Кременчуцьке міське управління юстиції н. К. Проценко М. В. Шиш

Вид материалаДокументы

Содержание


Правове становище підприємств
Організаційно-правові форми підприємств
Фермерське господарство
Підприємство з іноземними інвестиціями
Підприємство колективної власності
Виробничим кооперативом
Споживчим товариством
Державне унітарне підприємство
Державне комерційне підприємство
Комунальне унітарне підприємство
Комунальні унітарні підприємства
Подобный материал:
1   2   3

Правове становище підприємств


Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р., більшість положень якого була врахована при розробці Господарського кодексу України.

В новому Цивільному кодексі поняття підприємства дається в главі 12 у ст.191 «підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», і як така є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:

● належність до основної ланки економіки;

● безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;

● можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);

● установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде заснов­ницький договір - ч.1 ст.ГК 82);

● головною ознакою є майнова відокремленість. Без наявності майнової відокремленості не може йтися про існування юридичної особи. Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображаються у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (ч.1 ст.145 ГК). Бухгалтерський облік являє собою процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р.). На підставі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. У балансі відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства.

Суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України на власний вибір, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або така відмова допускається законом або банківськими правилами. Юридичні особи - резиденти можуть відкривати поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки у банках через свої відокремлені підрозділи. Порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. № 492.

Майно підприємства може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а та­кож підприємства громадських, релігійних, кооперативних органі­зацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні - зазвичай некомерційні - підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);

● наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;

● індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;

● порядок управління підприємством залежить від типу підприємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи).

Підприємства може створюватися як органом державної влади і органом місцевого самоврядування, так і іншими суб’єктами – юридичними та фізичними особами, яким законом надане таке право.

Метою створення підприємства є задоволення як особистих потреб таких суб'єктів, так і суспільних потреб, що повністю відповідає потребам формування соціально орієнтованої ринкової економіки, підвищення соціальної спрямованості суспільного виробництва.


Організаційно-правові форми підприємств


Стаття 45 ГК встановлює, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах, передбачених законом, за вибором підприємця:





1) Приватне підприємство - це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Приватні підприємства можуть бути двох типів – унітарного та корпоративного. За підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будь-якому з основних правових титулів – праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління. Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним закріплюється на праві спільної часткової приватної власності.

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р. визначає правові, економічні та соціальні підстави створення і діяльності фермерських господарств. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Орендне підприємство - це підприємство у формі господарського товариства, створеного членами трудового колективу державного, комунального чи іншого підприємства з метою оренди та експлуатації цілісного майнового комплексу останнього для здійснення господарської комерційної діяльності. Орендне підприємство є господарською організацією корпоративного типу; має форму господарського товариства. Учасниками такого товариства є члени трудового колективу підприємства (структурного підрозділу підприємства), майно яко­го передається в оренду, вони повинні брати обов'язкову трудову участь у виробничо-господарській діяльності такого підприємства. Орендне підприємство діє на базі орендованого цілісного майнового комплексу державного, комунального чи іншого підприємства; функціонує на базі змішаної власності: державної чи комунальної.

Підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство, створене відповідно до вимог Господарського кодексу, в статутному фонді якого не менше як десять відсотків становить іноземна інвестиція. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Є підприємством корпоративного типу за участю вітчизняних суб’єктів господарювання (резидентів) та іноземних інвесторів.

Іноземне підприємство є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.


2) Підприємство колективної власності – корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Виникнення підприємств колективної власності пов’язано з добровільним об’єднанням майна їх засновниками для досягнення тих чи інших соціально-господарських цілей. Підприємства колективної власності виступають суб’єктами права колективної власності на об’єднане майно.

Вступ у господарський оборот підприємства колективної власності відбувається за волею всіх його членів, яка виражається через відповідні органи, що формуються у процесі створення такого підприємства згідно з його статутом. Підприємство колективної власності відрізняється від інших підприємств за конструкцією його відповідальності перед третіми особами, а також відповідальності засновників (членів) і створеного ними підприємства.

«Кооператив» - це родове поняття, що містить ознаки, притаманні всім передбаченим чинним законодавством України видам і типам кооперативів. Загальними ознаками, що дозволяють віднести кооперативи до особливої організаційно-правової форми, є такі: вони створюються шляхом добровільного об'єднання громадян та/або юридичних осіб на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності; мають на меті задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (статті 1, 6 Закону України «Про кооперацію» від 26 травня 1988 р.).

Крім положень гл.10 Господарського кодексу та гл.8 Цивільного кодексу, що регламентують правовий статус виробничого кооперативу в Україні, існує низка законів, присвячених правовому регулюванню окремих видів кооперативів. Це закони України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997р., «Про споживчу кооперацію» від 10.04.1992р., «Про кредитні спілки» від 20.12.2001р. Загальні засади правового становища виробничого, обслуговуючого та споживчого кооперативів визначені Законом України «Про кооперацію».

Кооперативи самостійно визначають основні види та напрями своєї господарської діяльності. Вони можуть створюватися і діяти у галузі промисловості, будівництва, на транспорті, у торгівлі й громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні, медицині та інших галузях.

З метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства).

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Виробничий кооператив являє собою об'єднання праці і капіталу: всі члени виробничого кооперативу зобов'язані брати особисту трудову участь у його діяльності та внести майновий пайовий внесок. Особистий елемент у виробничому кооперативі відіграє провідну роль: обов'язково передбачається особиста трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу. Щодо виробничого кооперативу законодавець робить акцент на безпосередню трудову участь, що обумовлює включення членів виробничого кооперативу до складу його трудового колективу. З цією ознакою пов'язана також обов'язкова участь в управлінні справами виробничого кооперативу і повна рівність в управлінні кооперативом, кожний член якого має лише один голос при вирішенні всіх питань його діяльності.

Споживча кооперація в Україні визначається як система самоврядних організацій, заснована на добровільному об'єднанні громадян для спільного ведення некомерційної господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Система споживчої кооперації включає споживчі товариства, спілки різних ланок, кооперативні об'єднання, підприємства та установи названих організацій.

У своїй діяльності підприємства споживчої кооперації повинні керуватися відповідними приписами законів України «Про кооперацію» і «Про споживчу кооперацію» від 10.04.1992р.

До первинної ланки споживчої кооперації належать споживчі товариства. Споживчим товариством (кооперативом) визнається самостійна, самоврядна організація громадян, які об'єднуються на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги. Метою такого об'єднання є забезпечення економічних та соціальних інтересів громадян - членів споживчого товариства.

Споживче товариство, на відміну від виробничого кооперативу, належить до некомерційних організацій і може об'єднувати на засадах членства громадян (індивідуальних членів) та комерційні й некомерційні організації (колективних членів, що мають статус юридичної особи).

Згідно з організаційно-установчими повноваженнями, передбаченими ст.112, ст.135 ГК, , а також згідно з положеннями статей 20, 24 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992р., ст.19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991р. громадські організації, політичні партії та релігійні організації як власники свого майна мають право на його основі створювати для здійснення господарської діяльності з метою виконання статутних завдань унітарні підприємства – підприємства об’єднань громадян, релігійних організацій.

3) Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державне унітарне підприємство створюється шляхом видання уповноваженим органом розпорядчого акта. Такими уповноваженим органами є Кабінет Міністрів України (наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про створення державного підприємства і спеціалізованого полігону для поводження з токсичними промисловими відходами» від 13.11.1999р.) або міністерства та відомства України. Одночасно з прийняттям рішення про створення державного унітарного підприємства вирішується питання про затвердження його статуту і наділення його відокремленою частиною державної власності. Органи, уповноважені державою створювати державні унітарні підприємства, визначені у статтях 4-8 Закону України «Про управління об’єктами державної власності».

Державне майно в унітарного державного підприємства може перебувати на праві господарського відання або праві оперативного управління.

Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду господарської діяльності – комерційна чи некомерційна, правового титулу майна – право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб’єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з чинним законодавством. Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.

Казенне підприємство – це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створюється за рішення Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Виключно казенними підприємствами здійснюється господарська діяльність у тих сферах, де: а) законом дозволено здійснення господарської діяльності тільки державним підприємствам; б) основним споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава в особі її органів або суб’єктів господарювання; в) господарська діяльність здійснюється в умовах природної монополії; г) здійснюється виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке характеризується відсутністю рентабельності; ґ) приватизаціє цілісних майнових комплексів підприємств заборонено законодавством України.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.


4) Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.


Комунальні унітарні підприємства


Значною мірою подібними (за своїм правовим становищем) до державних підприємств є комунальні підприємства, оскільки перші і другі функціонують на базі публічних (державної та комунальної) форм власності (комунальна власність відповідно до першої редакції Закону України «Про власність» належала до підвиду державної форми власності; виділення комунальної власності в окрему форму права власності пов'язано з прийняттям Конституції України, в ст.41 якої містяться положення щодо форм права власності - приватної, державної та комунальної).

Комунальні підприємства виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги на визначеній території з метою забезпечення потреб інших суб'єктів господарювання та мешканців, що проживають на цій території. Це - організація будівництва, реконструкції, капітальних ремонтів житлового фонду; здійснення житлово-комунальними конторами постійного контролю за утриманням в належному стані житлових помешкань державного фонду та, на договірній основі, таких, що перебувають у приватній власності. На комунальній власності засновано чимало підприємств із обслуговування місцевих енергетичних систем, транспорту та зв'язку, шляхового господарства, а також закладів соціального спрямування, побутового обслуговування, просвітництва, культури і охорони здоров'я.

Комунальна власність, уособлена в комунальних підприємствах, є майновою основою господарської самостійності території і за умови ефективного використання може значно примножуватися і тим самим реально забезпечувати комплексний розвиток регіону. Акумулювання місцевих коштів в комунальних підприємствах і надання їм свободи господарювання сприяє їх більш ощадливому використанню. Водночас позбавлені колишньої залежності від центральних органів влади, комунальні підприємства відтепер мають власні ресурси для стимулювання ініціативи зайнятих працівників щодо пошуку нових резервів. Зазвичай це відбувається через співпрацю з підприємствами інших форм власності для реалізації великих програм розвитку території і практичного сприяння поліпшенню умов життя громадян.

Закон України «Про підприємства в Україні» не містив спеціальних положень щодо комунальних підприємств, проте в Господарському кодексі України цим підприємствам присвячена ст.78. Окрім Господарського кодексу правовий статус комунальних підприємств визначається також законами, що регулюють діяльність місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування - закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р., «Про місцеві державні адміністрації» від 9.04.1999р. тощо; особливості передачі об'єктів, зокрема підприємств, з державної у комунальну власність і навпаки визначаються Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.1998р.

Виходячи з аналізу змісту ч.1 ст.78 ГК, можна виділити ряд ознак, характерних для комунальних унітарних підприємств, а саме:

1) створюється компетентним органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку;

2) при його створенні відокремлюється частина комунальної власності;

3) підприємство належить до сфери управління компетентного органу місцевого самоврядування.

Власником комунального підприємства є територіальна громада села, селища, міста, району в місті. При цьому комунальні підприємства, що перебувають у віданні районної чи обласної ради, становлять спільну власність територіальних громад вище перелічених адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарному засіданні сільської, селищної або міської ради вирішується питання про створення комунального підприємства. У прийнятому з цього питання рішенні повинно бути зазначено назву підприємства, встановлено розмір статутного фонду, орган, уповноважений від імені ради виконувати функції з управління підприємством.

Комунальне підприємство може бути утворене внаслідок передачі майна з державної власності в комунальну відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

За змістом ст. ст. 140, 143 Конституції України (ст.327 Цивільного кодексу України) мешканці, які проживають в межах того чи іншого адміністративно-територіального утворення (територіальна громада), безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ради) управляють майном, що є у комунальній власності. Як передбачено ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі і щодо утворення суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств).

Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради - вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (п.31 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Зокрема, до відання виконавчих органів цих рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності. Тобто місцеві ради вправі делегувати повноваження зі створення комунальних підприємств своїм виконавчим органам (виконавчим комітетам, управлінням, службам тощо) або місцевим державним адміністраціям.

Що ж до районних і обласних рад, то їх повноваження на розпорядження комунальним майном (в тому числі створення комунальних підприємств) має похідний від повноважень представницьких органів місцевого самоврядування характер, оскільки у вирішенні відповідних питань названі ради діють за дорученням сільських, селищних, міських рад (п.19 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених законодавством.

Комунальне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини комунальної власності.

Основою діяльності комунального підприємства є комунальне майно, до складу якого за ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси тощо. Згідно з підпунктом 2.5.2 п. 2.5 ст. 2 Класифікації форм власності ДК 001:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004р. № 97, об'єктами права комунальної власності є майно:

- комунальних підприємств, організацій, установ, закладів, що діють на основі комунальної власності територіальної громади (ст.78 ГК України);

- акції (частки, паї) територіальної громади у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ст.24 ГК);

- комунальних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ст.120 ГК).

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Статутний фонд комунального підприємства формується виконавчим органом відповідної ради, визначеним останньою як орган управління підприємством.

До статутного фонду комунального підприємства передається майно, що перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади. Реєстрація комунального підприємства здійснюється у загальному порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців».

Найменування створюваного комунального унітарного підприємства має містити слова «комунальне підприємство» і вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Безпосереднє управління господарською діяльністю комунального підприємства здійснює його керівник (директор, начальник), якого призначає на посаду орган, до сфери управління якого належить підприємство, і є підзвітним цьому органу. Пункт 10 ч.3 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до предмета відання сільського, селищного, міського голови питання призначення на посади і звільнення з посад керівників підприємств комунальної форми власності.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» від 19.05.1999р. з керівником комунального підприємства укладається контракт, в якому визначаються права і обов'язки сторін, умови матеріального, організаційно-технічного, соціально-побутового забезпечення його діяльності, строк дії контракту, умови його розірвання.

Керівник комунального підприємства звітує перед органом, уповноваженим відповідною радою - виконавчим комітетом, відділом, управлінням тощо. Згідно з пп.3 п.«а» ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад заслуховують звіти керівників комунальних підприємств.

Згідно із законодавством України рішення органів державної влади і місцевого самоврядування є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від форми власності. На жаль, судова практика свідчить про множинність випадків прийняття зазначеними органами рішень, що суперечать нормам чинного законодавства України. Органи місцевого самоврядування реалізують стосовно комунальних підприємств не тільки владні повноваження, а й повноваження власника. У разі коли виконання рішень органів місцевого самоврядування завдає комунальним підприємствам збитків, останні підлягають відшкодуванню добровільно або за рішенням суду.


Додаток №1