Хронический гастрит типа в как фактор, способствующий развитию вирусного гепатита а

Вид материала

Диплом

Содержание Нейко Є.М., Скробач Н.В., Соломчак М.Ю. Бабак О.Я. Клиническая эффективность препарата хофитол при заболеваниях гепатобилиарной системы // Сучасна гастроентерологія.-20 Пастушенков Л.В., Лесновская Е.Е. Фармакотерапия с основами фитотерапии. Учебник.-СПб: Хим.-фарм. институт, 1994.-635с. Хворостинка В.Н. Пути усовершенствования диагностики и лечения хронического бескаменного холецистита // Сучасна гастроентерологі Чекман І.С. Клінічна фітотерапія. Природа лікує.-Київ: Рада, 2000.-510с.

Подобный материал:

• Бесприборные ифа тест-системы для дифференциации гепатитов а, В, с дробченко С. Н.,, 46.32kb.
• Иммунологические особенности острого вирусного гепатита в в зависимости от исходов, 255.83kb.
• Граф логической структуры темы “Хронический гастрит у детей”, 54.15kb.
• «заболевания органов пищеварения», 625.96kb.
• Незаконная миграция, как фактор способствующий наркобизнесу и нелегальным оборотом, 33.26kb.
• Ьным распространением, часто тяжелым и длительным течением, неблагоприятными последствиями, 73.48kb.
• Рекомендации по применению препарата профеталь® в терапии хронического вирусного гепатита, 24.33kb.
• «Всё о вирусном гепатите», 196.8kb.
• Лечение грязью на яровом, 569.63kb.
• Методические рекомендации для студентов III курса стоматологического факультета для, 522.54kb.

Нейко Є.М., Скробач Н.В., Соломчак М.Ю.

Івано-Франківська державна медична академія (Україна)

В останні роки відзначається ріст частоти захворювань гепатобіліарної системи, які характеризуються прогресуючим перебігом і несприятливим медико-соціальним прогнозом. У зв’язку з цим пошук високоефективних лікарських препаратів профілактики та лікування хронічних захворювань печінки є важливим завданням медицини сьогодення та майбутнього.

У світовій гепатологічній практиці основним принципом терапії хронічних захворювань печінки є максимальне щадіння органу, яке досягається обмеженою кількістю призначених препаратів, тому що їх метаболізм при хронічному запаленні у гепатобіліарній системі значно порушується, а побічні ефекти препаратів деколи перевищують лікувальний ефект [9]. Альтернативним і перспективним напрямком у терапії хвороб печінки є застосування препаратів з рослинної сировини, тому що фітопрепарати володіють перевагами, які зв’язані з відсутністю побічних ефектів при їх використанні, можливістю тривалого застосування, здатністю у більшості випадків оптимізувати базисну фармакотерапію, багатосторонньою та м’якою дією не тільки на уражений орган, але на організм у цілому [1]. Широке застосування та заслужене визнання отримали лікарські препарати: альтан, силібор, гепабене, фебіхол, хофітол [2, 3, 4, 7].

Ми вивчали дію рослинного препарату уролесан при захворюваннях печінки. Це комбінований препарат, у склад якого входять: олія піхтова, олія м’яти перцевої, олія касторова, спиртовий екстракт насіння дикої моркви, спиртовий екстракт шишок хмелю, спиртовий екстракт трави материнки, трилол Б. Уролесан володіє антисептичними властивостями, підвищує діурез, посилює жовчоутворення та жовчовиділення, поліпшує печінковий кровоток.

Метою нашого дослідження було вивчення клінічної ефективності препарату уролесан у хворих із захворюваннями гепатобіліарної системи.

Препарат уролесан застосовували у 56 хворих із захворюваннями печінки та біліарної системи у віці від 20 до 62 років. З них у 32 діагностований хронічний гепатит різної етіології (вірусний, медикаментозний, реактивний, алкогольний), у 24 – хронічний некалькульозний холецистит. Серед обстежених чоловіків було 26, жінок – 30.

Хворі застосовували уролесан по 8-10 крапель на кусочку цукру під язик 3 рази на день до їди. Курс лікування тривав від 5 днів до 1 місяця, на фоні базисної терапії основного захворювання, яке передбачало щадний режим і дієту, комплексну вітамінотерапію (призначення вітамінів групи В, С у середньотерапевтичних дозах), застосування дезінтоксикаційних, метаболічних препаратів, симптоматичних середників (спазмолітиків, прокінетиків, протизапальних). При цьому у базисній терапії не використовувались середники, які володіють гепатопротекторною та жовчогінною дією.

Контрольні дослідження проводились на наступний день після поступлення хворих у стаціонар і в кінці стаціонарного лікування. Вони включали опитування та огляд хворого; ультразвукове дослідження печінки, жовчного міхура, жовчовивідних шляхів, фракційне дуоденальне зондування з вивченням параметрів стимульованого жовчовиділення; визначення клініко-лабораторних (рівень гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, ШОЕ) і біохімічних показників (вміст білка, загального білірубіну та його фракцій, активність печінкових ферментів – АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, величин ліпідного обміну та ін.) крові. Давали оцінку стану системи перекисного окислення ліпідів у плазмі крові обстежених хворих.

При вживанні уролесану на фоні базисної терапії вже через тиждень більше ніж у 50% хворих відзначалось повне зникнення або зменшення ниючого болю та важкості у правому підребір’ї, а також зменшення диспепсичних явищ у вигляді гіркоти в роті, метеоризму, нудоти. До кінця лікування всі хворі відзначали покращення самопочуття, повністю відсутні були скарги на загальну слабкість, диспепсичні явища, нормалізувалась температура. У 87% хворих з гепатитом і 91% - з холециститом зникнув біль у правому підребір’ї, епігастрії. Обкладеність язика зникла у 93% хворих з гепатитом і 95% - з холециститом. У хворих відновився апетит, зменшились астеновегетативні прояви. До кінця лікування помірно виражений астенічний синдром у вигляді сонливості, втомлюваності зберігся у 23% пацієнтів з гепатитом і 19% - з холециститом.

Підвищення рівня білірубіну спостерігалось у 41 хворого і складало в середньому 32,42,1 мкмоль/л. У 12 хворих були підвищені показники лужної фосфатази, загального холестерину та бета-ліпопротеїдів. До кінця курсу лікування уролесаном вірогідно зменшився вміст маркерів холестазу.

Виявлено суттєвий вплив уролесану на динаміку основних печінкових ферментів. У хворих з гепатитом до лікування рівень в плазмі крові АСТ складав у середньому 0,800,03 ммоль/л. По закінченню курсу лікування активність трансаміназ зменшилась у середньому у 1,2 рази у порівнянні з вихідним рівнем.

Суттєвого порушення білково-синтетичної функції печінки в обстежених хворих не спостерігалось. У 64% пацієнтів визначався помірний мезенхімально-запальний синдром, який супроводжувався підвищенням рівня гамма-глобулінів. Після проведеної терапії рівень гамма-глобулінів зменшився у 57% хворих, що свідчить про протизапальну активність препарату.

До кінця курсу лікування вміст тригліцеридів досягнув норми практично у всіх хворих. підвищений рівень бета-ліпопротеїдів зменшився до нормального у 9 хворих.

Найсуттєвіша динаміка клінічних проявів і біохімічних показників відзначалась у хворих з хронічним холециститом, реактивним гепатитом, хронічним алкогольним гепатитом.

Критеріями ефективності препарату було зменшення розмірів печінки, болючості її краю при пальпації.

За даними ультразвукового дослідження у більшості хворих на хронічний холецистит (86%) виявлено наявність гіпотонічно-гіпокінетичної дискінезії жовчного міхура, у 14% - гіпертонусу жовчовивідної системи. Після проведеного лікування зменшувався об’єм жовчного міхура, товщина стінки міхура, нормалізувався діаметр холедоху з 0,90,1 см до 0,60,1 см [8].

Дані дуоденального зондування підтверджують холеретичний ефект уролесану. При дослідженні біохімічних властивостей жовчі виявлено вірогідне зменшення вмісту білірубіну у міхуровій жовчі, зменшення вмісту холестерину, зменшення суми жовчних кислот при відсутності змін у печінковій жовчі. Ці зміни супроводжувались зниженням холато-холестеринового коефіцієнту у міхуровій жовчі, що свідчило про наявність запального процесу у жовчному міхурі. Зменшення вмісту жовчних кислот у жовчі треба розглядати як важливий патогенетичний фактор виникнення бактеріохолії, враховуючи що жовчні кислоти володіють антибактеріальною дією [5, 6]. Після застосування уролесану підвищувалась рН жовчі, знижувалась питома вага, зменшувалось накопичення лейкоцитів, слизу, осадових елементів, нормалізувалась екскреція жовчних кислот у міхуровій порції.

Проведені дослідження підтвердили суттєвий холеретичний та протизапальний ефект уролесану.

У виникненні та прогресуванні захворювань гепатобіліарної системи значну роль відіграють процеси перекисного окислення ліпідів.

У хворих на хронічний некалькульозний холецистит спостерігались виражені зсуви у жирнокислотному спектрі сироватки крові. Зміни охоплюють як насичені, так і ненасичені жирні кислоти. Але у більшості випадків вміст насичених і ненасичених жирних кислот зменшений. У той же час відзначено статистично вірогідне збільшення вмісту С_18:0, С_18:1, С_18:2, С_22:2. Ці дані свідчать про перерозприділення жирнокислотного складу, яке полягає у збагаченні сироватки крові одними жирними кислотами при одночасному збідненні іншими.

Переважання випадків зменшення вмісту жирних кислот, яке встановлене нами у сироватці крові хворих на хронічний некалькульозний холецистит, може бути наслідком посиленого витрачання їх у процесі вільнорадикального окислення ліпідів. Про останнє свідчать підвищені показники спонтанної та ініційованої хемілюмінесценції, а також вміст дієнових кон’югатів і малонового диальдегіду у сироватці крові. Після лікування відзначалась позитивна динаміка показників оксидантної системи – вірогідне зниження концентрації кінцевого продукту пероксидації у пацієнтів з хронічним гепатитом і хронічним некалькульозним холециститом.

Уролесан добре переноситься хворими та є ефективним середником лікування хронічних захворювань печінки різної етіології та захворювань біліарної системи, сприяє швидкому зняттю основних клінічних проявів цих захворювань. Препарат володіє гепатопротекторним ефектом, позитивно впливає на інтенсивність перкисного окислення ліпідів, переважно за рахунок антиоксидантного захисту мембрани гепатоциту, прискорює зниження активності запальних явищ у тканині печінки та жовчовивідної системи. Уролесан посилює утворення жовчі у печінці, сприяє спорожненню жовчного міхура, покращує фізико-хімічні властивості жовчі, нормалізує ліпідний обмін.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бабак О.Я. Клиническая эффективность препарата хофитол при заболеваниях гепатобилиарной системы // Сучасна гастроентерологія.-2001.-№1.-С.69-71.

2. Зинченко Т.В., Стахеев И.В., Мякушко Т.Я. Лекарственные растения в гастроэнтерологии.-К.: Наукова думка, 1990.-240с.

3. Пастушенков Л.В., Лесновская Е.Е. Фармакотерапия с основами фитотерапии. Учебник.-СПб: Хим.-фарм. институт, 1994.-635с.

4. Хворостинка В.Н., Моисеенко Т.А. Дифференциальное применение фитотерапии при диффузных хронических заболеваниях печени // Врачебная практика.-2000.-№3.-С.47-50.

5. Хворостинка В.Н. Пути усовершенствования диагностики и лечения хронического бескаменного холецистита // Сучасна гастроентерологія.-2000.-№1.-С.62-65.

6. Хворостинка В.Н., Шапкин В.Е. Современное представление о состоянии физико-химических свойств желчи при хроническом холецистите // Лікарська справа.-1997.-№4.-С.14-21.

7. Чекман І.С. Клінічна фітотерапія. Природа лікує.-Київ: Рада, 2000.-510с.

8. Шерлок Ш., Дули Дж. Заболевания печени и желчных путей / Практическое руководство: Пер. с англ. // Под. ред. З.Г. Апросиной, Н.А. Мухина.-М.: Гэотар-Медицина, 1999.-864с.

9. Hoyumpa A.M., Schenker S. Drugs and the liver. In: Maddrey W.C. et al. Gastroenterology and Hepatology / The Comprehesive Visual Reference. Philadelphia; Current Medicine.-1996.-V.6, №11.-Р.6-12.