Зміст а. Основи теорії держави

Вид материала

Документы

Содержание Органами управління освітою є Державні стандарти освіти Система освіти Структура освіти Дошкільна освіта Систему дошкільної освіти в Україні становлять Дошкільними навчальними закладами в Україні є Систему загальної середньої освіти становлять До загальноосвітніх навчальних закладів До системи загальної середньої освіти належать ще такі за­клади Структуру позашкільної освіти в Україні становлять 1) освітні рівні Післядипломна освіта включає Систему вищої освіти складають Учасниками навчально—виховного процесу є До основних прав належать Основними обов'язками 21. Зміст загального військового обов'язку та способи його здійснення Загальний військовий обов'язок включає Щодо загального військового обов'язку громадяни України поді­ляються на такі категорії ... Полное содержание

Подобный материал:

• Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
• 20. загальне поняття та ознаки держави концепції (теорії) походження держави, 46.63kb.
• Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
• Модуль Основи теорії держави І права, 1752.31kb.
• Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
• Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Основи теорії виникнення держави І права, 472.93kb.
• М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах), 124.76kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями. Основними прин­ципами освіти в Україні є доступність, рівність умов для кожного, гнучкість і прогностичність, безперервність тощо. Громадяни мають право на безоплатну освіту в усіх державних навчальних закладах. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.

Органами управління освітою є Міністерство освіти і науки Ук­раїни, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, Вища атестаційна комісія України, місцеві органи державної виконавчої влади і місце­вого самоврядування. Заклади освіти мають самоврядування, яке полягає у самостійному плануванні роботи, формуванні планів прийо­му студентів з урахуванням державного контракту, прийнятті на ро­боту працівників тощо. Органи державної влади і місцевого само­врядування, підприємства, установи, організації, громадяни мають право створювати заклади освіти, при цьому всі вони повинні забез­печувати якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти. Заклади освіти діють на підставі власних статутів за наявності ліцензії.

Державні стандарти освіти, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освіт­ньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо—кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти і підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на 10 років.

Система освіти в Україні включає заклади освіти, наукові та науково—методичні установи, науково—виробничі підприємства, місцеві і державні органи управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти в Україні складається з дошкільної освіти, за­гальної середньої освіти, позашкільної освіти, професійно—технічної освіти, вищої освіти, післядипломної освіти, аспірантури, докторан­тури, самоосвіти.

В Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загаль­на освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна серед­ня освіта, професійно—технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Закон «Про освіту» встановив класифікацію освітньо—кваліфі­каційних рівнів (кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, ба­калавр, спеціаліст, магістр), наукових ступенів (кандидат наук, док­тор наук), вчених звань (старший науковий співробітник, доцент, професор).

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою части­ною системи безперервної освіти в Україні. Дошкільний вік ділиться на такі періоди:

— немовляти;

— молодший дошкільний;

— середній дошкільний;

— старший дошкільний.

Систему дошкільної освіти в Україні становлять:

— дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;

— наукові і методичні установи;

— органи управління освітою;

— освіта та виховання в сім'ї.

Дошкільними навчальними закладами в Україні є:

— дошкільні навчальні заклади (ясла);

— дошкільні навчальні заклади (ясла—садки);

— дошкільні навчальні заклади (дитячі садки);

— дошкільні навчальні заклади (ясла—садки) компенсуючого типу:

— будинки дитини;

— дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) Інтернатного типу;

— дошкільні навчальні заклади (ясла—садки) сімейного типу;

— дошкільні навчальні заклади (ясла—садки) комбінованого типу:

— дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини):

— дитячі будинки сімейного типу. Прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за ба­жанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Систему загальної середньої освіти становлять:

— загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації;

— навчально—виробничі комбінати;

— позашкільні заклади;

— науково—методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти;

— професійно—технічні та вищі навчальні заклади І—ІІ рівнів акре­дитації, що надають повну загальну середню освіту.

До загальноосвітніх навчальних закладів належать:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчаль­ний заклад 1—І II ступенів (І ступінь—початкова школа, II ступінь—основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з про­фільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа—інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад 1—ІII ступенів з поглибленим вивченням ок­ремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад ІІ—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до про­філю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з про­фільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно—філософського та (або) культурно—естетичного профілів;

— загальноосвітня школа—інтернат — загальноосвітній навчаль­ний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа—інтернат) — за­гальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа—інтернат) — за­гальноосвітній навчальний заклад 1—І II ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад 11—111 ступенів для громадян, які не мають можливості навчати ся у школах з денною формою навчання.

До системи загальної середньої освіти належать ще такі за­клади:

— позашкільний навчально—виховний заклад — навчальний за­клад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додат­ковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо—естетичними, спортивними тощо);

— міжшкільний навчально—виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх на­вчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, про­фесійній підготовці;

— професійно—технічний навчальний заклад — навчальний за­клад для забезпечення потреб громадян у професійно—технічній і повній загальній середній освіті;

— вищий навчальний заклад І—ІІ рівнів акредитації — навчаль­ний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо—кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалав­ра з одночасним завершенням здобуття повної загальної се­редньої освіти.

Навчання у загальноосвітній школі розпочинається з шести— або семирічного віку.

Повну загальну середню освіту дає тільки школа третього ступе­ня. Громадяни України мають право на прискорення закінчення шко­ли і складання екзаменів екстерном.

Система професійно—технічної освіти складається з професійно—технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпо­рядкування, навчально—методичних, наукових, навчально—виробничих, навчально—комерційних, видавничо—поліграфічних, культурно—освітніх, фізкультурно—оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Позашкільна освіта — це сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закла­дах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах.

Структуру позашкільної освіти в Україні становлять:

— позашкільні навчальні заклади;

— інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у поза—урочний та позанавчальний час, до числа яких належать: за­гальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпоряд­кування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально—виробничі комбінати, професійно—технічні та вищі навчальні заклади І—ІІ рівнів акре­дитації; — гуртки, секції, клуби, культурно—освітні, спортивно—оздоровчі, на­уково—пошукові об'єднання на базі загальноосвітніх навчаль­них закладів, міжшкільних навчально—виробничих комбінатів, професійно—технічних та вищих навчальних закладів 1—І І рівнів акредитації;

— клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;

— культурно—освітні, фізкультурно—оздоровчі, спортивні та інші на­вчальні заклади, установи;

— фонди, асоціації, діяльність яких пов'язана із функціонуван­ням позашкільної освіти.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу ос­віту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на кон­курсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо—кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше.

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо—кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні:

— неповна вища освіта;

— базова вища освіта;

— повна вища освіта;

2) освітньо—кваліфікаційні рівні:

— молодший спеціаліст;

— бакалавр;

— спеціаліст, магістр.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих на­вчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту:

— диплом молодшого спеціаліста;

— диплом бакалавра;

— диплом спеціаліста;

— диплом магістра.

На основі здобутого раніше освітньо—кваліфікаційного рівня та практичного досвіду може здобуватися післядипломна освіта — спе­ціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності.

Післядипломна освіта включає:

— перепідготовку — отримання іншої спеціальності на основі здо—

бутого раніше освітньо—кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

— спеціалізацію — набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спе­ціальності;

— розширення профілю (підвищення кваліфікації) — набуття осо­бою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;

— стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Систему вищої освіти складають:

— вищі навчальні заклади всіх форм власності;

— інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;

— органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.

Вищий навчальний заклад є юридичною особою, має відокрем­лене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

— університет (відповідно до закону можуть створюватися кла­сичні та профільні — технічні, технологічні, економічні, педа­гогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо — уні­верситети;

— академія;

— інститут;

— консерваторія (музична академія);

— коледж;

— технікум (училище).

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акре­дитації відповідно до законодавства може бути надано статус націо­нального.

Освітня діяльність на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування — процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково—методичного та матеріально—технічного забез­печення;

Вищому навчальному закладу, що успішно пройшов ліцензійну експертизу, видається ліцензія на освітню діяльність, як правило, на термін завершення циклу підготовки фахівців за напрямом, спе­ціальністю, але не менше ніж на три роки. Продовження терміну дії ліцензії здійснюється у порядку, встановленому для її одер­жання.

Акредитація — це процедура надання вищому навчальному зак­ладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково—методичного та матеріально—технічного забезпечення;

Акредитація напряму, спеціальності та вищого навчального зак­ладу здійснюється спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади у галузі освіти і науки шляхом проведення акредитаційної експертизи. Вищі навчальні заклади, що успішно прой­шли акредитаційну експертизу, отримують сертифікат про акре­дитацію напряму, спеціальності або вищого навчального закладу, термін дії якого не може перевищувати 10 років. Продовження тер­міну дії сертифіката здійснюється у порядку, встановленому для його одержання.

Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних зак­ладів:

— вищий навчальний заклад першого рівня акредитації;

— вищий навчальний заклад другого рівня акредитації;

— вищий навчальний заклад третього рівня акредитації;

— вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації.

Учасниками навчально—виховного процесу є:

— вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

— керівні, педагогічні, наукові, науково—педагогічні працівники, спеціалісти;

— батьки або особи, які їх замінюють, батьки—вихователі дитя­чих будинків сімейного типу;

— представники підприємств, установ, кооперативних, громад­ських організацій, які беруть участь у навчально—виховній роботі.

Учасники навчально—виховного процесу (включно учні та студен­ти) мають відповідні права та обов'язки.

До основних прав належать:

— право на навчання, право на вибір закладу, форми навчання, навчальних програм, право на скорочений робочий час і додаткову відпустку (для тих, хто поєднує навчання і роботу), право на про­довження освіти, право на користування навчальною, науковою, спортивною базою закладу освіти, право на безпечні і нешкідливі умови навчання тощо.

Основними обов'язками учасників навчально—виховного проце­су є: додержуватися законодавства, моральних, етичних норм, "сис­тематично і глибоко оволодівати знаннями, підвищувати загально­культурний рівень, додержуватися статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу.

Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, док­торантів та інших осіб, незалежно від форм їх навчання і типів закладів освіти, де вони навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.


21. ЗМІСТ ЗАГАЛЬНОГО ВІЙСЬКОВОГО ОБОВ'ЯЗКУ ТА СПОСОБИ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ


Ст. 65 Конституції України встановила, що першочерговим обо­в'язком громадян України є захист Вітчизни, незалежності та терито­ріальної цілісності України, шанування її державних символів. Порядок здійснення громадянами України їх конституційного обов'язку захи­щати Вітчизну регламентується Законом «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. в редакції закону від 18 квітня 1999 р.

Загальний військовий обов'язок встановлюється з метою за­безпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворе­них відповідно до законів України військових формувань, а також підго­товки населення до захисту України.

Загальний військовий обов'язок включає:

— підготовку громадян до військової служби;

— приписку до призовних дільниць;

— призов на військову службу;

— проходження за призовом чи добровільно військової чи аль­тернативної (невійськової) служби;

— виконання військового обов'язку в запасі, дотримання правил військового обліку;

— у воєнний час — обов'язкове військове навчання громадян.

Щодо загального військового обов'язку громадяни України поді­ляються на такі категорії:

— допризовники (особи, які проходять допризовну підготовку);

— призовники (особи, які приписані до призовних дільниць);

— військовослужбовці (особи, які проходять військову службу);

— службовці, які проходять невійськову альтернативну службу;

— військовозобов'язані, які перебувають у запасі. Закон визначэе види військової служби (строкова або за контрак­том), військові звання, питання комплектування Збройних Сил Украї­ни, підготовки громадян до військової служби, приписки до військо­вих дільниць, організації призову і проходження військової служби.

Збройні Сили України та інші військові формування комплекту­ються військовослужбовцями через військові комісаріати шляхом призову громадян на військову службу на підставі загального військо­вого обов'язку або прийняття громадян на військову службу за кон­трактом.

Військовослужбовці та військовозобов'язані поділяються на ря­довий, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів, офіцерський склад. Офіцерський склад, у свою чергу, по­діляється на молодший, старший і вищий.

Підготовка громадян до військової служби включає допризов­ну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово—технічних спе­ціальностей, підготовку до вступу у військово—навчальні заклади, військо­ву підготовку студентів вищих навчальних закладів, фізичну підготовку, лікувально—оздоровчу роботу, підвищення рівня загальноосвітньої підго­товки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

З метою взяття юнаків на облік, визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби проводиться приписка громадян до призовних дільниць. Приписка проводиться районними чи міськими військовими комісаріатами за місцем проживання громадян. Для про­ведення приписки громадян у районах (містах) утворюються призовні дільниці. До призовних дільниць щороку протягом січня — березня при­писуються громадяни, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Гро­мадяни, приписані до призовних дільниць, вважаються призовника­ми, їм видаються посвідчення про приписку, роз'яснюються права і обов'язки, правила військового обліку та інші, пов'язані з цим питання.

На строкову військову службу в мирний час призиваються при­датні до неї за станом здоров'я громадяни, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Призов проводиться на підставі Указу Президента двічі на рік. Указ Президента України публікується у засобах масової інформації не пізніш як за місяць до початку призову.

Громадяни призовного віку, які не пройшли строкову військову службу і без законних підстав не перебувають на військовому обліку, а також призовники, які тимчасово виїхали з постійного місця прожи­вання в іншу місцевість і не стали там на військовий облік, зобов'язані прибути до військового комісаріату за місцем проживання у семи­денний строк після оголошення Указу Президента.

Зміна місця військового обліку призовниками, які досягли 18—річного віку, і старшими допускається до опублікування Указу Прези­дента України про черговий призов. Після цього зміна місця можли­ва лише за умови подання до військового комісаріату документів, які

підтверджували б, що призовник переведений на роботу в іншу місцевість, переїхав на нове місце проживання, прийнятий до на­вчального закладу і вибуває для продовження освіти або закінчив навчальний заклад і за розподілом направляється на роботу.

У мирний час призову на строкову військову службу не підляга­ють громадяни:

— звільнені від призову відповідно до статті 18 Закону «Про за­гальний військовий обов'язок і військову службу»;

— щодо яких проводиться дізнання чи попереднє (досудове) слідство або стосовно яких кримінальна справа розглядається судом — до прийняття відповідного рішення;

— які були засуджені до позбавлення волі.

Призовникам може надаватися відстрочка від призову на стро­кову військову службу у випадках, передбачених ст. 17 Закону «Про загальний військовий обов'язок та військову службу».

Відстрочка від призову за сімейними обставинами, за їх бажан­ням, надається призовникам, які мають:

— непрацездатних батька і матір чи непрацездатного батька або непрацездатну матір, якщо вони не мають інших працездат­них осіб, зобов'язаних відповідно до законодавства їх утриму­вати, незалежно від того, проживають вони разом з непра­цездатними батьками чи ні;

— рідних братів і сестер віком до 18 років, якщо вони не працю­ють, або старших, якщо вони незалежно від віку є інвалідами І чи II групи, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані їх утри­мувати;

— одного з батьків, у яких на утриманні перебувають двоє і більше неповнолітніх дітей, до виповнення старшому з неповнолітніх 18 років.

Відстрочка від призову за сімейними обставинами, за їх бажан­ням,