Кременчуцьке міське управління юстиції н. К. Проценко М. В. Шиш
| Вид материала | Документы |
- Кременчуцьке міське управління юстиції матер І а л и заочногосем І нару планування, 422.75kb.
- Кременчуцьке міське управління юстиції н. К. Проценко Л. П. Піцул, 315.72kb.
- Кременчуцьке міське управління юстиції в.І. Доленко Н. К. Проценко, 259.1kb.
- Міністерство юстиції України Кременчуцьке міське управління юстиції нака, 84.25kb.
- Методичні рекомендації : «Здійснення систематизації законодавства в органах та установах, 208.69kb.
- Головне управління юстиції у Черкаській області Черкаське міське управління юстиції, 749.11kb.
- Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Полтавській області, 1226.2kb.
- Затверджено наказ Головного управління юстиції у Рівненській області, 787.62kb.
- Затверджено наказ Головного управління юстиції у Рівненській області, 743.75kb.
- Міністерство юстиції україни стахановське міське управління юстиції луганскої області, 114.93kb.
КРЕМЕНЧУЦЬКЕ МІСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ
Н.К.Проценко
М.В.Шиш
Суб’єкти господарювання
Кременчук
2009
Проценко Н.К., Шиш М.В.
Суб’єкти господарювання. Комунальні унітарні підприємства, 2009. - 48 с.
Проценко Н.К. – начальник Кременчуцького міського управління юстиції
Шиш М.В. – головний спеціаліст Кременчуцького міського управління юстиції
Авторами посібника підготовлено методичні рекомендації з метою ознайомлення юрисконсультів та працівників юридичних служб підприємств, організацій та установ, посадових осіб місцевого самоврядування, студентів юридичних факультетів з такими поняттями Господарського права, як учасники відносин у сфері господарювання та суб’єкти господарювання, визначити правове становище комунальних унітарних підприємств.
ЗМІСТ
Учасники відносин у сфері господарювання 4
Суб’єкти господарювання 7
Господарські організації 9
Господарські товариства 9
Об’єднання підприємств 10
Громадяни, іноземці, особи без громадянства 16
Кредитні спілки 18
Благодійні організації 20
Правове становище підприємств 22
Організаційно-правові форми підприємств 25
Приватне підприємство 25
Підприємство колективної власності 27
Державне унітарне підприємство 30
Комунальні унітарні підприємства 32
Додатки 38
Учасники відносин у сфері господарювання
Вперше у господарському законодавстві чітко окреслене коло учасників відносин у сфері господарювання. Раніше ці учасники поодинці згадувалися у тих чи інших господарсько-правових актах і відігравали значну роль у різних правовідносинах. Однак лише кодифікація дала можливість узагальнити таку участь і зробити вичерпний перелік її представників, який допомагає більш чіткому визначенню понять «господарські відносини» і «господарські правовідносини». Таким чином і виникло узагальнююче поняття «учасник відносин у сфері господарювання». Можна сподіватися, що воно не стане зайвим як у самому господарському законодавстві, так і в практиці його застосування.
Узагальнення, про яке йшлося вище, не позбавляє юридичної специфіки кожний різновид учасників відносин у сфері господарювання. У цьому можна переконатися при розгляді подальших статей Господарського Кодексу України (далі – ГК) та коментарів до них. Наприклад, тільки питанням правового статусу суб'єкта господарювання (а це провідний учасник відносин у сфері господарювання) присвячено майже 80 статей (розділ II «Суб'єкти господарювання»). Важливо врахувати й той факт, що поняття «суб'єкт господарювання» отримало закріплення у Конституції України (ч.4 ст.13). Чимало статей ГК присвячено й визначенню правового статусу інших учасників відносин у сфері господарювання.
За логікою законодавця, суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усі інші учасники не мають такої ознаки, хоча їх дії так чи інакше конкретно пов'язані саме з такою діяльністю. Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 ГК). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією.
Деяких пояснень потребує поняття «споживачі». Кодекс не дає визначення цього поняття. Тому слід скористатися тим визначенням, яке міститься в іншому акті господарського законодавства, а саме у Законі України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. Стаття 1 цього Закону визначає споживача товарів як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Виходячи з цього стає зрозумілим, що Кодекс, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб - організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими або не господарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо). Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі - фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством (наприклад, Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р.). Однак останнє положення має єдиний виняток. Якщо права споживачів - фізичних осіб порушуються в результаті зловживання монопольним становищем або недобросовісної конкуренції, то факти цих порушень можуть стати підставою для притягнення суб'єктів господарювання (виробників, виконавців або продавців) до відповідальності в рамках господарських відносин, якими є й антимонопольно-конкурентні відносини.
Суб’єкти господарювання
Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
На відміну від інших учасників господарських відносин, суб'єкти господарювання:
безпосередньо здійснюють господарському діяльність (діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру);
залишаються учасниками господарських правовідносин навіть у разі коли вони певний час не здійснюють конкретні господарські операції;
є учасниками всіх видів відносин у сфері господарювання: господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських.
Загальними ознаками суб'єкта господарювання є наявність господарської компетенції, відокремленого майна та самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах цього майна (крім передбачених законодавством випадків).
Важливою ознакою будь якого суб'єкта господарювання є наявність компетенції. Наведене у ГК законодавче визначення господарської компетенції суб'єктів господарювання дає з цілому досить повну уяву про сутність і зміст цього поняття. Господарська компетенція суб'єктів господарювання визначається як сукупність господарських прав та обов'язків щодо здійснення господарської діяльності. Суб'єкту господарювання належать як повноваження щодо безпосереднього виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, так і організаційно установчі повноваження. Господарська компетенція суб'єктів господарювання встановлюється законодавством і конкретизується у статутах, інших установчих документах, які затверджуються їх засновниками.
Будь який суб'єкт господарювання може здійснювати свою діяльність лише за наявності певної матеріальної бази. Майнова відокремленість є важливою ознакою суб'єкта господарювання. У сучасних умовах її зміст може бути як максимально широким, включаючи всі повноваження суб'єкта стосовно володіння, користування та розпорядження майном (що опосередковується правом власності), так і обмеженим. В останньому випадку має місце здійснення господарської діяльності на базі чужого майна (право господарського відання та оперативного управління). Юридичною формою відокремлення майна господарських організацій є його закріплення на самостійному балансі.
Як варіант майнової відокремленості подекуди виділяють здійснення господарювання на базі орендованого майна. Але слід мати на увазі, що наявність у суб'єкта орендованого майна ще не є достатньою передумовою майнової відокремленості, яку належним чином може забезпечити лише існування майнового права суб'єкта на відповідне майно.
Суб'єкти господарювання, реалізуючи господарську компетенцію, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наприклад, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.
У ч.2 ст.55 ГК коло суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність, визначено виходячи із сутності регульованої змішаної економіки та адекватно відображає весь склад реально функціонуючих на цей час у господарському секторі України суб'єктів.
Господарська організація є узагальнюючим поняттям, яке поширюється на суб'єктів господарювання, що мають певну внутрішню організаційну структуру і мають права юридичної особи.
У ч.2 ст.55 ГК також вказується на важливу передумову здійснення суб'єктами господарювання господарської діяльності необхідність легітимації в установленому законодавством порядку. Специфікою суб'єктів господарювання як учасників господарських відносин є необхідність, у вказаних законодавством випадках, не тільки легітимації самого суб'єкта шляхом державної реєстрації, а і здійснення ним окремих видів діяльності шляхом ліцензування та патентування.
Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених Господарським Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Господарські товариства є юридичними особами; визнаються суб’єктами підприємницької (або комерційної господарської) діяльності і, за загальними правилами, можуть здйснювати будь-які види такої діяльності, якщо інше не передбачено законом.
Правовое становище господарських товариств регулються Господарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991р. «Про господарські товариства» та Законом України від 17.09.2008р. «Про акціонерні товариства». Положення Закону Україн «Про господарські товариства хоч і приведені у відповідність з Цивільним кодексом згідно із Законом від 27.04.2007р., проте не забезпечують праввового регулювання відносин щодо створення, функцонування та припинення госопдарських товариств, які належать до об’єднань капіталів, адекватно сучасному стану цих відносин в Україні.
Господарський кодекс передбачає п’ять форм господарських товариств, чоитири з яких є найбільш поширеними у світі (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відовідальністю, повні товариства, командитні товариства), а також товариства з додатковою відповідальністю, які в багатьох країнах світу розглядаються як модифікація товариств з обмеженою відповідальністю.
Для успішної діяльності в умовах ринкової конкуренції суб'єкти господарювання прагнуть об'єднуватись у промислові, банківські, промислово-фінансові та інші групи.
Такі групи (об'єднання) суб'єктів господарювання визначаються в господарському законодавстві як господарські об'єднання. Господарські об'єднання слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не їх об’єднаннями. Господарське об'єднання - це один із видів суб'єктів господарювання.
Об'єднання підприємств - це господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств. Таким чином, учасники відносин у сфері господарювання, які не є підприємствами, не можуть бути учасниками об'єднання підприємств. Натомість, вони можуть бути учасниками об'єднань інших суб'єктів господарювання – юридичних осіб або об’єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше не передбачено Господарським кодексом та іншими законами. (наприклад, об'єднання кооперативів, об'єднання сільськогосподарських кооперативів, об'єднання фермерських господарств; банківські об'єднання, об'єднання інших фінансових установ (саморегулівні організації учасників ринку цінних паперів, кредитних спілок, страхових організацій, адміністраторів недержавних пенсійних фондів тощо).
Закон чітко визначає мету, з якою утворюються об'єднання підприємств. Це - координація їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств можуть здійснювати господарську діяльність, однак, оскільки їх метою не є отримання прибутку (хоч такий і може мати місце за результатами господарювання), їх не можна віднести до суб'єктів підприємницької діяльності. Такий висновок має практичне значення у разі вирішення питання щодо можливості визнанні об'єднання підприємств банкрутом.
Об'єднання підприємств можуть утворюватися двома способами: а) самими підприємствами на добровільних засадах; б) за рішенням органів, які відповідно до чинного законодавства мають право утворювати об'єднання підприємств. Що стосується суб'єктного складу учасників об'єднань підприємств, то ч.2 ст.118 ГК встановлює, що в об'єднання підприємств, які створюються в Україні, можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав (іноземні підприємства у вузькому розумінні), а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.
Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Типовим прикладом тимчасового об'єднання, створення якого прямо передбачене законом, є консорціум.
Об'єднання підприємств є юридичною особою. Відтак, на нього поширюються норми глави 7 Цивільного Кодексу, що містять загальні положення про юридичну особу, а господарська правосуб'єктність об'єднань підприємств визначається нормами ГК та інших актів господарського законодавства. Проте дія норми щодо юридичної особи не поширюється на інші види господарських об'єднань. Так, не є юридичною особою промислово-фінансова група, банківське об'єднання, холдингова група тощо.
Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до ст.58 ГК те Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
У Господарському кодексі вперше передбачено поділ об'єднань підприємств, залежне від порядку їх заснування, на господарські об'єднання і державні чи комунальні господарські об'єднання. При цьому, незважаючи на назви вказаних видів об'єднань підприємств, визначальною ознакою для кваліфікації того або іншого виду об'єднання є не форма власності, на якій утворені підприємства, що об'єднуються, а саме порядок їх утворення - добровільний чи примусовий.
Господарське об'єднання визначається в законодавстві як об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Це означає, що учасниками господарського об'єднання можуть бути приватні, колективні, державні або комунальні підприємства у будь-якому поєднанні.
Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Так, асоціації і корпорації належать до договірних об'єднань, а концерни і консорціуми - до статутних.
Державне (комунальне) господарське об'єднання - це об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Так, згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 21 грудня 2006р. КМУ затверджує положення та статути державних господарських об'єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників та заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.
Зазначені повноваження (у тому числі щодо затвердження статутів державних господарських об'єднань) реалізовані КМУ при створенні державних концернів (наприклад, постанови КМУ «Про утворення державного авіабудівного концерну «Авіація України» від 14.03.2007р., «Про утворення Державного концерну «Укрторф» від 03.05.2007р., «Про утворення Державного концерну «Синтез-газ України» від 05.12.2007р.
Право КМУ приймати рішення про створення державних господарських об'єднань встановлене також п.5 ч.2 ст.5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006р. Статтею 6 цього Закону передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ініціюють створення державних господарських об'єднань, розробляють проекти їх установчих документів, затверджують їх статути і здійснюють контроль за їх дотриманням, укладають контракти з керівниками державних господарських об'єднань та здійснюють контроль за їх дотриманням тощо.
Зазначена колізія норм двох вказаних законів має вирішуватися на користь норм Закошу України «Про Кабінет Міністрів України», який прийнято пізніше.
За низкою декретів КМУ були утворені об'єднання державних електроенергетичних підприємств, державних підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення, державних підприємств зв'язку, підприємств вугільної промисловості, державних підприємств транспорту і дорожнього господарства, статути яких затверджувалися відповідними галузевими міністерствами, в окремих випадках - за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном, і в обов'язковому порядку - з Антимонопольним комітетом України.
Відповідно до положень ч.4 комунальне господарське об'єднання утворюється компетентним органом місцевого самоврядування, однак Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» право органів місцевого самоврядування утворювати комунальні господарські об'єднання підприємств прямо не передбачено, що може спричинити певні проблеми, пов'язані з реалізацією органами місцевого самоврядування права утворювати господарські об'єднання. Втім, проблеми можуть бути вирішені шляхом посилання на ч.1 ст.118 ГК, згідно з якою об'єднанням підприємств є господарська організація, і на п.30 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування», яким встановлено право сільської, селищної, міської ради приймати рішення про створення підприємств, установ, організацій комунальної власності.
Господарський кодекс визначає основні організаційно-правові форми об’єднань підприємств, до яких, зокрема, відносяться передбачені ще Законом України «Про підприємства в Україні» асоціації, корпорації, консорціуми, концерни. Частиною 1 статті 120 ГК встановлено, що законом можуть бути передбачені й інші об'єднання підприємств. На практиці такими об’єднаннями виступають власне об’єднання, союзи, спілки тощо.
Асоціацією є договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Це пов’язано з тим, що у формі асоціацій можуть створюватися не лише об’єднання підприємств чи інших суб’єктів господарювання, а й громадські об’єднання (наприклад Асоціація ендокринологів України, Асоціація працівників України, Асоціація молодих реформаторів тощо). Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Досить поширеними в Україні є державні корпорації, утворені підприємствами будівельних галузей.
Особливість консорціуму як організаційно-правової форми об'єднання підприємств полягає в тому, що це тимчасове статутне об'єднання підприємств, яке створюється для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.
Таким чином, концерн відрізняється від інших форм об'єднання підприємств тим, що до його складу, крім підприємств, можуть входити й інші господарські організації (наприклад банки, страхові компанії тощо); а учасники концерну перебувають у фінансовій залежності від одного або кількох учасників цього об'єднання; законом визначений примірний перелік функцій, централізація яких відбувається у концерні.
Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Господарським кодексом встановлено, що переважними організаційно-правовими формами державних і комунальних об'єднань незалежно від їх найменування (комбінат,
трест, залізниця, пароплавство тощо) є корпорація або концерн. Саме у формі корпорації і концерну утворені державні господарські об'єднання (державні корпорації «Укрбуд», «Укртрансбуд», «Укрзакордоннафтогазбуд», «Укрметротунельбуд», «Укрмонтажспецбуд» тощо; державні концерни «Укрторф», «Авіація України», «Синтез-газ України», «Укр-спирт» тощо).
Іншою категорією суб'єктів господарювання, визначеною Господарським кодексом, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Важливим є застосування у Господарському кодексі щодо фізичної особи - суб'єкта господарювання терміна «громадянин», що акцентує увагу не лише на сутності особи як фізичної істоти, а й на її статусі громадянина держави.
Громадянину для придбання статусу суб'єкта господарювання необхідно здійснити процедуру державної реєстрації як суб'єкта господарювання (підприємця). Здійснення громадянином підприємницької діяльності без державної реєстрації автоматично виключає визнання його суб'єктом господарювання, оскільки закон пов'язує одержання статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкта підприємництва.
Під громадянином як суб'єктом господарювання Господарський кодекс розуміє громадянина України, іноземця та особу без громадянства (п.2 ч.2 ст.55 ГК). Підприємницькою визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.42 ГК). Отже, громадянин, який працює за трудовим договором, не є підприємцем, тому що він діє не на свій ризик, а виконує доручення роботодавця. Необхідною умовою для зайняття громадянином підприємницькою діяльністю є його державна реєстрація як підприємця відповідно до ст.58 ГК.
Частина 3 статті 128 ГК передбачає право громадянина здійснювати підприємницьку діяльність як зі створенням юридичної особи у вигляді приватного підприємства (ст.113 ГК), так і без його створення; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.
Принцип недискримінації за національною ознакою встановлюється ст.26 Конституції України, яка рівняє права й обов'язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. У сфері господарювання даний принцип дістав вияв у наданні Господарським кодексом однакового обсягу прав та обов'язків у підприємницьких відносинах усім громадянам незалежно від їх національності. Винятки з даного правила можуть бути встановлені Конституцією, законами (у тому числі кодексами), міжнародними договорами України, згоду на обов'язкове застосування яких дано Верховною Радою України.
Кодекс встановлює рівний правовий статус іноземних юридичних осіб і юридичних осіб України у сфері господарювання.
При цьому існують певні особливості створення та функціонування іноземних юридичних осіб на території України, встановлені окремими нормами Господарського кодексу та іншими законами. Іноземні юридичні особи не можуть створювати підприємства в галузях, які мають стратегічне значення для безпеки держави (ч. 2 ст. 117 ГК).
Частина 1 статті 130 ГК надає фізичним особам, які постійно мешкають на території України, право створювати на основі добровільного об'єднання особливі суб'єкти
господарювання - кредитні спілки, які є неприбутковими організаціями. Кодекс визначає правовий статус кредитних спілок лише в самих загальних рисах - розгорнута регламентація правового положення цих організацій наведена у Законі України «Про кредитні спілки».
Відповідно до норм даного Закону (статті 6, 10) членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які постійно мешкають на території України, мають повну цивільну дієздатність та об'єднані хоча б за однієї з таких ознак: загальне місце роботи або навчання; приналежність до однієї громадської або релігійної організації; проживання в одному селі, селищі, місті, районі, області. Не можуть бути прийняті до кредитної спілки особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також особи, які мають непогашену судимість за корисливі злочини. Крім того, для створення кредитної спілки необхідна наявність не менше 50 членів, котрі на установчих зборах і приймають рішення про утворення даного суб'єкта господарювання. Членство в кредитній спілці набувається з дня сплати особою вступного і обов'язкового пайового внесків і припиняється у день прийняття загальними зборами членів або наглядовою радою кредитної спілки відповідного рішення.
Неприбутковий статус кредитних спілок означає те, що вони не переслідують отримання прибутку в якості основної цілі своєї діяльності. У той же час, особливістю кредитної спілки як неприбуткової організації є визнана законом за її членами можливість участі в розподілі доходу кредитної спілки. Кредитна спілка не повною мірою відповідає класичним критеріям неприбуткової організації, однак її неприбутковий статус прямо закріплено не тільки у Законі «Про кредитні спілки», принципові положення якого отримали відображення у ст.130 ГК, а й у податковому законодавстві (ст.7 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р
Основною метою створення кредитної спілки є задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні і наданні інших фінансових послуг. Саме тому кредитна спілка відноситься до числа фінансових установ і підпадає, серед іншого, під дію Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001р.
Господарська правосуб'єктність кредитної спілки має винятковий характер, через що коло дозволених їй видів діяльності жорстко визначено законом. Кредитна спілка вправі: приймати вступні, обов'язкові пайові й інші внески від своїх членів; надавати кредити своїм членам на умовах платності, терміновості і забезпеченості; залучати на договірних умовах внески своїх членів на депозитні рахунки; виступати поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами; розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних банківських рахунках, придбавати державні цінні папери і паї кооперативних банків; залучати кредити банків та інших організацій винятково для кредитування своїх членів; надавати кредити іншим кредитним спілкам; виступати членом платіжних систем; здійснювати благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів (ст.21 Закону України «Про кредитні спілки»). Деякі з цих правомочностей обмежені певними умовами.
Господарський кодекс забороняє кредитним спілкам бути засновниками або учасниками суб'єктів підприємництва. Відповідна норма міститься й у Законі України «Про кредитні спілки», однак останній припускає один виняток із даного правила: кредитні спілки можуть бути учасниками місцевого кооперативного банку. Оскільки норми цього Закону є спеціальними стосовно приписів Господарського Кодексу, то можливість участі кредитних спілок у місцевих кооперативних банках не може бути поставлена під сумнів.
Що стосується передбаченого раніше чинним законодавством права кредитних спілок створювати такі суб'єкти підприємництва, як редакції засобів масової інформації (п.11 Тимчасового положення про кредитні спілки), то ніяких підстав для його визнання нині чинні правові норми не дають.
Частина 1 статті 131 передбачає можливість створення повнолітніми громадянами та/або юридичними особами благодійних організацій. Дані колективні утворення є нетиповими суб'єктами господарювання. Докладно правове становище благодійних організацій визначається Законом
України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.1997р., а також іншими нормативно-правовими актами стосовно благодійництва.
Названий Закон, порівняно зі статтею 131 ГК, містить більш чіткі положення про засновників благодійних організацій - ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форми власності (ст.5). З його змісту також випливає, що засновником благодійної організації може бути й одна особа (як фізична, так і юридична). У той же час, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що фінансуються з бюджету, позбавлені права виступати засновниками благодійних структур.
Господарський кодекс прямо називає лише найпоширеніші організаційно-правові форми благодійних організацій - благодійні фонди, членські благодійні організації і благодійні установи. Водночас, можливо створення й інших благодійних організацій, серед яких законодавство передбачає, зокрема, фундації, місії, ліги. Однак, скласти чітке уявлення про кожну із зазначених форм достатньо складно, оскільки їх визначення на даний момент у вітчизняному законодавстві відсутні.
Визначення благодійної організації, яке дано в ст.131 ГК, майже дослівно відтворює відповідне визначення, що міститься у Законі України «Про благодійництво та благодійні
організації». Втім, дефініція закону є більш точною, оскільки в якості однієї з ознак благодійної організації вона не просто вказує на здійснення останньою благодійної діяльності, а й підкреслює, що така діяльність для організації є головною метою. Основними напрямками діяльності благодійних організацій є: поліпшення матеріального становища благоодержувачів, сприяння соціальній реабілітації осіб, які потребують піклування (малозабезпечені, безробітні, інваліди та ін.), а також надання допомоги особам, обмеженим у реалізації своїх прав і законних інтересів внаслідок фізичних або інших вад; сприяння розвитку науки, освіти, культури, охорони здоров'я, спорту і туризму; надання допомоги в розвитку видавничої справи і засобів масової інформації; деякі інші напрямки (ст.4 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»).
Право благодійної організації здійснювати господарську діяльність, спрямовану на досягнення її статутних цілей і завдань, визнається не тільки Господарським кодексом, а й Законом України «Про благодійництво і благодійні організації» (ст.20).