Е. А. Зінь регіональна економіка
| Вид материала | Документы |
- Опис кредитного модуля (дисципліни), 179.54kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
- Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
- Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
- Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
- Перелік екзаменаційних питань з курсу «Регіональна економіка», що потребують розгорнутої, 27.33kb.
- Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни " Регіональна економіка" для студентів, 3057.55kb.
- Металургійний комплекс України, його структура І стан; Роль машинобудівного комплексу, 23.01kb.
- Економіка праці й, 310.16kb.
- Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
4.3. Загальна оцінка стану та розвитку промисловості
Для оцінки стану промисловості використовують сукупність показників, що відображають результати діяльності промислових підприємств. Це: загальний обсяг виробництва промислової продукції, обсяг виробництва окремих видів промислової продукції; обсяг виробництва промислової продукції на душу населення; питома вага окремих галузей промисловості у валовому випуску продукції; індекс зміни обсягу промислової продукції в поточному році до обсягу продукції
146
Для оцінки стану промисловості використовують сукупність показників, що відображають результати діяльності промислових підприємств. Це: загальний обсяг виробництва промислової продукції, обсяг виробництва окремих видів промислової продукції; обсяг виробництва промислової продукції на душу населення; питома вага окремих галузей промисловості у валовому випуску продукції; індекс зміни обсягу промислової продукції в поточному році до обсягу продукції
146
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА
в базовому році; доходи та витрати від виробничої діяльності, прибутковість підприємств окремих галузей промисловості, кількість працівників, продуктивність праці та середньомісячна заробітна плата у промисловості, ін. Для більш ґрунтовної оцінки стану промисловості застосовують також такі показники: структура витрат на виробництво, (%) в т. ч. матеріальні витрати, амортизація, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, інші операційні витрати; витрати на одиницю виробленої продукції, грн./грн. в т. ч. матеріальних витрат, амортизації, витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, інших операційних витрат, показники, шо визначають стан використання паливно-енергетичних ресурсів, використання виробничої потужності підприємства, матеріалоємність продукції, фондовіддачу, створення нової продукції, використання нових форм сировинних запасів, впровадження нової техніки і технології тощо.
Тенденції, що склалися починаючи з 1991 р. у розвитку окремих галузей промисловості в Україні та на території окремих регіонів тотожні, пов'язані із негативним впливом економічних процесів, зміною форм власності, приватизацією, формування принципово нових економічних відносин, оцінюються з використанням індексу зміни обсягу продукції за період 1990-2004 pp., за умови, що досягнутий рівень розвитку в 1990 р. прийнятий за 100%.
Порівняння результатів діяльності в окремих галузях промисловості здійснено з результатами, досягнутими в 1990 p., коли Україна знаходилася в складі СРСР. Таке порівняння наведено не з тих причин, що в той час були досягнуті значні позитивні результати. В дійсності економіка СРСР розвивалася екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення у виробництві енергетичних, матеріальних, природних, трудових ресурсів, а не шляхом раціонального використання цих ресурсів. Щорічно обсяг промислової продукції зростав лише на 2-3%, тоді, коли темпи росту обсягу продукції в розвинутих країнах були значно вищими (в Японії, наприклад, 6-7 %). Продуктивність праці в СРСР відставала від продуктивності праці в інших країнах, порівняно із США, наприклад, в два рази. Результати досягнень в науково-технічному прогресі з надзвичайними труднощами знаходили втілення у виробництві.
147
Є. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Авторитет вчених був принизливим. Не враховувалося, що в світі настав період впровадження нового етапу науково-технічної революції, який охопив всі економічно розвинуті країни, наукові розробки інтенсивно впроваджувалися у всі сфери виробничої діяльності. В умовах відсутності задоволення необхідних соціальних потреб населення колосальні кошти направлялися для розвитку военно-промислового комплексу, утримання армії, для підтримки інших країн, нехтуючи забезпечення необхідними соціальними потребами свого народу.Таким чином, порівняння основних показників регіонального розвитку протягом останніх п'ятнадцяти років з результатами 1990 р. дає можливість об'єктивно оцінити наявні досягнення та приховані можливості промисловості України, також окремих регіонів для наочного покращення ситуації, збільшення обсягів виробництва, підвищення його ефективності в умовах самостійності, соборності, демократизації суспільства, використання різних форм господарювання, для значного покращення економічного 7а соціального стану людей.
Наведені в підручнику дані про досягнення регіональної економіки в Україні свідчить про складний шлях становлення. Перебудова системи державного управління, широкомасштабне впровадження приватизації привело до значних недоліків, що видно із наведених даних (рис. 4.1 і 4.2). Індекси зміни обсягів продукції в паливній промисловості, енергетиці, чорній металургії, машинобудуванні, в хімічній, деревообробній, легкій та харчовій промисловості свідчать про наявність спадів та підйомів.
Загальнодержавні тенденції розвитку промисловості притаманні розвитку промисловості на території всіх регіонів, що видно із наведених на рис. 4.3 індексів зміни обсягів промисловості продукції на території окремих регіонів. Детальна оцінка процесів, що відбуваються, наведена в подальших розділах підручника.
Розглядаються такі галузі промисловості:
- паливно-енергетичний комплекс;
- гірничо-металургійний комплекс;
- машинобудування, хімічна, деревообробна та легка промисловість.
148
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА
Рис. 4.1
Індекси зміни обсягів продукції паливної промисловості, енергетики, чорної металурги, машинобудування
149
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Рис. 4.2
Індекси зміни обсягів продукції хімічної, деревообробної, легкої, харчової галузей промисловості
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА
Рис. 4.3
Індекси зміни продукції промисловості за регіонами
151
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
4.4. Паливно-енергетичний комплексПаливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу та використання. До його складу входить паливна промисловість (нафтовидобувна, нафтопереробна, газова, вугільна, сланцева, торфова, уранова) та електроенергетика. Паливно-енергетичний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями народного господарства.
У сучасних умовах паливно-енергетичний комплекс забезпечує функціонування усіх галузей економіки України і рівень добробуту населення. Від стану справ у ПЕК залежить розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг, комунального господарства тощо.
Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає атомної енергії. Інші джерела (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда, в окремих країнах вони мають істотне значення для енергопостачання.
Україна має значні запаси вугілля, нафти і газу, поклади торфу, але ці запаси не забезпечують в повній мірі потреби розвитку економіки. Зміни обсягів видобутку вказаних видів палива характеризуються даними наведеними в табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Видобуток палива
| Роки | Вугілля, млн. т | Нафта, млн. т | Натуральний газ, млрд. м3 | Паливний торф, млн. т |
| 1990 | 164,8 | 5,3 | 28,1 | 1.6 |
| 1995 | 83,8 | 4,1 | 18,2 | 1,1 |
| 1996 | 70.5 | 4,1 | 18,4 | 0,8 |
| 1998 | 77,2 | 3,9 | 18,0 | 0.6 |
| 2000 | 81,0 | 3,7 | 17,9 | 0,4 |
| 2002 | 82,5 | 3,7 | 18,7 | 0,5 |
| 2004 | 80,3 | 4,0 | 19,3 | 0,6 |
Джерело: [130]. 152
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА
Вугільна промисловість
До складу вугільної промисловості входять підприємства, що здійснюють видобування, збагачення та брикетування природного кам'яного та бурого вугілля. Вугілля використовують головним чином в електроенергетиці та чорній металургії, враховуючи його енергетичні властивості, що визначає його економічну цінність. Крім того, вугілля також використовують у хімічній та інших галузях економіки як сировину в машинобудуванні, у житлово-комунальній сфері. Серед загальних ресурсів органічного палива на вугілля припадає 65-90%. У розвинутих країнах використання вугілля забезпечує зростання економіки, заміняє нафту у багатьох сферах діяльності.
Кам'яне вугілля в Україні видобувається на території двох основних регіонів: Донбаського та Карпатського. В Донбаському регіоні видобуток вугілля головним чином зосереджено в Донецьку, Макіївці, Єнакієве, Горлівці, Чистякові — Донецька область; Луганську, Стаханове Первомайську, Лисичанську — Луганська область. В Карпатському регіоні вугілля видобувають в Червонограді. Крім того, видобуток вугілля здійснюють у Ново-Волинську Волинської області.
Буре вугілля видобувають на території Житомирської (Поліський регіон), Черкаської (Подільський регіон), Кіровоградської, Донецької (Степовий регіон), Львівської (Карпатський регіон) областей.
Вугільна промисловість України протягом тривалого часу розвивалася із значними коливаннями. Найбільшого обсягу видобутку вугілля було досягнуто в 70-х роках, коли зруйновані війною підприємства були відбудовані, оснащені механізацією виробничих процесів, впроваджений підземний транспорт. В результаті інтенсивної експлуатації вугільних родовищ за рік видобувалося 200-215 млн. т вугілля.
З відкриттям покладів нафти і газу в Західному Сибіру почався занепад вугільної галузі, спад виробництва, зменшення фінансування на реконструкцію шахтного фонду. Протягом кількох десятиліть модернізація здійснювалася незадовільно, що суперечило самій природі шахт як вугледобувних підприємств. Надзвичайно негативно на стан галузі вплинуло впровадження ринкових умов господарювання, зміни форм власності, приватизація вугільних підприємств, безсистемна експлуатація
153
Є. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
вугільних родовищ. У 1990 р. було видобуто ще 165 млн. т вугілля, й до 2000 р. обсяг видобутку вугілля зменшився в два рази (табл. 4.1). Цей процес супроводжувався відсутністю державного впливу на розвиток вугільної промисловості, що проявилося в тому, що було ліквідовано державне замовлення на видобуток та використання вугілля, відсутністю прямих договорів між вугільними підприємствами та споживачами вугілля, зменшенню фінансування. В сучасних умовах не знаходять впровадження створені вітчизняними спеціалістами нові види гірничої техніки та нові технологічні процеси підземного видобутку вугілля, механізація допоміжних робіт. Не використовуються сучасні розробки вугільних науково-дослідних, конструкторських та проектних інститутів.Робота підприємств вугільної галузі ускладнюється також природними факторами, що відрізняють їх роботу від підприємств інших галузей. Шахта може діяти тоді, коли постійно відновлюються запаси вугілля замість вилученого з надр. Такі природні умови важко прогнозувати, вони створюють небезпеку для виробництва. З врахуванням природних умов організують роботу шахтарів, які працюють в очисних вибоях, насичених вугільним та природним пилом. Для покращення умов їх праці, захисту людей, ліквідації аварій необхідні нові організаційно-технологічні рішення та їх фінансування, що не забезпечується.
Ліквідація шахт здійснюється без наявності обґрунтованих інженерно-технічних та соціальних проектів, що створило складну соціальну ситуацію. Фінансово не забезпечувався виробничо-технологічний цикл закриттям або консервації вугледобувних виробництв, будівництво нових підприємств і створення нових робочих місць для влаштування звільнених працівників шахт, здійснення професійної та соціальної переорієнтації шахтарів і членів їх сімей. Закриття шахт призвело до вимирання шахтарських селищ і містечок. Особливо в складному становищі опинилися жителі малих та середніх шахтарських міст з мо-ногалузевою структурою промисловості.
Серед заходів, пов'язаних із закриттях шахт, важливого практичного змісту набуває пропозиція доктора техн. наук професора Г. Пень-ковського, який обгрунтував концепцію принципово нового енергетично-виробничого комплексу «вугільна шахта-теплоелектростанція».
154
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА
Сутність проекту полягає в тому, що на одному майдані поряд із існуючими шахтами будується електростанція. Вугілля із шахт подається безпосередньо в котли станції для подальшого виробництва електроенергії. Таким чином, функціонує принципово нова технологія, яка дозволяє використати невисокої якості вугілля (в складі якого порода складає до 38%) без додаткового збагачення, уникнути транспортування вугілля до великих теплоелектростанцій на значні відстані, знизити загальні витрати на отримання електроенергії. Таким чином, видобуток палива і виробництво електроенергії та тепла поєднується між собою в єдину схему. Крім того, вирішується також можливість для комплексного використання горючих покладів шахт: газу метану та вугілля. Запропонована технологія передбачає спочатку відбір з лав газу-метану, а потім здійснюється видобуток вугілля; і газ, і вугілля подаються в електростанцію для отримання електроенергії.
Концепція комплексу «вугільна шахта-теплоелектростанція» відпрацьована на території Донецької області; здійснюється напрацюван-ня відповідних проектів для шахт Макіївки, шахт Луганської області та Львівсько-Волинського вугільного басейну.
Вугільна галузь України відноситься до стратегічної галузі, одночасно являє собою трудомістке капіталоємне та енергоємне виробництво, вимагає, постійної уваги державних та регіональних органів влади для забезпечення стабільності та розвитку. Для збереження вугільної промисловості необхідно відновити державний вплив, державне керівництво, зупинити розпродаж економічно привабливих шахт та інших об'єктів. Залучення стратегічних інвесторів, державна фінансова підтримка, вдосконалення системи та структури управління створять умови для збереження вугільної галузі, її реструктуризації та ефективного використання.
Нафтогазова промисловість
Нафта — корисна копалина, основа світового паливно-енергетичного комплексу, ефективне та зручне для використання паливо. Продукти нафтопереробки широкого використовуються у всіх галузях промисловості, сільськогосподарському виробництві, на транспорті, У побуті. Значна частина продукції використовується для виробництва електроенергії, у хімічній промисловості.
155
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Нафтогазова галузь являє собою важливу складову частину паливно-енергетичного комплексу України, яка разом з іншими галузями забезпечує пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу, транспортування, переробку, зберігання і реалізацію нафти, газу, продуктів їх переробки. Нафтогазова галузь забезпечує енергетичну незалежність держави, тому її стану і розвитку приділяється значна увага.Нафтогазоносні площі зосереджені головним чином в Карпатському, Подільському, Степовому регіонах та в Криму. У загальній структурі видобутку нафти значна її кількість (80-85 %) приходиться на Подільський та Степовий регіони. Тут проводяться геологічні дослідження, відкриваються нові родовища нафти, що створює позитивні можливості для збільшення обсягів її видобутку.
Для збільшення розвитку економіки України щорічно необхідно використовувати 23 млн. т нафти. Видобуток нафти складає 4 млн. т, тобто 17,5 % від потреби, незважаючи на відкриття нових нафтових родовищ. Існує тенденція до зменшення обсягів видобутку нафти, починаючи з 1990 р. (табл. 4.1). В цих умовах, а також при наявності нестабільності імпортного надходження нафти в Україні щорічно відчувається дефіцит продуктів переробки нафти — бензину, дизельного палива, мазуту тощо. До основних причин такого стану можна віднести:
- недостатній обсяг видобутку нафти з вітчизняних нафтових родовищ, що не забезпечує потреби та створює необхідність транспортування сировини з інших країн;
- неекономне використання нафтопродуктів підприємствами різних галузей економіки, що перевищує їх питомі витрати на одиницю продукції в 1,5-2 рази порівняно з іншими промислово розвинутими країнами;
- відсутність коштів для своєчасного ремонту та відновлення основних засобів транспортування та переробки нафти;
• нерентабельна робота українських нафтопереробних підприємств, де
глибина переробки нафти становить близько 50% замість 80-90%.
Потреби України в нафті покриваються за рахунок імпорту, го
ловним чином із Росії. Останнім часом розглядається поряд з інши
ми проектами, можливість транспортування нафти з Близького Сходу
156
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА
в результаті будівництва та експлуатації нафтопроводу «Джейран-Сам-сун», що пройде між Середземноморським та Чорноморським узбережжями Туреччини. Пропускна здатність нафтопроводу 100 млн. т нафти в рік. Передбачається, то нафта з Ірану та Аравійського півострова надходитиме трубопроводом до Чорноморського узбережжя Туреччини, а звідти танкерами буде транспортуватися до Одеського терміналу. Така схема транспортування забезпечить нафтою Україну, країни Чорноморського узбережжя, а також країни Західної Європи.
За попередніми розрахунками будівництво нафтопроводу може бути здійснено протягом 2-2,5 року, термін окупності його будівництва — 5 років.
Нафтопереробна промисловість являє собою галузь обробної промисловості, підприємства якої переробляють видобуту із свердловин сиру нафту та виготовляють з неї нафтопродукти. Нафтопереробні підприємства розташовують поблизу нафтовидобувних територій. Одночасно вирішують питання по забезпеченню транспортування нафти та нафтопродуктів на значні відстані з використанням різних видів транспорту
Широкого використання набуло будівництво та експлуатація трубопроводів, якими нафта та нафтопродукти подаються до споживачів. Для транспортування нафти із Росії в Україну використовують три магістральні трубопроводи: Мічурінськ-Кременчук, Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон-Одеса та нафтопровід «Дружба», яким транспортується нафта Західного Сибіру через Беларусь до північно-західних кордонів України до Словакії, Угорщини та інших країн Європи. Меншого значення має трубопровід, по якому нафта у Лисичанськ транспортується з Тихорєцька (Північний Кавказ).
Ефективним способом транспортування нафти та нафтопродуктів рахується використання танкерів — спеціальних наливних суден, здатних транспортувати такі вантажі морським шляхом на значні відстані. Незважаючи на великі можливості забезпечення перевезень нафти і нафтопродуктів із східних країн для потреб України, наявність портів та інших берегових споруд — цей спосіб не знайшов широкого застосування у зв'язку із відсутністю танкерного флоту. При позитивному вирішенні питань стосовно використання нафти Ірану та країн
157
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Аравійського півострова необхідно здійснити будівництво та експлуатацію вітчизняного танкерного флоту.Для транспортування нафти та нафтопродуктів також використовують залізничний транспорт, який відіграє важливу роль у забезпеченні міжрегіональних перевезень, використовуючи його переваги та зручності.
Для перевезення нафти і нафтопродуктів на території окремих областей використовують автомобільний транспорт, який обслуговує окремих споживачів.
Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання і переробку природного і супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи найшвидше, через те, що її роль в енергопостачанні постійно зростає.
Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 грлм. м3, відкриті 500 млр. м3.
Газові поклади розташовані на території Подільського, Степового та Карпатського регіонів та в Криму, вони співпадають з розташуванням покладів нафти, враховуючи генетичну їх спорідненість. У Причорномор'ї та Приазов'ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу — на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.
Природного газу у 2004 р. видобули 19,3 млрд. м3, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 50 млрд. м3. Зараз тільки родовита Харківської області дають до 50 % природної о газу України (поклади Юльєвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі в Полтавській області постійно знижується через зростання глибини буріння (до 2 км).
Україні потрібно щорічно близько 75-80 млрд. м3 газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії, Узбекистані.
Природний газ широко використовують як дешеве паливо та як сировину для хімічної промисловості. Значні переваги природного газу перед іншими паливними ресурсами (легке запалювання, відсутність зольних залишків після згорання, зручні умови для транспортування
158
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА
тошо) сприяли тому, що природний газ став невід'ємною паливною сировиною для промисловості, необхідною складовою для забезпечення потреб житлово-комунального господарства.
Привертає увагу стан справ з вітчизняними запасами газу, враховуючи, що вичерпаність родовищ, які знаходилися в експлуатації, сягала 80%, а це визначало скорочення видобутку газу. Протягом тривалого часу (з 1990 до 2005 р.) ресурсна база не відновлювалася. Перспективи для зростання видобутку газу відкрилися починаючи з 2000 p., коли були введені в експлуатацію нові родовища в межах Дніпровсько-До-нецької западини та на території Західного регіону. Особливого значення набуває відкриття на українську шельфі Чорного та Азовського морів чотирьох родовищ природного газу.
Наслідком приросту розвіданих запасів настала стабілізація щорічного видобутку газу на рівні 18-19 млрд. м3.
Важливого значення набуває питання транспортування та зберігання природного газу. Україна має розгалужену систему газопроводів, за обсягами надання транзитних послуг посідає перше місце на світовому ринку транспортування газу. Пропускна спроможність системи транспортування забезпечує подачу газу внутрішнім споживачам і до 90% експортних поставок російського газу до країн СНД, Європи та Туреччини.
Ефективне використання транспортної системи має стратегічне значення, від цього залежить стан української економіки та надійне забезпечення енергоресурсами всього Європейського континенту. Тому Для збереження конкурентоспроможності газопроводів впроваджується програма їх реконструкції, технічного переоснащення і розширення.
Для покращення стану щодо геологічного вивчення газоносності надр, їх розробки з метою пошуку та розвідки родовищ газу, видобутку і зберіганню газу впроваджуються заходи економічного та організа-Шино-правового змісту. В складі умов, що стримують зростання видобутку газу — наявність архаїчної системи штучного поділу галузі на геологорозвідку та експлуатацію. Стає необхідним впровадження загальноприйнятої в інших розвинутих країнах організаційної структури Управління, коли процес пошуку родовищ, їх освоєння та експлуатація об'єднані в єдиному підрозділі.
159
Е. А. Зінь
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Залишається актуальною проблема збереження у державній власності цілісного нафтогазового комплексу, недопущення його дроблення й приватизації, поділу галузі між окремими компаніями, користувачами надр.Необхідні докорінні зміни у технології видобутку газу, заміни довготривалого і витратного процесу, коли від моменту буріння першої пошукової свердловини і до повного введення в дію родовища минало кілька років, на новий, що передбачає максимальне скорочення процесу освоєння нових родовищ. Впровадження технології надглибокого буріння (понад 6 тис. м) дадуть змогу залучити до експлуатації значні, раніше недоступні запаси газу. Значні вигоди надає широке застосування методів горизонтального буріння та скайклінг-процесу.
Важливого значення набуває робота з відновлення репутації України як надійного партнера в галузі транспортування і зберігання природного газу. Це полегшить діяльність з укладення довготермінових міжнародних контрактів з постачальниками і споживачами блакитного палива для збереження наявних та залучення додаткових обсягів транзиту газу територією України.
Необхідно врегулювати ринок газу в Україні. З ринку енергоресурсів потрібно усунути посередницькі структури, зробити чітку та прозору систему реалізації газу промисловим підприємствам, створити єдиний реєстр споживачів газу України.
Поліпшення фінансового становища та здійснення господарської діяльності підприємствами газової галузі безпосередньо залежить від удосконалення нормативно-законодавчої бази. Особливо це стосується законодавства з оподаткування, оскільки податкова політика не залишає можливості для реалізації планів покращення діяльності у газовій галузі.
Складною залишається процедура встановлення цін на нафту, нафтопродукти і газ, які встановлюють в залежності від рівня світових цін, які щорічно зростають. Незважаючи на наявність такої залежності ціни на природний газ для населення, підприємств комунального господарства та бюджетних організацій протягом 7-Ю років залишились практично незмінними в умовах, коли номінальна середня заробітна
160
Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА