Зміст а. Основи теорії держави
| Вид материала | Документы |
СодержаниеБ. основи теорії права Соціальні норми діляться на види Поняття та ознаки права Право характеризується такими ознаками 3. Спільні і відмінні ознаки права та інших соціальних норм Спільні риси права та інших соціальних норм Відмінні риси права та інших соціальних норм 4.Функції права Охоронна функція права має такі прояви 5.Поняття та елементи системи права 6.Загальна характеристика основних галузей права україни Адміністративне право Цивільне право Кримінальне право Трудове право Земельне право Цивільно—процесуальне право Виправно—трудове право 7. Норма права. види та структура норм права 1. За функціональною спрямованістю норми права діляться на ... 5 6 7 8 9 ... 32 Б. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА
Кожне суспільство потребує соціального регулювання, тобто впорядкування суспільних відносин та цілеспрямованого впливу на людську поведінку. Таке регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм. Соціальні норми — це правила поведінки, що поширюються на певні групи людей, регулюють суспільні відносини та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Основні соціальні норми класифікують у залежності від їх змісту та способів встановлення і забезпечення. Соціальні норми діляться на види: — норми права, які встановлюються чи санкціонуються і охороняються державою; — мораль — норми, що склалися під впливом громадської думки у зв'язку з уявленнями про добро, зло, правду, справедливість і т. д.; — звичаї— норми, що склалися історично і в результаті багаторазового повторення увійшли у звичку; — корпоративні норми, тобто норми громадських організацій, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру; — релігійні норми, тобто норми, що регулюють поведінку людей, посилаючись на існування тих чи інших надприродних сил. Право є складовою частиною системи соціальних норм, хоч і має свої суттєві особливості. Всі соціальні норми повинні діяти в єдиній системі, яка є внутрішньо несуперечлива і узгоджена.
Право — це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають регулятором суспільних відносин. Право характеризується такими ознаками: — нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов'язкових правил поведінки, що визначають права, обов'язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; — загальнообов'язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм; — системний характер, тобто право — це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права; — формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа; — право сформульоване у вигляді юридичних прав та обоє 'язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.; — право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу. Право як соціальне явище становить єдність об'єктивного та суб'єктивного. Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм поведінки, яка існує незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта. Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами можливість здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав. 3. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ ОЗНАКИ ПРАВА ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ Необхідною умовою стабільного функціонування суспільства є наявність цілісної системи соціальних норм, в рамках якої гармонійно доповнюють одні одних норми права та інші соціальні норми. Як один з видів соціальних норм, право має спільні та відмінні з іншими нормами риси. Спільні риси права та інших соціальних норм полягають у тому, що: — вони відображають загальнолюдські цінності; — мають спільну економічну та політичну основу; — джерелом їх є народ; — всі норми здійснюють функцію регулятора суспільних відносин. Відмінні риси права та інших соціальних норм помітні з огляду на такі ознаки: 1) за походженням. Норми права утворюються, переважно, органами держави і безпосередньо після прийняття стають обов'язковими. Інші соціальні норми утворюються під впливом громадської думки, уявлень людей і стають значимими тільки після того, коли їх усвідомить велика група людей; 2) за сферою дії— норми права регулюють тільки найважливіші суспільні відносини, які до того ж піддаються зовнішньому контролю. Соціальні норми можуть регулювати і вужчу сферу суспільних відносин, у т. ч. тих, що не піддаються контролю ззовні; 3) за ступенем деталізації— норми права є деталізованими правилами поведінки, які чітко встановлюють права, обов'язки та відповідальність суб'єктів, а інші соціальні норми є, переважно, недеталі—зовані і виступають як загальні принципи; 4) за формою вираження — норми права фіксуються у спеціальних державних юридичних актах, а інші соціальні норми, як правило, не фіксуються у письмових документах; 5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються державним примусом, а інші соціальні норми — силою громадської думки, переконанням, виключенням з громадської організації тощо. 4.ФУНКЦІЇ ПРАВА Функції права — це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Основними функціями права є регулятивна та охоронна. Регулятивна функція права полягає у закріпленні в нормах права бажаної поведінки суб'єктів. Вона ділиться на регулятивну динамічну та регулятивну статистичну функції. Регулятивна динамічна функція права передбачає, що в нормах права закріплюються бажані моделі поведінки людей. Наприклад, норми цивільного права закріплюють право приватної власності, а це, в свою чергу, стимулює розвиток підприємництва. Регулятивна статистична функція права полягає в тому, що норми права закріплюють ті відносини, що вже фактично склалися. Наприклад, перші нормативно—правові акти та Конституція закріпили основи державного і суспільного ладу України. Охоронна функція права полягає в тому, що норми права закріплюють одні суспільні відносини і витісняють інші. Охоронна функція спрямована на припинення і попередження протиправної поведінки. Охоронна функція права має такі прояви: — заборона на здійснення протиправних діянь; — встановлення юридичних санкцій за вчиненя протиправних діянь; — безпосереднє застосування юридичних санкцій до осіб, що здійснили правопорушення. 5.ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ ПРАВА Правознавство розрізняє поняття «правова система» та «система права». Правова система включає всі правові явища даного суспільства, в т. ч. систему права, систему законодавства, правовідносини, правосвідомість, правову культуру, правопорядок, законність і т. д. Система права— це внутрішня структура права певної держави, яка включає галузі, інститути та норми права. Основою поділу права на ці групи і в першу чергу — на галузі виступає предмет правового регулювання та метод правового регулювання. Предмет правового регулювання — це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, врегульованих правовими нормами (наприклад, майнові відносини, відносини в сфері державного управління і т. д.). Метод правового регулювання — це сукупність засобів і методів впливу права на суспільні відносини. Основним елементом системи права є галузь права. Галузь права — це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом. Інститут права — це група норм певної галузі чи підгалузі права, яка регулює один конкретний вид суспільних відносин. Наприклад, інститут власності у цивільному праві. Інститути права бувають внутрігалузеві (всі норми належать до однієї галузі) та міжгалузеві (містять норми, що належать до різних галузей). 6.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА УКРАЇНИ Основні галузі сучасного права України: Конституційне право регулює форму правління, форму державного устрою, порядок формування та компетенцію органів держави, основи правового положення громадян. Адміністративне право регулює відносини у сфері виконавчо—розпорядчої діяльності, тобто організацію і порядок у системі державного управління суспільством і в самих державних органах. Адміністра— тивне право встановлює поняття адміністративного правопорушення, види адміністративних стягнень і порядок їх накладення. Цивільне право регулює майнові та пов'язані з ними особисті не—майнові відносини (наприклад, відносини купівлі—продажу, захист честі та гідності тощо). Кримінальне право встановлює, які діяння є злочином, називає види злочинів та покарання, що застосовуються до осіб, які ці злочини здійснили. Сімейне право регулює порядок укладення і розірвання шлюбу, права і обов'язки подружжя, взаємовідносини між батьками і дітьми, питання опіки і піклування і т. д. Трудове право регулює відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою з приводу укладення і розірвання трудового договору, умови роботи і оплату праці, порядок розгляду трудових спорів. Земельне право регулює відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю. Фінансове право регулює порядок формування і розподілу Державного бюджету, податкову систему. Цивільно—процесуальне право регулює відносини, що виникають під час розгляду судами цивільних, трудових, сімейних та деяких інших справ. Кримінально—процесуальне право регулює відносини, що виникають у процесі попереднього розслідування та розгляду судами кримінальних справ. Виправно—трудове право регулює відносини, що виникають при виконанні кримінальних вироків. Існують й інші способи поділу системи права в Україні на галузі, тому що відбувається процес становлення нових галузей права (наприклад, підприємницького). 7. НОРМА ПРАВА. ВИДИ ТА СТРУКТУРА НОРМ ПРАВА Норма права — це загальнообов'язкове формально виражене правило поведінки, встановлене суспільством чи державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладання на них юридичних обов'язків. 1. За функціональною спрямованістю норми права діляться на: — регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права та обов'язки суб'єктів; — правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав та обов'язків, які встановлені регулятивними нормами. 2. За предметом правового регулювання (за галузями права) —на норми конституційного, адміністративного, цивільного та інших галузей права. У свою чергу, галузеві норми права діляться на дві групи: матеріальні, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів, та процесуальні, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав та обов'язків, встановлених матеріальними нормами права. 3. За функціональним призначенням норми права поділяються на відправні та норми—правила поведінки. 3.1. Відправні норми, в свою чергу, діляться на: — норми—начала, які закріплюють основні положення, на яких базується державний та суспільний устрій; — норми—принципи, які закріплюють вихідні, основні принципи права; — установчі норми, які містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання; — норми—дефініцЇЇ, що містять повні чи неповні визначення певних правових категорій та понять. 3.2. Норми—правила поведінки безпосередньо регулюють поведінку людей та суспільні відносини і діляться на такі групи: З точки зору правових приписів: — зобов'язуючі, що закріпляють обов'язки суб'єктів; — забороняючі, що містять заборону на здійснення тих чи інших Дій; — уповноважуючі, що наділяють суб'єктів певними правами. За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів: — імперативні (категоричні), що однозначно закріплюють перелік прав і обов'язків і не допускають жодних відхилень; — диспозитивні, що встановлюють права і обов'язки, але за погодженням суб'єктів ці права і обов'язки можуть доповнюватися; — рекомендаційні, що встановлюють бажану, але не обов'язкову поведінку. Існують й інші способи класифікації норм права. Структура правової норми — це її внутрішня будова, яка включає взаємозв'язані елементи і яка обумовлена тими суспільними відносинами, які регулює дана норма. Основними елементами правової норми є: — гіпотеза; — диспозиція; — санкція. Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності яких реалізується дана норма права, а також на коло осіб, до яких ця норма права звернена. Диспозиція містить права і обов'язки учасників правовідносин, тобто саме правило поведінки. Санкція вказує на наслідки, як правило несприятливі, які настають внаслідок порушення диспозиції. 8.ДЖЕРЕЛА ПРАВА Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов'язковість. У правознавстві розрізняють такі види форм (джерел) права: Правовий звичай — це неписане правило поведінки людей, яке склалося історично і внаслідок багаторазового застосування набуло обов'язкового характеру. Як правило, держава визнає, тобто санкціонує, правові звичаї, і ця обставина відрізняє їх від інших звичаїв. У європейській континентальній системі права правові звичаї не є поширеними, але у Великій Британії до цього часу вони займають помітне місце серед інших джерел права, зокрема у державному та цивільному праві. Судовий прецедент — це форма права, яка полягає у тому, що рішення вищої судової інстанції набуває обов'язкового значення при розгляді в подальшому аналогічних справ як даною інстанцією, так і нижчестоящими судами. Діє у рамках англо—саксонської системи права, переважно у США. Поряд з прецедентом у цій системі діють також закони. Нормативно—правовий договір — це угода двох чи більше суб'єктів, спрямована на встановлення прав, обов'язків та відповідальності за невиконання даного договору. Нормативно—правовий акт — це письмовий юридичний документ компетентного державного органу, який містить загальнообов'язкові норми, які забезпечуються державою і спрямовані на врегулювання суспільних відносин. Нормативно—правовий акт як основне джерело права в Україні та інших країнах континентальної Європи ділиться на закон та підзаконний акт. Закон — це нормативно—правовий акт вищого представницького органу держави або безпосередньо народу, який регулює найбільш важливі і загальні суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно—правових актів. Розрізняють Конституцію як основний закон держави, конституційні закони та звичайні закони. Підзаконні нормативно—правові акти —це акти, прийняті компетентними державними органами чи іншими, уповноваженими державою, суб'єктами на підставі закону, відповідно до нього і з метою його виконання (укази, постанови, розпорядження тощо). Підзаконні акти поділяються на: — центральні; — відомчі; — місцеві (регіональні); — внутріорганізаційні. Більш детальний матеріал про джерела права. 9. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА Законодавство — це система всіх чинних нормативно—правових актів даної держави. Іноді термін «законодавство» вживають у вужчому розумінні — лише як систему законів. Законодавство і право співвідносяться як зміст і форма, тобто законодавство є основною формою вираження права. Розрізняють вертикальну та горизонтальну структуру законодавства. Горизонтальна структура законодавства передбачає його поділ на галузі. Галузі законодавства — це великі об'єднання нормативно—правових актів, які характеризуються єдністю змісту та форми. Вертикальна структура законодавства визначає юридичну силу нормативно—правових актів і пов'язується з місцем конкретного суб'єкта правотворчості у системі правотворчих органів у цілому. Нормативно—правові акти потребують постійного впорядкування, яке здійснюється у процесі систематизації. Систематизація нормативно—правових актів — це впорядкування і вдосконалення нормативно—правових актів, зведення їх у внут—рішньонесуперечливу систему. Розрізняють два основні види систематизації: — кодифікацію; — інкорпорацію. Кодифікація — це спосіб систематизації, в процесі якого здійснюється якісна переробка змісту нормативно—правових актів і результатом є прийняття нового акта як правила кодексу. Інкорпорація — це об'єднання нормативно—правових актів у збірники за хронологічним, тематичним, алфавітним чи іншим принципом без втручання у їх зміст. У деяких правових системах застосовується такий вид систематизації, як консолідація. Консолідація — це видання з кількох нормативно—правових актів нового об'єднаного (консолідованого) акта. 10. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ПРАВОВІДНОСИН Ті відносини, які виникають у суспільстві між окремими людьми, їх колективами та суспільством у цілому, є суспільними відносинами. Вони можуть існувати у вигляді політичних, моральних, економічних, релігійних, правових та інших відносин. Правовідносини— це суспільні вольові відносини, які виникають на основі норм права, учасники яких пов'язані взаємними юридичними правами та обов'язками, дотримання котрих забезпечується можливістю державного примусу. У структурі правовідносин виділяють такі елементи: 1. Зміст правовідносин, який включає суб'єктивні юридичні права та обов'язки учасників правовідносин. Суб'єктивне юридичне право — це передбачена нормою права міра можливої поведінки особи, яку вона може здійснювати для задоволення своїх інтересів та потреб і яка забезпечується юридичними обов'язками інших, зобов'язаних суб'єктів. Суб'єктивне право включає три можливості (правомочності): — здійснювати певні дії; — вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта; — вимагати відновлення порушеного права. Суб'єктивний юридичний обов'язок — це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб'єкта, що забезпечується можливістю застосування державного примусу. Суб'єктивний юридичний обов'язок включає: — здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб 'єкта; — утриматися від певних дій; — переносити санкції держави. 2. Суб'єкти правовідносин — це їх учасники, які є носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Для того, щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти права повинні володіти такою властивістю, як правосуб'єктність, що включає правоздатність та дієздатність. Правоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні юридичні права та обов'язки. Правоздатність фізичних осіб виникає з народження, а припиняється зі смертю або оголошенням громадянина померлим. Дієздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єкта власними діями набувати і здійснювати суб'єктивні юридичні права та нести відповідальність за виконання юридичних обов'язків. Дієздатність фізичних осіб не виникає з народження, а залежить від ряду обставин, у першу чергу — віку та стану психічного здоров'я. Будь-який суб'єкт правовідносин може бути обмежений у правоздатності чи дієздатності, або може позбавлятися дієздатності у випадках і в порядку, встановленому законом. Інколи до складу правосуб'єктності включають також делік—тоздатність. Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинені ним правопорушення. 3. Об'єкти правовідносин — це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права та обов'язки. Передумовою виникнення правовідносин є юридичні факти. Юридичний факт — це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Зокрема, за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на події та дії. Юридичні поди— це юридичні факти, що виникають, розвиваються та припиняються незалежно від волі суб'єктів правовідносин. Юридичні дії — факти, що виникають внаслідок вольової діяльності суб'єктів. Юридичні дії, в свою чергу, поділяють на правомірні, які не порушують норм права, та неправомірні, які порушують норми права. Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичний акт — це правомірна дія суб'єкта, яка здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (наприклад, укладення договору купівлі—продажу). Юридичний вчинок— правомірна дія суб'єкта, що не має спеціальної мети спричинити юридичні наслідки (наприклад, знахідка скарбу). 11.ПОНЯТТЯ І СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ Правопорушення — це суспільне шкідливе чи небезпечне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке посягає на суспільні відносини, що охороняються законом. Ознаки правопорушення: — суспільна шкідливість чи небезпечність, яка виявляється в тому, що правопорушення посягає на суспільні відносини, що охороняються законом; — правопорушенням може бути тільки діяння (тобто дія чи бездіяльність), але не думки чи почуття; — винність діяння виявляється у психічному ставленні особи до самого діяння. Винність виявляється у формі умислу чи необережності. При умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел). При необережності суб'єкт передбачає негативні наслідки вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість), або не передбачає можливості настання цих наслідків, хоча міг і повинен був це зробити (недбалість). — протиправність діяння передбачає, що цим діянням повинна бути порушена конкретна норма права, що міститься в певному нормативно—правовому акті; — деліктоздатність суб'єкта правопорушення передбачає, що він за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки. За ступенем суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення діляться на злочини та проступки. Злочин — це передбачене кримінальним кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України. Проступок— це суспільне шкідливе діяння, що посягає на окремі сторони суспільних відносин. Проступки діляться на такі види: — цивільні (порушуються майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються переважно цивільним правом); — адміністративні (посягають на громадський чи державний порядок, відносини в сфері державного управління, права громадян, що регулюються переважно адміністративним правом); — дисциплінарні (пов'язані, переважно, з порушенням трудової чи навчальної дисципліни). Склад правопорушення включає чотири елементи: — об'єкт; — суб'єкт; — об'єктивну сторону; — суб'єктивну сторону. Об'єктом правопорушення є будь-які суспільні відносини, які охороняються правом. Суб'єктом правопорушення є деліктоздатна особа. Об'єктивна сторона правопорушення включає час, місце, обставини вчинення правопорушення, саме правопорушення, його негативні наслідки та причинно—наслідковий зв'язок між правопорушенням та його наслідками. Об'єктивна сторона описує, як здійснене правопорушення. Суб'єктивна сторона правопорушення включає вину правопорушника, мотиви та мету вчинення правопорушення. Суб'єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення. Правопорушенням є тільки те діяння, яке містить всі ознаки та елементи складу правопорушення. 12.ПОНЯТТЯ, ЦІЛІ І ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Правопорушення тягне за собою правові наслідки у вигляді юридичної відповідальності. Юридична відповідальність — це вид соціальної відповідальності, який полягає у застосуванні до правопорушника заходів впливу, які визначені санкцією правової норми і полягають у позбавленні його матеріальних, духовних чи особистих благ. Ознаки юридичної відповідальності: — зовнішній характер, тобто накладення юридичної відповідальності зовнішньою щодо правопорушника силою, як правило уповноваженим державним органом; — застосовується лише за правопорушення, що вже вчинене. Факт вчинення правопорушення є єдиною підставою юридичної відповідальності; — у нормах права чітко визначені вид і обсяг юридичної відповідальності, а також процедура її накладення. Як правило, юридичну відповідальність поділяють на види у залежності від виду вчиненого правопорушення, тобто на кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність настає за вчинення злочинів, тобто найбільш суспільне небезпечних правопорушень, що передбачені кримінальним законом. Застосовується лише судами і передбачає такі жорсткі заходи, як позбавлення волі на певні строки, виправні роботи, арешт і навіть довічне позбавлення волі. Адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративних проступків, перелік яких містить, насамперед, Кодекс України про адміністративні правопорушення. Застосовується судами та іншими органами державного управління до осіб, що не підпорядковані їм по службі. Цивільна відповідальність настає за порушення зобов'язань, що випливають з закону чи договору. Як правило, полягає у повному відшкодуванні завданої шкоди, накладенні штрафу і т. д. Дисциплінарна відповідальність встановлюється адміністрацією підприємств, установ, організацій за вчинення дисциплінарних проступків, як правило порушення правил внутрішнього розпорядку. Різноманітність видів юридичної відповідальності передбачає різноманітність цілей, які вони виконують. Наприклад, цілями кримінальної відповідальності є виправлення і перевиховання засуджених, попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого та з боку інших осіб. А основними цілями цивільно—правової відповідальності є поновлення втрачених прав та відшкодування збитків. 13. ЗАКОННІСТЬ, ЇЇ ПРИНЦИПИ І ГАРАНТІЇ Законність — це такий правовий режим у державі, за якого діяльність усіх державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону. Законність є невід'ємним елементом демократії. Основними умовами законності є: — наявність системи законодавства, що відображає волю та інтереси більшості населення і спрямоване на забезпечення прав людини; — високий рівень правової культури населення, тобто повага до права і прагнення суб'єктів правовідносин діяти у встановлених правом межах; — наявність гарантій, за допомогою яких у суспільстві підтримується, а в разі потреби — відновлюється законність. Гарантії законності — це система засобів і умов, за допомогою яких держава забезпечує здійснення вимог законності. У правознавстві розрізняють загальні та спеціальні гарантії законності. Загальні гарантії— це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, в яких функціонує правова система та підтримується правопорядок. Правопорядок — це така реалізація правових норм, при якій діяльність суб'єктів права є правомірною. Загальні гарантії законності забезпечуються політичною та економічною системами суспільства. Спеціальні гарантії— це спеціально—юридичні засоби і умови, які реально забезпечують вимоги законності. До спеціальних гарантій законності належать: — ефективна робота правотворчих та правозастосовчих органів; — попередження, виявлення та припинення правопорушень;
|