Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації

Вид материала

Документы

Содержание Проблеми та особливості Інформаційні і телекомунікаційні технології Українське козацтво в контексті

Подобный материал:

• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.

ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

Стан і вживаність будь-якої етнічної мови великою мірою залежать від того, скільки часу вона перебуває в даній мовній ситуації. Більш як сторічне існування української мови в Сполучених Штатах Америки та Канаді – знаменне явище з погляду теорії мовних контактів, яка вважає, що іммігрантська мова, як правило, має відмерти вже у другому-третьому поколіннях. Отже, чим більше нових поколінь зявилося від часу первинної еміграції, тим імовірніше, що етнічна група, принаймні у мовному аспекті, асимілюється домінуючою більшістю населення країни. Саме тому проблема збереження власної мови в останні десятиріччя набула великої актуальності для українських емігрантів Канади та США.

Мета даної статті – простежити особливості існування української мови на Північноамериканському континенті і зазначити основні проблеми мови іммігрантів, які виникають при постійному впливу мови більшості населення.

Проблема міжмовних контактів не є новою в лінгвістиці. Роботи У.Вайнрайха, Г.Шухардта, А.Мартіне, І.Бодуена де Куртене, Л.Щерби, Е.Хаугена тощо дозволяють стверджувати, що питання мовної взаємодії достатньо розроблені. Не залишилися поза увагою мовознавців і питання української інтерференції ( Ю.Жлуктенко, В.Сімович, О.Курило, М.Сулима, М.Наконечний, О.Синявський, А.Коваль, В.Русанівський, С.Єрмоленко та інші).

Якщо для першого покоління емігрантів проблема збереження рідної мови не стояла, то вже у другому поколінні значно скоротилася кількість тих, хто володіє українською мовою вільно(близько 20%). Серед представників третього покоління українських емігрантів у США і Канаді більшість (понад 60%) володіє українською мовою слабко або не володіє зовсім (до 37%). Отже, навіть у другому поколінні, яке виросло в родинах, де батьки ще вільно розмовляли українською мовою, різко знизився ступінь володіння нею. У третьому ж поколінні (онуки тих, хто приїхав з України) вільне володіння українською мовою – явище зовсім рідкісне.

Збереження мови звичайно залежить від того, наскільки часто нею люди користуються. Дослідження, що проводились у Канаді наприкінці ХХ сторіччя, показали, що українські емігранти вживають свою етнічну мову: щоденно – 35,2%, часто – 13,8%, інколи – 14,3%, рідко або ніколи – 11,9%.

Для українських емігрантів США і Канади користування мовою свого етносу переважно зосереджено в найближчому середовищі (у сімї, з близькими приятелями, у церкві). Знання української мови спирається також на читання україномової літератури, преси, перегляд програм телебачення.

Українська мова діаспори США і Канади відрізняється від мови в Україні. Тривале існування української мови в англомовному середовищі внесло певні особливості. У новій країні емігрант зіткнувся з великою кількістю обєктів, для яких він у власній мові не міг знайти назв. Часом вони і були, але сам обєкт настільки відрізнявся від того, який цим словом називався на батьківщині, що назва відчувалася невідповідною, і треба було шукати їй заміну. Дефіцит українських назв поповнювався із лексичних ресурсів англійської мови як мови більшості населення і загальнозрозумілої на даній території. Тому в українському мовленні емігрантів у США і Канаді досить часто зустрічається широке використання англійських слів. Таким чином вплив англійської мови поступово позначився на українській граматиці.

Навіть оволодівши орфоепічними, лексичними, граматичними, стилістичними та іншими нормами сучасної літературної мови, людина не може бути цілком гарантована від окремих помилок, оскільки на її мовну практику можуть впливати різні фактори, що спричинюють ту чи іншу помилку. Одним із них є взаємовплив двох мов. Практика білінгвізму викликає у мовців численні явища інтерференції, звільнитись від яких можна лише за умови глибокого знання систем обох мов.

Українські емігранти у США і Канаді – це, передусім, двомовні особи. Перебуваючи за межами своєї етнічної території, українці у США і Канаді переживають своєрідний “мовний тиск” з боку англомовної більшості населення. Українська мова у США і Канаді, таким чином, пребуває у стані взаємодії з англійською мовою.

Наскільки може змінитись мова у ході контактів, спрямованість і швидкість таких змін (навіть до повного зникнення однієї з мов) залежить від соціально-історичних умов. У звязку з цим великого значення набуває сама ситуація двомовності.

Англійська мова стає для українських емігрантів США і Канади найважливішим засобом спілкування. Сфера побутування української мови поступово обмежується. Отже, на Американському континенті українська мова не зникає остаточно, а продовжує (хоча й в обмежених функціях) своє існування. Таким чином, в українській діаспорі США і Канади створюється складна система двомовного спілкування.

Де б не відзначався вплив однієї мови на іншу, він здійснюється через двомовних осіб. Отже, місцем реалізації контактів між англійською мовою та українською є українські емігранти. Живучи в англомовному середовищі, українці у США і Канаді поставлені перед вимогою вільного і всебічного володіння англійською мовою. Це сприяє більшому проникненню елементів англійської мови в українське усне і писемне мовлення емігрантів. У таких умовах контакт між українською та англійською мовами є безпосереднім і систематичним.

Відомо,що при взаємодії двох мов мовний вплив здебільшого має однобічний характер: із двох контактуючих мов одна мова зазнає набагато більшого впливу з боку іншої. У новому суспільстві для емігрантів виникають нові потреби спілкування, які можна задовольнити лише за допомогою двомовності з відповідними лінгвістичними наслідками.

При безпосередньому контакті української та англійської мов у США і Канаді взаємодія відбувається не лише між поодинокими мовними елементами, а між мовними системами в цілому. Наслідки лінгвістичної інтерференції виявляються на лексико-семантичному, морфологічному, синтаксичному рівнях.

Найбільш інтенсивними процесами в етнічних мовах, у тому числі й українській у США і Канаді, є процеси лексичної інтерференції. Запозичення слів із панівної мови країни відбувається в них дуже активно і природно. Масовий характер двомовності американських та канадських українців настільки сприяє лексичній інтерференції, шо практично вона може бути безмежною. При масовій двомовності (а саме така ситуація спостерігається в українській діаспорі США і Канади) лексичний вплив однієї мови на іншу може набувати великого розміру.

Ось чому саме українська лексика зазнала найбільшого впливу з боку англійської мови у мовленні українських емігрантів США і Канади. Ступінь засвоєння і використання англомовної лексики у мовленні емігрантів першого покоління та їхніх нащадків неоднаковий.

Під час міжмовних контактів процес засвоєння лексики однієї мови іншою мовою неоднаково позначається на різних частинах мови. Найбільше вплив англійської мови позначився на іменниках. У новому середовищі перш за все емігрантам не вистачало слів рідної мови для позначення нових для них предметів та понять. Потреба у новій лексиці відчувається у багатьох сферах життя і діяльності українських емігрантів. Саме тому запозичення з англійської мови охоплюють надзвичайно різноманітні семантичні групи: адміністративна лексика (бил – законопроект, говермен – уряд, дистрикт – район, костем гавз – митниця та ін); виробнича лексика (бейкер – пекар, гелпер – помічник, джаб – робота, майнер – шахтар, фаєрмен – пожежник та ін); громадсько-політична лексика (аранжер – організатор, гонор ролл – почесний список, пледж - зобовязання, сосайеті – товариство та ін); побутова лексика ( бедрум – спальня, вакум клінер – пилосос, дрес – сукня, сайдвок – тротуар та ін).

Мова українських емігрантів – це українська мова, проблеми мови українських емігрантів – це проблеми української мови. У даній розвідці зазначені лише окремі питання, які заслуговують на подальше наукове дослідження.

Література:

1. Бабич Н. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1998.
   
2. Зєлик І. Українці в Сполучених Штатах Америки – між асиміляцією та традицією// Сучасність – 1997. -№ 1.- С. 71-78.
   
3. Караванський С. Секрети української мови. – К.: Українсько-канадське спільне підприємство “Кобза”, 2004.
   
4. Одарченко П. Українська мова в Америці. – Торонто: Нові дні, 1990.
   

Кириленко Марина Анатоліївна

Конопельченко Лідія Володимирівна

Ліхотіна Лілія Сергіївна

Донецький інститут МАУП, м. Донецьк


ІНФОРМАЦІЙНІ І ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ


На сучасному етапі відбувається черговий вибух технологічної і мирної соціальної революції - становлення інформаційного суспільства. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології (ІТТ) істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти і послуги, але і те, як проводимо дозвілля, реалізуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо.

Cьогодні людство знаходиться на порозі нової соціально - економічної формації - інформаційного суспільства [2].

Технологічними основами інформаційного суспільства є телекомунікаційні й інформаційні технології, які стали лідерами технологічного поступу, невід’ємним елементом будь-яких сучасних технологій, сприяють економічному зростанню, створюють умови для вільного обігу в суспільстві великих масивів інформації і знань, спричиняють істотні соціально-економічні перетворення і, зрештою, становлення інформаційного суспільства.

Поняття «інформаційне суспільство» з’явилося у другій половині 60-х років у м. Нарівні, з ним використовувалися такі терміни, як «технотронне суспільство», «суспільство знання», «постіндустріальне суспільство». Уявлення про інформаційне суспільство пов’язані також з концепцією «трьох хвиль» А. Тоффлера [2].

Термін «інформаційне суспільство» був використаний в Японії у 1966 році в доповіді групи з наукових, технічних і економічних досліджень, в якій стверджувалося, що інформаційне суспільство являє собою суспільство, в якому вдосталь високо-якісної інформації, а також є всі необхідні кошти для її розподілу. У той період на Заході вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток обчислювальної та інформаційної техніки; інформація набуває глобального характеру; на рух інформаційних потоків вже істотно не впливають державні кордони і різні бар’єри, зрештою, спроби обмежити вільне поширення інформації шкодить тій стороні, яка прагне внести такого роду обмеження; значно виросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї; зростає вплив інформації на розвиток різних сфер людської діяльності; заглиблюється процес децентралізації суспільства; відбувається перехід до нових форм зайнятості; йде процес формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній індустрії. Зважаючи на це, Т. Стоунер стверджував, що інформацію, так само як капітал, можна нагромаджувати і зберігати для майбутнього використання [3].

Дослідник А. І. Ракитов у працях кінця 80-х років писав, що перехід до інформаційного суспільства означає, що найважливішим продуктом соціальної діяльності стає виробництво, експлуатація і використання послуг і знань, причому питома вага знань у цій бінарній формулі зростає. Справжнє інформаційне суспільство повинне забезпечити правові і соціальні гарантії того, що кожний громадянин суспільства, що знаходиться в будь-якому місці й у будь-який час, зможе отримати всю необхідну для його життєдіяльності та вирішення поставлених перед ним проблем інформацію. Інформаційне суспільство - це суспільтво, де всі засоби інформаційної технології, тобто комп’ютери, інтегровані системи, кабельний, супутниковий та інший зв’язок, відеопристрій, програмне забезпечення, наукові дослідження, націлені на те, аби зробити інформацію загальнодоступною, що активно впроваджується у виробництво і життя.

У зв’язку із щорічним подвоєнням обсягу інформації надшвидкими темпами розвивається мова, і особливо її лексичний пласт. На сьогоднішній день жодна наука без інтернету немислима, тому що він став найпопулярнішим інструментом отримання актуальної інформації і свого роду засобом спілкування [2].

Спілкування в інтернеті відбувається в клубах чи між власниками комп’ютерів. Відвідувачами клубів є переважно студенти чоловічої статі, які полюбляють розважитися в мережі, попрацювати, а нерідко й списати готовий реферат чи курсову роботу. Щодо жіночої половини, в клубах вона репрезентована надзвичайно бідно - студенток інтернет цікавить переважно як джерело інформації.

Сучасне суспільство не дає можливості для повноцінного безпосереднього спілкування молоді, змушуючи її шукати якусь альтернативу.

Назвемо основні риси інтернет-спілкування:

1. Анонімність, яка може призвести до безкарності, розкутості, і безвідповідальності поведінки учасників спілкування.

2. Відсутність невербальної інформації. Як правило, спостерігається установка на бажані риси партнера.

3. Добровільність контактів. Користувач добровільно зав’язує контакти чи може перервати їх у будь-який момент.

4. Стійке прагнення до емоційного наповнення тексту, що виражається у створенні спеціальних знаків для позначення емоцій.

5. Прагнення до нетипової, ненормативної поведінки. Найчастіше користувач презентує себе по-іншому, ніж у реальному житті, програє нереалізовані в діяльності поза мережею ролі, сценарії, і, не знаючи співрозмовника, створює його образ, відмінний від реального.

6. Більша, ніж у реальному світі, залежність від співрозмовника у спілкуванні. Наслідком є порушення безпосереднього живого спілкування.

7. Відсутність єдності простору і часу, тобто інтернет дає можливість бути одночасно у різних місцях, а також спілкуватися з людьми з інших годинних поясів.

8. Характер спілкування - майже завжди письмовий [4].

Причиною звертання до інтернету як до інструменту спілкування може бути:

1. Недостатнє насичення спілкуванням у реальних контактах. У подібних випадках користувачі швидко втрачають інтерес до інтернет-спілкування, якщо виникають можливості для задоволення відповідних потреб у реальному житті.

2. Можливість реалізації якостей особистості, програвання ролей, переживання емоцій, які з тих чи інших причин неможливі у реальному житті. Подібна можливість обумовлена перерахованими вище особливостями спілкування за допомогою мережі - анонімністю, нежорсткою нормативністю, своєрідністю процесу сприйняття людини людиною. Бажанням переживання тих чи інших емоцій пояснюється, ймовірно, і прагнення до емоційного наповнення тексту.

3. До можливості взаємодії «людина - комп’ютер» додається можливість комунікації «людина - комп’ютер - людина».

Мовні дослідження в цій області ведуться відносно недавно. Телекомунікації за допомогою комп’ютерних мереж - принципово новий шар соціальної реальності, і фахівці приділяють пильну увагу його мовному оформленню [1].

Вони виділяють наступні форми спілкування в інтернеті:

- телеконференцію;

- чат (мається на увазі IRC (Internet Relay Chat);

- веб-пейджеры (наприклад, ICQ, Instant Messager);

- листування електронною поштою (e-mail) [4].

Дослідники інтернет-спілкування звичайно розділяють засоби спілкування в інтернеті за ступенем їх інтерактивності. Найбільш інтерактивними осередками спілкування вважаються чати і ICQ, найменш інтерактивними - e-mail і телеконференції. У телеконференції і при спілкуванні за допомогою e-mail спілкування відбувається в режимі off-line, на відміну від чата і ICQ, де люди спілкуються on-line. У конференції спілкування відбувається навколо визначеного предмета, у той час як чат, як правило, своєї теми не має. (Хоча існують і тематичні чати, наприклад, коли яку-небудь відому людину запрошують у канал IRC чи web-чат, і вона відповідає на всі питання).

Отже, всесвітня мережа сьогодні більше нагадує мовне поле, у якому користувачі орієнтуються по-різному. Для одних інтернет скоріше нагадує міфологічне мислення маленької дитини, яке ніколи не зникає повністю, а тільки витісняється зі свідомості з віком. Воно зберігається у дорослої людини, породжуючи віру в прикмети і магічні ритуали. Для інших людей Всесвітня мережа стала дверима в те віртуальне життя, якого людина була позбавлена під тиском об’єктивних умов реального світу [5].

ЛІТЕРАТУРА

1. Информационное общество: Сборник. - М.:ООО «Издательство АСТ», 2004. - 507 с.
   
2. Конференція по діловій українській мові, м. Донецьк, 2003 р.
   
3. Социально - экономические проблемы информационного общества / Под. ред. д. э. н., проф. Л.Г. Мельника. - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2005. - 430с.
   
4. ссылка скрыта 5. ссылка скрыта
   

Кобозєв Микола Михайлович

Азаренков Віктор Миколайович

Тверезовський Володимир Григорович

Павленко Інна Олександрівна

Сумський державний педагогічний

університет ім.А.С.Макаренка, м.Суми


УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В КОНТЕКСТІ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ


Велична і трагічна історія Ук­раїнського народу невід'ємно пов'я­зана з історією Українського козацт­ва. Це ж у яких треба було жити жах­ливих умовах, щоб покривджений різними пригноблювачами народ висунув зі своїх глибин безкорисли­вих патріотів, котрі, самоорганізувавшись, створили таку потужну й неповторну силу, як Українське козацтво.

Щоб зрозумілішим був факт його народження, треба нагадати бодай деякі епізоди з його шляхетного літо­пису. Уперше про наших предків-козаків згадується 520 років тому в офіційних документах Османської імперії і Великого князівства Ли­товського.

Саме в ті далекі досить складні часи славетний лицар Дмитро Байда-Вишневецький став ініціатором захисту українських земель від ор­динців, які, за даними історичних джерел, щороку забирали в полон і продавали в рабство від 10 до 50 ти­сяч чоловіків, дівчат і молодих жінок.

Вишневецький не тільки облаштував неприступну козацьку тверди­ню Хортицю, а й організував стра­тегічну систему попередження та за­хисту земель - від Запорожжя до гирла Дону. До речі, у Старочеркаську Ростовської області (РФ) про на­шого славетного Байду й сьогодні нагадує старовинний Козацький Храм, наріжний камінь якого заклав саме він.

Про велику стратегічну мудрість Вишневецького можна судити ще й з того, що він особисто запропонував московському царю Івану Грозному спільний план будівництва укріп­лень уздовж кордону тогочасного християнського та мусульманського світів. На жаль, московський цар, зовнішня політика якого була постійно спрямована проти Європи, відмовився від тієї пропозиції, і Бай­да змушений був полишити Москву.

Попри всі негаразди, протягом XVI—XVIІ століть козацтво набувало дедалі більшої сили та розвою, а в період національно-визвольної вій­ни під проводом Богдана Хмель­ницького виплекало ідею Українсь­кої державної незалежності. У геть­манській столиці Чигирині було 16 іноземних посольств. Це означає, що Українську козацьку державу офі­ційно визнавали на той час 16 країн Європи.

Цілком зрозуміло, що деспо­тичний московський царат не міг змиритися з демократизмом Ук­раїни, основою якого була Запо­розька Січ. Тільки знищивши ядро вольниці, можна було загнати Україну в рабство, що підступно й зробили в 1775 році [3, 1]. На території козацьких вольностей переселили десятки тисяч німців, греків, сербів, москалів, болгар та інших іноземців. Так здійснювалася політика «растворения малороссийской народности», що її напрацювала адміністрація Катерини II. На теренах сучасної України козацтво було заборонено.

Його відродження стало можливим лише після повалення царату і створення Української держави в 1918 році.

Гетьманом козацтва і України став нащадок славного козацького роду Павло Скоропадський, котрий, незважаючи на нетривалість свого гетьманування, встиг здійснити чимало соціально-економічних перетворень, серед яких і створення Академії наук України на чолі з академіком Володимиром Вернадським.

Більше ніж на три століття Україна втратила свою незалежність, почався період Руїни, закріпачення вільного, працьовитого люду, але українська національна еліта і козацтво не припиняли боротьбу за волю та відновлення козацьких вольностей. Споконвічна боротьба українців за свою волю завершилась здобуттям незалежності та відродження українського козацтва.

Українське козацтво як Всеукраїнська громадська оборонно-спортивна, національно-патріотична організація постала на зорі Незалежності ще у 1990 році. Взявши за основу своєї діяльності принципи наших славних попередників українських козаків, поставивши за мету реалізацію у суспільстві історичної і культурної спадщини, використання народних традицій у всіх сферах громадського життя, військово-патріотичного виховання молоді на кодексі честі запорожців, - не випадково стала наймасовішим і найпопулярнішим в народі об'єднанням. І це закономірно, адже героїчна, звитяжна історія українських козаків - захисників України і віри християнської - є нашою гордістю і дороговказом, бо не змогли роки безталання стерти з серця генетичну пам'ять про героїчне минуле, віру у власні сили та творчу енергію народу і прагнення боротьби за кращу долю у вільній і незалежній державі [1, 1].

Біля 400 років Україна не мала своєї державності, була залежною від нахабних сусідів як на півночі, так і на півдні, на сході і заході. Завдяки цьому відбулись і негативні зміни в ментальності української нації, занепав гордий козацький дух. Саме цього ті прагнули досягти поневолювачі України. Мільйони Українців загинули в бою за свою батьківщину, в голодоморах 1921-22 p.p., 1932-33 p.p., 1946-47 p.p. Але всі ці випробування не змогли вбити християнської духовності, національної свідомості та бойового духу української національної еліти. І ця, відносно невелика кількість патріотів духу української нації, змогла разом зі священством української церкви піднятися з колін, зорганізуватися на боротьбу за націю, державну, незалежну Україну. Представниками цього елітного ядра нації були гетьмани, козацькі отамани, письменники, поети, кобзарі, лірники, філософи, а в XX сторіччі - вояки ОУН- УПА (Організація українських націоналістів - українська повстанська армія), за якими йшли на боротьбу тисячі юних патріотів, віддавши Україні своє життя. І, нарешті, Україна стала незалежною, її визнав світ як вільну, самостійну, європейську країну. Тисячі українських козаків, симпатиків та прихильників Українського козацтва брали активну участь в Помаранчевій революції 2004 року, стояли на майданах районів, міст, Києва, влаштовували акції підтримки національних лідерів. Крім цього, сотні козацьких активістів очолили вільні профспілки, політичні національно спрямовані партії: Народного руху України, Конгресу українських націоналістів, громадські організацій: «Просвіту», ОУН, «Союзу Українок», «Молоду Січ», організовували охорону виборчих дільниць, виступи козацьких отаманів та активістів подій 2004 р., що сприяло національно-державницькому структуруванню суспільства України і перемоги Помаранчевої революції. Україна – як козацька держава заявила про себе і її почув увесь світ [2, 1,2].

Історія української національної революції має три етапи: перший етап – збройної боротьби за незалежну Україну тривав понад 400 років і завершився здобуттям незалежності; настав другий етап - парламентської боротьби. Цей етап має три періоди: обрання Президента - українця - патріота. Цей успіх відбувся наприкінці 2004 року, нація встала з колін і відкинула бандитське кодло. Другий період - це очищення Верховної Ради від антиукраїнського елементу. Третій період парламентської боротьби - кадрові зміни від сільради до Верховної Ради, міністерств і відомств, розбудова козацької держави України як гетьманської держави, здатної перейти до третього етапу Української національної революції, - геополітичної боротьби за величну Українську державу, як провідну країну світу. Виховання української молоді повинно відбуватися в дусі націоналізму XXI сторіччя, і бути головною методичною рисою сучасної педагогіки. Викладання будь-якої дисципліни в навчальних закладах всіх рівнів акредитації повинно бути пов'язане з національним вихованням у першу чергу - це вимога часу.

Україна - козацька держава в якій має панувати диктатура закону. Закону національного змісту. Відроджене українське козацтво є носієм національної свідомості, християнської духовності, продовжувачем українських народних традицій і тому воно повинно бути зразком виховання молоді. Нині, маючи державну підтримку, Українське козацтво, українська козацька педагогіка повинні знайти належне місце в державотворчих процесах, в українській національній культурі, у вирішенні соціальних та економічних проблем українського народу. Саме на це спрямовані Укази Президента-Гетьмана України Віктора Ющенка.


ЛІТЕРАТУРА

1. Білас І.Г. Тижневик «Свобода слова», Київ, 7.02.2003,-№1, с.1-2.
   
2. Кобозєв М.М., Павленко І.О. «Національне виховання української молоді», «Діаспора як чинник держави Україна у міжнародній спільноті», Львів, 2006, с. 244-245, 248.
   
3. Пантелюк М.М. «Козак – душа правдива, справедлива і незрадлива». Громадсько-політичний і теоретичний журнал «Віче», 2009, № 19, с.62.
   

Кушнірова Лариса Василівна

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, м. Суми