1. Поняття господарського права
| Вид материала | Документы |
- Правила І підстави проведення планових та позапланових перевірок фінансово-господарської, 36.52kb.
- Кафедра цивільного та господарського права, 56.77kb.
- План Види суб'єктів господарського права Методи господарського права, 274.03kb.
- Поняття господарського права, 55.83kb.
- О. В. Михайлов господарське законодавство (право) Курс лекцій, 7599.32kb.
- 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
- Курсова робота на тему: “право власності та право повного господарського ведення: спільне, 283.9kb.
- Курсова работа за темою: “право власності та право повного господарського ведення:, 283.48kb.
- 1. Поняття й ознаки права як соціальної системи, 223.31kb.
- Право власності та право повного господарського ведення: спільне та відзнаки, 269.79kb.
132.Підвідомчість та підсудність справ господарським судам.
Підвідомчість- компетенція певних органів або коло справ, віднесених до неї. ГС підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні госп-х договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у зак-ві, крім: * спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;* спорів про встан-ння цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до зак-ва не можуть бути встановлені за угодою сторін; *інших спорів, вирішення яких відповідно до законів У, міждержавних дог-ів та угод віднесено до відання інших органів; 2) справи про банк-во;3) справи за заявами органів Антим-го комітету У, Рахункової палати з питань, віднесених закон-ми актами до їх комп-ції. Підвідомчий ГС спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні госп-х договорів, пов'язаних із задоволенням держ-х потреб. Місцеві ГС розгл-ть у 1 інстанції усі справи, підвідомчі ГС. Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні госп-х дог-в, справи у спорах про визнання дог-в недійсними розгл-ся ГС за місцезнах-нням сторони, зобов'язаної за дог-м здійснити на користь 2 сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні госп-х договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розгл-ся ГС за місцезнах-нням відповідача.Справи у спорах за участю кількох відповідачів розгл-ся ГС за місцезнах-нням 1 з відповідачів за вибором позивача. Якщо ЮО представляє уповн-ний нею відособлений підрозділ, терит-на підсудність спору визначається залежно від місцезнах-ння відособленого підрозділу. Місце розгляду справи з госп-го спору, в якому однією з сторін є апел-ний ГС, ГС АРК, ГС області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий ГС. Справи про банкр-во розгл-ся ГС за місцезн-нням боржника. Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розгл-ся ГС за місцезнаходженням цього органу. Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у корис-нні майном розгл-ся ГС за місцезнах-нням майна. Справи у спорах про порушення майнових прав інтел-ної власності розглядаються ГС за місцем вчинення порушення. Якщо справа не підсудна даному ГС, матеріали справи надсилаються ГС за встановленою підсудністю не пізніше 5 днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи, яку може бути оскаржено. Справа, прийнята ГС до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому ГС. Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в ГС, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого ГС, і передати її на розгляд до іншого місцевого ГС.
133.Досудове врегулювання господарських спорів.
Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ГоспПроцКод, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором. Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів. Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно. Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організаціїне досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
134.Вирішення спорів господарським судом.
Діяльність ГС з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності і складається з окремих стадій. ГС порушує справи за позовними заявами: - підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом; - державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; - прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; - Рахункової палати, яка завертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином-суб'єктом підпр-ї діяльності або його представником. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї доку-тів, якщо цих документів у сторін немає. Питання про прийняття чи неприйняття позовної заяви вирішується суддею. У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше 5днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі. З метою забез-ня правильного і своєчасного вирішення госп-го спору суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду. Основною стадією госп-го процесу є вирішення госп-х спорів. Розгляд справ у ГС 1 інстанції здійснюється суддею одноособово. Проте будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. При розгляді справи ГС може зіткнутися з обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьому засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів тощо), тоді розгляд справи відкладається. Іноді ГС не в змозі розглянути справу до вирішення пов'язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. У цих випадках він зупиняє провадження у справі, а потім поновлює його після усунення обставин, які зумовили зупинення. Вирішення спору по суті (тобто задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково) завершується прийняттям рішення. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально, - більшістю голосів суддів. Якщо ГС не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу. Рішення ГС набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законноїсили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Виконання рішення ГС провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше 3 місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено.За загальним правилом вирішення господарських спорів завершується прийняттям рішення чи винесенням ухвали судом першої інстанції, проте в окремих випадках господарське судочинство може продовжуватися в апеляційній і касаційній інстанціях.
135.Поняття монопольного становища на ринку.
Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господ-ння, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господ-ння, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антим-го комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %. Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) визначається в межах території України. Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антим-м комітетом України та його терит-ми управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).
136.Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання(КСГ).
З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету У здійснюють державний контроль за КСГ. Концентрацією визнається: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання 1 суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю 1 або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання; 3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 % голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання. Учасниками концентрації визнаються: *суб'єкти господ-ння, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання; *суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, чи суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль; *суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі; *суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господ-ння; ФО та ЮО, пов'язані з учасниками концентрації, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб'єктом господ-ння.
137.Зловживання монопольним становищем: поняття та види.
Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %. Зловживаннями монопольним становищем вважаються: 1) нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;2) обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;3) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; 4) інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;5) встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів; 6) встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.
138.Правове становище Антимонопольного комітету України.
Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний ВРУ. АКУ щорічно подає ВРУ звіт про свою діяльність. Основними завданнями АКУ є: здійснення державного контролю за дотриманням антим-го зак-ва; запобігання, виявлення і припинення порушень антим-го зак-ва; контроль за екон-ю концентрацією;сприяння розвитку добросовісної конкуренції. АКУ будує свою діяльність на принципах: - законності; - гласності; - захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів. Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та 10 державних уповноважених. АКУ в межах наданої йому компетенції має право: 1) визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому; 2) видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень; 3) видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання; 4)вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства; 5) накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом; приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами МС, органами адм-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антим-го зак-ва, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів АКУ, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування; здійснювати інші дії, передбачені законодавством про АКУ.Здійснення іншими органами державної влади повноважень АКУ у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, не допускається.
139.Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: 1) антиконкурентні узгоджені дії; 2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем; 3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; 4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі; 11) порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; 12) концентрація без отримання відповідного дозволу органівАнтимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна тощо. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом, яка виражається у вигляді: штрафів, примусового поділу, адм-ї відп-сті, відшкодування шкоди. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: ЮО; ФО; групу суб'єктів господарювання - ЮО та/або ФО. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. Посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю можуть нести адміністративну відповідальність згідно з законом. . Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
140.Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: 1) збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; 2) отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: * заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення зак-ва про захист економічної конкуренції;*поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;