О. Ю. Дащаківська Навчально-методичний посібник з курсу «моделі громадянського суспільства»

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

7.ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

7.1. ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. / Пер. з англ. – К.: Критика, 2001. – 272 с.
Андрущенко В. Історія соціальної філософії. Західноєвропейський контекст. – К.: Тандем. – 416с.
Андрущенко В.П. Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. Видання у двох томах. – К.: Ґенеза. – 1993р.
Аристотель. Політика. – К.: Основи, 200. – 239 с.
Белламі Р. Три моделі прав і громадянства. Лібералізм: антологія. К.:Смолосип. 2002. с. 974 – 997.
Вінсент Дж. Права людини і культурний релятивізм. Лібералізм: антологія. К.:Смолосип. 2002. с. 936 – 956.
Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. Дослідження категорії громадське суспільство. – Львів:Літопис, 2000. –С.
Гарік І. Плюралізм в арабському світі. // Глобальне відродження демократії. – Львів, 2004. – с. 341 – 356.
Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права/ Перекл. з нім. – Київ: Юніверс, 2000. – С. 169-211.
Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. Серия "Библиотека Московской школы политических исследований". - М.: Аd marginem., 1995.
Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. – К.: Основи, 1999. – 726 с.
Гоббс Т. О свободе и необходимости. Соч. в 2 т. Т. 1. – М.: Мысль, 1989. – С. 574 – 612.
Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность: колект. монографія. – Луганськ, 2002. – 282с.
Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-східноєврапейський досвід. Збірник наук.праць/ за ред. А. Карася. – Львів, 1999. – С.
Громадянське суспільство: проблеми становлення. / В.Ф. Сіренко, В.І.Тимошенко, та ін. – К.: Логос, 1997. – 124с.
Дворкін Р. Свобода, рівність, спільнота // Сучасна політична філософія. Антологія. – К.: Основи, 1998. – с. 313 – 344.
Демократизація України: програма малих прооектів.Посібник з розвиткку громад: Практичний порадник для небайдужих / Кол.авт.:Л.О.Єльчева, І.М. Ібрагімова та ін. – К., - 2007. – 458с.
Джекі Сміт Світове громадянське суспільство? Міжнародні громадські рухи та організації і соціальний капітал \\ Журнал «Ї». – 2001. - № 21.
Драгоманов М. Переднє слово // Драгоманов М.П. Вибране. – К.: Либідь, 1991. – с. 276 – 327.
Кант І. Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. – 501с.
Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних баченнях: Монографія. – Київ; Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 520 с.
Кин Дж. Мас-медіа і демократія. К. 1999.
Кін Дж. Громадське суспільство. Старі образи, нове бачення. – Київ: “К. І. С.”; “АНОД”, 2000, - 191с.
Кістяківський Б. Держава і особистість / Б. Кістяківський. Вибране. – К.: Абрис, 1996. – С.252.
Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Львів: „Червона калина”. – 2002. -276 с.
Кравченко П.А. Вітчизняний культурно-історичний досвід у системі сучасного державотворення. – К.: Ґенеза, 2001. – 332с.
Кухта Б. Історія політико-правових вчень. Львів.
Лок Дж. Два трактати про врядування. – К.: Основи., 2001. – 265 с.
Мак’явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець. – К.: Основи., 1998. – 420 с.
Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000.
Новицки Марек. Права человека: Что входит, а что не входит в это понятие? Запись лекции, прочитаной на Междкународной летней школе по правам чселовека в сентябре 1998 г. – Варшава. – 2005. – 52 с.
Основи демократії: навч.посіб. / за заг.редакцією А.Ф.Колодій. – К.: «Ай -Бі», 2004. – с.161- 199.
Парсонс Т. Теорія соціальних систем. – Москва, 2000.
Пасько Ігор, Пасько Ярослав. Громадське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. – Донецьк: Східний видавничий дім, 1999.
Патей-Братасюк М., Довгунь Т. Громадянське суспільство: сутність, ґенеза ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. – Тернопіль: Мандрівець, 1999. – 183 с.
Патнем Р. Гра в кеглі наодинці: занепад соціального капіталі Амрики / „Ї”. № 21. 2001.
Патнем Р. Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії. – Київ: Основи. 2001. С.302.
Політологія кін. ХІХ перша половина ХХ ст.: Хрестоматія. / за ред. Семківа О. – Львів: Світ, 1996. – 800с.
Прошко В. Принцип субсидіарності – інструмент розподілу повноважень // Аспекти самоврядування. – 2000. - № 1. – с.2 – 10.
Рікер П. Право і справедливість. – К.: Дух і літера, 2002. – 218 с.
Роземблюм Н. Громадянські суспільства: лібералізм і моральні впливи плюралізму. // Доступно з: ji-magazine.lviv.ua
Токвіль А. де. Про демократію в Америці. – К.: Всесвіт, 1999.
Тома Аквінський. Коментарі до Аристотелевої «Політики» / Пер. з латини. – К.: Основи., 2000. – 794 с.
Тофлер О. Метаморфозы власти. М. 2002.
Фіш С. Четвертий перехідний період Росії. / Глобальне відродження демократії/ за ред.. Ларрі Раймонда і М. Ф.Платтнера. – Львів: «Ahill». – 2004. – с. 328 – 340.
Франко І. До історії соціалістичного руху. // Франко І. Мозаїка. – Львів: Каменяр, 2001. С. 400 – 424.
Франко І. Що таке громада і чим вона повинна бути. Т. 44, кн.. 2. С. 175.
Фукуяма Френсіс. Соціальний капітал.
Хабермас Ю. Демократия, разум, нравственность. – М.: Academia, 1995.
Хорос В. Гражданское общество: общие подходы. // МеиМО. – 1995. - № 11.
Цицерон М.Т. Про державу. Про закони. Про природу богів. / Пер .з латини. – К.: Основи, 1998. – 477 с.
Шилз Е. Нація, національність, націоналізм і громадянське суспільство. // Ї. 2001. № 21. С. 79 – 102.
Beyme Klaus von. Wspolczesne teorie polityczne. Warszawa: Wydawnitctwo Naukowe Scholar. -2005. c. 344
Cohen Jean L., Arato Andrew. Civil Society and Political Theory. The MIT Press? Cambridge. 1995 . – 770p.
The State of the Nation. Ernest Gellner and the theory of Nationalism /edited by John A. Hall. Cambridge. 1998

7 .2. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

Андерсон Б. Дискурсивне походження диктатури й демократії \ Пер. З англ.. // Універсум - № 6- 7, 2003. – С.8 – 20.
Дворкін Р. Свобода, рівність, спільнота // Сучасна політична філософія. Антологія. – К.: Основи, 1998. – с.
Довідник українських неурядових організацій захисту прав та інтересів громадян. Довідник. – Київ: Центр інновацій та розвитку, 1999.
Донелі Дж. Права людини і західний лібералізм / Лібералізм: антологія. К.:Смолосип. 2002. с. 919 – 935.
Колодій А. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу) // Доступно з : ji-magazine.lviv.ua.
Кравченко П.А. Вітчизняний культурно-історичний досвід у системі сучасного державотворення. – К.: Ґенеза, 2001. – 332с.
Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К.: Либідь, 1996. – 360с.
Перехрестя.Всеукраїнський спеціалізований журнал для громадських організацій і благодійних фондів. (2000, № 1-6).
Політичний портрет України. Українське суспільство. 1994-1997. – Бюлетень фонду “Демократичні ініціативи”. – 1998. - № 20.
Прошко В. Принцип субсидіарності – інструмент розподілу повноважень // Аспекти самоврядування. – 2000. - № 1. – с.2 – 10.
Рабінович П. Гідність людини як основа її природних прав і свобод. // Гідність, солідарність, субсидіарність: до громадянського суспільства в Україні: Матеріяли ІХ всеукраїнської науково-практичної студентської конференції. – Інститут релігії та суспільства УКУ.- Львів. – 2007. - С. 19 – 22.
Рашидов С.Ф. Афінський поліс як зародок громадянського суспільства // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип.. 23. – К.: Український ценр духовної культури, 2001. – с. 51 – 58.
Результати крос-регіонального соціологічного опитування “Стан українського соціуму напередодні виборів 1998-99 рр.” (Порівняння – Донецьк – Львів) // Ставропігіон. Щорічник. Політологічний центр “Генеза”. – 1997. – С. 171-193.
Рідель М. Свобода і відповідальність. // Ситченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. – К.: Либідь, 1996. – С.68 – 84.
Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. – К.: Критика, 2000. – 303с.
Рябчук М. Дилеми українського Фауста: громадянське суспільство і «розбудова держави». К.: Критика, - 2000. – 272 с.
Солодка свобода слова. Ї. № 32. 2004.
Цимбалістий Б. Таро бездержавності. Політична культура українців. – Київ, 1994
Цицерон М.Т. Про державу. Про закони. Про природу богів. / Пер .з латини. – К.: Основи, 1998. – 477 с.
Шпорлюк Р. Досліджуючи драму історії, або національні шляхи до сучасності // Зустрічі. – 1991. – № 2 - С. 79-87.

ГЛОСАРІЙ

Виборче громадянське суспільство –	сфера соціальної та політичної взаємодії громадян, що спрямована на добробут громадян та громади в цілому.
Посередницьке громадянське суспільство –	сфера соціальної співпраці, що має на меті виховувати в громадян вихованість, «соціабельність», солідарність у вирішенні проблем.
Глобалізація –	загальноцивілізаційний процес, розширення соціальних зв’язків, так що регіонах, які віддалені один від одного, події можуть розвиватися під впливом подій, які знаходяться забагато миль від них.
Глобальне громадянське суспільство –	громадяни різних держав та спільності можуть формувати на основі принципів самоорганізації позадержавні комунікації та взаємодії на основі узгоджених правил та визнаючи спільний інтерес. Особливо поширені уявлення у зв’язку з поширенням уявлень про інформаційне суспільство, глобалізацію та розвитком нових комунікаційних технологій
Громада –	сукупність людей, що об’єднанні спільною територією проживання, історією та соціальним досвідом.
Громадська думка –	Один з проявів масової свідомості, відображає ставлення суспільства або якоїсь його частини до проблем, сукупна позиція щодо проблем, подій, рішень у соціально-політичній сфері.
Громадське лобіювання –	Це активна цілеспрямована діяльність зацікавлених фізичних, юридичних осіб, організації громадянського суспільства, метою якої є вплив на прийняття рішень органами влади в інтересах окремих зацікавлених організацій та різноманітних груп громадськості.
Громадське мовлення –	Мовлення, яке базується на принципах універсальності послуг, різноманітності програм, забезпечення аудиторій меншин, включно з тими, які перебувають у невигідному становищі, інформаційної підтримки електорату та культурно-освітнього збагачення. Концепцію було задумано і розвинуто виходячи з ідеалу культурної та інтелектуальної просвіти суспільства.
Громадський дискурс –	суспільна взаємодія людей, що розгортається на рівні міжсуб’єктного ставлення до людини як до партнера, що має на меті консенсус як наслідок аргументованого мовлення, такого роду взаємодії важливим є інтерпретації та сам процес обговорення, що справляє вплив на легітимність соціального порядку.
Громадський контроль –	Механізм саморегуляції в соціальних системах, що здійснюється за принципом зворотного зв’язку, це контроль «знизу».
Громадські організації –	добровільні об’єднання громадян на основі спільних інтересів та завдань.
Громадські слухання –	Право територіальної громади, контрольна процедура або форма участі у плануванні чи прийнятті місцевих рішень територіальною громадою.
Громадянське культура –	тип змішаної політичної культури (Г.Алмонд, С.Верба), що характеризується поміркованістю, довірою, кооперацією та раціональністю громадян з стійкою системою цінностей та почуттям причетності до громади, раціональною активністю у політичній та соціальній сфері.
Громадянське суспільство –	підсистема суспільної системи, соціальна сфера у вимірі різних форм солідарної взаємодії. Сфера спілкування, взаємодії, самоорганізації та самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена від прямого втручання й регламентації з боку держави, у якій переважають громадянські цінності.
Громадянське суспільство –	плюралістичний тип співіснування, організації та захисту групових інтересів та їх стосунків з державою (А.Колодій).
Громадянське суспільство –	мережа громадських організацій.
Громадянське суспільство –	соціальна структура, яка координує свої дії за посередництвом громадських організацій.
Громадянське суспільство –	сукупність груп тиску та інших суб’єктів впливу на політичний процес та державу.
Громадянське суспільство І (Дж.Александер) –	молоде буржуазне суспільство, яке утверджувало ліберальні свободи і підкорялося закону, утверджувалося від XVII до першої половини XIX ст., ринок, що розвивався звільняв неполітичну сферу від потреби у державній регламентації.
Громадянське суспільство ІІ (Дж.Александер) –	період зростання бідності, занепаду громадянських цінностей, посилення ролі держави та насильстві, монополізації економіки (друга половина XIXст. – перша половина ХХ ст.).
Громадянське суспільство ІІІ (Дж.Александер) –	поширення цінностей та практик громадянського суспільства на «незахідні» суспільства, утвердження інституцій регіонального рівня.
Групи інтересів –	об’єднання людей, які виходячи з власних інтересів, ставлять вимоги перед іншими групами суспільства, з метою реалізації інтересів, підтримати або поліпшити свої позиції в суспільстві.
Демократичне громадянське суспільство –	розвинутий сектор громадських організацій, що чинять вплив на політичний процес та потенційно є опозиційними до держави, громадянам прищеплюється почуття політичної спів-участі та відповідальності.
Друге покоління прав людини –	Це соціально-економічні права, які вимагають активної підтримки від уряду виконання ним певних зобов’язань (право на освіту, на працю тощо).
Етнос –	позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, спільною самосвідомістю та етнонімом (назвою).
Життєвий світ –	система соціокультурного знання інтерсуб’єктивного характеру, що існує приховано та виявляється в ситуативних формах комунікації.
Клієнтелизм –	вид відносин між нерівними партнерами, за якого «патрон» надає протекцію «клієнту» в обмін на певні послуги, що, як правило, мають місце в умовах напівконституційних режимів, коли слабкою є судова система.
Клієнтелизм –	певний тип відносин між принципалом, агентом та клієнтом. Здебільшого клієнт – підтримує агента (політика), а потім Агент передавати ресурси отримані від принципала клієнтові (призначення друзів на політичні посади у випадку перемоги на виборах).
Комунітаризм –	Форма соціальної взаємодії, за якої індивіди пов’язані спільними цінностями, які сприяють становленню стійких зв’язків у спільності, при цьому спостерігається взаємодія соціального контексту і самооцінок індивідів. Представники: Чарлз Тейлор, Майкл Вальзер, Майкл Сендел, Александер Макінтрай.
Консенсусна модель громадянського суспільства –	Модель громадянського суспільства, що відображає узгодженість солідаристських поглядів та відносин у суспільстві, характерними рисами є: громадські обговорення проблем, наявність спільного бачення проекту розвитку суспільства, розвинута правова та судова система.
Конфронтаційна модель громадянського суспільства –	модель громадянського суспільства, що відображає протистояння між різними групами та політикою
Корпоративізм –	сфера взаємодії інтересів, стан рівноваги між головними економічними групами інтересів та державними структурами за участі окремих громадських організацій (профспілок). Здобув поширення в Австрії та Швеції.
Модель громадянського суспільства –	Це система ідей та уявлень, що відображає систему громадянського суспільства на практиці (аналог–оригінал), тобто – це спосіб існування знань про громадянське суспільство.
Модульна людина –	людина, яка в умов індустріальної революції потребує опертя на національно організовану спільноту як засіб соціопсихологічної і культурного опору тенденціям до нарощення атомізації (Е.Гелнер).
Націоналізм –	чітка система поглядів щодо розвитку громади, що засновується на ідеї людові та відданості до нації, до Батьківщини.
Патріархальна модель громадянського суспільства –	модель громадянського суспільства, в якій відносини засновуються на визнанні авторитету одного з соціальних інститутів (право, релігійні норми, орган соціального впливу), до якого звертаються як до першоджерела при регулюванні взаємин, при цьому визнаються права людини, толерантність та дотримуються інтересів суспільства.
Патронажно-клієнтелистські відносини –	відносини асиметричного розподілу економічних і політичних ресурсів, з домінуванням партикулярних інтересів і приватних обмінів ресурсами з фактично нерівними партнерами, що свідомо працюють на зниження рівні громадянської свідомості.
Перше покоління прав людини –	Це громадянсько-політичні права, які обмежують те, що інші, зокрема держава, не можуть заподіяти людині: право на життя, свободу і свободу від тортур.
Плюралізм –	ідейний принцип та цінність, що виходить з засад існування декількох / багатьох засад політичного та соціального знання.
Політичне суспільство –	Сфера людського буття, осердям якої є відтворення соціального та політичного порядку на основі відносин влади, головними засобами такого відтворення виступають комунікації між суспільними групами та індивідами.
Права людини –	Особливий вид невідчужуваних прав, що однаково належать кожній людині, тільки тому, що це людина, саме вони визначають мінімальні умови людської гідності та життя.
Правова держава –	Політична організація суспільства, що пропонує таку форму організації та функціонування державної влади, за якої забезпечено верховенство норм права та закону, яких дотримується держава, суспільство та індивіди.
Природне право –	Права та правила поведінки, що визначені уявленням про природу людини, природні умови її існування та процвітання. Природне право є раціонально переконливим, яким повинні володіти всі індивіди, незалежно від політичних чи соціальних інституцій.
Солідарність –	спільність інтересів, активне співчуття, соціальна згуртованість, спільна діяльність в ході якої розв’язуються спільні проблеми, реалізуються спільні інтереси.
Соціальна держава –	Тип політичної організації державної влади, що заснований на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на игідне життя, практична реаліазція якого можлива через соціальну політику.
Соціальна інтеграція –	Поєднання людей задля досягнення спільних цілей, за Гегелем, прагнення народів до єдності.
Соціальний капітал –	це розмаїті сутності, які мають два елементи: всі вони складаються з певного аспекту соціальних структур і полегшують певні дії акторів в середині структури (Карла Естіс).
Соціальний капітал –	соціальні надбання, які підвищують рівень солідарності в окремій громаді та суспільстві загалом.
Соціетальна спільнота (Т.Парснонс) –	Сфера людського буття, що засновується на культурних цінностях, у якій нового значення набуває солідарність, що є водночас і раціональною дією і консенсусом на основі норм і цінностей. Головними цінностями в соціетальній сфері є свобода, рівність, солідарність, але немає державної організації.
Течія-Л –	Лінія розвитку громадянського суспільства, яку відзначає Ч.Тейлор, що ґрунтується на ідеї Локка про автономність і першість суспільства по відношенню до держави з опорою на приватну власність.
Течія-М –	Лінія розвитку громадянського суспільства, яку відзначає Ч.Тейлор, що опирається на ідеї Монтеск'є щодо переваги громадських цінностей та публічної сфери.
Толерантність –	Громадянська цінність, що означає готовність не втручатися в погляди, настрої та дії, незважаючи на брак симпатії або неприязнь до них.
Третє покоління прав людини –	Це група прав, що передбачають захист особистого статусу людини в контексті її включеності до спільноти: це право на мир, екологічну безпеку. Деякі дослідники до прав третього покоління відносять колективні права, наприклад, право нації на самовизначення

Міністерство науки і освіти України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Філософський факультет

кафедра історії та теорії політичної науки

О.Ю. Дащаківська

Навчально-методичний посібник з курсу

«МОДЕЛІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

Blog

О. Ю. Дащаківська Навчально-методичний посібник з курсу «моделі громадянського суспільства»

7.ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

7.1. ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА