Мовознавство

Вид материала

Документы

Содержание Ivan Franko National University in Lviv 1, Universytetska Str. Любомир Зубрицький Ключові слова Недвозначне дієслово V є семантично транзитивним, якщо V характе­ри­зуєть­ся принаймні однією з наступних ознак

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 21 «Літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство,, 362.42kb.
• Антрушина Г. Б., Афанасьева О. В., Морозова Н. Н. Лексикология английского языка, 17.18kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• Мовознавство, 185.41kb.
• Vііі. Літературознавство, мовознавство та фольклор Перлина конкурсу, 253.7kb.
• Гук города Москвы, 461.87kb.
• Розділ: Мовознавство Діалог, 99.47kb.
• Розділ: Мовознавство Мовний етикет українців, 137.66kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• Курс лекцій: "Загальне мовознавство" для студентів IV курсу Для спеціальності 030507, 1154.49kb.

Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska Str.

79000 Lviv, Ukraine


The paper focuses on the specific language situation in the German-speaking part of Switzerland. Here local dialects (in their oral form) have spread considerably. This kind of language has been used for a long time without any limitation. It includes different variations of speech or diatypes. The language situation varies according to situational modes. Respectively, the space of speech modes and the language registers also change. The situation in the German-speaking part of the country creates proper conditions for the use of the local dialect and literary standard. There is a permanent interaction between both.


Key words: local dialect; speech norm; variant of speech; mode; speech register.


КАУЗАТИВНІ ДІЄСЛОВА ЯК ПРОТОТИП ТРАНЗИТИВНИХ

Любомир Зубрицький

Львівський національний університет імені Івана Франка


У статті досліджується взаємозв’язок між поняттями каузативності та транзитивності. При цьому обидва поняття розглядаються в синтаксичному і семантичному плані. Для транзитивності як первинно синтаксичної категорії характерна наявність певних аргу­мент­них позицій: суб’єкта та прямого об’єкта. Каузативність первинно визначається як се­мантичне співвідношення “причина-наслідок між каузуючою та каузованою одини­цями. З одного боку, аналіз давньогрецької назви знахідного від­мінка, у якому, заз­ви­чай, вживається прямий об’єкт, вказує на присутність семантики каузації в транзи­тивних кон­ст­рукціях. Аналогічні результати показує семантичний підхід до поняття транзитивності. З іншого боку, наявність суб’єкта та прямого об’єкта в усіх без вийнятку каузативних дієслів свідчить про їх транзи­тивність. За допомогою базових предикатів та критерію каузативних аргументних ра­мок вдається показати семантичну похідність тран­зи­тивності від каузативності та представити каузативні дієслова як прототип транзи­тивних.


Ключові слова: каузативність; перехідність; об’єкт.

Каузативність та транзитивність – це дві категорії, які мають сфери дотику в чис­лен­них контекстах. Це стосується передусім аглютинуючих мов, яким притаманний морфо­ло­гічний каузатив. Каузативізація, яка здійснюється за допомогою каузативних афіксів, в таких мовах називається транзитивізацією відповідного нетранзитивного дієс­лова [8, с. 72]. Проте це явище не втрачає своєї актуальності і для інших мов. На це зокрема вка­зує збірка “Causativity and Transitivity”, видана Комрі та Полінскі [4]. Вихо­дячи з цього, ставимо собі за завдання прослідкувати співвідношення між категоріями каузативності та транзитивності, акцентуючи увагу на дієсловах, що є носіями цих величин.

Транзитивність – це ознака тих полівалентних дієслів, що керують суб’єктом та пря­мим додатком (об’єктом). Прямим об’єктом називається “величина, на яку дія скеро­вана прямо та безпосередньо” [6, с. 42]. За цим твердженням транзитивні дієслова обов’язково виражають дію, що спрямовується на величину, виражену пря­мим об’єктом.

1. Monika zerreißt das Buch.
   
2. Monika ließt das Buch.
   
3. Monika sieht das Buch.
   

Дієслова “zerreißen”, “lesen” та “sehen” у цих реченнях є транзитивними, оскільки вони полівалентні та відкривають вільну позицію для прямого об’єкта. Прямий об’єкт тран­зитивних дієслів, переважно, стоїть у такому поверхневому відмінку, який нази­ва­ється структурним, тобто його можна передбачити в певних контекстах, він реалізу­ється один раз в реченні та може бути витіснений в залежності від конфігурації¹¹. Об’єкти речень (1)-(3) стоять у знахідному відмінку (акузативі), який поряд з називним відмінком (номі­нативом) складає два вербальні структурні відмінки німецької мови.

Латинські назви відмінків, що вживаються сьогодні, були запозичені у грецьких граматиків. Поняття відмінка, яке стоїки почали використовувати лише для грама­тичної зміни дієслів, мало наступні категорії, суттєві для німецької мови: “ptosis genike” (Genitiv) – “відмінок, що стосується виду”, “ptosis aitiatike” (Akkusativ) – “від­мінок каузо­ваної величини”, “dotike ptosis” (Dativ) – “відмінок, що вживається, коли щось дають”, “onomastike ptosis” (Nominativ) – “називний відмінок” [6, с. 1]. Назва “акузатив”, що використовується в німецькій мові, очевидно виникла внаслідок помилкового перек­ладу “ptosis aitiatike” латинською мовою. Значно прийнятнішою альтернативою було б “casus causativus” або “casus effectivus” [6, с. 1; 1, с. 6].

Як виникла назва “відмінок каузованої величини”? Виходячи з цієї назви, можна пере­фразувати величину, виражену акузативом, так: “внаслідок втручання когось чи чо­гось спричинюється, що величина в акузативі змінюється (змінилася) в широкому розу­мінні цього слова.” Отже, грецька назва акузативу передбачає позамовну ситуа­цію, що складається з каузуючої та каузованої величин, які знаходяться одна до одної у від­но­шен­ні “причина-наслідок”. Така ситуація може передаватися у мові різнома­нітними способами [13]. Та якщо її поєднати з (струк­турним) об’єктом в акузативі, тоді за­ли­шається лише одна мовна репрезентація. Поглянувши на приклади (1)–(3), помічає­мо, що лише акузативний об‘єкт в першому реченні відповідає вище­згаданому пара­фра­зу; лише там “книжка” змінюється внас­лідок втручання суб’єкта речен­ня, тобто її рвуть. У реченні (2) та (3) “книжка” також стоїть в акузативі, проте вона в ніякому разі не змінює свої влас­тивості.¹²

У назві акузатива давні греки використовують сематичні ознаки акузативного об’єк­та у реченні (1), а не у (2) чи (3). Чи не слід вважати це доказом того, що об’єктам, подібним до (1), надавалася певна перевага чи типовість? Можливо, це пояснює їхня частотність? Зараз не час досліджувати обставини, що спричинили цю первинну назву. Слід лише взяти до уваги те, що у цьому випадку мова йде без сумніву про акузативні об’єкти каузативних дієслів, таких як “zerreißen”, “zerbrechen”, “verbrennen”, “ver­kleinern”, “erweitern”, “vernichten” і т. д. Отже, прямі об’єкти кауза­тивних дієслів вважа­лися (зда­валися) типовішими, а їхня ознака каузованості була вирішальною для назви акузатива.

Розглядаючи полівалентні дієслова, що мають при собі структурний акуза­тивний об’єкт – тобто прямий об’єкт – слід відзначити, що не всі вони класифікуються як тран­зитивні. Блюме, наприклад, слушно стверджує, що дієслова у реченнях “Die Kiste enthält Bücher” та “Die Tomaten wiegen zehn Kilo” “псевдотранзитивні” [3, с. 177]. Статичні дієслова “enthalten“ та “wiegen” відрізняються від транзитивних ознакою “здатність до пасиву”. Транзитивність, що визначається за допомогою цієї ознаки, Блюме називає син­таксичною транзитивністю [3, c. 177ff]. Він зображує синтаксичну транзитив­ність як гра­дуальне поняття, при цьому дієслова, які мають менше елементів базисної структури (тобто аргументів) та є менше маркованими, дозволяють більше форм пасиву, а, отже, є транзитивнішими [3, с. 178]. Отже, дієслова “zerreißen”, “lesen” та “sehen” (див. (1)–(3)) є синтаксично максимально транзитивними, бо вони мають двомісну немарко­вану валент­ність та здатні утворювати як пасив дії, так і пасив стану. Тим вони від­різняються від “enthalten” та “wiegen”, хоча “enthalten” утворює пасив стану.

До того ж розрізняють ще й семантичну транзитивність. Тут спорідненість між тран­зитивністю та каузативністю прослідковується ще виразніше:

4. Поняття семантичної транзитивності стосується … переходу впливу пев­ної події, що виражена дієсловом, від початку дії (біля партиципанта-агенса) до кінця (біля партиципанта-пацієнса). Цей “перехід дії” від агенса до пацієн­са розглядається в активі та пасиві з двох різних перспектив (актив = пер­спек­тива агенса, пасив = перспектива пацієнса). [3, с. 180].
   

Ця цитата оперує поняттями, які також використовуються для каузативних від­но­шень. “Перехід дії” як центральний елемент постійно залишається в полі зору. У речен­нях (1)–(3) вплив можна описати градуально. Він найсильніший при дієслові “zerreißen”, слабшає при “lesen” і є майже відсутній при дієслові “sehen”.¹³

Запровадження семантичної транзитивності дає змогу описати деякі синтаксично інтра­нзитивні полівалeнтні дієслова, тобто дієслова з маркованою валентністю, як такі, що позначають “перехід дії”. Хорошими прикладами семантичної транзитив­ності є “син­таксично малотранзитивні “helfen” та “kündigen”, які утворюють майже стільки ж форм пасиву, як і багато синтаксично сильнотранзитивних дієслів” [3, с. 188]. З іншого боку, хотілося б вважати, що, залишаючись вірним поняттю семан­тичної транзитивності (див. 4)), не всі синтаксично транзитивні слова є одночасно семантично транзитивними. Це б стосувалося передусім уже розглянутих дієслів “sehen” та “lesen”, які не підходили б під схему, описану в (4). Проте у подальшій розробці поняття семантичної транзитив­но­сті у Блюме розглядається дещо загальні­ше, причому “вплив” та “дія” позначаються ли­ше як “валентне відношення співу­часті” [3, с. 186]:


(5) Недвозначне дієслово V є семантично транзитивним, якщо V характе­ри­зуєть­ся принаймні однією з наступних ознак:


А. V відкриває валентні позиції для принаймні двох різних аргументів Arg1 та Arg2;

2. V знаходиться щодо Arg1 чи Arg2 у валентному відношенні спів­участі;
   
3. V надає Arg1 чи Arg2 [...] ознаки проторолей;
   
4. Між тематичними ролями Arg1 та Arg2 існує чітка асиметрія, яка відображається у якісному (або кількісному) розподілі ознак прото-ролей.
   

Що більше цих ознак має V, то воно транзитивніше.


У такому баченні каузативний відтінок втрачається, а характер дієвості залишається імпліцитно в умові (С), де він опосередковано присутній через ознаки проторолей, таких як контроль, причинність, активність [9, с. 102], та в умові (D), де зростання асиметрії між тематичними ролями корелює з підвищенням прототи­повості ролей.

Як інтерпретація транзитивних відношень у Дюршайд, так і початкова дефініція се­ман­тичної транзитивності у Блюме вказує на дію, яка виражається дієсловом та ске­ро­вана на прямий об’єкт. З одного боку, “дію” тут слід сприймати як спробу опи­сати ознаку процесуальності, характерну всім дієсловам, яка відрізняє їх від імен­ників, прик­метників, прислівників і т. д. З іншого боку, “дія” – це дистинктивна ознака певної групи дієслів, а саме дієслів дії. В першому випадку слід зауважити, що цей невдалий слово­вибір може спричинити непорозуміння. Друга інтерпретація вказує на групу дієслів дії, до яких належить “zerreißen”, проте навряд чи “lesen” і ще менш ймовірніше “sehen”.