Закон україни

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4

Стаття 3.7 Система програмування комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій

Система програмування комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій – це система розробки прогнозів, стратегій та опрацьованих на їх основі середньострокових (до 5 років) програм і проектів комплексного розвитку сільського господарства та сільських територій, узгоджених відповідно до визначених стратегічних пріоритетів державної аграрної і соціальної політики, періодів програмування, та адміністративно-територіальних рівнів управління.

Розроблення та реалізація системи програм і проектів комплексного розвитку сільського господарства та сільських територій виконується в порядку, передбаченому відповідними Законами України у розрізі їх блоків : аграрного (Про ветеринарну медицину; Про захист рослин; Про охорону земель; Про землеустрій; Про систему інженерно-технічного забезпечення; Про меліорацію земель; Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року); планового (Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України; Про планування і забудову територій; Про Генеральну схему планування території України; Про державні цільові програми); територіального (Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон; Про місцеве самоврядування в Україні; Про місцеві державні адміністрації; Про стимулювання розвитку регіонів); інвестиційно-інноваційного (Про інвестиційну діяльність; Про Національну програму інформатизації; Про інноваційну діяльність; Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки).

Загальні принципи і методики розроблення прогнозів, стратегій, програм і проектів комплексного розвитку сільського господарства та сільських територій визначаються відповідними актами Кабінету Міністрів України і наказами профільних центральних органів виконавчої влади.

Види програм та відповідальні за їх розроблення і виконання

За сферами відповідальності суб’єктів управління та джерелами фінансування програми розвитку поділяються на:

2.1. Державні та регіональні (обласні) цільові програми комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій, що передбачають концентрацію ресурсів і цільове спрямування коштів державного і регіональних (обласних) бюджетів на виконання заходів по забезпеченню продовольчої незалежності держави (регіону) та реалізацію національних і опрацьованих в їх розвиток регіональних (обласних) інноваційно – інвестиційних виробничих і соціальнозначимих проектів і заходів з стимулювання інноваційного розвитку сільського господарства і сільських територій у відповідності з визначеними законами України основними напрямами аграрної політики держави.

За розроблення і виконання цих програм несе відповідальність центральний орган державної та органи регіональної (обласної) виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства України.

Виконання інноваційно – інвестиційних проектів і заходів цільових програм комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій має також передбачатися в Програмі економічного і соціального розвитку України, відповідно регіональних (обласних) – в програмах економічного і соціального розвитку областей (АР Крим) на черговий плануємий рік.

2.2 Національні та регіональні (обласні) галузеві (агропродуктові) цільові програми розвитку сільського господарства, що передбачають консолідоване цільове спрямування коштів з різних джерел (в т.ч. коштів державних і регіональних програм, господарюючих субєктів, позабюджетних фондів розвитку тощо) на реалізацію спільних виробничих, соціальних і екологічних проектів та заходів, спрямованих на запровадження технологічних і організаційно – економічних інновацій з виробництва, зберігання, переробки, реалізації, підвищення якості і безпеки продукції і технологічних процесів або послуг галузей тощо.

За розроблення і виконання цих програм відповідальні громадські саморегулівні агропродуктові та громадські організації, що діють у агропродовольчій сфері.

Національні галузеві (агропродуктові) цільові програми розвитку можуть входити складовою частиною в державні цільові програми комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій.

Регіональні галузеві (агропродуктові) цільові програми розвитку можуть входити складовою частиною у відповідні регіональні цільові програми комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій.

2.3. Місцеві (районні, сільські (селищні)) програми комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій, що передбачають збільшення доходів сільських територій (в т.ч. сільських жителів, господарюючих субєктів та надходжень в місцеві бюджети) за рахунок раціонального використання земельних, природно – кліматичних, ресурсних і територіальних переваг цих територій та консолідоване цільове спрямування коштів з різних джерел (в т. ч. місцевих бюджетів, позабюджетних фондів розвитку, державних і регіональних програм та інших) на реалізацію спільних виробничих і соціальних проектів по створенню робочих місць та дотриманню соціальних стандартів життєзабезпечення сільського населення.

За розроблення і виконання цих програм відповідають органи місцевого самоврядування відповідного рівня.

Інноваційно – інвестиційні проекти і заходи відповідних регіональних цільових програм комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій можуть входити складовою частиною у відповідні місцеві програми комплексного розвитку агропромислового виробництва і сільських територій .

2.4. Господарські програми інноваційно – інвестиційного розвитку, що передбачають концентрацію ресурсів і цільове спрямування коштів господарюючих субєктів на реалізацію господарських і міжгосподарських інноваційно – інвестиційних проектів для підвищення конкурентоспроможності господарюючих субєктів, забезпечення їх інноваційного розвитку, а також узгоджену з органами місцевого самоврядування участь у економічному і соціальному розвитку сільських територіальних громад і сільських територій.

За розроблення і виконання цих програм відповідальні органи господарського і міжгосподарського управління.

Взаємоузгодження розроблення державних, регіональних (обласних) та галузевих (агропродуктових) програм.

Розроблення та реалізація державних, регіональних (обласних) цільових програм комплексного розвитку сільського господарства і галузевих (агропродовольчих) цільових програм розвитку сільського господарства виконується в порядку, передбаченому Законами України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та «Про державні цільові програми».

При цьому галузеві (агропродуктові) цільові програми розробляються в ініціативному порядку відповідними саморегулівнимии агропродуктовими об’єднаннями та громадськими організаціями спільно з органами державної влади.

Державні цільові програми комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій розробляються на строк до 5-ти років і враховують проекти і заходи національних галузевих (агропродуктових) цільових програм, що спрямовані на реалізацію основних напрямів аграрної політики держави.

Регіональні (обласні) цільові програми комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій розробляються в розвиток і деталізацію державних цільових програм комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій на строк до 5-ти років і враховують проекти і заходи регіональних галузевих (агропродуктових) цільових програм, що спрямовані на реалізацію основних напрямів аграрної політики держави.

Взаємоузгодження розроблення і виконання місцевих програм соціально – економічного розвитку сільських громад і територій та господарських програм інноваційно – інвестиційного розвитку.

Розроблення та виконання місцевих програм соціально - економічного розвитку сільських територіальних громад та, сільських територій, а також програм інноваційно – інвестиційного розвитку розміщених на території сільськогосподарських і пов’язаних з сільським господарством підприємств і господарств має здійснюватися на основі програмно – цільового підходу, передбачати комплексний розвиток сільської території і розміщеного на ній агропромислового виробництва та виконуватися в наступній послідовності:

4.1. Розроблення, широке обговорення та затвердження стратегії соціально – економічного розвитку сільської території (сільської територіальної громади), в якій зокрема передбачаються:

– поглиблення спеціалізації і концентрації агропромислового виробництва з урахуванням територіальних переваг;

– пропозиції господарюючим субєктам та сільським громадам щодо реалізації спільних міжгосподарських виробничих і соціальнозначимих інноваційно – інвестиційних проектів з використанням механізмів інтеграції (кооперації, кластеризації, корпоратизації);

– зобовязання органів державного і місцевого самоврядного управліня по стимулюванню реалізації цих проектів.

4.2. Розроблення стратегій і програм інноваційно – інвестиційного розвитку господарюючих субєктів з використанням прийомів спеціалізації і диверсифікації сільськогосподарського і повязаного з ним виробництва та розвитку інтеграційних звязків, в тому числі шляхом їх дольової участі у реалізації спільних виробничих і соціальнозначимих інноваційно – інвестиційних проектів;

4.3. Розроблення, широке обговорення, взаємоузгодження та затвердження середньострокових (до 5-ти років) програм соціально – економічного розвитку сільських територіальних громад як комплексу бізнес - планів реалізації господарських, міжгосподарських і громадських спільних інноваційно – інвестиційних виробничих і соціальнозначимих проектів і заходів.

4.4. Розроблення, широке обговорення, взаємоузгодження та затвердження середньострокових (до 5-ти років) районних програм комплексного розвитку агропромислового виробництва і сільських територій, як зведеного на основі пропозицій сільських територіальних громад та господарських формувань комплексу бізнес - планів реалізації спільних інноваційно – інвестиційних міжгосподарських виробничих і громадських соціальнозначимих проектів і заходів.

4.5. Організація виконання заходів і проектів програм шляхом укладання контрактів (договорів) та виконання взаємних зобовязань учасників: органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування та господарюючих субєктів.

Інтегруючим органом реалізації взаємозвязаного процесу планування розвитку сільськогосподарських і повязаних з сільським господарством підприємств і господарств та агропромислового виробництва по сільській території в цілому має бути управління розвитком агропромислового виробництва державної адміністрації спільно з органами міжгосподарського, громадського та місцевого самоврядування, до науково - методичного супроводу процесу планування і реалізації програм і проектів – залучатися сільськогосподарські дорадчі служби, спеціалізовані консалтингові фірми та наукові установи.

Механізм адаптації програм в процесі їх реалізації.

Державні, регіональні (обласні), галузеві (агропродуктові) цільові програми комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій, а також місцеві програми соціально – економічного розвитку сільських територіальних громад і сільських територій (районів) розробляються на строк до 5-ти років. Проте для врахування значних змін в навколишньому середовищі, потреб і пріоритетів комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій, обсягів можливого залучення інвестицій для реалізації інноваційно – інвестиційних проектів тощо, за результатами моніторингу ходу виконання програм до них можуть вноситися зміни і доповнення в порядках, передбачених в пунктах 3,4.

Стаття 3.8 Статистична звітність, що подається сільськогосподарськими товаровиробниками та контроль за її достовірністю

Сільськогосподарські товаровиробники зобов'язані безкоштовно (за винятком проведення окремих вибіркових обстежень фізичних осіб або сукупностей таких осіб, за участь у яких респонденти отримують грошову компенсацію за витрату часу) в повному обсязі за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені строки подавати органам державної статистики достовірну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку.

Статистичні дані повинні відображати достовірний стан результатів господарської діяльності та використання земель сільськогосподарського призначення.

Контроль за достовірністю та повнотою статистичної звітності здійснюють органи державної статистики.

За надання недостовірних статистичних даних, вживання приписок та перекручень респонденти несуть адміністративну відповідальність.

Розділ ІV

ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ У СІЛЬСЬКОМУ

ГОСПОДАРСТВІ

Стаття 4.1 Земельні відносини у сільському господарстві

1. Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом, а також відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.

2. Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, регіональному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об’єктом господарювання і засобом виробництва у сільському господарстві.

Стаття 4.2 Державний земельний кадастр

1. Для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадян та юридичних осіб необхідною інформацією про землі щодо їх цільового призначення, обмеження у використанні, кількісної і якісної характеристики, їх оцінки, розподілу між власниками і користувачами в Україні ведеться державний земельний кадастр.

2. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Законом України „Про державний земельний кадастр”.

Стаття 4.3 Земельний капітал у сільськогосподарському виробництві

1. Землі сільськогосподарського призначення функціонують в економічному обороті як капітал, що забезпечується їх вартістю за нормативною та експертною оцінкою, проведеною згідно з методиками, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України.

2. Правові засади проведення та регулювання оцінки земель здійснюються відповідно до Закону України "Про оцінку земель".

Стаття 4.4 Включення вартості землі в економічний оборот

Вартість земельної ділянки включається до суми основного і оборотного капіталу, як складова авансованого капіталу і є прибуткоутворюючим фактором виробництва. Порядок включення вартості земель в економічний оборот затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 4.5 Включення вартості земельних ресурсів до алгоритму визначення ефективності сільськогосподарського виробництва

Для забезпечення рівних економічних умов розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва з іншими галузями економіки при визначенні норми прибутку, як основного показника ефективності господарської діяльності, до вартості авансованого у виробництво капіталу включається вартість земельних ресурсів.

Стаття 4.6 Використання вартості земельних ресурсів в економічному регулюванні відтворення сільськогосподарського виробництва

Вартість земельних ресурсів, як складова авансованого у сільськогосподарське виробництво капіталу, що приймає участь у формуванні норми прибутку, враховується при формуванні цін пропозиції на сільськогосподарську продукцію, визначенні потреби у кредитних ресурсах і обсягах державної підтримки та нормативів оподаткування діяльності в сільському господарстві, як галузі з уповільненим оборотом капіталу.

Стаття 4.7 Економічне стимулювання власників земель і землекористувачів за охорону земель та санкції за порушення законодавства щодо збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів

1. Держава здійснює економічне стимулювання землевласників і землекористувачів, у тому числі орендарів, за проведення ними за власні кошти заходів щодо поліпшення екологічного стану земель, їх охорони, збереження, відтворення і підвищення родючості ґрунтів шляхом компенсації витрат на ці заходи. Стимулювання здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів відповідно до державної і регіональних програм охорони земель, застосування пільгового оподаткування земельних ділянок та пільгового кредитування заходів.

2. У разі використання земель їх власниками і користувачами, у тому числі орендарями, методами, що призводять до посилення ерозійних процесів та погіршення якісного стану ґрунтів застосовуються санкції у вигляді штрафів та відшкодувань заподіяної шкоди.

3. Порядок економічного стимулювання заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів затверджує Кабінет Міністрів України.

Розділ V

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

ТА СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Стаття 5.1 Екологічні засади ведення сільського господарства

1. Сільськогосподарська діяльність ведеться способами, що не завдають шкоди навколишньому природному середовищу та здоров’ю людини.

2. Невід’ємною умовою ведення сільського господарства є охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, задоволення потреб населення в екологобезпечних харчових продуктах.

Стаття 5.2 Екологізація сільськогосподарського виробництва

Екологізація сільськогосподарського виробництва здійснюється з метою задоволення потреб населення якісними, екологобезпечними продуктами харчування, охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, оздоровлення навколишнього природного середовища і спрямовується на:

а) розроблення і виконання заходів щодо охорони земель, попередження забруднення ґрунтів та продукції важкими металами, промисловими викидами, пестицидами, радіонуклідами та іншими агрохімікатами;

б) удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення належного рівня якості й конкурентоспроможності вітчизняних харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів та захист внутрішнього ринку від імпорту іноземної продукції, що не відповідає вітчизняним стандартам;

в) розроблення і впровадження вітчизняних стандартів якості на основні види сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів і супутніх матеріалів відповідно до міжнародних вимог;

є) сприяння розвитку органічного виробництва сільськогосподарської продукції шляхом запровадження системи державного стимулювання, фінансової підтримки, створення національного органу сертифікації та ринків збуту.

Стаття 5.3 Екологізація сільських територій

Екологізація сільських територій забезпечується шляхом:

а) дотримання норм екологічної безпеки у формуванні та розміщенні сільськогосподарських виробництв;

б) раціонального використання природних ресурсів на основі створення та впровадження новітніх екологобезпечних технологій сільськогосподарського виробництва;

в) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров’я населення;

д) розвитку рекреаційного та оздоровчого землекористування;

е) збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні.

Стаття 5.4 Принципи екологізації сільськогосподарського виробництва та сільських територій

Основними принципами екологізації сільськогосподарського виробництва та сільських територій є:

а) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і
здоров'я людей;

б) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість
додержання екологічних стандартів та нормативів при здійсненні сільськогосподарської діяльності;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони довкілля;

г) екологізація сільськогосподарського виробництва на основі комплексності рішень з питань охорони довкілля, використання і відтворення земельних та інших природних ресурсів, широкого впровадження новітніх техніки і технологій;

д) збереження цілісності природних об'єктів та видової різноманітності флори і фауни;

є) обов'язковість екологічної експертизи сільськогосподарської продукції, ґрунтів та довкілля;

ж) нормування впливу сільськогосподарської діяльності на довкілля;

з) компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

и) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Стаття 5.5 Державна політика у сфері екологізації сільськогосподарського виробництва, використання та охорони земель, збереження і відтворення родючості ґрунтів

Державна політика у сфері екологізації сільськогосподарського виробництва, охорони земель, збереження і відтворення родючості ґрунтів спрямована на:

а) розробку загальнодержавних і регіональних програм екологізації сільськогосподарського виробництва, використання та охорони земель, збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів. Програми розробляються строком на п’ять років з визначенням складу та обсягів першочергових заходів з екологізації сільськогосподарського виробництва, охорони земель, збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, а також обсягів і джерел ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Виконання загальнодержавних і регіональних програм забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законодавством;

б) удосконалення державної комплексної системи спостережень, що передбачає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. Формування національного та регіональних банків даних про кількісний та якісний стан ґрунтів, забезпечення функціонування інформаційно-аналітичної системи щодо запобігання негативних процесів та ліквідації їх наслідків, планування ґрунтозахисних та інших заходів;

в) здійснення державного контролю за проведенням заходів щодо охорони земель, збереженням та відтворенням родючості ґрунтів.

Стаття 5.6 Вимоги до сільськогосподарських товаровиробників щодо екологізації сільськогосподарського виробництва, використання та охорони земель, збереження і відтворення родючості ґрунтів

Сільськогосподарські товаровиробники зобов'язані:

а) дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;

б) здійснювати заходи щодо охорони земель, збереження, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

в) сприяти виконанню загальнодержавних та регіональних програм щодо екологізації сільськогосподарського виробництва, охорони земель, збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів;

г) вживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу господарської діяльності на екологічний стан сільських територій та ліквідації наслідків цього впливу.

Стаття 5.7 Охорона земель сільськогосподарського призначення

1. Охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується комплексом заходів щодо збереження та відтворення родючості ґрунтів, підвищення екологічної стійкості сільськогосподарських угідь, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

2. Контроль за зміною родючості ґрунтів здійснюється на базі агрохімічного обстеження у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Захист земель сільськогосподарського призначення від ерозії, селів, підтоплення та інших видів деградації здійснюється на основі реалізації заходів, передбачених державними і регіональними програмами, відповідно до робочих проектів рекультивації, захисту земель від ерозії та іншої документації із землеустрою.

4. Правові засади охорони земель здійснюються відповідно до Закону України „Про охорону земель”.

Стаття 5.8 Використання та охорона еродованих та ерозійно небезпечних земель

1. Використання еродованих та ерозійно небезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

2. Власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати протиерозійні ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Стаття 5.9 Використання та охорона радіоактивно забруднених земель

Господарська діяльність на землях, що зазнали радіоактивного забруднення ведеться з дотриманням умов спеціального режиму їх використання.

З метою забезпечення виробництва екологобезпечної продукції на землях, забруднених радіонуклідами передбачається:

а) виконання робіт з комплексу протирадіаційних організаційних, агротехнічних, агрохімічних, зоотехнічних, агромеліортивних заходів, спрямованих на зниження рівня радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції, збереження та відтворення родючості ґрунтів, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;

б) розробка сучасних і удосконалення існуючих технологій виробництва сільськогосподарської продукції на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;

г) оптимізація системи радіологічного моніторингу сільськогосподарських угідь та продукції.

Стаття 5.10 Заходи щодо охорони меліорованих земель

Землевласники та землекористувачі при проведенні меліоративних робіт та експлуатації меліоративних систем зобов'язані здійснювати заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню, забрудненню ґрунтів, вітровій і водній ерозії меліорованих земель, їх деградації, погіршенню стану водних об'єктів.

Стаття 5.11 Державний контроль за використанням та охороною земель, збереженням і відтворенням родючості ґрунтів та проведення їх моніторингу

1. Державний контроль за використанням та охороною земель, збереженням і відтворенням родючості ґрунтів здійснюється Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель та її територіальними органами.

2. Державний контроль за додержанням вимог законодавства з питань екології та раціонального використання природних ресурсів здійснюється Державною екологічною інспекцією та її територіальними органами.

3. Контроль за зміною родючості ґрунтів здійснюється на базі агрохімічного обстеження у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Моніторинг ґрунтів у системі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики проводиться Державною службою охорони родючості ґрунтів та її територіальними органами. Дані агрохімічних обстежень є відкритими та доступними для громадян України, наукових та науково-дослідних установ, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і надаються відповідно до їх письмових звернень у визначений законодавством термін.

4. Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснюються шляхом:

а) проведення перевірок щодо реалізації загальнодержавних і регіональних програм охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів та цільового використання коштів, спрямованих на їх виконання;

б) участі у роботі комісій під час прийняття в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів і забезпечення охорони земель;

в) проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

5. Правові засади державного контролю за охороною земель здійснюються відповідно до Закону України „Про охорону земель”.

Стаття 5.12 Наукове забезпечення використання та охорони земель, збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів

З метою забезпечення науково обґрунтованого використання та охорони земель, збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, поліпшення екологічного стану сільськогосподарських угідь проводяться відповідні наукові дослідження за програмами, що затверджуються в установленому порядку спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади за участю Національної академії аграрних наук України, відповідних центральних органів виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством.

Стаття 5.13 Охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів

1. Підприємства та громадяни, що займаються веденням сільського господарства зобов'язані додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і харчових продуктів.

2. Перелік пестицидів та агрохімікатів, дозволених для використання в Україні, регламенти їх застосування, а також щорічні доповнення до нього визначаються в установленому законодавством порядку.

Стаття 5.14 Вимоги до сільськогосподарських товаровиробників щодо поводження з небезпечними речовинами

Сільськогосподарські товаровиробники, у власності або у користуванні яких є хоча б один об'єкт поводження з небезпечними речовинами, зобов'язані:

а) забезпечити запобігання забрудненню ними навколишнього природного середовища, а у разі виникнення такого забруднення - ліквідувати забруднення та його наслідки для навколишнього природного середовища та здоров'я людини;

б) вживати заходів, спрямованих на запобігання потрапляння небезпечних речовин у навколишнє природне середовище та організм людини;

в) повідомляти про потрапляння небезпечних речовин у навколишнє природне середовище і про заходи, вжиті для ліквідації його наслідків, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та населення;

г) забезпечувати експлуатацію зазначених об'єктів і перевезення небезпечних речовин з додержанням вимог природоохоронного законодавства;

д) ідентифікувати об'єкти поводження з небезпечними речовинами та самі речовини, а також надавати інформацію про такі об'єкти та речовини, що у них зберігаються відповідно до Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки".

Розміщення небезпечних речовин дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях.

Стаття 5.15 Охорона навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу

1. Сільськогосподарські товаровиробники зобов'язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та продуктів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, розробляти і здійснювати заходи спрямовані на запобігання та ліквідацію наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

2. Виробництво і використання нових штамів мікроорганізмів та
інших біологічно активних речовин, а також генетично модифікованих організмів, продукції, отриманої з використанням генетично модифікованих організмів, здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище за дозволом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Стаття 5.16 Охорона навколишнього природного середовища від забруднення відходами

1. Сільськогосподарські товаровиробники повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або безпечного розміщення.

2. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

3. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, Державна служба ветеринарної медицини України, їх органи на місцях забезпечують уповноважені органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян та їх об'єднання інформацією про розташування об'єктів поводження з відходами тваринного походження, епізоотичний, епідеміологічний та екологічний стан території та їх вплив на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

Стаття 5.17 Забезпечення ветеринарно-санітарної і фітосанітарної безпеки

1. Забезпечення ветеринарно-санітарної і фітосанітарної безпеки здійснюється відповідно до законодавства України.

2. З метою відповідності якості та безпеки сільськогосподарської продукції міжнародним вимогам державою здійснюються наступні заходи:

- проведення ветеринарного і фітосанітарного контролю відповідно до законодавства України;

- профілактика, діагностика та ліквідація хвороб тварин за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, за поданням уповноваженого органу в галузі агропромислового комплексу;

- організація державних пунктів штучного осіменіння тварин, заготівлі тваринницької продукції та сировини, майданчиків із забою сільськогосподарських тварин, скотомогильників, спеціальних сховищ (могильників) пестицидів, отрутохімікатів і тари з-під них;

- ветеринарні заходи, спрямовані на охорону території України та недопущення поширення хвороб, спільних для тварин і людини;

- фітосанітарні заходи, спрямовані на недопущення розповсюдження шкідливих і особливо небезпечних організмів, охорону території України від карантинних об'єктів, а також на виявлення, локалізацію та ліквідацію осередків їх розповсюдження.

Стаття 5.18 Контроль і нагляд у сфері поводження з відходами та небезпечними речовинами

1. Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами та небезпечними речовинами здійснюють у межах своєї компетенції сільськогосподарські виробники.

2. Державний контроль і нагляд у сфері поводження з відходами тваринного походження здійснює Державна служба ветеринарної медицини України, інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

3. Нагляд за додержанням законів у сфері поводження з відходами та небезпечними речовинами здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури в межах повноважень, передбачених законом.

4. Державний контроль у сфері поводження з відходами та небезпечними речовинами здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, з питань охорони здоров'я та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади.

Стаття 5.19 Відповідальність за порушення законодавства про охорону довкілля та земельного законодавства України

1. Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства про охорону довкілля та земельного законодавства України, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

2. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам та довкіллю.

3. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону довкілля, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Розділ VI

МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА ФОРМУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ЗАСОБІВ

Стаття 6.1 Майнові відносини в сільському господарстві

1) Майнові відносини – це суспільні відносини, які виникають внаслідок володіння, користування, розпорядження та управління майном на державному, регіональному, господарському та внутрігосподарському рівнях.

2) Майнові відносини регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

3) Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується господарська діяльність, становлять право власності, господарського відання, оперативного управління та використання.

4) Господарська діяльність здійснюється на основі прав володіння розпорядження та користування, передбачених Цивільним кодексом України.

5) Держава забезпечує захист майнових прав усіх суб’єктів господарювання.

Стаття 6.2 Формування матеріально-технічної бази

1) Раціонально сформовані основні виробничі засоби, їх оптимальне співвідношення забезпечують взаємозв’язок обсягів виробництва продукції з ресурсними можливостями підприємств з урахуванням спеціалізації, економічних умов розвитку всіх типів сільськогосподарських формувань.

2) Формування та відтворення матеріально-технічної бази визначається інвестиційною, амортизаційною, кредитною та технічною політикою держави.

3) Розвиток матеріально-технічної бази сільськогосподарських виробників, зокрема основних засобів, є першочерговим завданням аграрної політики та пріоритетним напрямом державної підтримки.

Стаття 6.3 Відтворення матеріально-технічної бази та амортизація основних засобів

1) Державна підтримка розширеного відтворення матеріально-технічної бази спрямовується на врівноваження еквівалентності міжгалузевого обміну, з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку окремих галузей.

2) Фондомісткість сільськогосподарської продукції для обґрунтування еквівалентної ціни визначається на основі науково-обгрунтованої технологічної потреби окремих видів основних засобів на виробництво сільськогосподарської продукції.

3) Просте відтворення основних засобів забезпечується амортизаційною політикою, яка спрямовується на їх прискорене оновлення.

4) Амортизаційні відрахування здійснюються згідно норм та методів, що забезпечують своєчасне відтворення основних засобів впродовж терміну їх використання.

5) Кошти в розмірі нарахованої амортизації є власністю сільськогосподарських виробників і не підлягають вилученню та не оподатковуються.

6) Держава стимулює нарахування та використання коштів амортизаційного фонду за призначенням на придбання сільськогосподарської техніки, будівництво тваринницьких та інших приміщень, формування основного стада, розвиток виноградарства, садівництва тощо.

Стаття 6.4 Оцінка та переоцінка основних засобів

1) Для оцінки основних засобів застосовуються два види оцінки – бухгалтерська та експертна.

2) Порядок бухгалтерської оцінки регламентується Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

3) Порядок експертної оцінки регламентується національними стандартами оцінки. Вона застосовується з метою визначення ринкової вартості в операціях купівлі-продажу, оренди, приватизації та інших.

4) 3 метою забезпечення відповідності сум амортизаційних відрахувань витратам на придбання аналогічних об'єктів здійснюється переоцінка основних засобів шляхом щорічної індексації їх вартості за попередній період з використанням офіційних індексів цін на відповідні види матеріально-технічних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві, за поточний період та під час проведення Всеукраїнського сільськогосподарського перепису. Підприємства можуть самостійно провадити переоцінку основних засобів за результатами експертної оцінки та у відповідності до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Стаття 6.5 Техніко-технологічне оснащення сільського господарства

1) Техніко-технологічне оснащення сільського господарства здійснюється відповідно до чинних законів та на основі державної цільової програми реалізації технічної політики і державної цільової програми розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування для агропромислового комплексу, які розробляються один раз на три-п’ять років, а в разі необхідності коригуються щорічно.

2) Пріоритетність техніко-технологічного оснащення аграрного виробництва, капіталомісткість якого об’єктивно більша порівняно з іншими галузями народного господарства, забезпечується інвестиціями в основні засоби на рівні упереджувально вищому від частки сільського господарства у валовій доданій вартості країни. Відповідні матеріали і розрахунки розробляються уповноваженим виконавчим органом з аграрної політики і продовольства та затверджуються урядом разом з показниками державного бюджету. Недовиконання їх передбачає адміністративну відповідальність.

3) Основними фінансовими джерелами техніко-технологічного оснащення є амортизаційні відрахування, прибуток, позичкові кошти, фінансові ресурси, передбачені в Державному і місцевих бюджетах та інші кошти. Відтворення за рахунок прибутку досягається врівноваженням еквівалентності міжгалузевих економічних відносин.

Стаття 6.6 Інженерно-технічне забезпечення сільського господарства

1) Система інженерно-технічного забезпечення сільського господарства – це сукупність суб’єктів правовідносин, принципів, форм, методів, організаційних та економічних важелів, спрямованих на створення, випробування, сертифікацію, виробництво, реалізацію, використання і обслуговування сільськогосподарської техніки.

2) Правові, організаційні та економічні засади формування і функціонування системи інженерно-технічного забезпечення регулюються відповідними законами.

3) Суб’єктами інженерно-технічного забезпечення сільського господарства є технічні і технологічні науково-дослідні, дослідно-конструкторські та машиновипробувальні установи, заводи тракторного і сільськогосподарського машинобудування, агротехсервісні підприємства і кооперативи, спеціалізовані організації з торгівлі технікою, лізингові компанії, інформаційно-консультативні служби, сільськогосподарські товаровиробники та їх інженерно-технічні підрозділи.

4) Основними завданнями системи інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу є: забезпечення потреб сільськогосподарського виробництва технічними засобами; реалізація державної технічної політики в агропромисловому комплексі, сприяння розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування; формування та розвиток ринку технічних засобів, у тому числі вторинного, розширення мережі сервісних підприємств; забезпечення виробників сільськогосподарської продукції достовірною інформацією про споживчі властивості машин і обладнання, їх наявність, вартість та інше.

Стаття 6.7 Ринок сільськогосподарської техніки і технічного сервісу

1) Господарська діяльність підприємств, організацій, установ різних форм власності із створення, розробки, випробування, сертифікації, виробництва, реалізації, використання і обслуговування технічних засобів для агропромислового комплексу ґрунтується на принципах ринкової економіки.

2) Уповноважений орган виконавчої влади з аграрної політики і продовольства розробляє й реалізує заходи зі створення дієвої розгалуженої мережі ринкових структур.

3) Наповнення ринку технічними засобами вітчизняного виробництва здійснюється на основі його модернізації шляхом інституціональної та структурної перебудови, кооперування, утворення національних і міжнародних промислово-фінансових груп, корпорацій, що об’єднують підприємства-флагмани, які конструюють, створюють і виробляють сучасні енергетичні засоби та здатні впливати на інші структури (підприємства), з метою концентрації їх фінансових ресурсів, проведення єдиної технічної політики, забезпечуючи виготовлення відповідних сільськогосподарських машин і обладнання.

Стаття 6.8 Забезпечення сільського господарства паливно-енергетичними ресурсами

1) Уповноважені органи виконавчої влади сприяють забезпеченню на ринкових засадах сільськогосподарських виробників паливно-енергетичними ресурсами для задоволення їх потреб, енергетичної та екологічної безпеки, розвитку самозабезпеченості аграрного сектору економіки.

2) Стабілізація цін і забезпечення потреби сільськогосподарських товаровиробників паливно-енергетичними ресурсами здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади у відповідності з принципами ринкової економіки.

3) Уповноважені органи виконавчої влади координують наукові дослідження, розробку та впровадження новітніх технологій, біологічних видів палива та нових альтернативних джерел енергії.

Стаття 6.9 Транспортно-логістична діяльність

1) Транспортно-логістична діяльність координується логістичним центром, підпорядкованим уповноваженому органу виконавчої влади з аграрної політики.

2) Ресурсне забезпечення сільського господарства, виробництво та збут аграрної продукції забезпечується функціонуванням транспортно-логістичних систем, що синтезують постачання, виробництво, транспортування, складування, розподіл та забезпечують своєчасне, якісне з мінімальними витратами виконання зазначених процесів.

3) Транспортно-логістична діяльність спрямовується на сучасні інтегровані логістичні технології та розвиток технічної бази аграрного виробництва.

4) Транспортне обслуговування сільського господарства здійснюється відповідно до логістичних технологій управління матеріальними потоками в процесі доставки вантажів споживачеві.

Blog

Закон україни

Содержание

Стаття 3.7 Система програмування комплексного розвитку сільського господарства і сільських територій