Вырезано зміст
| Вид материала | Документы |
- Зміст перелік умовних скорочень, 390.05kb.
- Юридическая ответственность: понятие и виды, 177.25kb.
- Методика оценки деятельности управленческих команд компании 67 Заключение 75 Список, 1230.57kb.
- Вырезано, 577.61kb.
- Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
- Дипломная работа, 368.67kb.
- Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
- Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
- Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
- Сформулирована как «Характеристика методов оптимизации налогообложения организации, 594.49kb.
Коефіцієнти парної кореляції між окремими фінансовими показниками сільськогосподарських підприємств України та величиною чистого грошового потоку
| Показник фінансового стану | Коефіцієнт парної кореляції |
| Коефіцієнт поточної ліквідності | 0,445810 |
| Коефіцієнт абсолютної ліквідності | 0,466432 |
| Коефіцієнт швидкої ліквідності | 0,487754 |
| Коефіцієнт кредиторської заборгованості | 0,508703 |
| Коефіцієнт мобільності | 0,522155 |
| Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів | 0,569065 |
| Коефіцієнт автономії | 0,569216 |
| Коефіцієнт маневреності власного капіталу | 0,588815 |
| Частка грошових розрахунків у загальному обсязі виручки від реалізації | 0,610234 |
| Коефіцієнт забезпечення власними коштами | 0,658880 |
| Частка фінансових ресурсів у загальному обсязі оборотних активів підприємства | 0,696395 |
| Частка грошових коштів та їх еквівалентів у структурі фінансових ресурсів | 0,839567 |
Виходячи з тісноти зв’язку, методом розстановки пріоритетів встановлювалась величина бальної оцінки та її диференціації між класами для окремих чинників, що характеризує його відносну значущість порівняно з іншими чинниками. Загальні результати рейтингування відповідно до запропонованого нами алгоритму наведено в табл. 3.10 та 3.11.
Таблиця 3.10
Критерії оцінки сільськогосподарських підприємств за рівнем їх фінансового потенціалу
| Показник для оцінки фінансового потенціалу сільськогосподарських підприємств | Межі інтервалу | Бали |
| Коефіцієнт швидкої ліквідності | < 1,0 | 0 |
| 1,0 – 1,5 | 10 | |
| 1,6 – 2,0 | 15 | |
| > 2,0 | 25 | |
| Коефіцієнт кредиторської заборгованості | < 0,5 | 0 |
| 0,5 – 0,26 | 10 | |
| 0,25 – 0,20 | 15 | |
| > 0,2 | 25 | |
| Коефіцієнт мобільності | < 0,2 | 0 |
| 0,2 – 0,35 | 10 | |
| 0,36 – 0,5 | 15 | |
| > 0,5 | 25 | |
| Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів | < 0,75 | 0 |
| 0,75 – 0,51 | 10 | |
| 0,50 – 0,25 | 15 | |
| > 0,25 | 25 | |
| Коефіцієнт автономії | < 1,5 | 5 |
| 1,5 – 1,1 | 10 | |
| 1,0 – 0,5 | 17 | |
| > 0,5 | 25 | |
| Коефіцієнт маневреності власного капіталу | < 0,20 | 25 |
| 0,20 – 0,35 | 30 | |
| 0,36 – 0,5 | 40 | |
| > 0,5 | 50 | |
| Частка грошових розрахунків у загальному обсязі виручки від реалізації | <0,55 | 25 |
| 0,56 – 0,65 | 30 | |
| 0,66 – 0,75 | 40 | |
| > 0,75 | 50 | |
| Коефіцієнт забезпечення власними коштами | < 0,1 | 25 |
| 0,1 –0,35 | 30 | |
| 0,36 – 0,5 | 40 | |
| > 0,5 | 50 | |
| Частка фінансових ресурсів в загальному обсязі оборотних активів підприємства | < 0,1 | 25 |
| 0,1 – 0,175 | 30 | |
| 0,176 – 0,25 | 40 | |
| 0,25 | 50 | |
| Частка грошових коштів та їх еквівалентів в структурі фінансових ресурсів | < 0,1 | 50 |
| 0,1 – 0,175 | 60 | |
| 0,176 – 0,25 | 75 | |
| >0,25 | 100 |
Таблиця 3.11
Рейтинг сільськогосподарських підприємств за рівнем фінансового потенціалу
| Рейтинг | Сума балів |
| Низький | Менше 190 |
| Нижче середнього | 190 –269 |
| Середній | 270 – 370 |
| Високий | Більше 370 |
Обґрунтована нами методика дозволяє інтегрувати різноманітні і часто різнонаправлені за напрямом зміни показники, представити їх у легко оглядовій і прийнятній для інтерпретації формі. Вона розширює можливості для більш якісного і надійного аналізу та прогнозування діяльності сільськогосподарських підприємств, кількісного виміру його фінансових перспектив. Вважаємо, що вона має важливе значення для реалізації аграрної політики держави в частині бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва. Встановлені на її основі рейтинги підприємств за їх фінансовим потенціалом можуть слугувати орієнтиром для визначення суб’єктів господарювання, які найбільше потребують державної підтримки, що стане потужним підґрунтям фінансового забезпечення їх економічного розвитку. .
3.3. Особливості руху та оцінки грошових потоків сільськогосподарських підприємств
Грошові потоки, як результативний показник фінансової діяльності підприємства, почали застосовувати з другої половини минулого століття. Нині у фінансовій теорії та практиці управління зарубіжних компаній він використовується значно ширше, ніж такі традиційні показники, як прибуток та активи. Звіт про рух грошових коштів є обов’язковим і невід’ємним елементом публічної фінансової звітності. Із 2000 року і в Україні цей документ включено до системи фінансових звітів. Тому існує об’єктивна потреба його застосування в управлінні фінансами вітчизняних сільськогосподарських підприємств.
Незважаючи на те, що питання вже тривалий час являє собою об’єкт наукових досліджень, залишаються маловивченими та недостатньо розкритими в спеціальній літературі такі його аспекти, як особливості формування та руху грошових потоків сільськогосподарських підприємств, використання грошових показників в аналізі та плануванні їх фінансової діяльності, взаємозв'язок між традиційними фінансовими коефіцієнтами і показниками, розрахованими на основі величини грошових потоків та їх елементів тощо.
Необхідність детального розгляду питання особливостей руху та оцінки грошових потоків сільськогосподарських підприємств витікає із завдань дисертаційного дослідження і нашого концептуального бачення методології управління формуванням та використанням їх фінансових ресурсів. Його результати виступають теоретичною основою обґрунтування наших наукових поглядів та розробки практичних рекомендацій.
Під грошовими потоками фінансова теорія розуміє сукупність розподілених у часі надходжень та виплат грошових коштів, що генеруються в процесі основної (поточної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.
Раніше нами встановлено, що формування та використання фінансових ресурсів безпосередньо пов’язані з рухом грошових потоків, наслідком та результатом якого є чисте прирістне значення останніх. Тому ухвалення рішень в цій сфері повинно ґрунтуватися на аналітично-прогнозних розрахунках руху грошових потоків.
Залежно від характеру фінансової проблеми та конкретної економічної ситуації оцінка грошових потоків і ухвалення на її основі управлінських рішень може стосуватися:
– всієї виробничо-фінансової діяльності підприємства (вибір джерел, форм і методів формування фінансових ресурсів та напрямів їх використання на довгострокову перспективу чи поточний часовий період);
– обґрунтування та реалізації окремого напряму діяльності підприємства, інвестиційної програми чи проекту;
– окремих аспектів виробничої та фінансової діяльності підприємства чи його структурних підрозділів (оптимізація окремих елементів грошових потоків; управління доходами, витратами, оборотним капіталом тощо).
Такий поділ має певну умовність, однак його використання дає можливість окреслити та визначеним чином структуризувати коло можливих питань у сфері управління фінансовими ресурсами.
Аналіз грошових потоків спрямований на визначення залишку ліквідних коштів у певні часові періоди. Однак у загальному випадку до складу грошових потоків включають не тільки надходження та витрати грошових коштів, а й вартісну оцінку матеріальних потоків. При цьому мається на увазі, що в даному випадку ці потоки будуть зустрічними, хоч і розподілені в часі.
З цього погляду особливістю грошових потоків сільськогосподарських підприємств є значний обсяг матеріальних ресурсів, зумовлених внутрішньогосподарським споживанням продукції та використання її в товарообмінних операціях і розрахунках з працівниками підприємства (рис. 3.11).
Потоки матеріальних ресурсів підприємства завжди можна виміряти у вартісних показниках. Однак грошовий вираз їх розміру не буває постійною величиною. В різних економічних умовах величина вартості матеріальних потоків буде варіювати, оскільки залежить не тільки від фінансових умов діяльності (рівень інфляції, вид розрахунків тощо), а й від технології виробництва, використовуваних матеріальних ресурсів та інших чинників не фінансового характеру. Це визначає актуальність оцінки активів підприємства та її використання в управлінні фінансовими ресурсами.
Ще однією особливістю руху грошових потоків сільськогосподарських підприємств є значна несинхронність надходжень і витрат.
У сучасному фінансовому менеджменті прийняття фінансових рішень та вибір кращої з можливих альтернатив здійснюється на основі аналізу грошових потоків. Грошовий потік об’єднує в собі різні види різнонаправленого руху грошових коштів, що зумовлює наявність різних груп його класифікації. Однак в контексті управління фінансовими ресурсами практичне значення мають лише окремі з них.
За сферами господарської діяльності відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 4 „Звіт про рух грошових коштів” виділяють наступні види грошових потоків: грошовий потік від операційної діяльності; грошовий потік від інвестиційної діяльності та грошовий потік від фінансової діяльності. Складові грошових потоків кожної з цих сфер зображені на рис. 3.12.
Сума грошових потоків від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності складає залишок ліквідних коштів у відповідний плановий період. Важливе значення в практиці фінансування операційної та інвестиційної діяльності має визначення потреби у фінансових ресурсів за окремими напрямами їх використання.
З цією метою використовують різні методи: прямого рахунку, коефіцієнтний, нормативний, аналітичний, екстраполяції на основі різних економіко-математичних моделей. Кожен з них дає свої результати, які часто істотно відрізняються між собою. Крім того, вказані методи застосовують до розрахунку окремих елементів оборотних коштів, на основі чого визначається сукупна потреба в джерелах фінансування їх формування. Такий підхід у контексті управління фінансовими ресурсами не є найбільш прийнятним. Ми пропонуємо використовувати для цих цілей метод розрахунку дефіциту чистих грошових потоків (прирістну величину) для окремих часових періодів з урахуванням накопиченого їх позитивного сальдо в попередні часові періоди.
Рис. 3.12. Складові грошових потоків за сферами діяльності підприємств
Апробація такого підходу здійснювалася нами при обґрунтуванні фінансового забезпечення програми перспективного розвитку закритого акціонерного товариства „Агропромислова корпорація „Зоря” Рівненській області і засвідчила більшу достовірність оцінки потреби у фінансових ресурсах порівняно з іншими методами таких розрахунків.
За методом обчислення обсягу виділяють: валовий грошовий потік – загальну суму надходжень або витрат грошових коштів за певний часовий період; чистий грошовий потік – різницю між позитивним і негативним грошовими потоками за певний часовий період.
Моделям оцінки дисконтованих грошових потоків відповідає їх поділ на теперішні (поточні) – вартість грошового потоку майбутніх часових періодів, приведена за допомогою методу дисконтування до вартості початкового аналізованого періоду та майбутні (кінцеві) – вартість грошового потоку різних часових періодів, приведена за допомогою методу нарощування до вартості останнього (кінцевого) аналізованого періоду.
Важливе значення має поділ за спрямованістю їх руху. За цією класифікаційною ознакою виділяють позитивний, який характеризує суму надходжень грошових коштів від усіх сфер господарської діяльності підприємства та негативний грошовий потік, що визначається як загальна сума виплат грошових коштів підприємством у процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Варто зазначити, що цей поділ має на увазі математичну формалізацію процесу, а не його змістову складову. І притоки, і відтоки грошових коштів в абсолютному значенні є лише позитивними.
Спрямованість грошових потоків як класифікаційна ознака, на наше переконання, має більш широке значення – вона дає можливість пояснити відмінність між фінансуванням та інвестуванням, які досить часто навіть у фаховій літературі ототожнюються або виступають як синоніми. З цього погляду фінансування – це серія грошових потоків, що починається з позитивного і закінчується негативним грошовим потоком. Такий грошовий потік має назву кредитного. Інвестування – це серія грошових потоків, що обов’язково починається з негативного грошового потоку. Грошовий потік такого типу називають інвестиційним. Відмінності між ними ілюструє рис. 3.13.
Рис. 3.13. Схема кредитного та інвестиційного грошових потоків
Як показано на рисунку, кредитний грошовий потік є майже дзеркальним відображенням інвестиційного. Крім того, між ними існує тісний взаємозв'язок – фінансування закінчується інвестуванням. Тому в системі фінансового менеджменту вони, як правило, виступають єдиним (комплексним) об'єктом управління. Наявність такого взаємозв'язку, і це має найбільш суттєве значення, дає можливість використовувати одні й ті ж методи та прийоми оцінки ефективності.
Визначення обсягів і різновекторних напрямів витоків залучення фінансових ресурсів, їх щільність та інтенсивність, що зумовлюють певне розгармоніювання між надходженнями і витратами є визначальним завданням аналізу грошових потоків.
Окрім методу дисконтованого грошового потоку, який детально розглянутий нами раніше, в практиці фінансового управління останнім часом знаходять широке застосування так звані грошові коефіцієнти. На відміну від добре відомих фінансових коефіцієнтів, вони мають значно коротшу історію. Лише у 1993 році Гіакоміно та Мілке запропонували використовувати грошові коефіцієнти з метою оцінки достатності грошових потоків для фінансування потреб підприємства і оцінки ефективності генерування ним грошових потоків [340].
Окремі з цих коефіцієнтів рекомендовані до практичного застосування і розробниками стандартів фінансової звітності US GAAP (General Accepted Accounting Principles in the United States) та IFRS/IAS (International Financial Reporting Standards/International Accounting Standards). Однак вони поки що не мають ні достатнього висвітлення у вітчизняній фінансовій літературі, ні застосування в практиці фінансового управління вітчизняними підприємствами. Ми притримуємося думки, що їх використання в управління формуванням та використанням фінансових ресурсів має досить потужні перспективи. З огляду на новизну та недостатню вивченість цього аспекту фінансової теорії, спробуємо провести їх детальний аналіз з метою визначення наукових передумов та можливої сфери їх застосування.
Нині налічується кілька десятків грошових коефіцієнтів. Однак як і у випадку з фінансовими коефіцієнтами, в практиці управління фінансами підприємства доцільно використовувати лише 5–7 найбільш прийнятних із них, які адекватні конкретним умовам його діяльності.
На нашу думку, грошові коефіцієнти нічим не поступаються перед широковживаними фінансовими коефіцієнтами, а в багатьох випадках мають суттєві переваги, особливо в контексті управління фінансовими ресурсами. Їх переваги пов’язані з більшою інформативністю та стійкістю до спотворення показника „грошовий потік”.
Однак не всі із запропонованих грошових коефіцієнтів можуть бути використані в управлінні фінансами сільськогосподарських підприємств. Це пояснюється тим, що окремі грошові коефіцієнти певною мірою орієнтовані на створення запасів грошових коштів. Варто відмітити, що серед науковців деякі переконані в тому, що „чим більше залишок грошових коштів, тим краще фінансовий стан підприємства” [13, с. 112]. Підвалинами такого наукового бачення виступає той факт, що в практичній діяльності брак готівки зумовлює зниження як фінансового так і виробничого потенціалу підприємства, його плато-, конкуренто- та кредитоспроможності. Однак не може бути сприйняте як абсолютне. Накопичення грошових коштів, якщо воно не підкріплене конкретними перспективними планами економічного розвитку, скоріше негативне, ніж позитивне явище.
Характерною ознакою грошових коефіцієнтів є те, що кожен з них залежно від вирішуваних питань оперує різними видами грошових потоків або величиною найбільш ліквідних активів підприємства (грошові кошти та їх еквіваленти ). Вони мають свою внутрішню логіку та орієнтовані на вирішення певних фінансових завдань. Умовно грошові коефіцієнти за вирішуваними завданнями можна виділити в три групи:
– оцінки якісної (грошової) складової фінансових результатів підприємства;
– аналізу і контролю платоспроможності та ліквідності;
– прогнозування фінансових проблем підприємства.
За виключенням показників першої групи, в інструментарії фінансового менеджменту існують й інші прийоми та методи для розв’язання подібних завдань. Зокрема, у складі фінансових коефіцієнтів наявна група показників, яка використовується для оцінки платоспроможності та ліквідності підприємства. Також існують моделі прогнозування фінансової нестабільності та загрози банкрутства.
Величина грошових потоків дає можливість оцінити якісний склад виручки від реалізації продукції, робіт та послуг підприємства. З цією метою використовують такі коефіцієнти: грошової складової (наповнення) виручки від реалізації продукції та грошової рентабельності виручки від реалізації продукції.
Значна частина реалізації сільськогосподарської продукції здійснюється через товарообмінні операції. Специфічною особливістю розрахунків вітчизняних сільськогосподарських підприємств є орендні виплати, які здійснюються у вигляді видачі продукції або надання послуг власникам земельно-майнових паїв і включаються до загального обсягу реалізованої продукції. Крім того, підприємство в окремі часові періоди може отримувати грошові надходження, які безпосередньо не відносяться до діяльності в аналізованому періоді, а є платою за продукцію (товари, послуги), реалізовані підприємством в кредит у попередні періоди (інкасація дебіторської заборгованості).
У такій ситуації важливе значення має визначення частки виручки від реалізації, яку підприємство отримує у вигляді грошових надходжень. Таку інформацію надає коефіцієнт грошової складової (наповнення) виручки від реалізації продукції, який розраховується за формулою:
| КГСВ | = | ГНРП + АВВР | , | (3.2) |
| ВРП |
де КГСВ – коефіцієнт грошової складової (наповнення) виручки від реалізації продукції;
ГНРП – грошові надходження від реалізації продукції;
АВВР – грошові платежі за виконані підприємством роботи, послуги;
ВРП – виручка від реалізації продукції.
Зрозуміло, що чим вище його значення, тим більші надходження грошових коштів на банківські рахунки та в касу підприємства. Цей коефіцієнт має важливе значення в контексті здійснення контролю за поточною платоспроможністю підприємства.
Співвідношення між чистим грошовим потоком та обсягом реалізованої продукції характеризує грошову рентабельність виручки від реалізації продукції і має наступний алгоритм розрахунку:
| ГРВ | = | ОЧГП | , | (3.3) |
| ВРП |
де ГРВ – грошова рентабельність виручки від реалізації продукції;
ОЧГП – чистий грошовий потік від операційної діяльності.
На відміну від традиційно використовуваного у фінансовому аналізі показника операційної маржі, грошова рентабельність виручки від реалізації продукції характеризує не валові надходження, а величину чистих грошових потоків (залишку ліквідних коштів після врахування всіх пов’язаних з реалізацією грошових витрат), яку підприємство отримує від 1 грн реалізованої продукції.
Для якісної характеристики чистого прибутку Гіакоміно і Мілке запропонували використовувати коефіцієнт його грошової складової (наповнення):
| КГСЧП | = | ОЧГП | , | (3.4) |
| ЧП |
де КГСЧП – коефіцієнт грошової складової (наповнення) чистого прибутку;
ЧП – чистий прибуток.
На нашу думку, цьому коефіцієнту притаманна певна неоднозначність та складність інтерпретації для багатьох типових ситуацій фінансової практики підприємств. У загальному випадку величина сальдо чистого грошового потоку може бути визначена як сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, скоригована на величину приросту (зменшення) дебіторської і кредиторської заборгованості. Тому очевидно, що в нормальних економічних умовах його значення повинно бути більше одиниці. Можна припустити, що розробники повинні були звернути особливу увагу на стан фінансового здоров’я підприємства у випадку його зниження до величини, меншої одиниці.
Для якісної характеристики чистого прибутку запропонований ще один вимірник – скоригований коефіцієнт грошової складової (наповнення) чистого прибутку:
| КГСЧП | = | ОЧГП – АВ | , | (3.5) |
| ЧП |
де АВ – сума амортизації матеріальних та нематеріальних активів.
Очевидно, що йому притаманні інформаційні вади попереднього показника. Єдине місце, на нашу думку, де він може бути використаний – це управління дебіторською та кредиторською заборгованістю. Однак для цього є більш прості та краще інтерпретовані критерії.
У фінансовому аналізі досить часто платоспроможність та ліквідність розглядаються як взаємопов’язані поняття. При цьому ліквідність визначають як поточну платоспроможність [64, с. 300]. Така позиція дещо спірна, оскільки бере до уваги лише один аспект ліквідності. Остання може стосуватись як балансу, так і активів підприємства. Ліквідність балансу, фінансова теорія в загальному випадку, розглядає як „ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у грошову форму відповідає терміну погашення зобов'язань. А ліквідність активів – як швидкість (час) перетворення активів у грошові кошти” [347, с. 320].
Тому більш прийнятною є позиція, за якою „платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення” [126].
У складі грошових коефіцієнтів наявна група індикаторів, які характеризують саме ліквідність окремих груп активів підприємства. Найбільш прийнятними для управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств можуть бути наступні показники.
Коефіцієнт грошової складової (наповнення) оборотного капіталу, що характеризує ліквідність оборотного капіталу підприємства і розраховується за наступною формулою:
| КГСОК | = | ГК + ЕГК | , | (3.6) |
| ОК |
де КГСОК – коефіцієнт грошової складової (наповнення) оборотного капіталу;
ГК – грошові кошти;
ЕГК – еквіваленти грошових коштів;
ОК – оборотний капітал.
Для оцінки ліквідності поточних активів підприємства використовують коефіцієнт грошової складової (наповнення) поточних активів:
| КГСПА | = | ГК + ЕГК | , | (3.7) |
| ПА |
де КГСПА – коефіцієнт грошової складової (наповнення) поточних активів ;
ПА – поточні активи.
Цей коефіцієнт дає інформацію про спроможність підприємства виплачувати свої поточні зобов'язання в короткостроковому часовому періоді. Крім того, він використовується для оцінки потенціалу збільшення величини його ліквідних активів.
У фінансовій теорії вважається, що наявність значного обсягу не використовуваних грошових коштів – явище, не бажане для підприємства, оскільки воно несе втрати від упущеної вигоди. Для оцінки і контролю цього параметра може використовуватися коефіцієнт надмірності грошових коштів, який розраховується за формулою:
| КНГК | = | ГК + ЕГК | , | (3.8) |
| НПП + КВП |
де КНГК – коефіцієнт надмірності грошових коштів;
НПП – поточні невідкладні платежі;
КВП – заплановані капітальні витрати.
Прийнятним вважається значення цього коефіцієнта близьке до одиниці. Якщо ж його величина перевищує одиницю, то це свідчить, що підприємство має надмірні грошові кошти, які використовуються неефективно.
Спроможність підприємства перманентно генерувати позитивні грошові потоки є одним з найкращих індикаторів його фінансового здоров’я. Дослідження, проведені В.Х. Бівером, показали, що використовуваний в практиці фінансового управління коефіцієнт поточної ліквідності – досить ненадійний інструмент прогнозування фінансових проблем [340]. З цією метою він запропонував використовувати співвідношення між величиною грошового потоку та сукупного боргу:
| КНГК | = | ОЧГП | , | (3.9) |
| БЗ |
де КНГК – коефіцієнт надмірності грошових коштів;
БЗ – сума боргових зобов’язань підприємства.
Обернений до цього коефіцієнта показник характеризує період часу, необхідний для погашення боргових зобов’язань підприємства за рахунок чистого грошового потоку від операційної діяльності.
Співвідношення між сумою чистого грошового потоку від операційної діяльності та сумою поточних боргових зобов’язань називається коефіцієнтом грошово-потокової ліквідності і визначається за формулою:
| КГПЛ | = | ОЧГП | , | (3.10) |
| ПБЗ |
де КГПЛ – коефіцієнт грошово-поточної ліквідності;
ПБЗ – сума поточних боргових зобов’язань підприємства.
Він характеризує ту частину поточних зобов’язань, які можуть бути погашені в аналізованому періоді за рахунок чистого грошового потоку від операційної діяльності. Обернене значення цього коефіцієнта характеризує часовий період, протягом якого підприємство спроможне погасити свої поточні боргові зобов’язання за рахунок реальних грошових коштів, отриманих від операційної діяльності.
Певну складність у використанні грошових коефіцієнтів створює недосконала інформаційна база розрахунку цих показників. Вітчизняна фінансова звітність, особливо Звіт про рух грошових коштів, не повною мірою відповідає методології та методиці розрахунку цих коефіцієнтів.
Необхідно мати на увазі й те, що використання грошових коефіцієнтів не виключає необхідності використання в аналізі та плануванні виробничо-фінансової діяльності підприємства традиційних фінансових коефіцієнтів. Навпаки, їх спільне застосування доповнює фінансовий аналіз новими нюансами та більш глибоким розумінням реального стану речей, забезпечує можливості більш якісного обґрунтування управлінських фінансових рішень.
3.4. Державна підтримка в системі формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств
Питання державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва постійно знаходяться в центрі уваги багатьох дослідників. Незважаючи на виключну актуальність, можна констатувати, що нині немає загальновизнаної наукової парадигми державної фінансової підтримки сільського господарства в умовах трансформації економіки.
Проблема державної фінансової підтримки має три аспекти – політичний, економічний та соціальний. З огляду на мету і завдання дисертаційного дослідження ми зупинимося на детальному аналізі лише останніх двох. При цьому варто зауважити, що політичний аспект значною мірою визначається оцінкою економічної та соціальної значимості підтримки державою сільськогосподарського виробництва та соціального розвитку сільських територій.
З точки зору економіки, теоретичні та методологічні основи фінансової підтримки в спеціальній літературі розглядаються в системі координат трьох самостійних наукових дисциплін – економічної теорії, державного регулювання та аграрної політики. Неокласична економічна теорія, що де-факто нині домінує, розглядає аграрну економіку як свою органічну та невід’ємну складову. Вона виходить з того, що загальноекономічні закони та закономірності стосуються і повною мірою проявляють себе в сільському господарстві. Більше того, багато дослідників ілюструють макроекономічні закономірності прикладами із аграрного виробництва. При цьому вказується на те, що в сільському господарстві функціонує більша порівняно з іншими галузями виробництва кількість автономних економічних організацій. Це, відповідно до закону великих чисел, зумовлює більшу силу та чистоту прояву механізмів дії окремих економічних законів ринкового господарства. Такий підхід можна побачити в роботах Н. Кондратьєва, В. Нємчинова, М. Туган-Барановського .
Його поділяють і більшість відомих вітчизняних економістів-аграрників: О. Гудзь, М. Дем’яненко, С. Дем’яненко, С. Кваша, П. Лайко, І. Лукінов, Ю. Лупенко, О. Могильний, П. Саблук, В. Ситник та ін. Разом з тим, вони звертають увагу на те, що в силу специфіки сільськогосподарського виробництва, теоретичні моделі в реальній практиці, особливо на мікрорівні, не мають достатньо надійної апроксимації. На цій підставі робиться обґрунтований висновок про те, що на основі лише одного ринкового механізму саморегуляції не можливо розв’язати аграрні проблеми. Важливе значення у їх вирішенні має економічна політика та її аграрна складова, на основі якої здійснюється державне фінансове регулювання економічних процесів у сільському господарстві, в тому числі й через механізм його фінансової підтримки.
Очевидно, що використання в сільськогосподарському виробництві економічних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) здійснюється на тих же засадах, що і в інших сферах виробничої діяльності. І з точки зору забезпечення ефективності цього процесу підпорядковане загальноекономічним законам та закономірностям. Однак у виробничому процесі сільськогосподарських підприємств, крім того, використовується специфічний вид економічних ресурсів – земля, а також засоби та предмети праці біологічного походження. Такого поєднання різноманітних за якісними ознаками факторів процесу створення нової продукції не має жодне із відомих людству виробництв.
Саме специфіка процесу сільськогосподарського виробництва зумовила виділення аграрної економіки в окрему наукову дисципліну. На відміну від інших галузевих економіки, аграрна економіка розглядає більш широке коло теоретичних, методологічних та прикладних питань, а кожен її розділ має свої особливості порівняно із відповідними розділами загальної економічної теорії.
Специфіка процесу сільськогосподарського виробництва визначає особливості вибору інструментів формування та напрямів використання фінансових ресурсів. Узагальнення літературних джерел з цього питання дозволяє виділити наступні особливості діяльності сільськогосподарських підприємств та визначити зміст їх впливу на формування і використання фінансових ресурсів, що зумовлюють необхідність державної фінансової підтримки галузі.
Неможливість прискорення оборотності фінансових ресурсів та інших активів сільськогосподарських підприємств через детермінованість протяжності процесу виробництва до природно-кліматичних умов та біологічних властивостей використовуваних в цьому процесі живих організмів. Тривалість виробничого циклу в сільському господарстві досить проблематично скоротити за допомогою технологічних, технічних, організаційних, економічних та інших заходів. У зв’язку з цим практично відсутня можливість отримання додаткового ефекту за рахунок скорочення тривалості обороту фінансових ресурсів та інших активів. З цієї ж причини переважна частина економічних ресурсів на відносно довгий період часу іммобілізується у виробничому процесі і не може бути використаною якимсь іншим чином до його завершення. Така особливість, крім того, робить сільськогосподарські підприємства надзвичайно чутливими до зовнішнього тиску як постачальників, так і споживачів їх продукції.
Висока залежність від природно-кліматичних умов та непередбачуваність результатів аграрного виробництва, навіть в умовах його високої техніко-технологічної оснащеності, вимагає створення певного обсягу резервів і страхових запасів та іммобілізації ресурсів на ці цілі. Це зумовлює необхідність постійного залучення додаткових фінансових ресурсів із зовнішніх джерел навіть у рамках простого відтворення.
Високий рівень конкуренції на ринку сільськогосподарської продукції обмежує можливості цінового впливу на формування фінансових ресурсів. В сільському господарстві функціонує велика кількість підприємств, виробнича потужність (обсяги виробництва) яких практично не дозволяють монополізувати продовольчий ринок або його окремі сегменти та суттєво впливати на рівень ринкових цін. Ринок сільськогосподарської продукції завжди був і залишається висококонкурентним. Крім того, продукція сільського господарства практично немає повноцінних субститутів, тому можливості товарної диверсифікації виробництва, орієнтовані на створення нової споживчої якості продуктів, дуже обмежені. Ситуація ускладнюється ще й тим, що нині конкурентами у багатьох випадках виступають не стільки інші сільськогосподарські підприємства, скільки посередники, що торгують їх продукцією. Тому ціна на продукцію аграрного сектору є менш вагомим, у порівнянні з суб’єктами господарювання інших галузей економіки, інструментом збільшення фінансових результатів та розширення на цій основі бази формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємствах за рахунок власних джерел.
Велика автономність функціонування суб’єктів господарювання в сільському господарстві, їх територіальна розосередженість та низький рівень антимонопольного захисту ведуть до додаткових втрат доходів в процесі реалізації продукції. Трансакційні витрати, пов’язані з товарообмінними операціями, стали потужним каналом прихованого вилучення фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств. По окремих видах продукції сільськогосподарські товаровиробники отримують лише половину її ринкової вартості, що зумовлено як низьким рівнем антимонопольного захисту, так і розгалуженою системою посередницьких структур. Ще одним наслідком такої ситуації є існування тіньового обороту.
Низька еластичність попиту на продукти харчування та пропозиції сільськогосподарської продукції не дозволяє досягти динамічного зростання обсягів фінансових ресурсів за рахунок власних джерел та їх акумуляції для фінансового забезпечення розширеного відтворення. Загальновідомо, що еластичність попиту на продукти харчування залишається низькою і залежно від ціни на них, і в залежності від рівня доходів середньостатистичної сім’ї. Низька цінова еластичність пояснюється тим, що певний набір продуктів харчування споживається незалежно від того, зростає чи знижується їх ціна. В економічно розвинутих країнах коефіцієнт цінової еластичності коливається в межах від 0,20 до 0,25. Це означає, що збільшення попиту та відповідних йому обсягів реалізації продуктів харчування на 1% слід очікувати лише у тому випадку, коли ціна на них знизиться на 4 – 5%.
Дещо інший тренд коефіцієнта еластичності по доходу. Сім’ї з низьким рівнем доходів зростання останніх спрямовують на задоволення своїх потреб в їжі. З цієї точки зору при зростанні доходів українських сімей можна прогнозувати зростання попиту на продукти харчування, а відповідно і на сільськогосподарську продукцію. Саме цю обставину багато країн використовують для опосередкованої бюджетної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва. Бюджетні дотації спрямовуються не товаровиробникам, а споживачам їх продукції. Однак споживання продуктів харчування має певну фізіологічну межу. Тому наступає момент, коли зростання доходів не впливає на зміну величини попиту на них.
З іншого боку, зростання еластичності пропозиції сільськогосподарської продукції залежить від розширення виробництва, забезпечення якого тривалий час було пов’язане з використанням екстенсивних факторів, в першу чергу, залучення в оборот нових сільськогосподарських угідь. Процес інтенсифікація виробництва (нові технології, хімізація, меліорація тощо) суттєво зменшив залежність еластичності пропозиції від площі використовуваної в сільському господарстві землі. Однак для нинішнього етапу розвитку вітчизняного аграрного виробництва характерне скорочення як інтенсивних, так і екстенсивних факторів, домінування останніх та експансія дрібнотоварного виробництва. У зв’язку з цим важко очікувати суттєвого зростання пропозиції сільськогосподарської продукції.