Сприяння: Інтернет-видання «Тексти»
| Вид материала | Документы |
- На виконання „Програми роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки, затвердженої, 44.45kb.
- Дніпропетровщині Дніпропетровськ " Ліра лтд", 4081.29kb.
- Право власності на землю. Захист права власності, 628.6kb.
- Харківський інститут соціальних досліджень Міністерство внутрішніх справ України Нетолерантна, 2137.62kb.
- Назва реферату: Друковані та інтернет-видання Розділ, 80.49kb.
- High Five! Хай файв! Дай п’ять! Дай пять! Фестиваль виконавчих мистецтв у Києві ( 03-04., 137.93kb.
- High Five! Хай файв! Дай п’ять! Дай пять! Фестиваль виконавчих мистецтв у Києві ( 03-04., 304.75kb.
- Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст., 34.25kb.
- Удк 159. 923 Діагностика схильності до інтернет-залежності у осіб юнацького віку янович, 314.16kb.
- Книга та Інтернет: спільники чи суперники?, 153.46kb.
Рух добровольців «Простір свободи»
www.dobrovol.org
сприяння: Інтернет-видання «Тексти»
www.texty.org.ua
СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ
В 2011 РОЦІ
аналітичний огляд
9.11.2011
ВСТУП
Цей огляд має на меті мовою фактів і цифр окреслити становище української мови та привернути увагу до тенденцій, пов’язаних із розширенням чи звуженням вживання української мови в різних сферах суспільного життя.
Основними джерелами, що використовувалися при підготовці Огляду, є дані офіційної статистики, результати соціологічних досліджень, а також здійснений волонтерами руху «Простір свободи» моніторинг фактичного використання української мови в окремих сферах суспільного життя.
Збирання й опрацювання даних стало можливим завдяки добрій волі десятків людей з усіх областей країни.
РОЗДІЛ 1
РІДНА МОВА І МОВА СПІЛКУВАННЯ В УКРАЇНІ
за даними статистики та соціології
Перепис населення 2001 року
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 78% жителів України є українцями за національністю (етнічним походженням). 17% жителів України становлять етнічні росіяни і 5% - люди інших національностей.
Етнічні українці становлять більшість у 25 регіонах з 27 (в діапазоні від 98% у Тернопільській до 56% у Донецькій області), і меншість в Автономній Республіці Крим (24%) та місті Севастополі (22%). У столиці України етнічні українці становлять 82% населення.
Водночас внаслідок тривалого періоду бездержавності й політики русифікації упродовж останнього століття постійно зростала частка етнічних українців, які своєю рідною мовою вважали не українську, а російську. Ця частка дещо зменшилася після проголошення Україною незалежності, але на час проведення перепису 2001 року залишалася дуже відчутою – майже 15%. Водночас серед етнічних росіян, що проживають в Україні, своєю рідною мовою українську назвали лише 4%. Частка представників інших національностей, які вважали українську мову рідною коливається від 0,1% серед кримських татар до 71% серед поляків. Діапазон представників національних меншин України, які вважають рідною мову своєї національності, коливається від 96% серед росіян до 3% серед євреїв, а меншин, які вважають рідною мовою російську – від 89% серед греків до 1% серед угорців.
Частка українців, які вважають рідною не українську, а російську мову, вища на тих територіях, де вищий відсоток етнічних росіян.
Внаслідок цього частка людей, які під час перепису населення назвали рідною мовою українську, становить 67,5% від загальної кількості населення України, тобто є нижчою, ніж частка етнічних українців. Порівняно з переписом населення СРСР 1989 року цей показник зріс на 2,8%
При цьому 29,6% населення України назвали свою рідною мовою російську, 2,9% - іншу мову.
Українську мову назвала рідною більшість жителів 22 з 27 регіонів України – від 98,3% населення Тернопільської області до 50,1% Запорізької. У Києві цей показник становить 72%. Водночас у меншості люди, що вважають українську мову рідною, опинилися в 5 регіонах. Це Одеська (46,3%), Луганська (30%), Донецька (24,1%) області, а також Крим (10,1%) та місто Севастополь (6,8%). У 4 з цих 5 регіонів (окрім Одеської області) більшість людей назвали рідною мовою російську.
Водночас, аналізуючи дані перепису 2001 року, слід брати до уваги дві важливі обставини.
По-перше, з часу перепису минуло 10 років, і за ці роки неминуче відбулися зміни в мовному складі населення як у всеукраїнському, так і в регіональному вимірі. Більш актуальну інформацію про мовний склад населення може дати Всеукраїнський перепис 2012 року. При цьому, зважаючи на значний рівень політизацій мовного питання в Україні, важливо не допустити викривлень методики проведення чи даних перепису з метою політичних маніпуляцій.
По-друге, надзвичайно важливим для розуміння мовної ситуації в Україні є той факт, що далеко не всі люди, для яких українська мова є рідною, постійно спілкуються цією мовою. Соціологічні дослідження свідчать, що в багатьох регіонах України частка людей, які постійно спілкуються українською, нижча за частку людей, для яких українська мова є рідною.
Причому це стосується не лише людей старшого віку, щодо яких такий неприродний стан речей можна було б пояснити інерцією, пов’язаною з колоніальним минулим, але й людей середнього віку, і молоді.
Це означає, що в незалежній Україні діють потужні чинники, які впливають на мовну поведінку людей і не дають їм можливості вільно спілкувати мовою, яку вони вважають рідною.
Матеріали, наведені в цьому огляді, значною мірою пояснюють, у цифрах і фактах, як саме діють ці чинники, що штучно звужують сферу функціонування української мови в Україні.
Соціологічні дослідження 2011 року
В 2011 році Research & Branding Group та Центр Разумкова провели ґрунтовні соціологічні дослідження, щоб вивчити мову спілкування та мовні уподобання українців.
Опитування Research & Branding Group проведено 12 - 22 серпня 2011 року методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і в Криму. Респонденти відбиралися за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (область), статтю і віком. Обсяг вибіркової сукупності склав 2075 осіб. Очікувана середня помилка вибірки складає + -2,2%.
Згідно з опитуванням, українська мова є основною мовою спілкування у сім'ї/вдома для 47% жителів України. Російською мовою в сім'ї/вдома спілкуються 37% жителів країни, в рівній мірі російською та українською спілкуються 15% українців.
Українська мова є основною мовою спілкування для 95% жителів Західної України і 60% жителів Центральної України, російська – для 66% жителів Півдня та Сходу України.
Водночас на роботі чи за місцем навчання переважно українською спілкуються 45%, російською – 35%, двома мовами – 18%.
Спілкуються на роботі/за місцем навчання українською мовою 93% жителів Заходу і 54% жителів Центру України. Водночас 63% жителів Півдня та Сходу використовують за місцем роботи/навчання переважно російську мову.
Ці цифри демонструють, що державний статус української мови не лише не спричиняє більшу, порівняно зі спілкування удома, частку спілкування державною мовою під час роботи/навчання, а й не гарантує на практиці українцям спілкування у власній державі своєю мовою на роботі чи в навчальному закладі.
У Центральній Україні, як бачимо, на роботі/навчанні спілкуються українською на 6% менше людей, ніж удома. Причому частка людей, які, приходячи з дому на роботу чи навчання, переходять на російську, є більшою за згадані 6%, оскільки частина опитаних, навпаки, переходять на роботі чи навчанні на українську мову, спілкуючись удома російською (такий перехід на офіційну мову держави в публічній сфері є природнім для будь-якої країни, на відміну від потужнішої зворотної тенденції, згаданої вище).
Навіть у Західній Україні за місце роботи чи навчання українську мову використовують на 2% менше населення, ніж удома. Цей факт свідчить про поширення процесів русифікації у виробничій сфері практично на всю територію України.
Перевага зворотного явища – зниження частки використання російської мови під час роботи чи навчання порівняно зі спілкуванням удома (на 3%) - спостерігається лише на Південному Сході України. Однак спричиняє цей ефект не «українізація» виробничої сфери Сходу чи Півдня, а насамперед заклади освіти, оскільки в них мовою навчання є переважно українська мова.
Дослідження Research & Branding Group також засвідчує, що україномовні громадяни України на практиці відчувають дискомфорт, викликаний тиском російської мови в публічному спілкуванні, і усвідомлюють, що лише збереження української мови як єдиної державної здатне не допустити подальшої ескалації цього процесу. У серпні 2011 року за українську мову як єдину державну висловилися 88% від усіх жителів Заходу і 65% жителі Центру України. При цьому 76% жителів Півдня і Сходу вважають, що в Україні мають бути дві державних мови – українська й російська.
Водночас число прихильників офіційної двомовності стрімко падає в усіх регіонах України. В цілому по Україні це число знизилося з 59% у 2009 до 49% в 2011 році.
Головним поясненням цієї тенденції є те, що все менше людей вірять в «утиски» російської мови, і водночас усе більше бачать на практиці дискримінацію української мови в багатьох сферах суспільного життя. Додатковим подразником, який спричиняє падіння підтримки ідеї двомовності, є спроби політиків розігрувати мовну карту на тлі невирішеності гострих соціально-економічних проблем, що турбують людей значно більше, ніж питання мови.
Центр Разумкова у власному дослідженні, проведеному з 10 по 17 серпня 2011 року, запропонував респондентам відповісти на запитання, якою мовою вони переважно спілкуються. При цьому пропонувалося назвати лише одну мову (ту, якою респондент спілкується завжди чи в переважній більшості випадків).
Результати засвідчили, що в побуті українською мовою спілкується 53,3% громадян України, російською – 44,5%, іншою мовою – 1,4%. Як зазначають соціологи Центру Разумкова, частка людей, які спілкуються українською мовою в побуті, повільно, але постійно зростає починаючи з 2004 року.
При цьому на Заході та в Центрі України переважна більшість людей спілкується у побуті українською, а на Сході та Півдні - російською мовою.
У двох регіонах – місті Києві та Дніпропетровській області - частка людей, що спілкуються в побуті української та російською, приблизно однакова. При цьому на Дніпропетровщині російська мова домінує у великих містах, а українська – в невеликих містах та селах.
Водночас дослідження Центру Разумкова, як і дослідження Research & Branding Group, засвідчує, що за межами дому/родини частина українців переходить на російську мову спілкування.
В громадських місцях розмовляє українською 49,2% респондентів, російською – 48, 7%. Таке аномальне явище відмови українців від власної мови спілкування (і при цьому – державної мови країни) може мати лише одне пояснення – тиск з боку російської мови в публічній сфері, а також викликані цим тиском стереотипи.
Згідно з опитуванням Центру Разумкова, 31,8% громадян України пишаються українською мовою. 56,6% громадян України вважають, що кожен громадянин України повинен обов'язково знати українську мову, водночас 38,2% так не вважають.
РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
та законотворчі тенденції в 2010-11 роках
Конституція України і Закон «Про мови в Українській РСР»
Особливістю правового становища української мови в Україні є, попри її державний статус, нечіткість, розмитість законодавчих норм, які мали цей статус забезпечувати, а також майже повна відсутність санкцій за порушення навіть цих розмитих норм.
Стаття 10 Конституції України закріплює за українською мовою статус єдиної державної. У відповідності з Конституцією, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».
У рішенні Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції, зокрема, відзначається:
- Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо). Поряд з українською мовою можуть використовуватися й інші мови.
- Володіння державною мовою є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України.
- Згідно з чинним Законом «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року службові особи державних органів, установ і організацій повинні володіти українською мовою.
- Відповідно до Закону України «Про освіту» в редакції від 23 березня 1996 року (стаття 7) та Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року (стаття 7) встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, мовою навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова.
За 20 років незалежності і 15 років, що минули після прийняття Конституції, в Україні не прийнято закону, який би забезпечував повноцінне функціонування української мови як державної. Базовим законодавчим актом у цій сфері, крім Конституції, залишається Закон «Про мови в Українській СРСР», прийнятий 1989 року, під тиском української громадськості.
Серед основних положень закону «Про мови»:
- Стаття 2. Державною мовою є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
- Стаття 4. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.
- Стаття 6. Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності — і іншою національною мовою
- Стаття 11. Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова, [… однак] може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.
- Стаття 13. Технічна і проектна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовою.
- Стаття 14. Офіційні документи, які посвідчують статус громадянина, — паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народження, про одруження, а також документи про смерть особи виконуються українською і російською мовами.
- Стаття 17. У всіх сферах обслуговування громадян вживається українська або інша мова, прийнятна для сторін.
- Статті 26 та 27. Мовою виховання в дитячих дошкільних установах та загальноосвітніх школах є українська мова, [… однак] можуть створюватись загальноосвітні школи, в яких навчальна і виховна робота ведеться мовою, спільно визначеною батьками школярів. Вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим.
- Стаття 29. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурсний вступний екзамен з української мови.
- Стаття 30. Результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою.
- Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою.
На той час, коли Україна перебувала в складі СРСР, Закон був прогресивним, оскільки надавав українській мові статус єдиної державної і закладав підвалини її функціонування поруч з російською мовою, що домінувала й усіляко підтримувалася органами влади СРСР.
Однак для незалежної держави закладені в цьому законі механізми забезпечення державного статусу української мови є недостатніми. Проте, як буде зазначено далі, навіть дуже м’які положення цього, прийнятого в умовах бездержавності, Закону часто і безкарно ігноруються в Україні.
Законотворчі тенденції в 2010-11 роках
В 2010-11 роках ситуація з законодавчим забезпеченням функціонування української мови як державної не лише не покращилась, а значно погіршилась. З ініціативи нової влади до Верховної Ради внесено низку законопроектів, спрямованих на свідоме звуження сфери функціонування української мови і створення умов для фактичного домінування російської мови в Україні.
Найбільший резонанс викликав зареєстрований у вересні 2010 року законопроект «Про мови в Україні» (№1015-3, автори О.Єфремов, С.Гриневецький, П.Симоненко), що проголошує «українсько-російську двомовність». Проект не лише де-факто урівнює російську мову в становищі з українською, а й ставить її в багатьох сферах у привілейоване становище. У разі прийняття законопроекту, російська мова автоматично була б поставлена на один рівень з українською в усіх «регіонах», де число її «носіїв» перевищує 10%. Розмитість визначень, що містяться в проекті, дозволяє запровадити російську мову як «регіональну» практично на всій території України.
Крім того, законопроект прямо передбачає використання російської мови в освіті, діяльності прокуратури, в інформатиці, поштовому сполученні тощо.
В кінці 2010 – на початку 2011 року законопроект було піддано різкій критиці експертами Національної Академії Наук України, провідних університетів та профільних науково-дослідних установ, а також Венеціанською комісією Ради Європи і Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). У Києві та більшості областей України в рамках кампанії «Займіться ділом, а не язиком!» відбулися акції протесту проти намірів прийняти цей законопроект.
Внаслідок цього законопроект до порядку денного не включався, але й не був відкликаний чи знятий з розгляду Верховною Радою.
У серпні 2011 року депутати С.Ківалов і В.Колесніченко зареєстрували в Верховній Раді новий законопроект «Про засади державної мовної політики» (№9073), який повторює основні положення проекту №1015-3, але містить в окремих місцях більш завуальовані формулювання. Станом на початок листопада 2011 року законопроект до порядку денного не включено, Комітет Верховної Ради України з питань культури й духовності звернувся до керівництва Верховної Ради з пропозицією зняти його з реєстрації.
Проте факт внесення проекту представниками правлячої більшості і його схвальні оцінки депутатами більшості свідчать про реальну загрозу його прийняття попри негативну оцінку українських і зарубіжних експертів чи громадські протести.
Прийняття цього законопроекту не лише призвело б до конфліктів та ескалації протистояння на мовному ґрунті, але й могло б спровокувати незворотні процеси, здатні зашкодити не лише українській мові, а й цілісності та незалежності української держави.
3 листопада 2011 року Верховна Рада прийняла в цілому Закон «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення…» (№ 6342, автор – О.Бондаренко), яким повністю скасовано 50% квоти на музику вітчизняних авторів та виконавців на телебаченні та радіо, а квоту для вітчизняного аудіовізуального продукту на телебаченні знижено з 50 до 25%. Хоча цей закон не стосується прямо мови музичних творів чи теле- й радіопрограм, його підписання президентом і набуття ним чинності надасть право радіостанціям і телеканалам законно заповнити ефір іноземною (а отже, не україномовною) музикою хоч на всі 100%.
Загалом у 2010-11 роках при прийнятті нових та внесенні змін до існуючих Законів України спостерігалася тенденція звузити сферу функціонування української мови шляхом заохочення можливості не знати й не використовувати державну мову.
Наприклад, у Законі «Про судоустрій України» зазначалося, що судочинство здійснюється державною мовою, а право на користування в судовому процесі рідною мовою та послугами перекладача мали лише «особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою». Натоміть у прийнятому в 2010 році Законі «Про судоустрій і статус суддів» на суди покладається неординарна функція забезпечувати «рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою». Суди, за новим законом «гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі
рідної мови або мови, якою вони володіють». У судах, «поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом».
Окремо зазначено, що «Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України».
Таким чином, якщо раніше Закон гарантував право на користування рідною мовою лише особам, які не володіють чи не достатньо володіють українською мовою, то тепер учасники судового процесу отримали право, навіть володіючи державною мовою, користуватися будь-якою іншою (і не обов’язково рідною) мовою, а всі пов’язані з цим витрати покласти на плечі платників податків. По суті, це положення заохочує незнання української мови і її не використання сторонами в судовому процесі.
Посилаючись при прийнятті подібних законодавчих норм, а також рішень органів виконавчої влади й місцевого самоврядування на ратифіковану Україною «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», представники влади цілковито ігнорують положення Хартії про те, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Адже метою Хартії є захист мов, яким загрожує зникнення, в той час як представники влади в Україні намагаються за допомогою Хартії зміцнити становище російської мови за рахунок звуження сфери функціонування державної мови.
Серед поодиноких нормативних актів, спрямованих на підтримку української мови, слід відзначити прийняття в 2010 році Закону «Про внесення змін до Закону України "Про кінематографію" та інших законів України щодо підтримки виробництва національних фільмів». Цим документом уточнено визначення «національний фільм» і зазначено, що це фільм, «основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою». Виробникам національних фільмів надано низку податкових пільг, які були перенесені в новоприйнятий Податковий Кодекс і діють з початку 2011 року.