Geum.ru

Київський національний університет внутрішніх справ

Вид материалаДокументы

Содержание


2.3. Детермінанти злочинів проти навколишнього природного середовища
Висновки до розділу 2
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2.3. Детермінанти злочинів проти навколишнього природного середовища



Проблема причин злочинності є центральною для кримінологічної науки, а її розв’язання визначає практичну спрямованість теоретичних досліджень.

У науковій літературі застосовуються різноманітні поняття, що відображають зміст причинно-наслідкового комплексу: причини й умови, чинники, фактори злочинності, детермінація.

Під причинами злочинності ми розуміємо такі явища громадського життя, що породжують злочинність, підтримують її існування, викликають її ріст або зниження. Крім причин злочинності існує ще поняття умов, що сприяють здійсненню злочинів. До них відносяться як природні, так і соціальні чи технічні фактори. Самі по собі ці умови не породжують злочинів, але допомагають їхній реалізації, здійсненню. Разом з тим умови і причини іноді можуть мінятися місцями. Причини злочинності й умови, для неї сприятливі, поєднуються загальним терміном “детермінації злочинності”, тобто об'єктивної залежності причинної обумовленості її від інших явищ природи і суспільства [142].

У даному підрозділі ми застосовуємо термін “фактор”, який у кримінології використовується різнопланово. Виходячи з філософського трактування цього поняття, під чинником (фактором) розуміється одна чи декілька обставин, які беруть участь у детермінації певного явища, які взаємодіють з іншими явищами [240]. У кримінології термін “фактор” використовується в значені суттєвої обставини в якому-небудь процесі, явищі, якщо немає необхідності в розкритті конкретного характеру взаємодії. При цьому під фактором розуміють як причину, рушійну силу аналізованого процесу, що визначає його характер, окремі риси, так і групу причин, об’єднаних якою-небудь головною ознакою, що виступає в даному випадку домінантою розвитку, зміни явища. Крім того, це і проста підміна категорій “причина”, “умова”, “обставина” поняттям “фактор” [84, с. 60; 144, с. 129; 152, с. 202-203]. Фактором, на думку К.К. Горяінова, слід вважати і причину, і умову (необхідне і супутнє), і явище, що перебуває у функціональному зв'язку тощо. Під фактором слід розуміти певну властивість соціальних процесів, явищ та їх взаємообумовлених сполучень бути двигуном, у формуванні змін стану кримінологічної обстановки [141, с. 129].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Для більшості власників витрати на забезпечення екологічної безпеки виробничої діяльності є вкрай обтяжливими, і у випадку встановлення на підприємстві екологічного обладнання призводять до підвищення собівартості продукції. Прагнення учасників виробничого процесу підвищити його рентабельність, зневажаючи міркуваннями раціонального природокористування, штовхає їх на порушення закону. Значна кількість підприємців виходять з того, що існуюча система фінансування охорони довкілля не є ефективною, не окупається, а тому віддають перевагу направленню коштів на відшкодування шкоди довкіллю, а не на розробку й застосування нових технологій. У той же час відсутні державні важелі, які б стимулювали розвиток екологічно чистих технологій податковими пільгами та субсидіями.
  • екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, яке не здатне забезпечити населення держави в достатній кількості екологічно безпечними харчовими продуктами.

Незадовільний екологічний стан земельних ресурсів – одна з головних причин погіршення стану довкілля, що призводить до зниження якості природних ресурсів і негативно впливає на здоров’я людей. Внаслідок порушення науково-обґрунтованих систем ведення землеробства, безгосподарського використання земель природна родючість їх знижується [176, с. 65], збільшується частина деградованих та малородючих ґрунтів, площа яких перевищує в Україні 6 млн. га, або 20 % ріллі [229, с. 103].
  • недостатня ефективність існуючої системи фінансування природоохоронної справи, що обумовлена такими причинами:

а) розпорошеність коштів у чисельних фондах (1500 фондів);

б) використання коштів на місцевих рівнях не завжди є цільовим;

в) стимулювання ефективного використання виділених коштів не забезпечено відповідним механізмом [186, с. 22].

Фінансування заходів щодо охорони довкілля по залишковому принципу в Україні є однією з причин його кризового стану. В умовах складної економічної ситуації в Україні важливим джерелом фінансування є фонди охорони навколишнього природного середовища, що у визначених відсотках формуються в державному та місцевому бюджетах і можуть використовуватись лише по цільовому призначенню, тобто на охорону довкілля. Проте оскільки фонди консолідовані в бюджеті, вони також зазнають впливу від негативних факторів бюджетного фінансування. Що стосується Причорноморського регіону, то у 2003 році в усіх його трьох областях із Державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища на поточні витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів коштів не надходило [229, с. 254]. Для усунення нецільового використання коштів на місцевих рівнях та успішного функціонування зазначених фондів доцільно надати їм незалежного статусу й визначити чіткий механізм контролю за використанням коштів.

Суттєвим фактором у механізмі детермінації злочинів проти довкілля, що пов’язані з протиправним використанням природних ресурсів, є різке зниження рівня життя громадян, що супроводжується безробіттям, невиплатою зарплатні, позбавленням соціальних пільг і спонукає них до вчинення злочинів, пов’язаних із задоволенням їх природних життєвих потреб.

Аналіз соціальних індикаторів рівня життя населення, що характеризують рівень безробіття та матеріальну забезпеченість населення областей Причорноморського регіону України, свідчить про те, що рівень і зареєстрованого безробіття [229, с. 399], і безробіття населення, розрахованого за методикою Міжнародною організацією праці [229, с.388], у Миколаївській та Херсонській областях регіону є суттєво вищим за середньоукраїнські показники та характеризується протягом 2000-2003 років певною стабільністю, що підтверджується даними, наведеними у додатку С.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Крім зазначених, ми вважаємо, що низький рівень екологічної правосвідомості значною мірою обумовлюють негативні традиції природокористування, а саме усталені народні звичаї порубок у державному лісі, самовільне полювання, рибна ловля тощо. Свідомість людей змінюється досить повільно, а інколи вкрай неохоче. Те, що раніше було звичним (наприклад, вивозити побутові та промислові відходи до найближчого лісу чи поля, зливати неочищені стоки у річку), виявляється екологічним правопорушенням чи навіть злочином. Підкорення новим нормам відбувається нерідко під тиском примусу, а не з причини усвідомлення її необхідності. При цьому формується нестабільна ситуація, коли будь-який економічний стимул до порушення норми чи послаблення (тим більше – відсутність) контролю за її виконанням породжують небезпеку [68, c. 102].

Як відзначається у науковій літературі [141, с. 443], у багатьох поколінь склалось споживацьке ставлення до природних ресурсів, коли вони сприймалися як “загальні”, а по суті “нічийні”. Привласнення природних багатств розглядається деким, особливо в умовах масового зубожіння населення, безробіття, відсутності соціальних гарантій та пільг, як акт поновлення справедливості, і не вважається злочином.

Проведені як нами, так і іншими авторами [216] опитування свідчать, що найчастіше екологічні цінності не займають належного місця в ціннісних орієнтаціях окремого громадянина. На думку 165 (44,7 %) опитаних нами респондентів, саме низький рівень екологічної правосвідомості громадян є основною причиною злочинності в сфері екології (Додаток М.2).

Суттєвими факторами організаційно-управлінського характеру є недоліки існуючого механізму державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, який у науковій літературі [185, с. 123] оцінюється як досить складний і недостатньо ефективний. Законодавством України Держкомлісгосп, Держкомзем, Держводгосп України та їх органи на місцях визначено спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Низці міністерств і центральних органів виконавчої влади – МВС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомкордону, як і органам Мінприроди надано право державного контролю в галузі охорони довкілля. На практиці природоохоронна діяльність зазначених органів координується недостатньо, а часто й дублюється. Наявні навіть випадки відомчого протистояння.

До недоліків організації та функціонування системи державного контролю за дотриманням правил природокористування відносимо:
  • недостатнє забезпечення природоохоронних органів технічними засобами (транспортом, засобами зв’язку, пальним – для органів рибоохорони та лісового нагляду; спеціальним обладнанням – для діяльності суб’єктів моніторингу довкілля);
  • відносно невисокий престиж професій лісничого, інспектора екологічної інспекції, рибінспектора і, як наслідок, слабкий кадровий склад та низький професійний рівень працівників природоохоронних органів;
  • низька зарплата держінспекторів, практична відсутність гарантій їхнього соціального захисту, недостатня чисельність (наприклад, 1 інспектор органів охорони навколишнього природного середовища припадає на 1 адміністративний район) [185, c. 123];
  • недостатнє фінансування діяльності органів державного контролю в галузі охорони довкілля;
  • недостатня робота з громадськістю;
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Як зазначалось у пункті 2.1.1 дослідження, результати перевірок засвідчили наявність в регіоні динамічно працюючого нелегального ринку риби цінних сортів, лов яких заборонено або квотується, та рибної продукції з неї, яка здобувається шляхом промислового браконьєрства. Рейди на рибних ринках засвідчили фактичне невиконання функцій з боку ветеринарної міліції та рибної інспекції. Правоохоронними та контролюючими органами не встановлюються джерела походження риби та канали постачань її на ринки. При тому, що будь-яких труднощів у документуванні оптових постачальників та браконьєрів немає, в регіоні не порушено жодної відповідної кримінальної справи.


Висновки до розділу 2


Екологічну злочинність можна визначити соціально-правове явище, яке створює небезпеку біологічним основам існування людства та складається із сукупності передбачених кримінальним законом діянь, що вчинені за певний час на визначеній території, у визначеному регіоні або країні в цілому, та посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі об’єкти (землі, надра, атмосферне повітря, води, континентальний шельф, ліси, об’єкти природно-заповідного фонду, флори і фауни тощо), а також конституційні екологічні права громадян.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Природно-географічні умови регіону, в яких здійснюється протиправна діяльність, утворюють екологічну основу детермінації злочинів проти навколишнього природного середовища.

До факторів нормативно-правового характеру автор відносить недоліки конструкції кримінально-правових норм екологічного характеру й екологічного законодавства в цілому, серед яких найбільш суттєвими є: недостатньо чіткий характер кримінально-правових норм у сфері охорони довкілля, наявність у диспозиціях цих норм великої кількості оціночних категорій, невизначених за змістом формулювань та можливості різного тлумачення, відсутність нормативно-правової бази, методик розрахунку та оцінки шкоди, нанесеної навколишньому природному середовищу та здоров’ю населення так званими “об’ємними” порушеннями.

До факторів організаційно-управлінського характеру автором віднесені недоліки існуючого механізму державного контролю в галузі охорони довкілля – недостатню координацію та дублювання функцій органів екологічного контролю; часті зміни функціональних обов’язків та структури центрального органу виконавчої влади з питань охорони довкілля; недостатнє забезпечення природоохоронних органів технічними засобами; відносно невисокий престиж професії лісничого, інспектора екологічної інспекції, рибінспектора і, як наслідок, слабкий кадровий склад і низький професійний рівень працівників природоохоронних органів; низьку зарплату та недостатню чисельність держінспекторів, практичну відсутність гарантій їхнього соціального захисту, недостатнє фінансування діяльності органів державного екологічного контролю; недостатню роботу з громадськістю; відсутність упорядкованої системи правоохоронних органів, що організують та здійснюють у повному обсязі виявлення, запобігання та розкриття екологічних правопорушень.

Зазначається, що фактором, який формує особу екологічного злочинця та посилює криміногенний вплив інших детермінуючих чинників, є низький рівень екологічної правосвідомості громадян.

Звертається увага на те, що з детермінуючими чинниками правового та організаційно-управлінського характеру тісно пов’язані фактори, які стосуються недоліків правозастосовчої діяльності контролюючих і правоохоронних органів. До джерел криміногенної детермінації даного виду відносяться: наявність різного роду негативних явищ безпосередньо при здійсненні дозвільної діяльності в сфері використання та охорони природних ресурсів, зокрема поширення фактів корупції серед працівників органів екологічного контролю; латентність злочинів проти довкілля; не завжди якісне оформлення матеріалів на порушників, недоліки та складності при розслідуванні кримінальних справ по злочинам проти довкілля.

Чинниками, що сприяють, стимулюють та полегшують вчинення найбільш поширеного злочину проти довкілля в регіоні – незаконного заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, – є безконтрольне використання плавзасобів, наявність у вільному продажу незаконних знарядь лову та фактична бездіяльність контролюючих і правоохоронних органів з виявлення, присічення фактів незаконної торгівлі рибою цінних сортів та рибної продукції з неї.

Основні теоретичні висновки, отримані в результаті проведеного дисертаційного дослідження, підтверджуються результатами проведеного автором анкетування 369 працівників контролюючих органів, співробітників ОВС, прокуратури, суду та членів екологічних громадських рухів і 81 членів Українського товариства мисливців та рибалок.