Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Полтавській області

Вид материала

Содержание

Дудник Г.В.
Поняття сім’ї та право особи на сім’ю
Учасники сімейних відносин
Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов’язків
Поняття шлюбу
Особисті немайнові права та обов'язки подружжя
Зміст, форма та строк дії шлюбного договору
Зміст шлюбного договору
Загальні підстави припинення шлюбу
Право подружжя на встановлення режиму окремого проживання та його правові наслідки
Особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей
Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
Обов’язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків
Особисті немайнові права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів

Подобный материал:

1 2 3

Міністерство юстиції України

Головне управління юстиції у Полтавській області

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

СІМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Полтава, 2011

Брошура підготовлена:

Пушко Н.В. – Завідувач методичного кабінету для працівників відділів ДРАЦС

управлінь юстиції області Головного управління юстиції ;

Сінєльнікова О.В.

головні спеціалісти відділу ДРАЦС Головного

управління юстиції;

Дудник Г.В.

Кошель Л.О. - провідний спеціаліст відділу ДРАЦС Головного управління юстиції;

Курилко Ю.В. - спеціаліст 1-ї категорії відділу ДРАЦС Головного управління юстиції.

Основні положення Сімейного кодексу України щодо регулювання сімейних відносин . - Полтава, 2011.

У цьому виданні у відносно стислій та доступній для широкого кола читачів формі висвітлені найважливіші питання, пов’язані з регулюванням сімейним відносин, а саме: поняття сім'ї та право особи на сім'ю, учасники сімейних відносин, здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків, поняття шлюбу, особисті немайнові права та обов'язки подружжя, зміст, форма та строк дії шлюбного договору, загальні підстави припинення шлюбу, встановлення режиму окремого проживання подружжя та його правові наслідки, особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей, інших членів сім'ї та родичів .

Видання буде корисним як для працівників органів юстиції, лекторів навчальних закладів, так і для батьків та молодого покоління.

Матеріал підготовлено відповідно до законодавства України станом на 20 травня 2011 року.

ЗМІСТ 3

Вступ 4
Поняття сім'ї та право особи на сім'ю 4-6
Учасники сімейних відносин 6-7
Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків 7-10
Поняття шлюбу 10-11
Особисті немайнові права та обов'язки подружжя 12-17
Зміст, форма та строк дії шлюбного договору 17-18
Загальні підстави припинення шлюбу 18-21
Право подружжя на встановлення режиму окремого

проживання та його правові наслідки 21-23

Особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей 24-27
Особисті немайнові права і обов'язки інших членів

сім'ї та родичів 27-29

4

ВСТУП

Сімейні правовідносини мають спеціальні ознаки, тобто ті, що певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідносин.

До них зокрема належать: спеціальний суб'єктивний склад ( суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи); своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, материнство, батьківство, тощо); тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом); індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав і обов'язків іншим особам; особисто-довірчий характер відносин.

Сімейні правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, нормами галузевого права, міжнародними договорами, конвенціями, звичаями і т. інш.

Законодавство не визначає усіх відносин, що складають предмет правового регулювання.

Однак прийнятий окремий Сімейний кодекс України (далі — Сімейний кодекс) дає визначення загальних засад регулювання сімейних відносин, яке здійснюється для: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

У Сімейному кодексі вперше надано легальне визначення поняття сім'ї як первинного та основного осередку суспільства.

Сімейний кодекс містить норми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, порядок його реєстрації, правові наслідки заручин, умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним, тощо. Ці відносини виникають у процесі створення сім'ї або, навпаки, її припинення. У зв'язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення саме сімейних прав та обов'язків, вони хоча і не є за своєю природою сімейно-правовими, однак складають предмет сімейно-правового регулювання.

Читачеві даються основні, найбільш важливі, на думку авторів цієї брошури, положення засад регулювання сімейних відносин, закріплених в Сімейному кодексі і, які знаходять свій прояв в його окремих нормах.

ПОНЯТТЯ СІМ’Ї ТА ПРАВО ОСОБИ НА СІМ’Ю

У статті 3 Сімейного кодексу розкривається поняття сім’ї. В ній зазначено, що “Сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

5

Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім’ї має одинока особа.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства”.

Можна дати таке визначення поняттю сім’ї в соціологічному сенсі.

Сім’я – це історично певна організована соціальна спільність, заснована на шлюбі і спорідненні (або лише на шлюбі, або лише на спорідненні), усиновленні і прийнятті дітей на виховання, характерними рисами якої є сумісне життя членів сім’ї, взаємна моральна і матеріальна підтримка членами сім’ї один одного, в першу чергу підростаючого покоління.

Від поняття сім’ї в соціологічному сенсі слід відрізняти поняття сім’ї в юридичному сенсі. Для сім’ї в юридичному сенсі характерно те, що її члени мають взаємні права і обов’язки, зміст яких залежить від сімейного правового стану члена сім’ї. У зв’язку з цим сім’ю в юридичному сенсі можна визначити як історично певну організовану соціальну спільність, зв’язану взаємними правами та обов’язками, що випливають зі шлюбу, споріднення, усиновлення і прийняття дітей на виховання.

Для сім’ї в юридичному сенсі характерні ті самі ознаки, як і для сім’ї в соціологічному сенсі, а саме: сумісне життя, взаємна моральна і матеріальна підтримка, сумісне виховання один одного і, в першу чергу, підростаючого покоління. Проте, на відміну від поняття сім’ї в соціологічному сенсі, для сім’ї в юридичному сенсі характерно те, що члени сім’ї зв’язані взаємними правами та обов’язками. Разом з тим, сімейні права і обов’язки можуть існувати не лише всередині сім’ї, але і між окремими членами різних сімей. Так, дорослі діти можуть утворювати свою сім’ю, але у них є певні обов’язки щодо своїх батьків, неповнолітніх братів і сестер, які проживають в інших сім’ях.

Сім’ї як історично певній організованій соціальній спільності властиві такі функції: біологічна, господарська та ідеологічна.

Біологічна функція сім’ї спрямована на продовження роду людського, фізичне і духовне відтворення суспільства, тобто біологічна функція сім’ї тісно пов’язана з ідеологічною.

Господарська функція сім’ї може бути спрямована на спільне ведення бізнесу, передачу накопиченого майна за спадком. Зміст господарської функції сім’ї залежить від соціального шару, до якого належать члени сім’ї.

Ідеологічна функція сім’ї спрямована на відповідне взаємне виховання членів сім’ї, в першу чергу, підростаючого покоління. Зміст ідеологічної функції сім’ї також, як і господарської, залежить від соціального шару, до якого належать члени сім’ї.

Стаття 4 Сімейного кодексу передбачає, що особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім’ї.

Ця стаття закріплює право особи, яка досягла шлюбного віку, на створення сім’ї. Шлюбний вік для жінки, відповідно статті 22 Сімейного кодексу , встановлено

6

у 17, а для чоловіка – у 18 років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

У випадках, викладених частиною другою статті 23 Сімейного кодексу, сім’ю

може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Найчастіше такими випадками є фактичне створення сім’ї, вагітність, народження дитини незалежно від віку.

Суд за заявою особи, яка досягла 14 років, може своїм рішенням надати їй право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає інтересам зазначеної особи. Позитивне вирішення судом розглянутого ним питання є юридичним фактом, що стає підставою для виникнення у особи, яка звернулася до суду, права на вступ у шлюб.

Частина 3 вищезазначеної статті передбачає, що кожна особа має право на проживання в сім’ї. Це положення відповідає статті 51 Конституції України, в якій зазначено про охорону нашою державою сім’ї, дитинства, материнства та батьківства. Особа може бути примусово ізольована від сім’ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, право на проживання в сім’ї тісно пов’язане з правом на житло, передбаченим статтею 47 Конституції України.

Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя. Це положення є моральною, а не правовою нормою. Ця норма декларативна, тобто вона не має правової санкції. Правові норми можуть лише сприяти виникненню зазначених відносин.

Право особи на сім’ю закріплене також у статті 291 Цивільного кодексу України. Однак на відміну від статті 4 Сімейного кодексу вона передбачає право на сім’ю, тобто бути її членом, а не на створення сім’ї. Відповідно до статті 291 Цивільного кодексу України фізична особа має право на сім’ю незалежно від віку та стану здоров’я. Вона не може всупереч її волі бути розлучена з сім’єю, крім випадків, встановлених законом.

УЧАСНИКИ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Крім того, він регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім’ї, визначеними у ньому.

Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею племінником і між іншими родичами за походженням.

Однак не всі сімейні відносини регулюються нормами права.

Так, побудова цих відносин на любові та повазі, довірі між членами сім’ї не

7

може забезпечуватися правовими нормами. Вони можуть лише сприяти розвитку цих відносин. Зазначені відносини регулюються нормами моралі. Тому сімейні

відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та суспільства.

При регулюванні сімейних відносин інтереси їх учасників можна враховувати лише у тому разі, якщо вони не суперечать нормам моралі та інтересам суспільства. Окремі учасники сімейних відносин можуть узгоджувати свої інтереси шляхом укладання між собою договорів.

ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ

Стаття 14 Сімейного кодексу зазначає, що “Сімейні права є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника”.

Суб’єктивне сімейне право, як і будь-яке суб’єктивне право – це передбачена нормами об’єктивного права міра поведінки уповноваженого суб’єкта, якій відповідає обов’язок іншої особи або осіб. У свою чергу здійснення сімейних прав — це процес задоволення особою своїх матеріальних та особистих інтересів на підставі юридичних можливостей, які вона має в сімейній сфері. Реалізація сімейних прав може відбуватися фактичними або юридичними способами. Наприклад, члени сім’ї володіють та користуються майном, яке належить їм на підставі спільної власності. В цьому випадку вони здійснюють свої майнові права безпосередньо, тобто фактичним способом. В деяких випадках здійснення сімейних прав потребує застосування певних правових механізмів. Так, учасники сімейних правовідносин укладають між собою або з третіми особами різного роду правочини щодо розпорядження своїм майном, представляють інтереси інших членів сім’ї у суді, органах опіки та піклування тощо.

Учасниками сімейних правовідносин є малолітні, неповнолітні або недієздатні члени сім’ї. Тому законодавство передбачає спеціальні юридичні засоби забезпечення прав та інтересів цих осіб. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Якщо дитина не досягла 14 років (малолітня), її сімейні права здійснюють її батьки, усиновлювачі або опікун, які зобов’язані діяти виключно в інтересах дитини.

Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої сімейні права вільно, на власний розсуд, не порушуючи при цьому права, свободи та інтереси інших осіб і, в першу чергу, інших учасників сімейних правовідносин.

Особливістю сімейних правовідносин є те, що їх учасники в повному розумінні цього слова є незамінними один для одного. В першу чергу це стосується кровних

8

родичів. Як би не складалися відносини в реальному житті, учасники сімейних

відносин на все життя зберігають за собою по відношенню один до одного статус батька, матері, брата, сестри, дитини, онука, племінниці тощо.

Від суб’єктивних сімейних прав слід відрізняти сімейні обов’язки. Якщо суб’єктивне сімейне право – це передбачена нормами об’єктивного права міра можливої поведінки уповноваженого суб’єкта, то суб’єктивний обов’язок – це передбачена нормами об’єктивного права вид і міра належної поведінки особи як учасника сімейних правовідносин, тобто сфери належного.

Згідно статті 15 Сімейного кодексу також “Сімейні обов’язки є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов’язок особистого немайнового характеру припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання.

Майновий обов’язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун.

Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов’язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених Сімейним кодексом України або домовленістю (договором) сторін”.

Сімейні обов’язки тісно пов’язані із сімейними правами, оскільки наявність певного обов’язку у одного з учасників таких відносин свідчить про наявність відповідного права у іншої сторони. Так, якщо батьки мають обов’язок по утриманню дитини, то дитина має відповідне право на отримання від батьків аліментів та навпаки.

Однак в деяких випадках зв’язок сімейних прав та обов’язків є більш складним. Так, виховання дитини є одночасно правом та обов’язком батьків. Це пояснюється тим, що за участю батьків виникають дві самостійні лінії відносин. Так, по відношенню до дитини батьки мають обов’язок щодо її виховання, а сама дитина, відповідно, має право вимагати належного виховання. Інша лінія відносин виникає між батьками та усіма іншими особами. В таких відносинах мати/батько виступають як управнена особа, тобто особа, яка має право на виховання своєї дитини, а будь-хто інший зобов’язаний не перешкоджати батькам виховувати дитину.

Стаття 16 Сімейного кодексу передбачає “Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов’язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків”.

Звертає на себе увагу, що коло зобов’язаних осіб є достатньо обмеженим. Крім того, в законі чітко не визначено, про яку саме допомогу з боку діда та баби дитини йдеться у цьому випадку. Можна лише припустити, що це здійснення дій фактичного характеру (прогулянка з дитиною, допомога у нагляді за дитиною тощо). Про юридичний характер допомоги важко казати.

В цій статті визначаються правовідносини за участю саме неповнолітніх

9

батьків. Однак медицині відомі випадки народження дитини у батьків, які не

досягли 14 років, тобто малолітніх. Можна припустити, що у разі необхідності стаття 16 Сімейного кодексу України може застосовуватися і по відношенню до малолітніх батьків за аналогією закону.

В статті 17 вищевказаного Кодексу зазначено, що “орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків в обсязі та в порядку, встановлених Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами”.

В цій статті закріплюється загальна функція органів опіки та піклування щодо надання учасникам сімейних відносин допомоги у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків.

Розгляд сімейних спорів органом опіки та піклування надає можливість не звертатися до суду. Однак звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє їх такого права. При цьому судовий захист має пріоритет. Тому закон встановлює, що у разі звернення з позовом до суду, орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. Якщо ж рішення по справі буде прийняте, у разі звернення особи з позовом до суд припиняється виконання рішення органу опіки та піклування.

Якщо особа протягом 10 днів від часу винесення рішення органом опіки та піклування не звернулася до суду, таке рішення набуває сили і стає обов’язковим до виконання.

Відповідно до статті 18 Сімейного кодексу “Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:

1) встановлення правовідношення;

2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;

3) припинення правовідношення, а також його анулювання;

4) припинення дій, які порушують сімейні права;

5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено Сімейним кодексом України або договором;

7) зміна правовідношення;

8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб”.

Під захистом сімейних прав слід розуміти передбачені законом заходи, які здійснюють державні, як правило, судові та інші органи, направлені на визнання сімейних прав, відновлення цих прав, припинення дій, що порушують право.

У цій статті визначаються загальні правила щодо судового захисту сімейних прав та інтересів. В цьому знаходить свій прояв конституційний принцип, згідно з

10

яким права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина 1 статті 55

Конституції України.

Сімейні правовідносини виникають при наявності відповідного юридичного факту або сукупності юридичних фактів (юридичного складу). В певних випадках встановлення правовідношення здійснюється судом як один із способів захисту сімейних прав. Це має місце у випадках, коли той чи інший юридичний факт, який міг би слугувати підставою виникнення сімейного правовідношення, не визнається або оспорюється однією із сторін. Наприклад, за рішенням суду може бути визнане батьківство або материнство особи відносно певної дитини, а також встановлено факт батьківства або материнства. Таким чином, суд своїм рішенням встановлює правовідношення між дитиною та її матір’ю (батьком), внаслідок чого між цими особами виникають відповідні сімейні права та обов’язки.

В житті виникають випадки, коли учасники сімейних правовідносин не виконують добровільно своїх обов’язків. За таких обставин управнена особа вимушена звертатися до суду. Способом захисту сімейних прав у цьому випадку є примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку. Типовим у цьому плані є примусове стягнення аліментів за рішенням суду.

ПОНЯТТЯ ШЛЮБУ

Згідно зі статтею 21 Сімейного кодексу “Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану”.

Даною статтею сформульовані основні ознаки шлюбу.

По-перше, слово „сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а не спрямований на її створення, а слово „союз" підкреслює законодавче визнання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

По-друге, у шлюбі можуть перебувати лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі.

По-третє, необхідною або, як ще її називають, конститутивною ознакою шлюбу є його реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану, тому що без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Так званий „цивільний шлюб" - це побутова категорія, яка віддзеркалює наявність лише однієї ознаки шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка, які у цьому союзі мають статус сім'ї, але не мають статусу подружжя. Держава зацікавлена у зміцненні і стабільності шлюбу, тому вона встановлює контроль за виникненням шлюбу і визнає дійсним лише той, що укладений в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Таким чином, не зареєстроване офіційними органами держави проживання жінки і чоловіка однією родиною не створює шлюб і не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

11

Релігійний обряд укладення шлюбу не заборонено, але він не має правового значення. Це означає, що релігійний обряд шлюбу є особистим правом жінки та чоловіка і не створює прав та обов'язків подружжя. Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстрації шлюбу, також мають статус сім'ї, але не мають правового статусу подружжя.

Для вступу в шлюб існують певні умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу, тобто укладеного з дотриманням вимог закону, а саме досягнення шлюбного віку та взаємна згода жінки та чоловіка. Для досягнення такої згоди необхідно, щоб у зазначених осіб був намір створити сім’ю й набути прав та обов’язків подружжя. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у іншому шлюбі.

Перешкодами для вступу в шлюб є відповідно до статті 26 Сімейного кодексу є:

- наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення.

Не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри - як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків, а неповнорідними — які мають спільну матір або спільного батька.

- наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення.

Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому законодавство кодексу допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, - то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду.

- недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб.

У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним . Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.

Шлюб, з притаманними лише йому ознаками, неодмінно є основною правовою формою організації сімейного життя жінки і чоловіка й виконує важливі соціальні функції.

12

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Укладення шлюбу породжує виникнення особистих немайнових і майнових правовідносин подружжя. При цьому між подружжям у першу чергу виникають особисті немайнові права та обов'язки, які знайшли своє відображення у главі 6 Сімейного кодексу.

Особисті немайнові права та обов'язки — це такі, що не мають майнового змісту. В основу регулювання особистих немайнових відносин між подружжям покладено принципи рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст. 49 - 56 Сімейного кодексу до особистих немайнових прав подружжя належать:

- право на материнство

«Дружина має право на материнство. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків”.

Мати дітей – природна потреба і природне право жінки і чоловіка. Народження дитини є природною й найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити не може.

Це право є одним із найважливіших прав матері. Воно пов'язано насамперед із психологічними чинниками, оскільки здійснення саме цього суб'єктивного права дозволяє жінці у повній мірі реалізуватися у суспільстві як особистості та відчути свою важливу роль у продовженні роду.

Слід відзначити, що право на материнство — це не лише право народжувати та виховувати дитину, а й можливість приймати рішення стосовно кількості дітей та часу їх народження, а також інші повноваження, що пов'язані з плануванням сім'ї.

Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Дана норма, спрямована на поведінку інших членів сім'ї (насамперед чоловіка), а це означає, що вони повинні забезпечити належний санітарно-гігієнічний стан житла, створити психологічний комфорт, слідкувати за раціоном вагітної на предмет повноцінного харчування тощо.

Закріплення такого права законом дозволяє жінці користуватись усіма способами захисту свого права. Зокрема, передбачає можливість розірвання шлюбу у випадку, коли чоловік не має здатності до зачаття дитини, або ж має таку здатність, але не бажає мати дитину.

13

- право на батьківство

“Чоловік має право на батьківство. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди”.

Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично засвідчений записом про народження. в органах державної реєстрації актів цивільного стану Батьківство починається з моменту зачаття і є соціальним станом чоловіка, оскільки він має теж певні права та обов'язки в той час, коли його дружина є вагітною.

Чоловік, так само як і дружина, має право вирішувати, мати чи не мати йому дитину, вимагати від всіх та кожного певної поведінки, яка б не перешкоджала здійсненню його права на батьківство, а також можливість захисту своїх батьківських прав у суді.

право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності

“Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань”.

Право на індивідуальність — це важливе природне право людини. При здійсненні дружиною свого права на повагу до своєї індивідуальності чоловік зобов'язаний поводитись таким чином, щоб його поведінка не заважала прояву індивідуальності дружини. Це ж саме стосується і дружини, яка теж зобов'язана не заважати проявам індивідуальності чоловіка. Індивідуальність особи - це неповторна своєрідність людини та становить її внутрішній і зовнішній світ. Зовнішній світ — це все те, з чим та чи інша особа стикається протягом свого життя, завдяки чому здійснюється її самореалізація. І саме через взаємодію із зовнішнім світом здійснюється збагачення внутрішнього світу особистості, розвивається її індивідуальність. Чоловік і дружина мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань, рис характеру, особливостей потреб та здібностей один одного. Крім того, кожен з подружжя має утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають іншому володіти певною індивідуальністю, її використовувати та змінювати.

- право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток

Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

Право на вільний розвиток своєї особистості є конституційним правом кожного громадянина (ст. 23 Конституції України).

Право дружини та чоловіка на фізичний розвиток полягає у їх праві на

14

здійснення ними всіх можливих дій, спрямованих на підтримання та зміцнення свого здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей. Це має бути не тільки заняття спортом, а й дотримання чистоти в оселі, удосконалення знарядь праці і побуту, спрямування зусиль на позбавлення від негативних звичок, здійснення інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку кожного з подружжя. При цьому кожний з подружжя має створювати належні умови в сім'ї для такого розвитку.

Духовний розвиток полягає у розширенні духовного світу особи шляхом пізнання всіх сфер оточуючої дійсності та свого внутрішнього світу всіма доступними для конкретної людини законними засобами: навчання, ставлення дослідів, спостереження, читання, малювання, створення всіх видів об'єктів інтелектуальної власності тощо. З цього випливає, що право дружини та чоловіка на духовний розвиток складають право на освіту, на прояв своїх здібностей, на свободу світогляду і віросповідання, на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

-право дружини та чоловіка на зміну прізвища

Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або до відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.

У разі зміни прізвища орган державної реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.

Сімейний кодекс вперше надав право подружжю на зміну прізвища не лише при державній реєстрації шлюбу, а й у будь-який час після неї.

Здійснюючи своє право на зміну прізвища, дружина, чоловік мають змогу:

обрати прізвище одного з подружжя як їхнє спільне;
приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. При цьому, якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національною меншини, до якої належить дружина і (або) чоловік.

Вказане право може бути здійснене як одним з подружжя, так і ними обома за спільною заявою. Зміна прізвища дружиною, чоловіком здійснюється шляхом внесення змін до відповідних актових записів. Підставою для внесення змін є заява дружини або чоловіка, які зберегли дошлюбні прізвища, яка може бути подана до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання або за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб.

15

При зміні подружжям своїх дошлюбних прізвищ в актовий запис про шлюб вносяться відповідні зміни, а в актових записах про народження змінюється прізвище батька (матері) та, при потребі, самої дитини.

- право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї

«Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя”.

Ця стаття містить здебільшого моральні норми, які покликані зміцнити сім'ю та сприяти взаємній підтримці та взаємодопомозі подружжя один одному. Подружжя має право самостійно розподіляти між собою обов'язки в сім'ї на основі взаємної згоди, повної рівності. Дана правова норма спрямована проти диктатури в сім'ї з боку одного з подружжя, нехтування думкою другого з подружжя, а також сприяє побудові сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії.

Право подружжя на спільне вирішення питань життя сім'ї душе широке за змістом і охоплює майже весь устрій сімейного життя: питання материнства та батьківства, виховання дітей і турботу про їх здоров'я; визначення місця проживання дітей; погоджене господарювання; придбання майна; визначенння місця відпочинку. Ці питання мають вирішуватися подружжям за взаємною згодою, без будь-якого втручання чи тиску.

Частина 3 цієї статті містить правову презумпцію — презумпцію згоди одного з подружжя на вчинення дій стосовно життя сім'ї іншим з подружжя. Вказана презумпція має велике значення при представництві одним з подружжя інтересів сім'ї перед третіми особами. Вона свідчить про спільність інтересів подружжя, а також спрощує реалізацію чоловіком та дружиною своїх особистих немайнових прав.

-право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість

Змістом такого права є право на:

- вільний вибір місця свого проживання

Право кожної особи на вільний вибір свого місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України. Вільний вибір місця проживання — це право громадянина України на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої він хоче проживати. Право дружини та чоловіка на вільний вибір місця проживання не обмежується тільки територією України. Кожен з подружжя має право виїхати з України та в'їхати в Україну. При цьому за ними зберігаються майно, кошти та цінні папери, що належать їм на праві приватної власності. Чоловік та жінка не зобов'язані спільно проживати і не зобов'язані слідувати один за одним

16

при зміні місця свого проживання. Право кожного з подружжя на вибір місця проживання відповідає обов'язку іншого не чинити перешкод йому у здійсненні цього права.

- вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин

Підтримувати шлюбні відносини чоловік та жінка мають змогу як способами, які не врегульовані нормами права (дарувати подарунки, вести домашнє господарство тощо), так і тими способами, які безпосередньо встановлені у законі і покликані зміцнити сімейні відносини. До таких засобів зокрема можна віднести встановлення режиму роздільного проживання подружжя замість розірвання шлюбу. Заходи щодо підтримання шлюбних відносин мають відповідати нормам чинного законодавства та моральним засадам суспільства.

- припинення шлюбних відносин

Чинне законодавство не містить переліку тих життєвих обставин, які можуть слугувати безспірними підставами для розірвання шлюбу. Це обумовлене визнанням законодавцем за кожним подружжям права самостійно вирішувати питання продовжувати шлюбні відносини чи ні. Виключення складають норми ч. 2 ст. ст. 49, 50 Сімейного кодексу про те, що небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття може бути причиною розірвання шлюбу, а також відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Всі інші обставини, які можуть призвести до розірвання шлюбу, не підлягають законодавчому закріпленню.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

-обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю

Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Дружина та чоловік зобов'язані утверджувати в сім'ї повагу до батька, матері, спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.

Перелічені обов'язки немайнового характеру покликані створити необхідне середовище для нормальної життєдіяльності всіх членів сім'ї як всередині її, так і за її межами. Виконання вказаних обов'язків має на меті піклування про добробут та благополуччя сім'ї, створення в ній такої затишної атмосфери, яка б сприяла всебічному розвитку індивідуальності кожного з її членів, повазі їх один до одного, взаємній любові та взаємо порозумінню. І прикладом такого ставлення один до одного мають стати саме чоловік та дружина як першооснова сім'ї.

17

Норми сімейного права не регулюють всі відносини, що виникають у шлюбі. Стосунки любові, поваги, довіри між членами сім'ї не можна врегулювати нормами права. Норми права можуть лише сприяти розвитку цих стосунків. Вказані стосунки регулюються нормами моралі.

ЗМІСТ, ФОРМА ТА СТРОК ДІЇ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

В Сімейному кодексі не надається визначення шлюбного договору. Виходячи з аналізу норм Сімейного кодексу та його загальної характеристики, можна дійти висновку, що шлюбний договір - це домовленість наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням.

Порядок укладення шлюбного договору регулює глава 10 Сімейного кодексу .

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом (стаття 92).

Зміст шлюбного договору — це ті умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Сімейне законодавство не містить умов, які можна б було визначити як обов'язкові умови шлюбного договору. Таким чином, усі умови цього договору можна вважати такими, що визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними.

Згідно ст. 93 Сімейного кодексу шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми, а також зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Одностороння зміна умов договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінений подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки чи сина, що мають істотне значення.

Подружжя також має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

Закон встановлює для шлюбного договору найбільш складну — письмову та нотаріально посвідчену форму, що підкреслює загальне значення цього договору та необхідність чіткого визначення його змісту. Посвідчувати шлюбний договір можуть як державні, так і приватні нотаріуси.

18

Наявність зареєстрованого шлюбу є обов’язковою умовою для початку дії шлюбного договору.

Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення (стаття 95).

Законодавство надає можливості сторонам визначити строк дії шлюбного договору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 96 Сімейного кодексу у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків, а також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Blog

Міністерство юстиції України Головне управління юстиції у Полтавській області

Содержание