Право власності на землю. Захист права власності

Вид материала

Документы

Содержание Iv. захист прав на землю Типовий договір Кошторис №_ На рішення (розпорядження) про відмову в передачі земельної ділянки у власність Для нотаток

Подобный материал:

• Захист права власності, 186.1kb.
• За час проведення земельної реформи, яка триває в Україні з 1991 року, відбулася демонополізація, 104.29kb.
• “засоби захисту права власності”, 290.15kb.
• «Засоби захисту прав власності», 252.96kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
• Загальний план проведення науково-практичних конференцій, семінарів, нарад та інших, 128.21kb.
• Реферат на тему, 278.9kb.
• Тема Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні, 52.26kb.
• Тема Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні, 66.67kb.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Київ - 2006

ББК 67.9(4УКР)307 П68

Видання здійснено за сприяння програми МАТРА в рамках українсько-нідерландського проекту "Впровадження Цивільного кодексу в Україні"

Колектив авторів:

Горбунова Л.М. - заступник Міністра юстиції, кандидат юридичних наук;

Богачов С.В. - начальник Управління координації правової

роботи та правової освіти; Іванчук І.Ф. - заступник начальника Управління координації

правової роботи та правової освіти - начальник

відділу правової освіти; Куб ар Н.А. - головний спеціаліст Управління координації

правової роботи та правової освіти.

П68 Право власності на землю. Захист права власності / Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, І.Ф.Іванчук, Н.А.Кубар; М-во юстиції України.- К.: [ТОВ "Поліграф-Експрес"], 2006. - 60 с. - Бібліогр.: с. 58-59.

У цьому виданні у відносно стислій та доступній для широко­го кола читачів формі розкриті питання, що пов'язані із землею та земельними відносинами.

У посібнику розкривається зміст права власності на землю, наводяться способи набуття та припинення права власності на землю, а також можливі шляхи захисту порушеного права влас­ності на землю.

Для реалізації визначених законодавством прав власників зе­мельних ділянок наведено зразки документів, у тому числі проце­суальних, для їх практичного застосування.

Підготовлено відповідно до законодавства України станом на 3 липня 2006 року.

© Міністерство юстиції України, 2006 © Центр суддівських студій, 2006

Шановний читачу!

Конституція України, зважаючи на виключно важливе зна­чення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її осно­вним національним багатством, що перебуває під охороною дер­жави.

Становлення в Україні ринкових відносин і виникнення при­ватної власності, підприємництва зумовило розширення кола опе­рацій з нерухомістю.

Земельна реформа в Україні, яка офіційно розпочалась з 1991 року, започаткувала поряд із державною формою власності на зем­лю також колективну і приватну. А подальші процеси реформу­вання відносин власності в аграрному секторі економіки, як-то за­кріплення державної, комунальної і приватної форм власності на землю, розширили коло власників земельних ділянок.

За даними Державного комітету по земельних ресурсах, за­гальна площа земель в Україні становить 60,3 млн. га., з них 41,8 млн. га. або 70% - землі сільськогосподарського призначення.

У цьому посібнику ми поставили собі за мету довести до ві­дома громадян їхні права на землю, а саме поняття змісту права власності на землю, набуття права власності на землю, припинен­ня права власності на землю, механізм захисту порушених прав на землю тощо.

Читайте! На ці та інші запитання ви отримаєте відповідь на сторінках цієї збірки.

І. ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Право власності на землю. В чому полягає його зміст?

Право власності на землю — це Ваше право на володіння, ко­ристування і розпорядження земельними ділянками.

Можливість володіння є правом фактичного панування над пев­ною земельною ділянкою. Відомо, що не можна використовувати зе­мельну ділянку, не маючи господарського або фактичного панування над нею. Проте, право володіння земельною ділянкою має певну своєрід­ність. Це викликано невід'ємністю земельної ділянки від навколишньо­го природного середовища, їх екологічним взаємозв'язком, неможливіс­тю її вилучення та переносу, скажімо в інше місце.

Зазначимо, що право володіння може належати не тільки власни­ку, але й особі, якій власник передав земельну ділянку на підставі до­говору (наприклад, оренди). Власник при цьому не втрачає права воло­діння. Він перестає здійснювати його, але цілком зберігає можливість мати земельну ділянку у своєму господарстві, у складі майна.

Можливість користування є правом власника задоволь­няти за допомогою землі свої потреби, тобто можливістю її без­посередньої господарської експлуатації шляхом отримання ко­рисних властивостей, в тому числі отримання плодів та інших прибутків. Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником належати й іншій особі, яка не є власником.

Можливістю розпорядження є визнане за власником і гаран­товане йому право учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану земельних ділянок, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим особам у влас­ність). Такими діями є, головним чином, угоди (купівля-продаж, дарування, обмін та ін.). Внаслідок виконання цих угод власник передає іншій особі всі свої права.

Зауважимо! Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, які між собою є рівними.

З'ясувавши форми власності на землю, виникає необхідність у визначенні суб'єктів права власності на землю залежно від форм власності.

Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи (підприємства, установи, організації) - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпо­середньо або через органи місцевого самоврядування, - на зем­лі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Щоб стати власником земельної ділянки треба:

1. Мати правоздатність, тобто здатність мати права та обов'язки. Правоздатність мають усі фізичні особи (людина як учасник суспільних відносин) з моменту народження.

2. Мати дієздатність, тобто усвідомлювати значення сво­їх дій та можливість керувати ними. Повну дієздатність має фі­зична особа, яка досягла 18 років. Земельною дієздатністю є здатність громадянина здійснювати дії, які направлені на отри­мання земельної ділянки, зокрема, - звертатись до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання зе­мельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди.

Якщо Ви є засновником юридичної особи!

Юридичні особи набувають земельної право- і дієздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади. Суб'єктом права приватної власності на землю мають бути тіль­ки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності, не мо­жуть бути власниками земельних ділянок. їм земля надається в постійне користування.

Суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, як безпосередньо, так і в особі їх пред­ставницьких органів — рад. Територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста,

що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єди­ний адміністративний центр.

Особливим суб'єктом права власності на землю виступає держава, яка виступає в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій.

Але треба враховувати, що землі державної та комуналь­ної власності мають бути розмежовані в натурі (на місцевості) згідно із законодавством. Якщо землі не розмежовано, розпо­рядження землями в межах населених пунктів здійснюють від­повідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунк­тів - відповідні органи виконавчої влади.

Наразі доцільно розглянути, що є об'єктом права власності на землю?

Об'єктом права власності є земельна ділянка.

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установ­леними межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Окрім цього право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Також право власності на земельну ділянку розповсюджуєть­ся на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробни­чих та інших будівель і споруд.

Шановний читачу! Оскільки ми розглядаємо в цілому право власності на землю, яке може належати як державі, територіаль­ній громаді, юридичним особам (підприємствам, установ, органі­заціям), так і громадянам, то для належного розмежування прав власності на землю ми пропонуємо Вам ознайомитися з об'єкта­ми права власності перерахованих суб'єктів.

Об'ектом права державної власності на землю виступають усі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключно в державній власності знаходять­

ся землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами при­родно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділян­ки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук Укра­їни, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що за­знали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи.

Об'єктом права комунальної власності є усі землі в межах на­селених пунктів, крім земель приватної та державної власнос­ті, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єк­тами повітряного і трубопровідного транспорту; земельні ділян­ки, які використовуються для забезпечення діяльності органів мі­сцевого самоврядування тощо.

Об'єктом права приватної власності юридичних осіб (засно­ваних громадянами України або юридичними особами України) є земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльнос­ті, або які використовуються для житлової, промислової та гро­мадянської забудови. Наприклад, це земельні ділянки, надані для житлово-будівельних кооперативів, або сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Об'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільськогосподарського призначен­ня у разі придбання ними об'єктів нерухомого майна та для спо­рудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, в першу чергу, в межах населених пунктів.

Земельні ділянки, як об'єкти права власності громадян Укра­їни, мають визначені законодавством граничні розміри і розріз­

няються за метою використання. Наприклад, для ведення фермер­ського господарства земельна ділянка надається в розмірі земель­ної частки (паю); для ведення особистого селянського господар­ства — не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування житлового бу­динку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гек­тара, в містах — не більше 0,10 гектара; для індивідуального дач­ного будівництва — не більше 0,10 гектара; для будівництва інди­відуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

Об'ектом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарсько-го призначення в межах населених пунктів, а також земельні ді­лянки несільськогосподарського призначення за межами населе­них пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

В земельному законодавстві немає обмежень з кількості зе­мельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї осо­би. Право власності розповсюджується не тільки на земельну ді­лянку, а і на водні об'єкти і ліси.

Але в повному обсязі воно застосовується тільки до земель, які знаходяться у державній власності. Громадянам та юридич­ним особам можуть належати на праві власності тільки замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гекта­рів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств та замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів), або створювані рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

ІІ. НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Розглянемо способи набуття громадянами права власнос­ті на землю. Законодавець дає Вам змогу використати широкий спектр можливостей. Розглянемо їх.

Громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земель­ної частки (паю).

Слід відмітити, що право власності на землю за цивільно-правовими угодами виникає з моменту нотаріального посвідчен­ня договорів.

При укладанні угод із земельними ділянками не допускається зміна їх цільового призначення і мети використання (наприклад, не можна без відповідного дозволу вилучити землі у сільсько­господарського господарства і передати їх для будівництва про­мислового підприємства, залізниці, автомобільної дороги тощо, оскільки у цьому разі землі сільськогосподарського призначення переходять до категорії земель промисловості, транспорту).

ПАМ'ЯТАЙТЕ!

Законодавством встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фер­мерського господарства та іншого товарного сільськогосподар­ського виробництва, а також громадяни України - власники зе­мельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при ви­лученні земель для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборо­ни на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) з метою відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а також передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Продаж земельних ділянок державної та комунальної влас­ності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукці­он, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності (приватизація) за рі­шенням органів виконавчої влади або органів місцевого самовря­дування.

Крім того, у випадку приватизації сільськогосподарських підприємств громадяни — працівники цих підприємств мають право отримати ще й земельний пай, який після виділення в на­турі (на місцевості) набуває статусу земельної ділянки з відпо­відною метою використання. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, земельні ділянки передаються працівникам цих під­приємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа, з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Кожен пра­цівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіо­нери з їх числа, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Увага! Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільсько-господарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межа­ми населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Увага! Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без грома­дянства, протягом року підлягають відчуженню.

Які обмеження існують для іноземців та осіб без громадянства?

Підстави виникнення права приватної власності іноземних громадян і осіб без громадянства обмежені. Вони мають право на­бувати у власність земельні ділянки (на підставі цивільно-право­вих угод) тільки несільськогосподарського призначення на яких, як правило, розташовані або будуть будуватися об'єкти нерухомо­го майна, в першу чергу, в межах населеного пункту. Вони не ма­ють права на безоплатну приватизацію земельних ділянок.

Якщо іноземний громадянин або особа без громадянства у порядку успадкування отримає земельну ділянку сільськогоспо­дарського призначення, то вона повинна її протягом року зали­шити шляхом відчуження, тобто продати, обміняти або подару­вати особі, яка володіє належною земельною право- дієздатністю (наприклад, громадянину України). Термін, в який повинна бути відчужена земельна ділянка сільськогосподарського призначення, починається з дня прийняття спадщини. У випадках, коли земель­на ділянка протягом встановленого строку не відчужена, така ді­лянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Іноземний громадянин або особа без громадянства, до яких переходить право власності на земельну ділянку і які не можуть набути права власності на землю, мають право отримати її в орен-

Зауважимо! Право власності на землю породжує для Вас ряд прав та обов'язків. Розглянемо їх.

Права власників:	Обов'язки власників:
1. Продавати або іншим шля­хом відчужувати земельну ді­лянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.	1. Забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.
2. Самостійно господарювати на землі.	2. Додержуватися вимог за­конодавства про охорону до­вкілля.
3. Використовувати посіви і насадження сільськогосподар­ських та інших культур, виро­бляти сільськогосподарську продукцію.	3. Своєчасно сплачувати зе­мельний податок.
4. Використовувати у встанов­леному порядку для власних потреб наявні на земельній ді­лянці загальнопоширені корис­ні копалини, торф, лісові наса­дження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі.	4. Не порушувати прав власни­ків суміжних земельних діля­нок та землекористувачів.
5. На відшкодування збитків у випадках, передбачених за­коном.	5. П ідвищ увати родючість ґрунтів та зберігати інші ко­рисні властивості землі.

Увага!

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцін­ки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1%; для багаторічних насаджень - 0,03%.

Громадяни України мають право засновувати юридичні особи. Тож розглянемо деякі аспекти права власності на землю юридичних осіб (заснованих громадянами України або юри­дичними особами України), які можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності.

Юридичні особи набувають право власності на землю для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання землі за договором купівлі-продажу, дару­вання, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'я­заних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Нагадуємо! Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підля­гають відчуженню протягом одного року.

Особливістю набуття землі у власність юридичними особа­ми є те, що земельні ділянки у власність їм надаються тільки для підприємницької діяльності, тобто для здійснення безпо­середньої самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності по виробництву продукції, ви­конанню робіт, наданню послуг з метою досягнення економіч­них і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зауважимо! Землі сільськогосподарського призначен­ня мають право придбати у власність тільки юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Приватними несільсько-господарськими підприємствами, установами та організаціями, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян землі сіль­