Geum.ru

Міністерство юстиції україни стахановське міське управління юстиції луганскої області

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ


СТАХАНОВСЬКЕ МІСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

ЛУГАНСКОЇ ОБЛАСТІ


МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК




Матеріальна відповідальність працівників: визначення розміру шкоди та

порядок її покриття


м. Стаханов

2009 рік

  Визначення розміру шкоди, заподіяної працівником роботодавцю (підприємству, установі, організації – далі підприємству), та розміру відшкодування, що підлягає стягненню з працівника, є важливим і доволі складним питанням у процесі притягнення працівників до матеріальної відповідальності за трудовим законодавством. Вирішити його неможливо без урахування таких чинників, як:

– розмір прямої дійсної шкоди, заподіяної працівником підприємству;

– характер шкоди та конкретні обставини її спричинення;

– ступінь вини заподіювача шкоди та його майновий стан;

– характер виробничої діяльності підприємства;

– вид матеріальної відповідальності, що буде застосовуватися в конкретному випадку.

Правове регулювання порядку визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, здійснюється згідно зі статтею 135-3 КЗпП, нормами Закону України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» № 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. і затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Крім зазначених нормативно-правових джерел, слід керуватися роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в постанові «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 р.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто спричинені порушенням працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Згідно з частиною четвертою статті 130 КЗпП не одержані підприємством прибутки з підстав, пов’язаних із неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само, як і інші не одержані прибутки), не можуть бути включені в суму, яка підлягає відшкодуванню.

Отже, розмір заподіяної підприємству прямої дійсної шкоди, відповідно до частини першої статті 135-3 КЗпП, щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачені амортизаційні відрахування, визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за винятком зносу згідно з установленими нормами. Таким чином, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначають в натурі, а потім провадять грошову оцінку вартості матеріальних цінностей. Визначати обсяг шкоди в натуральному виразі не потрібно лише в тих випадках, коли нестача стосується грошових коштів.

Згідно з частинами першою та другою статті 135-3 КЗпП розмір шкоди визначають за цінами, що діють у цій місцевості на день відшкодування шкоди. На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції (товарів), визначають за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції (товарів).

У випадках розкрадання, нестачі, умисного знищення або псування матеріальних цінностей, тобто свідомого і бажаного заподіяння шкоди підприємству його працівником, а також тоді, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальну вартість законодавством встановлюється кратне обчислення розміру шкоди. При цьому розмір коефіцієнта кратності зумовлюється різновидом або характером матеріальних цінностей.

Пункт 2 згаданого Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей встановлює, що розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (за винятком амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 % балансової вартості на момент встановлення факту заподіяння шкоди з урахуванням індексів інфляції, які щомісяця визначає Держкомстат України, розмірів податку на додану вартість та акцизного збору.

Розмір збитків у гривнях визначають за формулою:

Рз = [(Бв – А) х Іінф + ПДВ + Азб] х 2,

де Бв – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, грн; А – амортизаційні відрахування, грн; Іінф – загальний індекс інфляції; ПДВ – розмір податку на додану вартість, грн; Азб – розмір акцизного збору, грн.

Порядок визначення розміру збитків та коефіцієнта кратності встановлюється вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України залежно від виду матеріальних цінностей, з якими пов’язаний факт заподіяння шкоди підприємству. Наприклад, вартість вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємством для внутрішньовиробничих потреб, а також вартість продукції, виробництво якої не закінчено, визначають на основі собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію та із застосуванням коефіцієнта 2. Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюють із застосуванням коефіцієнтів: 5 – до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або до вартості документів суворого обліку, встановленої законодавством; 50 – до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначено номінальну вартість або вартість яких не встановлено законом.

Спеціальний порядок обчислення розміру заподіяної шкоди встановлюється згаданим Законом України № 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. у випадках розкрадання, знищення (псування), недостачі або втрати дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей. Законом, зокрема, визначено характер порушень (недбалість у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, розкрадання, знищення, недостача, наднормативні втрати крім випадків, що сталися в технологічному процесі) та різновид робіт (операції, пов’язані з закупівлею, продажем, обліком, перевезенням, доставкою, використанням у процесі виробництва тощо дорогоцінних металів, ювелірних, побутових та промислових виробів, валютні операції), які дають підстави для притягнення працівників до відповідальності.

Якщо шкоду заподіяно внаслідок псування майна, визначати розмір відшкодування слід з урахуванням зменшення вартості майна. Якщо до спричинення шкоди майно було відремонтовано, то розмір шкоди дорівнюватиме витратам на ремонт для поновлення майна в попередньому стані.

Одночасне виявлення нестачі та лишків різних товарів підстав для перекриття нестачі не дають. Залік лишків та перекриття ними нестач можливі як виняток тільки за один і той самий період, що перевіряється, в однієї й тієї самої матеріально відповідальної особи і щодо матеріально-товарних цінностей одного найменування.

На зменшення розміру відшкодування можуть вплинути конкретні обставини, що склалися в процесі заподіяння шкоди. Відповідно до частини другої пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 р. до них слід відносити обставини, що перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов’язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежну організацію праці. Водночас потрібно враховувати, чи вживав працівник залежних від нього заходів, щоб запобігти шкоді. Зменшення розміру відшкодування можливе також з урахуванням ступеня вини працівника – заподіювача шкоди та його майнового стану.

Не допускається зменшення розміру відшкодування, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

На розмір відшкодування не впливає факт одночасного притягнення працівника до інших видів юридичної відповідальності.

Частина п’ята статті 135-3 КЗпП встановлює, що розмір шкоди, яка підлягає покриттю, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності. Отже, матеріальна відповідальність в трудовому праві має характер часткової відповідальності, коли кожна особа, винна у заподіянні шкоди підприємству, несе відповідальність лише за наслідки власних дій і відшкодовує збитки частково. Аналогічне правило діє і щодо колективної (бригадної) матеріальної відповідальності.

Солідарна матеріальна відповідальність може застосовуватися лише у випадках заподіяння шкоди організованою групою працівників, дії яких мають ознаки злочину. Суть солідарної відповідальності полягає в тому, що загальний розмір завданої групою шкоди може бути стягнений з будь-якої особи (працівника) цієї групи з подальшою можливістю відшкодувати за рахунок інших учасників групи рівні частини загального розміру стягненої шкоди.

Чинне законодавство також визначає певний порядок та загальні правила покриття працівником завданої підприємству шкоди.

Для захисту трудових прав та інтересів найманих працівників законодавство встановило можливість добровільно відшкодувати збитки у найприйнятнішій формі. Так, відповідно до частини п’ятої статті 130 КЗпП працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково, а за згодою власника або уповноваженого ним органу – передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.

У разі відмови працівника добровільно відшкодувати завдані підприємству збитки, до нього застосовується примусовий порядок покриття шкоди шляхом утримання суми збитків з його заробітної плати. Це означає, що згода працівника на вирахування з його зарплати зазначених сум не потрібна.

Якщо до працівника застосовується обмежена матеріальна відповідальність, котра означає обмеження суми відшкодування розміром заробітної плати, то для примусового стягнення суми збитків достатньо розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу. У разі необхідності стягнення збитків з керівника підприємства або із його заступника достатньо розпорядження вищого в порядку підлеглості органу про стягнення збитків.

Розпорядження про примусове стягнення з працівника суми відшкодування має бути видано не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди, а виконання розпорядження може здійснюватися не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника, до якого застосовується стягнення.

Якщо працівник не згоден із розпорядженням про відшкодування ним збитків, зокрема, з розміром відшкодування, зазначеного в розпорядженні, він має право подати відповідну заяву про вирішення спору до комісії по трудових спорах на підприємстві, де він працює, або позовну заяву до суду.

Якщо до працівника застосовується повна або підвищена матеріальна відповідальність, покриття шкоди здійснюється лише за рішенням суду, до якого з позовом має звернутися роботодавець. Такий позов подається до суду протягом одного року з дня виявлення факту заподіяння працівником шкоди підприємству. У разі встановлення факту заподіяння шкоди за результатами інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, днем виявлення шкоди вважатиметься день підписання відповідного акта, висновку комісії або іншого документа, в якому зафіксовано результати перевірок, проведених відповідними уповноваженими органами чи посадовими особами.

Шкода, заподіяна працівником третім особам, відшкодовується їм за рахунок підприємства-роботодавця, яке в подальшому стягує розмір відшкодування з працівника, винного у спричиненні шкоди, у порядку регресу. При цьому днем виявлення факту заподіяння шкоди вважається день виплати підприємством суми відшкодування третім особам, з якого й починають обчислення річного строку для висунення підприємством до працівника регресної вимоги.