Закон україни
| Вид материала | Закон |
- Що є усуненням корупційних можливостей як крок на шляху до наближення України до світових, 24.42kb.
- Верховною Радою України прийнято закон, 107.81kb.
- Кабінету Міністрів України проекту закон, 130.37kb.
- Закон України «Про бюджетну систему України», 13.72kb.
- Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Мінрегіонбуду України. Повний, 3825.57kb.
- Історія Конституції України. Поняття І призначення Конституції. Характеристика Конституції, 249.68kb.
- Методичні рекомендації, 165.4kb.
- Закон України «Про статус народного депутата України», 493.46kb.
- Верховною Радою України 21. 04. 2011 за №3262 прийнято закон, 143.15kb.
- Кабінетом Міністрів України, діє в межах Конституції України, цього закон, 189.69kb.
Розділ VII
СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА
ДЛЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Стаття 7.1 Створення рівних економічних умов господарювання в сільському господарстві
1. Держава створює необхідні економічні умови для забезпечення розширеного відтворення виробництва в галузях сільського господарства.
2. Держава забезпечує створення рівноправних економічних умов для господарюючих суб’єктів в економіці країни.
Стаття 7.2 Запровадження і застосування показника норми прибутку
1. Для забезпечення рівних економічних умов розширеного відтворення виробництва в галузях економіки країни запроваджується показник норми прибутку, як відношення прибутку до середньорічного авансованого капіталу з урахуванням в сільському господарстві вартості землі як основного і особливого засобу виробництва.
2. Для запобігання необґрунтовано високих цін на продукцію і послуги у процесі вільного ціноутворення враховуються нормативна собівартість одиниці продукції та нормативна норма прибутку з урахуванням терміну обороту капіталу.
3. Як критерій оцінки економічної ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств показник норми прибутку використовується в практиці, ціноутворення, кредитування, оподаткування, визначенні розмірів державної підтримки галузей виробництва.
4. Нормативний рівень норми прибутку встановлюється Кабінетом Міністрів України на 2 – 3 роки.
Стаття 7.3. Фонд підтримки сільського господарства
1. Фонд підтримки сільського господарства, як галузі з уповільненим оборотом капіталу, формується у складі спеціального фонду державного бюджету за рахунок:
а)
б)
2. Фонд підтримки галузей сільського господарства використовується для підтримки цін реалізації продукції та підтримки доходів господарських суб’єктів, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 7.4 Заходи щодо вирівнювання економічних і соціальних умов розвитку села
Державою здійснюється система заходів щодо вирівнювання соціально-економічних умов на сільських територіях, що знаходяться в нерівних виробничих і природно-кліматичних умовах.
Кабінетом Міністрів України визначаються сільські райони з низьким базовим рівнем економіки і соціального розвитку села. У ці райони на пільгових умовах залучаються інвестиції відповідно до законодавства України.
Порядок здійснення вирівнювання умов господарювання визначається Кабінетом Міністрів.
Стаття 7.5 Цілі і принципи державного регулювання розвитку сільського господарства та сільських територій
1. Цілями державного регулювання розвитку агропромислового комплексу та сільських територій є:
а) забезпечення стійкого економічного і соціального розвитку сільського господарства;
б) створення економічних умов для виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки;
в) розвиток соціальної та інженерної інфраструктури сільських територій та забезпечення сільського населення сприятливими умовами життя;
2. Державне регулювання розвитку сільського господарства та сільських територій здійснюється відповідно до таких принципів:
а) пріоритетності розвитку сільського господарстваґ та сільських територій;
б) відповідності санітарних і фітосанітарних норм вимогам міжнародних угод;
в) прозорості заходів, здійснюваних державою;
г) адресності в наданні державної підтримки;
д) розвитку конкурентних переваг вітчизняного сільськогосподарського виробництва;
е) захищеності внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції;
ж) екологічної безпеки проживання мешканців у сільських населених пунктах;
з) взаємодії з громадськими об'єднаннями, асоціаціями (спілками) підприємців;
и) ефективності заходів державного регулювання;
й) забезпечення ветеринарно-санітарної і фітосанітарної безпеки;
к) застосування заходів податкового, бюджетного, митно-тарифного, технічного регулювання та інших заходів відповідно до законодавчих актів України.
3. Заходи щодо державного регулювання сільськогосподарського виробництва та сільських територій, встановлені пунктом 2 цієї статті, фінансуються за напрямами, передбаченими у відповідності з:
а) законодавчими актами України;
б) державними і регіональними програмами і планами заходів щодо їх реалізації, які затверджуються Кабінетом Міністрів та місцевими органами виконавчої влади.
4. Щорічні обсяги фінансування даних заходів встановлюються законом про державний бюджет та рішеннями органів виконавчої влади про місцеві бюджети на відповідний фінансовий рік.
Державні пріорітети здійснюється відповідно до Державної програми розвитку сільського господарства:
а) стимулювання інвестицій в аграрний сектор;
б) проведення меліоративних та іригаційних робіт на основі державної і регіональних програм;
в) створення виробничої бази сільськогосподарських машин та інших матеріально-технічних засобів;
г) виділення державних коштів на проведення карантинних і лікувальних заходів проти інфекційних хвороб і шкідників у сільському господарстві, підготовку кадрів і наукове забезпечення, створення виробничої і соціальної інфраструктури;
д) забезпечення пропорційності між цінами на найважливіші види сільгосппродукції і матеріально-технічними засобами, що використовуються в їх виробництві – машин, механізмів, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, отрутохімікатів (список сільгосппродуктів і матеріально-технічних засобів встановлюється Кабінетом Міністрів;
е) застосування диференційованого кредитування та оподаткування.
Розділ VIII.
ФІНАНСОВО-КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Стаття 8.1. Державна фінансова підтримка сільського господарства
Метою державної фінансової підтримки сільського господарства є створення сприятливих економічних умов для здійснення сільськогосподарського виробництва.
Державна фінансова підтримка сільськогосподарських товаро-виробників здійснюється за такими напрямами:
– бюджетне фінансування (шляхом виплати дотацій та субсидій з державного та місцевих бюджетів),
– пільгове оподаткування (шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування);
– кредитне забезпечення (шляхом створення належної інфраструктури для розвитку кредитної кооперації, впровадження нових механізмів кредитування, створення гарантійних фондів тощо),
- підтримка розвитку страхування сільськогосподарської продукції (з метою забезпечення стабільності доходів товаровиробників).
Державна фінансова підтримка надається суб’єктам господарювання у порядку та на умовах, визначених відповідним законодавством.
Стаття 8.2 Бюджетне фінансування
Бюджетна підтримка надається суб’єктам господарювання у порядку та на умовах затверджених бюджетних програм, спрямованих на досягнення певної мети, завдань та очікуваного результату за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Пріоритетними напрямами бюджетної політики є:
- стимулювання інноваційного розвитку галузі;
- створення умов для високотехнологічного конкурентоспроможного товарного виробництва;
- підтримка розвитку системи кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників;
- забезпечення фінансової участі держави в програмах страхування та гарантування стабільного рівня доходів товаровиробників галузі;
- надання допомоги в структурній перебудові аграрного виробництва шляхом державного інвестування реструктуризації виробничої діяльності підприємств.
Механізм бюджетної підтримки передбачає:
- формування прозорої системи критеріїв розподілу бюджетних коштів та забезпечення їх концентрації на ключових напрямках розвитку аграрного сектору;
- запровадження порядку бюджетного фінансування лише на умовах пайової участі товаровиробників у фінансованих з бюджету програмах, забезпечення їх рівного доступу до державних коштів та посилення системи контролю й фінансової відповідальності за їх ефективним використанням;
- підвищення ефективності видатків державного бюджету для підтримки аграрного сектору економіки шляхом запровадження програмно-цільового методу використання бюджетних коштів;
- проведення постійного моніторингу виконання бюджетних програм, за результатами якого скасування неефективних програм та спрямування фінансових ресурсів на виконання програм, які відповідають цілям державної підтримки.
Стаття 8.3. Державна фінансова підтримка за рахунок пільгового оподаткування
У сфері оподаткування забезпечується можливість здійснення регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів аграрного ринку.
Для сільськогосподарських товаровиробників передбачається застосування спеціальних податкових режимів, механізмів та інструментів оподаткування, направлених на врахування специфіки діяльності в галузі, її значимості для народного господарства, а також на забезпечення сприятливих умов господарювання з метою підвищення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та соціальної активності господарюючих на сільських територіях суб’єктів аграрного ринку.
Державна фінансова підтримка за рахунок пільгового оподаткування передбачає:
- забезпечення рівності податкових умов у сфері сільськогосподарського виробництва, запровадження диференційованого порядку оподаткування для різних категорій товаровиробників;
- застосування спеціального порядку прямого оподаткування сільсько-господарських товаровиробників невеликих організаційних форм, який би передбачав максимальне спрощення податкових відносин;
- застосування спеціальних податкових режимів сплати обов’язкових платежів селянськими господарствами;
- реформування системи обов’язкових земельних платежів з метою посилення їх впливу на економічний оборот сільськогосподарських угідь;
- застосування спеціальних режимів справляння податку на додану вартість, направлених на підвищення рівня доходності сільсько-господарського виробництва.
Конкретні форми та інструменти оподаткування сільськогосподарських товаровиробників визначаються податковим законодавством.
Стаття 8.4. Кредитне забезпечення
Забезпечення належного доступу сільськогосподарських товаровиробників до ринку кредитних ресурсів забезпечується шляхом створення спеціалізованого сільськогосподарського банку, формування та забезпечення функціонування системи кредитної кооперації, створення належних умов для розвитку іпотечного кредитування, формування необхідних інституцій інфраструктури кредитного ринку.
Розвиток системи кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за такими напрямами:
- формування належної кредитної інфраструктури;
- сприяння формуванню кооперативної кредитної системи, спрямованої на обслуговування малого та середнього бізнесу в сільській місцевості;
- стимулювання розвитку кредитних спілок та їх об'єднань на селі;
- удосконалення механізмів кредитування суб’єктів аграрного ринку, зокрема запровадження заставних операцій з використанням специфічних видів цінних паперів;
- удосконалення механізму державної підтримки за рахунок застосування механізму здешевлення відсоткових ставок за користування кредитами;
- сприяння розвитку мережі кредитного забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції за форвардними і ф'ючерсними контрактами;
- формування системи реєстрації боргових зобов'язань і застав, здійснення заходів з розвитку ринку боргових зобов'язань і застав, фінансових деривативів.
- забезпечення функціонування надійної системи гарантування повернення кредитів шляхом використання механізму відшкодування збитків за рахунок формування страхових резервів (гарантійних фондів), а також застосування програм державної підтримки доходності сільсько-господарського виробництва.
- впровадження нових механізмів кредитування шляхом застосування фінансових інструментів (зокрема, під заставу майбутнього врожаю та шляхом застави земель сільськогосподарського призначення та прав користування ними ;
Стаття 8.5. Підтримка розвитку страхування сільсько-господарської продукції
Державна фінансова підтримка страхування у сфері сільського господарства направлена на стабілізацію доходів суб’єктів аграрного ринку та здійснюється шляхом здешевлення вартості страхових премій, фактично сплачених товаровиробниками (страхувальниками) за рахунок коштів Державного бюджету, за затвердженим програмами страхування в залежності від пріоритетності для країни виробництва тієї чи іншої сільськогосподарської продукції.
Сільськогосподарському страхуванню, здійснюваному з державною фінансовою підтримкою, підлягають ризики втрати (загибелі) або часткової втрати сільськогосподарської продукції, у тому числі урожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень, в результаті дії небезпечних для аграрного виробництва природних явищ.
Порядок та умови надання фінансової підтримки розвитку сільськогосподарської встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Розділ IX
РОЗВИТОК РИНКУ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРОДОВОЛЬСТВА
Стаття 9.1 Функції та основні принципи організації ринку продукції сільського господарства і продовольства
1. Функціями ринку продукції сільського господарства і продовольства є суспільно значимі цілі, досягнення яких він повинен забезпечувати, та завдання, що з його участю розв'язуються. Основними функціями будуть наступні:
Соціальна – забезпечення населення країни продуктами харчування на рівні науково обґрунтованих норм харчування і за доступними цінами, а також товарами, що виробляються з сільськогосподарської сировини.
Ціноутворююча – виявлення ринкових цін на сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки як результату відкритої публічної взаємодії суб’єктів ринкових відносин з боку попиту та пропозиції. Ринкові ціни – основна характеристика стану ринкового середовища, відповідно до якої суб'єкти ринкових відносин визначають стратегію й тактику своїх господарських дій.
Стимулююча – означає об'єктивну необхідність за допомогою ринкових інструментів (попиту, пропозиції, ціни) задовольняти економічні інтереси підприємців прибутком, а найманих працівників – заробітною платою.
Селективна – відбір найбільш ефективних конкурентоспроможних операторів аграрного ринку з боку пропозиції та створення передумов для розширення ними масштабів своєї діяльності.
2. Основними принципами організації (формування) ринку продукції сільського господарства і продовольства є:
– продуктова структуризація ринку як макроекономічного об’єкту організації та управління;
– продуктово-централістичні засади організації та управління ринком;
– різноманітне асоціювання операторів ринку;
– використання вертикальної (агропромислово-торгівельної) інтеграції як наскрізного універсального важеля організації та управління ринком;
– пріоритет самоорганізації та самоуправління операторів ринку при визначенні його організаційно-управлінських механізмів;
– широка цінова палітра та двосторонній характер державного регулювання ринку.
Стаття 9.2 Складові організації та управління ринком продукції сільського господарства і продовольства
1. Організація та управління ринком продукції сільського господарства і продовольства здійснюється через продуктові ринки і включає:
- створення установ персоніфікації (уособлення) продуктових ринків;
- створення підприємств ринкової ціноутворюючої інфраструктури;
- державне регулювання ринку.
Стаття 9.3 Система установ персоніфікації продуктових ринків
1. Система установ персоніфікації продуктових ринків включає:
- продуктові галузеві (професійні) об'єднання виробників сільськогосподарської сировини;
- продуктові галузеві (професійні) об'єднання власників (орендарів) переробних підприємств;
- міжгалузеві (міжпрофесійні) об'єднання виробників сировини, власників (орендарів) переробних, торгівельних підприємств, представників споживачів та держави.
Стаття 9.4 Інфраструктура ринку продукції сільського господарства і продовольства
1. Основними функціями інфраструктури ринку продукції сільського господарства і продовольства є:
- сприяння суб'єктам товарного ринку в реалізації їх економічних інтересів;
- організаційне оформлення комерційно-господарських відносин ділових партнерів;
- забезпечення юридичного, фінансового, страхового обслуговування;
- вивчення кон'юнктури ринку, товарів, конкурентів, посередників, споживачів;
- власне торговельна або інша комерційно-господарська діяльність;
- посередництво в реалізації товарів, налагодженні комерційно-господарських зв'язків;
- надання відповідних послуг суб'єктам товарного ринку;
- використання можливостей транспорту, засобів зв'язку, складського господарства, паливно-енергетичного комплексу
2. Елементи інфраструктури товарного ринку включають широкий спектр різнопланових організацій і систем, що представляють різні сфери економіки країни в тому числі:
2.1. Торговельні підприємства й організації – визначають попит і пропозицію, формують ціни на товари та послуги, відстежують структурні зміни в сферах виробництва та обігу. До торговельних підприємства та організацій відносяться:
- Підприємства оптової торгівлі (товарні біржі, оптові ринки);
- Товарні біржі України надають послуги з організації торгівлі біржовими товарами на внутрішньому та зовнішньому ринку. Торгівля здійснюється за біржовими контрактами як реальними товарами (спот, форвард), так і товарами з відстроченим терміном постачання (ф’ючерс, опціон). При організації торгівлі товарні біржі можуть використовувати електронні біржові торги, об’єднуватися в Єдину біржову систему України та інтегруватися в Єдину світову біржову систему.
- Оптові ринки сільськогосподарської продукції надають послуги з організації торгівлі сільськогосподарською продукцією для потреб внутрішнього і зовнішнього ринку, забезпечують упорядкованість попиту та пропозиції сільськогосподарської продукції, здійснюють контроль якості, формують адекватну ціну, що має слугувати орієнтиром для інших суб’єктів ринку. Організовуються в кожній області та Автономній республіці Крим.
- Підприємства роздрібної торгівлі (міські та сільські ринки, магазини роздрібної торгівлі, фірмові магазини сільськогосподарських та переробних підприємств, підприємства громадського харчування);
- Підприємства комісійної торгівлі;
- Ярмарки
- Аукціони.
Конкретний склад підприємств ринкової ціноутворюючої інфраструктури по кожному продуктовому ринку визначається з урахуванням маркетингових властивостей відповідних товарів. При цьому оптовій торгівлі надається переважно зовнішньоекономічна орієнтація.
2.2. Комерційно-посередницькі організації відіграють активну роль у формуванні та здійсненні руху товару. До основних комерційно-посередницьких організацій можна віднести:
- дилерські фірми;
- дистриб'юторські фірми;
- агентські фірми;
- брокерські організації;
- торговельно-промислові палати.
2.3. Організації з надання послуг. Їх діяльність направлена на раціоналізацію руху товару, вдосконалення матеріально-технічної, інженерно-технологічної бази аграрного ринку, ресурсозбереження, вирішення проблем управління, планування й організації комерційно-господарської діяльності суб'єктів аграрного ринку. Основними організаціями з надання послуг є:
- обслуговуючі кооперативи;
- лізингові організації;
- інжинірингові фірми;
- консультаційні (консалтингові) фірми.
- Інформаційно-аналітичні організації забезпечують суб'єктів товарного ринку необхідною об'єктивною оперативною інформацією для успішного ведення комерційно-господарської діяльності. Серед основних інформаційно-аналітичних організацій можна виділити:
- державний комітет статистики;
- інформаційно-аналітичні центри біржової торгівлі, та оптових ринків;
- центр моніторингу аграрного ринку;
- маркетингові й інформаційно-комерційні центри;
- виставки;
- рекламні організації.
2.5. Фінансові організації займаються фінансовим обслуговуванням аграрного виробництва, надають фінансово-розрахункові послуги при реалізації товарів. До таких організацій належать:
- банківська система;
- кредитні спілки;
- спеціалізовані фінансові установи;
- розрахунково-клірингові установи;
- страхові організації.
2.6. Контролюючі організації здійснюють належний контроль за функціонуванням товарного ринку застерігаючи від фінансових, правових, податкових та інших порушень, наявності неякісних, екологічно небезпечних товарів, недобросовісної конкуренції. Виконання функцій з регулювання та контролю товарного ринку покладене на наступні організації:
- митні служби;
- аудиторські фірми;
- казначейство;
- органи податкової адміністрації;
- санітарно-ветеренарні служби;
- органи інспекції торгівлі.
2.7. Юридичні організації забезпечують рівність всім учасникам аграрного ринку, свободу вибору, недоторканність власності, можливість безперешкодного здійснення цивільних прав та їх захист, державне регулювання економічних відносин. Правове забезпечення здійснюють наступні організації:
- юридичні фірми;
- нотаріальні контори;
- адвокатура;
- судова система.
2.8. Організації з кадрового забезпечення займаються підготовкою і реалізацією завдань щодо кадрового забезпечення суб'єктів товарного ринку. Основними є:
- служби зайнятості;
- кадрові служби підприємств, організацій;
- учбові заклади з професійного навчання;
- служби з перепідготовки та підвищення кваліфікації.
2.9. Організації транспортно-логістичної системи є важливою ланкою в процесі формування комерційно-господарських зв'язків на аграрному ринку й організації руху товару. Специфіка транспорту як сфери економіки полягає в тому, що він не виробляє товарну продукцію, а тільки бере участь у її створенні, забезпечуючи сировиною, матеріалами, устаткуванням і доставляючи товарну продукцію споживачу. Транспортні витрати включаються в собівартість товарної продукції. Транспортно-логістична система аграрного ринку дозволяє:
- визначати спеціалізацію транспортних засобів;
- визначати спеціалізацію, концентрацію та маршрутизацію перевезень вантажів;
- вирішувати завдання транспортного обслуговування товарного ринку;
- визначати поточні та перспективні потреби товарногоринку в перевезеннях вантажів і пасажирів, раціонально розподіляти перевезення між окремими видами транспорту;
- комплексно розвивати всі види транспорту і безперервно їх удосконалювати;
- визначати й уточнювати сферу найбільш ефективного використання кожного з видів транспорту;
- розширювати і раціоналізувати перевезення вантажів у змішаному сполученні;
- раціонально розміщувати окремі види транспорту на території країни, виходячи з потреб внутрішніх і зовнішніх комерційно-господарських зв'язків, що розвиваються.
Перевезення вантажів на товарному ринку здійснюються різними видами транспорту - залізничним, автомобільним, водним, повітряним, трубопровідним.
2.10. Система зв'язку зберігає і передає інформацію від джерела до конкретного одержувача. При організації сільськогосподарського виробництва, та реалізації продукції представлені наступні види зв'язку – поштовий, електричний, радіо- та телевізійний, супутниковий.
2.11. Складське господарство служить важливою ланкою, що забезпечує місце розподілу, сортування, комплектації, зберігання й експедиції товарно-матеріальних цінностей. Складське господарство як елемент інфраструктури товарного ринку включає:
- склади (сільськогосподарські товаровиробники мають право зберігати вироблену продукцію, як на сертифікованих складах, так і на несертефікованих, власних складах та складських приміщеннях).
- устаткування для розміщення матеріалів і виробів;
- підйомно-транспортні машини та механізми;
2.12. Паливно-енергетичний комплекс повністю забезпечує роботу всіх елементів інфраструктури аграрного ринку. Його складові є товаром як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку. У структуру паливно-енергетичного комплексу входять такі підкомплекси: нафтовий; газовий; вугільний; електроенергетичний.
Стаття 9.5 Державне регулювання ринку продукції сільського господарства і продовольства
1. Установи та підприємства державного регулювання створюються з метою забезпечення дієвого застосування регулюючих механізмів щодо ринку продукції сільського господарства і продовольства за такими напрямами:
– гарантоване забезпечення сільськогосподарських товаровиробників виробничими ресурсами за попередньо визначеним їх переліком та стабільними цінами;
– товарні та фінансові інтервенції в оптовій та роздрібній ланках;
– кредитна та страхова підтримка сільгосптоваровиробників;
– забезпечення мінімально необхідного обсягу виробництва найважливіших видів сільськогосподарської продукції та продовольства вітчизняними виробниками;
– раціональний експортно-імпортний режим.
2. Нові підприємства та установи державного аграрного регулювання створюються у випадку, якщо наявних підприємств та установ недостатньо для забезпечення регулюючого впливу на ринок в необхідних масштабах.
3. Виконання функцій державного регулювання може частково покладатися на установи та підприємства персоніфікації продуктових ринків.
4. Державне регулювання ринку продукції сільського господарства і продовольства з метою забезпечення продовольчої безпеки та підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників здійснюється за допомогою:
- товарних і фінансових інтервенцій;
- методів митно-тарифного, нетарифного регулювання відповідно до законодавчих актів України з метою захисту внутрішнього ринку.
- квотування
- заставних операцій
- державних дотацій
- пільгового кредитування
- пільгового оподаткування
- створення узгоджувальних комісій для регулювання міжгалузевих та внутрішньогалузевих економічних відносин,в тому числі цін та доходів, в процесі виробництва
- запровадження соціальних програм, тощо.
5. Порядок та механізми здійснення державного регулювання аграрного ринку визначаються Урядом України.
6. Перелік об’єктів цінового регулювання, визначається та затверджується Урядом України щорічно.
7. Заходи щодо обмеження ввезення сільськогосподарської продукції на територію України і вивезення сільськогосподарської продукції з території України встановлюються Урядом України на підставі пропозиції державного органу виконавчої влади, що здійснює функції регулювання у сфері агропромислового комплексу.
Стаття 9.6 Ціни і ціноутворення на сільськогосподарську продукцію
- Ціна на сількогосподарську продукцію має забезпечувати відшкодування затрат і гарантувати одержання прибутку в розрахунку на вкладений у виробництво капітал, залежно від терміну його обороту, це дасть змогу удосконалити як міжгалузеві економічні відносини в країні, так і внутрігалузеві в сільському господарстві в напрямі створення однакових умов одержання прибутку при формуванні ціни на всі види продукції, роботи і послуги, які виробляються і надаються підприємствами в різних галузях і сферах економіки України;
- Ціна виробника повинна бути в основі вартості, грошовим виразом якої є ціна покупця. Для порівняння першої ціни з другою слід постійно здійснювати її моніторинг і використовувати всі можливості балансування їхніх рівнів – кошти державних і місцевих бюджетів, прибутки переробних і торгівельних підприємств, гранти, кредити тощо. Управління ціновими процесами повинно стати обов’язковою функцією кожного спеціаліста і керівника на всіх рівнях управління виробництвом; алгоритм ціни повинен бути однаковим для всіх видів ресурсів.
- Для запобігання встановлення необґрунтовано високих цін на продукцію і послуги у процесі вільного ціноутворення необхідно враховувати нормативну собівартість одиниці продукції та нормативну норма прибутку з урахуванням терміну обороту капіталу;
- Якщо ринкова ціна не може забезпечити розширене відтворення окремих галузей то держава повинна застосовувати механізми підтримки даних галузей.
Стаття 9.7 Моніторинг та інформаційне забезпечення аграрного ринку
1. З метою постійного оперативного відстеження тенденцій на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрної продукції, визначення диспропорції в міжгалузевих відносинах, розроблення короткострокових прогнозів, тощо створюється Центр моніторингу аграрного ринку.
2. До інформації, що підлягає обов'язковому розміщенню та оновлення не рідше, ніж один раз на квартал на офіційному сайті державного органу виконавчої влади, що здійснює функції регулювання у сфері агропромислового комплексу, на офіційних сайтах уповноважених органів державної влади України, в мережі Інтернет, відноситься інформація:
- про рішення, прийняті органом виконавчої влади, що здійснює функції регулювання у сфері агропромислового комплексу;
- про видання державними органами виконавчої влади, органами державної влади України нормативних правових актів, що встановлюють порядок здійснення державної підтримки розвитку сільського господарства;
- про рівень митних ставок, обсяги тарифних квот і їх застосування, обсяги імпорту та експорту основних видів сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;
- про прогнозні та фактичні показники виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства (щомісячні звіти про посіви сільськогосподарських культур, про збір урожаю, про поголів'я худоби, про обсяг виробництва молока та іншої сільськогосподарської продукції);
- про середню ціну на реалізовану сільськогосподарську продукцію, сировину, продовольство, і промислову продукцію;
- про стан державного інтервенційного фонду сільськогосподарської продукції на кінець року (щорічно) і за результатами проведення державних закупівельних інтервенцій, товарних інтервенцій;
- про обсяг запасів сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства на кінець року (щорічно) в цілому по Україні;
- про проведення тендерів на поставки сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства для державних потреб;
- про іншу інформацію установлену державним органом виконавчої влади, що здійснює функції регулювання у сфері агропромислового комплексу.
- Зазначена інформація надається безкоштовно. Всім зацікавленим особам гарантуються рівні умови доступу до неї.
Розділ X
СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 10.1 Формування державної демографічної політики
Спрямовується на збереження селянства як носія української мови, ідентичності, культури і духовності нації.
Пріоритетні напрями здійснення демографічної політики: підвищення народжуваності сільського населення, зменшення смертності та збільшення тривалості життя сільського населення; поліпшення умов праці, життєдіяльності та зростання рівня життя селян.
Державне регулювання демографічної політики забезпечується шляхом: розробки та прийняття законодавчих і нормативно-правових актів щодо: підвищення дітородної активності сільських жінок; впровадження пільг при народженні 3-х і більше дітей; створення на селі належної мережі фельдшерсько-акушерських пунктів,
Стаття 10.2 Формування соціальної та інженерної інфраструктури сільських територій
Здійснюється шляхом наближення та вирівнювання умов праці і життєдіяльності сільського населення до рівня соціальних стандартів та нормативів.
Забезпечується шляхом створення належної сільської мережі освітянського, медичного, культурно-дозвільного, фізкультурно-спортивного, комунально-побутового, торгівельного та інших форм соціально-спрямованого обслуговування.
Поліпшення житлових умов сільського населення здійснюється через: збереження існуючого житлового фонду, його модернізацію, капітальний ремонт та благоустрій, стимулювання різних форм житлового будівництва, поширення на селі програм молодіжного будівництва, підтримання сприятливих умов функціонування газо-, водо- тепло- та каналізаційних мереж шляхом передачі їх у комунальну власність.
Посилюється контроль за якістю питної води з місцевих джерел.
Інженерне облаштування сільських населених пунктів здійснюється на основі комплексних державних, регіональних і місцевих цільових програм водо-, газо-, електропостачання та розвитку мережі сільських доріг. Інженерні мережі та споруди у сільській місцевості обслуговуватимуться спеціалізованими підприємствами і організаціями на конкурентних засадах під контролем органів місцевого самоврядування.
Поліпшення стану сільських доріг здійснюється за рахунок державного та регіональних фондів розвитку доріг на селі.
Стаття 10.3 Державне регулювання розвитку сільських територій
Здійснюється за рахунок бюджетного фінансування у відповідності із законом України „Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” і визначається за пріоритетами даних паспортизації сільських населених пунктів шляхом розробки та впровадження Комплексних державних програм соціального розвитку сільських територій згідно соціальних стандартів і нормативів. Обсяги фінансування заходів з державного бюджету на розвиток соціальної сфери села та сільських територій встановлюються щорічно.
Стаття 10.4 Розвиток і утримання об’єктів соціальної сфери на селі
Підпорядковується місцевим органам державного управління і місцевого самоврядування і здійснюється за рахунок республіканського і місцевих бюджетів згідно цільових програм соціального розвитку сільських населених пунктів та фонду розвитку сільських територій. Обсяги фінансування на розвиток і утримання виділяються щорічно.
Стаття 10.5 Державна політика підвищення зайнятості, оплати праці та доходів сільського населення
Спрямовується на збереження функціонуючих і створення нових робочих місць на основі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, збалансування попиту та пропозиції робочої сили в сільськогосподарському виробництві та невиробничій сфері на селі, закріплення молоді, спеціалістів та кваліфікованих робітничих кадрів у сільському господарстві та селі, створюються сприятливі умови для розвитку приватної ініціативи та підприємництва на базі розвитку малого і середнього бізнесу, зеленого туризму, відродження народних промислів та ремесел і на цій основі забезпечення зайнятості, підвищення оплати праці та доходів сільського населення.
Сільські жителі, котрі вперше реєструються як суб’єкти підприємницької діяльності у сільській місцевості, звільняються від усіх видів оподаткування терміном на три роки.
Для суб’єктів підприємницької діяльності запроваджуються компенсації із державного і місцевого бюджетів на будівництво та придбання виробничих приміщень і технологічного обладнання в розмірі визначеному законодавством.
Спеціалістам і працівникам сільської соціальної сфери встановлюються підвищені (на 10%) посадові оклади (тарифні ставки) в порівнянні з оплатою праці в містах. Запроваджуються спеціальні програми підвищення зайнятості у сільській місцевості шляхом збільшення державного замовлення на підготовку майбутніх спеціалістів для села до 50%, а в сільськогосподарській галузі до 90%.
Стаття 10.6 Забезпечення соціального захисту працівників сільського господарства та сільського населення
Реалізація системних заходів на державному рівні спрямовується на постійне підвищення заробітної плати в галузі до рівня не нижче середнього по економіці та зростання сукупного доходу сільських сімей до 1,5-2 кратного рівня прожиткового мінімуму, надання компенсацій (субсидій) для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання природного газу та твердого палива, користування транспортом, телефоном тощо, впровадження пільгових цін на придбання інвалідами, ветеранами праці, особами пенсійного віку ліків і медичних препаратів.
Пенсійне забезпечення сільських жителів здійснюється згідно пенсійного законодавства України за трьохступеневою системою: солідарною і накопичувальною загальнообов’язковою державною та добровільною системою пенсійного страхування.
Протягом 2011–2012 рр. в сільській місцевості запроваджується обов’язкове медичне страхування населення, на виробництві – загальнообов’язкове державне соціальне страхування працюючих від нещасних випадків, професійних захворювань та реабілітація постраждалих на виробництві.
Розділ XI. УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ
Стаття 11.1 Предмет управління сільським господарством
Предметом управління сільським господарством за сферами впливу є:
– у виробничій сфері: галузі виробництва сільськогосподарської продукції, лісове, водне господарство та аквакультури, екологічне землеробство та промисли;
– у ринковій сфері: ринки землі, сільськогосподарської, лісо та рибопродукції і продуктів їх переробки; агровиробничих послуг, ресурсного матеріально-технічного та фінансово-кредитного забезпечення сільського господарства;
– у сфері інноваційного розвитку сільського господарства: науково-технічне, технологічне, кадрове, інформаційно-консультаційне, інвестиційне забезпечення, міжнародні зв’язки;
– у соціально-економічній сфері: сільські домогосподарства, їх доходи, витрати, трудові ресурси на селі, сільськогосподарська зайнятість;
– у природоохоронній сфері: земля, її родючість та використання, водоймища, рослинний і тваринний світ, екологія, агротуризм.
Стаття 11.2 Об’єкти управління у сільському господарстві.
Об’єктами управління у сільському господарстві є:
– сільсько-, а також їх об’єднання;
– організації агротехнічних послуг, страхового, фінансово-кредитного обслуговування, інновацій, інформаційно-консультаційних (дорадчих) послуг;
– науково-дослідні, освітні та інші установи та заклади аграрного профілю;
– природоохоронні, ветеринарні заклади тощо.
Стаття 11.3 Основна мета та цілі управління
Створення умов та реалізації таких взаємопов’язаних стратегічних цілей розвитку сільського господарства:
– продовольчої безпеки держави;
– прибутковості господарювання об’єктів управління;
– підвищення життєвого рівня сільського населення;
– соціально-економічного розвитку сільських територій;
– екології та безпеки навколишнього середовища і продуктів харчування.
Стаття 11.4 Суб’єкти господарського і міжгосподарського управління в сільському господарстві
Суб’єкти управління сільським господарством – органи управління, які за суспільно-політичними рівнями поділяються на органи підприємницького управління, місцевого самоврядування, громадського самоуправління та державні управлінські установи.
Порядок делегування повноважень господарствами і підприємствами сільського господарства по управлінню виробничою, маркетинговою, фінансовою, інвестиційною тощо діяльністю кооперативним, асоціативним, кластерним, корпоративним і (або) іншим інтегрованим територіально-виробничим і (або) галузевим (агропродуктовим) міжгосподарським об’єднанням регулюється відповідно з нормами Господарського кодексу та інших законів України.
Стаття 11.5 Суб’єкти громадського управління розвитком сільського господарства
Суб’єкти громадського управління можуть створюватися у вигляді:
– громадських галузевих, агропродуктових і фахових (професійних) саморегулівних об’єднань, що формуються для управління спільною виробничою, маркетинговою, фінансовою та інвестиційною діяльністю учасників, захисту їх інтересів та налагодження приватно-державного партнерства. Діяльність цих об’єднань регулюється Цивільним кодексом, Законом України “Про громадські об’єднання“, іншими законами України прямої дії та установчими (статутними) документами;
– органів місцевого (селищного, сільського, районного, обласного) самоврядування для управління соціально-економічним розвитком сільських громад і територій. Діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України “Про місцевого самоврядування” та іншими Законами України.
Стаття 11.6 Суб’єкти державного управління розвитком сільського господарства
Державне управління сільським господарством здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства, спеціалізованими підрозділами управління розвитком агропромислового виробництва та сільських територій обласних і районних державних адміністрацій.
Стаття 11.7 Принципи розмежування функцій і повноважень (компетенцій) між суспільно-політичними рівнями управління
Розмежування повноважень і відповідальності між суспільно-політичними рівнями управління сільським господарством здійснюється на таких принципах (засадах):
– діяльність органів державного, міжгосподарського і громадського управління забезпечує виконання ними політичних, організаційно-економічних і контрольно-інспекційних (наглядових) функцій;
– центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства є провідною ланкою системи управлінських установ, виконують управлінські функції діючі під громадським наглядом державні та змішані агентства та установи, міжгосподарські та громадські об’єднання, органи місцевого самоврядування тощо, яким делегується частина функцій державного управління;
– органи підприємницького (господарського і міжгосподарського) управління створюються підприємцями у сільській місцевості на засадах повної господарської самостійності у відповідності з законами України;
– органи місцевого самоврядування забезпечують ефективне використання земельних, природно-кліматичних, ресурсних і просторових переваг сільських територій, з використанням можливостей місцевих бюджетів та трансферів з обласних і державного бюджетів з дотриманням принципу “розбудова села заради його мешканців”;
– органи регіонального (районного і обласного) управління розвитком агропромислового виробництва і сільських територій виконують організаційно-економічні і забезпечувальні функції щодо розробки стратегій і виконання програм та проектів розвитку агропромислового виробництва і сільських територій, а також контрольно-інспекційні функції в частині забезпечення агропродовольчої незалежності територій;
– органи державного управління сільським господарством виконують політичні функції щодо створення сприятливого для комплексного розвитку агропромислового виробництва і сільських територій законодавчого поля, економічні функції щодо розроблення і реалізації цільових програм державної підтримки розвитку агропромислового виробництва та сільських територій, регулювання внутрішнього аграрного ринку, розвитку зовнішніх ринків вітчизняної агропромислової продукції, забезпечувальні функції щодо інноваційного розвитку агропромислового виробництва та сільських територій, контрольно-інспекційні функції в частині забезпечення агропродовольчої незалежності держави;
– органи громадського управління здійснюють політичні функції щодо лобіювання інтересів їх членів перед органами місцевого самоврядування, регіонального та державного управління, економічні функції з проведення координаційної роботи по узгодженню суспільно-необхідних витрат, цін та доходів операторів аграрного ринку на всіх стадіях руху сільськогосподарської продукції від виробника до кінцевого споживача, забезпечувальні функції по організації інформаційно-консультаційного забезпечення діяльності їх членів, контрольно-інспекційні функції щодо дотримання законодавства суб’єктами агропродовольчого ринку, місцевого самоврядування, органами господарського, регіонального і державного управління;
Стаття 11.8 Повноваження (компетенції) органів державної виконавчої влади з питань аграрної політики
1. Забезпечення країни продовольством, комплексного розвитку сільського госпродарства і сільських територій, системності заходів з реалізації державної аграрної політики, в тому числі:
− гарантування продовольчої безпеки держави;
− перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави;
− збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації;
− комплексного розвитку сільських територій та розв’язання соціальних проблем села.
2. Система органів державної виконавчої влади з питань аграрної політики
Включає:
- центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики;
- органи управління сільським господарством обласних державних адміністрацій;
- органи управління сільським господарством районних державних адміністрацій;
3. Діяльність центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики спрямована на:
− розроблення та виконання державних цільових, галузевих, інших програм розвитку агропромислового виробництва і сільських територій;
− дотримання аграрних пріоритетів при формуванні і проведенні економічної, соціальної та екологічної політик держави;
формування та забезпечення реалізації:
− державної аграрної політики, спрямованої на забезпечення продовольчої безпеки держави, розвитку сільськогосподарської дорадчої діяльності;
− державної політики в галузях ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин; з питань земельних відносин, якості та безпеки продукції, насіння і садивного матеріалу, біологічної безпеки, родючості ґрунтів.
4. Діяльність органів управління сільським господарством обласних державних адміністрацій спрямована на:
- забезпечення реалізації державної аграрної політики, розроблення та виконання регіональних програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва;
− формування та реалізацію соціальної політики на селі, сталого розвитку регіонального агропродовольчого ринку і сільських територій регіону;
− організацію насінництва, сортовипробування і захисту рослин, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантину, охорони праці.
5. Органи управління сільським господарством районних державних адміністрацій спрямована на:
− реалізацію державної аграрної політики, аналіз тенденцій і прогнозування процесу розвитку агропромислового виробництва і сільських територій, підготовку програми соціально-економічного розвитку району;
− сприяння організації виробництва і збуту аграрної продукції, розвитку ринкової інфраструктури, проведенню моніторингу агропродовольчого ринку;
− здійснення заходів з питань збереження, відтворення та раціонального використання земельних та інших природних ресурсів, охорони праці.
Функції, обов’язки та права органів державної виконавчої влади конкретизуються в положеннях про органи державної виконавчої влади, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та посадових інструкціях працівників, що враховують специфіку їх діяльності.
Стаття 11.9 Повноваження (компетенції) органів господарського і міжгосподарського управління в сільському господарстві спрямоване на досягнення взаємопов’язаних цілей:
– забезпечення прибуткового господарювання та виробництва конкурентоспроможної продукції;
– реалізації інноваційних моделей розвитку підприємств сільського господарства;
– підвищення рівня оплати і соціального забезпечення працівників підприємств;
– участь у соціально значимих проектах розвитку сільських територіальних громад і сільських територій.
- Функції органів господарського управління:
– розроблення і реалізація стратегій, програм, проектів та бізнес-планів інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств (господарств) для забезпечення їх конкурентоспроможності;
– планування і організація маркетингової діяльності з дотриманням принципу «виробляти те, що можна продати»;
– планування і організація операційної діяльності з дотриманням принципу перевищення доходів над витратами;
– запровадження ефективних моделей внутрішньогосподарського розрахунку, фінансового і управлінського обліку та контролю;
– оперативне регулювання господарських процесів, внутрігосподарських та міжгосподарських відносин з урахуванням змін в навколишньому середовищі;
– запровадження ефективних систем мотивації працівників і колективів з використанням комплексу економічних, соціально-психологічних та адміністративно-розпорядчих методів стимулювання високопродуктивної праці;
– дотримання стандартів та запровадження систем управління якістю та безпекою виробничих процесів і продукції сільського господарства;
– високопрофесійне виконання спеціальних функцій спеціалістів сільського господарства, в тому числі шляхом запровадження технологічних і організаційно-економічних інновацій;
– виконання інших функцій, що не суперечать законодавству України.
Функції, обов’язки та права органів господарського управління в сільському господарстві конкретизуються в Типових положеннях про органи господарського управління та посадових інструкціях управлінських працівників і спеціалістів сільського господарства, що враховують специфіку їх діяльності.
3. Діяльність органів міжгосподарського управління:
У сільському господарстві можуть утворюватися міжгосподарські організаційно-управлінські структури у вигляді самоврядних господарських об’єднань кооперативного господарювання та кластерного регіонального співробітництва у організаційно-правових формах товариств, асоціацій, консорціумів.
Добровільні,
Функції, обов’язки та права самоврядних господарських об’єднань деталізуються в Законі України прямої дії та в установчих (статутних) документах.
Стаття 11.10 Повноваження (компетенції) органів громадського самоуправління у сільському господарстві
1. Діяльність організацій громадського самоуправління в агропродовольчій сфері має бути спрямована на:
налагодження державно-приватного партнерства при формуванні та реалізації державної аграрної політики;
досягнення паритету галузевих інтересів та компромісу при вирішення спірних питань міжгалузевих відносин;
підвищення якості продовольчої продукції, економічної та соціальної відповідальності суб’єктів господарювання в аграрній сфері шляхом консолідованого встановлення правил та стандартів їх діяльності на аграрному ринку;
забезпечення прозорості та відкритості механізмів функціонування та розвитку вітчизняних ринків агропродовольчої продукції;
задоволення та захисту законних соціальних, економічних, професійних та інших спільних інтересів їх учасників, в тому числі захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на світових ринках продовольчої продукції.
2. Досягнення визначених цілей організації громадського галузевого саморегулювання в агропродовольчій сфері забезпечують шляхом :
організації відкритої та прозорої взаємодії між представниками суміжних галузей;
забезпечення представництва та захисту інтересів суб’єктів агропродовольчої сфери при формуванні державної аграрної політики;
розробка заходів щодо реалізації державної аграрної політики, через внесення пропозицій до державних, галузевих, регіональних та інших програм розвитку агропромислового виробництва;
забезпечення консолідованого встановлення правил та стандартів господарської та професійної діяльності учасників та механізмів контролю за їх дотриманням;
збір та поширення публічної інформації з питань розвитку агропродовольчої сфери;
забезпечення представництва інтересів вітчизняних суб’єктів господарювання в аграрній сфері на світових ринках та у відносинах з аналогічними структурами інших країн та.