Земельне та аграрне право
| Вид материала | Документы |
- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 922.45kb.
- Аграрне право України, 114.91kb.
- Курс Аграрне та земельне право України Поняття аграрного права та його ознаки як галузі, 16.96kb.
- Аграрне, земельне та екологічне право п. Ф. Кулинич павло Федотович Кулинич, 207.47kb.
- О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів, 1807.04kb.
- Книга "Аграрне право України" 2-е видання, 13239.75kb.
- В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
- Список літератури №2011 Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб, 389.46kb.
- Методичні рекомендації з дисципліни аграрне право для самостійної роботи студентів, 678.11kb.
- Тема Предмет аграрного права, 1851.91kb.
Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку
Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев
У випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.
Обов'язки щодо визначення спільних меж
1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
Відновлення меж
1. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
2. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
3. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Спільне використання межових споруд
1. У випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів.
2. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.
Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок
1. Дерева, які стоять на межі суміжних земельних ділянок, а також плоди цих дерев належать власникам цих ділянок у рівних частинах.
2. Кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.
3. Сусід, який вимагає ліквідації дерев, які стоять на спільній межі, повинен один нести витрати на ліквідацію дерев, якщо інший сусід відмовляється від своїх прав на дерева.
4. Вимога на ліквідацію дерев (кущів) виключається, якщо вони служать межовими знаками і залежно від обставин не можуть бути замінені іншими межовими знаками.
- Основні підстави, умови і порядок набуття права на землю.
Право на землю набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Підстави та умови набуття цих прав, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, набуття прав на них за давністю користування (набувальною давністю), умови переходу прав на земельну ділянку за переходу прав на будівлі і споруди тощо передбачено в гл. 19 ЗК.
Розглядаючи питання, пов'язані з підставами набуття права на землю громадянами та юридичними особами, треба мати на увазі, що вони набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки у приватну власність або в постійне чи тимчасове користування. У постійне користування земельні ділянки набувають юридичні особи із земель державної і комунальної власності. У тимчасове користування громадяни і юридичні особи набувають земельні ділянки за договором оренди.
Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок унаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (ст. 116 ЗК).
Приватизація земельних ділянок громадянами здійснюється в порядку, установленому в ст. 118 ЗК, а також на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.92 № 15, Указів Президента України від 12.07.95 № 608 «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільсь-когосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» та від 19.01.99 № 32 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення», Декрету Кабінету Міністрів «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 17.05.93.
Відповідно до ст. 121 ЗК установлюються норми земельних ділянок, що їх громадяни можуть набувати у власність безоплатно із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розташоване фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній за цими підприємствами. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній за районом;
б) для ведення особистого селянського господарства — не більше ніж 2,0 га;
в) для ведення садівництва — не більше ніж 0,12 га;
г) для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше ніж 0,25 га, у селищах — не більше ніж 0,15 га, у містах — не більше ніж 0,10 га;
д) для індивідуального дачного будівництва — не більше ніж 0,10 га;
є) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше ніж 0,01 га.
Повноваженнями щодо надання земельних ділянок у постійне користування юридичним особам наділені суб'єкти права власності на землю, тобто сільські, селищні, міські ради — із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а також районні і обласні ради — із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності в постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених ч. 7 ст. 1213 К;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Водночас порядок надання в постійне користування земельних ділянок юридичним особам здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок згідно зі ст. 123 ЗК. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.
Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної вланості, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради, яка розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що засвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Братися до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що засвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Передавання земельної ділянки в оренду здійснюється в порядку, передбаченому процесуальними нормами, вказаними в ст. 124 ЗК, а також у Законі «Про оренду землі». Так, передавання в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст. 13 Закону «Про оренду землі») і його державної реєстрації. Перелік осіб, які мають право на одержання земельних ділянок в оренду, визначається ст. 93 ЗК. Орендарями землі мо жуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни й особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання й організації, іноземні держави.
Передавання в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки й орендарем.
Передавання в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, установленому ст. 118, 123 ЗК.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою засвідчується державним актом, який затверджується Кабінетом Міністрів України (зразок його наведений у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 177).
Указом Президента України від 29 січня 2001 р. №62/2001 «Про заходи щодо забезпечення майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» запроваджено документальне засвідчення права власності на майнові паї шляхом видачі видавання свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати) та забезпечено вільне здійснення права власності на них, зокрема передавання паїв у оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше від одного відсотка вартості паю, купівлі-продажу, дарування, міни, передавання у спадщину.
Укладення угод про оренду та відчуження майнових паїв не передбачає обов'язкової нотаріальної форми, проте вони можуть бути оформлені в нотаріальному порядку за бажанням сторін (ст. 54 Закону України «Про нотаріат»). У зв'язку з цим під час вчинення нотаріальних дій, предметом яких є майновий пай, згадане свідоцтво є правовстановчим документом.
- Виникнення та посвідчення прав на земельну ділянку.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку
1. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
2. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:
а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
б) свідоцтвом про право на спадщину.
3. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
4. Форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.
5. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
6. При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.
На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.
Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.
У разі зміни співвласника або набуття права спільної власності на земельну ділянку орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, також вносить зміни до державного акта на право власності на землю щодо співвласників земельної ділянки.
7. Відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку здійснюється після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку.
8. У разі якщо державним актом на право власності на земельну ділянку було посвідчено право власності на декілька земельних ділянок, відчуження однієї з цих ділянок здійснюється після виготовлення державного акта, що посвідчує право власності на кожну з цих ділянок.
9. Державний акт на право власності та право постійного користування земельною ділянкою видається на одну земельну ділянку.
Право постійного користування на декілька земельних ділянок, наданих під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів (доріг, трубопроводів, ліній електропередачі та зв'язку), може посвідчуватися одним державним актом.
- Особливості цивільно правового обігу земельних ділянок.
Громадяни та юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки з земель державної й комунальної власності на підставах, передбачених законом, зокрема за договором купівлі-продажу, дарування, міни, уншими цивільно-правовими угодами, безоплатно чи за плату. Також необхідно засвоїти особливості і порядок продажу земельних ділянок із земель державної й комунальної власності громадянам і юридичним особам, особливості продажу земельних ділянок іноземним державам, іноземним юридичним особам, а також склад осіб, які можуть бути покупцями земель сільськогосподарського призначення. Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до ЗК. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс).
У разі придбання земельної ділянки у власність із земель державної та комунальної власності за плату громадяни, юридичні особи, іноземні держави мають укладати договори купівлі-продажу відповідно до норм ЦК і ЗК.
Покупцями земельних ділянок із земель державної та комунальної власності можуть бути громадяни і юридичні особи України. Варто зауважити, що не можуть бути покупцями земельних ділянок із земель державної і комунальної власності юридичні особи України, які засновані виключно на державній і комунальній власності, засновані особами без громадянства, іноземними фізичними і юридичними особами, у статутному фонді яких є частка державної чи комунальної власності. Іноземні фізичні та юридичні особи, особи без громадянства мають право на укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок тільки несільськогос-подарського призначення для підприємницької діяльності в межах населених пунктів.
Продаж земельних ділянок із земель державної і комунальної власності здійснюється переважно на конкурентних засадах проведенням земельних торгів у порядку, визначеному в ст. 134—139 ЗК.
Разом з тим треба враховувати, що згідно зі ст. 13, 14 Конституції України і ст. 1 Закону України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18.01.01 власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передавання їх у спадщину та в разі викуплення земельних ділянок для державних і громадських потреб.
Продаж земельних ділянок включає в себе комплекс послідовних юридичних дій, який регулює договірний продаж земельних ділянок, зазначений у ст. 128 ЗК, і провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.
Договірний продаж (викуплення земельних ділянок громадянами і юридичними особами) включає такі стадії: підготовка до продажу земельної ділянки; продаж земельної ділянки; легалізація права власності на земельну ділянку.
Підготовка до продажу земельної ділянки поділяється на такі етапи: подання заяви (клопотання); розгляд клопотання (визначення конкретних розмірів земельних ділянок, визначення вартості земельної ділянки на підставі грошової й експертної оцінки).
Слід звернути увагу на особливості продажу земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам, який здійснюється згідно зі ст. 129 ЗК.
Так, продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави, іноземним державам та іноземним юридичним особам здійснюється Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України, а продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад, іноземним юридичним особам допускається за умови реєстрації іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.
Підготовка до продажу земельної ділянки включає: подання клопотання, погодження продажу земельної ділянки і розгляд клопотання.
ЗК передбачає, що іноземні держави можуть придбати у власність земельні ділянки виключно для розміщення дипломатичних представництв, тому для інших потреб іноземним громадянам земельні ділянки можуть надаватись лише на умовах оренди.
Так, відповідно до ст. 130 ЗК покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:
а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи ведуть товарне сільськогосподарське виробництво;
б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
Крім того, ЗК передбачено, що право власності на земельні ділянки може набуватись відповідними суб'єктами не тільки на підставі договору купівлі-продажу, а й міни, дарування, успадкування. Укладання таких угод здійснюється відповідно до ЦК з урахуванням ЗК.
Поняття застави та іпотеки, основні принципи застави як способу забезпечення зобов'язань, порядок здійснення застави визначені в ЦК, Законі «Про заставу» від 2.10.92, а також згідно зі ст. 133: у заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності.
Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, може бути передана в заставу за згодою всіх співвласників.
Передавання в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості). Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути тільки банки.
- Підстави виникнення??? припинення??? прав на землю.