Закон україни
| Вид материала | Закон |
- Що є усуненням корупційних можливостей як крок на шляху до наближення України до світових, 24.42kb.
- Верховною Радою України прийнято закон, 107.81kb.
- Кабінету Міністрів України проекту закон, 130.37kb.
- Закон України «Про бюджетну систему України», 13.72kb.
- Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Мінрегіонбуду України. Повний, 3825.57kb.
- Історія Конституції України. Поняття І призначення Конституції. Характеристика Конституції, 249.68kb.
- Методичні рекомендації, 165.4kb.
- Закон України «Про статус народного депутата України», 493.46kb.
- Верховною Радою України 21. 04. 2011 за №3262 прийнято закон, 143.15kb.
- Кабінетом Міністрів України, діє в межах Конституції України, цього закон, 189.69kb.
Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ
„Про сільське господарство”
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Цей Закон визначає соціально-економічні основи організації сільського господарства України, створення сприятливих економічних умов для його ефективного розвитку, як пріоритетної галузі економіки, з метою гарантування продовольчої безпеки, необхідного сировинного забезпечення інших галузей нарощування експортного потенціалу, створення належних умов проживання в сільській місцевості та комплексного розвитку сільських територій.
Стаття 1.1 Основні терміни та їх визначення
Сільське господарство – системоутворююча галузь, що забезпечує життєдіяльність людини, зайнята виробництвом сільськогосподарської продукції, як джерела основних продуктів харчування для населення і сировини для переробної промисловості, діє на базі використання біологічних факторів – рослин і тварин і є основою розвитку сільських територій та упорядкування середовища проживання сільського населення. В сільському господарстві тісно взаємодіють економічні і біологічні закони.
Агропромисловий комплекс – сукупність галузей економіки включаючи виробництво, заготівлю, зберігання, транспортування, переробку і реалізацію продукції сільського, рибного господарства і сфери діяльності, що забезпечує їх технікою, технологічним обладнанням, інформаційним та іншими ресурсами, ветеринарну і фітосанітарну безпеку, наукове забезпечення і підготовку кадрів.
Адміністративно-територіальна одиниця – територія, в межах якої формуються і функціонують місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування з власним бюджетом і системою статистичної звітності й прямими відносинами з центральними та регіональними органами влади.
Вертикальна агропромислово-торгівельна інтеграція - позаринкова координація діяльності підприємств різних сфер агропромислового комплексу; створення підприємствами однієї сфери агропромислового комплексу нових підприємств із завданнями інших сфер агропромислового комплексу; поєднання в одному підприємстві кількох видів діяльності, властивих різним сферам агропромислового комплексу.
Державне регулювання ринку продукції сільського господарства і продовольства - втручання держави в економічну ситуацію на ринку для стабілізації ринкових процесів у відповідних попередньо визначених параметрах.
Організація і формування ринку продукції сільського господарства і продовольства - створення системи спеціальних установ та підприємств, які використовуючи відповідні методи організації та управління забезпечують стабільне функціонування ринку в доцільних соціально-економічних параметрах.
Організований аграрний ринок – частина аграрного ринку представлена елементами ринкової інфраструктури високоорганізованого характеру – біржами, оптовими ринками, агроторговими домами.
Пріоритетна галузь – галузь, в якій формуються підвалини національної продовольчої безпеки за рахунок розвитку конкурентоспроможного виробництва в поєднанні з розбудовою сприятливих умов для вирішення соціальних питань.
Продовольча безпека – захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності.
Побудова продуктового ринку - забезпечення певного складу операторів продуктового ринку.
Ринок продукції сільського господарства і продовольства - частина товарного ринку, на якій предметом купівлі-продажу виступають сільськогосподарська продукція та продовольство.
Сільськогосподарська продукція – сировина і продукція рослинництва і тваринництва, включаючи бджільництво; в тому числі продукти після первинної їх переробки.
Сільськогосподарський товаровиробник – фізична або юридична особа, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції, яка у юридичної особи або фермерського господарства, що здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, повинна складати більш ніж 60 відсотків від загального об’єму виробленої ними продукції.
Сільськогосподарське виробництво – вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов’язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для харчування в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
Сільська територія – сукупність сільських населених пунктів і прилеглих до них сільськогосподарських угідь (земель), історично сформована в законодавчо визначених межах, що поєднує в собі адміністративно-територіальну (села, сільські поселення, сільські ради) та територіально-функціональну (сільськогосподарське виробництво, переробка продукції, її зберігання і реалізація) приналежність щодо створення належних умов праці і проживання населення та забезпечення продовольчої безпеки країни.
Сталий розвиток сільських територій – стабільний соціально-економічний розвиток, збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення ефективності сільського господарства, зайнятості сільського населення та рівня його життя, раціональне використання природних ресурсів, залучених до сільських територій.
Сільське поселення, село – окремі в межах територіально-адміністративної одиниці осередки постійного проживання населення, яке через природний засіб – землю й створені в процесі розвитку виробництва трудовий, соціальний та екологічний потенціали, веде переважно сільськогосподарську діяльність, забезпечує продовольчу безпеку та примножує добробут суспільства.
Сільська поселенська мережа – це історично сформоване в просторі середовище сіл, хуторів, слобідок, односімейних жилих утворень, зумовлене найбільш раціональним поєднанням природного, трудового, виробничого, економічного, соціального й екологічного потенціалів для ефективного виконання функцій переважно сільськогосподарського виробництва.
Соціальна політика – система заходів, спрямованих на вирішення стратегічних завдань щодо соціального розвитку територій, підвищення якості життя, збереження та зростання добробуту селян.
Соціальна стратегія – це довгострокові, принципово важливі прогнозні установки, плани, наміри уряду, регіональних, районних і місцевих органів влади та самоврядування стосовно створення належних умов праці й проживання сільського населення на основі удосконалення збалансування соціальних бюджетів різних ієрархічних рівнів.
Інфраструктура продуктового ринку - сукупність посередницьких, торгівельно-посередницьких та торгівельних підприємств, на яких безпосередньо здійснюються операції купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продовольства за участю покупців та продавців і виявляються ринкові ціни; фізична арена контактування операторів продуктового ринку.
Фітосанітарна безпека – стан захищеності об'єктів сільськогосподарського призначення і рослинницької продукції від шкідників, хвороб рослин і бур'янів.
Стаття 1.2 Предмет регулювання цього Закону
1. Цей Закон регулює основні правила організації сільського господарства, як галузі яка забезпечує вирішення продовольчої безпеки країни з сезонним і подовженим циклом виробництва з уповільненим терміном обороту капіталу, залежної від природно-кліматичних умов, економічних відносин з іншими галузями,
2. На основі встановлених цим Законом організаційно-правових засад розробляються законодавчі акти прямої дії щодо врегулювання виробничої діяльності, економічних взаємовідносин, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, а також розвитку щодо соціальної сфери села.
Розділ ІІ
ДЕРЖАВНА АГРАРНА ПОЛІТИКА
Стаття 2.1 Державна аграрна політика
Державна аграрна політика являє собою складову частину державної соціально-економічної політики, спрямованої на стійкий розвиток сільського господарства та сільських територій.
Стаття 2.2 Мета державної аграрної політики
Метою державної аграрної політики є:
виробництво сільськогосподарської продукції в обсягах, необхідних для забезпечення продовольчої безпеки України і нарощування експортного потенціалу, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, сприяння стійкому розвитку сільських територій, підвищенню трудової зайнятості сільського населення і рівня його життя.
Стаття 2.3 Принципи державної аграрної політики
Принципами державної аграрної політики є:
а) послідовність здійснення заходів державної аграрної політики;
б) Створення рівних економічних умов для розвитку всіх форм господарювання в аграрному секторі;
в) доступність, стабільність та адресність державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників;
г) сприяння добровільній конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;
д) участь громадських галузевих агропродуктотвих, (прфесійнрих) об’єднань сільськогосподарських товаровиробників у формуванні та реалізації державної аграрної політики.
Стаття 2.4 Основні напрями державної аграрної політики
Основними напрямами державної аграрної політики є:
а) створення умов пріоритетного розвитку села, що характеризуються системою його державної підтримки, першочерговим спрямуванням інвестицій на реалізацію сільськогосподарськими товаровиробниками та їх обєднаннями інвестиційних проектів з впровадження інновацій, кредитно-фінансовою, ціновою, ресурсною, податковою і демографічною політикою;
б) забезпечення еквівалентності обміну товарами і послугами між сільським господарством, промисловістю і обслуговуючою сферою економіки.
в) розробка державної і регіональних програм розвитку сільського господарства та сільських територій;
г) стабільність достатнього забезпечення населення вітчизняними продовольчими товарами;
Стаття 2.5 Реалізація державної аграрної політики
Для реалізації державної аграрної політики застосовуються такі заходи:
а) надання бюджетних коштів для підтримки цін і доходів сільськогосподарським товаровиробникам;
б) створення сприятливого інвестиційного клімату та збільшення обсяг
в) застосування пільгових податкових режимів для сільськогосподарських товаровиробників;
г) здійснення закупівлі сільськогосподарської продукції її зберігання, переробк
д) регулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, у тому числі митно-тарифне і нетарифне регулювання;
е) інформаційне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників та інших учасників ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, а також надання їм консультаційних послуг дорадчої служби;
є) антимонопольне регулювання ринків сільськогосподарської продукції і продовольства, матеріально-технічних ресурсів та послуг;
Стаття 2.6 Участь органів державної влади в реалізації державної аграрної політики
1. Органами виконавчої влади, що здійснюють функції з опрацювання і реалізації аграрної політики та нормативно-правового регулювання у сфері сільського господарства є Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та їх органи на місцях, які відповідно до повноважень:
а) забезпечують розробку і реалізацію державної і регіональних програм;
б) здійснють координацію дій суб'єктів реалізації заходів державної і регіональних програм та інших заходів у сфері розвитку сільського господарства;
в) забезпечують регулювання цін на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, шляхом організації і проведення товарних інтервенцій;
г) несуть відповідальність за реалізацію заходів державної і регіональних програм.
Стаття 2.7 Участь громадських галузевих, агропродуктових і (фахових професійних) об’єднань сільськогосподарських товаровиробників у формуванні та реалізації державної аграрної політики.
1. Органи виконавчої влади, що здійснюють функції з опрацювання державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері сільськогосподарського виробництва, з метою узгодження інтересів сільськогосподарських товаровиробників залучають на добровільній основі спілки (асоціації) та інші об’єднання сільськогосподарських товаровиробників у формування та реалізацію державної аграрної політики шляхом:
а) участі у розробці проектів нормативних правових актів, цільових програм, національної доповіді;
б) узагальнення і розповсюдження досягнень науки і техніки, вітчизняного та зарубіжного досвіду у сфері розвитку сільського господарства;
в) надання пропозицій для формування і реалізації державної аграрної політики;
г) опрацювання рекомендацій для органів державної влади.
Розділ ІІІ
ОРГАНІЗАЦІЙНО–ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Стаття 3.1 Сільськогосподарські товаровиробники
1. До сільськогосподарських товаровиробників відносяться:
а) сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, в яких реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва становить не менше 75 відсотків за календарний рік;
б) фермерські і особисті селянські господарства, які реалізують вироблену ними сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки;
в) сільськогосподарські виробничі кооперативи і їх об’єднання, які реалізують сільськогосподарську продукцію власного виробництва;
г) підсобні сільські господарства (агроцехи) промислових підприємств і організацій, що виробляють і реалізують сільськогосподарську продукцію в сирому і переробленому вигляді;
д)господарства населення (домогосподарства), які реалізують надлишки сільськогосподарської продукції, виробленої ними для власного споживання.
Стаття 3.2 Створення організаційно-правових форм господарювання
1. Сільськогосподарські товаровиробники створюються у відповідності з діючим законодавством, є юридичними або фізичними особами, можуть, брати і передавати землю та майно в оренду, працювати індивідуально або входити в різні господарські структури.
2. Сільськогосподарські товаровиробники можуть об’єднуватись у інтегровані територіально-виробничі формування, громадські галузеві, агро продуктові і фахові (професійні) об’єднання по спільній діяльності їх учасників, захисту їх інтересів та налагодження взаємовигідного партнерства.
3. Усі господарські формування є рівноправними і для них створюються однакові економічні умови.
4. Діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у частині надання послуг членам цих кооперативів є неприбутковою і не оподатковується.
Стаття 3.3 Виробнича діяльність сільськогосподарських товаровиробників
Виробнича діяльність сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності та господарювання здійснюється на основі відповідних законодавчих актів, які обумовлюють їх права і обов’язки.
Відносини між державою в особі її представницьких (виконавчих) органів та суб’єктами підприємницької діяльності у сільському господарстві базуються на принципах демократизму, дотримання конституційних засад та рівноправності.
Держава, в межах належних їй адміністративних функцій управління, здійснює систему заходів по створенню необхідних передумов по вирівнюванню соціально-економічного розвитку аграрного виробництва з урахуванням регіональних відмінностей природно-економічного середовища. Кабінет Міністрів України періодично (в законодавчо встановлені строки) визначає перелік економічно-відсталих сільських районів (територій). В ці райони, крім загальнодержавних програм підтримки виробничої діяльності усіх категорій сільськогосподарських товаровиробників, залучаються кошти у відповідності із законами України.
Стаття 3.4 Державна цільова програма комплексононо розвитку сільського господарства і сільських територій.
1. Державна програма розвитку сільського господарства і сільських територій (далі - державна програма) є документом, що визначає цілі та основні напрями розвитку сільського господарства на середньостроковий період, фінансове забезпечення та механізми реалізації передбачених заходів.
2. Державна програма розробляється Міністерством аграрної політики і продовольства України за погодженням з іншими зацікавленими органами виконавчої влади на п’ятирічний період та подається на затвердження Кабінету Міністрів України не пізніше 1 липня року, що передує першому року її дії, за поданням органу виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері сільського господарства.
3. Основні показники проекту державної програми розглядаються комісією, до складу якої входять представники Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України і надсилаються Кабінету Міністрів для їх розгляду та затвердження до внесення Верховній Раді України проекту закону про державний бюджет на черговий фінансовий рік.
4. Державна програма містить основні показники і прогноз розвитку сільського господарства, мету, завдання, показники його результативності та фінансового забезпечення на весь період і по роках.
5. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює функції з опрацювання державної політики та нормативно-правового регулювання в сфері сільського господарства, не пізніше 1 жовтня року, що передує першому фінансовому року дії державної програми, організовує розробку регіональних програм розвитку сільського господарства і визначає участь юридичних та фізичних осіб в їх реалізації.
6. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює функції з опрацювання державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері сільського господарства, за погодженням з іншими зацікавленими органами виконавчої влади до 1 березня останнього року реалізації державної програми вносить в Кабінет Міністрів України проект державної програми на наступний п'ятирічний період.
Стаття 3.5 Реалізація державної програми
Реалізація державної програми здійснюється Міністерством аграрної політики і продовольства України та його органами на місцях шляхом розробки заходів щодо виконання державної і регіональних програм.
Контроль за виконанням державної програми покладається на Кабінет Міністрів України.
Стаття 3.6 Національна доповідь про хід та результати реалізації державної програми
1. Національна доповідь про хід та результати реалізації державної програми містить:
а) підсумки реалізації державної програми за минулий рік і в цілому за весь період її реалізації;
б) основні показники розвитку сільського господарства у відповідності з метою і завданнями, визначеними державною програмою;
в) прогноз розвитку сільського господарства на майбутній рік і, при необхідності, пропозиції щодо коригування державної програми.
2. Для оцінки результатів реалізації державної і регіональних підпрограм створються експертні комісії: по державній програмі – Кабінетом Міністрів України, а по регіональних – облдержадміністраціями.
Експертні комісії складають висновки, що містять оцінку результатів реалізації та ефективності державної і регіональних програм.
3. Органи виконавчої влади, що здійснюють функції з опрацювання державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері сільського господарства, щорічно, до 15 травня, готують національну доповідь про хід та результати реалізації державної програми в попередньому році і направляють для розгляду Кабінету Міністрів України.
4. Затверджена Урядом національна доповідь направляється Президенту України та Верховнії Раді України, розглядається Верховною Радою України і публікується в засобах масової інформації.