Окремі галузі законодавства України

Вид материала

Закон

Содержание Основи кримінального законодавства Джерелами кримінального права як галузі права є 19.2 Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика У Загальній частині В Особливій частині 19.3 Поняття, ознаки, види та стадії злочину Ознаки злочину Не є злочином дія або бездіяльність Відповідно до того чи іншого критерію злочини можна поді­ляти на різні види. Види злочину за ступенем тяжкості: а) злочин невеликої тяжкості Стадії вчинення злочину - це певні етапи готування і вчи­нення умисного злочину. Замахом на злочин Злочини з усіченим складом 19.4 Співучасть у вчиненні злочину та її форми Види співучасників злочину. Виконавцем (співвиконавцем) Виконавець (співвиконавець) 19.5 Поняття покарання. Види покарань Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у донецькій області, 75.33kb.
• Що передбачає адаптація податкового законодавства України до законодавства єс? Відповідь, 8.45kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Президента україни, 18.84kb.
• Законодавства у галузі ветеринарної, 1535.28kb.
• Кабінету Міністрів України на 2000-2004 рр. Одним із ключових елементів успішної інтеграції, 366.21kb.
• Кабінету Міністрів України про визначення Державної митної служби України уповноваженим, 1387.16kb.
• Затверджено, 177.05kb.
• Галузева угода між Державним комітетом телебачення І радіомовлення України та Центральним, 481.24kb.
• Галузева угода між Державним комітетом телебачення та радіомовлення України та Центральним, 1012.73kb.

Глава 19

Основи кримінального законодавства


19.1 Поняття кримінального права


Кримінальне право - галузь права України, норми якої визна­чають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, які є злочинами, та покарання, що можуть зас­тосовуватися до осіб, які їх вчиняють.

У науці кримінального права поняття “кримінальне право” розглядається у двох площинах: а) як галузь юридичної науки, яка вивчає чинне законодавство про кримінальну відповідальність і практику його застосування; б) як галузь законодавства України.

Джерелами кримінального права як галузі права є:

1) Кон­ституція України; 2) Кримінальний кодекс України; 3) Рішення Конституційного Суду; 4) Постанови Пленуму Верховного Суду України; 5) Міжнародні угоди.

Єдиним джерелом кримінального права, що визначає зло­чинність і караність діяння, є Кримінальний кодекс України.

Основні риси Кримінального права України як галузі права: а) його норми встановлюються лише Верховною Радою України; б) воно проявляється лише у формі Кримінального кодексу України; в) основними методами кримінального права є заборона, дозвіл, зао­хочення.

Законодавство України про кримінальну відповідальність має відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних до­говорах, згоду на обов'язковість яких для України надано Верхов­ною Радою України.


19.2 Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика


Кримінальний кодекс України (далі - КК України) був прий­нятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 року і набув чинності з 1 вересня 2001 р. Він є єдиним джерелом кримі­нального права, яке визначає злочинність і караність діяння.

Складається КК України з двох частин - Загальної частини, 15 розділів якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об'єднують 340 статей. Крім того, кодекс має „Прикінцеві та перехідні положення" і додаток, в якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

У Загальній частині містяться норми, які визначають загальні засади кримінальної відповідальності. В ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної відповідальності; чинність кри­мінального закону в часі, просторі та за колом осіб; поняття злочи­ну; класифікація злочинів; стадії вчинення злочину; особа, яка підля­гає кримінальній відповідальності; поняття та форми вини; понят­тя: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву злочинів; об­ставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримі­нальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення від покарання та його відбу­вання; положення, пов'язані із судимістю; примусові заходи ме­дичного характеру та примусове лікування, особливості криміналь­ної відповідальності та покарання неповнолітніх.

В Особливій частині КК України визначено, зокрема вичерпний перелік діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб, котрі їх вчиняють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть бути за них призначені.

Норми Особливої частини складаються з двох частин - дис­позиції і санкції. Диспозиція дає ознаки забороненого діяння. Сан­кція визначає вид і розмір покарання, що може призначатися су­дом в разі, коли вчиняються діяння, визначені диспозицією.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кри­мінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діян­ня.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює зло­чинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зво­ротної дії в часі не має.

Закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримі­нальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюєть­ся на осіб, що вчинили відповідні діяння до набуття таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбу­ли покарання, але мають судимість.

Чинність Кримінального кодексу поширюється на всю тери­торію України. Злочин визначається як вчинений на території Ук­раїни, якщо його було розпочато, продовжено, закінчено або при­пинено на території України. Питання про кримінальну відпові­дальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.

Громадяни України та особи без громадянства, котрі постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримі­нальної відповідальності та віддання до суду.

Іноземці та особи без громадянства, які не проживають пос­тійно в Україні, що вчинили злочини поза її межами та перебу­вають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або пе­редача передбачені міжнародними договорами України.


19.3 Поняття, ознаки, види та стадії злочину


Злочин - це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важ­ливі суспільні відносини, які склалися, і є визнаними та прийнят­ними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються криміналь­ним законом.

Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших всупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та й саме суспільство постійно змінюються та розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.

Ознаки злочину: 1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину; 2) це діяння суспільно небезпечне, воно спричиняє шкоду чи ство­рює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством; 3) це протиправне діяння, яке передбаче­но чинним кримінальним законодавством - порушення особою конкретної кримінально-правової норми; 4) це винне діяння, тоб­то таке, що вчинене умисно чи з необережності; 5) це каране діян­ня, за яке чинним КК України передбачено певний вид, строк або розмір покарання.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юри­дичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).

Відповідно до того чи іншого критерію злочини можна поді­ляти на різні види. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні та необережні, а також такі, які можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності; залежно від ступеня за­вершеності злочинної діяльності - на закінчені та незакінчені (го­тування до вчинення злочину, замах на злочин); за родовим об'єктом - на злочини проти основ національної безпеки, проти здоров'я особи, злочини проти волі, честі та гідності особи та ін.; за мотивами вчинення - на корисливі, вчинювані з мотивом помсти, вчинювані з хуліганських мотивів та ін. Позитивним надбанням вітчизняного законодавця слід вважати закріплення класифікації злочинів за ступенем їх тяжкості безпосередньо у кримінальному законі, а саме у ст. 12 КК України.

Види злочину за ступенем тяжкості: а) злочин невеликої тяжкості - злочин, за який передбачено покарання у виді поз­бавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання; б) злочин середньої тяжкості - злочин, за який пе­редбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; в) тяжкий злочин - злочин, за який передбачено по­карання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років; г) особливо тяжкий злочин - злочин, за який передбачено пока­рання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опі­кунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошен­ня лікарської таємниці (ст. 145 КК України) та ін.

Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприє­мництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК Украї­ни) та ін.

Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне уш­кодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) та ін.

Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія (ст. 113 КК України), шпигунство (ст. 114 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України) та ін.

Стадії вчинення злочину - це певні етапи готування і вчи­нення умисного злочину. Стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Готування є першою стадією вчинення злочину. При готуванні винний ще не виконує діяння, котре є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Законодавець у ст. 14 КК України закріплює ви­черпний перелік діянь, які є готуванням до вчинення злочину. Го­тування до злочину: а) підшукування засобів чи знарядь для вчи­нення злочину; б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова на вчинення зло­чину; д) усунення перешкод; є) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Чинний КК України звільняє від кримінальної відповідальності за готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14 КК Украї­ни).

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діян­ня (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинен­ня злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої части­ни КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст.15 КК України). Види замаху на злочин. 1) закінчений замах; 2) незакінчений замах. За­мах на злочин є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вва­жала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Так, наприк­лад, винний придбав вогнепальну зброю з метою вбивства певної особи, сховався у засідці, вистрілив, але промахнувся чи лише по­ранив потерпілого. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Так, наприклад, злодій проник у житло, але не встиг нічого викрасти, бо був затриманий.

Згідно з ч. 1 ст. 13 КК України закінченим злочином визнаєть­ся діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Надзвичай­но важливим є визначення моменту закінчення злочину. У зв'язку з цим виділяють: 1) злочини з матеріальним складом; 2) злочини з формальним складом; 3) злочини з усіченим (урізаним) складом.

У випадку вчинення злочину з матеріальним складом закінче­ним злочин буде вважатись з моменту, коли настав вказаний у відповідній статті Особливої частини КК України суспільно небезпечний наслідок. Наприклад, настання смерті особи при умисно­му вбивстві (ст. 115 КК України).

Злочини з формальним складом є закінченими з моменту вчи­нення відповідного діяння (дії чи бездіяльності). Так, наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 КК України) є закі­нченим з моменту розголошення відомостей, що є дер­жавною таємницею, шпигунство (ст. 114 КК України) - з моменту передачі або збирання з метою передачі іноземній державі, іно­земній організації або їх представникам відомостей, що є державною таємницею. Відповідальність за ці злочини настає незалежно від того, чи в їх результаті було завдано реальну шкоду державі, чи ні.

Злочини з усіченим складом - це різновид злочинів з фор­мальним складом, тому вони також вважаються закінченими з мо­менту вчинення відповідного злочинного діяння. Особливістю їх є те, що законодавець переносить момент закінчення злочину на стадію готування до злочину чи на стадію замаху на злочин. Так, наприклад, бандитизм (ст.257 КК України) вважається закінченим з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприє­мства, установи, організації або на окремих осіб.

У кримінальному праві передбачено інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК України). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця може мати місце з різних мотивів, наприклад, каяття, боязнь загрози кримінальної відповідальності, усвідомлен­ня протиправності діяння і т.д. Особа, яка добровільно відмовила­ся від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відпові­дальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Ознаками добровільної відмови від доведення злочину до кінця є: 1) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; 2) відмова від вчинен­ня злочину має настати з волі самої особи; 3) наявність усвідомле­ної можливості продовжувати та довести злочин до кінця.

Проте, якщо особа відмовилась від доведення злочину до кінця у зв'язку з фактичною неможливістю його успішного завершення, вона не може вважатись такою, що добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, оскільки тут матиме місце не добро­вільна, а вимушена відмова, тобто замах на злочин. Так, наприк­лад, особа вирішила вбити іншу особу, підшукала вогнепальну зброю та боєприпаси, намагалася вчини постріл, але в момент по­стрілу рушниця дала осічку через несправність. Добровільна відмова може здійснюватися на стадіях готування до злочину і замаху на злочин.


19.4 Співучасть у вчиненні злочину та її форми


Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК Украї­ни). Ознаками співучасті є: а) участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину; б) діяння суб'єктів, об'єднаних спільною метою; в) вчинюваний злочин має бути лише умисним; г) всі су­б'єкти, що є співучасниками злочину, діють умисно. Вчинення злочину у співучасті є більш небезпечним, ніж вчинення його од­нією особою. Розрізняють злочини, які вчинені: 1) групою осіб; 2) групою осіб за попередньою змовою; 3) організованою групою; 4) злочинною організацією. Злочин вважається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визначаєть­ся вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готу­ванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподі­лом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Злочин визнається вчине­ним злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархі­чним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації або ке­рівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або за­безпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Види співучасників злочину. Залежно від функцій, покладе­них на співучасників злочинів, кримінальне право виокремлює: виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача, пособника.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з інши­ми суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК Ук­раїни (ч.2 ст.27 КК України).

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Орга­нізатором також є особа, яка утворила організовану групу чи зло­чинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ч. 3 ст.27 КК Украї­ни).

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчи­нення злочину (ч. 4 ст. 27 КК України).

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням за­собів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню зло­чину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочи­ну, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, при­дбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти прихову­ванню злочину (ч.5 ст.27 КК України).

На практиці досить часто трапляється збіг ролей співучасників, при якому одна й та ж особа може відігравати роль одразу декіль­кох співучасників злочину, наприклад, організатора та підбурюва­ча, організатора та пособника, організатора та виконавця і т. д.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відпові­дальності за статтею Особливої частини КК України, яка передба­чає відповідальність за вчинений ним злочин. Організатор, підбу­рювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і частиною статті Особливої час­тини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений виконавцем злочин (ч. 6 ст. 27 КК України).

Одночасно КК України визначає, що не можна вважати співу­частю необіцяне заздалегідь приховування злочинця, знарядь і за­собів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих зло­чинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Не є та­кож співучастю і обіцяне до закінчення вчинення злочину непові­домлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюва­ний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншо­го злочину.


19.5 Поняття покарання. Види покарань


Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені дер­жави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні зло­чину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Ознаки покарання: 1) пока­рання є заходом примусу; 2) покарання застосовується від імені держави; 3) покарання застосовується лише за вироком суду; 4) покарання застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчи­ненні злочину; 5) покарання полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання є: а) покарання за вчинений злочин; б) виправ­лення та перевиховування засуджених; в) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде до­ведено в законному порядку і встановлено обвинувальним ви­роком суду (ст. 62 Конституції України).

У відповідності до ст. 52 КК України покарання поділя­ють на три групи: 1) основні - громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, об­меження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбав­лення волі; 2) додаткові - позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація май­на; 3) такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові - штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчинено­го злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути при­значений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковувані мініму­ми доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. У відповідності до ст.54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю. У відповідності до ч. 1 ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Громадські роботи у відповідності до ч. 1 ст. 56 КК України полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи на­вчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визна­чають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи вста­новлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і тривають не більше як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаних інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а та­кож військовослужбовцям строкової служби.

Виправні роботи у відповідності до ст. 57 КК України вста­новлюються на строк від шести місяців до двох років і відбувають­ся за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт здійснюється відрахування у дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двад­цяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються: до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дити­ною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, до військовослужбовців, пра­цівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцево­го самоврядування.

Довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі згідно із ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбаче­них КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин до 18 років і до осіб у віці старше 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

Службове обмеження для військовослужбовців згідно із ст. 58 КК України проявляється у позбавленні майнового характеру: в дохід держави проводиться відрахування у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; засуджений не може бути підвищений на посаді, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння черго­вого звання. Воно застосовується на строк від шести місяців до двох років.

Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусо­вому безоплатному вилученні у власність держави всього майна або його частини, що є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або вказати предмети, що конфіскуються. Конфіс­кація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передба­чених в Особливій частині КК України (ст. 59 КК України). Пе­релік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду, визначе­ний в додатку до КК України.

Арешт є новим видом основних покарань. За своєю приро­дою він є різновидом позбавлення волі на короткий строк (від одного до шести місяців), що полягає у триманні засудженого в умовах ізоляції, яке має справити на нього шоковий виправний вплив. Арешт допустимо застосовувати до всіх засуджених, в тому числі і до непрацездатних осіб, осіб пенсійного віку, військовос­лужбовців строкової служби. Не можна застосовувати це покаран­ня до осіб віком до шістнадцяти років, до вагітних жінок та жінок, котрі мають дітей віком до семи років (ст. 60 КК України).

Обмеження волі має двоякий вплив на засудженого: а) він обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б) він обов'язково залучається до роботи. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. За ними у встановленому порядку здійснюється нагляд. Обмеження волі є строковим покаранням - воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років.

Даний вид покарання не може застосовуватися до: а) непов­нолітніх; б) вагітних жінок; в) жінок, котрі мають дітей віком до чотирнадцяти років; г) осіб пенсійного віку; д) військовослужбовців строкової служби; є) інвалідів першої і другої групи (ст. 61 КК України).

Тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується вик­лючно до військовослужбовців строкової служби. Таке покарання є одним із видів основних покарань, що застосовується на строк від шести місяців до двох років. Покарання у виді тримання в дис­циплінарному батальйоні застосовується судом у випадках, перед­бачених чинним КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за мож­ливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років три­мання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ст. 62 КК України).

Позбавлення волі - полягає в примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Це основне покарання може застосовуватися на строк від одного року до п'ятнадцяти років виключно тоді, коли воно зазначене в санкціях норми КК України, яке передбачає відпові­дальність за вчинений злочин, а також у порядку амністії чи поми­лування при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк. Також воно може застосовуватися, коли суд дій­де висновку про можливість незастосування довічного позбавлення волі.


19.6 Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх


За загальним правилом кримінальній відповідальності підля­гають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років (ч. 1 ст. 22 КК України), а до вчинення окремих тяжких і особливо тяжких злочинів -14 років (ч. 2 ст. 22 КК України).

Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підляга­ють кримінальній відповідальності лише за такі злочини: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, за­хисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'яза­ною з наданням правової допомоги, представника іноземної дер­жави умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяж­кості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задово­лення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, по­шкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство (ч. 2 ст. 22 КК України).

Неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяж­кості, може бути звільнений судом від кримінальної відповідаль­ності, якщо його виправлення можливе без застосування покаран­ня. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля зі встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміня­ють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майно­вих збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчаль­но-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом (ст. 105 КК України).

Особливості примусових заходів виховного характеру: 1) без­посередня передбаченість їх кримінальним законом; 2) застосування їх лише судом; 3) застосування їх лише до неповнолітніх; 4) те, що вони не є видом покарання.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусо­вих заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій статті 105 КК України. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встанов­люється судом, який їх призначає.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину су­дом, згідно із ст. 98 КК України можуть бути застосовані такі ос­новні види покарань:

штраф - застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звер­нене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК Украї­ни);

громадські роботи - можуть бути призначені неповнолітньо­му у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день (ч. 1 ст. 100 КК України);

виправні роботи - можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до вип­равних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків (4.2,3 ст. 100 КК України);

арешт - полягає у триманні неповнолітнього, який на мо­мент винесення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (ст. 101 КК України);

позбавлення волі на певний строк не може бути призначене згідно із ст. 102 КК України особам, які не досягли до вчинення злочину 18 років, на строк більше 10 років за особливо тяжкий злочин, за злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя лю­дини - більше 15 років. Позбавлення волі не може бути призначе­не неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяж­кості. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповно­літньому: за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох років; за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років; за тяжкий злочин - на строк не більше семи років; за особливо тяжкий злочин - на строк не більше деся­ти років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним поз­бавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років (ч. 2 ст. 98 КК України).

Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покаран­ня у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 98 КК України). До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчине­ний у віці до 18 років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчи­неного злочину (ч. 1 ст. 107 КК України).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване: 1) якщо засуджений сумлінною поведінкою і став­ленням до праці і навчання довів своє виправлення; 2) до засудже­них за злочин, вчинений у віці до 18 років, після фактичного відбут­тя: а) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин; б) не менше половини строку пока­рання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчи­нила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; в) не менше двох третин стро­ку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умис­ний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі (ст. 107 КК України). До неповнолітніх заміна невідбутої час­тини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

Неповнолітні особи визнаються такими, що не мають суди­мості: засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; після виконання цього покарання засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони про­тягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового зло­чину; засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчи­нять нового злочину (ст. 108 КК України).

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особ­ливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 КК Украї­ни, після закінчення не менше половини строку погашення су­димості, зазначеного в частині другій цієї статті.