Вырезано зміст

Вид материала

Документы

Содержание Ц – вартість річного обсягу виробництва продукції (за проектом) у цінах реалізації (закупівельних цінах); С

Подобный материал:

• Зміст перелік умовних скорочень, 390.05kb.
• Юридическая ответственность: понятие и виды, 177.25kb.
• Методика оценки деятельности управленческих команд компании 67 Заключение 75 Список, 1230.57kb.
• Вырезано, 577.61kb.
• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Дипломная работа, 368.67kb.
• Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
• Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
• Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
• Сформулирована как «Характеристика методов оптимизации налогообложения организации, 594.49kb.

вырезано

Отже, досягнення ресурсної рівноваги, на основі якої може здійснюватись економічний розвиток сільськогосподарських підприємств, в першу чергу залежить від їх забезпечення фінансовими ресурсами. При цьому рівень фінансового потенціалу і умови фінансових ринків розширюють або обмежують свободу та можливості їх фінансового маневру.

Представляючи управління фінансовими ресурсами як систему, необхідно визначити зміст останньої. Із багатьох запропонованих у спеціальні літературі дефініцій найближча до нашого розуміння наступна: система – це сукупність двох чи більше елементів, яка задовольняє трьом умовам: 1) поведінка кожного елементу впливає на поведінку цілого; 2) поведінка елементів та їх дія на ціле взаємозалежні; 3) система є підсистемою однією або більше інших підсистем і залежить від їх функціонування [132, с. 12]. До них варто додати й четверту умову: ціле більше ніж сума його окремих елементів, тобто у системи завжди існує потенціал синергізму.

Ми розглядаємо управління формуванням та використанням фінансових ресурсів як систему, оскільки воно має всі основні її атрибути:

призначення – досягнення поставленої перед нею мети;

функції – вивчити та оцінити фінансові можливості, вибрати альтернативи, розробити план реалізації кращої альтернативи, здійснювати контроль і моніторинг реалізації плану, проводити регулювання і коригування відхилень тощо;

потоки – фінансові та інформаційні між окремими елементами системи;

структуру – співвідношення між окремими елементами та загальний план дії, в рамках яких здійснюється узгодження між спільною метою та завданнями цих елементів системи.

Враховуючи специфіку фінансових ресурсів як об’єкта управління, окремі системні елементи мають свої особливості та форми прояву.

З цих позицій загальну схему управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств ми представляємо наступним чином (рис. 4.1).


Рис. 4.1. Загальна схема системи управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств

Закономірність існування системи управління формуванням та використанням фінансових ресурсів, в нашому розумінні, зумовлена тим, що нормальне функціонування та економічний розвиток підприємства потребують перманентного забезпечення його різними видами економічних ресурсів. Найбільш прийнятною за економічністю формою їх отримання є використання трансформаційної властивості фінансових ресурсів. Рух останніх в процесі фінансового забезпечення основної та інвестиційної діяльності характеризується значними обсягами, динамічністю, інтенсивністю та економічною значимістю з погляду витрат на залучення та асоційованих з цими процесами фінансових ризиків. Тому існує постійна необхідність проведення аналізу, планування, контролю, моніторингу та регулювання цих процесів, тобто здійснення повного управлінського циклу, а відповідно й організації останнього в систему управління.

Як і будь-яка інша сфера менеджменту, управління фінансовими ресурсами підпорядковане загальній економічній стратегії підприємства і спрямоване на досягнення встановлених (запланованих) критеріїв результативності його діяльності. Виходячи із стратегічних економічних цілей його завдання деталізуються відповідно до функціонального призначення. Такими завданнями є забезпечення своєчасного і достатнього для здійснення виробничої та інвестиційної діяльності обсягу фінансових ресурсів. А це передбачає:

1) пошук, вибір та оцінку об’єктів вкладення фінансових ресурсів й формування на цій основі програм і проектів, реалізація яких забезпечує виконання стратегічних й оперативних завдань підприємства, формування та розвиток фінансового потенціалу, покращення фінансових умов його функціонування й перспективного економічного розвитку;

2) пошук джерел формування фінансових ресурсів, достатніх для забезпечення реалізації цих програм та проектів.

При цьому, на нашу думку, раціональне формування та використання фінансових ресурсів повинне здійснюватись з врахуванням певних обмежень. До таких обмежень відносимо адекватність середньозваженої ціни джерел фінансових ресурсів та рівнів фінансових ризиків, граничне значення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

Вирішення зазначених завдань має перманентний характер, тому вважаємо, що кожне підприємство повинне мати в арсеналі свого управління методи, прийоми та інструменти обґрунтування фінансових рішень, стандартизовані регламенти й процедури їх ухвалення, механізми реалізації та контролю прийнятих рішень, які б відповідали динаміці його внутрішнього стану та зовнішнього фінансового оточення.

Процес управління завжди опирається на відповідний економічний механізм. З огляду на це вважаємо, що система ефективного управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств повинна включати застосування інструментів, прийомів та методів, які дозволяють ефективно задіяти такі локальні механізми:

– самоокупності;

– фінансової відповідальності;

– самофінансування;

– змішаного фінансування;

– державної фінансової підтримки;

– пільгового оподаткування;

– комплексної оцінки, аналізу та інтерпретації отриманих результатів;

– планування;

– контролю та моніторингу економічних процесів;

– розподілу ресурсів, витрат та результатів;

– противитратного;

– ціноутворення;

– управління ризиком;

– страхування.

Використання кожного із зазначених механізмів спрямоване на забезпечення отримання позитивних чистих грошових потоків, що розширюють ресурсну базу формування фінансових ресурсів, тобто покращує умови доступу до різних їх джерел. При цьому важливе значення мають критерії достатності за обсягом та прийнятності за ціною, а також можливість повного відшкодування використаних фінансових ресурсів, оплати витрат на їх залучення та отримання позитивного ефекту.

Виходячи з аналізу практики управління фінансами сільськогосподарських підприємств та узагальнення теоретичного базису системних трансформацій, пропонуємо наступну послідовність етапів створення системи ефективного управління формуванням та використанням їх фінансових ресурсів:

– визначення цільових параметрів управління формуванням та використанням фінансових ресурсів;

– аналіз сучасного стану управління формуванням та використанням фінансових ресурсів;

– розробка фінансової політики;

– визначення технології, методів та прийомів розробки і ухвалення управлінських рішень у сфері формування та використання фінансових ресурсів;

– розробка та прийняття внутрішніх нормативних документів із визначенням регламентів і процедур прийняття, реалізації та коригування рішень по управлінню фінансовими ресурсами;

– визначення основних показників аналізу фінансових ресурсів, методів їх розрахунку, критеріїв прийнятності та способів інтерпретації, процедур та періодичності проведення фінансового аналізу;

– розробка та впровадження системи планування фінансових ресурсів;

– розробка і реалізація системи контролю формування, розміщення та використання фінансових ресурсів;

– організація управлінського обліку та системи фінансового контролю і моніторингу відповідно до потреб забезпечення раціонального руху фінансових ресурсів у процесі основної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.

Серед запропонованих етапів є такі, що стосуються організаційного та технологічного аспектів створення системи управління фінансовими ресурсами. Завданням нашого дисертаційного дослідження більшою мірою відповідають питання теоретико-методологічного та методичного забезпечення останньої. Тому на їх розкритті зупинимось більш детально.

Початковою точкою трансформації системи управління фінансовими ресурсами виступає вибір фінансової стратегії підприємства. Вона являє собою нормативну базу, закріплену в статутних та локальних документах, на основі якої здійснюється управління його фінансовою діяльністю та регулювання внутрішніх фінансових взаємовідносин в довготривалій перспективі. Її формування належить до компетенції власників підприємства.

Раніше нами встановлено, що в теорії визначені та обґрунтовані різні стратегічні фінансові цілі підприємств. Відповідно до парадигми сучасної неокласичної фінансової теорії головним фінансовим орієнтиром підприємства є ріст його ринкової вартості для забезпечення максимізації добробуту співвласників. У достатньо аргументованій з погляду теорії концепції, на практиці з'являються вагомі недоліки. Найбільший з них – значна, не підтверджена попередньою практикою діяльності підприємств, зміна їх ринкової вартості під час періодичних фінансових криз. При цьому така суттєва і швидка зміна ринкової вартості стосується не малих та середніх підприємств, а потужних в економічному, фінансовому, технологічному, управлінському та інших аспектах міжнародних корпорацій. Крім того, далеко не всі суб’єкти фінансових відносин вважають максимізацію свого добробуту прийнятним аргументом для вкладення їх фінансових ресурсів.

Ще одна проблема, пов’язана з цим орієнтиром, неможливість застосування її для підприємств, що не представлені емітованими ними цінними паперами на фондовому ринку.

На практиці, особливо в пострадянських країнах, домінує класичний фінансовий орієнтир – прибуток, який задекларований в статутах більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Очевидно, що отримання прибутку як стратегічна фінансова мета має важливе практичне значення. Однак поряд із цим показником можуть використовуватися й інші критерії фінансового успіху. Тому вважаємо, що при здійсненні трансформації управління фінансовими ресурсами важливо не обмежуватися лише цим індикатором. На окремих етапах життєвого циклу підприємства, на нашу думку, домінуюче фінансове значення можуть мати забезпечення ліквідності та платоспроможності, збільшення обсягу реалізації (при відносному скороченні прибутку), інноваційний розвиток, диверсифікація виробництва та підтримка конкурентоспроможності, зростання добробуту працівників, охорона навколишнього середовища, які прямо не пов’язані зі зростанням маси прибутку.

В ринкових умовах міняється стратегія управління сільськогосподарськими підприємствами, а одночасно і їх фінансова стратегія. Відповідно до цих змін формується фінансова політика. Остання в загальноприйнятому розуміння трактується як форма реалізації фінансової ідеології та стратегії підприємства у розрізі окремих аспектів його фінансової діяльності [26, с. 349-350]. Її вибір здійснюється керівниками підприємства та його функціональних служб з урахуванням основних параметрів визначеної власниками фінансової стратегії.

Філософія фінансової політики сільськогосподарських підприємств повинна виходити з необхідності обґрунтування найбільш важливих аспектів формування та використання фінансових ресурсів за такими напрямами:

– політика управління оборотними активами, кредиторською та дебіторською заборгованістю, спрямована на мобілізацію й ефективне використання всіх наявних фінансових ресурсів, та мінімізацію витрат на залучення їх додаткових обсягів;

– інвестиційна політика, що забезпечує створення та придбання необхідних підприємству активів, використання яких дозволяє підтримувати його конкурентоспроможність, нормальне функціонування та здійснювати економічний розвиток;

– кредитна політика, на основі якої досягається оптимальне за вартістю залучення та використання кредитних ресурсів комерційних банків;

– облікова політика, орієнтована на повне та своєчасне забезпечення управління підприємством і його структурними підрозділами необхідною та достовірною інформацією про реальні фінансові процеси підприємства;

– податкова політика, що дозволяє використовувати існуючі податкові пільги та мінімізувати витрати на виконання своїх податкових зобов’язань.

Згідно з загальною теорією менеджменту, важливе значення для практичної реалізації та досягнення основних завдань системи управління має вибір її схеми. Ми дотримуємося думки, що для управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств найбільш прийнятним є функціональний підхід (рис. 4.2).





Рис. 4.2. Загальна схема функціонального підходу до управління


Наша позиція визначається тим, що, по-перше, управління фінансовими ресурсами відноситься до сфери функціонального менеджменту. По-друге, функціональний підхід має найбільше поширення в практиці організації управління сільськогосподарських підприємств. І, по-третє, нинішня структура фінансового менеджменту як навчальної дисципліни чітко детермінована до такого підходу. Отже, і в майбутньому вона буде найбільш зрозумілою та прийнятною для фінансових менеджерів.

Обрана схема реалізується за допомогою її алгоритму. Ми пропонуємо наступний алгоритм управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств (рис. 4.3 та 4.4).

Запропонований алгоритм передбачає, що на початковому етапі управління фінансовими ресурсами з врахуванням основних стратегічних завдань здійснюється аналіз фінансового потенціалу сільськогосподарського підприємства та основних чинників, що впливають на його формування і розвиток. Це дозволяє визначити адекватність виробничих та інвестиційних програм суб’єкта господарювання його потенційним фінансовим можливостям. В процес аналізу залучається широке коло аналітичних даних про минулі події, які в подальшому виступають інформаційною базою для планування і прогнозування окремих аспектів формування та використання фінансових ресурсів.

Паралельно проводиться прогноз тенденцій зовнішнього економічного середовища. Він стосується виявлення напрямків зміни та наслідків впливу на формування і використання фінансових ресурсів основних чинників, які зароджуються за межами підприємства. Очевидно, що неможливо та й не раціонально оцінювати всі чинники впливу. Вибір має стосуватися лише найбільш важливих з них.

З погляду управління формуванням та використанням фінансових ресурсів і в процесі аналізу фінансового потенціалу, і при прогнозування тенденцій зовнішнього оточення, всі суттєві чинники доцільно розподілити за ознакою керованості, тобто можливості впливу на них підприємства, на три групи: 1) керовані; 2) умовно-керовані та 3) некеровані (рис. 4.5).



Рис. 4.3. Алгоритм управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств (планування та прогнозування)





Рис. 4.4. Алгоритм управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств (організація, моніторинг, контроль та регулювання руху фінансових ресурсів)


Такий підхід до групування чинників впливу використовується нами не лише для побудови алгоритму управління формуванням та використанням фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств, а й в методиці (методичних підходах) пошуку кращого варіанта використання фінансових ресурсів з врахуванням невизначеності зовнішнього оточення, суть якої розкривається далі.

Результати аналізу фінансового потенціалу та прогнозних оцінок зміни чинників зовнішнього економічного середовища враховуються при формуванні виробничих та інвестиційних програм підприємства.


Рис. 4.5. Склад чинників впливу на формування та використання фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств за ознакою керованості


Наступні два блоки алгоритму – розрахунок загальної потреби в фінансових ресурсах та встановлення об’ємних і часових параметрів їх надходження за рахунок власних джерел – взаємопов’язані між собою та мають визначальне значення для організації всього процесу управління.

Існують різні підходи до розв’язання цих завдань: нормативний, трендового аналізу, аналогів, економіко-математичного моделювання тощо. Ми пропонуємо здійснювати це за допомогою прогнозного аналізу руху грошових потоків. Використання цього інструменту дозволяє визначити сезонні дефіцити або надлишки грошових потоків шляхом зівставлення їх притоків та відтоків по окремих часових періодах прогнозного горизонту. Якщо у якомусь з часових періодів виникає дефіцитний грошовий потік, то у процесі розрахунків маємо інформацію про можливість його компенсувати за рахунок раніше акумульованого надлишку. Коли такої можливості немає, то тоді величина дефіцитного грошового потоку з врахуванням акумульованого надлишку, показує потребу підприємства у фінансових ресурсах, яку необхідно компенсувати за рахунок їх зовнішніх джерел.

Важливе значення в контексті аналізу грошових потоків має вибір часових інтервалів прогнозного горизонту. При обґрунтуванні фінансового забезпечення програми перспективного розвитку ЗАТ „Агропромислова корпорація „Зоря” Рівненської області в якості такого ми використовували квартал. Для стратегічного фінансового планування це цілком прийнятно. В той же час, порівняння місячних варіацій грошових потоків, виконаних на основі результатів дослідження І. Заїки [95] та О. Гудзь [72], показало, що їх апроксимація в квартальний вимір приводить до істотного згладжування дефіциту. Виходячи з цього вважаємо, що для оперативного управління фінансовими ресурсами більш прийнятним є місячний інтервал.

Інший аспект аналізу грошових потоків пов’язаний з визначенням доцільності деталізації таких розрахунків. Питання стосується вибору – здійснювати узагальнений розрахунок на рівні підприємства, чи для окремих структурних підрозділів, виробничих та інвестиційних програм і окремих проектів. Ми притримуємось думки про необхідність деталізації. На її користь свідчать наступні аргументи.

По-перше, для укрупнених розрахунків притаманний ефект згладжування, чим знижується актуальність проблеми дефіциту фінансових ресурсів. По-друге, впровадження бюджетування та управління інвестиційними проектами, без яких, на нашу думку, не можливо створити ефективної системи фінансового менеджменту сільськогосподарських підприємств, одразу знімає проблему вибору.

Деталізована інформація про рух грошових потоків в бюджетах структурних підрозділів та в бізнес-планах або техніко-економічних обґрунтуваннях інвестиційних проектів узагальнюється. Якщо за результатами такого узагальнення встановлено дефіцитний грошовий потік, то це свідчить про необхідність залучення фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.

Найбільш прийнятним з погляду ефективності використання фінансових ресурсів є ранжування їх джерел за критерієм мінімуму витрат на залучення, тобто найменшої їх ціни. З цього погляду першочерговими є різні види благодійної та спонсорської допомоги, а також кошти державного бюджету. Що стосується перших, то вони нині практично не відіграють помітного значення в фінансуванні сільськогосподарських підприємств і до того ж мають локальний та епізодичний характер.

Бюджетні кошти мають важливе значення як джерело фінансування аграрного виробництва. З огляду на їх „безплатність” або відносно низьку ціну саме це джерело рекомендується використовувати в першу чергу для покриття дефіциту у власних фінансових ресурсах.

Аналогічно здійснюються всі наступні етапи забезпечення потреби у фінансових ресурсах. При цьому вибір наступного джерела визначається за критерієм найменшої ціни. Якщо підприємство не має можливості задовольнити планову потребу в фінансових ресурсах за рахунок доступних йому зовнішніх джерел, то виникає необхідність коригування його виробничих та інвестиційних програм.

Після збалансування потреби у фінансових ресурсах управління спрямовується на реалізацію запланованих заходів, тобто на організацію і безпосереднє здійснення руху фінансових ресурсів. В процесі управління проводиться його оперативний моніторинг та контроль, а також оцінка відповідності фактичних даних запланованим і, у разі необхідності, здійснюється коригування окремих індикаторів плану. Моніторинг, контроль та оцінка планових показників підтверджують адекватність аналітично-планових розрахунків фінансовим можливостям підприємства, або ж свідчать про необхідність внесення відповідних змін в цільові параметри майбутньої діяльності підприємства. Крім того, вони виступають інформаційним базисом для початку наступного управлінського циклу.

Реалізація запропонованого алгоритму здійснюється на основі таких методичних підходів: 1) оптимізація структури джерел формованих ресурсів за критерієм мінімальної середньозваженої ціни; 2) вибірковість джерел формування та напрямів використання ресурсів; 3) оцінка активів за їх прогнозованою дохідністю; 4) врахування зміни цінності елементів грошових потоків з часом; 5) врахування інфляційного впливу на вартісну оцінку ресурсів; 6) оцінка рівнів фінансових ризиків; 7) не зниження фінансової стійкості підприємства за межі мінімально прийнятного її рівня.

Визначення напрямів використання та раціоналізація структури джерел формування – перманентні завдання управління фінансовими ресурсами.

Обмеженість фінансових ресурсів та конкуренція між окремими напрямами їх використання актуалізує завдання раціонального розподілу. Його вирішення повинне здійснюватися в рамках наступних обмежень:

1) максимальний обсяг фінансових ресурсів, що може бути використаний в плановому періоді;

2) максимальний обсяг фінансових ресурсів, що може бути використаний в окремих часових інтервалах планового періоду;

3) вагові коефіцієнт пріоритетності кожного напряму використання фінансових ресурсів.

Математична модель раціонального розподілу фінансових ресурсів між окремими напрямами їх використання має наступний вигляд:


( 4.1)



де i – номер напряму використання фінансових ресурсів;

j - номер періоду використання фінансових ресурсів;

FR_ij – загальний обсяг фінансових ресурсів, що виділяється на фінансування i-го напряму в j-ому періоді;

C_ij – ваговий коефіцієнт пріоритетності кожного напряму використання фінансових ресурсів;

FR_i – загальний обсяг фінансових ресурсів, що виділяється на фінансування i-го напряму;

FR_j – загальний обсяг фінансових ресурсів, що виділяється на в j-ому періоді;

k_min – мінімальний обсяг фінансових ресурсів, що виділяється на фінансування i-го напряму в плановому періоді;

K_max – максимальний обсяг фінансових ресурсів, що виділяється на фінансування всіх напрямів в j-ому періоді.

Питання оптимізації структури джерел формування фінансових ресурсів має давню історію і досить широку наукову літературу. В дослідження зарубіжних та вітчизняних учених акцентується увага на значимості оптимальної структури джерел для забезпечення ефективної діяльності підприємства. Разом з тим, систематизація робіт цієї тематики вказує на недостатнє опрацьовування питань пошуку джерел фінансових ресурсів в умовах дії обмежуючих чинників та вибору процедури їх залучення.

Моделі оптимізації ґрунтуються на таких теоретичних засадах:

– цільовою функцією управління виступає ріст ринкової вартості підприємства як основа для збільшення добробуту його власників;

– формування найбільш ефективного з погляду дохідності набору (портфеля) програм і проектів;

– забезпечення компромісу між дохідністю та ризикованістю вкладень фінансових ресурсів відповідно до визначених власниками параметрів;

– використання ефекту операційного і фінансового левериджу, а також їх синергізму;

– використання „податкового коректора” як інструменту зниження середньозваженої ціни джерел фінансових ресурсів.

В окремих алгоритмах оптимізації, крім того, присутні обмеження стосовно платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

З огляду на особливості фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств можливості використання окремих з цих теоретичних засад оптимізації джерел фінансових ресурсів потребують внесення певних коректив.

Про цільову функцію управління йшлося раніше. Однак в контексті вирішення конкретного завдання необхідно звернути увагу на одну особливість концепції максимізації ринкової вартості підприємства. З погляду теорії модель її оцінки включає знаходження теперішньої вартості майбутніх грошових потоків. Тобто, при інших рівних умовах вона буде тим вищою, чим нижча середньозважена ціна джерел фінансових ресурсів. Звідси витікає висновок про те, що мінімізація останньої еквівалентна максимізації вартості підприємства.

Орієнтація на найвищий рівень дохідності з економічної точки зору цілком виправдана. І формування виробничих та інвестиційних програм для її забезпечення – найбільш раціональний підхід до використання фінансових ресурсів. Реалізація такого підходу передбачає, в першу чергу, наявність можливостей для товарної та територіальної диверсифікації виробництва, а також існування інших альтернатив використання фінансових ресурсів. На сучасному етапі економічного розвитку більшість сільськогосподарських підприємств не мають достатніх можливостей для товарної диверсифікації, а локалізація виробництва на конкретних земельних ділянках обмежує її територіальну складову. З цього погляду для сільськогосподарських підприємств бюджетні обмеження щодо обсягів використання фінансових ресурсів мають більше значення, ніж вибір альтернативних можливостей за критерієм найбільшого рівня дохідності.

Складнощі використання операційного важеля в управлінні фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств пов’язані з тим, що, по-перше, виробництво кількох видів продукції є характерною особливістю більшості з них. І, по-друге, існує певна специфіка формування виробничих витрат та проблема з їх поділом на постійні й змінні. Використання ж ефекту фінансового важеля, коли рентабельність (доходність) сільськогосподарської діяльності суттєво нижча від ціни залучених джерел, втрачає всякий сенс, оскільки веде до негативного результату.

Для сільськогосподарських підприємств нині прибуток не є базою оподаткування. Тому механізм „податкового щита” не діє. Можна припустити, що в майбутньому ситуація зміниться. Однак і в цих умовах його вплив на зниження середньозваженої ціни джерел формування фінансових ресурсів навряд чи може бути істотним. Це пов’язано з поки що високою ціною кредитів комерційних банків.

У фінансовий теорії виділяють три моделі оптимізації структури джерел фінансування, критеріями вибору в яких є максимальний рівень фінансової рентабельності, їх мінімальна середньозважена ціна вартості та мінімальний рівень фінансових ризиків [24, с. 449–457]. Ми дотримуємось думки, що для сільськогосподарських підприємств найбільш прийнятним є пошук джерел за критерієм найменшої середньозваженої ціни.

Управління фінансовими ресурсами пов’язане з постійною необхідністю вибору кращого з можливих альтернативних варіантів їх формуванням та використанням. При цьому обґрунтування та прийняття рішень повинне виходити з дії суттєвих чинників впливу, окремі з яких мають істотний рівень невизначеності. Особливо висока динамічність та невизначеність щодо тенденцій розвитку характерна для зовнішнього оточення сільськогосподарського підприємства. Це ставить перед нами питання про розробку методики прийняття управлінських рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів в таких умовах.

Завдання зводиться до пошуку кращого з доступних для суб’єкта управління варіантів реалізації його фінансових завдань. Це пов’язано з тим, що найбільш ефективні з формальної точки зору варіанти не завжди є прийнятними для підприємства. Наприклад, у випадку коли в реалізації такого варіанту присутні вимоги, які важко формалізувати й включити в модель розрахунку доцільності та ефективності. Крім того, як ми встановили раніше, існує група некерованих чинників, на які підприємство не може впливати, а лише свідомо враховує наслідки їх дії.

Ми пропонуємо наступну методику пошуку кращого варіанту використання фінансових ресурсів з врахуванням невизначеності зовнішнього оточення сільськогосподарського підприємства. Вона включає послідовність здійснення наступних аналітичних і прогнозних розрахунків та експертних процедур.

1. Визначається сукупність контрольованих чинників – . З цією метою можна скористатись запропонованою нами класифікацією чинників за ознакою керованості (див. рис. 4.4). Важливе значення в даному контексті мають індивідуальні умови виробничо-фінансової діяльності підприємства та суттєвість впливу окремих чинників на її результати. Тому набір таких чинників для конкретних розрахунків варіюватиме, як і змінюватиметься їх склад у двох інших групах.

2. Встановлюється сукупність некерованих чинників – .

3. Встановлюється сукупність умовно-керованих чинників – . На основі логічного аналізу проводиться їх відбір і розподіл між двома попередніми групами. Критерієм розподілу виступає ймовірність можливості впливу. Якщо вона для окремого чинника більше 50 відсотків, то його відносять до групи керованих. В іншому випадку – до некерованих.

4. Вибирається критерій результативності. Ним можуть бути різні вимірники фінансового результату. Ми пропонуємо – прирістне значення чистого грошового потоку (ΔЧГП). Функціональна залежність між останнім та окремими варіантами поєднання контрольованих і неконтрольованих чинників описується залежністю .

5. Визначається ймовірність (λ_і) появи кожного із варіантів результату, на яку коригується його очікувана величина – . Найкращим інструментом такого розрахунку є моделювання за методом Монте-Карло. Для цих цілей також може бути використаний і експертний метод.

6. Оцінюється рівень ризику (r_j), пов’язаний з кожним із оцінюваних варіантів. На його величину коригується отриманий на попередньому етапі результативний фактор – . Якщо раніше проводилось ймовірнісне моделювання, то серед його вихідних параметрів буде і значення (r_j). В іншому випадку для знаходження рівня ризику можна використати інструменти сценарного аналізу, аналізу чутливості, варіаційної статистики або експертний метод.

7. Проводиться формування матриці результативності :

, (4.2)

де – можливі варіанти контрольованих чинників;

– можливі варіанти некерованих чинників;

– індивідуальне зважування на ймовірність появи результату та рівень його ризику;

– розраховане значення показника прирістного чистого грошового потоку для різних комбінацій дії керованих і некерованих чинників.

8. Шляхом перебору можливих варіантів поєднання чинників знаходиться результат, який відповідає умові:





Таким чином, обґрунтовані нами основні компоненти методології управління фінансовими ресурсами створюють теоретичні засади для системного вирішення проблем у цій сфері функціонального менеджменту сільськогосподарських підприємств. Вони повною мірою враховують специфіку, особливості та закономірності функціонування сільськогосподарського виробництва в ринкових умовах і виступають науковим базисом підвищення ефективності формування та використання фінансових ресурсів підприємств галузі.


4.2. Удосконалення методологічних підходів до аналізу використання фінансових ресурсів у інвестиційному процесі сільськогосподарських підприємств


Із становленням та розвитком ринкових відносин в аграрному секторі економіки з'явилися нові господарські формування, що базуються на різних формах власності, відбулися істотні зміни в податковій, інвестиційній та амортизаційній політиці держави, виникли альтернативні джерела формування фінансових ресурсів. Для забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств в умовах членства в СОТ існує нагальна потреба створення сучасної матеріально-технічної бази, впровадження у виробництво нових технологій, машин, сортів рослин та порід тварин. Вирішення цього завдання не можливе без реалізації великомасштабних інвестиційних проектів, які вимагають значних обсягів фінансових та матеріальних ресурсів, що іммобілізуються з господарського обороту на досить тривалий час. Разом з тим, нині існує протиріччя між реальною потребою в обсягах інвестиційної діяльності, спрямованої на оновлення та розвитку матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, та наявними джерелами власних фінансових ресурсів. Все це зумовило актуальність наукового обґрунтування нових підходів до фінансового забезпечення інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств.

Ми виходимо з розуміння того, що фінансування інвестиційної діяльності є не окрема відособлена сфера, а невід’ємна складова частина системи управління формуванням та використанням фінансових ресурсів. Всі управлінські рішення в цій сфері прямо чи опосередковано впливають на результати не тільки інвестиційної, а й основної діяльності підприємства. З цих позицій воно підпорядковане загальній економічній стратегії підприємства, яка визначає базові фінансові умови розвитку інвестиційної діяльності.

На особливості фінансового забезпечення інвестиційного процесу суб’єктів господарювання у сільському господарстві та відшкодування використаних на ці цілі фінансових ресурсів, головним чином, впливає специфіка активів, які створюються в результаті здійснення інвестицій. Вона проявляється в:

– територіальній локалізації та обмеженій мобільності засобів праці, яка зумовлена необхідністю певного виду спеціалізації сільськогосподарського виробництва залежно від природно-кліматичних умов;

– технологічній специфічності, пов’язаній з існуванням істотного розриву між часом виробництва та робочим часом, біологічними особливостями використовуваних живих організмів;

– часовій обмеженості використання активів, визначену сезонним характером сільськогосподарського виробництва.

В процесі інвестиційної діяльності відбувається рух фінансових ресурсів, особливість якого впливає на вибір методології управління цими процесами. На передінвестиційній стадії проводиться селекція об’єктів їх вкладення та оцінка відповідності стратегічним і тактичним завданням економічного розвитку підприємства; оцінюється доступність та доцільність використання наявних джерел фінансування; акумулюються фінансові та інші ресурси, необхідні для реалізації інвестицій; аналізуються можливі наслідки та результати здійснення інвестицій; оцінюється ймовірність отримання негативних результатів та вплив на це таких чинників як ризики і інфляційні процеси; порівнюються альтернативні варіанти спрямування фінансових ресурсів та відбирається кращий з них для реалізації. Управління фінансовими ресурсами на цій стадії пов’язане з прогнозно-аналітичними розрахунками та ухваленням фінансових рішень.

На інвестиційній стадії відбувається капіталізація фінансових ресурсів, перетворення у менш ліквідну форму активів та втрата на тривалий час їх визначальної трансформаційної властивості. Така особливість суттєво впливає на фінансовий стан підприємства та можливі наслідки прийнятих рішень. З матеріалізацією фінансових ресурсів практично втрачається можливість для внесення змін і коректив. Тому в цей момент важливе значення надається контрольній функції управління.

Експлуатаційна стадія інвестиційного процесу пов’язана з створенням нової вартості та відшкодуванням використаних фінансових ресурсів. Акценти в управлінні зміщуються на регулювання процесу експлуатації та стимулювання досягнення максимального результату. Крім того, в цей період життєвого циклу необхідні заходи із залучення додаткових фінансових ресурсів для приросту оборотних активів, фінансування витрат по підтриманню у функціонуючому стані та модернізації створених активів.

Отже, на всіх стадіях інвестиційного процесу існує необхідність прийняття управлінських рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів. Від їх якості істотно залежать перспективи економічного розвитку підприємства. Тому методологія прийняття таких рішень має вирішальне значення.

Дослідження різних напрямів синтезу еклектичної парадигми та рекомендованих наукою і використовуваних практикою методів оцінки ефективності фінансових ресурсів підприємства на реалізацію їх інвестиційної політики в ринкових умовах дозволило встановити, що в цій царині існують проблемні питання. Вони стосуються не тільки методичних аспектів вжитку в практиці управління підприємств аналітичного апарату, а й окремих теоретичних положень. Їх сукупність створює потенційні передумови для суттєвих похибок в прогнозних розрахунках, наслідком яких може стати невдалий вибір напрямів вкладення фінансових ресурсів.

Оцінка прогнозованих результатів та наслідків є основою прийняття виважених управлінських рішень. В умовах централізованої системи управління економікою критерієм прийняття таких рішень виступало нормативне значення ефективності. З переходом до ринкового механізму господарювання таким критерієм слугує індивідуальне сприйняття цінності або значимості певних результатів власником фінансових ресурсів. Це стало підґрунтям використання як різних критеріїв доцільності та ефективності фінансових рішень, так і методів їх розрахунку.

Не обов’язково, що рішення про фінансування будуть прийняті за умови відповідності прогнозних оцінок наперед встановленим критеріям їх прийнятності. Вони виступають лише одним з елементів алгоритму обґрунтування і умовою зниження ризику ухвалення помилкових рішень. З цієї точки зору, жоден із запропонованих показників не можна абсолютизувати. Однак необхідно знати як переваги, так і недоліки пропонованих методик оцінки ефективності та доцільності використання фінансових ресурсів на фінансування інвестицій. Наступний аналіз підпорядкований цій цілі.

Визначальним в аналізі фінансових ресурсів є вибір як системи показників, так і окремих вимірників з їх складу. Нині певною мірою конкурують два підходи і відповідні їм методики: а) абсолютної і порівняльної ефективності капітальних вкладень, що використовувалися в практиці управління централізованою радянською економікою; б) статичні (прості) та динамічні (фінансові) методи, обґрунтовані західною фінансовою наукою і використовувані багатьма зарубіжними підприємствами. При цьому варто відмітити, що між показниками першого підходу і статичними методами другого існує певна методична подібність.

Емпіричний аналіз показав, що обґрунтовані радянською економічною наукою методи оцінки капітальних вкладень мають досить широкий вжиток й нині. Про це засвідчив і наш власний досвід співпраці з інститутами об’єднання „Украгропроект“. Багато з них застосовують саме таку систему показників аналізу при розробці аграрних проектів. Це зумовлює необхідність надати їх коротку характеристику.

Основна ідея методів ґрунтується на класичному розумінні змісту ефективності як співвідношення результату (ефекту) із витратами (ресурсами), що забезпечують його отримання. На рівні окремого об'єкта вкладення фінансових ресурсів проводиться розрахунок таких показників [300]:

а) загальна(абсолютна) економічна ефективність

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень (К_ЕКВ), що визначається шляхом ділення очікуваного від інвестицій прибутку на обсяг капітальних вкладень:


де П – річний прибуток за планований період (рік, п'ятирічку);

К_В – капітальні вкладення в будівництво об'єкта (його кошторисна вартість);

Ц – вартість річного обсягу виробництва продукції (за проектом) у цінах реалізації (закупівельних цінах);

С_В – собівартість річного обсягу виробництва продукції.

2. Термін окупності капітальних вкладень (Т_ОКВ). Він представляє собою обернене значення коефіцієнта економічної ефективності і розраховується за формулами:


Базою для порівняння та визначення прийнятності окремого напрямку вкладень за показником загальної (абсолютної) економічної ефективності є нормативні значення відповідного вимірника та його величина за попередній період. Останній директивно затверджений норматив по народному господарству СРСР – Е_Н = 0,14, а по сільському господарству – Е_Н = 0,12.

Економічно вигідними та прийнятними вважаються вкладення фінансових ресурсів, якщо розрахункове значення оцінного показника не нижче за його нормативну величину та фактичне значення за попередній звітний період.


вырезано

– перерахунок ретроспективних вартісних показників у поточні;

– коригування статей доходів та витрат таким чином, щоб вони найповніше характеризували результати діяльності підприємства за тривалий період часу;

– врахування не функціонуючих активів і зобов'язань та пов'язаних з ними доходів і витрат.

Важливе значення для оцінки майбутніх грошових потоків має вибір базового часового періоду розрахунку. В нашому розумінні таким періодом є календарний рік. Однак з урахуванням конкретних умов оцінки, може бути вибраний інший часовий інтервал: квартал або місяць. Такий вибір особливо доцільний, коли термін життєвого циклу активу невеликий.

Складним та відповідальним моментом оцінки активів за доходом є прогнозування обсягу надходжень і витрат за період майбутньої експлуатації активу. Від його якості найбільшою мірою залежить достовірність та обґрунтованість отриманих результатів. Як перевищений оптимізм, так і надмірний песимізм призводять до оцінок, що будуть неприйнятними для їх потенційних споживачів.

Параметри прогнозного фінансового результату від функціонування об’єкта оцінки доцільно розраховувати за математичними взаємозалежностями:

а) рівняння тренду за різними функціями;

б) простої середньої;

в) зваженої середньої.


Стабільна передбачувана динаміка фінансового результату сільськогосподарських підприємств однозначно вказує на доцільність та логічність застосування трендового рівняння ґрунтуючись на функціях криволінійних степеневих залежностях або прямолінійних.

Середня проста використовуєтьсяу ситуаціях відсутності чіткої спрямованості доходу в генезі його розвитку.

Непередбаченість мінливості спрямованості доходу зумовлює його істотну варіацію навколо середнього значення у певному періоді.Усунення можливих коливань та похибок внаслідок таких тенденцій визначає доцільність проведення сценарного варіативного аналізу.

Оптимістичний прогноз відповідає найбільш сприятливим умовам, реалістичний – найбільш ймовірним, а песимістичний – найгіршим. Середньозважену дохідність визначаємо за формулою:

ДС =	ДП + 4 ДЙ + ДО	,	(4.15)
	6