Мовознавство

Вид материала

Документы

Содержание Прагматичний підхід до проблеми невизначеності Значення та функціонування займенників Ключові слова

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 21 «Літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство,, 362.42kb.
• Антрушина Г. Б., Афанасьева О. В., Морозова Н. Н. Лексикология английского языка, 17.18kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• Мовознавство, 185.41kb.
• Vііі. Літературознавство, мовознавство та фольклор Перлина конкурсу, 253.7kb.
• Гук города Москвы, 461.87kb.
• Розділ: Мовознавство Діалог, 99.47kb.
• Розділ: Мовознавство Мовний етикет українців, 137.66kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• Курс лекцій: "Загальне мовознавство" для студентів IV курсу Для спеціальності 030507, 1154.49kb.

ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Мєшко Таласевич


Варшавський університет, Польща


Розглянуто семантичні та епістемічні підходи до проблеми невизначеності. Особливу увагу звернено на прагматичні аспекти висловлювань.


Ключові слова: невизначеність; прагматика.


ЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ

(граматичний та семасіологічний аспекти)


Роман Дудок


Львівський національний університет імені Івана Франка


Стаття присвячена дослідженню семантичної сутності займенників та функціонуванню їх у мовленні. Семантичний зміст займенника пояснюється через відношення займенника до суб’єкта мовлення як центру висловлювання. У статті показано, що лише суб’єктно-відносні слова належать до категорії займенних слів. Подається класифікація займенних слів на основі віднесеності (близькості) до суб’єкта. Значення займенних слів трактується як семантична диференційна ознака. Робиться висновок про те, що займенники на по­значення віднесеності мають властиве інваріантне значення.


Ключові слова: семантична диференційна ознака; об’єктив­ні/суб’єктивні ознаки; інваріантне значення.


Слово як елемент системи мови має власне значення і вживається у мовленні відпо­відно до закономірностей своєї семантики. Лінгвістичний термін “займенник” позначає радше те, замість чого слово вживається, а не те що воно позначає. Сучасні нормативні граматики визначають займенник як частину мови. “яка вказує на предмети та їхні якості не називаючи їх” [5, с. 53]. Автор згаданої граматики, однак, не дає відповіді на за­питання: а що називає сам займенник?

Мета і завдання статті полягають у виділенні значення займенника та спробі дати відповідь на поставлені вище запитання. Так, на думку Р. Кверка (та його співавторів), займенники мають кілька спільних рис, які відрізняють їх від іменників [12, с. 95]. Ці риси стосуються форми та функціонування займенників але не торкаються їхнього значення. Єдиною підставою для віднесення їх до класу займенників є, на думку автора іншої граматики, здатність до заміни (replacement) іменників [11, с. 147]. Слово-замінник в такому разі має ширшу семантику, здатну охопити значення конкретних лексем. Саме таку, замінну, функцію має й займенник як частина мови. Частина займенників “тяжіє” до іменника, частина – до прикметника, а ще інша – до прислівника.

Категорія займенних слів виникла ще задовго до появи писемної форми мови, коли вони не могли розглядатися як “замінники імені” в тексті. Французький мовознавець М. Бреаль вважав, що першою частиною мови був займенник, оскільки він позначав суб’єкти мовлення. Саме довкола займенників, на його думку, виникло протиставлення іменників, дієслів та інших частин мови [8, c. 37]. Тому займенні слова заслуговують на належне подальше вивчення та глибокий аналіз. Однак перш ніж перейти до аналізу семантичної сутності та значення категорій займенників потрібно, на нашу думку, викласти деякі міркування щодо значення слова взагалі , які дадуть ключ до розуміння значення та суті займенника зокрема.

Проблема значення у мовознавстві переросла у “вічну” проблему відношення одного слова до різних об’єктів (омонімія) і різних слів до одного об’єкта (синонімія). Навколо дослідження цих двох мовних явищ точаться тривалі, безперервні дискусії, де мовознавці прагнуть збагнути найдосконаліший механізм спілкування людей, однак до цього часу не дають чіткої та однозначної відповіді на запитання, що таке значення та як воно функ­ціонує у процесі спілкування. Як відомо, навіть найбагатша мова не може забезпе­чити достатньо окремих слів для називання численних окремих об’єктів. Тому людський геній дійшов дуже простого розв’язання цієї проблеми, називаючи різні об’єкти одним і тим же словом.

Суть вивчення семантики слова полягає в тому, що слово не називає окремі об’єкти, а лише розмежовує (диференціює) їх за смислами. У семантичній структурі слова наявний інваріантний семантичний компонент, виділення та з’ясування суті якого та його вжи­вання у мовленні є, на нашу думку, одним з найважливіших завдань дослідження в галузі семасіології. Для виділення семантичного інваріанта, необхідно вдатися до відомої теорії опозицій М. Трубецького, за якою не можна протиставляти об’єкти, що не мають нічого спільного, як, наприклад, чорнильниця і волевиявлення [7, с. 75] оскільки у нормальних, природних опозиціях слова виконують диференційну функцію в межах одного класу, класу тотожних понять. Згадані спільні ознаки тотожних об’єктів складають основу опозиції і протиставляються за різними диференційними ознаками. На думку С. Гурсь­кого, теоретичні положення опозицій можна застосовувати не лише у фонології, а й се­масіології [9, с. 37] і, очевидно, в інших розділах мовознавства.

У процесі мовлення семантичні диференційні ознаки (СДО) абстрагуються, узагаль­нюються і закріплюються як внутрішньомовні значення слова у системі мови. При називанні тим самим словом іншого об’єкта слово не “переноситься” на цей об’єкт як його чергове нове значення, а утворює новий смисл, але вже на іншій основі протис­тав­лення. Дифе­ренційні ознаки структури слова розпізнаються у новому об’єкті і тому він називається за цією самою ознакою саме цим словом, наприклад: train – поїзд; train of thoughts – низка думок; train of admirers – група залицяльників; train of dress – шлейф сукні, [6, с. 39]. Як бачимо актуалізація того самого інваріантного значення слова train (“щось за чимось тягнеться”) і різними смислами відбувається залежно від субстанції (train – поїзд; ряд думок; група залицяльників; шлейф сукні тощо).

Отже, називання об’єкта відбувається за сталими семантичними диференційними ознаками структури (СДО) об’єкта, а інтерпретація смислу нового вживання слова, тобто нового названого об’єкта – за його енциклопедичними ознаками субстанції [3, с. 23]. СДО таким чином складають інваріантне значення слова як елемента лексико-семан­тичної системи мови. Тотожні ознаки структури легко розпізнаються у різних систе­мах, виді­ляються і закріплюються як інтралінгвальне інваріантне значення в системі мови. Таким чином значення слова з його СДО функціонує як розмежовувальна ознака на заданій основі семантичної опозиції [6, c. 3, 18]. Крім лексичного, тут належить врахо­вувати граматичне, тобто узагальнене, абстраговане значення.

Враховуючи викладену вище концепцію про значення слова, повернемося тепер до семантичної суті та значення займенників.

Особові займенники. Для цього насамперед, як зазначалося вище, треба визна­чити основу семантичної опозиції, що протиставляється, тобто які тотожні об’єкти про­тистав­ляються і за якими СДО. Розпочинаючи з аналізу особових займенників, де мова йде про учасників акту мовлення – комунікантів, важливо з’ясувати чим один із займен­ників відрізняється від іншого. Особовий займенник відрізняється ознакою близькості до того, хто говорить, тобто “суб’єктивністю" мовлення, на відміну від ознаки віддаленості від суб’єкта того, кому воно адресується – адресата. Інакше кажучи “я” (I) – це слово зі зна­ченням суб’єктивності мовлення, на відміну від адресатності ознак – віддаленості комуніканта, адресата, тобто, ви (you). Отже, займенники I, you, etс. вживаються відпо­відно до своїх власних інваріантних значень і, на нашу думку, не заміняють жодного іншого слова, тобто займенники I, you є різними словами але з одним інваріантним значенням – “близькості до суб’єкта мовлення”.

Отже, займенники не називають ні конкретної особи, ні місця, ні відтінку часу, а лише суб’єктну відносну ознаку “близькості”-“віддаленості” від суб’єкта мовлення. На прикладах займенників найчіткіше проявляються два різні аспекти семантичної сутно­сті слова – у системі мови і в аспекті мовлення, відповідно інваріантність значення і варіа­тивність смислу – суб’єктної близькості (віддаленості) комунікантів ( I, you) місць мовлення (here; there), відтінків часу (now; then). Постає запитання: чи є які-небудь закономірності заміни змісту іменників займенниками? По-перше, об’єктивно відомі озна­ки предмета набувають лише ознак суб’єктивної близькості/віддаленості від суб’єкта мовлення (near reference or distant reference). По-друге, за цими ознаками замінюються не лише іменники, а й згадані вище місця перебування (here, there); (now, then). Саме ці ознаки лежать в основі відокремлення займенників (I, you), що позначають об’єктивні ознаки людей, предметів, Universal pronouns [12, c. 102].

Тут доречно зазначити що, на наш погляд, слова here, there (тут, там); now, then (тепер, тоді) не слід зараховувати до займенників, тому що вони не “іменники”, хоча за своїм значенням належать до суб’єктно орієнтованих слів. Однак, не всі особові займен­ники означають особи за ознакою близькості/віддаленості, тобто не розрізняють суб’єкта і об’єкта мовлення, наприклад (he, she, it) він, вона, воно, можуть позначати не лише особи чоловічої/жіночої статі, а й персоніфіковані об’єкти (як-от she (a ship) тощо. Традиційно об’єкт реальної дійсності ототожнюється зі значенням відповідного слова, однак люди думають не речами”, а поняттями та їхніми ознаками. Важко пояснити, чому скажімо, стіл називається як словом “table” так і словом “it”, або чому слово “it” так легко змінює своє значення [1, c. 14].

Коли об’єкти відомі обом учасникам мовлення, то в них розпізнаються зовсім інші ознаки, а саме відносні ознаки, оцінки тієї ролі, яку вони відіграють в акті мовлення. Тобто, ті самі об’єкти реальної дійсності протиставляються тепер один одному на основі участі у процесі мовлення. Наприклад: I see a table. It is in the room. Тут “it” – відомий уже предмет, про який іде мова. Тобто бути об’єктом мовлення є його новою, суттєвою семантичною ознакою протиставлення іншим об’єктам, у даному разі об’єктам акту мовлення. Участь чи функція в процесі мовлення - інша ознака протис­тавлення того самого об’єкта на основі його функції в мовленні позначається іншим словом - it. Окрім суб’єкта і адресата, природно повинен бути і об’єкт мовлення - те, про що йде мова, і яким би цей конкретний об’єкт не був, він якщо вже відомий обом учасникам мовлення буде називатись в залежності від роду англ.: “he”, “she”, “it”; нім.: “er”, “sie”, “es” та інше, де кожне із цих слів, має лише одне і до того ж досить конкретне значення [2, c. 92]

Присвійні займенники, на наш погляд, доцільно було б виділити в окремі групи суб’єктності; присвійні за ознакою близькості (my, our) і віддаленості (your), а також суб’єктності (his, her, its, their). Присвійні займенники функціонують як у формі значення належності відповідній особі (my, our, your), так і у формі смислу - ознаки належності і того, що належить відповідній особі (mine, ours).

Зворотні займенники як складні займенники з самороз’ясненим смислом є похідними від відповідних особових займенників з зазначенням особи (self, selves) і, на нашу думку, вони не мають права на окрему групу.

Постає запитання чи є якісь закономірності заміни змісту іменників займенниками? По-перше, об’єктивно відомі ознаки предмета набувають лише ознак суб’єктивної близь­кості/віддаленості від суб’єкта мовлення (near reference or distant reference). По-друге, за цими ознаками замінюються не лише іменники, а й згадані вище місця пере­бування (here, there); (now, then). Саме ці ознаки лежать в основі відокремлення займен­ників (I, you), що позначають об’єктивні ознаки людей, предметів, Universal pronouns [12, с. 102]

Взаємні займенники є словами з об’єктивним значенням, незалежним від суб’єкта мовлення і тому до займенних слів зі значенням "близькості до суб’єкта" не належать.

Вказівні займенники є єдиною групою займенників, у якій тлумачиться значення близькості і віддаленості, правда не зазначається від кого? чи від чого? Слід було б уточнити, що ближче до суб’єкта мовлення у просторі називають this - these, а займен­ники віддалені від нього – that, those. Займенник such не позначає ні близькості, ні від­даленості від суб’єкта мовлення. Він має свого відповідного об’єктивного попередника (antecedent) відносно суб’єкта мовлення як центра спілкування [9, с. 95]. Так, а book “книжка”, за об’єктивними ознаками зрозуміла кожному даної мовної спільноти, this book ця книжка як предмет мовлення, відома лише відносно того хто говорить.

Саме чітке визначення диференційних ознак членів опозиції та основи протистав­лення об’єктів дає змогу об’єктивно встановити значення займенних слів і їх лексико-грама­тичний склад [4, c. 32, 37]. Конкретні об’єкти в усій їхній тотальності не є суттє­вими, вирішальними тут є лише відносні ознаки іх протиставлення, відношення між ними: this - a small table, a big table; that - a small table, a big table тощо.

Питальні займенники позначають невідому ознаку близькості до суб’єкта мовлення відому іншим суб’єктам. Іншими словами, лише попередньо “містять” поняття особи чи речі, а що прямо безпосередньо? Щось віднесене до суб’єкта, відоме суб’єкту мовлення. Постає запитання, а що саме? Перш за все, очевидно, сам суб’єкт – це не ім’я (назва) суб’єкта, а лише джерело мовлення, функція суб’єкта мовлення, бо на запитання “who? ” відповідь “me” нічого, крім функції суб’єкта мовлення не говорить. На повторне запи­тання who “me”? випливає об’єктивна назва особи, яка говорить. Наприклад: Johnny (по телефону) “I understand, sir. We’ll be there at 12.30”, “We’ll is who? And ‘there’is where?” Lisa asked [10, с. 390].

Отже питальні займенники належать до різних груп залежно від ознаки невідомого суб’єкта мовлення (who?) належності до особи (whose?), якості об’єкта (what?) і котрого та певного числа (which?).

Відносні займенники, за нашими спостереженнями, належать до займенних слів, оскільки вони позначають віднесеність до свого попередника (antecedent), так би мовити оминаючи об’єкт мовлення.

З’єднувальні займенники за визначенням не можуть відноситися до займенних слів.

Означені займенники об’єднані в одну групу за ознакою, і можуть вживатися замість будь – якого слова, але не за ознакою близькості до суб’єкта мовлення. Тобто, кожне з них не належить до займенних слів, не мають відповідного слова з ознакою віддаленості від суб’єкта.

Неозначені займенники позначають об’єктивно невизначені ознаки, але не лише для суб’єкта мовлення і тому не належать до займенних слів.

Заперечні займенники так само позначають об’єктивні ознаки відсутності існування чогось.

У сучасних нормативних граматиках не існує однозначного від­ме­жування займен­ників від інших класів слів: називання предметів за об’єктивними та суб’єктивно – від­несеними ознаками близькості/віддаленості. До займенних слів відно­сяться невизначені слова, які можуть вживатися замість інших визначених безвідносно до їхнього значення. Займенні слова мають кожне своє власне інваріантне значення: одні – близькості до су­б’єкта мовлення як центра, джерела мовлення, інші – ознаку відда­леності від нього у просторі і часі.

Об’єктивність і суб’єктивна віднесеність ознак предметів є надійним критерієм від­межування займенників як первинних слів, що позначають ознаки близь­ко­сті/від­да­ле­ності від суб’єкта. В сучасній мові вони вживаються для уникнення повтору об’єктивних ознак предметів, відомих обом комунікантам.


1. Бенвенист Э. Общая лингвистика. Москва: Прогресс, 1974. 2. Бендикс Э. Эмпи­ри­чес­кая база семантического описания//Новое в зарубежной лингвистике: Проблемы и мето­ды лексикографии. Москва, 1983 3. Гурський С. О. Значення і смисл слова//Іноземна фі­лологія. 1974. Вип. 34. 4. Гурський С. О. Значення та вживання прийменників в англій­сь­кій мові//Іноземна філологія. 1965. Вип.2. 5. Каушанська М. Грамматика английского языка. Москва, 2002. 6. Уфимцева А. А. Принципы семиологического описания лексики. Моск­ва, 1986. 7. Фосслер К. Позитивизм и идеализм в языкознании. Москва, 1990. 8. Bréal M. Semantics: Studies in the Science of Meaning. New York, Dover, 1964. 9. Goursky S. The Idiomatic Heart of the English Language. Lviv, 1975. 10. Graffin W.E. Special Ops. New York, 2001. 11. Leech G. et al A Communicative Grammar of English. Longman Group Ltd, 1975. 12. Quirk R., Greenbaum S., et al. A University Grammar of English. Longman Group Ltd, 1973.


Список умовних скорочень

С/О – суб’єкт/об’єкт

СДO – семантична диференційна ознака

ALD – The Advanced Learner’s Dictionary of Current English (by A.S. Hornby). Oxford: Oxford University Press, 1974.

LDE – Longman Dictionary of Contemporary English. - London, 1979.