Конспект лекцій укладач Г. І. Мардар Відповідальний за випуск Літературний редактор
| Вид материала | Конспект |
- Конспект лекцій, 1500.74kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси", 2580.36kb.
- Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
- Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106 „Екологія,, 1393.76kb.
- Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для, 2715.49kb.
- Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 1181.15kb.
- Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009, 635.24kb.
- М. Л. Мухортов конспект лекцій, 1105.23kb.
- Н. П. Супрунець Редактор: О. В. Рязанцева Відповідальний Л. О. Новакова, за випуск:, 229.2kb.
Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
Підлягає поверненню на кафедру
ВАЛЕОЛОГІЯ З МЕТОДИКОЮ ВИКЛАДАННЯ: КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
До друку
Декан (підпис, дата)
Зав.кафедри (підпис, дата)
_______________________
Після редагування:
Рукопис вичитано,
Правки внесено
Автор / укл. (підпис, дата)
_________________________
Головний редактор (підпис, дата)
Чернівці
Чернівецький національний університет
2011
Навчальне видання
ВАЛЕОЛОГІЯ З МЕТОДИКОЮ ВИКЛАДАННЯ:
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Укладач Г. І. Мардар
Відповідальний за випуск
Літературний редактор
Технічний редактор
Свідоцтво про державну реєстрацію ДК №891 від 08.04.2002 р.
Підписано до друку ……….. Формат 60х 84 / 16.
Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк.. арк……
Обл.-вид. арк……… Зам………. Тираж …………..
Друкарня Чернівецького національного університету
58012, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2
ББК 51. 1я, 73
В-152
УДК 613 (075.8)
Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Рецензенти:
1. Д. біол. н., професор кафедри патологічної фізіології,
Буковинського державного медичного університету Мислицький В.Ф.
2. К. біол., н., доцент кафедри фізичного виховання Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича Євстаратов П.І.
Валеологія з методикою викладання: конспект лекцій
укл. Г. І. Мардар. – В – 152
Чернівці : Чернівецький національного університету імені Юрія Федьковича, 2011. - 343 с.
| Анотація Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» для студентів педагогічних вузів за фахом «основи здоров’я та фізична культура», викладачів і тренерів із фізичного виховання. |
Чернівецький національний університет
2011
Передмова
У конспекті лекцій розкрита суть валеології – науки про індивідуальне здоров’я людини, його формування, збереження, зміцнення та відновлення; досліджуються проблеми впровадження здорового способу життя, виховання культури людини в усіх сферах діяльності, які відбиваються на її здоров’ї.
Необхідність даного видання зумовлена тим, що дисципліна є базовою у підготовці спеціалістів із фізичного виховання і основ здоров’я, а в бібліотеках університету недостатньо україно – мовної літратури з даного предмета. Забезпечення усіх студентів літературою з валеології дасть їм можливість підвищити успішність в процесі навчання за Болонською системою.
Для викладачів, студентів, учнів вищих і середніх навчальних закладів.
Тема 1. Джерела та історія розвитку валеології
- Вступ до валеології.
- Джерела та історія розвитку валеології.
- Особливості сучасного розвитку цивілізації та необхідність нових підходів до збереження здоров’я.
- Розв’язння проблеми управління здоров’ям.
- Технології валеології та їх реалізація.
1. Вступ до валеології
Сучасна епоха ставить перед біологічним видом Homo Sapiens складні завдання, які випливають із деяких тенденцій і характерних рис суспільного розвитку. Найважливіша і загальна тенденція полягає в прискоренні темпів суспільного розвитку і пов’язаних із ним глобальних змін. Темпи соціальних, економічних, технологічних і навіть кліматичних змін у світі вимагають від людини швидкої адаптації й постійної до- і переадаптації до умов життя і діяльності. Незмінна відповідно до нових вимог особистість, з фіксованими обов'язками, яка в попередній час була знахідкою для суспільства, у майбутньому може стати для нього непосильним вантажем і навіть становити соціальну небезпеку (А.Уайтхед, 1995). Саме тому філософи, суспільствознавці й футурологи прямо говорять про те, що характерною рисою нашого часу є прогресуюча нестабільність. Якщо додати сюди екологічні проблеми, зростаючі темпи прогресу урбанізації, зміни характеру трудових процесів і багато іншого, то стає очевидним, що наш сучасник живе у світі, далекому від тих умов, до яких був колись пристосований. Усе це не може не відбитися на психобіологічній природі людини. І цей процес – зміни природи людини – уже іде. Зниження на популяційному рівні функціональних резервів органів, систем, організму в цілому, порушення реактивності й резистентності, процесів саморегуляції, зменшення кількості і якості сперматозоїдів, якості потомства та інше – ось характерні риси, які відрізняють наших сучасників від їх предків.
Як наслідок, змінюється і характер патології сучасної людини. Її характеризують епідемія хронічних неінфекційних захворювань, поява нових (СНІД, лихорадка Ебола, так звана хронічна втома та інші – всього майже тридцять нових нозологічних форм, що з’явилися в останні 20 років), а також відновлення “старих” захворювань (туберкульоз, малярія та ін.). А головне – з’явилися полісиндромні стани, які для класичної медицини являють собою проблему. Виникає ситуація, коли кожний “вузький” спеціаліст абсолютно обгрунтовано в однієї й тієї ж особи ставить “свій” діагноз. Накопичується цілий букет синдромів, лікування яких не дає суттєвого ефекту. Таким чином, класична медицина безсильна перед цими станами, а розв’язання проблеми знаходиться в області удосконалення механізмів саморегуляції, розширення фізіологічних резервів, досягнення втраченої гармонії в структурі організму й особистості. Очевидно, що ми стоїмо на порозі радикальних змін у стратегії охорони здоров’я. В основі цієї стратегії – медична психологія та валеологія, їх методологічні й практичні досягнення.
Термін “валеологія” зараз відомий майже всім. Але мало хто знає його походження, історію розвитку валеології, її останні наукові досягнення та ін. Між іншим, розвиток і розповсюдження валеології набуває характеру цунамі. І як при цунамі, руйнується багато чого з того, що вже створено. В усякому разі можна говорити про те, що багато положень наукової валеології вульгаризуються, що викликає обгрунтоване недовір’я до неї серйозних вчених. А якщо додати до цього нападки на валеологію гігієністів, які знають про неї лише за слухами і все ж таки відмовляють їй у праві на самостійне існування, то можна вже зараз передбачити критичну ситуацію, здатну затримати розвиток науки про здоров’я, якою і є валеологія.
Валеологія базується на комплексі знань, отриманих гуманітарними та природничими науками, що мають відношення до здоров’я людини. За своїм обсягом і значенням валеологія вже сьогодні може порівнюватися з категоріями “фізика”, “математика” “медицина” і т.п. Ще зі своїх джерел валеологія стала диференціюватися на різні напрями – медичну валеологію (санологію), шкільку (педагогічну) і психовалеологію. Але, оскільки здоров’я – це медико-соціальна категорія, основи вчення про здоров’я, методологія цього вчення були закладені медиками. Педагоги й психологи адаптують цей базовий матеріал для своєї мети, розробляють специфічні аспекти науки. Природно, що кожна із гілок валеології формує свій глосарій і тезаурус, намагаючись відгородити свою галуз від вторгнення дилетантів. І найбільших успіхів у цьому досягли представники медичної валеології.
Україна – перша країна в СНД та у світі, де була затверджена практична спеціальність “лікар-санолог” (1991) і відкрита кафедра санології (при КДІУЛ, 1992). Працівники кафедри склали навчальну програму, кваліфікаційну характеристику лікаря-санолога й розробили методологічні основи цього нового напряму.
2. Джерела та історія розвитку валеології
Прогрес людства визначається його духовним, інтелектуальним і фізичним потенціалом. Роль кожного із них однаково велика, приниження значимості будь-якого із них – помилка, що спричинює непоправні наслідки. Для збереження й розвитку духовного, інтелектуального та фізичного потенціалів людство протягом усього свого розвитку формує відповідні соціальні інститути. У збереженні духовності людини важко переоцінити роль релігії, мистецтва та літератури. Інтелектуальний потенціал зберігається й розвивається системою освіти й виховання, наукою. За фізичний потенціал відповідальні фізичне виховання і спорт, охорона здоров’я, система рекреаційних заходів і т.п. Між різними видами потенціалу людини є не завжди усвідомлені зв’язки. Одним із критеріїв потенціалу людини є його здоров’я.
Здоров’я - це найбільша соціальна цінність. Хороше здоров’я – це основна умова для виконання людиною його біологічних і соціальних функцій, фундамент самореалізації особистості.
Головним соціальним інститутом, що відповідає за здоров’я людини, є охорона здоров’я – система державних і суспільних заходів щодо попередження захворювань і лікування хворих. Науково - практичною основою охорони здоров’я є медицина. Але при цьому слід пам’ятати, що проблема збереження здоров’я людини – прерогатива не тільки (і не стільки) охорони здоров’я, скільки усієї держави.
Сучасний розвиток цивілізації призвів, з одного боку, до різкої зміни умов існування людини, а з іншого до розвитку складних технологій, які висувають високі вимоги до здоров’я людини.
Медицина й суспільство в цілому прийшли до розуміння того, що стратегія досягнення здоров’я людини через лікування не може розв’язати проблем і є “тупіковою”. За даними Асамблеї ВООЗ 1992 р., з 1980 по 1990 р. кількість хворих та інвалідів на Землі зростає. Смертність від злоякісних захворювань зросла до 2000 р майже на 80%. кількість хворих цукровим діабетом кожні 20 років збільшується удвічі. Тому ставити розвиток охорони здоров’я на перший план є безпеспективним. Мова йде не лише про неможливість радикального виліковування й використання дорогих діагностичних і лікувальних методів, а й про те, що виникає так звана лікарська патологія.
- Особливості сучасного розвитку цивілізації та необхідність нових підходів до збереження здоров’я
У другій половині XX століття, коли виникла й отримала широкого розповсюдження епідемія хронічних неінфекційних захворювань, стає усе більш явним те, що здоров’я населення досягається шляхом охорони здоров’я практично здорової людини. Але гігієна, яка очолює цю стратегію, також не в змозі розв’язати цю проблему. Це пов’язано з тим, що в центрі уваги гігієни виявляється не сама людина і її здоров’я, а умови, в яких вона існує. Водночас проблема здоров’я невід’ємна від проблем самої людини, вона виникає разом із людиною і видозмінюється відповідно до розвитку людської культури.
Здоров’я – це результат взаємодії індивіда й навколишнього середовища – умов його існування, головних мотивів його життєдіяльності й світовідчуття в цілому.
Людина є предметом вивчення багатьох природничих і суспільних наук. Але проблема здоров’я до сьогодні монополізована медициною, яка, по суті, є наукою про патологію людини.
- Розв’язання проблеми управління здоров’ям
Збереження й зміцнення здоров’я являє собою проблему управління здоров’ям. А цей процес складається з таких формальних етапів:
- збирання й аналіз інформації про стан суб’єкта;
- прогноз цього стану;
- формування програми дій щодо збереження здоров’я;
- реалізація цих дій;
- аналіз адекватності й ефективності даної програми. (зворотний зв’язок). Отже, сучасний стан медичної науки не дає можливості сформувати програму управління здоров’ям.
Активна позиція – це управління індивідуальним здоров’ям. У цьому й полягає основна проблема вчення про здоров’я.
Ця проблема піднімалась у медицині ще задовго до появи валеології. Ще Авіцена й Гіпократ виділили кілька градацій здоров’я.
Гален сформулював поняття “третього стану” – перехідного між здоров’ям і хворобою. Так чи іначе цієї проблеми торкалися праці І. М. Сеченова, С. П. Боткіна, І. П. Павлова, І. М. Аршавського, Н. М. Амосова та ін. Наприкінці XIX в. І. І. Мечніков у своїй промові “О целебных силах организма” виникнення захворювання трактував як процес взаємодії збудника (причини) хвороби та організму. Але прогрес та успіхи клінічної медицини надовго загальмували розвиток вчення про лікувальні (оздоровчі) властивості організму.
Першу спробу сформулювати положення про механізми здоров’я й способи впливу на них зробили в 60-х роках патологи (!) С. М. Павленко і С. Ф. Олейник. Це вчення про протидію організму хворобі, в основі якого лежить “саногенез” – динамічний комплекс захисно-пристосувальних механізмів (фізіологічного й патологічного характеру), які виникають при взаємодії надзвичайного подразникайі хворобливого процесу від стану передхвороби до видужання. Суттєвий внесок у розвиток проблеми зробили представники воєнної медицини (70 - і роки), які оцінювали міцність організму їх підопічних. Було сформульовано поняття “донозологічна діагностика“, яке з успіхом використовувалося і в цивільній охороні здоров’я (В. П. Казначеев, Р. М. Баєвський, А. П. Берсенєва, 1980 та ін.). Учені Київського НДІ медичних проблем фізичної культури розвивали вчення про фізичний стан людини (Г. Л. Апанасенко, С. А. Душанін, Е. А. Пирогова та ін.), але, на жаль, цей інституту був розформований.
Основоположником науки про здоров’я людини в сучасному її розумінні вважається І. І. Брехман (Владивосток), який вперше розробив методологічні основи збереження й зміцнення здоров’я практично здорових людей. Він висунув ідею змінити всю стратегію охорони здоров’я шляхом вивчення етіології, діагностики якості й кількості здоров’я індивіда. Він же дав назву “валеологія” ( від valeo – будь здоров), а в 1987 р. видав першу монографію “Введение в валеологию – науку о здоровье”, в якій стверджував, що наука про здоров’я не повинна обмежуватися однією медициною, а бути інтегральною, формуватися на основі медицини, екології, біології, психології та інших наук. У 1990р. вийшло друге, доповнене і перероблене видання цієї монографії.
Другим центром розвитку валеології став Київ, де формування валеологічного напряму було пов’язано зі спортивною медициною, котра має банк даних про стан функцій здорових людей. Г. Л. Апанасенко вперше обгрунтував модель, яка придатна для оцінювання рівня соматичного здоров’я індивіда за прямими показниками, надав докази її інформативності, довів перспективи використання цієї моделі в профілактиці захворювань і оздоровленні населення. Поступово почали відкриватися кафедри валеології - в 1992 р. при Київському інституті вдосконалення лікарів, яка займалась підготовкою лікарів–санологів. Почали виходити збірники статей, проводитися конгреси, присвячені валеології. З 1996 р. в Україні і в Росії випускають журнал “Валеологія”.
За кордоном існують також аналогічні валеології напрями, але не можуть зрівнятися із досягненнями вітчизняної валеології.
Валеологія обмежує коло свої інтересів проблемами індивідуального здоров’я. Суспільне здоров’я – предмет дослідження соціальної гігієни. Водночас валеологи добре уявляють собі роль соціально-гігієнічних факторів у справі збереження й зміцнення здоров’я індивіда.
5. Технології валеології та їх реалізація
Введення в практику методів валеології дозволить у перспективі змінити усю технологію контролю за станом здоров’я населення.
Загальна диспансеризація виявилась нездатною розв’язати проблеми. Дорога, з відомчим підходом до лікування, вона не враховувала всього різноманіття соціально - психологічних і біологічних особливостей людини. У здорового пацієнта була відсутня особиста зацікавленість у дослідженні стану свого здоров’я. Валеологічні технології вимагають інтегральної оцінки рівня здоров’я, підбору оздоровчих заходів, включаючи корекцію способу життя.
Звичайно, що широке впровадження цих технологій у практику потребує й нової організації охорони здоров’я, розвитку мережі відповідних установ, обмірковування їх функцій, оснащення і кадрового забезпечення.
Слід пам’ятати, що ми стоїмо на порозі сімейної медицини. А сімейний лікар – наполовину лікар–валеолог. Тривале й постійне спостереження за членами сім’ї, можливість визначати рівень їх здоров’я, прогнозувати його, корегувати спосіб життя й попереджувати в такий спосіб розвиток хвороби – чи не найголовніша функція сімейного лікаря.
Реалізація технологій валеології дає можливість різко підвищити ефективність профілактики хронічних неінфекційних захворювань. Розв’язання цього завдання базується на концепції “факторів ризику”. Основним інструментом цієї концепції є скринінг (“просівання”) з виявленням груп ризику серед практично здорового населення й здійснення відповідних заходів, спрямованих на протидію факторам ризику розвитку захворювань. Успішність цієї концепції безсумнівна: у багатьох промислово розвинених країнах знизились показники захворюваності й смертності від серцево-судинних захворювань. Але здійснення скринінгу є дуже дуже важкою справою. Крім того, виявлення ендогенних чинників ризику (гіперліпідемія, гіперглікемія) уже свідчить про початкові форми патологічного процесу, який ще не набув вигляду конкретної патологічної форми. Корекція цих змін потребує використання фармакологічних засобів, що не можливо на популяційному рівні. Усіх цих недоліків уникають валеологічні технології, які дозволяють втручатися в несприятливий перебіг подій на етапі зниження рівня здоров’я конкретного індивіда.
Тема 2. Валеологія як наука про індивідуальне здоров’я людини
1. Предмет і структура валеології як науки.
2 .Категорії “здоров’я, хвороба, третій стан”, взаємозв’язок між ними.
3. Об’єкт валеології. Методологічні основи валеології.
4. Основні поняття валеології та її особливості стосовно гігієни.
1. Предмет і структура валеології як науки
Валеологія вивчає закономірності розвитку, зміцнення, збереження та відновлення здоров’я людини. Валеологія, як будь-яка інша наука, має свій предмет наукового пізнання, об’єкт з яким працюють, методологічні основи, мету й завдання та методи їх розв’язання.
Предмет валеології - це індивідуальне здоров’я людини. Валеологія не альтернатива медицині, а доповнення до неї, розширення меж медицини взагалі; на основі вчення про хвороби (патології) і вчення про здоров’я (валеологія) може бути сформована загальна теорія медицини й нова стратегія практичної охорони здоров’я.
У наш час медичну валеологію в Україні представляють Г. Л. Апанасенко, В. П. Войтенко, О. П. Минцер, І. В. Муравов, Л. А. Попова та інші, в Росії – Гундаров, В. П. Куликов, В. П. Петленко.
2. Категорії “здоров’я, хвороба, третій стан”, взаємозв’язок між ними
Здоров’я - це результат взаємодії індивіда та навколишнього середовища – умов його існування, провідних мотивів його життєдіяльності та світосприйняття в цілому.
Абсолютна хвороба й абсолютне здоров’я неможливі. Між ними існують численні форми зв’язків і взаємних переходів. Чим вищий рівень здоров’я, тим менше можливості розвитку й маніфестації патологічного процесу. І навпаки, розвиток і прояв патологічного процесу можливий лише тоді, коли відбувається недостатність резервів здоров’я при їх ослабленні або сильній дії шкідливого чинника.
При зниженні резервів здоров’я навіть у звичайних умовах може формуватися патологічний процес з обмеженням соціальних 2 ступенів свободи.
Між станами здоров’я і хворобою виділяють так званий третій стан “неповного” здоров’я. При цьому людина відчуває підвищену втомлюваність, зниження працездатності, задуху при помірному фізичному навантаженні, неприємні відчуття в області серця, схильність до закрепів, болі в області спини, підвищену нервово-емоційну збудливість. Об’єктивно можна зареєструвати частий пульс, нестійкий рівень АТ, підвищення або зниження рівня глюкози в крові, похолодання кінцівок і т.п., тобто ці симптоми не вкладаються ні в одну конкретну нозологічну модель.
Третій стан поділять на два періоди: перший – передхвороба, а другий – період безсимптомної хвороби.
Головною ознакою передхвороби є можливість розвитку хвороби без зміни сили діючого фактора у зв’язку зі зниженням резервів здоров’я.
Початок хвороби - це поява маніфестації патологічного процесу, тобо момент втрати працездатності.
  Резерви здоров’я | Безпечний рівень здоров’я | Початок формування патологічного процесу | Маніфестація патологічного процесу |
| Здоров’я | Передхвороба - неманіфестований патологічний процес | Хвороба |
Отже, межі “третього стану” окреслені дуже чітко. Визначити межу між передхворобою і неманіфестованим патологічним процесом важко. Ця проблема на сьогодні не розв’язана.
Показники норми дуже індивідуальні. Так, у 5% здорових людей АТ нижче 100/60 мм рт.ст., але відхилень у самопочутті й працездатності у них немає.
2. Об’єкт валеології. Методологічні основи валеології
Історично склалося так, що об’єктом дослідження в медицині була хвора людина й середовище, в якому відбувається життєдіяльність індивіда.
Здорова людина не потрапляла в поле зору лікаря. Це привело до того, що весь процес зниження рівня здоров’я, формування передхвороби й початкових форм хвороби проходив без контролю лікаря, а головне – без активних заходів, здатних попередити негативний хід подій. Саме тому головним об’єктом валеології є здорова людина і людина, яка знаходиться в “третьому стані”. Можливість із використанням валеологічних технологій виявити осіб із низьким рівнем здоров’я і, використовуючи методи оздоровлення, вивести їх за межі “третього стану”, можна характеризувати як ідеальний варіант первинної профілактики.
Ці ж технології можуть бути використані й щодо хворого. Використання методів оздоровлення, які ведуть до розширення резервів фізіологічних функцій, відновленню здатності до саморегуляції й самовідновлення, можуть компенсувати наслідки розладів функцій і навіть зменшити швидкість розвитку хвороби. У цьому виявляється роль валеології у вторинній профілактиці захворювань.
Методологічні основи валеології. Фрагментарність накопичення інформації - це той принциповий недолік стосовно пізнання цілісної людини, що існує сьогодні. Його можна перемогти, використовуючи методологічні підходи валеології. В основі валеології лежить феномен життя. Різні за складністю організми біосфери мають такі загальні властивості, як здатність до самопобудови (формування й виживання біосистеми) і самовідновленню (репродукції). В основі цього лежать типові спеціалізовані структури: 20 амінокислот, АТФ, ліпіди, вуглеводи, ДНК, РНК. Усі організми побудовані з клітин і тканин. На рівні організмів виявляється дуже велика різноманітність видів. Сукупність окремих особин утворюють популяції, а ті в свою чергу - біоценози – структури біосфери. В природі існує тісна залежність існування одних її форм і рівня живого від інших. Життя можливе за умови життєдіяльності усіх елементів. І ця діяльність здійснюється постійною циркуляцією потоків речовин, енергії та інформації між ними. Ці потоки визначають наявність життя, є основою самооновлення, саморегуляції і самовідновлення (розмноження). Біосистема здатна не тільки підтримувати свою організацію виживати, але й удосконалювати її. Ступінь досконалості визначається показниками гомеостазу і здатністю до його відновлення.
Людина здатна пізнавати світ, пропускати його через себе, відчувати своє місце в природі й самовиражатися через соціальну активність. Ці можливості характеризують психічні й духовні аспекти здоров’я людини як вищі прояви її цілісності.
Отже, методологічні основи валеології можна сформульовані так:
1. Валеологія розглядає здоров’я як категорію, що має кількісну і якісну характеристику, якою можна управляти (формувати, зберігати, зміцнювати).
2. Між здоров’ям і хворобою існують перехідні стани. Передхвороба - це третій стан, а хвороба - це зниження рівня здоров’я і його дефекти.
3. Підхід до людини і її здоров’я у валеології системний і цілісний. Методи не медикаментозні, а природні.
4. Розробка теоретичних принципів валеології - це філософське осмислення суті здоров’я, хвороби й перехідних станів.
3. Основні поняття валеології та її особливості стосовно гігієни.
Основні поняття валеології. Валеологія як і будь-яка інша наука має свій понятійний апарат (глосарій) і основні дефініції (тезаурус). Основна категорія – індивідуальне здоров’я. Здоровою може вважатися людина (ак. Г. Сігеріст, 1941 р.), яка відрізняється гармонійним фізичним і розумовим розвитком і добре адаптована до фізичного і соціальних середовищ, які змінюються.
Із сьогоднішніх уявлень здоров’я - це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного, пластичного йрегуляторного забезпечення функцій, характеризується стійкістю до впливу патогенних факторів і здатністю компенсувати патологічний процес, а також є основою існування біологічних і соціальних функцій.
Трьом рівням особистості (соматичному, душевному і духовному) відповідають і три аспекти здоров’я: соматичний, психічний і духовний. Відхилення в будь-якому із цих аспектів можуть вплинути на стан резервів організму і на його здоров‘я. Треба виділяти негативний аспект соматичний, душевний чи духовний і враховувавти при плануванні оздоровчих заходів.
“Третій стан” - перехідний між здоров’ям і хворобою. З одного боку, він обмежений рівнем резервів організму, а з іншого – ознаками порушення функцій. Резерви здоров’я залежать від фізичного стану та способу життя.
Фізичний стан - це здатність людини виконувати фізичну роботу.
Спосіб життя – соціальна категорія, яка містить якість, уклад і стиль життя. За визначенням ВООЗ, спосіб життя - це спосіб існування, заснований на взаємодії між умовами життя й конкретною поведінкою індивіда. Таким чином, “здорова” модель поведінки індивіда для даних умов зменшує ризик виникнення захворювань. Спосіб життя формується суспільством або групою, в якій живе індивід.
Якість життя визначає ступінь соціальної і духовної свободи індивіда в широкому значенні слова. Це такі умови, як освіта, середній дохід, забезпеченість житлом, наявність побутової техніки, автотранспорту та ін.
Формування здоров’я – комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію відновлення, росту і розвитку підростаючого покоління.
Збереження здоров’я – комплекс заходів щодо підтримки, зміцнення й відновлення здоров’я індивідуума.
Саногенез – це фізіологічні механізми, що забезпечують формування й збереження здоров’я особистості. Це гомеостатичні, адаптаційні, регенераторні механізми, вони реалізуються як у здоровому, так і у хворому організмі.
Санітарна освіта – це свідоме формування знань із метою зміни поведінки відповідноі до кінцевої мети.
Медико-санітарні переконання - це інформаційна модель, в основі якої лежить переконання індивіда щодо фактів і подій, які формують індивідуальне здоров’я.
Від індивідуального здоров’я слід відрізняти популяційне або суспільне здоров’я. Воно характеризується системою статистичних показників, а саме:
- Показники, які належать до політики в галузі охорони здоров’я:
- виділення ресурсів для первинної медико-санітарної допомоги на одного жителя;
- ступінь рівномірності розподілу доходів у суспільстві;
- рівень участі населення у збереженні здоров’я;
- наявність відповідних органів і управлінських структур.
- Соціально - економічні показники:
- рівень приросту населення;
- валовий національний приріст;
- рівень безробіття;
- адекватність житлових умов;
- вироблення енергії на душу населення.
- Характер медичного обслуговування, його доступність.
- Показники охоплення населення первинною медико-санітарною допомогою.
- Показники здоров’я популяції, куди входять: рівень дитячої й материнської смертності, тривалість життя.
Глобальні процеси в економіці, екології, демографії, інформатизації, комп’ютеризації відбиваються на різних областях життєдіяльності людей (Л), їх інтелектуальному, духовному та емоційному й фізичному станах.
В багатьох країнах світу різко погіршилося здоров’я населення, зросла захворюваність (у даний час існує більше 20000 нозологічних одиниць), надзвичайно низька культура знань індивіда про своє здоров’я, перебування людини в умовах невизначеності, криз, швидких соціальних змін. Від людини вимагають зміни ментальності, фізіологічної активності для адаптації до нових умов життя.
Виникла необхідність розвитку резервів активної, творчої прогностичної діяльності, саморозвитку й активізації власних психофізіологічних резервів, оцінка і прогноз яких – завдання валеології.
Розв’язання цих завдань ускладнюється сучасним станом суспільства, в якому спостерігається нестійкість економічного, соціального та екологічного станів, дискредитація й невизначеність моральних устоїв та орієнтирів. Усе це відбивається на психофізіологічному статусі індивідів, особливо молоді.
Нестійкість, невизначеність суспільства веде до агресивності, злочинності, зростання кількості осіб з девіантною поведінкою, збільшення шкідливих звичок і т.п., зростання пасивності, депресивних станів, депресивно-агресивних синдромів.
Валеологія оцінила загрозу здоров’ю, визначила методи прогнозу, діагностики й корекції донозологічних дисфункцій організму, в тому числі й педагогічними засобами.
Валеологія піднімає питання оптимізації навчальних навантажень, виховання культури здоров’я і мотивації на збереження психічного і фізичного здоров’я.
Валеологія має великий потенціал змінити парадигму показу по телебаченню негативних сторін життя людини на парадигму інтересу пізнання життя в усіх проявах (клітинний, субклітинний і т.д.).
У полі зору валеології знаходяться питання взаємостосунків матері й плода, дитини, підлітка з батьками й ровесниками, вчителями, що необхідно для попередження навантажень, розширення простору бачення, спілкування, розвитку свідомості, освіти і самоосвіти.
Одним із завдань валеології стало подолання уяви про необхідність адаптації до складних виробничих умов. Замість цього створювати такі технології виробництва, які б враховували можливості адаптації.
У наш час завдання валеологів не лише оздоровчі. Головне – це на основі діагностики резервів систем організму й організму в цілому вести моніторинг, прогноз і донозологічну корекцію щодо оптимізації донозологічного стану людини. Це багатопланове поле діяльності валеології виявляється в наступних напрямках:
*Теоретичні основи і передумови валеології.
*Теорія здоров’я.
*Філософія валеології.
*Методи і засоби діагностики, прогнозу, корекції донозологічних станів, методи і засоби діагностики рівня здоров’я.
*Валеопедагогіка.
*Вікова валеологія. Онтогенез формування, розвитку, збереження психофізіологічного здоров’я індивіда.
*Генетичні, антропометричні, екологічні і соціальні фактори впливу на здоров’я людини в його онтогенезі.
*Медична валеологія.
*Валеологія адаптації.
*Валеологія сну.
*Біоритми.
*Валеологія типів вищої нервової діяльності.
*Психічне здоров’я і фактори, які його визначають.
*Фізичне здоров’я. Фізична культура як фактор формування, розвитку, збереження і реабілітації здоров’я.
*Здоровий спосіб життя, шкідливі звички.
*Статеве виховання.
*Тривалість життя.
*Хвороби цивілізації.
*Екологічна валеологія.
*Валеологія сім’ї.
*Соціальна валеологія.
*Професійна валеологія.
*Етнічна валеологія.
*Валеологічні служби, центри здоров’я системи освіти та ін.
Тема 3. Людина та її здоров’я з позиції системного підходу
1. Людина як система.
- Розуміння цілісності людини.
- Людина і світ.
- Особливості біосистеми організму людини. Здатність до саморозвитку і самовідновлення.
- Стародавні холістичні системи.
- Здоров’я і його механізми з позицій системного підходу.
- Поняття саногенез.
1. Людина як система
Об’єктом вивчення у валеології є здорова людина і людина в “третьому стані”, а предметом вивчення – її здоров’я. Щоб дослідити здоров’я, необхідно зрозуміти феномен людини, принципи її організації. Але цього розуміння не могла дати до останнього часу медична наука, орієнтована на дослідження переважно фізичного тіла. Ще в давнину існували погляди на людину як цілісність, її структуру пов’язану зі світом. У наш час наука переводить ці уявлення на мову квантової фізики, нейрофізіології та психології. Дослідження останніх двох десятиліть (К. Прибрам, Д. Бом, И. Пригожин, Р. Шелдрейк, В. Вульф та ін.) дозволили наблизитися до розуміння людини як мікрокосмосу. В арсенал науки увійшли голограмний принцип будови Всесвіту, голограмна модель свідомості людини, уява про людину як носія всієї інформації у Всесвіті. Знаходячись в інформаційно-енергетичних потоках, людина має власне силове поле, яке відповідає за самоорганізацію системи. Думки людини розглядаються як живі голограми, які мають формоутворюючу функцію, а розвиток її свідомості підкорюється загальному закону, “прихованому порядку”, закладеному у Всесвіті. Знайдено внутрішньоклітинний субстрат, який приймає, фіксує і відновлює інформацію. Це елементи цитоскелету – мікроканальці клітини. Оскільки мікроканальці є у всіх клітинах організму, це розширює уяву про шляхи передачі інформації і характер інформаційного впливу на людину.
2. Розуміння цілісності людини
До розуміння цілісності людини можна наблизитися за допомогою системного підходу. Система являє собою сукупність елементів і зв’язки між ними, які функціонують як єдине ціле і мають єдину мету функціонування. Людина – це система з пірамідальним принципом побудови (так звана піраміда MASLOW). Слідом за стародавніми греками в ній ми виділяємо три рівні – нижній, тілесний (грец. Soma - тіло), середній психічний (грец. Psyche – душа) і вершину – духовний елемент (грец. nous – дух). Піраміда має свої закони організації. Задає режим діяльності усієї системи вершина, їй усі рівні підкорюються. Взаємовідносини всередині піраміди підкорюються законам гармонії (правило золотого перерізу). Ці особливості системи забезпечують їй динамічну стійкість і можливість розвитку.
3. Людина і світ
Людина є частиною Світу, вона належить до нього як одна із підсистем. У свою чергу всередині себе, у своїй біологічній структурі людина має так звані мінісистеми подібності, в яких відображається весь організм. Це райдужна оболонка ока, вушна раковина, язик, слизова оболонка носа, шкіра, особливо волосистої частини голови, долонь та підошов. За зміною у цих структурах можна здійснювати діагностику стану здоров’я, а впливаючи на них – коректувати відхилення. Елементарною мінісистемою подібності організму є кожна його клітина.
Кожна із трьох рівнів системи “Людина” розглядається як підсистема, організована за тим же принципом, що й цілісна система. У цих підсистемах першого порядку виділяють підсистеми другого порядку і т.д. Підсистеми усіх порядків функціонують в автономних режимах, але при збереженні принципів взаємозв’язку й підкорення принципів нижчого рівня – вищим. Принцип взаємозв’язку виявляється у взаємовпливах та взаємоперехрещуванні, тобто у наявності спільних блоків. Тому одна підсистема втягує в роботу іншу, і людина реагує на вплив як єдине ціле. Дослідження людини як єдиного цілого складає принцип холізму (лат. holos – цілісний).
Як відомо, системоутворюючим фактором є кінцевий результат, мета функціонування системи. Структура системи визначається метою, а зміни мети вимагають змін структури. Порушення в структурі знижують можливість досягнення мети. Виділяють чотири базові мети в житті людини. На соматичному рівні їх дві: виживання, тобто формування й збереження своєї індивідуальної біологічної структури, і репродукція - забезпечення інтересів виду, збереження популяції. На психічному рівні людина намагається реалізувати себе як особистість, тобто прожити повноцінне життя в суспільстві. У вищій сфері, сфері надсвідомості, людина здійснює внутрішній шлях психічної трансформації, розвиваючи альтруїзм, намагаючись зрозуміти себе і Світ, себе у Світі, пройти життя у злагоді зі своїми індивідуальними схильностями, тобто відбутися як творець, як духовна індивідуальність. Природно, що перевагу можна віддавати різним цілям – у залежності від рівня розвитку індивіда й обставин його життя.
Згідно зі структурою цілей життя людини, визначаються окремі аспекти валеології як науки: 1) індивідуальне фізичне здоров’я (діагностика, прогнозування, формування, збереження і зміцнення) і адаптація, що проектуються на стратегію виживання; 2) репродуктивне здоров’я з усіма його проблемами; 3) психічне здоров’я і управління ним; 4) роль вищих аспектів свідомості у збереженні здоров’я.
Розглянемо принцип функціонування системи “Людина”. Будь-яка жива система будується на основі речовини, енергії та інформації. Інформація організовує у просторі та часі речовину та енергію, визначає її форму. Інформаційна матриця біологічної структури – це генетичний код, інформаційними структурами адаптивного призначення є регуляторні системи – нейрогормонально-імунний комплекс, що спрямовує організм на виживання й репродукцію.
Інформаційною матрицею психіки, психічним кодом, у наш час вважається архітипова структура людини. Людина приходить у цей світ з наборм архітипів (за К. Г. Юнгом), які виражаються в поведінкових тенденціях, і які так чи інакше виявляються в процесі життя. Регулюють ці прояви самосвідомість і усвідомлення свого життя, що відрізняє людину від тварини. При цьому людина має свободу волі, свободу вибору. Через усвідомлення людина може орієнтувати свою психіку на збереження індивідуального фізичного й репродуктивного здоров’я, забезпечувати соціальну адаптацію і свій психічний розвиток.
За допомогою системного підходу найглибше проаналізований біологічний рівень людини. Як цілісна система організм має такі якості, яких не мають окремі її елементи. Організм складіють системи органів, які побудовані із органів, тканин та тканевих емлементів. Усі ці структури становлять взаємодіючий взаємозумовлений ансамбль. Ця взаємодія передбачає такі принципи, як принцип економії структур та численну підстраховку функцій, що викликано існуванням багатьох піделементів, які можуть бути використані іншими елементами. Інтергуючим елементом, вершиною біологічної системи є нейрогуморальний – імунний ансамбль.
4. Особливості біосистеми організму людини
1. Здатність до збереження індивідуального існування за рахунок самоорганізації. До проявів самоорганізації є здатність до самооновлення. Ця якість пов’язана з постійним взаємним обміном організму й навколишнього середовища речовинами, енергією та інформацією. Організм – це система відкритого типу. У процесі самооновлення система підтримує свою упорядкованість, не допускає руйнування і тим самим вступає в суперечність з другим законом термодинаміки. Підтримка ступеня упорядкованості виражається в гомеостазі. Безперервність обміну із зовнішнім середовищем забезпечує динамічну стійкість системи, тобто збереження її в русі. Порушення цього руху викликає захворювання.
2. Другим проявом самоорганізації є здатність системи до саморегулювання. Вона базується на взаємоспрямованості інформаційних потоків між елементами. Але особлива роль при цьому належить зворотним зв’язкам, які інформують про результати корисної взаємодії елементів виконавців. Зворотні зв’язки бувають гальмуючі та стимулюючі. Вони забезпечують, або розвиток системи або її руйнування в умовах патології.
Як правило, слабкі сигнали є стумулюючими, а сигнали великої сили – гальмівними. Звідси виникла уява про дозозалежність регуляторних ефектів.
3. Третім проявом самоорганізації біосистеми є здатність до самовідновлення. Ця якість зумовлена регенерацією, а також різними паралельними регуляторними впливами в організмі на усіх рівнях його організації. Компенсація недостатніх функцій за рахунок цих паралелей дозволяє вижити організму в умовах пошкоджень, ступінь компенсації при цьому відображає рівень життєздатності.
5. Здатність до саморозвитку. Відомо, що онтогенез є генетично запрограмованим. Одна гістогенетична програма закономірно змінює іншу, будучи нею підготовленою за рахунок позитивних зворотних зв’язків. Оскільки простір і час взаємопов’язані, то і час життя є асиметричним і тече тільки в одному напрямку, що закономірно проявляється в старінні й смерті.
3. Здатність до самовідновлення. В. І. Вернадський виділив дві головні властивості живого – асиметрію простору і часу і колосальну енергію розмноження. Це пов’язано з інтересом виду до передачі потоку генетичної інформації наступним поколінням організмів. Здатність одночасно реалізувати усі вище наведені якості визначають феномен біологічного життя. Деякі із цих якостей, наприклад відкритість, здатність до самовідновлення, саморегулювання і саморозвитку, властиві і психічному рівню.
Біологічний аспект існування пов’язує людину з тваринним світом. Але еволюціонує людина перш за все у психічній сфері, розширюючи свідомість, засвоюючи її нові рівні. Неусвідомлена частина на сьогодні становить біля 90% усього психічного матеріалу. Еволюція передбачає зростання частки усвідомленого матеріалу й освоєння вищих рівнів свідомості.
Сучасні наукові погляди про людину передбачають наявність у неї, поряд із фізичним тілом, ще й так звані біополя. Людина знаходиться в потоці інформації та енергії, поглинає їх, трансформує і випромінює. Носієм цього випромінювання є біополе. Людина при цьому функціонує як своєрідний коливальний контур. Найактивнішими генераторами енергії в ньому є мозок і серце. Форма серця – кардіоід – є також ідеальною для приймання енергії. Біополе – це й магнітні, і електромагнітні, теплове й спін-торсійні поля.
Зміни в біополі пов’язані зі змінами у фізичному тілі й навпаки; вплив на кожне із них вторинно відбивається на іншому. Оскільки біополе несе інформацію про стан структур тіла, його корекція є обов’язковою в практиці оздоровлення.
Видима частина поля, яка найбільш інтенсивно сприймається навколо голови, називається аурою. За станом вібрації й кольору аури діагностують психоемоційний стан людини.
Людина не тільки трансформує інформаційно-енергетичні потоки, які йдуть через неї, але й сама при цьому змінюється. На основі цього створена уява про загальне поле, яке пояснює існування так званого колективного розуму.
Людина обмінюється з довкіллям інформацією, енергією та речовиною. Можна виділити кілька форм такого обміну: живлення, дихання, рух, психо - та біоенергоінформаційний обмін. Оптимізація обміну допомагає упорядкуванню системи, і це є одним із основних підходів до оздоровлення.
Людина як система живе в просторі й розвивається в часі. Тому для збереження здоров’я існує ряд вимог до екології, до біоритмів. Порушення біоритмічної активності корелює зі зниженням рівня здоров’я.
Отже, у сучасній науці людина уявляється як біоенергоінформаційна система пірамідального типу, відкрита, має простір і час свого існування. Системний підхід - це аналог холістичного (цілісного) підходу, який в із позицій медицини означає “лікувати хворого, а не хворобу”.
5. Стародавні холістичні системи
Цілісний підхід до людини розроблявся у світовій філософії і медицині здавна. Так, давноіндійська система уявляє людину як Мікрокосм відносно Макрокосму, тобто навколишнього світу. Згідно з цим вченням, світ складається з матерії різного ступеня щільності. Матерія тіла людини - це ряд: фізичного (найщільніше), ефірного (енергетичне), астрального (емоційне), ментального (розум конкретний – Кама манас або “ум бажань”) і абстрактного – просто Манас.
Сенс життя людини – в еволюції її свідомості. Кожне тіло, згідно з давньо індійськими поглядами, має свій енергетичний центр – чакри (чакру). П’ять нижчих чакр являють собою сенсоріум, оскільеи пізнання відбувається за допомогою органів чуття. Шоста чакра відповідає за інтуїцію. Освоюючи енергію чакр, людина розширює й підвищує свою свідомість. Остання чакра відповідає цілісному стану свідомості – Нірвана.
Найкраще чакри проглядаються в ефірному тілі: стебло (три канали, які йдуть уздовж хребта з чакрами), коріння й листочки (ножні й ручні канали) і віночок над головою (тисячепелюстковий лотос). Працюючи з енергетичною структурою, можна прискорити свою еволюцію, управляти процесами життєдіяльності, зміцнювати здоров'я.