не сниться.
Оленка: Чого, мамо?
Василина: Батько не пустить — того.
Оленка: А тато про це й знати не будуть. Мамонько, голубонько, пустіть. Он Маруся й Одарка ходять вже, а я ж однолітка з ними. уже й парубки починають з мене сміятися. Кажуть, що мене й досі годують кашею молочною.
Василина: Ну, та нехай же, побачимо.
Оленка: Сьогодні пустіть.
Василина: Та чого це тобі так приспіло?
Оленка: Бо вже мені переказували й вчора, і сьогодні, щоб виходила. Кажіть, мамо, можна. Пустили, пустили (віддихує з полегкістю; після паузи жартівливо). Мамо, мамо, навчіть мене чарувати!
Василина: (здивовано) Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко? Дітись, що вигадала, вражого виводу дитина. Ось іде батько, нехай розкаже як.
Із-за хати виходить Савка в кожусі наопашки
Савка: (швидко) Олено, загнала корову?
Оленка: Загнала, тату.
Василина: Та не дери рота, іди сядь сюди!
Голос: Олено! Олено! Вийди мерщій, щось скажу-у!
Олена швидко підбігає до матері, щось шепоче на вухо
Василина: (голосно) Спитайся в батька.
Савка: А що там таке?
Василина: (сміється) Та я вже не знаю, як і казати. Нашій дівці, бач, забажалося на колодку, так оце ждемо, щоб ти, старий, поблагословив дочку на дівування.
Савка: (здивований) На колодку? Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, та так поблагословлю, що зразу де й охота дінеться. Дурний якийсь вигадав ті гулі проти ночі. Спати, а не гулі.
Василина: А я так гадаю: стала на порі — хай дівує, хай свої одгулює. Тільки ж того й свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні.
Савка: Коли ж вона в нас іще дитина, у петрівку, мабуть, Й сімнадцять буде. Ти поглянь на неї: рученята, як цівки, сама, як скрипка, а почне ще на вулицю ходити, то й зовсім знидіє. Почнеться оте вечірнє стояннячко та північне обніманнячко, а світовеє прощаннячко, то й зовсім задурить воно собі голову.
Василина: Дівчина, як теє пиво, почало шумувати — не борони. Швидше вишумує.
На вулиці сміх, грають скрипки, чути спів.
До хати підкрадається Тиміш із квіткою на шапці, кашляє
Савка: Чи не застудився ти, Тимоше, що кашляєш раз по раз?
Тиміш: (придивляється) Либонь, дядько Савка. Добривечір, дядюшко! Зі святим вечором!
Савка: Дякую, дякую. Кажу, чи не задужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш?
Тиміш: Та трохи. Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець.
Савка: Сховай, козаче, свій тютюнець, бо не буде діла.
Тиміш: Як саме?
Савка: А так, дочку з хати не пущу.
Тиміш: Про що це ви? Мабуть, краще я піду собі! Добраніч!
Чути співи на вулиці
Оленка: (сама) Мала ще! За плугом ходити не мала, а на вулицю погуляти — мала. Бач, яка правда на світі. Одягнуся в чорне, піду в черниці або простуджуся тай кашляти буду. Буду кашляти марніти, а далі умру.
Співи, сміх,звучить пісня «Ой на горі два дубки»
Ой, на горі два дубки,
Ой, на горі два дубки,
Ой, на горі два дубки, два дубки,
Та й звелися докупки.
Вітер дубом хитає,
Вітер дубом хитає,
Вітер дубом хитає, хитає.
Козак дівку питає,
Вітер дубом хитає, хитає,
Козак дівку питає.
Ой, дівчино, чия ж ти,
Ой, дівчино, чия ти,
Ой, дівчино, чия ти, чия ти.
Чи підеш ти гуляти,
Ой, дівчино, чия ти, чия ти,
Чи підеш ти гуляти.
Не питайся чия я,
Не питайся чия я,
Не питайся чия я, чия я.
Як ти вийдеш, вийду я,
Не питайся чия я, чия я,
Як ти вийдеш, вийду я.
А я в батька один син,
А я в батька один син,
А я в батька один син, один син.
Погуляю хоч би з ким,
А я в батька один син, один син,
Погуляю хоч би з ким.
А я донька мамчина,
А я донька мамчина,
А я донька мамчина, мамчина.
Цілуватись навчена,
А я донька мамчина, мамчина,
Цілуватись навчена.
Ой, на горі два дубки,
Ой, на горі два дубки,
Ой, на горі два дубки, два дубки,
Та й звелися докупки.
Ой, на горі два дубки, два дубки,
Та й звелися докупки.
Ой, на горі два дубки, два дубки,
Та й звелися докупки.
Оленка підходить до вікна, Тиміш махає рукою, манить, вона хитає головою, що не може вийти
Тиміш: (тихо) Ходім.
Оленка: (тихо) Не можна.
Тиміш: Чому?
Оленка: Не пускають.
Тиміш підходить до Оленки
Оленка: Ти скучав за мною?
Тиміш: А то хіба ні? Третій вечір, як бачив.
Оленка: А дуже скучив?
Тиміш: (зазирає в хату) У вас сплять?
Оленка: Сплять.
Тиміш: Ось як я скучив.
Оленка: Ой, лишенько! Тимоше, це ти вже й цілуєш мене?
Тиміш: А хіба не можна?
Оленка: Бач, який ти...
У хаті щось тріснуло. Виходить Василина
Василина: А трясця ж вашій мамі з такою роботою.
Оленка: Мати проснулася. Тимоше, тікай швидше.
Тиміш сховався, але тримає Оленчину руку
Василина: Хто тут цілувався?
Оленка: Цілувався ... то, може, вітер, мамо, вітер листом має.
Василина: (вихилилась через вікно) А де це тут той вітер, що дівчині не дає спати? О, а це що за почвара сидить під хатою?
Тиміш: Та я собі прохожа людина, сів спочити.
Василина: А пішов би ти, прохожа людино — парубче, з-під вікна під три вітри. Бо як візьму рогача (хапає рогач). Чого тобі тут треба (лускає рогачем, вбігає Савка, на вулиці чути пісню «Ой, щ ж то за шум учинився»)?
Тиміш хапає Оленку, втікають на вулицю, Василина із Савкою ідуть в обнімку, узявшись за руки, сідають під хатою. Чути парубоцькі співи
Дівчина: Цікаво, коли виникла перша пісня?
Господиня: Важко відповісти на це запитання, бо скільки літ існує людина, стільки існує і пісня.
Ведуча: А зараз до вашої уваги пропонуємо послухати Легенду про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею.
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.
Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.
Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
— Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.
Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.
Ведучий: Українська пісня – це поетична біографія українського народу. Виринають із сивої давнини Байда Вишневецький, славний козак Морозенко, Іван Богун і кличуть до бою за Батьківщину, за її свободу.
Ведуча: Про що б не співалося в піснях, завжди відчуваєш велику силу почуттів: щастя чи горя, туги чи радості.
Ліцеїст: Пісня – наш паспорт,
Пропуск у білий світ…
Ми не ховали обличчя,
Гордо йшли сотні літ.
Завжди ми накривали
Дружби ячні столи.
Нас по піснях впізнавали,
Де б ми таки не були.
Райдуга в небі висне,
Граючи в плесах вод.
Доки живе наша пісня,
Доти живе народ.