Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

Вид материала

Документы

Содержание 10.1. Сутність та теорії темпераменту 10.2. Характеристика типів темпераменту Холеричний темперамент Сангвінічний темперамент Флегматичний темперамент Меланхолічний темперамент. 10.3. Темперамент та діяльність людини 10.4. Поняття про характер 10.5. Структура характеру 10.6. Підходи до типології характерів 10.7. Взаємовідносини характеру і темпераменту 11. Група та особистість

Подобный материал:

• Практикум з психології кандидат психологічних наук Кущенко І. В. Вступ до спеціальності, 3009.91kb.
• Типова програма навчальної практики кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2748.29kb.
• Типова програма стажування кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2408.02kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3924.08kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3936.51kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3919.5kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3718.01kb.
• -, 880.25kb.
• Кандидат психологічних наук Бугайова Н, 59.71kb.
• В городе москве, 2083.9kb.

10.1. Сутність та теорії темпераменту

Кожна людина неповторна у своїй індивідуальності. Індивідуальну своєрідність кожної особистості людини можна виявити і у динаміці її психічних проявів. Так, одна людина спокійна, урівноважена, емоційно невиразна, повільна, стримана, мовлення уповільнене і тихе. Інша – стрімка, рухлива, жвава, емоційна, мовлення швидке і голосне. Ці індивідуальні динамічні прояви психіки характеризують темперамент (від лат. temperamentem - змішувати у належних співвідношеннях). Особливості темпераменту мають біологічну, або генетичну обумовленість. Темпераментом називається індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки.

Термін «темперамент» прийшов до нас з глибокої давнини. Давньогрецький лікар і мислитель Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) вважав, що особливості темпераменту людини виявляються у співвідношенні кількості рідин в організмі. Саме співвідношення рідин і визначає прояви темпераменту. Якщо одна з рідин переважає, то більш чітко виявляється певний тип темпераменту. Гіппократ вважав, що у організмі людини є чотири рідини: жовч, кров, слиз і чорна жовч. Так були виділені чотири типи темпераменту: холеричний ( від грецьк. chole – жовч), сангвінічний ( від лат. sanquis – кров), флегматичний ( від грецьк. phlegmа – слиз) та меланхолічний ( від грецьк. melanos – чорний, chole – жовч). Так виникла перша в історії людства гуморальна ( від лат. humor – рідина) теорія темпераменту.

Німецький психіатр Е. Кречмер (1888 – 1964 рр.) обґрунтував зв’язок тілесної конституції людини з типами темпераментів. Він виділив два типи темпераменту (див. підходи до типології особистості). Це конституційна теорія темпераментів.

Новітніми дослідженнями ХХ століття у галузі діяльності мозку показали, що динамічні прояви психіки найбільше пов’язані з діяльністю нервової системи. Так виникла нейрофізіологічна теорія темпераменту, що пояснювала зв’язок типів темпераменту з типами вищої нервової діяльності. Автор цієї теорії видатний російський фізіолог І.П. Павлов. Для характеристики типів вищої нервової діяльності І.П. Павлов виділив три властивості нервової системи: силу, урівноваженість, рухомість.

Під силою нервової системи розуміють силу процесів збудження і гальмування, що визначають працездатність нервової системи, витривалість клітин кори головного мозку, спроможність гальмувати реакцію одних подразників під дією інших. Сила нервової системи характеризує максимальне навантаження, що може витримати нервова система і давати на них адекватну відповідь. Під збудженням розуміють провідну функцію нервової системи, пов’язану з активною відповіддю на подразнення. Гальмування – це процес затримки діяльності нервових клітин, зменшення рівня збудження. За силою нервову систему поділяють на сильну і слабку.

Урівноваженість нервової системи характеризує відповідність сили збудження силі гальмування і навпаки. Це відбувається не завжди. Якщо один із процесів переважає, наприклад, збудження, то така нервова система буде неурівноважена. Оскільки у слабкої нервової системи процеси збудження і гальмування виявляються слабо, то для неї не буде характерна урівноваженість. Вона властива лише сильній нервовій системі. За урівноваженістю її поділяють на неурівноважену та урівноважену.

Рухомість нервових процесів характеризує спроможність до швидкої зміни процесів збудження процесами гальмування і навпаки. Систематичні зміни в навколишньому середовищі вимагають систематичних змін у діяльності нервової системи.

Неурівноважена нервова система постійно перебуває у стані збудження, а тому рухомість їй не властива. Рухомість властива урівноваженій нервовій системі, яку поділяють на рухому та малорухому.

Розглянемо ці властивості нервової системи схематично:


На схемі чітко видно чотири типи нервової системи, або чотири типи вищої нервової діяльності: сильна, неурівноважена; сильна, урівноважена, рухома; сильна, урівноважена, малорухома; слабка. Ці типи вищої нервової діяльності складають фізіологічне, або біологічне підґрунтя темпераментів: сильна, неурівноважена – холеричному; сильна, урівноважена, рухома – сангвінічному; сильна, урівноважена, малорухома – флегматичному; слабка – меланхолічному.


10.2. Характеристика типів темпераменту


Психологічні особливості проявів темпераментів пов’язані з особливістю динаміки різноманітних психічних особливостей. При характеристиці типів темпераменту треба мати на увазі, що наведені типи темпераменту – лише теоретична модель, яка реально може і не зустрічатися у житті, адже реально не існують чисті типи темпераментів. У кожної людини можна знайти прояви всіх типів темпераментів: 1) при переважанні одного з них; 2) декілька (2 - 3 ); 3) знаходяться у рівних пропорціях.

Холеричний темперамент. За Гіппократом в організмі людини переважає жовч. За І.П. Павловим такій людині властивий сильний неурівноважений тип вищої нервової діяльності. Холерики працьовиті, спроможні на швидкі реакції, їм важко себе стримувати, боротися з самим собою. Вони мають різкі рухи. У них легко виникають роздратування і агресивність. На події холерики реагують швидко, енергійно, пристрасно. Їм властива схильність до бурхливих емоцій. Холерики цілеспрямовані, наполегливі у досягненні поставленої мети. Мова холериків голосна, швидка, навіть покваплива, закінчення слів вони ніби ковтають, прагнуть швидше висловитися. Відсутність урівноваженості і рухомості при недостатньо ефективному вихованні може виявитися у нестриманості, запальності, нездатності контролювати власні емоційні реакції у емоційних ситуаціях.

Сангвінічний темперамент. За Гіппократом в орга­нізмі переважає кров. За І.П. Павловим сангвінікам влас­тивий сильний, урівноважений, рухомий тип вищої нервової діяльності. Сангвінік працездатний, витримує тривалу і напружену працю, у складних ситуаціях не виходить «із себе», зберігає спокій, не втрачає бадьорості, легко реагує на зміни ситуації і пристосовується до них, легко набуває нових навичок і легко переходить від одного до іншого виду діяльності. Нервово – психічна активність досить висока, міміка та рухи багатоманітні та виразні. Емоційні переживання неглибокі, а висока рухомість нервових процесів сприяє їх швидкій зміні. Мова сангвініка голосна, чітка, достатньо швидка, але слова вимовляються повністю

(на відміну від холерика). При недостатньому вихованню рухомість нервових процесів виявляється у недостатній зосередженості, концентрації уваги на певній діяльності та недоведенні справи до логічного завершення.

Флегматичний темперамент. За Гіппократом в організмі переважає слиз. За І.П. Павловим флегматикам властива сильна, урівноважена, малорухлива нервова система. Флегматики мають високу працездатність, внутрішньо стабільні, важко включаються у роботу і важко виходять з неї, емоції невиразні, але стабільні, вони не люблять міняти розклад життя, обставини, уподобання, важко пристосовуються до нових умов. Активність флегматиків досить низька, настрій спокійний і стійкий. Почуття стійкі, важко змінюються. Ось чому можна порадити одружуватися з флегматиками, бо подружні зміни практично виключаються. Дії розмірені. Зовнішнє виявлення емоцій і почуттів слабке. Переключення з одного виду діяльності на інший проблематичне. Мова флегматика чітка, достатньо голосна, малослівна. Про флегматика кажуть: «Сказав, як відрізав». І небагато говорить, а все зрозуміло. Недостатність виховної роботи з флегматиками може призвести до таких негативних рис: млявості, збідненості і слабкості емоцій, схильності до виконання звичних дій.

Меланхолічний темперамент. За Гіппократом у організмі переважає чорна жовч. За І.П. Павловим меланхо­лікам властивий слабкий тип вищої нервової діяльності і глибокі переживання. Нервово - психічна активність низького рівня, моторика уповільнена. Емоційна реактивність значної сили, але зовнішньо виражається слабко. Меланхоліки швидко втрачають працездатність, потребують відпочинку від праці. Вони надзвичайно залежні від зовнішніх несуттєвих впливів. Важко переносять довготривале напруження та сильні емоційні впливи. Вони лякливі, плаксиві, вразливі. Мова меланхоліків тиха, ледве чутна, повільна. Недостатнє виховання сприяє розвитку таких негативних рис, як хвороблива емоційна вразливість, замкненість, відчуженість, схильність до важких емоційних переживань.

Особливості темпераменту виявляються не тільки у зовнішній манері поведінки, але й у навчанні, у праці, розумовій сфері. При цьому слід мати на увазі три моменти.

Перший. Відмінності темпераментів виявляються не у рівні можливостей психіки до досягнень, а лише у своєрідності динамічних проявів.

Другий. Немає гарних чи поганих темпераментів. Кожен темперамент має як свої переваги, так і недоліки.

Третій. Умовно всі темпераменти поділяють на дві групи: сильні (холеричний та сангвінічний) та слабкі
(флегматичний та меланхолічний).

Особливості темпераментів приваблюють не тільки психологів. Ними цікавляться художники, письменники, поети. Чудову ілюстрацію типів темпераменту зробив
Х. Біструп. Прояви темпераментів виразно описав
М. Коцюбинський у новелі «Intermezzo» на прикладі поведінки собак. У ХІІІ столітті Арнольд із Вілланови у поетичній формі описав темпераменти.


Темпераменты

Каждый сангвиник всегда весельчак и шутник по натуре,

Падкий до всякой молвы и внимать неустанно готовый,

Вакх и Венера – услада ему, и еда, и веселье;

С ними он радости полон и речь его сладостно льется.

Склонностью он обладает к наукам любым и способен,

Что б ни случилось, но он нелегко распаляется гневом.

Влюбчивый, щедрый, веселый, смеющийся, румянолицый,

Любящий песни, мясистый, поистине смелый и добрый.


Желчь существует – она необузданным свойственна людям,

Всех и во всем превзойти человек подобный стремится;

Много он ест, превосходно растет и легко восприимчив,

Великодушен и щедр, неизменно стремится к вершинам;

Вечно взъерошен, лукав, раздражителен, смел и несдержан,

Строен и хитрости полон, сухой он и с ликом шафранным.


Флегма лишь скудные силы дает, ширину, малорослость.

Жир порождает она и ленивое крови движение.

Сну – не занятиям – свои посвящает флегматик досуги.

Лень и сонливость, рассудок тупой и вялость движений.

Всякий флегматик сонлив, и ленив, и с обильной слюною,

Тучен он телом и разумом туп, белолицый обычно.


Только про черную желчь мы еще ничего не сказали.

Странных людей порождает она, молчаливых и мрачных.

Бодрствуют вечно в трудах, и не предан их разум дремоте;

Тверды в намерениях, но лишь опасности ждут отовсюду.

Жадны, печальны, их зависть грызет, своего не упустят,

Робки, не чужд им обман, а лицо их землистого цвета.

Особливості темпераменту висвітлені наївно, не завжди справедливо, бо тут поєднані як темпераментні, так і характерологічні прояви психіки. У цьому творі відображені рівень розвитку психології ХІІІ століття та автороське розуміння цього феномену.

10.3. Темперамент та діяльність людини

Зміст і умови діяльності по різному впливають на прояви властивостей типу вищої нервової діяльності. Вони можуть виявлятися як у позитивному, так і негативному значенні. Так, слабкість нервової системи виявляється у високій чутливості і є перевагою, а сильна нервова система має низьку чутливість. Як наслідок, вони приблизно рівнозначні у процесах пристосування та діяльності.

У будь - якій діяльності можна виділити 3 етапи: підготовчий, виконавчий і контрольний. Представники сильних типів темпераменту мало часу відводять підготов­чому і контрольному етапам. Вони відразу приступають до виконання. Слабкі – більше часу відводять підготовчому етапу, ретельно перевіряють обладнання та знаряддя і лише коли впевнені у готовності, приступають до виконання. Сильні типи значний проміжок часу можуть виконувати діяльність без планування і розподілу у часі. Слабкі ж віддають перевагу плануванню та розподілу у часі. За кінцевим результатом перевагу віддати не можна жодному. Сильні типи темпераменту у процесі виконання виявляють недоліки у підготовці, зупиняються, усувають їх. Це і вирівнює їх як у часі, так і у практичній результативності. Ці особливості організації діяльності представниками різних типів темпераменту були встановлені при вивченні особливості діяльності ткаль. Представниці сильних типів на початку зміни включали верстат без перевірки, у той час як представниці слабких типів ретельно перевіряли верстати, наявність ниток, їх заправленість, фіксацію і т. ін. Останнє виключало непередбачувані і емоційно сильні ситуації. У сильних з початком роботи починались і проблеми: неполадки верстатів, порив ниток, нефіксованість ниток і т. ін. Це вимагало усунення. Кінцевий результат діяльності у представників двох груп приблизно однаковий.

Це свідчить про те, що люди залежно від типу темпераменту самостійно формують власний, індивідуальний стиль діяльності. Саме він оберігає від негативних впливів сильних емоціогенних ситуацій представників слабких типів темпераменту.

І все ж особливості типів темпераменту та властивості типів вищої нервової діяльності можуть визначати як переваги, так обмеження залежно від змісту самої діяльності. Так, у монотонних видах діяльності ( за ткацьким верстатом, конвеєром, штампувальною машиною) особи зі слабкими типами темпераменту мають переваги. У них висока чуттєвість оберігає від зниження сприйнятливості, розвитку сонливості. Мала рухомість і стійкість нервових процесів забезпечують збереження рівня активності у діяльності. Представники сильних типів темпераментів менш придатні до таких видів діяльності. Вони важко виконують монотонні види діяльності, швидко зморюються, втрачають продук­тивність.

Деякі види людської предметної діяльності можуть залежати від темпераменту, а тип темпераменту може стати перешкодою на шляху до оволодіння такою діяльністю. Так, екстремальні види предметної діяльності ( льотчики, випро­бувачі, авіадиспетчери, диспетчери залізниць, оператори атомних електростанцій і т. ін.) вимагають швидкості реакції, високої інтенсивності, нервово - психічної стійкості і витри­ва­­лості, швидкості при прийнятті рішення. Швидкість зміни умов та обставин діяльності у представників слабких типів темпераменту викликає гальмування. Загрозливі подразники руйнують діяльність. Слабкі типи темпераменту у таких видах діяльності є фактором непридатності. Для таких діяльностей більше підходять холерики та сангвініки.

Навчальна діяльність школярів та студентів не належать до екстремальних, а тому типи темпераментів не мають суттєвого впливу. І все ж відмінності у навчальній діяльності мають місце.

Представники сильних типів темпераменту швидше засвоюють навчальний зміст. Вони більше допускають помилок при виконанні завдань або недбало виконують завдання. Представники слабких типів повільніше засвоюють матеріал, їм потрібно більше часу для відтворення навчального змісту. Виконання навчальних завдань ретельно готується, а тому вони менше допускають помилок. Результативність навчальної діяльності у двох груп виявляється подібною. Адже час підготовки у других використовується першими для виправлення помилок.

Індивідуальний стиль діяльності виробляється кожною людиною шляхом активного пошуку засобів, форм та етапів, що забезпечують ефективність діяльності.

Дослідженнями встановлено, що рівень інтелект­туального розвитку не залежить від темпераменту. Особи з високим рівнем інтелекту зустрічаються серед різних типів темпераменту. Представники одного типу темпераменту мають найрізноманітніші рівні інтелекту.


10.4. Поняття про характер


Термін «характер» (від грецьк. charakter – відбиток, риса, ознака, особливість) був введений грецьким філософом Теофрастом 370 – 286 рр. до н.е. для визначення властивостей людини. Він виділяв 31 тип людських характерів. Наприклад, хвалькуватий, балакучий, нещирий, нудний і т. ін.

Характер – це індивідуально своєрідне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий спосіб емоційного реагування та поведінки у типових життєвих обставинах та умовах.

Головна особливість характеру як психічного феномену полягає у тому, що він завжди виявляється у діяльності, у ставленні людини до оточуючої її дійсності та людей. Так, наприклад, одні люди надають перевагу складним завданням, інші – легким; для одних важливо перевершити інших, для інших – достатньо середнього результату.

Важливість знання характеру обумовлена тим, що є необхідність та можливість передбачати поведінку людини.

Характер є прижиттєвим утворенням і може трансформуватися протягом усього життя людини. Стиль життя, суспільні умови і конкретні життєві обставини відіграють важливу роль у формуванні характеру. Залежно від того, яка група для особистості є референтною і які цінності підтримує й культивує ця група, у людини розвиваються відповідні риси характеру. Риси характеру – це психічні властивості людини, що визначають її поведінку у типових умовах. Існує багато класифікацій рис характеру:

1) усі риси характеру пов’язують із психічними процесами і тому виділяють вольові (рішучість, наполег­ливість, активність, самостійність, організованість), емоційні (інертність, байдужість, вразливість, поривчастість, чуйність) й інтелектуальні (кмітливість, винахідливість, допитливість) риси;

2) риси характеру розглядаються відповідно до спрямованості особистості. Зміст спрямованості виявляється у ставленні до людей (чесність, правдивість, справедливість, комунікабельність, ввічливість, чуйність), до діяльності (життєві цілі, інтереси; мотивація на досягнення успіху чи на уникнення невдач), до навколишнього середовища (система переконань) і до себе (егоїзм чи альтруїзм), до речей (бережливість, бо це моє; недбалість, бо це наше; чи однаково до всіх);

3) за впливом на діяльність виділяють мотиваційні (спонукають і направляють діяльність) та інструментальні (надають діяльності певного стилю) риси.


10.5. Структура характеру


Характер особистості – це цілісне утворення, що пояснює людське «Я» як єдність. Визначити структуру характеру означає виділити у ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна. Перш за все у структурі характеру виокремлюють зміст та форму. Зміст визначають суспільні умови життя та виховання. Форма ж залежить від обставин та ситуацій, у яких перебуває людина, та від темпераменту.

До компонентів характеру відносять:

1. Спрямованість – головна складова структури характеру, що виявляється у вибірковому позитивному або негативному ставленні до вчинків і діяльності людей та до самої себе.
   
2. Переконання – це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру та визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку.
   
3. Емоції, що надають характеру специфічного забарвлення.
   
4. Воля, що, зумовлюючи силу та непохитність характеру, являє собою його стрижневий компонент.
   
5. Розумові риси виявляються у розсудливості, спостережливості та поміркованості людини.
   
6. Повнота визначається всебічним розвитком головних структурних компонентів характеру - розумових, моральних та емоційно - вольових.
   
7. Цілісність виявляється у внутрішній єдності рис характеру.
   
8. Визначеність позначається на принциповості та сумлінності дій людини незалежно від важливості доручення.
   
9. Сила виявляється в енергійних діях, завзятті та активності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незважаючи на перешкоди.
   
10. Темперамент – це динамічний аспект прояву характеру.
    

У характері людини завжди поєднується типове та індивідуальне. Типове створює фон для індивідуальних проявів рис характеру. Особливості типового характеру виявляють ставлення людини до:

- діяльності (працелюбність, зневага до праці, акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість);

- інших людей (схвалення чи осуд, підтримка чи заперечення, що можуть бути висловлені ввічливо та тактовно чи ж брутально, іронічно та образливо);

- самої себе (скромність та вимогливість до себе чи ж хвалькуватість та гординя);

- речей та природи (ощадливість, дбайливість, акуратність).

Типові риси характеру завжди мають індивідуальну інтенсивність свого прояву. Крайню інтенсивність рис характеру називають акцентуацією.

Акцентуація - це крайні межі норми рис характеру. Це надмірне підсилення окремих рис характеру, що викликає відхилення у поведінці людини. Вони не виходять за межі норми, проте межують з патологією. Це риси, що складають сутність особистості, визначають її розвиток, адаптацію і психічне здоров'я. За значної вираженості основних рис вони накладають відбиток на особистість у цілому, і за несприятливих умов можуть зруйнувати всю структуру особистості.

Характер людини є складним синтезом типу нервової системи людини та суспільних умов життя і виховання. Результатом такого синтезу є утворення динамічних стереотипів.

Динамічний стереотип – це система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, що виникають під впливом різноманітних подразнень і діють у певній послідовності. Багаторазові повторення подібних подразнень призводять до мимовільних дій, що формують сталі риси характеру.


10.6. Підходи до типології характерів


Характерологія – це самостійне вчення про характер, проблемою якого є виявлення типів характеру і їх визначення за зовнішніми проявами з метою прогнозування поведінки людини у різних ситуаціях. Типологія характерів ґрунтується на існуванні вже згадуваних певних типових рис. Таким чином, тип характеру – це існування в індивідуальному характе­рі рис, спільних для деякої групи людей.

Спроби створення типологій характеру не завжди ґрунтувалися на наукових методах. Так, широко відомі такі підходи, як:

• астрологія: визначення характеру та вчинків людини за датою народження (гороскоп);
  
• зв'язок характеру з іменем людини;
  
• зв'язок між зовнішністю людини та належність її до окремого типу особистості, який вивчає фізіогноміка;
  

• визначення індивідуальних особливостей за позою та положенням тіла людини;
  
• передбачення рис характеру людини та її долі за шкірним рельєфом долоні (хіромантія);
  
• аналіз почерку людини (графологія);
  
• пояснення поведінки людини типом будови тіла (конституційна теорія Е. Кречмера).
  

Науково визнаною є класифікація характерів, запропонована К.Г. Юнгом. Він розрізняв людей відповідно до їх належності до екстравертованого чи інтроверто­ваного типу. Так, екстраверт – це людина, орієнтована на навколишній світ, часто імпульсивна, ініціативна, комунікабельна, з високою гнучкістю поведінки. Інтроверт, навпаки ж, зосереджений на своєму внутрішньому світі, схильний до самоаналізу, замкнений та мало спілкується з оточенням.

Підґрунтя іншої класифікації характерів складає концепція акцентуацій характеру К. Леонгарда. Він виділяв дванадцять акцентуацій характеру людини: гіпертимний, дистимний, циклоїдний, збудливий, застрягаючий, педан­тичний, тривожний, емотивний, демонстративний, екзальтований, екстравертивний, інтровертивний.
Також існує соціальна типологія характерів Е. Фрома. Вона враховує ставлення людини до життя, суспільства і моральних цінностей. Соціальний характер визначає мислення, емоції та вчинки індивідів. Він виділив три типи характерів.

«Мазохіст - садист». Схильний бачити причини своїх життєвих невдач, а також причини соціальних явищ не в обставинах, що склалися, а у людях. Ліквідуючи їх, він спрямовує свою агресію на людину, що є причиною невдачі, або на себе.

«Руйнівник». Характеризується вираженою агресив­ністю й активним прагненням до усунення, знищення об’єкта, що викликав фрустрацію, крах надій у даної людини.

«Конформіст - автомат». Сліпо підкоряється обстави­нам, суспільству будь - якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоює той тип мислення та спосіб поведінки, який властивий більшості у даній ситуації.

10.7. Взаємовідносини характеру і темпераменту


Існує ряд поглядів на те, як співвідносяться характер та темперамент людини.

1. Ототожнення характеру та темпераменту. Спостерігається, наприклад, у концепцій Е. Кречмера.
   
2. Протиставлення характеру та темпераменту.
   
3. Темперамент – елемент характеру, його ядро.
   (С.Л. Рубінштейн, С.Д. Максименко).
   
4. Темперамент – природне підґрунтя характеру.
   

Але, слід зазначити, що темперамент не визначає характер. У людей з однаковими властивостями темпераменту, може бути зовсім різний характер, бо характер має соціальну обумовленість і залежить від умов життя і діяльності. У той самий час, темперамент має генетичну (біологічну) обумовленість.

Запитання до самоконтролю

1. Сутність темпераменту.
   
2. Теорії темпераменту.
   
3. Характеристика типів темпераменту.
   
4. Темперамент та індивідуальний тип діяльності.
   
5. Темперамент та успішність навчання.
   
6. Темперамент та вибір професії.
   
7. Сутність характеру.
   
8. Риси характеру.
   
9. Структура характеру.
   
10. Типове та індивідуальне у характері людини.
    
11. Динамічний стереотип та сталі риси характеру.
    

12. Взаємовідносини характеру і темпераменту.


Практичне заняття

Темперамент та характер


1.Поняття та обумовленість темпераменту.

2.Типи темпераменту.

3.Темперамент та індивідуальний стиль діяльності.

4.Загальне розуміння та природа характеру.

5.Структура характеру.

6.Національний характер.


Зразок тесту для контролю знань

1. Індивідуально своєрідна, природно-обумовлена сукупність динамічних проявів психіки називається:
   

1. індивідуальністю;
   
2. характером;
   
3. типом нервової системи;
   
4. темпераментом;
   
5. здібностями.
   

2. І.П. Павлов виділив 3 властивості нервової системи:
   
   1. сила;
      
   2. урівноваженість;
      
   3. мобільність;
      
   4. лабільність;
      
   5. рухомість.
      

3. Меланхолічному типу темпераменту відповідає тип ВНД:

1. сильна врівноважена рухома;
   
2. сильна неврівноважена малорухлива;
   
3. сильна врівноважена малорухлива;
   
4. сильна неврівноважена;
   
5. слабка.
   

4. Якому етапу діяльності більше уваги приділяють представники сильних типів темпераменту:

1. підготовчому;
   
2. виконавчому;
   
3. аналізуючому;
   
4. контрольному;
   
5. підсумковому.
   

5. Особливості типового характеру виявляються у ставленні до:

1. праці;
   
2. інших людей;
   
3. самого себе;
   
4. речей;
   
5. діяльності.
   

Список літератри

1. Баронин А.С. Этнопсихология. –К.: МАУП, 2000. –116 с.
   
2. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – СПб.: Свет, 1997. – 607 с.
   
3. Дружинин В.М. Психология общих способностей. – СПб.: Питер, 2000. – 368 с.
   
4. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. – К., 1995. – 304 с.
   
5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - К.: Вища школа, 2000. – 480 с.
   
6. Основи загальної психології /за ред. С.Д.Максименка. – К.: Перспектива, 1998. – 256 с.
   
7. Романовська Л.І. Диференційна психологія /
   Л.І. Романовська, Л.О. Подкоритова. – Львів: «Новий світ – 2000», 2008. – 236 с.
   
8. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов н/Д.: Феникс, 2003. – 672 с.
   
9. Теплов Б.М. Избранные труды: в 2 т. – М.: Педагогика, 1985. – Т.1. – 328с.; Т.2. – 330 с.
   

11. Група та особистість


11.1. Мала група – поняття та формування.