Мовознавство

Вид материала

Документы

Содержание Маркери авторського ідіолекту в ЛСП дієслів руху Т, усередненої по полях і по авторах отримано значення 6,67. Для порівняльного аналізу було взято значення Т Verbs synonymy in the frequency distribution of semantic fields in the authors’ individual style Неконфліктогенне порушення принципів спілкування Ключові слова Метою роботи Попередні дослідження за темою. Успішність здійснення комунікативного акту Hullo!” said Paul. Liza: So you are a motor bus: all bounce and go, and no consideration for anyone. But I can do without you, don’t think I can’t. See?” said Tam. Who fixed the deal with FML?” Stuart asked. You are silly ungrateful girl, Ann.” How’d you hurt your hand, then?” Go and dress, dear; you’ll be late.” Етика критики Довіра – необхідна умова нормальної комунікативної взаємодії. Вона знаходиться в дуже тісному контакті з максимою якості Where’s the shark?” said one of the children, a fat boy of about thirteen.“I thought we were going to see a shark.” Alvaro: You just now accused me of trying to steal it off you. Conflict-free violation of the cooperative ... Полное содержание

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 21 «Літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство,, 362.42kb.
• Антрушина Г. Б., Афанасьева О. В., Морозова Н. Н. Лексикология английского языка, 17.18kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• Мовознавство, 185.41kb.
• Vііі. Літературознавство, мовознавство та фольклор Перлина конкурсу, 253.7kb.
• Гук города Москвы, 461.87kb.
• Розділ: Мовознавство Діалог, 99.47kb.
• Розділ: Мовознавство Мовний етикет українців, 137.66kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• Курс лекцій: "Загальне мовознавство" для студентів IV курсу Для спеціальності 030507, 1154.49kb.

Таблиця 4

Маркери авторського ідіолекту в ЛСП дієслів руху

Автор	Маркери авторського ідіолекту
А. Конан Дойль	outflank(0,77;3), convoy(0,6;7), trek(0,75;5), bristle(0,49;1), squire(0,23;3), spurt(0,63;3), protrude(0,54;5), hound(0,32;8), crouch(0,38;7), writhe(0,47;5), gallop(0,29;5), limp(0,45;3), clump(0,48;2), flinch(0,61;9), palpitate(0,65;12), ford(0,32;1), quiver(0,27;18), slink(0,67;5), slope(0,22;7), stride(0,39;3), position(0,07;2), huddle(0,5;4), bustle(0,39;6), pounce(0,57;2), dart(0,28;14), clamber(0,52;4).
Ч. Діккенс	Interpose(0,37;13), sidle(0,69;2), trundle(0,7;2), trot(0,43;6), bustle(0,39;6), flurry(0,61;2), scull(0,7;1), insinuate(0,5;10), twirl(0,6;13), slither(0,78;4), slink(0,67;5), jostle(0,58;8), skulk(0,65;4), pounce(0,57;2), slouch(0,61;5), dive(0,42;3), congregate(0,63;11), alight(0,35;6), drip(0,64;11).
Марк Твен	Eddy(0,48;4), swap(0,74;2), boomerang(0,73;2), slouch(0,61;5), skip(0,58;16), tramp(0,32;7), wobble(0,75;11), travel(0,17;7), limp(0,45;3), dodge(0,45;14), uplift(0,46;7), bestir(0,72;1), steer(0,34;9), tarry(0,45;10), outrun(0,72;4), truck(0,52;1), fidget(0,61;2), prance(0,61;3), boat(0,08;1), swim(0,38;2).

Як випливає з табл. 2–4 для різних авторів є характерною різна кількість маркерів авторського ідіолекту у різних ЛСП. Наприклад, для ЛСП дієслів на позначення зміни найбільша кількість маркерів характерна для творів Марка Твена, а для ЛСП дієслів кому­нікації – для творів Ч. Діккенса. Аналіз словникових дефініцій маркерів авторського ідіолекту показав, що для них характерні уточнюючі диференціюючі спеціалізовані рід­ко­вживані семи. Аналізуючи семантичні відстані можна зауважити, що у спадних по ве­личині D_j рядах лексем, наведених у табл. 1–3, величини семантичних відстаней, в цілому, також мають спадний характер. Тобто, чим частіше зустрічається лексема в авторських творах порівняно з лінгвостилістичною нормою, тим дальше в частотній області периферії знаходиться лексема. У табл. 5 подано розраховані середні арифме­тичні значення синонімічних обсягів Т, усереднені окремо за полями та авторами.

Таблиця 5

Середні значення синонімічних обсягів Т лексеми для різних ЛСП

та авторських текстів

ЛСП	А. Конан Дойль	Ч.Діккенс	Марк Твен	Середнє значення по ЛСП
дієслів зміни	7,37	7,15	8,08	7,64
дієслів комунікації	7,66	6,05	7,87	7,06
дієслів руху	5,53	6,0	5,55	5,67
Середє значення по автору	6,55	6,3	7,18	-

Для величини Т, усередненої по полях і по авторах отримано значення 6,67. Для порівняльного аналізу було взято значення Т для 200 дієслів, вибраних випадковим чином. Величина Т, усереднена по цих дієсловах рівна 8,71. Порівнюючи цю величину зі значеннями, наведеними в таблиці, можна виявити те, що для маркерів авторського ідіолекту величини Т є меншими, ніж для нейтральної вибірки дієслів. Різниця між середніми величинами Т для маркерів авторського ідіолекту та для нейтральної вибірки дієслів рівна 8,71 – 6,67 = 2,04. Тобто, кількість синонімічних рядів, у які входять маркери авторського ідіолекту (синонімічний обсяг), в середньому на 2 ряди менша за кількість синонімічних рядів, у які входять нейтрально вибрані дієслова. Усереднені величини синонімічного обсягу лексем Т_с є неоднаковими для різних ЛСП та авторських текстів. Зокрема, найбільше відхилення в проаналізованій вибірці характерне для творів Ч. Діккенса (Т_с = 6,3) та для ЛСП дієслів руху (Т_с = 5,67).

Отже, проведеними дослідженнями встановлено, що квантитативна величина, яка характеризує кількість синонімічних рядів, у які входить досліджуване дієслово, тобто, синонімічний обсяг дієслова, тісно пов’язана з положенням цього дієслова у частотній структурі семантичного поля, в яке входить це дієслово. Зі зменшенням частоти дієслова в семантичному полі, його синонімічний обсяг має тенденцію до зменшення. Синоніміч­ний обсяг маркерів авторського ідіолекту, також має характерну тенденцію до змен­шення порівняно з синонімічним обсягом нейтрально вибраних дієслів. Отримані резу­ль­тати виявляють зв’язок квантитативних характеристик синонімічної структури дієслів із структурою частотного розподілу семантичних полів цих дієслів в авторських текстах англомовної прози.

У подальших дослідженнях планується дослідити ряд квантитативних показників статистичної структури лексико-семантичних полів дієслів, які можуть бути метричними характеристиками стилю авторських текстів.


1. Білинський М. Е. Синоніміка англійського дієслова: Словник семантичних відстаней. Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. 2. Вердиева З. Н. Семантические поля в совре­менном английском языке. Москва: Высшая школа, 1986. 3. Кузнецова Э. В. Лексико-семан­тические группы русских глаголов. Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1989. 4. Левицкий В. В., Стернин И. А. Экспериментальные методы в семасиологии. Воронеж: Изд-во ВГУ, 1989. 5. Лингвистический энциклопедический словарь/гл. ред. В. Н. Ярцева. М.: Сов. Энциклопедия, 1990. 6. Павлишенко О. А. Статистична структура лексико-семантичних полів дієслова в авторських текстах англомовної прози// Іноземна філоло­гія. Вип.113. 2004 .


VERBS SYNONYMY IN THE FREQUENCY DISTRIBUTION OF SEMANTIC FIELDS IN THE AUTHORS’ INDIVIDUAL STYLE


Olha Pavlyshenko


Ivan Franko National University in Lviv

1, Universytetska Str., Lviv

79000, Ukraine


Shown in the paper is the connection between the quantitative characteristics of the synonymous structure of verbs and the structure of frequency division of the semantic fields of these same verbs in the authors’ texts of English prose.


Key words: semantic field; text frequency; synonyms; idiolect; quantitative linguistics.


НЕКОНФЛІКТОГЕННЕ ПОРУШЕННЯ ПРИНЦИПІВ СПІЛКУВАННЯ

У ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ


Ольга Козлова


Київський національний університет імені Тараса Шевченка


У статті розглянуто способи уникнення конфліктогенних ситуацій у діалогічному мов­ленні. Особливу увагу звернено на досягнення комунікативної ефективності завдяки максимам ввічливості та кооперативності.


Ключові слова: комунікативна ефективність; діалогічне мовлення.


Актуальність цієї статті зумовлена підвищеним інтересом мовознавців до кому­ніка­тивно-прагматичного аспекту порушення процесу спілкування. Наявність пору­шень, які можуть носити кооперативний або некооперативний характер, є об’єктом нашого аналізу. У дослідженні використано діалоги з художніх творів сучасних англій­сь­ких та американських письменників.

Метою роботи є опис та аналіз можливих порушень максим спілкування, які не сприяють виникненню або поширенню конфліктогенної ситуації та виявлення вербаль­них та невербальних засобів спілкування, що допомагають уникнути конфлікту.

Попередні дослідження за темою. Цій проблемі було присвячено низку наших статей “Недотримання принципів спілкування в англійському діалогічному мовленні”, “Конфліктогенне недотримання принципу ввічливості в англійському діалогічному мовленні” та “Навмисне та ненавмисне порушення принципів співробітництва і ввіч­ливості в англійському діалогічному мовленні”. Цієї проблеми у широкому плані тор­калися багато українських і зарубіжних мовознавців [10; 11; 14–16].

У більшості випадків людина спрямовує комунікативний акт у позитивне русло, отримуючи та повідомляючи певну інформацію своєму співрозмовнику. Вона володіє підсвідомо нормами комунікації (принцип кооперативності та ввічливості, парамовні засоби спілкування тощо). Звісно, що у процесі спілкування можуть відбуватися деякі збої. Деколи лише адресату вирішувати, як сприймати порушення комунікативних пра­вил ігнорувати або критикувати, або навіть вдатися до конфлікту.

Успішність здійснення комунікативного акту в ідеальному його варіанті засно­вана на прагненні комунікантів зрозуміти один одного і ґрунтуються на наявності у них адекватного спільного фонду фонових знань з кожного конкретного питання, що вини­кають під час розмови [12, c. 41].

У кожного комуніканта є своя інтенція, яку він намагається реалізувати під час кому­нікативного акту. Деколи учасник свідомо спрямовує діалог у русло конфлікту. Спіл­ку­вання стає ефективним, коли інтенції мовців збігаються і приходять до консен­сусу. Але цього замало, бо для ефективного спілкування комунікантам потрібна ще інформація: а) про соціальні знання співрозмовника, які дають змогу робити висновок щодо його апперцептивних здібностей та орієнтувати на них свої мовленнєві дії; б) про ієрархічні співвідношення статусів, щоб регулювати дію етичних правил відбору мов­леннєвих засобів [13, c. 52].

У цій статті нас більше цікавить неконфліктогенне порушення максим, чинники, які призводять до збою під час процесу спілкування (мовні та парамовні конфліктогенні засоби).

I. Психологічний чинник (вікова нерівність комунікантів та різний соціальний ста­тус).

Наступний приклад ілюструє неконфліктогенне порушення принципів спілкування через вікову різницю та різницю соціальних статусів:

“ Hullo!” said Paul.

“I was looking for Captain Grimes,” said the little boy.

“Oh!” said Paul.

“I suppose you’re the new master?” he said.

“Yes,” said Paul. “I’m called Penny feather.”

The little boy gave a shrill laugh. “I think that’s terribly funny,” he said, and went away.

(Evelyn Waugh, 15)


Тут комуніканти нехтують дуже важливими правилами спілкування. По-перше, це принцип ввічливості. Маленький хлопчик не відповів на привітання, а відразу виклав суть свого візиту. Другий співрозмовник, Пол, не знає, як на це реагувати і говорить небагатозначну фразу “Oh”. Ця фраза не несе ніякої інформації, вона не є зрозумілою хлопчикові, це явне порушення однієї з максим кооперативності – максими способу. Маленький комунікант не зважає на це і швидко змінює тему розмови, порушуючи максиму відносин. Під час свого нового запитання “I suppose you’re the new master?” він дізнається, що у них різні соціальні статуси. Його реакція дуже незвичайна, він проникливо посміхається та йде, припиняючи на цьому контакт. Також, можна припус­тити, що через вікову різницю комунікантів у них дуже різні соціальні знання. Цілком очевидно, що співрозмовники не ставили перед собою мети зрозуміти один одного та обмінятися інформацією. Отже, попри такі значні порушення прин­ципів спілкування та різницю в соціальному статусі, комунікантам усе ж таки вдалося уникнути конфлікту.

Для досягнення комунікативної мети мовець під час діалогу використовує вербальні та невербальні засоби спілкування. Мовне спілкування не відбувається ізольовано від довколишнього середовища, а завжди перебуває під впливом чинників, що мають зна­чення для змісту самої комунікації та впливають на її результат [6, c. 61]. Іноді кому­нікативна мета не досягнена через невміле або недоречне використання певних засобів спілкування і це веде до порушення акту комунікації, або й викликає конфлікто­генну ситуацію. Комуніканту, який вміє доречно використовувати такі засоби і володіє мак­симами загальновідомих принципів ввічливості та кооперації, буде дуже легко знайти правильний вихід з можливого конфлікту.

II. Невміле або недоречне застосування вербальних засобів.

До конфлікту можуть призвести застосування таких невербальних засобів:

• Проксеміка ( порушення комунікативного простору);
  
• Акт мовчання, який може мати різноманітне ілокутивне значення: обіцянку, винагороду, попередження, погрозу або прохання [3, c. 48];
  
• Кінетика (міміка, рух, жести);
  
• Фонація (голос та його характеристики: гучність, темп, тембр).
  

У художніх творах зрозуміти настрій героїв нам допомагають слова автора. Пере-гля­даючи фільм, глядач може мимоволі випустити якийсь невербальний елемент, при тому, що у художньому тексті автор дуже чітко описує цю ситуацію, і це допо­магає під час аналізу будь-якого діалогу з художньої літератури.

Проаналізуємо уривок діалогу з п’єси Б. Шоу “Пігмаліон”:

Liza: [with sudden sincerity] I don’t care how you treat me. I don’t mind your swearing at me. I shouldn’t mind a black eye: I’ve had one before this. [standing up and facing him] I want be passed over.

Higgins: Then get out of my way; for I want stop for you. You talk about me as if I were a motor bus.

Liza: So you are a motor bus: all bounce and go, and no consideration for anyone. But I can do without you, don’t think I can’t.

Higgins: I know you can. I told you, you could.

Liza: I know you did, you brute. You wanted to get rid of me.

Higgins: Liar.

Liza: Thank you. (Bernard Shaw, 126)


Тут помітне розгортання конфлікту між чоловіком та жінкою. Під час діалогу домінує жінка, Ліза Дулітл. Тим самим вона нехтує принципом ввічливості, а саме, максимою великодушності. Її звинувачення щодо дій Хіґінса підсилюються невербаль­ними засобами такими як: фонація (раптова щиросердечність) та порушення комуніка­тивного простору Хігінса (підвелась, дивлячись йому в обличчя). Все це розлютило її співрозмовника. У кінці цього уривку Ліза звинувачує Хіґінса у грубіянстві, а він закидає їй, що вона брехуха. Цей акт взаємного звинувачення становить порушення максими скромності. Ліза усе ж таки зробила поступку своєму опонентові, вимовивши у відповідь “Дякую". Тим самим, вона зробила спробу пом’якшити загострення відно­син, але конфлікт вже виник.

Для попередження або подолання конфліктної ситуації у ході діалогу можна вико­ристати такі вербальні та невербальні засоби як мовчання, натяк, допоміжна критика тощо. Звісно, що водночас вони можуть відігравати негативну роль у діалозі.

Мовленнєвий акт мовчання – невід’ємна частина діалогу [1; 3; 5; 8]. Мовчання як альтернатива слову може інтерпретуватися у діалозі найрізноманітнішим чином залеж­но від ситуативних, соціальних та психологічних чинників спілкування. Комуні­кативно зна­чуще мовчання – це коли через нього може бути передана деяка інформація від відп­равника до адресанта і розшифрована останнім на основі значення контексту, си­туа­ції, пресупозицій та інших обставин, за яких відбувається процес спілкування [8, c. 92].

Існує дуже багато приказок, присвячених мовчанню, що свідчать про його роль у нейтралізації конфліктності спілкування: Краще мудре мовчання, ніж дурне казання. Срібні ви, мої слова, золоте мовчання! Мовчанка – теж відповідь. Довга балачка більш докучає, ніж довга мовчанка. Хто мовчить, той згоден. Надмірне базікання, як і над­мірне мовчання, до добра не приводить. Мовчання може як викликати конфлікт, так і пога­сити його. Треба тільки лише вміло користуватися цим прийомом, наприклад:

“ See?” said Tam.

“What?” I said.

“You said a post must be loose.”

“No I didn’t. I just wondered why the fence had gone slack, that’s all.”

Tam looked at me but said nothing.

“So why has it them?” I asked.

“Mr McCrindle shouldn’t have kept interfering.”

“Yeah, alright, but that’s no reason…” (Magnus Mills, 19)

На цьому прикладі ми бачимо як елемент мовчання рятує ситуацію. Спочатку ко­муніканти не розуміють теми розмови, оскільки вони вживають незрозумілі один одно­му репліки. Ймовірно, що це порушення максими способу. Один із комунікантів вдаєть­ся до рятівного прийому мовчання, можливо, обмірковуючи ситуацію, і тим самим, проясняючи тему розмови.

У цій ситуації мовчанню відведена роль зміни теми розмови у більш інформативний бік, але потім один з комунікантів починає “витягати” необхідну інформацію в іншої людини, оскільки його відповіді не зовсім інформативні, а ситуація вимагає повної та чіткої інформації. Розглянемо ще один приклад:

“ Who fixed the deal with FML?” Stuart asked.

Gerald left the radio alone but didn’t answer.

“What do they need most? What do they always need?”

“Ammunition.”

“And?” Stuart urged.

“Funds,” Gerald said. (Lucy Wadham, 104-105)

Тут зміст мовчанню надає контекст, ситуація, регламент соціальної поведінки, по­вір’я, ритуал [1, c. 418]. Також не останню роль відведено мовному засобу спілкуван- ня – натяку. Натяк – це партикуляризована дискурсивна імплікатура [4, c. 49]. Він відіграє рятівну функцію у спілкуванні. Дана імплікатура надає опонентові можливість чітко і ясно висловити інформацію, яку вимагає співрозмовник.

У ситуації натяку адресату відводиться не пасивна роль слухача, а активна роль, яка спонукає його до реактивних реплік [4, c. 51]. Натяк як мовленнєве явище неодно­рідний [4]:

I. Вдалі натяки

1) коли адресат розпізнає, приймає та реагує на натяк негайно;

2) коли для розуміння, прийняття та реакції на натяк потрібно пояснення.

Розглянемо роль натяку у попередженні конфлікту в спілкуванні на наступному прикладі:

“One meets a lot of strangers at weddings,” observed Mrs May from the sidelines. “But they don’t matter very much. It’s a social occasion after all. One is not getting married to them.”

“ You are silly ungrateful girl, Ann.”

“I don’t care. I hate it here.”

“And hate me too, I suppose.”

“I didn’t say that.” (Anita Brookner, 106)

Це той випадок, коли адресат розпізнає, приймає та реагує на натяк негайно. Нез­ва­жаючи на вживання експресиву (silly ungrateful girl), конфлікт припинено та спря­мо­вано до дружнього русла спілкування саме завдяки натяку.

II. Невдалі натяки

1)коли адресат не розпізнає, не приймає та не реагує на натяк;

2)коли адресат розпізнає натяк, але не приймає та не реагує на нього.

Проілюструємо ці дві підгрупи невдалого натяку та їх роль у погашенні конфлікту:

“Hi,” she said.

“I don’t talk to girls,” he responded.

“You from the West Country?” she asked brutally, registering some kind of rural burr in his voice.

He said nothing.

Тут дівчина розпізнає натяк, але не приймає його та реагує на нього іншим запи­танням, не отримуючи у відповідь жодного слова.

“ How’d you hurt your hand, then?”

He ignored her. (Nicola Barker, 57)

А в цій частині діалогу дівчина відмовляється розуміти натяк, що з нею зовсім не будуть розмовляти і ставить інше запитання. Жодної відповіді вона не отримала і на цей раз. Нормальної та інформативної комунікації не відбулось, але ж і конфлікту також не сталося.

Критика, так само як натяк і мовчання, може носити як позитивний так, і нега­тивний відтінок. Критика – дуже „гостра зброя” і нею треба вміти користуватися не тільки в конфліктних ситуаціях, бо через невмілу критику конфлікт може виникнути на “порожньому місці”.

Вона може бути такою:

– з бажанням допомогти справі;

– з метою показати себе;

– з метою зведення особистих порахунків;

– збереження чи підвищення свого становища і престижу;

– перестрахування; попередження заслужених звинувачень;

– з метою контратаки;

– одержання емоційного заряду [7, c. 140–141].

Розглянемо на прикладі дію критики, а також те, що викликало її.

“ Go and dress, dear; you’ll be late.”

“All right, mother –”

“Don’t say “All right” and stop. Go.” (E. M. Froster, 155)

Так, тут присутній елемент критики. У першій репліці матері ми не спостерігаємо роздратування, навпаки, вона доброзичливо звертається до своєї доньки, використо­вуючи позитивно емоційне слово (dear) та пояснює, чому потрібно поквапитися. Кри­тика з’являється тоді, коли донька вживає речення − подразник для матері (all right). Мати швидко змінює своє позитивне ставлення до неї, доводячи ситуацію майже до конфлікту.

Щоб застосування критики не призвело до конфліктогенної ситуації, потрібно па­м’я­тати про дуже важливий загальнолюдський чинник – етику критики.

Як і натяк критика перебуває на межі конфліктності, але завжди потрібно пам’ятати про звичайну етику. Етика критики передбачає, що той хто критикує, усвідомлює мотиви, якими він послуговується, і що критику спрямовано не проти особи, яку кри­тикують, а на те, щоб зарадити справі. Етика реагування на критику передбачає вра­хування з боку того, кого критикують, мотивів, якими керується критик і прагнення то­го, хто критикує, брати до уваги не форму, а конструктивний смисл критики [7, c. 144].

Доступність розуміння діалогу залежить також у наявності стійких когнітивних струк­тур, консенсусу щодо правил ввічливості, довіра співрозмовників та принципу доречності.

Розуміння мовленнєвих повідомлень у звичайному діалозі не повинно забирати ду­же багато часу. Комунікант змушений покладатися на стійкі когнітивні структури – сте­рео­типи мислення та поведінку, відпрацьовані у результаті досвіду взаємодії із зовніш­нім світом.

Діалог передбачає наявність певних порозумінь між учасниками. Той, хто гово­рить, і той, хто слухає, повинні мати консенсус щодо правил ввічливості, щирості, сто­сов­но впливу на діалог соціальних статусів учасників, про права співрозмовників, син­так­сичних конструкцій тощо [2, c. 55].

Довіра – необхідна умова нормальної комунікативної взаємодії. Вона знаходиться в дуже тісному контакті з максимою якості (за Грайсом). Комуніканти завжди мають спо­дівання, що надана інформація є правдоподібною. Якщо ж довіра руйнується, то виникає неправда, яка неминуче веде до викривлення процесу спілкування, а саме, до конфлікту.

Ще одним із позитивних чинників, що допомагає у спілкуванні, є принцип дореч­ності. Він не гарантує успіху комунікації, він лише вказує на засади, через які партнер комунікації погоджується обговорювати надану йому інформацію [9, c. 8]. Нехтування цим принципом може привести учасників до конфліктогенної ситуації, а саме, до по­рушення максим ввічливості.

“ Where’s the shark?” said one of the children, a fat boy of about thirteen.“I thought we were going to see a shark.”

“Shut up,” said his father. “Where’s this shark?”

“What shark?” said Brody.

“The shark that killed all those people…”

(Patrick Nobes, 70)

У цьому прикладі помітне порушення принципу ввічливості. Батько на доречне запитання сина дав йому дуже грубу відповідь. Інший співрозмовник дає повну відпо­відь, не вдаючись до грубості. Із сином у батька виникає конфліктна ситуація, оскільки він порушив довіру свого сина, котрий довіряв йому в тому, що він знає про акулу. Про це свідчить його бесіда з іншим співрозмовником.

Ще один приклад:

Alvaro: You just now accused me of trying to steal it off you.

Serafina: Well, you’ve been making me nervous!

Alvaro: Is it my fault you been a window too lag?

Serafina: You make a mistake!

Alvaro: You make a mistake!

Serafina: Both of us make a mistake!

(Tennessee Williams, 692)

Альваро та Серафіна сваряться, звинувачуючи одне одного, але вони змогли досяг­нути консенсусу у цій складній ситуації. Вони зізналися, що разом допустилися помил­ки. На цьому конфлікт припинився.

Можна зробити висновок, що під час спілкування нерідко виникають значні або нез­начні порушення комунікативної ефективності, які мають психологічний або пара­лін­гвіс­тичний характер. Такі ненавмисні порушення несподівано можуть виклика­ти за­гос­т­рення відносин, і тільки від учасників спілкування залежить, створювати чи не ство­­рю­вати конфлікт, а якщо він якимось чином і виникає, то потрібно вміло викорис­то­вувати такі допоміжні засоби, як критика, мовчання, натяк тощо для приглушення конфлікту. Мовцям завжди потрібно пам’ятати про правила ввічливості та коопера­тивності, довіряти один одному, доречно вживати свої фрази. Не завжди слова, які мають негативне емоційне забарвлення, призводять до ускладнення діалогу. Потрібно лише відчувати, кому і як їх говорити. Також, обов’язковим елементом спілкування є вживання невербальних засобів комунікації для попередження конфліктів. Вони майже завжди відіграють рятівну роль у погашенні конфліктної ситуації.


1. Арутюнова Н. Д. Феномен молчания // Язык о языке. Сб.статей /Под общ. рук и ред. Н. Д. Арутюновой. Москва: Языки русской культуры, 2000. 2. Баранов А. Н. Что нас убеждает? (Речевое воздействие и общественное сознание). Москва: Знание, 1990. 3. Безуглая Л. Р. Значимое молчание в системе прагматической импликации//Вісник Харківського державного університету, 2004. № 636. 4. Белозерова Е. М. Адресатный аспект намека: на материале немецкого языка//Вісник Харківського державного університету, 2004. № 636. 5. Богданов В. В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. Учебное пособие. Ленинград, 1990. 6. Віротченко С. А. Вплив проксемної поведінки на досягнення комунікативної мети в конфліктних ситуаціях// Вісник Харківського державного університету, 2003. № 586. 7. Ішмуратов А. Т. Конф­лікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. Київ: Наукова думка, 1968. 8. Крес­тинский С. В. Коммуникативная нагрузка молчания в диалоге// Личностные аспекты языкового общения: Меж вуз. сб. науч. трудов/ Ред. кол.: И. П. Сусов и др. Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1989. 9. Минкин Л. М. Номинация и референция в высказывании. // Вісник Харківського державного університету, 2005. № 667. 10. Пиз Алан. Язык тело­движения. Луганск: Глобус, 1998. 11. Славова Л. Л. Типологія комунікативних невдач (на матеріалі сучасного англійського мовлення). Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. 12. Шапиро Р. Я. Нам не дано предугадать, как слово наше отзовется//Языковое общение и его единицы: Межвуз. сб. науч. трудов Редкол.: И. П. Сусов и др. Калинин: Кал. гос. ун-т, 1986. 13. Шиленко Р. В. Прямые и косвенные экспрессивные выс­ка­зы­ва­ния в аспекте регулирования межличностных отношений//Языковое общение и его единицы: Межвуз. сб. науч. трудов . Редкол.: И. П. Сусов и др. Калинин: Кал. гос. ун-т, 1986. 14. Austin J. L. How to Do Things with Words, ed. J. O. Urmson and Marina Sbisa. Cambridge, Mass.: Cambridge: Camridge University Press: Some Universals in Language Usage. Cambridge University. Press, 1987. 16. Grice H. P. Logic and conversation//Syntax and Semantics, v. 3. ed. By P. Cole and J. L. Morgan : Speech Acts. New York, 1975.


Джерела ілюстративного матеріалу:


1. Evelyn Waugh. Decline and Fall. London: David Campell Publishers Ltd, 1993. 2. Bernard Shaw. Pygmalion. London: Penguin Books Ltd, 1957. 3. Magnus Mills. The Restraint of Beasts. London: Harper Collins Publishers, 1999. 4. Lucy Wadham. Lost. London: Faber and Faber Ltd, 2000. 5. Anita Brookner. Visitors. London: Penguin Books Ltd, 1998. 6. Nicola Barker. Heading Ireland. London: Faber and Faber Ltd, 1997. 7. E. M. Froster. A Room with a View. London: Penguin Books Ltd, 1990. 8. Patrick Nobes. Jaws. Leckhampton: Stanley Thornes (Publishers) Ltd, 1991. 9. Tennessee Williams. The Rose Tattoo and Other Plays. London: Penguin Books Ltd, 1976.


CONFLICT-FREE VIOLATION OF THE COOPERATIVE

PRINCIPLES IN DIALOGUE


Olha Kozlova


Taras Shevchenko National University in Kyiv


The present paper contains an analysis and classification of the main reasons that can cause a conflict situation between the interlocutors in communication. The author focuses on verbal and non-verbal elements of communication on the basis of Politeness and Cooperation principles. They can help the interlocutors to reach communicative efficiency and avoid possible conflicts.


Key words: communicative effectiveness; dialogical speech.


ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ ФРЕЙМІВ ДО ВИВЧЕННЯ

НАУКОВОГО ДИСКУРСУ


Олена Галицька


Волинський державний університет імені Лесі Українки


Когнітивна лінгвістика оперує певними моделями когніції, пошук яких приводить дос­лід­ників до потреби розв’язати проблему структур репрезентації знань. Аналізуючи фреймову вербалізацію у науковому дис­кур­сі з лінгвостилістики, робимо висновок, що фрейм відображає структурну організацію науково-практичної діяльності, подає відображення цієї діяльності в процесі її пізнання та структурну організацію отриманих знань у свідомості людини.


Ключові слова: когнітологія; фреймове представлення.


Когнітивізм – один з найважливіших напрямів сучасної лінгвістики. Поширеним є визначення когнітології як науки, що вивчає системи репрезентації знань та процеси, пов’язані з опрацюванням інформації, а також загальні принципи керування менталь­ними процесами. Ментальні процеси включають ті структури знання, які стають об’єк­тами дослідження когнітології. Отже, когнітологію можна визначити як науку про при­роду людського знання, його компоненти, джерела та розвиток.

Теоретичною метою когнітивної лінгвістики є розроблення концепції структурування знань, тобто вивчення процесів засвоєння, накопичення, оброблення та використання людських знань. Тут мають на увазі знання теоретичні й буденні, раціональні та ірра­ціональні, свідомі й несвідомі, тобто будь-які когнітивні утворення, що виступають як результат перероблення інформації людиною у її взаємодії з довкіллям. У досягненні мети когнітивної науки особливо важливою є мова як прямий об’єкт дослідження та як засіб отримувати різноманітну інформацію. Мова є формою існування розумової діяль­ності людини, що охоплює всі галузі її індивідуального та суспільного життя. На сучас­ному етапі головним є питання про мовний матеріал як ключ до розв’язання проблеми природи розуму і думки. Саме мова відображає пізнання та є головним засобом вира­ження думки, тому вивчення мови відкриває шляхи до розуміння мислення. Лінгвістиці як науці про мову відводиться чільне місце у когнітології, в центрі уваги якої міститься проблема репрезентації знань, засобів та форм їх отримання, організації та експлікації у мовленні.

На думку Н. Хомського, фізик, який не в змозі встановити прилади спостереження на Сонці, робить висновки про склад його надр на підставі аналізу сонячного випромі­ню­вання. Когнітолог, позбавлений змоги побачити власними очима існуючу в люд­сь­кій голові ментальну картину, змушений робити висновки про неї за її відбитками в мові [8].

За визначенням німецького лінгвіста М. Бірвіша, когнітивні науки – це своєрідна інтеграція наукових дисциплін і методів, мета яких – виявити закономірності у менталь­них структурах і процесах, що зумовлюють сприйняття, мислення, мову і поведінку людей [10; 11; 12]. Ці пошуки, з одного боку, орієнтуються на досягнення в галузі філо­софії, психології, біології, лінгвістики, антропології та інших наук, з іншого боку, їх характеризують особливі теоретичні методи аналізу – використання результатів фунда­ментальних досліджень у галузі математики, формальної логіки і кібернетики, а також, що дуже важливо, засоби вербалізації, вербальної реалізації відповідних знань, ін фор­мацій, наукових та художніх здобутків.

Визначаючи поняття “когнітивна лінгвістика”, М. Бірвіш, якого є підстави вважати автором цього терміна [10; 12, с. 645], пише, що ця назва не позначає спеціальної галузі (десь між психологією і семантикою), а лише вказує на певне розуміння характеру і мети науки про природні мови. В основі такого розуміння лежить уявлення, що природні мо­ви, їх засвоєння і використання, є результатом людської думки, тобто мова – це менталь­ний феномен. Об’єктом когнітивної лінгвістики стає мовне знання чи ментальна струк­ту­р­а, яка визначає мовну поведінку – породження та розуміння вербальних висловлю­вань.

Головне завдання когнітивної лінгвістики М. Бірвіш формулює так: найбільшим до­сяг­ненням дитини у перші роки життя є оволодіння мовою. Багато що зумовлено со­ціально, але очевидно, що ця мовна здатність має бути біологічно запрогра­мованою. Основ­ним завданням когнітивної лінгвістики є дешифрування цієї програми [11, с. 22].

Змістовний аналіз сучасного розвитку когнітології як актуальної наукової парадигми містить монографія М. Полюжина. Головне завдання когнітології, на його думку, полягає у максимальній експлікації форм і процесів породження людського знання мовними засо­бами і створенням теоретичної основи для втілення систем класу “штучний інтелект” [5, с. 14].

Характеризуючи когнітивну лінгвістику в її сучасному стані, представниця Кельнсь­кої школи когнітивних досліджень М. Шварц виокремлює такі її найважливіші ознаки:

 ментальність, коли мову розглядають як підсистему у процесі пізнання, а у фокусі її уваги є дослідження репрезентації мовної системи у загальній ментальній системі;

 динамізм – коли розглядаються також механізми реалізації як детермінанти мовної компетенції, що включаються у лінгвістичний аналіз;

 інтегративність, коли враховуються репрезентативні і процесуальні аспекти компо­нентів мовної системи;

 міждисциплінарність, коли до лінгвістичного аналізу залучають дані інших когні­тивних наук, що є головною визначальною рисою когнітивної лінгвістики [20, с. 55–56].

Отже, когнітивний напрям у лінгвістиці вивчає характер систематизації, категоризації і концептуалізації людського досвіду, викарбуваного у мові. Аналізуючи зміст, що вер­балізується у формі словесних знаків, когнітивна лінгвістика сприяє узагальненню відо­мос­тей про світ, який оточує людину, і до якого людина адаптується. У багатоплановій системі когнітивних досліджень сама лінгвістика є головним постачальником матеріалу, потрібного для розуміння механізмів організації знання, закладеного в людській пам’яті.

Розуміючи складність проблематики, пов’язаної з особливостями репрезентації знань, засобів і форм їх отримання, організації та експлікації у мові та мовленні, ми розглядаємо термін фрейм як один із можливих шляхів вербальної схематизації людських знань.

Важливо зазначити, що усередині самої лінгвістики існували тенденції і теоретичні уяв­лення, близькі до теорії фреймів, які забезпечили підґрунтя для її сприйняття і вдалої адаптації. Серед лінгвістичних джерел теорії фреймів слід назвати теорію семантичного поля І. Тріра, відмінкову граматику Ч. Філлмора, теорію “фундаментальних реляцій” Дж. С. Мілля, теорії лексичного тлумачення, розроблені в моделі “смисл-текст” Ю. Апре­ся­на, І. Мельчука [21; 6; 18; 1; 4]. Говорячи про психологічне підґрунтя теорії фрей­мів, треба назвати такі відповідні фреймам психологічні категорії, як гештальти та прототипи, що співвідносяться з фреймами.

Докладно і послідовно поняття фрейму у складі інструментарію лінгвістичної семан­тики описав у своїх працях Ч. Філлмор. Він вперше розглянув поняття фрейм як будь-яку систему лінгвістичної селекції, що включає набори слів, вибори граматичних правил чи лінгвістичних категорій, пов’язаних з прототипними зразками сцени [14, с. 124]. 1985 р. Ч. Філлмор писав, що фрейми – це специфічні уніфіковані каркаси знань, чи когерентні схематизації досвіду [15, с. 223]. Згодом науковець розглядає фрейми як когнітивні струк­тури, знання яких припускається для концептів енкодованих словами [7, с. 75]. Отже, колекція дефініцій та тлумачень, запропонованих Ч. Філлмором, демонструє, що починаючи з лінгвістичної позиції розуміння фреймів як лінгвістичних конструкцій, кон­цепція самого поняття фрейму отримала когнітивну ре-інтерпретацію.

З погляду глибинних, суттєвих характеристик теоретичного осмислення фреймів та їхнього місця у загальнолінгвістичній парадигмі, Ч. Філлмор, з урахуванням семантики термінологічного розмежування понять фрейм, сцена, схема, опис, шаблон, сценарій, про­тотип, модуль, модель, засвідчує, що слова мовного фрейму активізують у свідомості то­го, хто говорить/пише, весь фрейм і асоційовану з ним схему (уведену в модель потенцій­ної сцени), яка може бути використана як інструмент побудови блоків для конструю­вання (на основі слів тексту) моделі дискурсу, тобто пов’язаної моделі можливого (альтер­нативного) світу, сумісною з текстом [7, c. 340].

У праці “Про психологічну релевантність фреймів”, Дж. Андор, порівнюючи такі ког­ні­тивні категорії, як сцени, сценарії та ін., інтерпретує фрейм як лінгвістично-орієнто­ваний концепт, який забезпечує мовну реалізацію знань, що містяться у сценах і сцена­ріях. Він наголошує, що сцени і сценарії – це структури знань, пов’язаних із збереженням інформації про світ та її використання у процесі розуміння і вербалізації. Ці когнітивні категорії описують глобальні моделі подій, станів і дій. Фрейми займають проміжне місце між сценаріями і сценами, з одного боку, і природною мовою, – з іншого. Вони безпосередньо задіяні у процесі природно-мовної комунікації і використовують знання, які містяться у сценах і сценаріях [9].

Звертаючись до співвідношення дискурсу і його лексичної наповнюваності, ми вико­рис­товуємо концепт, за допомогою якого на основі оболонок мовних висловлювань мож­на виявити її зміст у всій багатовимірності, з урахуванням його функціонування у рамках відповідних системних відношень та певної комунікативної ситуацїї.

Поняття “фрейм” виступає саме такою когнітивною структурою у феноменологіч­но­му полі людини, яка ґрунтується на ймовірному знанні про типові ситуації і пов’язаних з цим знанням очікуваннях від властивостей і відношень реальних або гіпотетичних об’єктів. За своєю структурою, фрейм складається з вершини (теми), тобто макропозиції, і слотів, терміналів, які заповнюються пропозиціями. Ця когнітивна структура організо­вана навколо певного концепту, але на відміну від тривіального набору асоціацій, такі одиниці містять лише суттєву, типову і потенційно можливу інформацію, що асоціюється з цим концептом.

На думку Т. ван Дейка, ми розуміємо текст лише тоді, коли розуміємо ситуацію, про яку йдеться. Учений вважає фрейми інструментом знань і розуміння мовленнєвих актів, пов’язує їх функціональність з контекстом і пізнанням [2, с. 12–13].

Фрейм як феномен лінгвокогнітивного змісту є системою лексем, пов’язаних спіль­ною темою чи прагматикою дискурсу, спільною участю в актуалізації фрагментів усної/писемної комунікації.

Особливо вагомими є фрейми у науковому дискурсі. Як важливий компонент когні­тивного поля мовних сфер, фрейм є основною структурою репрезентації, розуміння, про­дукції, репродукції та трансформації знань, ідей, висловлювань з урахуванням когнітив­них феноменів: бажання, подання, оцінки, норми, актуалізації, інтерпретації тощо [3, с. 106; 2, с. 12].

Розгляньмо деякі сегменти мовної фактури з лінгвостилістики навчальних посібників Е. Різель, О. Шендельс “Deutsche Stilistik” та І. Гальперіна “Stylistics”, зіставивши два фрагменти тексту розділів: “General Notes on Functional Styles of Language” та “Problem der Stilklassifikation”, де розглядається проблема класифікації функціонального стилю [16, c. 18–19; 19, c. 18–20]. На перший план інтерпретації поняттєвого змісту, що стоїть за цими текстами, висувається термін Funktionalstil – який містить головне змістове наван­таження текстів і є ключовим поняттям тексту.

Фрейм тексту Funktionalstil виявляється найзначущішим у фрагментах обох текстів, є ієрархічно організованою структурою, на тлі якої виявляються об’єднання терміноло­гіч­них структур – слів і словосполук у групи фреймів, об’єднаних спільним тематичним функ­ціонуванням, оскільки мотивуються, визначаються й взаємно структур­у­ю­ться від­по­відними галузевими знаннями або пов’язані єдиними схематизаціями дос­віду.

Як видно, основою фреймової селекції та групування є не стільки спільність семан­тики, скільки спільність концептуальних уявлень, спільність бачення об’єкта і ототож­нення його з іншими об'єктами у процесі пізнання.

Слід зауважити, що фрейм Funktionalstil розглядається як родовий термін, який має вищий ступінь узагальненості порівняно з його видовими відгалуженнями.

Ці фреймові термінологічні структури у фрагментах обох текстів виділені графічно, оскільки утворюють план презентації наукового матеріалу проблематики функціона­льного стилю.

Отже, складовими термінологічними компонентами тематичної сітки фрейму тексту Funktionalstil є такі наступні термінологічні групи фреймів:

– у Е. Різель: Funktionalstile: 1. Stil der schőnen Literatur. 2. Stil der Presse und Publizistik. 3. Stil der Wissenschaft. 4. Stil der цffentlichen Rede. 5. Stil der Alltagsrede.

– у І. Гальперіна: Style of language: 1. The belles-lettres style. 2. The publicistic style. 3. The newspaper style. 4. The scientific prose style. 5. The style of official documents.

Слід зауважити, що кожна з цих груп утворює свою концептуальну схему, коло чи поле, які відтворюють комплекс понять, пов’язаних з цими термінами, і фіксують відно­шення між ними, взаємозв’язок, взаємодію згідно з досвідом і знаннями певного мовного соціуму.

Кожна наукова праця – це вияв авторської індивідуальності і творчого характеру піз­нання й міркувань, їхнього втілення у засобах організації викладу, що передбачає до­бір і відповідне лексичне наповнення фреймових комплексів передусім науковими фреймами, які виявляються на рівні фахової лексики і термінології, адекватних відпо­відній науковій концепції, ситуації, і – насамперед, вимогами прагматики дискурсу наукового дослід­ження.

Когнітивний метод лінгвістичних досліджень дає змогу виявити втілені у мовній формі знання і досвід конкретних культурно-історичних і соціальних спільнот і груп. Типові когнітивні структури, які відповідають поширеним і загальноприйнятним ситуа­ціям у комунікативній сукупності, до якої належить мовець/автор, ми визначаємо як фрей­ми. Це стереотипні, специфічні для конкретних соціальних груп моделі співзнання.

3 цього погляду, терміни, а кожний термін – це значуща одиниця і є продуктом та ре­зультатом пізнавальної діяльності людей, за допомогою яких спілкуються спеціалісти конкретної галузі знання, є науковими фреймами. Це особливі когнітивні структури, що потребують відповідної поведінки, яка продиктована конкретними знаннями. На думку Т. А. ван Дейка, фрейми організовують наше розуміння світу в цілому, а тим і звичну поведінку [13, с. 153–162].

Фрейми наукового тексту – важливий мовний компонент когнітивного поля тексто­вого матеріалу. Вони творять розуміння, продукцію та трансформацію знань, ідей, думок з урахуванням значущих дискурсних феноменів: оцінки, кваліфікації, інтерпретації тощо.

Щодо наукового дискурсу, то автор виявляється носієм предметної терміно­логії, виступає суб’єктом дисциплінарного фонового знання, потрібного для розуміння науко­вого тексту, суб’єктом пізнання, думки, оцінки і роздумів, суб’єктом викладу й ініціа­то­ром діалогу з адресатом (хоча, іноді у науковому дискурсі фіксується самоу­сунення нау­ковця як адресанта задля об’єктивності викладу). Автор наукового викладу, породжуючи текст, здатний моделювати мовну поведінку носія мови, тобто найпри­род­нішу мовну ситуацію, застосовуючи фреймову організацію тексту з адекватним функціо­ну­ванням у фреймових комплексах фахової лексики і термінології, досягає якісної дискурсної пре­зен­тації змісту наукових досліджень.


1. Апресян Ю. Д. Теоретическая семантика в конце XX столетия//Известия РАН. СЛЯ. 1999. Т. 58. № 4. 2. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. Москва, 1989. 3. Кусько К. Я. Дискурс іноземномовної комунікації: концептуальні питання теорії і прак­ти­ки// Наукові записки Академії наук вищої школи України. К., 2002. Вип. 4. 4. Мельчук И. Р. Опыт теории лингвистических моделей “Смысл-Текст”. Москва, 1974. 5. Полюжин М. М. Функ­ціональний і когнітивний аспекти англійського словотворення. Ужгород: Закарпаття 1999. 6. Филлмор Ч. Дело о падеже//Новое в зарубежной лингвистике. Моск­ва, 1981. Вып. 10. 7. Фил­лмор Ч. Основные проблемы лексической семанти­ки// Зару­бежная лингвистика. Mосква, 1999. Т. 3. 8. Хомский Н. Язык и мышление. Mосква, 1972. 9. Andor J. On the psychological relevance of frame/Quaderni di Semantica. 1985. Vol. 6, No. 2. 10. Bierwisch M. Die Integration autonomer Systeműberlegungen zur kognitiven Linguistik. Mskr. 1981. 11. Bierwisch M. Was ist, was kann kognitive Linguistik?// Spektrum, 1986. H. 1. 12. Bierwisch M. Linguistik als kognitive Wissenschaft. Erläuterungen zu einem Forschungs­programm//Zeitschrift fűr Germa­nistik. 1987. H. 6. 13. Dijk T. A.van. Studies in the Pragmatics of Discourse. The Hague: Mouton de Gruyter, 1981. 14. Fillmore Ch. J. An alternative to checklist theories of meaning//BLS. 1975. Vol. 1. 15. Fillmore Ch. J. Frames and the semantics of understanding// Quaderni di Semantica. 1985. Vol. 6, No. 2. 16. Galperin I. R. Stylistics. Moscow, 1971. 17. Langacker R. W. Founda­tions of Cognitive Grammar. Stanford, CA, 1991. Vol. 2. 18. Mill J. S. A system of Logic. N. Y., 1846. 19. Riesel E., Schendels E. Deutsche Stilistik. M., 1975. 20. Schwarz M. Einfűhrung in die kognitive Linguistik. A. Francke Verlag Tűbingen und Basel, 1996. 21. Trier J. Der deutsche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes. Die Geschichte eines sprachlichen Feldes. Bd. 1. Von Anfängen bis zum Beginn des 13. Jahrhunderts. Heidelberg. Winter, 1931.


APPLYING FRAMES THEORY TO THE STUDY

OF SCIENTIFIC DISCOURSE


Olena Halytska


Lessia Ukrainka Volyn State University

13, Prospect Voli

43025 Lutsk, Ukraine


Frames are structures that organize human knowledge from a cognitive point of view. Frame conceptions play an important role in Computer Science (Artificial Intelligence), (Cognitive) Linguistics, (Cognitive) Psychology and Education. In cognitive linguistics the frame concept is used in conjunction with such concepts as background knowledge, idealized cognitive model, mental space, etc. The basic structure of a frame contains labelled slots that can be filled expressions, fillers (which may also be other frames). So the frame is one way of representing background knowledge used in the production and understanding of discourse. The article analyzes stylistic frames within scientific discourse with the speaker/writer at the center of the process of communication.


Key words: cognitology; frame representation.


ЕМОТИВНА ФУНКЦІЯ СУБСТАНТИВНОЇ ОЦІННОЇ НОМІНАЦІЇ

У РОМАНАХ У. СТАЙРОНА