Кодекс цивільного захисту України

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13

Глава 1

Основні заходи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій

Стаття 10.

Основні заходи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій

З метою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню та зменшенню втрат і шкоди економіці держави, ефективної ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків у мирний час та в особливий період проводиться спеціальний комплекс заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

До основних заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій відносяться:

оповіщення та інформування;

спостереження та лабораторний контроль;

укриття в захисних спорудах цивільного захисту;

евакуаційні заходи;

інженерний захист територій;

медичний захист;

психологічний захист;

біологічний захист;

радіаційний і хімічний захист.

Стаття 11. Оповіщення та інформування

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування населення про них забезпечуються шляхом:

завчасного створення та підтримки у постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

використання телекомунікаційних мереж загального користування, відомчих телекомунікаційних мереж, а також телекомунікаційних мереж підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування (у тому числі радіо, проводового, мобільного та супутникового зв‘язку), мереж загальнодержавного та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання інформації;

організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на потенційно небезпечних об'єктах та об‘єктах підвищеної небезпеки;

організаційно-технічної інтеграції територіальних систем централізованого оповіщення і систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення;

створення та підтримання у робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки об‘єктів підвищеної небезпеки і оповіщення населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій;

встановлення та підтримання в постійній готовності у містах, інших населених пунктах, а також місцях масового перебування людей, сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло.

Відповідальність за встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування. Місця встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло визначаються місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Оператори та провайдери телекомунікації, телерадіомовні організації, незалежно від форм власності та підпорядкування, зобов‘язані забезпечити організаційно-технічну можливість підключення систем централізованого оповіщення для автоматизованої передачі сигналів оповіщення та повідомлень з питань цивільного захисту.

Організація оповіщення і зв‘язку в єдиній державній системі цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформацію у сфері цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.

Інформація у сфері цивільного захисту, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законодавством.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію про стан цивільного захисту, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи та способи захисту від них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Керівники потенційно небезпечних об‘єктів (підприємств) зобов‘язані розміщувати у найбільш придатній формі інформацію про свої підприємства (об‘єкти). Така інформація повинна містити: дані про суб‘єкта, що надає інформацію; дані про сферу діяльності установи; небезпечні речовини, що є на підприємстві та їх небезпечні властивості; природа можливого ризику при аваріях, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище; спосіб інформування населення у випадку аварії та поведінка, якої слід дотримуватися; свідчення про надання органам влади звіту про виконання вимог щодо безпеки, укладення відповідних угод з рятувальними службами; дані про те, чи детальніша інформація з цих питань може бути отримана з огляду на положення законодавства про конфіденційність.

Керівники радіаційно-небезпечних підприємств розробляють переліки інформацій, що надаються населенню, яке проживає у зоні спостереження навколо таких радіаційно-небезпечних підприємств, у разі загрози та виникнення радіаційних аварій. Переліки таких інформацій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Стаття 12. Спостереження і лабораторний контроль

З метою своєчасного здійснення заходів цивільного захисту, запобігання та реагування на надзвичайні ситуації відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями здійснюються:

створення та підтримання у постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження та лабораторного контролю із включенням до них існуючих сил та засобів контролю;

організація збирання, опрацювання і передавання інформації щодо стану навколишнього природного середовища, забруднення продуктів харчування, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних хвороб та іншими біологічними агентами.

Порядок створення державної та територіальних систем спостереження і лабораторного контролю, завдання і регламент їх роботи визначаються положенням про них, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Укриття в захисних спорудах цивільного захисту

Одним з основних способів захисту населення при надзвичайних ситуаціях, а також у разі виникнення небезпек під час воєнних дій або внаслідок цих дій є його укриття у захисних спорудах цивільного захисту.

Для забезпечення укриття населення завчасно створюється необхідний фонд захисних споруд цивільного захисту.

Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом:

а) комплексного освоєння підземного простору міст та інших населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд та приміщень соціально-побутового, виробничого та господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для захисту населення;

б) пристосування підвальних та інших заглиблених приміщень, приміщень цокольних та наземних поверхів існуючих будівель і таких, що будуються;

в) будівництва заглиблених сховищ та протирадіаційних укриттів, які окремо розташовані від об‘єктів виробничого призначення;

г) масового будівництва в особливий період швидкозбудованих та найпростіших сховищ і укриттів;

д) обстеження, взяття на облік та пристосування підземних гірських та інших виробків і природних порожнин, які відповідають вимогам захисту людей.

До захисних споруд цивільного захисту відносяться:

сховища;

протирадіаційні укриття;

найпростіші укриття.

Укриттю в сховищах підлягають:

працівники найбільшої працюючої зміни об‘єктів, які розміщені за межами зон можливих сильних руйнувань, та віднесених до категорії особливої важливості з цивільного захисту;

працівники найбільшої працюючої зміни підприємств, які продовжують свою діяльність у воєнний час, а також працюючої зміни чергового і лінійного персоналу підприємств, що забезпечують життєдіяльність міст та об‘єктів, віднесених до відповідних груп (категорій) з цивільного захисту;

персонал атомних електростанцій і працівники підприємств, які забезпечують функціонування цих станцій;

нетранспортабельні хворі, а також медичний та обслуговуючий персонал лікувальних закладів, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані в безпечні місця, у разі виникнення надзвичайних ситуацій та/або під час воєнних дій.

Захист іншого працюючого та непрацюючого населення, яке проживає у містах, віднесених до груп з цивільного захисту, і яке не підлягає евакуації або не може бути евакуйоване у безпечні місця, у разі виникнення надзвичайних ситуацій та/або під час воєнних дій, а також населення інших населених пунктів здійснюється у фонді захисних споруд.

Потреба у фонді захисних споруд цивільного захисту визначається необхідністю укриття цих категорій населення.

Порядок створення, утримання та використання захисних споруд цивільного захисту визначається Кабінетом Міністрів України.

Щорічно перелік захисних споруд цивільного захисту, які необхідно будувати, із зазначенням джерел фінансування, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Вимоги щодо проектування, будівництва пристосування та розміщення захисних споруд цивільного захисту визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту разом з центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесенні питання архітектури і містобудування.

Утримання захисних споруд цивільного захисту здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, на балансі яких вони перебувають, за рахунок відповідно державного, місцевих бюджетів та коштів підприємств, установ та організацій.

Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Приватизація (відчуження) захисних споруд цивільного захисту, відповідно до законодавства, забороняється.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Порядок ведення державного обліку захисних споруд цивільного захисту, виключення сховищ та протирадіаційних укриттів з фонду захисних споруд цивільного захисту, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Евакуаційні заходи

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах можливих бойових дій, районів виникнення стихійного лиха, великих аварій, катастроф, великих лісових і торф‘яних пожеж, підтоплення та інших явищ, якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей.

Для захисту населення від надзвичайних ситуацій його евакуація планується на випадок:

аварії на радіаційно небезпечних об‘єктах з можливим забрудненням території;

усіх видів аварій з викидом небезпечних хімічних речовин;

загрози катастрофічного затоплення місцевості;

лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Для захисту населення у воєнний час від негативного впливу засобів ураження, що використовуються під час воєнних дій, евакуація планується на випадок виникнення збройних конфліктів і проводиться з районів можливих бойових дій.

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення і планується на випадок:

можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, які проживають у зоні ураження);

виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

виникнення інших надзвичайних ситуацій, наслідки яких потребують проведення загальної евакуації.

Часткова евакуація для захисту окремих категорій населення проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації.

Часткова евакуація проводиться завчасно для вивезення визначених окремих категорій населення: студентів, учнів навчальних закладів та інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, хворих разом з лікувальними закладами та їх персоналом, а також матеріальних і культурних цінностей, які підлягають евакуації

Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення, за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:

на державному рівні – Кабінет Міністрів України;

на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

на місцевому рівні – районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;

на об‘єктовому рівні – керівники підприємств, установ та організацій.

Екстрена евакуація або відселення із зони виникнення надзвичайної ситуації може проводитись за рішенням керівника робіт з ліквідації надзвичайної ситуації, а у разі його відсутності за рішенням керівника аварійно-рятувального формування чи служби, який першим прибув на місце надзвичайної ситуації.

Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

планування евакуації населення;

визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення;

організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації;

організації управління евакуацією;

всебічного життєзабезпечення евакуйованого населення у місцях їх безпечного розселення;

навчання населення діям під час проведення евакуації.

Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення населення у безпечних районах створюються евакуаційні органи: евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти, евакуаційні приймальні комісії, оперативні групи з організації вивчення евакуйованого населення, групи управління на маршрутах пішої евакуації населення, адміністрації пунктів посадки (висадки) населення на транспорти (з транспорту).

Порядок проведення евакуація населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Методичне забезпечення планування евакуаційних заходів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Евакуація населення проводиться способом, який передбачає вивезення основної частини населення із зон надзвичайних ситуацій, районів бойовий дій усіма видами наявного транспорту, а у разі його відсутності або недостатності, а також у випадку руйнування транспортних шляхів – організованого виведення населення пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

Стаття 15. Інженерний захист територій

З метою створення умов безпечного проживання населення на території з підвищеним техногенним навантаженням та ризиком виникнення надзвичайних ситуацій розробляються та проводяться такі заходи:

проведення районування територій за наявністю об‘єктів підвищеної небезпеки і виробництв та загрози виникнення небезпечних природних явищ та процесів;

віднесення адміністративно-територіальних одиниць і об‘єктів національної економіки до відповідних категорій з цивільного захисту та віднесення міст до груп з цивільного захисту;

розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту у відповідні види містобудівної і проектної документації та реалізації їх при будівництві і експлуатації;

врахування ймовірних проявів стихійних природних явищ і процесів та техногенних аварій і катастроф під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування в умовах підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

раціональне розміщення об‘єктів підвищеної небезпеки з урахуванням ймовірних наслідків аварій;

розроблення і проведення заходів щодо безаварійного функціонування об‘єктів підвищеної небезпеки;

будування споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

створення комплексних схем захисту населених пунктів та об‘єктів у разі прояву небезпечних та стихійних природних явищ і процесів, шляхом організації будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення;

проведення державної експертизи реалізації інженерно-технічних заходів щодо захисту населення під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів (у складі містобудівної документації), проектування, будування (реконструкції) об‘єктів підвищеної небезпеки та інших об‘єктів господарювання;

періодичні обстеження будівель, споруд, інженерних мереж та транспортних комунікацій, розроблення та реалізація заходів щодо їх безпечної експлуатації.

Вимоги до інженерно-технічних заходів цивільного захисту визначаються відповідно Кабінетом Міністрів України та/або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту разом з центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені питання архітектури та містобудування.

Стаття 16. Медичний захист

Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя у зонах надзвичайних ситуацій повинні передбачати:

планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від відомчої належності, форм власності та господарювання;

розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості додаткових лікувальних закладів та формувань Державної служби медицини катастроф;

завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарних протиепідемічних заходів;

контроль за безпекою та якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією, за місцями захоронення біологічних матеріалів, заражених активними формами бактерій;

підготовку та перепідготовку медичного персоналу з надання невідкладної медичної допомоги;

навчання населення способам надання першої медичної допомоги та правилам дотримання особистої та громадської гігієни.

Постраждале населення, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних робіт, за висновками Державної служби медицини катастроф та/або медико-соціальних експертних комісій, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Неповнолітні особи, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій, дорожньо-транспортних пригод, а також у яких внаслідок надзвичайної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди, загинув один із батьків або обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від їх організаційно-правової форми діяльності. Порядок визначення санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік визначених санаторно-курортних закладів затверджується спільним рішенням центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Стаття 17. Психологічний захист

Психологічний захист включає комплекс організаційних, інформаційних, психопрофілактичних та психокорекційних заходів, спрямованих на запобігання, зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів та реакцій серед населення у випадках загрози та виникнення надзвичайної ситуації. Реалізація комплексу заходів психологічного захисту покладається на підрозділи психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту. До психологічного захисту можуть залучатися інші фахівці психологічного забезпечення після спеціального інструктажу спеціалістів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Психологічний захист забезпечується:

плануванням діяльності та використанням існуючих сил та засобів підрозділів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;

введенням у дію Національного плану заходів психологічної безпеки у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

своєчасним застосуванням ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних та психокорекційних методів впливу на особистість;

виявленням, за допомогою психологічних методів, чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;

використанням сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення.

Стаття 18. Біологічний захист

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних, спеціальних санітарних протиепідемічних (профілактичних), протиепізоотичних, протиепіфітотичних та лікувальних заходів.

Біологічний захист передбачає:

своєчасне виявлення осередку біологічного зараження, його локалізацію та ліквідацію;

прогнозування масштабів та медико-санітарних наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних та профілактичних заходів;

своєчасне використання засобів індивідуального та колективного захисту;

запровадження обмежувальних заходів, обсервації та карантину;

здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження;

проведення санітарної обробки людей, знезаражування тварин тощо;

проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження людей;

надання невідкладної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

дотримання протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режиму установами, підприємствами та організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, та населенням.

Стаття 19. Радіаційний і хімічний захист

Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю, організацію та проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог радіаційного і хімічного захисту забезпечується шляхом:

завчасного накопичення і підтримки у готовності засобів індивідуального захисту та приладів дозиметричного і хімічного контролю, у тому числі засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики опромінення щитовидної залози радіоактивними ізотопами йоду, обсяги і місця зберігання яких визначаються відповідно до встановлених зон небезпеки, забезпечення зазначеними засобами насамперед особового складу формувань, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об'єктів господарювання і населення, яке проживає у зонах небезпечного зараження та навколо них;

розроблення та введення у дію режимів радіаційного захисту;

своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах господарювання;

створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів дозиметричного та хімічного контролю;

надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

завчасного пристосування об'єктів комунально-побутового обслуговування та інших об‘єктів господарювання для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки.

Організація та порядок реалізацій заходів радіаційного і хімічного захисту та вимоги до них визначаються центральними органами виконавчої влади, відповідно до компетенції.

РОЗДІЛ 2

Державне УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Blog

Кодекс цивільного захисту України