Мовознавство

Вид материала

Документы

Содержание Ключові слова Aspects of semantic categorisation Key words іменника у французьких граматиках XVIII ст. Ключові слова Dominum Deum tuum diliges Un, як і всі інші числові артиклі (“articles numériques” Nоun determinativeness in the 18 Ономасіологічна динаміка у синоніміці дієслів Ключові слова The onomasiological dynamism in the synonymy of verbs and deverbal coinages of english Key words Узус усного мовлення та взаємодія діалектів і норми в німецькомовній частині швейцарії Ключові слова 2. Сфери вживання діалектного та нормованого типів мовлення 3. Мовні модуси й мовні регістри в усному мовленні Мовний модус Het eben ebber ebbis gwisst? Ebbis muess me doo vermisse Oral norm and interaction of the dialect ... Полное содержание

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 21 «Літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство,, 362.42kb.
• Антрушина Г. Б., Афанасьева О. В., Морозова Н. Н. Лексикология английского языка, 17.18kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• Мовознавство, 185.41kb.
• Vііі. Літературознавство, мовознавство та фольклор Перлина конкурсу, 253.7kb.
• Гук города Москвы, 461.87kb.
• Розділ: Мовознавство Діалог, 99.47kb.
• Розділ: Мовознавство Мовний етикет українців, 137.66kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• Курс лекцій: "Загальне мовознавство" для студентів IV курсу Для спеціальності 030507, 1154.49kb.

МОВОЗНАВСТВО

АСПЕКТИ СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРИЗАЦІЇ

ДЕМІНУТИВНИХ СУФІКСАЛЬНИХ ПОХІДНИХ В ІСПАНСЬКІЙ МОВІ


Роман Помірко


Львівський національний університет імені Івана Франка


У статті висвітлено деякі аспекти семантичної категоризації та функціонування демі­нутивних суфіксальних похідних іспанської мови. Звернено увагу на динамічні процеси ознак суб’єктивної оцінки як багатовекторної мовленнєвої домінанти, особливо продук­тивної в контекстно-ситуативних умовах, синонімічність досліджуваних суфіксальних формантів, що зумовлює їхню ізоморфність і нечітке функціональне розмежування. У деяких випадках проведено зіставлення демінутивів з іншими прагматико-синтаксич­ними функціями і зроблено висновки типологічного характеру.


Ключові слова: демінутивна лексика; суфіксальні форманти; когнітивні чинники.

Вивчення демінутивної лексики у романських мовах має давні традиції і є одним з пріоритетних напрямів лексикології. Свідчення цього – збільшення кількості праць з різних аспектів творення та семантичних особливостей функціонування демінутивів. Їх дослідження дає змогу розкрити нові пласти семантичної категоризації, встановити зако­номірності розвитку лексики і по-новому описати взаємозв’язок культури та мислення.

Словотвірні особливості романських мов, насамперед іспанської, італійської, порту­гальської, дають широкий фактологічний матеріал для виявлення варіантних віртуаль­них імпульсів з метою їх семантичної категоризації. Якщо у 50–70-х роках ХХ ст. у деміну­тивному словотворенні мовознавці систематизували передусім об’єктивну змен­шу­ваність предметів, об’єктів, різних сутностей тощо [1, 8, 9, 10], то в романській лінг­вістиці нас­туп­них поколінь основною темою аналізу демінутивної лексики стало вияв­лення струк­тур­них особливостей творення та когнітивних чинників продуктивної семан­тизації. Іма­нент­ні закони розвитку іспанської мови і, зокрема, внутрішні чинники роз­витку лек­сики визначають її своєрідність саме завдяки продуктивним процесам появи деміну­тивної лек­сики як потужного етномовного пласта для формування концептів, образів-уявлень лю­ди­ни про дійсність. Найменування багатьох явищ у лексиконі здійс­ню­ється демінутив­ною лексикою [11, с. 41–57; 13, с. 137–147; 14, с. 71–88; 15].

Останнім часом найпомітнішими теоретичними працями, що безпосередньо стосу­ють­ся демінутивного словотворення, стали розвідки вчених низки європейських шкіл, на­самперед німецької, яка ґрунтується і на традиціях старших поколінь романістів (E. Gamilscheg, M. L. Wagner, M. Wandruszka, L. Spitzer), і на досягненнях сучасних ібе­рій­сь­ких лінгвістів, котрі стояли на антропоцентричних та семантико-когнітивних по­зи­ціях [5; 6; 12; 18, с. 233–241]. У цих дослідженнях зіставлення романської і германської підсис­тем демінутивної лексики не тільки віддзеркалює певний погляд на денотат, а й формує систему знань, яка відображає мовну картину світу. Тому такий методологічний принцип найдоцільніший для опису взаємозв’язку мови, культури та мислення.

Зміщення акценту сучасних досліджень на семантико-когнітивний аспект творення і функціонування зменшувальних (демінутивних) лексемних суфіксальних форм дає змо­гу об’єктивніше і ґрунтовніше виявляти стилістичні нюанси та чинники їхньої продук­тивної лексикалізації. Однак більшість мовознавців дотримується думки, що у мовлен­нєвій ко­му­нікації переважає не об’єктивна зменшуваність, а експресивно-оцінні характе­ри смис­лів [9; 13, с. 137–147; 14, с. 71–88]. Зменшувальні форми використовують тоді, коли поз­начення об’єктивно не відтворює позначуваного, похідні лексеми містять інфор­мацію на­сам­перед про емоції мовців, яка підтверджується численними граматичними формами слів.

У похідних añito < año – рік, ramita < rama – гілка, preguntita < pregunta – питання, todito < todo – все, ahorita < ahora – зараз, solito < solo – єдиний, одинокий, lejitos < lejos – далеко тощо інтерпретується емоційний стан людини, який вона відчуває щодо самої себе. До прикладу, використання демінутивного суфікса -ito в діалогічному мовленні у звер­таннях до дорослих людей Juanito < Juan, Pedrito < Pedro тощо, зумовлене інтенцією мовця, який диктує цей лексемний витвір. Останній є результатом індивідуальних асо­ціа­цій або побудований за принципом усталених константних лексемних моделей звер­тан­ня, тих мовленнєвих традицій, до яких звикла певна мовна спільнота [3, с. 86–87].

У синхронії правила норми віддалені від мовної прагматики, яка завжди ґрунтується на виборі лексемних форм, що функціонують у різних соціальних групах мовців. Пере­вага похідних з суфіксом -ito над -illo продиктована прагматичною традицією мовців, що формує узус.

Великий ступінь синонімічності формантів -ito/ita, -illo/illa, -uello/uella, -ico/ica спри­чинює їхню взаємозамінність, однак норма не вказує на їхнє чітке функціональне розме­жування. У низці прикладів неможливо передбачити, коли використовуватимуть змен­шу­вальну форму на -illo, а в яких випадках на -ito. Хоча згідно з правилом, за похідними на -ito/-ita закріплена функція об’єктивного зменшування і позитивної конотації, а для дери­ватів на -illo/-illa, навпаки, характерними є негативні конотації й істотна втрата продук­тивності об’єктивної ознаки. Проте в окремих мовних зонах Іспанії (Андалусія) і в краї­нах Латинської Америки похідні на -illo розширюють мовленнєвий узус і погли­нають функцію суфіксів -ito, -ín. Великі пласти синонімічної лексики з різними суфік­сами вказу­ють на їхню семантичну ізоморфність і як результат – відмінність у частот­ності вжи­ван­ня тих чи інших формантів. Переконливим прикладом цього є девербальні іменникові американізми, які повністю збігаються за семантичними диференційними озна­ками з їхніми іберійськими корелятами в межах одного предметно-логічного змісту: la forma / el formado (амер.), la secada / el secado (амер.), la quemada / la quemadura (амер.), la suba / la subida (амер.), la contesta / la contestación, el planteo / el plantemiento, la repartida / el reparto / el repartición (амер.) та інші. Такі бінарні, а в інших випадках – тернарні лек­семні про­тис­тавлення є особливістю іспанського словотворення.

У демінутивному іспанському словотворенні що частотнішими є у мовленні ті чи інші похідні, то динамічніше вони піддаються процесам суб’єктивної оцінки. До них мож­на віднести побутові терміни, назви домашніх тварин, улюблених напоїв тощо. Вжи­вання демінутивних суфіксів передбачає певну довіру до позначуваного і до адре­сата. Перехід від нормативних лексем casa – дім, cerveza – пиво, Miguel, viejo – старий, pregunta – питання до стилістично маркованих casita, cervecita, viejito/vejancón, pregun­tita, Miguelito відбувається тоді, коли розмова з ділової переходить у буденну. Зміна лек­сем­ної форми створює атмосферу довіри і водночас розкутості в мовних засобах вира­ження. І, навпаки, аналіз періодичних видань, особливо статей, повідомлень про останні події зас­відчує оказіональне вживання демінутивів, а в рубриках інформаційного харак­теру демі­нутивні лексемні форми дали б викривлену (суб’єктивну) картину подій. Нато­мість, у полемічних та іронічних статтях зменшувальні форми відіграють роль каталі­затора низки суб’єктивних оцінок [19, с. 222]. Отже, демінутивні суфікси є тією оптимальною суб’єк­­тивною оцінкою предметів, речей, подій, яка не вимагає підтримки прикметни­кових форм. В актах мовлення такі лексемні форми можуть також передавати суть явищ, які людина відчуває суб’єктивно, ніби “прокручуючи” у свідомості ті си­туації, які їх ви­кликали. Проте таке суб’єктивно-емотивне оцінювання за допомогою демі­нутивів відбу­вається в мовленнєвих ситуаціях, коли встановлена певна довіра між мовцями. У вжи­ванні лексем todito < todo – все, litrito < litro – літр, horita < hora – година тощо змен­шування є суб’єктивним, індивідуальним оцінним актом мовця. Об’єктивне змен­шення в лексемах año, hora, litro є неможливим, а нормативні конструкції на зразок año pequeño, hora pequeña, litro pequeño тощо є семантико-граматичними аномаліями. Змен­шення на­лежить прикметникові pequeño, а не суфіксові -ito. Тобто функціональне протиставлення нормі є прагматичною домінантою. Створюються віртуальні ситуації, у яких суфікс -ito може набувати антонімічної семантики. У звертаннях до дітей якісно-кількісні оціню­вання мають позитивний характер. В інших випадках емотивно-оцінні ситуації генеру­ють смисли, коли формант -ito у стилістичному вимірі нейтральніший за інші деміну­тивні суфікси, набуває пейоративних ознак. Прикладом такого функціону­вання є лексема discursito < discurso – промова, casita < casa – будинок, vinillo < vino – вино, abogadillo < abogado – адвокат. Певні мовні ситуації диктують вибір: casita, vinillo, abogadillo [5, с. 196; 12, с. 55–56].

Аналогічний семантичний розвиток відбувається у випадках редуплікації (подвоєн­ня) суфіксальних форм в одну і ту ж структуру твірного слова (chico – хлопчик + ito chiquito + illo chiquitillo). Мовці конотують семантичні нюанси, які не передають точно сутності вибору, а лише фіксують характерні зовнішні емоційні ознаки сприйняття. Вжи­вання таких суфіксальних форм водночас засвідчує, наскільки вони є продуктив­ними в контек­стно-ситуативних умовах. Саме в них і визначається чітко їхня смислова інтерпретація. Іспанські дослідники, аналізуючи демінутивні похідні, порівнюють їхню функцію з влас­тивостями живих істот. Наприклад, Нанєс Фернандес порівнює їх з дією хамелеона, який пристосовується до будь-якого середовища, не змінюючи своєї суті [15, с. 379–381], Гон­салес Олле вважає, що іспанські демінутиви у мовній прагматиці є своєрідним зміс­товим флюгером, який скеровує русло розмови в той чи той бік [8, с. 220], а Хуан Поло вважає, що демінутиви виконують роль смислового оркестрування [17, с. 9–36].

Усі ці метафоричні порівняння вказують на багатовекторну роль іспанських демі­нутивів. У мовленнєвих актах вони є індикатором змісту висловлювання і характеризу­ються функціональною непередбачуваністю смислів, що спонукає, особливо в регіональ­них варіантах іспанської мови, до появи синкретичних смислів. У діахронії це прос­те­жу­єть­ся на прикладі семантики латинського суфікса -one(m) > -ón/-ona, який на про­тива­гу іншим романським мовам (функція збільшення у французькій та італійській) в іспанській характеризується синкретичними ознаками. У лексемах narizón, navajón, nombrón, tablón, tragón збережена ознака збільшуваності, а в низці інших слів домінує зменшувальна функ­ція: tapón, terrón, ratón, plumón, callejón та ін. [16, с. 56–57]. Латентні ознаки так званих альтернативних значень збільшення/зменшення властиві суфіксові – -ote/-ota. Пор.: librote < libro – книга, bolsote < bolsa – кишеня, saldadote < soldado –солдат, borrachote < borracho – п’яний (ознаки збільшуваності) та islote < isla – півострів, pipote < pipa – люлька (ознака зменшуваності).

У мовній прагматиці суттєва кількість таких утворень лексикалізується, тобто по­хідні лексеми втрачають об’єктивну ознаку збільшуваності/зменшуваності на користь екс­п­ре­сив­но-оцінних значень, що сприймається як своєрідна константа сучасного іспан­сь­кого словотворення.

З огляду на істотну суб’єктивність думок у визначенні об’єктивної зменшуваності за допомогою суфіксів Е. Косеріу запропонував називати меншими за розмірами ті пред­ме­ти, які за своєю суттю можуть набувати саме таких ознак: casa – casita/pequeña casa, bosque – bosquecito/pequeño bosque. І, навпаки, у випадках, коли предмети, речі об’єк­тив­но не можуть сприйматися як менші за розміром (palabra – palabrita, sabado – sabadete) утво­рені похідні отримують у мовній прагматиці лише експресивно-оцінні смисли [2, с. 104–121]. Саме суб’єктивні експресивно-емоційні смисли Алонсо Амадо ставить на пер­ший план у визначенні семантики демінутивних похідних [1, с. 195–229].

Аргументація Е. Косеріу, на перший погляд, не викликає сумнівів. Завдяки їй част­ково можна позбутися амбігуаторності у визначенні номінативних функцій формантів. Однак експресивно-оцінний компонент значення з’являється не тільки в предметах, які не піддаються об’єктивній зменшуваності. Він також диференціює, як це було проілюс­тро­вано, аналітичну зменшуваність від синтетичної у випадках, коли предмети можуть набути ознак об’єктивної зменшуваності. Тоді утворення аналітичної конструкції вери­фі­кує об’єктивну синтетичну демінутивну форму. В іспанській мовній прагматиці завж­ди існує ризик сприйняття суб’єктної демінутивної суфіксальної форми як симптома суб’єк­тної експресивної емоційної ознаки і одночасно появи двозначності висловлю­вання [8, с. 255–256, 261–262]. Уникнути двозначності можна у випадках нереалізації мовцями де­мі­нутивних словоформ. Експресивно-оцінний компонент зникає із семантики похідно­го слова у випадках їхньої цілковитої лексикалізації під час творення нових тер­мінів – про­дуктивного процесу впродовж діахронічного розвитку іспанської терміно­системи: maletín, libreta, mosquito, pasillo, cabecilla.

У художньому мовленні семна актуалізація демінутивності й оцінювання взаємо­зумовлені. Особливо це мотивовано для характеристик, властивих способові життя пер­сонажів – своєрідній суб’єктивній оцінці їхніх звичок. Приклад “puedo invitarte a tomar alguna cosa … unos litritos de cerveza” [4, с. 78] є фактом актуалізації саме оцінної змен­шу­ваності. Вираз “unos litritos” засвідчує одночасно іронічну і типову риси персонажа, для якого “перехилити кілька кухлів пива” є звичним. Тобто актуалізація семи змен­шу­ваності продиктована суб’єктивним оцінюванням речей, предметів, які об’єктивно не ви­яв­­ляють цієї ознаки. Отже, категоріальна сема оцінки є релевантною для будь-якого демінутива і виступає константою поряд з об’єктивними ознаками зменшуваності.

У функціональній актуалізації суфіксальних похідних ці дві семи реалізуються згідно з референційними ознаками по-різному. Для кращого роз’яснення їхніх функціональних особливостей мовознавці знаходять корелятивні ознаки з префіксальними похідними. Залежно від семантики твірної основи і суфікси, і префікси підпорядковуються її новій семантичній суті. В одних випадках смисл префікса піддається розрізненню (enmarcar), а в інших префікс en- зазнає семантичного спрощення (emplear), і твірна дієслівна основа не актуалізує його семантики на зразок наведеного вище прикладу.

За аналогією з префіксальними похідними можна допускати, що демінутивний су­фікс, об’єднуючи семи суб’єктивної оцінки і об’єктивного зменшування, у мовленнєвій реалізації може втрачати одну із зазначених сем у випадках, коли твірна основа або кон­текстуальні ситуації не толерують однієї із зазначених вище сем. Це стосується кому­нікативних актів, коли суфікс -ito разом з твірною основою позначає предмет, який не сприймає об’єктивного зменшування, що надає значеннєвості семі суб’єктивної оцін­ки. І, навпаки, сема суб’єктивної оцінки та її комунікативна релевантність нейтра­лізується, ко­ли сема об’єктивного зменшування стає функціонально домінантною: manita < mano – рука, casita < casa –дім. На думку багатьох лінгвістів, такі випадки є ока­зіональними, оскільки суб’єктивно-оцінні ознаки є релевантнішими в сучасному іспан­ському мовленні за винятком підсистеми концептуального характеру лексем з -ito, -illo тощо, які на пев­них етапах еволюції пройшли процес лексикалізації [7, с. 75–84]. Отже, можна стверджу­вати, що дві семи – об’єктивного зменшування і суб’єктивної оцін­ки – є константними для іспанського демінутива, що свідчить про зменшення стильової відстані між усно-роз­мовною і книжно-писемною сферами функціонування іспанської мови, тен­денцію до лібе­ралізації її нормативної основи, цілеспрямований відс­туп від її попе­ред­нього унор­мо­ваного стану. Пошук об’єктивного опису прагма­тичної функції демінутивів спонукає лінгвістів до наведення аналогії з функціонуванням інших мовних одиниць. Крім зіс­тав­лень з префіксальними похідними, іспанський мовознавець Фелікс Монхе дотримується дум­ки, що демінутивні й ад’єктивні форми є корелятивними кате­горіями [13, с. 137–147]. Мовці у двох випадках використовують їх для сприйняття навколишньої дійсності. Однак, коли за допомогою ад’єктивних форм маємо пряме, без­посереднє оці­нювання (добрий, малий, поганий тощо), то демінутивні лексеми вказують лише на факт процесу оцінювання, який продиктований мовцем, контекстом і ситуацією. Оцінка, вира­жена зменшувальними формами, не змінює основного смислу твірної основи і стосується лише прагматичного боку висловлювання [11, с. 41–57]. На відміну від ад’єктивів, демінутиви набувають оцінних ознак у процесах мовленнєвої актуалізації, залежної від прагма­тич­них інтенцій мовця. На наш погляд, недостатнім є судження Ласаро Мори стосовно домі­нування інтенцій мовця, контексту і ситуації у визначенні оцінки демінутивними фор­мантами. Прагматичну настанову слухача визначають також соціальні мовні уподо­бання, які диктують мовні форми. Не останню роль відіграють вже згадувані традиції мов­ного колективу і діахронічного розвитку. У випадку вживання похідної лексеми ojitos < ojo – око мовець думає про гарні оченята насамперед дитини, однак використання словоформи ojillos зумовлене не оцінкою краси очей, а особливим поглядом персонажа. Таке вико­рис­тання функціо­наль­но продуктивне в певних регіональ­них комунікативних сферах, що розширює загальну семантико-стилістичну тональність усної мови та різних жанрів художнього стилю. Перевага окремого смислу слова, зумовлена актуалізацією то­го чи іншого суфікса в ньому, може зумовити хитання його прагматичної домінанти і пев­ний відхід від уже сформульованого функціонально-стильо­вого та стилістичного узусу.

Семантико-прагматична функція форманта -illo є також свідченням поступового роз­щеплення системи. Серед його гетерогенних функціональних характеристик усе ж пере­важає нормативний узус, особливо в тих випадках, коли сема суб’єктивної оцінки пов­ністю нейтралізована. До них можна віднести терміни tornillo, holandilla, cebadilla, aguacatillo та інші.

Вживання похідних ojillos, ojitos, animalillo, borachillo, diablillo повністю залежить від контекстних ситуацій. В інших випадках оказіональне функціонування аналітичного слова pequeño libro – мала книга можна інтерпретувати як свідчення емфатичного інди­відуального функціонування. Натомість демінутивний йому корелят з артиклем el librito вільний від контекстних мотивувань і не обмежений регіональними мовними ситуаціями.

Отже, в іспанській мові, з огляду на варіантність смислів демінутивних похідних, праг­матико-функціональний системний підхід до їх вивчення є, на наш погляд, найре­левантнішим. Він дає змогу вивчити специфічні особливості норми, а також виявити їхні гетерогенні семантико-когнітивні варіації та видозміни. Демінутивна лексика в іспансь­кій мові покриває широкий семантичний простір, а її парадигматична валентність часто співмірна з низкою прагматико-синтаксичних функцій. Семантика демінутивних похід­них з огляду на їхні віртуальні можливості відкрита для модифікацій.


1. Alonso A. Noción, emoción, accion y fantasía en los diminutives. Estudios linguísticos. Temas españoles. Madrid, 1961. 2. Coseriu E. Bedeutung und Bezeichnung im Lichte der strukturellen Semantik.-Sprachwissenschaft und Übersetzen. Münich, 1970. 3. Coseriu E. Norma y habla. Teoría del lengaje y lingüística general. Madrid. 1989. 4. Cuelbenzu J. M. Rio de la luna. Madrid, 1989. 5. Etinger S. Form und Funktion in der Wortbildung: die Diminutiv und Augmentativ modification in Lateinischen, Deutschen und Romanischen. 2 ed. Tübingen, 1980. 6. Ettinger S. Diminutiv- und Augmentativbildung: Regeln und Restriktionen. Tübingen, 1974. 7. Fernández Ramírez S. A propósito de los diminutives españoles // La nueva gramática española. El camino hacia el Esbozo. Madrid, 1987. 8. González Ollé F. Los sufijos diminutives en castellano medieval. Madrid, 1962. 9. Gooch A. Diminutive, Augmentative and Pejorative Suffixes in Modern Spanish. Oxford, 1967. 10. Hasselrot B. Etudes sur la formation diminutive dans les langues romanes. Uppsala, 1957. 11. Lazaro Mora F. Compatibilidad entre lexemas nominales y sufijos diminutives. Thesaurus. 1976. T. 3. 12. Lukas U. Die Funktion der Diminutive und Zeitgenossischen Romanen andalusicher un Kastilischer Autoren. Frankfurt, 1992. 13. Monge F. Los diminutives en español. Actes du Х-ième Congrès International de linguistique et philologie romanes. Estrasburgo, 1962. Paris, 1965. 14. Montes Giraldo J. Funciones del diminutivo en español: ensayo de clasificación. Thesaurus. 1972. T. 27. 15. Nañez Fernández F. El deminutivo. Historia y funciones en el español clásico y moderno. Madrid, 1973. 16. Perez E. La derivación nominal en español. Madrid, 1997. 17. Polo J. Diminutivos en acción. España actual. 1975. 18. Schneider K.P. Affektive Lexik: Kognitive, semantische und morphologische Aspekte. Betriebslinguistik und Linguistik Betrieb. Tübingen, 1991. T. 1. 19. Würstle R. Überangebotund Defizit in der Wortbildung. Frankfurt, 1992.


ASPECTS OF SEMANTIC CATEGORISATION

OF DIMINUTIVE SUFFIXED COINAGES IN SPANISH


Roman Pomirko


Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska Str.

79000 Lviv, Ukraine


The paper deals with the semantic potential and evaluative connotations of Spanish diminutives and their equivalents in other Romance languages. Much attention is paid to synonymous coinages and pragmatic peculiarities of their functioning.


Key words: diminutive coinages; cognitive factors.


Тлумачення явища мовної детермінованості