Л. П. Громова тести та завдання з історії україни

Вид материала

Документы

Содержание Тема 5: Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав

Подобный материал:

• Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу, 217.72kb.
• Самоосвітня діяльність учнів на уроках історії України. 10 клас, 624.62kb.
• Програма зовнішнього незалежного оцінювання з історії України Програму укладено, 853.18kb.
• Роль козацтва та Запорозької Січі в історії України унікальна І не має аналогів в історії, 97.23kb.
• Вступні тести з «Історії України», 113.73kb.
• Програма зовнішнього незалежного оцінювання з історії України Програма укладена, 502.02kb.
• 2 етапу Всеукраїнської олімпіади з біології для учнів 8 класу, 2009/2010 навчальний, 558.44kb.
• Програма з історії України для класів історичного профілю загальноосвітніх навчальних, 623.88kb.
• Питання для самоконтролю з «Історії України», 209.9kb.
• Програма вступного випробування з історії на основі повної середньої освіти (11 кл.), 363.63kb.

Тема 5: Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав

1. Складіть хронологічну таблицю подій, що призвели до утвердження на українських землях влади Польщі, Литви, Угорщини та Молдавії.

2. Чи є підстави характеризувати Литовську державу як литовсько-руську, як це роблять деякі українські історики? Аргументуйте свою точку зору.

3. Покажіть, як змінювалося становище українського селянства в литовсько-польську добу.

4. Литовська держава утворилася у:

1. ХП ст.;
   
2. ХШ ст.;
   
3. ХІV ст.
   

5. Коли відбулася подія, яку описав Новгородський літопис?“Прийде король краковский со многою силой и взяша лестию землю Волынскую и Галицкую, и много зла християнам сотвориша, а церкви святые перетвориша на латинское богомерзское служение”.

1. 1320 р.;
   
2. 1349 р.;
   
3. 1387 р.
   

6. За оцінками українських учених, метою політики польських королів у землях Галичини в ХІV-XV ст. було:

1. утвердження її статусу як автономного “королівства Руського” в складі Польської держави;
   
2. перетворення її в одну з провінцій Польської держави – Руське воєводство;
   
3. використання українських земель і повна асиміляція українського населення.
   

7. Боротьба Польщі за Галичину і Волинь у ХІV ст. відбувалася під гаслом:

1. порятунку братів-слов’ян від монголо-татар;
   
2. захисту українських земель від загрози з боку Литви;
   
3. хрестового походу проти схизматів-українців та язичників-литовців.
   

8. У 1387 р. землі Галичини потрапили під владу:

1. Королівства Польського;
   
2. Великого князівства Литовського;
   
3. Угорського королівства.
   

9. Серед наведених суджень про причини втрати Галицько–Волинською землею своєї незалежності та державності виберіть ті, що відповідають історичній дійсності. (4 правильні відповіді)

Галицька земля була захоплена поляками, тому що:

1. населення бачило в поляках рятівників від монголо-татарського іга;
   
2. Польща була могутньою державою, провідні верстви якої виявилися зацікавленими в розширенні її кордонів на схід;
   
3. поглиблення соціального розшарування перешкоджало консолідації галицького суспільства в боротьбі із загарбниками;
   
4. селяни та міщани Галицької землі розраховували на підтримку польського короля в боротьбі зі своїм боярством;
   
5. матеріальні інтереси, ставши пріоритетними для галицьких бояр, породили розбіжності в їхній політичній орієнтації;
   
6. перестала існувати князівська династія, здатна консолідувати навколо себе галицьке суспільство й організовувати захист власної землі.
   

10. У ХІV ст. Берестейщина, Пінщина, Волинь, Чернігово–Сіверщина, Київщина та Поділля потрапили під владу:

1. Королівства Польського;
   
2. Царства Московського;
   
3. Великого князівства Литовського.
   

11. Серед наведених суджень про причини успіхів Литви в її експансії на землі Русі виберіть правильні: (3 правильні відповіді)

1. Литва не проводила культурно - національної та релігійної експансії, а навпаки переймала руські звичаї та релігію;
   
2. Литва виступила як захисниця цих земель від монголо-татар;
   
3. Польща надала Литві суттєву підтримку, допомогла забезпечити
   
4. порядок на приєднаних територіях;
   
5. литовські володарі дотримувалися правила “старовини не порушувати, а новини не вводити”;
   
6. русичі за своєю ментальністю були схильні до іноземного панування, не вміли навести ладу у власній державі;
   
7. Литва мала добре навчену велику армію, яка й змусила русичів підкоритися.
   

12. Українські землі звільнилися від іга монголо-татарських орд після битви:

1. на Куликовому полі;
   
2. на річці Сині Води;
   
3. під Грюнвальдом.
   

13. Литовський князь Ольгерд розгромив Кримську, Перекопську та Ямболукську орди в битві на Синіх Водах у:

1. 1349 р.;
   
2. 1362 р.;
   
3. 1380 р.
   

14. Кримський хан Менглі - Гірей визнав васальну незалежність від Туреччини у:

1. 1478 р.;
   
2. 1362 р.;
   
3. 1475 р.
   

15. Шлюбна угода, результатом якої стало посилення польських впливів у Великому князівстві Литовському, зокрема й визнання католицької релігії державною, була укладена у:

1. Кракові;
   
2. Вільно;
   
3. Крево.
   

16. Кревську унію між Литвою і Польщею укладено в:

1. 1385 р.;
   
2. 1413 р.;
   
3. 1569 р.
   

17. Проголошення Вітовта королем Литовським та Руським відбулося у:

1. 1385 р.;
   
2. 1387 р.;
   
3. 1410 р.
   

18. У битві на річці Ворсклі в 1399 р. литовсько-руські війська:

1. перемогли монголо-татар, очолюваних ханом Тохтамишем;
   
2. зазнали поразки від військ азійського войовника Тимура;
   
3. розгромили армію московського князя Дмитра Донського.
   

19. Однією з умов унії у Крево (1385 р.) було:

1. повернення незалежності Галицько-Волинській державі;
   
2. приєднання земель Литви до Польської держави;
   
3. збереження автономії Великого князівства Литовського у його тодішніх кордонах.
   

20. Угода, згідно з якою Велике князівство Литовське зберігало свою автономію, литовським панам-католикам дарувалися рівні права з польськими феодалами і закріплювалися виключні права на державні посади, була укладена у:

1. Крево в 1385 р.;
   
2. Вільно в 1401 р.;
   
3. Городло в 1413 р.
   

21. Однією з умов Городельської унії 1413 р. було:

1. закріплення за феодалами-католиками в Литві виключного права займати державні посади;
   
2. проголошення православ’я державною релігією Великого князівства Литовського;
   
3. закріплення за феодалами-православними в Литві рівних прав з феодалами-католиками.
   

22. Визначте, які з наведених тверджень правильні, а які неправильні: (3 правильні відповіді)

1. Литовсько-руське військо, очолене князем Вітовтом, розгромило війська Тимура на річці Ворсклі.
   
2. у результаті успішної дипломатії князя Вітовта до складу Великого князівства Литовського на початку XV ст. увійшли значні території північного Причорномор’я, татарське населення яких сплачувало данину;
   
3. у битві під Грюнвальдом поряд з польськими та литовськими військами брали участь військові загони українських, білоруських та російських земель;
   
4. князеві Вітовту вдалося підпорядкувати своїй владі Смоленське князівство.
   

23. Хто із литовських князів здійснив ґрунтовну реформу державного устрою, результатом якої було перетворення Литовсько-Руської землі із об’єднання окремих князівств, які мали широку автономію, в централізовану державу:

1. Ольгерд і Ягайло;
   
2. Гедимін і Ольгерд;
   
3. Ягайло і Вітовт;
   
4. Вітовт і Казимир IV:
   
5. Казимир IV і Сигізмунд І.
   

24. Який з великих князів Литви ХV ст. у своїй політиці опирався головним чином на “русинів” – православних українських та білоруських феодалів і навіть уклав союз з Московським князем, спрямований проти Польщі:

1. Ягайло;
   
2. Вітовт;
   
3. Свидригайло;
   
4. Сигізмунд;
   
5. Казимир.
   

25. Незаселена степова смуга України, де кочували татарські орди, між Кримським ханством і землями Київщини, що часто ставала ареною дрібних сутичок і великих битв між мусульманами та християнами, отримала назву:

1. Новоросія;
   
2. Малоросія;
   
3. Дике поле.
   

26. Повстання під проводом Михайла Глинського –це:

1. рух народних низів проти утисків великих землевласників;
   
2. бунт української шляхти та козаків проти польської корони, на захист грецької віри;
   
3. виступ українських феодалів проти великого литовського князя під гаслами захисту грецької віри та автономії своїх володінь.
   

27. Московський цар використав як привід для збройної інтервенції намагання частини української православної знаті перейти під його “високу руку” і у 1501-1514 рр. захопив землі:

1. Поділля;
   
2. Переяславщини;
   
3. Сіверщини.
   

28. Сучасна назва Шипинської землі:

1. Закарпаття;
   
2. Північна Буковина;
   
3. Галичина.
   

29. Північна Буковина та Придунайські землі, що раніше входили до складу Галицько-Волинської держави, наприкінці XIV ст. відійшли до:

1. Угорщини;
   
2. Молдови;
   
3. Румунії.
   

30. Характерною тенденцією політичного життя у Великому князівстві Литовському наприкінці XIV-XV ст. було:

1. наростання процесів розпаду єдиної держави на удільні князівства;
   
2. поступова втрата автономії удільними князівствами і централізація великокнязівської влади;
   
3. посилення політичного впливу православної церкви, її ролі в державному житті.
   

31. Велике князівство Литовське, до складу якого входили і руські князівства, наприкінці XV ст. було:

1. конгломератом майже самостійних напівдержав, пов’язаних між собою наявністю єдиного сюзерена - великого князя і єдністю зовнішньополітичних інтересів;
   
2. групою майже самостійних земель, кожна з яких мала свого суверенного володаря;
   
3. централізованою становою державою, вся влада в якій належала Великому князеві Литовському.
   

32. Землевласники і родовиті рицарі-воїни, наділені землями за свою чи за предків військову службу, мали низку привілеїв у Литовській та Польській державах, зокрема, й звільнення від податків. Вони становили у XIV-XV ст. окрему верству суспільства і називалися:

1. магнатами;
   
2. шляхтою;
   
3. державцями.
   

33. Стани в Литві та Польщі в XIV-XV ст. - це:

1. великі групи населення, що відрізняються своїм економічним статусом (експлуатовані й експлуататори);
   
2. групи населення, які відрізняються своїм політичним статусом (правами і привілеями, які фіксують відповідні юридичні документи);
   
3. об’єднання ремісників однієї спеціальності в масштабах держави.
   

34. Панцирні бояри у Литовській державі – це:

1. привілейована верства великих землевласників, що разом здійснювали управління державою;
   
2. складова третього стану, що за своїм матеріальним становищем не надто переважала ремісників;
   
3. військові люди, наділені землею під обов’язком збройної служби у землевласника. Вони виконували різноманітні повинності: розвозили пошту, виконували “подорожну”, “путну” службу тощо.
   

35. Великі землевласники, представники давніх князівських та значних боярських родів, які творили замкнену аристократичну верству в Литовській та Польській державах і займали вищі державні посади, називалися:

1. магнатами;
   
2. державцями;
   
3. боярами.
   

36. “Державні посади у Великому князівстві Литовському повинні обіймати лише католики. Литовські феодали-католики і польські пани мають рівні права”, - це умови:

1. Кревської унії;
   
2. Городельської унії;
   
3. Люблінської унії.
   

37. Громади родичів ( деколи в них були і сторонні люди), які були одиницею оподаткування в Литовській та Польській державах у XIV - XV ст., називалися:

1. димами;
   
2. дворищами;
   
3. мирами.
   

38. У XIV-XV ст. селян, які працювали у пана на ріллі зі своєю худобою, виплачували податки (подимне і серебрщину) та виконували повинності (стацію, повіз, пригін), називали:

1. тяглими;
   
2. службовими;
   
3. чиншовими.
   

39. Селян, що займалися промислами, називали:

1. тяглими;
   
2. службовими;
   
3. чиншовими.
   

40. “Старці”( отамани, старости) – це:

1. старшини сільської громади;
   
2. жебраки, що очолювали інших жебраків;
   
3. керівники військового ополчення магнатів.
   

41. Слобода – це:

1. маєток дрібного шляхтича у галицьких землях, звільнений від державних податків;
   
2. поселення, звільнене на певний час від податків та повинностей;
   
3. грамота на шляхетство, яку міг отримати від короля селянин чи міщанин за певні заслуги.
   

42. До складу якої держави з XIII до початку ХХ ст. входили землі Закарпаття?

1. Угорщини;
   
2. Молдови;
   
3. Польщі.
   

43. До складу якої держави з середини ХV ст. до 1774 року входила Північна Буковина?

1. Польщі;
   
2. Молдови;
   
3. Угорщини.
   

44. Джерелом права Литовської держави в XIV –XV ст. був:

1. Кодекс Юстиніана;
   
2. “Руська правда”;
   
3. 1 Литовський статут.
   

45. Серед литовських станів у XIV ст. найпоширенішою була(и):

1. язичницькі вірування;
   
2. православна віра;
   
3. католицька віра.
   

46. Мовою ділових документів Литовської держави в XIV–XV ст. була:

1. литовська мова;
   
2. латинь;
   
3. руська мова.
   

47. Українські землі напередодні Люблінської унії 1569 р. перебували у складі:

1. Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Молдови, Кримського ханства, Угорщини;
   
2. Королівства Польського, Молдови, Кримського ханства, Угорщини, Московського царства.
   
3. Великого князівства Литовського, Молдови, Кримського ханства, Угорщини, Московського царства;
   
4. Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Молдови, Угорщини, Московського царства;
   
5. Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Кримського ханства, Угорщини, Московського царства.
   

48. Найбільше потерпали від татарських нападів землі:

1. Галичини і Волині;
   
2. Белзького і Подільського воєводств;
   
3. Київщини та Брацлавщини.
   

49. Ясир – це:

1. турецька піхота, що формувалася в основному з вихованців спеціальних шкіл, куди спрямовували дітей християн;
   
2. людський полон, захоплений під час турецько-татарських нападів на інші землі;
   
3. корабель, веслярами на якому були чоловіки-невільники;
   
4. грамота турецького султана, у якій фіксувалися його розпорядження та пожалування.
   

50. Галера – це:

1. турецька піхота, що формувалася в основному з вихованців спеціальних шкіл, куди спрямовували дітей християн;
   
2. людський полон, захоплений під час турецько-татарських нападів на інші землі;
   
3. корабель, веслярами на якому були чоловіки-невільники;
   
4. грамота турецького султана, у якій фіксувалися його розпорядження та пожалування.
   

51. Слобідська Україна – це:

1. землі сучасних Київської, Чернігівської та частково Вінницької, Донецької і Харківської областей;
   
2. землі сучасних Харківської, Сумської та частково Донецької областей України і Воронезької та Курської областей Російської Федерації;
   
3. землі сучасних Чернігівської, Донецької і Харківської областей України і частково Воронезької та Курської областей Російської Федерації.