Мовознавство

Вид материала

Документы

Содержание Узус усного мовлення та взаємодія діалектів і норми в німецькомовній частині швейцарії Ключові слова 2. Сфери вживання діалектного та нормованого типів мовлення 3. Мовні модуси й мовні регістри в усному мовленні Мовний модус Het eben ebber ebbis gwisst? Ebbis muess me doo vermisse Oral norm and interaction of the dialect

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 21 «Літературознавство, мовознавство, мистецтвознавство,, 362.42kb.
• Антрушина Г. Б., Афанасьева О. В., Морозова Н. Н. Лексикология английского языка, 17.18kb.
• Українське мовознавство xi -xvii ст, 2178.82kb.
• Мовознавство, 185.41kb.
• Vііі. Літературознавство, мовознавство та фольклор Перлина конкурсу, 253.7kb.
• Гук города Москвы, 461.87kb.
• Розділ: Мовознавство Діалог, 99.47kb.
• Розділ: Мовознавство Мовний етикет українців, 137.66kb.
• Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
• Курс лекцій: "Загальне мовознавство" для студентів IV курсу Для спеціальності 030507, 1154.49kb.

УЗУС УСНОГО МОВЛЕННЯ ТА ВЗАЄМОДІЯ ДІАЛЕКТІВ І НОРМИ

В НІМЕЦЬКОМОВНІЙ ЧАСТИНІ ШВЕЙЦАРІЇ

Володимир Сулим, Андрій Рожик

Львівський національний університет імені Івана Франка


У статті розглянуто особливості мовної ситуації в німецькомовній частині Швейцарії. Простежено сфери вживання різних варіантів мови під впливом ситуативних модусів. Показано взаємодію локальних діалектів і мовної норми.


Ключові слова: локальний діалект; мовна норма; варіант мови; мовний модус; мовний регістр.


1. Особливості мовної ситуації

На початку ХХІ ст. у Європі посилились процеси інтеграції та глобалізації соці­аль­но-економічних відносин. Однак багато європейців дедалі наполегливіше висту­пають за збере­ження національної ідентичності, культурної самобутності, вважаючи особливо важливими заходи щодо захисту і розвитку національних мов.

Мовна ситуація у Швейцарії має низку особливостей, які відображають неповтор­ну різ­но­манітність і багатогранність національного життя. В усному мовленні поши­рений діалект, який поступово витісняє літературну мову з усіх комунікативних си­туа­цій. Ця специфіка зумовлена різними чинниками. Зокрема, конфедеративний дер­жавний устрій гарантує кан­то­нам істотні повноваження в мовній політиці та системі освіти. Багато регіонів зберегли свої діалекти, оскільки в минулому через природні перешкоди рельєфу зв’язок між ними був важкодоступний, і вони тривалий час уникали взаємовпливу. У процесі історичного розвит­ку сформувалось негативне став­лення швейцарців до мовної норми Німеччини, що спричи­нило звуження сфери її вживання і пристосування до швейцарських особливостей.

Аналізуючи функціонування німецької мови у Швейцарії, слід вказати на різницю її вживання в усній та письмовій формі. В усній мові розрізняють швейцарський діалект­тний тип, так званий Schweizerdeutsch і стандартний тип мовлення [3, с. 32]. Переважна більшість мовців країни не використовує власне німецької мовної норми, а практично замість неї вживає швейцарську, яка має певні характерні риси, специфіч­ну фонетичну реалізацію, від­мінну лексику та особливості узусу. До особливостей національно-ва­рі­ант­ної кодифікації німецької мови у Швейцарії відносять усі її від­мінності від німецької мовної норми в усній та письмовій комунікації [Keiser 1969]. Ці особливості передають національний колорит, створюють певний стиль мовлення.

Гельветизми присутні на всіх рівнях мови. Найбільш стилістично маркованими є фо­не­тичні та лексичні гельветизми. Окрім власної мовної норми у середовищі усного спіл­ку­вання, у Швейцарії побутує й загально німецька мовна норма. У письмовій формі також вживають і загальнонімецьку, і швейцарську мовну норму, а в окремих випадках можливе застосування діалектного типу мовлення [ 2, с. 27].

Діалект містить різноманітні варіанти мовлення або мовні діатипи, такі як: говірки, технолекти, спеціальні форми мовлення тощо. Він вживається в усній кому­нікації між ні­мецькомовними швейцарцями без будь-яких обмежень, наприклад, від­мінності со­ціаль­ного статусу, змістового, ситуативного чи тематичного характеру. Професор уні­вер­ситету вико­ристовуватиме рідний йому діалект так само, як і сільсь­кий фермер чи робітник. Термі­ном варіант мовлення ми позначаємо форму мовлення, для якої харак­терні екстралінг­вістичні чинники, як-от: історичні (зміна мовлення у різні історичні пе­ріоди), географічні (зміна мовлення у різних ареалах), функціональні (уживання мови – усної чи письмової – у нео­фіційних чи офіційних мовних ситуа­ціях), а також такими соціолінгвальними чинниками, як стать мовця, його вік, належ­ність до певної профе­сійної чи соціальної групи тощо. В іно­земній лінгвістиці від­по­відниками цього терміна є нім. Varietät, англ. variety. Термін мовний діатип походить із соціолінгвістики і позначає один із варіантів мовлення у репертуарі мов­ця, який відповідно модифіковано індиві­дуальною чи груповою мовленнєвою діяльністю.

Усе корінне німецькомовне населення країни розмовляє діалектом і будь-яка мовна інтенція може бути реалізована за його допомогою. Відповідний діалект є первинним типом мовлення для німецькомовного швейцарця. Літературна норма засвоюється й вив­чається пізніше і використовується переважно у письмовій формі, за її допомогою розбу­довується первинний варіант мовлення [1, с. 88]. Насамперед поповнюються лексичні та стилістичні засоби діалекту.

Хоча кожен з мовців розмовляє своїм діалектом, переважно між ними спосте­рі­гаєть­ся схожість. Поширеним явищем є знання діалектів інших кантонів країни. Усі діалекти Швей­царії належать до групи верхньоалеманських (Oberalemannisch), за винятком діа­лекту регіо­ну Базель, який належить до нижньоалеманських (Niede­rale­man­nisch) і лінг­вістично найб­лиж­чий до південнонімецьких діалектів. Німецькомовні швейцарці воло­діють пасивною полідіалектальною мовленнєвою ком­пе­тенцією – вони майже повністю розуміють інші швей­царські діалекти. Специфічна вимова дає змогу встановити, з якого регіону походить співрозмовник, наприклад із Берна, Цю­ріха, Базеля чи Солотурна. Рі­вень компетенції стосовно інших діалектів може коли­ва­тися залежно від кожного окре­мого мовця. Однак швейцарці активно вживають лише один із діалектів. Переважно це діалект їхнього рідного села чи міста, або той, яким відбувається комунікація в сімейному колі. Рідний мовцеві діалект часто зберігається навіть, якщо він змінює місце проживання.

Через відсутність лінгвістичної дистанції між різними діалектами, не сформува­лося над­ре­гіональних варіантів мовлення або специфічної розмовної мови (Umgang­sprache), як на­приклад, у інших німецькомовних країнах [4, с. 20]. На вiдмiну вiд мовної ситуацiї у Нiмеч­чині, де, скажімо, житель Баварiї та житель пiвнiчної частини Нiмеччини не роз­мов­лятимуть мiж собою кожен своїм дiалектом, а використову­ватимуть літературну або частіше роз­мовну мову, мешканці Швейцарії спілкувати­му­ться один з одним кожен своїм діалектом. Таку комунiкативну ситуацiю позначають термiном полiдiалектальний діалог [1, с. 28].

Відсутність єдиної розмовної мови призвела до нівеляції окремих діалектів, а також часткового їх змішування з наддіалектним типом мовлення. Специфічні особ­ливості склад­них та малопоширених діалектів втрачено на користь популярних діа­лек­тів з великою кі­лькістю мовців. Суттєву роль тут відіграли міграційні процеси. Економічне піднесення окре­мих регіонів країни спричинило утворення великих агло­мерацій, поміт­но зросла мо­біль­ність населення, відбулося переселення жителів гірсь­ких районів країни до великих міст. Тому сьогодні рідко можна почути первинний діалект невеликого міста чи села, ос­кільки відбулося змішування різних діалектів.

Ще однією особливою тенденцією у Швейцарії є активне вживання нормованого мов­лення у діалектному озвученні. Історично склалося так, що ставлення мовців до за­гально­німецької мовної норми було негативним. Ще за час правління націонал-соціаліс­тичного уряду в Німеччині відбулося чітке відмежування Швейцарії не лише в полі­тичному, а й у мовному аспекті. Прагнення швейцарців зберегти політичну незалеж­ність та несприйняття націонал-соціалізму сприяли підвищенню престижу діалектів.

У старших класах школи по­си­люється негативне сприймання мовної норми, оскільки її вважають мовою офіційності, екзаменів, доповідей тощо. Тому німецько­мовний швей­ца­рець всіляко уникає такого типу мовлення. Про це свідчать результати опитування учнів восьмого класу однієї з гімназій міста Базель:



Рис. 1. Ставлення учнів до загальнонімецької мовної норми

Якщо ж мовна ситуація вимагає вживання норми, часто буде відбуватися її діа­лектна фонетична реалізація. Як приклад можна вказати на тенденцію до закритої реалізації короткого звука [е] (у письмовій реалізації <е>) на противагу до відкритої реалізації при позначенні <ä> на письмі або реалізацію звука шва за наявності у суфіксі , на­приклад: Bandage, Garage – (у Швейцарії допускається лише глуха реалізація, на відміну від Німеччини, де загальним правилом є дзвінка вимова. На лексичному та грама­тич­ному рівні спостерігається вплив діалекту на швейцарську мовну норму і навпаки.


2. Сфери вживання діалектного та нормованого типів мовлення

Швейцарська мовна норма має порівняно мало відмінностей від загальнонімець­кої. Їй властива обмежено соціо-функціональна парадигма. Нею послуговуються у розмові з іно­зем­цями (наприклад, із жителями Німеччини), в офіційних промовах, частково на теле­ба­ченні та у радіомовленні (переважно в надрегіональних мас-медіа), нею викла­дають деякі предмети у школі, читають лекції в університеті, нею розмов­ляють окремі політичні діячі. Усна мовна норма є мовою театру та частково церков­них проповідей, переважної більшості пісень та молитов. Її вживають також тоді, коли вголос читають листа, чи інструкцію з ви­користання.

Діалектний тип мовлення в останні десятиліття зміг розширити сферу свого вживан­ня. Від кінця 60-х років постійно зростає його престиж. Із повсякденної кому­нікації діалект проникає в офіційні сфери мовлення, науку, школу, у мову церкви, армії та засобів масової інформації [5, с. 35]. Такий розвиток діалектів міг би стати достатньо вагомою передумовою до обґрунтування власної незалежної мови, яка б базувалася на діалектах. Проте діалекти не були стандартизованими та кодифіко­ваними. До того ж, у письмовій формі діалектне мов­лення обмежене творами деяких письменників, бульвар­ною літературою та пресою, народ­ною творчістю.⁸ На письмі німецькомовна Швейца­рія використовує загальнонімецьку мовну норму, зберігаючи деякі типові швейцарські особ­ливості. Це поєднує Швейцарію з іншими німецько­мовними країнами та сприяє наддер­жавній та надрегіональній комунікації.

Обидва типи мовлення – діалект та стандарт – не є ізольованими. Між ними від­бу­вається постійна взаємодія та взаємозв’язок. Діалектний тип вносить елементи культур­ної розмаї­тості в письмову нормовану мову, яка сприяє уніфікації діалектів та розши­ренню їх до надрегіональних.


3. Мовні модуси й мовні регістри в усному мовленні

Компетенція мовця включає у себе декілька типів мовлення. Важливо визначити різни­цю між поняттям мовного регістру та мовного модусу. Мовний регістр – це тип мов­лення, який вибирає мовець, зважаючи на певну мовленнєву інтенцію соціального статусу та особ­ли­востей співрозмовника. Він завжди формується з урахуванням мов­ної ситуації. Наприк­лад, форма мовлення може бути ввічливою, дружньою, як у роз­мові з представ­никами тих чи інших мовних груп або друзями. Форму мовного ре­гістру визна­чають фахові, ситуативні, функціональні, соціолінгвальні та інші чин­ники.

Мовний модус (варіант мовлення) визначається географічними, соціолінгвальними та функціональними критеріями. Загалом у німецькомовних країнах важливо розріз­няти такі мовні модуси: діалект, розмовний тип мовлення німецькомовних країн (Umgang­sspra­che), стандартний тип мовлення, загальнонімецька мовна норма. У межах кожного з них можна виділити різні мовні регістри.

У німецькомовній частині Швейцарії розмовна мова у наведеному вище розумінні від­сутня. Паралельно зі стандартним типом мовлення вживають різні діалекти, які за дотри­мання певних умов можуть перебрати на себе функції розмовної мови. Вирі­шальними щодо вибору варіанта мовлення є офіційність та формальність ситуатив­ного аспекту (для вибору стандартного мовлення ступінь офіційності має бути досить істотним), або зважання на те, що співрозмовник сприймає німецьку мову як інозем­ну чи володіє лише стандартним типом мовлення. Такі чинники впливають на зміну мовного модусу (code switching):

Таблиця 1

Реалізація мовного модусу

Мовний модус	Форма реалізації
загальнонімецька мовна норма	стандартний німецький варіант
швейцарський стандартний тип мовлення	німецький стандартний варіант у діалектному озвученні + гельветизми
діалектне мовлення	один з регіональних чи надрегіональних діалектів

Зміна мовного регістру відбувається переважно від діалекту до швейцарського стандарт­ного типу мовлення, рідше – до загальнонімецької мовної норми. Причиною цього є не­достатня мовна компетенція. Навіть з набуттям освіти багато мовців не володіють достат­ньою мірою літературною нормою мовлення через те, що вживають стандартний тип мов­лення лише в письмовій формі, а також через відсутність надре­гіо­нального типу мов­лення. Власну компетен­цію стосовно стандартного мовлення молоді швейцарці оцінюють досить критично:⁹



Рис. 2. Оцінка власної мовної компетенції молодими швейцарцями

Діти мігрантів з ненімецькомовних країн, які не відвідували школи у Швейцарії на початку навчання оволодівають, зазвичай, лише діалектом. Особливі труднощі вини­кають у них із вживанням мови на письмі.

Загалом, мовна ситуація у німецькомовній частині Швейцарії сприяє викорис­танню обох типів мовлення. Діалектний тип мовлення є функціонально повноправ­ним засобом комунікації поряд зі стандартним типом мовленням. У сучасних умовах спостерігається позитивна тенденція у його розвитку. Причинами цього стало зрос­тання мобільності на­се­лення в Європі та небажання Швейцарії бути ізольованою з огляду на її мову. Став­лення до німецької мовної норми помітно змінюється на кра­ще, оскільки серед молодого покоління відсутні будь-які упередження у ставленні до німецької нації та її мови.

Додаток 1. Вживання сучасного діалектного типу мовлення у письмовій формі¹⁰

Het eben ebber ebbis gwisst? (D´Antwort wird no hit vermisst!) Mir wänn das Johr jetz brobiere, alle Lyt vor Auge z´fiere. was do alles ka bassіere wenn mer d´lbersicht verliere. Wenn mer nur ins Färnse stiere, wo si uns degeneriere. Wen si derte soo agiere, nur zue Gwalten animiere. Wenn si sich nit dien schiniere, fir das alles no z`garniere! Wenn di däwääg druff tendiere, dass mit si soo saniere.

Wenn mer wyter dien negiere, iberhaupt nit reagiere, wenn sie Kinder dien verfiere, und kai ainzig Hand dien riere! Doo git´s e Leesig, uss de Niere: aifach driber uriniere! Ebbis muess me doo vermisse: Wo isch aigetlig no s´Gwisse? Maitli, Buebe sinn doch alli, wo uns alle bsunders gfalli. In der Schuel und uff der Stroos finde die sich soo famoos!...

Сучасна мовна ситуація в німецькомовній частині Швейцарії сприяє викорис­танню обох типів мовлення: і стандартного, і діалектного, а також їх взаємному зба­гаченню. Перед лінгвістами постають нові проблеми, які потребують уважного й док­ладного вив­чення, зокрема тих процесів, які посилюють взаємодію діалекту і норми, сприяють про­никненню діалекту до раніше незвичних для нього середовищ.


1. H. Buhofer, A. Burger, H. Schneider H.-J. Studer Früher Hochspracherwerb in der deutschen Schweiz: Der weitgehend ungesteuerte Erwerb durch sech- bis achtjährige deutsch­schweizer Kinder// Spracherwerb im Spannungsfeld zwischen Dialekt und Hoch­sprache. Bern; Berlin; Frankfurt am Main; New York; Paris; Wien, 1994. 2. Hägi S. Helvetismen im Werk Deutschschweizer Schriftstellerinnen/Schriftsteller der Gegenwart. Brühl, 2000 3. Koller W. Deutsche in der Deutschschweiz. Eine sprachsoziologische Untersuchung. Mit einem Beitrag von Heinrich Hänger. Aarau; Frankfurt Main; Salzburg, 1980. 4. Löffler H. Probleme der Dialektologie. Eine Einführung. Darmstadt, 1980 5. Wyler A. Dialekt und Hochsprache in der deutschsprachigen Schweiz. Zürich: Edition PRO HELVETIA, 1987.


ORAL NORM AND INTERACTION OF THE DIALECT

AND LITERARY SPEECH IN SWISS GERMAN


Volodymyr Sulym, Andriy Rozhyk