Geum.ru

Форум молодих науковців Львівщини. Збірник тез конференції: 22 травня 2011 року // За заг ред. О. М. Лозинського, І. В. Карівця, І. М. Назаркевича. У 3-х частинах

Вид материалаДокументы

Содержание


Данилевич Наталія.Взаємовплив на управління соціоекологічними процесами державних та громадських секторів
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   39

Данилевич Наталія.
Взаємовплив на управління соціоекологічними процесами державних та громадських секторів


Держава та всi державнi iнституцiї (армiя, податкова служба, парламент i т.д.) умовно вважаються за перший сектор суспiльства. Головне завдання першого сектору - "виробляти" безпеку та стабiльнiсть. Другий або ж комерцiйний складається з рiзноманiтних пiдприємств чи компанiй, основною метою дiяльностi яких є виробництво матерiальних благ та послуг. Громадянське суспiльство - це поза-державна його частина. Воно складається з другого (комерцiйного) та третього секторiв, а також з усiх окремих громадян. Органiзацiї третього сектору не є анi державними, анi комерцiйними. За логiкою, третiй сектор теж мав би щось "виробляти" для суспiльства, i це безперечно, так i є. Головнi його продукти - це нематерiальнi блага та новi iдеї, не менш важливi для розвитку країни. Однiєю з основних функцiй громадянського суспiльства є те, що воно дає можливiсть громадянам усвiдомлювати себе на рiвних з державою i, в разi чого, захиститися вiд несправедливих дiй з її боку. Під громадським сектором в контексті “екологічною неурядовою організацією” (екоНУО) розуміємо офіційно зареєстровану або не зареєстровану групу громадян або інше громадське об’єднання, яке не функціює як офіційна державна структура, не є прибутковою організацією організацією і займається принаймні одним з таких різновидів діяльності:
  • організація акцій екологічної спрямованості за участю населення;
  • проведення громадської екологічної експертизи урядових, приватних або виробничих проектів, реалізація яких може суттєво вплинути на існуючий стан доокілля;
  • лобіювання захисту навколишнього середовища, проектів територій, що охороняються;
  • розробка і здійснення програм екологічної освіти та тренінгу;
  • поширення принципів стійкого розвитку суспільства, який передбачає збереження гармонії між людиною та природою;
  • підтримка діючої мережі екологічних і громадських організацій [3, с.9].

Об’єктивною передумовою для відносин між громадськими та державними структурами є чинне природоохоронне законодавство, яке регламентує функції громадських організацій у розв’язанні екологічних проблем. Згідно із Законом “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991) громадські об’єднання мають право отримувати повну та об’єктивну інформацію про стан довкілля; ініціювати проведення референдумів різніх рівнів з екологічних проблем; брати участь у контрольних перевірках щодо дотримання суб’єктами господарської діяльності природоохоронних заходів; створювати громадські фонди охорони природи та шерег інших прав[1].

Головною недосконалістю Закону є незабезпеченість механізмів утілення висунутих у ньому вимог. Крім того, цей документ непідкріплений іншими законодавчими актами, які б розгорнули його чинність на всіх ділянках природоохоронної діяльності, включаючи взаємовідносини з екоНУО. Питання екополітики на місцевому рівні входять у компетенцію місцевих Рад, але на практиці реалізація цих повноважень делегується постійним депутатським комісіям Рад, які складаються з депутатів і працюють на громадських засадах. У зв’язку з малочисельністю депутатів у місцевих Радах, як правило, Ради не створюють окремої депутатської екологічної комісії[5].Цю функцію часто об’єднують з функцією охорони здоров’я, або з регулюванням місцевого промислового і сільськогосподарського виробництва, або з функцією розвитку територій і землекористування. У великих містах у структурі секретаріату місцевої Ради організується екологічний сектор з двох — трьох постійно залучених фахівців. Здебільшого виконання перелічених повноважень покладається на виконавчо-розпорядчі органи Рад. У зв’язку з підписанням Конституційної угоди влітку 1995 року здійснюється чергова трансформація структур влади. Відповідно до концепції Конституційної угоди посилюється виконавчо-розпорядча гілка влади з одночасним послабленням представницької гілки, що істотно зменшує можливості представників екоНУО в Радах народних депутатів.

Наприкінці 90- х років приймають урядову постанову “Про громадські слухання” та постанову Верховної Ради України “Основні напрямки державної політики у сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки”, які певним чином сформували базис для можливої взаємодії екоНУО і державних органів влади. Якщо перший документ на початок 2001 року не мав законодавчого закріплення, як і сама процедура обговорення найбільш важливих питань, то в рамках другого документа передбачалось правове заохочення громадян та їхніх екологічних організацій у природоохоронній діяльності шляхом: урегулювання механізму використання громадської думки в процесі прийняття екологічно значимих рішень, зокрема на стадії проектування, планування розміщення екологічно небезпечних об’єктів, реалізації іншої діяльності, здатної впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей; сприяння діяльності громадських екологічних об’єднань у розв’язанні конкретних екологічних проблем відповідного регіону, населеного пункту, їх залучення до реалізації відповідних екологічних програм; стимулювання виконання екоНУО контрольної діяльності, поширення передових форм і методів взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю[4].

Практичним утіленням співробітництва між екоНУО і державними владними органами стало відновлення роботи Громадських Рад при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) та його управлінь на місцях. Ідея поновлення таких Рад виникла в Мінекобезпеки після значного посилення активності екоНУО в 1996 році під час процесу початкового етапу створення Нового Регіонального Екологічного Центру. Видається Наказ міністра про створення Громадських Рад як консультативно-дорадчих органів при всіх обласних управліннях, а для екоНУО національного рівня безпосередньо при Міністерстві. Саме екоНУО національного рівня, які мають свої філії у більшості областей України, мають стати сполучною ланкою між усіма Радами. Громадські Ради виникли не в усіх областях, оскільки забезпечення відповідних умов для їхньої роботи значною мірою залежить від виконавчої дисципліни облуправлінь Мінекобезпеки. Поруч з цим характер та конкретний зміст діяльності Рад залежать більше від громадських організацій. Зокрема, Положення про Ради повинні прийматися самими екоНУО і узгоджуватись відповідним органом, якщо в назві Ради зазначається її приналежність до певного органу державної влади (наприклад, при обласній державній адміністрації). Ради мають право самостійно обирати своє керівництво і формувати плани своєї роботи. Згадування в назві Громадської Ради приналежності до державних структур та необхідність узгодження з ними своєї діяльності викликало скептичне ставлення лідерів окремих екоНУО до можливості рівноправного співробітництва “зелених” з владою. З їхньої точки зору, за таких умов існує небезпека підконтрольності екоНУО відповідним державним структурам і перетворення громадських організацій на “кишенькові”. Головна функція Громадської Ради задекларована як комунікаційний обмін інформацією між екоНУО та Мінекобезпеки. Завдяки регулярним контактам представників Міністерства та активістів екологічного руху на засіданнях Рад для громадськості виникають нові можливості — як в отриманні екологічної інформації від самого Міністерства, так і в доведенні до державного природоохоронного відомства громадської думки щодо конкретних екологічних проблем. Іншою важливою функцією Громадських Рад є участь громадськості у прийнятті рішень шляхом подання пропозицій, спільних обговорень з органами державної влади питань екологічної політики, організації громадських слухань. Як приклад можна навести пропозицію Громадської Ради при Мінекобезпеці про включення в Раду по річці Дніпро представників громадських організацій Взаємовідносини екоНУО з республіканськими органами влади реалізуються через участь у роботі постійно діючих комісій при Верховній Раді з екологічних проблем, у підготовці законодавчої бази з проблем природокористування [2].

Співробітництво з місцевими органами влади здійснюється шляхом участі представників “зелених” у структурах представницької влади: як учасників спільних комісій і рад з вивчення екологічних питань, а також у ролі депутатів від “зелених” у законодавчих органах влади. Конкретна користь від діяльності регіональних і локальних екоНУО полягає у безпосередній участі у створенні природоохоронних структур; організації громадського контролю за діяльністю міських природоохоронних служб; у реалізації конкретних програм.
Джерела:

1. Бачинський Г.А. Основи соціоекології. – К.: Вища шк., 2000. – 238 с.

2. Охорона навколишнього середовища /за ред. Я.Б. Олійника. К., 2006. – 189 с. Охорона навколишнього середовища: монографія / Київ нац. ун-т. ім. Т. Шевченка. За ред. Я.Б. Олійника. – К.: Ніка-Центр, 2006. – 263 с.

3. Стегній О. Комунікація як інструмент екологічної політики // Віче. — Київ, 1998. — № 8. — С.88 — 94.

4. Стегній О. Неурядові екологічні організації України: сучасний стан і перспективи розвитку (за результатами національного соціологічного дослідження). – Київ: Наукова думка, 1996. – 110 с.

5. Стегній О. Теоретичні засади і сучасний стан розвитку екологічної соціології // Мультиверсум. Філософський альманах. – Київ, 2000. – Вип.10. – С.174-191.