1. Поняття господарського права

Вид материалаДокументы

Содержание


52.Право приватної власності.
54.Право державної власності.
56.Правовий режим майна підприємств.
57.Право інтелектуальної власності.
До об'єктів права інтел-ної власності, зокрема, належать
58.Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності.
59.Охорона прав на промислові зразки.
60.Оорона прав на знаки для товарів.
61.Авторські та суміжні права та їх правовий захист.
62.Поняття господарських зобов’язань.
63.Характеристика основних видів господарських зобов'язань.
64.Виникнення господарських зобов’язань.
Укладення договору.
65.Забезпечення виконання господарських зобов’язань.
66.Зміна та припинення господарських зобов’язань.
67.Поняття та особливості господарського договору.
68.Функції та значення господарського договору.
69.Класифікація господарських договорів.
70.Загальна характеристика концесійного договору.
71.Форма господарського договору.
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Всі способи набуття права власності, зазначені в законо­давстві, поділяються на первісні і похідні.

Первісними визначаються такі способи, коли пра во власності виникає на річ вперше або незалеж- но від попере­дніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробни чої діяльності, націоналізація, рекві­зиція, конфіс- кація, вилучення безгосподарно утримуваного майна, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездо- глядна ху­доба. Похідними визнаються такі спосо би набуття права вла­сності, за яких право нового власника грунтується на праві попереднього влас ника і виникає внаслідок волевиявлення остан -нього. В усіх випадках похідного набуття права влас­ності має місце правонаступництво, тобто пе рехід прав від однієї особи до іншої. Найбільш поширений похідний спо­сіб набуття права влас- ності - передача майна за договором (поставки, купівлі-продажу, міни тощо). Підстави припинен ня права власності поділяються на такі, що зале- жать від волі власника (угоди щодо відчужен­ня майна, повне споживання майна внаслідок корис- тування ним), і такі, що від неї не залежать (при -мусовий продаж чи примусове вилучення майна згідно із законом, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).




52.Право приватної власності.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни

та особи без громадянства. Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні Праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, АТ, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Об'єктами ПП власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Зак-ми актами У може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності. Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, ЮО та державі. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України. Право ПП може бути передано у спадщину громадянам, ЮО, державі.

53.Право колективної власності.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки,політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні с\г і підприємства, с\г кооперативи, садівницькі товариства, с\г АТ, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. У колективну власність можуть бути передані землі колективних с\г підприємств, с\г кооперативів, с\г АТ , у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних с\г підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Об'єктами права власності господарського товариства, що є ЮО, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Об'єктом права власності господарського об'єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого,міжгалузевого регіонального об'єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. Об'єктами права власності громадських об'єднань, у т.ч. профспілок, благодійних та інших громадських фондів тощо. Об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки тощо. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.


54.Право державної власності.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адмін-територ одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: ВРУ- на землі загальнодержавної власності України; ВР АРК - на землі в межах тер-ії республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до зак-х актів України.Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність ВРУ та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. Держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов'язаннями один одного.


55.Правовстановлюючі документи.


56.Правовий режим майна підприємств.

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотнікошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства відповідно до законів У, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним

майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним під-вом, належить йому на праві операт-го упр-ння. Здійснюючи право опер-го упр-ння, казенне під-во володіє та корис-ся зазначеним майном. Казенне під-во має право розпор-ся закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і належить до основних фондів під-ва, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті. Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції. Джерелами формування майна підприємства є:1. грошові та матеріальні внески засновників;2. доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;3. доходи від цінних паперів; 4. кредити банків та інших кредиторів;5. капітальні вкладення і дотації з бюджетів;6. надходження від роздержавлення і приватизації власності;7.придбання майна іншого підприємства, організації;8.безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;9.інші джерела, не заборонені зак-ми актами У. Підприємство, якщо інше не передбачено чинним зак-вом та його статутом, має право продавати і передавати іншим під-вам, орг-ціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Під-ву надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених зак-вом У.


57.Право інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

До об'єктів права інтел-ної власності, зокрема, належать:літературні та художні твори;комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; раціоналізаторські пропозиції;сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці тощо. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності . Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором.


58.Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності.

Винахід(корисна модель)- результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технологіїї.Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання. Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання. Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них. Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель є: 1) винахідник; 2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель за договором чи законом. Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель є: 1) право на використання винаходу, корисної моделі; 2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі,); 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід до набрання ними чинності. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель спливає через десять років від дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку.


59.Охорона прав на промислові зразки.

Правова охорона надається промисловому зраз ку, що не суперечить суспільним інтересам, прин ципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбу- вання або їх поєднання, які визначають зовніш- ній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Право власності на промисловий зра -зок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Відомства і продовжується Ві- домством заклопотанням власника патенту, але не більш як на п`ять років. Обсяг правової охо- рони, що надається, визначається сукупністю сут тєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитися в межах опису промислового зразка. Патент надає його власнику виключне право використовувати про- мисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Будь-яке посягання на права власника патенту, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згід- но з чинним законодавством У. На вимогу влас- ника патенту таке порушення повинно бути при- пинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати по- новлення порушених прав власника патенту мо- же також особа, яка придбала ліцензію, якщо ін- ше не передбачено ліцензійним договором.


60.Оорона прав на знаки для товарів.

Правова охорона надається знаку, який не су- перечить суспільним інтересам, принципам гу- манності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охо- рони, встановлені Законом. Об'єктом знака мо- жуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та ін- ші позначення або їх комбінації, виконані у будь -якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право вла сності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати по -дання заявки до Відомства і продовжується Відо- мством за клопотанням власника свідоцтва, по- даним протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років. Порядок продовження стро- ку дії свідоцтва встановлюється Відомством. Об- сяг правової охорони, що надається, визначаєть- ся наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг. Право на одержан- ня свідоцтва у порядку, встановленому цим Зако- ном, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. Право на одержання свідоц- тва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умо- ви, що вказана заявка не вважається відклика - ною, не відкликана або не відхилена. Свідоцтво надає його власнику виключне право користува- тися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Взаємовідносини при користуванні знаком, сві- доцтво на який належить кільком особам, визна- чаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію)на використання зна- ка та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, вва- жається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чин- ним законодавством У. На вимогу власника сві -доцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'яз. відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.


61.Авторські та суміжні права та їх правовий захист.

Законом охороняються особисті (не майнові) і майнові права авторів та їх право- наступників, пов'язані із створенням та викори станням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробни- ків фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Особа, яка має авторське право, для спо- віщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщуєть- ся на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - (С), імені (наймену- вання) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Особа, яка має авторсь- ке право або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнаро- дуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор.Автором вважається особа, зазначена як автор на примірнику обнаро- дуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судов. порядку не буде доведено інше. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право доз- воляти або забороняти:1) відтворення творів; 2)публічне виконання і публічне сповіщення тво- рів; 3) публічний показ та інше. Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються су- дом, у порядку, встановленому чинним законод. У. Судивідповідно до його компетенції розгля- дає спори про:встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва.


62.Поняття господарських зобов’язань.

Господарське зобов’язання - це врегульоване пра вом госп. відношення, в силу якого одна особа має право вимагати від іншої здійснення госпо- дар. функцій - передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов’язана виконати вимоги щодо предмета зобов’язання і має право вимагати за це зустрічної винагороди (сплатти грошей, зустрічних послуг і т. ін.) Господарські зобов’язання виникають з ряду підстав, а саме: 1.держ контракту чи держ замо- влення. Зміст договору, що укладається на під- ставі держ. замовлення, повинен відповідати цьо- му замовленню. 2.З іншого акту органу управлін- ня. 3.Із господарського договору, укладеого на підставі держ контракту, держ замовлення чи ін- шого управлінського правового акту . 4. Із госпо- дарського договору, укладеного за простою зго- дою сторін. Виконання зобов'язань може забезпе- чуватися згідно з законом або договором: неус- тойкою (штрафом, пенею), заставою, порука, завдатком. Припиняється зобовязання по вико- нанню, збігом боржника і кредитора в одній осо- бі, угодою сторін, неможливістю виконання, смертю боржника, кредитора, ліквідацією юрид. особи (боржника або кредитора).


63.Характеристика основних видів господарських зобов'язань.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 (господарські організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності) цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати: - між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; - між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств; - між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; - в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.


64.Виникнення господарських зобов’язань.

Господар. зобов’яз. виник. з ряду підстав, а саме: Держ контракту чи держ замовлення. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
  • З іншого акту органу управління.
  • Із господар. договору, укладеного на під- ставі держ контракту, держ замовлення чи іншо- го управлінського правового акту .
  • Із господарського договору, укладеого за простою згодою сторін.

Укладення договору. Договір вважається укладе- ним, коли між сторонами в потрібній у належ - них випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, що- до яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Форма договору. Коли сторони домовились укласти д. у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для да- ного виду д. ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін д. повинен бути укладений в письмовій формі, він може бу- ти укладений як шляхом складання одного доку мента, підписаного сторонами, так і шляхом обмі ну листами, телеграмами, телефонограмами та ін.. В передбачених законом випадках д. може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. Пропозиція укласти договір. Коли пропозиція укласти договір зроблена усно без зазначення строку для відповіді, договір вважа- ється укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Відповідь про згоду укласти договір на інших умовах. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою пропозицією.


65.Забезпечення виконання господарських зобов’язань.

Виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором: 1.Неустойкою- (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник пови- нен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. 2. Заставою. В си- лу застави кредитор (заставодержатель) має пра- во в разі невиконання боржником (заставодав- цем) забезпеченого заставою зобов'язання одер- жати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.Застава ви никає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. 3. Порука. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному об- сязі або в частині. Порука може забезпечувати ли ше дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. 4.Завдаток. Зав- датком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підт- вердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за не- виконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.


66.Зміна та припинення господарських зобов’язань.

Тут тільки припинення зобов. 1. Зобовязання припиняється виконанням. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бу- ти замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено інше. При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його по- вернення боржник вправі затримати виконання. В цьому випадку кредитор вважається таким, що прострочив. 2. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зара хування досить заяви однієї сторони. 3. Недопус- тимість зарахування Не допускається зарахуван ня вимог:1) по яких минув строк позовної давнос ті; 2) про відшкодування шкоди, викликаної уш- кодженням здоров'я або заподіянням смерті;3) про довічне утримання; 4)в інших випадках, передбачених законом.4.Зобов'яз. припин. збі- гом боржника і кредитора в одній особі. 5.Зобов'яз. прип. угодою сторін, зокрема уго- дою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами. 6.Зобов'яз. припин. Неможли- вістю виконання, якщо вона викликана обста- винами, за які боржник не відповідає.7.Зобов'яз. припин. смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі борж- ника. Зобов'яз. припин. смертю кредитора, як- що виконання провадиться особисто для креди- тора. Зобов'яз. припин. ліквідацією юрид. особи (боржника або кредитора).

67.Поняття та особливості господарського договору.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними

зобов'язаннями. КМУ, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Зміст ГД становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. ГД вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. ГД за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими

сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорівУкладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа. До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.


68.Функції та значення господарського договору.

Тільки функції!!!Функції господар. договору — це передбачені або санк­ціоновані законом регу- лятивні властивості його як юридич­ного акта, завдяки яким врегульову ються відповідні госпо­дар. відносини. Господар. договору властиві зага льні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції.Загаль ними функціями догово ру є: — ініціативна (договір як акт прояву ініціа- тиви і узгодже­ної волі сторін врегулювати певні відносини); — програмно-координаційна (дого- вір як програма пове­дінки сторін щодо здійснен- ня господар. відносин і засіб узгодження, коорди нації їх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);—інформаційна (договір завдяки форма- льній визначеності його умов включає в себе ін- формацію про правове станови­ще сторін у дого- ворі, яка необхідна сторонам, у відповідних ви- падках — юрисдикційним органам, третім особам); — гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії вико- нання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове ви­конання зобов'язань сторін шляхом використання майно­вих санкцій, засобів оперативного впливу). Спе- цифічними, властивими господар. договору є такі функції:— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінан- суються за рахунок державного бюджету; --- пра- вового засобу реалізації державних замовлень. — правового інструмента(засобу) децентралізо- ваного планування господар. діяльності. Таким чином, істотні умови господар. договорів є обо- в'язковою економіч. інформацією для складання планів – п-ств.


69.Класифікація господарських договорів.

Теорія зобов'язального права класифікує госпо- дар. дог. за кількома критеріями. За суб 'єктним складом розрізняються дво- і багатосто­ронні договори. Прикладом першого є поставка продук ції (сторони - постачальник і покупець - ЦК). Прикладом другого договору є перевезення ван­тажів: у ньому беруть участь перевізник, ванта- жовідправ­ник і вантажоодержувач - особа, упов- новажена на одер­жання вантажу.Залежно від спо собу виникнення розрізняють формаль­ні, реальні і консенсуальні господар. д.. Для укладання фор- мального господар. д. необхідні два моменти: уз- годження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній формі. Для укладання реального господар. д необхідні не тільки узгод- ження волі сторін, а й ередача речі - об'єкта дого- вору. Консенсуальні д .- це такі господар. д, які виникають у момент реальних намірів сторін, не- двозначно виражених словами або конклюдентни ми діями. За способом оферти і визначення зміс- ту розрізняють: • д. приєднання. Це господар. д, у яких одна сторона наперед визначає істотні умо ви майбутнього договору. Іншій стороні залиша- ється або прийняти їх, або не вступати в д. • д. зміст яких сторони визначають при їх укла­данні.

За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господар. д. Прості д мають у своєму тек сті майнові елементи лише одного виду д: постав ки, міни, перевезення і т. ін.У складних господар. д. поєднуються майнові елементи двох і біль­ше д. Наприклад, у д. підряду на кап. будівництво - поставка, підряд, майновий найм. За предметною ознакою закон розрізняє господар. д на передачу майна у власність (повне господар. відання, опе- ративне управління), на передачу майна у строко ве сплатне користування, на виконання робіт, на пе­ревезення вантажів(транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.За регулятив ними функціями розрізня ють: попередні і основ ні господар. д. Поперед- ній д. визначає умови, на яких сторони зобов'язу- ються у певний строк укла сти господар. д. • гене ральні і поточні господар. д.. Перший укладаєть- ся на весь період діяльності, яка регулюється. По точні (разові) д уклад. на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (корот- кі) проміжки часу.


70.Загальна характеристика концесійного договору.

Концесійний договір – це письмоав угода між концесодавцем і концесіонером, яким визначено права і оюов’язки сторін. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, КМУ або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим 50 років. КМУ може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії. Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством. Умовами концесійного договору повинно передбачатися максимальне використання в концесійній діяльності праці громадян України, в тому числі звільнених у зв'язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого передано в концесію.


71.Форма господарського договору.

ГД – майновий правочин суб’єкта госп-ння з контрагентом, який змінює, встановлює та припинює права і обов’язки сторін у сфері гос-ння.Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.


72.Зміст господарського договору.

ГД – майновий правочин суб’єкта госп-ння з контрагентом, який змінює, встановлює та припинює права і обов’язки сторін у сфері гос-ння.При укладенні ГД сторони можуть визначати зміст договору на основі: 1)вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;2) примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;3) типового договору, затвердженого КМУ, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.ГД вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні ГД сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.Умови про предмет у ГД повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у ГД визначається в порядку, встановленому Госп-м Кодексом, іншими законами, актами КМУ. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії ГД є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними ГД, не поширюються умови укладеного договору, якщо дог-м не передбачено інше. Закінчення строку дії ГД не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.